Лев Семенович Виготський – видатний педагог

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Талант педагога - то великий дар, покликання, яке повинно використовуватись за призначенням, передаючи силу знань з покоління в покоління, з метою досягнення кращих результатів викладання та навчання.

Яскравим прикладом Вчителя є видатний психолог і педагог початку ХХ століття Лев Семенович Виготський.

Завдяки його досягненням в області дитячої психології, педагогічному таланту сучасна педагогіка збагатилась тайнами людського пізнання.

Всі його досягнення в області педагогіки ґрунтувались, в першу чергу, на дослідженнях дитячої психології. Своєю працею вчений вніс значні прогресивні корективи в, здавалось, непохитні психологічні та педагогічні істини.

Здобутки Льва Семеновича та його послідовників мають величезне значення та залишаються основою наукового світогляду більшості професіоналів у цій сфері.

Нажаль, долею Виготському було відведено всього 37 років, тяжка хвороба обірвала його життя у час найвищого розквіту, але період життя, присвячений науці, залишив величезний скарб - наукову спадщину в області психології та педагогіки.

Геніальність ідей Виготського не зникла з його смертю, а діяльність ученого завжди слугуватиме прикладом для послідовників. Хоча так сталось не відразу. У 1936 році праці Виготського, присвячені дитячій душі, потрапили в список заборонених. Пройшли десятиліття, поки психолога визнали новатором, а його ідеї здобули світове визнання та вплив на психолого-педагогічну думку в багатьох країнах. Завдяки наполегливій праці його учнів та однодумців більшість гіпотез набули остаточної довершеності та досконалості, а написані праці були опубліковані та відкрили людству новий поворот в наукових досягненнях.

1. Біографія Виготського Л.С.

Народився Лев Семенович 5 (17) листопада 1896 року в Орші (поблизу Мінська), був другим з восьми дітей незаможної сім'ї банківського службовця. Незважаючи на відсутність матеріальних благ, батьки були багаті духовно, мали добру освіту, володіли декількома мовами. Цього прагнули й для своїх дітей.

Дитячі роки Виготського пройшли в м. Гомелі, куди сім'я переїхала в 1897 р., де в 1913 р. Лев Семенович з відзнакою закінчив гімназію. Вступивши до Московського університету на медичний факультет, вже через місяць зрозумів, що медицина - не його покликання. Тому перевівся на юридичний факультет. Паралельно відвідував заняття на історико-філологічному факультеті в навчальному закладі особового типу Університеті ім. Шанявського. Саме навчаючись тут, Виготський відкрив в собі талант літературного критика (опублікував декілька рецензій на книги письменників-символістів), мав можливість спілкуватись з ліберально настроєною молоддю, розділяючи їх прогресивні погляди. В цей же час він написав свою першу літературну працю - трактат "Трагедія про Гамлета, принца Датського У.Шекспіра", де вже проявив свій талант не тільки як літератор, а й як тонкий психолог. Взагалі, Виготський за неповних 10 років, хворіючи туберкульозом, написав біля 15 томів робіт.

В 1917 р., закінчивши університет, Виготський повертається в Гомель, де активно вливається в просвітницьку діяльність, культурне життя міста. Вже тоді формуються його основні принципи та погляди, закладається фундамент світогляду науковця та педагога. В гомельський період він написав “Педагогічну психологію”, яка базувалась на досвіді викладацької роботи, та “Психологію мистецтва”, яку захищав як дисертацію (опублікована через багато років після його смерті). В той час “ранній” Виготський проявив себе як ерудований мислитель, що шукає шляхи розвитку психології та педагогіки в заідеологізованій Росії.

В 1924 р. Виготський вперше звертає на себе увагу наукового світу на з'їзді дослідників поведінки в Петрограді, де він виступив з своєю доповіддю про об'єднання знань про поведінку як систему рефлексів з залежністю цієї поведінки людини від усвідомлення мовних реакцій. Чіткість основних положень доповіді довела учасникам з'їзду, що доповідач добре підготовлений і успішно викладає написаний текст. Яким же було здивування, коли один з делегатів побачив чистий аркуш перед Виготським. То був відомий психолог Лурія, який надалі став однодумцем Виготського і спільно з ним розвивав нові ідеї. Саме при сприянні Лурії Виготський приймає пропозицію директора Московського університету психології Корнілова щодо роботи в його закладі та переїжджає до Москви. Не маючи житла, Лев Семенович оселяється в підвалі цього інститут й повністю віддається науці. В цей період, зацікавившись особливою сферою практики - навчання та виховання дітей з розумовими та фізичними вадами, він закладає основи нового направлення в науці - дефектології, яку вважав ключем до всіх психологічних проблем. Виготський все глибше й глибше занурюється в особливості дитячої психології. Однією з найяскравіших праць була “Історія розвитку вищих психічних функцій” (1928-1931 рр.). Практичний досвід, накопичений за час роботи в психіатричних та неврологічних клініках, був життєвою основою цих праць.

