Процес учбового навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес учбового навчання

План

Вступ

1. Сутність научування, навчання, учіння

2. Особливості навчання як формування узагальнених розумових дій

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Реформування сучасної системи освіти ставить перед педагогічними навчальними закладами особливі завдання. Вони визначаються потребою суспільства у педагогах, здатних до розв'язування складних проблем навчання, розвитку і виховання учнів, формування їх особистості. Це визначає необхідність змін у підготовці вчителя, збільшення в її структурі питомої ваги механізмів мислення, творчої діяльності, на відміну від попередньої системи, де пріоритет надавався, насамперед, системі знань, навичок і умінь. Тільки вчитель високого інтелекту, творчих здібностей здатний формувати учнів на рівні вимог сучасності.

До числа важливих факторів інтелектуального розвитку учня у процесі навчання належать загальні та специфічні розумові дії і узагальнені прийоми розумової діяльності. Це забезпечується в першу чергу уміннями аналізувати і синтезувати, порівнювати, абстрагуватися, узагальнювати, встановлювати і використовувати аналогії, класифікувати і систематизувати, тобто, володіти системою узагальнених прийомів розумової діяльності.

Система узагальнених прийомів розумової діяльності - цілісна органічна сукупність дій, що відображають процесуальну і змістовну сторони навчальної діяльності, спрямованих на активне самостійне і творче розв'язання проблемних навчальних задач.

1. Сутність научування, навчання, учіння

Розглядаючи зміни поведінки та діяльності людини під час її вікового розвитку, ми приходимо до висновку, що всі вони є наслідком научування.

Під научуванням розуміють стійку доцільну зміну діяльності, яка виникає завдяки попередній діяльності і безпосередньо не зумовлена вродженими фізіологічними реакціями організму.

У такому загальному розумінні научування притаманне як людині, так і тваринам. Очевидно, що людське научування характеризується і якісною своєрідністю. Остання проявляється насамперед у тому, що діяльність людини грунтується на виявленні та врахуванні не лише фізичних, але й логічних та функціональних відношень предметів (відношень конкретного і абстрактного, виду і роду, причини і наслідку, мети і засобів, якості та кількості, дії та результату тощо). Фізичні відношення безпосередньо відображаються відчуттями. Для відображення логічних і функціональних відношень в процесі історичного розвитку людство виробило особливу форму відображення, - поняття, та спеціальну систему їх фіксування - мову.

Логічні та функціональні відношення виявляються через певні дії, що здійснюються як з предметами, так і з уявленнями і поняттями. Перехід від предметних до розумових (мислених) дій здійснюється мисленням[2].

Кінцева мета інтелектуальної діяльності полягає в успішному розв'язанні тих задач, з якими людина зустрічається у своєму житті. Для цього в процесі научування формуються уміння та навички, необхідні для застосування знань під час вирішення практичних, операційних задач, для успішного виконання тієї чи іншої дії.

Розрізнюють різні рівні научування:

- сенсорний, на якому формуються розрізнення і розпізнавання образів сприймання;

- моторний, на якому здійснюється вибір і об'єднання рухів у певні програми, відбувається їх диференціація, генералізація і систематизація;

- сенсомоторний (тобто, синтез сенсорного і моторного рівнів), на якому формуються рухові програми під контролем образів сприймання;

- когнітивний, на якому формуються процеси виявлення, аналізу, відбору, узагальнення і закріплення істотних властивостей і зв'язків предметів, а також доцільні дії по виявленню цих властивостей і зв'язків.

Всі названі рівні в реальному процесі научування взаємопов'язані, однак, кожний має і свої певні особливості. Окрім того, названі рівні виступають і як генетичні ступені научування. Важливо мати на увазі, що попередні рівні не зникають і не втрачають свого значення, вони перебудовуються, підпорядковуються научуванню наступного рівня, поступово входячи в його структуру. Научування може бути стихійним, відбуватися в результаті спілкування та взаємодії людини з іншими людьми та оточуючим світом внаслідок, включення в різні види діяльності, накопичення власного досвіду дій з різними предметами тощо.

Наряду з таким спонтанним научуванням, освоєння знань і умінь може здійснюватися і в спеціально організованих умовах як цілеспрямований процес. В останньому випадку научування називають навчанням.

Навчання можна охарактеризувати як процес активної взаємодії тих, хто навчає, з тими, хто навчається, внаслідок якої в останніх формуються певні знання, вміння та навички, здійснюється їх психічний та особистісний розвиток.

Аналізуючи структуру навчання, слід розглядати його як систему, що включає навчаючу діяльність і учіння, тобто діяльність педагога і діяльність учнів. Відповідно, всі компоненти навчання мають розглядатися у контексті діяльностей вчителя і учнів.

Л.С. Виготський вважав характер взаємодії між вчителем і учнями «центральним для всієї психології навчання моментом», оскільки саме така взаємодія створює можливість підніматися на вищий ступінь інтелектуальних можливостей, переходу від того, що дитина вміє, до того, чого вона ще не вміє.

Можна вважати, що учіння виступає як об'єкт управління по відношенню до навчаючої діяльності. Підкреслимо, що ефективне розв'язання тих завдань, що стоять перед школою сьогодні, вимагають не любого, а лише певного - рефлексивного- управління з боку вчителя діяльністю учнів.

Сутність такого управління полягає в тому, що вчитель має:

- поставити учня в позицію активного суб'єкту власної діяльності, здійснюваної у загальній системі колективної роботи;

- розвивати здатність учнів до самоуправління (саморегуляції, самоорганізації та самоконтролю) власною діяльністю;

- організовувати процес навчання як розв'язання навчально-пізнавальних проблем на основі творчої взаємодії з учнями [4].

2. Особливості навчання як формування узагальнених розумових дій

У психолого-педагогічній літературі, у залежності від авторської позиції дослідника, по-різному визначається поняття «узагальнений прийом розумової діяльності» і «загальна розумова дія (операція)». Аналіз існуючих дефініцій, запропонованих різними авторами, дозволяє сформулювати необхідні ознаки узагальненого прийому розумової діяльності: зміст прийомів розумової діяльності об'єктивно розкривається в діях, з яких