Початок 30-х років ознаменувався репресивним наступом сталінізму й на психологію, ідеї Виготського піддавались сумнівам, але він і його соратники твердо стояли на своїх позиціях. Виготський паралельно з психологією займається й поширеним на той час напрямом - педологією. Публікуються його роботи "Педологія шкільного віку" (1928), "Педологія юнацького віку" (1929), "Педологія підлітка" (1930-1931). Ці роботи опинились під забороною після того, як Сталін оголосив педологію шкідливою для практики, такою, що не відповідає марксистським теоріям.

1931-1934 рр. - третій і останній період діяльності Л.С.Виготського. В ці роки він активно займається розробкою нової програми, основні теорії якої були викладені в монографії “Мислення й мовлення”, яка вийшла вже через декілька місяців після його смерті. . Головним відкриттям цього періоду було дослідження розвитку значень в онтогенезі, їх стадіальне перетворення. Він розглядав значення під кутом бачення "історії системи". Виготський і його школа, дослідивши значення слова, його зміст, та прослідкувавши стадії його змін в історії народу (аналіз робіт лінгвістів, вивчення мотивів, які спонукають та керують думкою), дійшли висновку, що ці зміни є наслідком процесу розвитку індивідуального усвідомлення.

При всій своїй геніальності, як часто трапляється, Виготському постійно доводилось долати безліч труднощі. Вони були викликані не тільки погіршенням стану здоров'я, але й щоденною турботою про матеріальне становище, оскільки, читаючи лекції в інших містах, ледь-ледь міг прогодувати невелику сім'ю (мав дружину і двох діточок), відсутністю можливостей займатись науковою роботою. А тяжка хвороба брала своє, 11 червня 1934 року Лева Семеновича не стало, останніми його словами було: “Я готовий!”.

педагог виготський дефектологія

2. Педагогічна діяльність Виготського Л.С.

Вся діяльність Виготського як наукова, так і викладацька була пронизана відданістю справі, готовністю на все в ім'я науки.

Виготський працював на межі людських можливостей, покладаючи титанічні зусилля як фізичні, так і моральні. З молодих літ його будні були заповнені лекціями в різних містах СРСР, крім того, він працював в клініках, лабораторіях, збагачуючи свій науковий та практичний досвід. Не зважаючи на слабке здоров'я він виступав з доповідями на різних нарадах, конференціях, писав статті, вступи до матеріалів його співробітників, проводив власні дослідження. Він ніби знав, що часу занадто мало, намагався зробити якомога більше.

Відразу після закінчення університету та повернення до рідного Гомеля в 1917 р., Виготський активно включається в викладацький процес - займається викладанням в школах російської мови та літератури, в практикує в педагогічному технікумі та на курсах підготовки шкільних працівників, викладаючи логіку і психологію, в консерваторії читає лекції з естетики та історії мистецтва, працює консультантом-психологом в одній із шкіл, організував роботу психологічного кабінету, читав лекції по психології, педагогіці та методиці викладання літератури, в цей же час завідував театральним відділом, писав рецензії про спектаклі, створив навіть літературну газету, полюбляв організовувати дискусії навколо літературних новинок. Тоді він відчував себе на вершині, то був його зоряний час, але найбільші досягнення були ще попереду.

В цей же час дещо зміщується кут бачення Виготським змісту й функцій мистецтва, він піднімає питання відносно методики викладання художньої літератури в школі, розуміючи необхідність побудови навчання з врахуванням особливостей дитячої свідомості. Саме в процесі викладання Виготський добре вивчає психіку дитини, краще розуміє особливості сприйняття художніх творів дітьми. Як завжди, його гіпотези не були пустими здогадками, він проводив психологічні дослідження багатьох учнів, склав план психологічного експерименту по вивченню процесів розуміння мови методом багаторазового перекладу тексту з рідної мови на іноземну, а вже на базі отриманих даних робив остаточні висновки.

На його лекції приходили студенти з багатьох московських вузів, весь час аудиторії були переповнені, слухачі вловлювали кожне слово лектора, який по-новому бачив світ людської психіки, це бачення потім, через багато років після його смерті, буде цінитись нащадками на рівні класичного, а тоді в ідеологічних колах викликало підозри в відступі від марксизму.

Виготський через постійний брак коштів був змушений читати лекції в Ташкенті (Середньо-Азіатський державний університет), в Харкові, в Ленінграді та інших містах СРСР. Хоч фізичні сили були майже виснажені, кожна лекція була від душі. Той талант лектора, який Виготський проявив ще під час своєї першої доповіді, випадково взявши участь в науково-практичній конференції з проблем рефлексології, коли він без зупинки доповідав про вчення, яке тільки розвивалось в ті роки, дивлячись на чистий аркуш паперу, не залишав його в найтяжчі моменти боротьби з хворобою. Прикладом викладацької обдарованості та ентузіазму може слугувати й випадок, коли Лев Семенович на спір протягом години читав лекцію про морозиво, але ні разу не допустив повторення чи заминки, а чітко довів свою думку до логічного завершення.

Тож, мабуть, справедливим є твердження, що талановита людина є талановитою в усьому й несе це кредо до кінця своїх днів.

3. Внесок в розвиток дефектології

Л.С.Виготський сформулював одне з найважливіших загальних положень дефектологи - про єдність основних закономірностей розвитку нормальних дітей і дітей-олігофренів.

Л.С.Виготський підкреслював, що разом із "золотниками" того чи іншого дефекту, яким страждає дитина, у неї наявні "пуди" психічного здоров'я, зважаючи на які можна і необхідно її, як і всяку дитину, виховувати, просувати в розумовому розвитку, згладжуючи її недоліки. Прямим висновком була. вимога замінити тренування збережених можливостей розвитком свідомої пізнавальної діяльності у процесі навчання та формуванням на цій основі навичок та умінь.

Глибоко революційною, науково обґрунтованою була теза Л.С.Виготського про можливість і необхідність формування у дебілів у процесі навчання порівняно складних видів психічної діяльності.

Л.С.Виготський першим із радянських психологів показав неправильність визначення "розумової обдарованості" розумово відсталих дітей, посилаючись на кількісне визначення розумового віку. Він назвав цей спосіб "складанням кілометрів з кілограмами", яке спотворює дійсну картину дефекту. Л.С.Виготський підкреслював, що кожен рік життя має свою значущість у ході розвитку. Якщо дитина п'яти років відстає у своєму розвитку на два роки, це зовсім інше за своїм характером відставання, ніж відставання на два роки у 17 років.

У дітей-олігофренів деякі аспекти психіки знижені більше, другі менше, треті - відносно збережені. Підрахунок балів для визначення розумового розвитку дитини нехтує цією істотною особливістю.

Висновок

Немає сенсу гадати, яких висот досяг би Виготський, якби не помер в період розквіті свого таланту. Він й так зробив багато для розвитку гуманітарних знань в Росії і за її межами, він збагатив не тільки психологію та педагогіку, а й вніс свої прогресивні ідеї в усі науки по вивченню людини - лінгвістика, психіатрія, мистецтвознавство, етнографія, соціологія та інші.

Крім всього вищезазначеного, заслугою Виготського є створення Інституту дефектології та й самої дефектології в цілому, заснування кафедри психології в Педагогічному університеті (сьогодні це Педагогічний університет), ініціатива створення трьох груп дослідників в Москві, Петербурзі, Харкові.

Геніальність ідей Виготського не зникла з його смертю, а його діяльність завжди слугуватиме прикладом для послідовників. Хоч так сталось не відразу - в 1936 році його праці, присвячені дитячій душі, потрапили в список заборонених. Пройшли десятиліття, поки Виготського визнали новатором, а його ідеї здобули світове визнання та вплив на психолого-педагогічну думку в багатьох країнах. Завдяки наполегливій праці його учнів та однодумців більшість гіпотез набули остаточної довершеності та досконалості, а написані праці були опубліковані, відкривши людству новий поворот в наукових досягненнях. Дослідження Лурії, Ельконіна, Гальперіна, Запорожця, Леонтьєва та інших, взявши за основу праці Виготського, стали надбанням світової науки. Інакше й не могло бути. Сумно, що талант людини, самовідданість справі, зазвичай, оцінюється тільки після його смерті.

Великих зусиль у справу збереження наукової спадщини Виготського докладає його дочка Гіта Львівна, яка має на меті видати всі, ще не опубліковані, праці батька (вона, наприклад, підготувала спеціальний комплекс робіт по дефектології).

Тож, підсумовуючи, хотілося б зазначити, що людина, яка вірить в свою справу, впевнена в вірності обраного шляху, відчуває необхідність щось зробити для інших, вважає це покликанням серця, здатна побороти всі перешкоди на шляху до мети, вистоїть в найскладніших умовах, переможе хвороби, нерозуміння, заборони, постійне напівголодне існування, вона знаходитиме сили в своїх переконаннях, своїх досягненнях, відчутті корисності людству. Смерть Виготського, то було лише трагічне фізичне явище, а “зернина” знань, посіяна ним, пустила міцні пагони в душах таких же небайдужих. Він міг піти іншим шляхом, відстоювати тогочасні переконання, угодні ідеологам, без особливих зусиль вчителювати, але він так не зумів би, бо то був би вже не Виготський з його революційний світобаченням, з його високим інтелектуальним потенціалом, ентузіазмом, то був його шлях, і він пройшов його з честю.

Літературні джерела

1. Выготский Л.С. Педагогическая психология. - М.: Педагогика, 1991.

2. Выготский Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.1. Вопросы теории и истории психологии /Под ред. А.Р.Лурии, М.Г.Ярошевского. - М.: Педагогика, 1982.

3. Выготский Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.2. Проблемы общей психологии /Под ред. В.В.Давыдова. - М.: Педагогика, 1982.

4. Выготский Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.4. Детская психология /Под Ред. Д.Б.Эльконина. - М.: Педагогика, 1984.

7. Выготский Л.С. Собр.соч.: в 6 т. Т.1. Вопросы теории и истории психологии/ Под ред. А.Р.Лурии, М.Г.Ярошевского. - М., 1982. - С.23

8. Выготский Л.С. Педагогическая психология. - М., 1991. - С.389.

Размещено на Allbest.ru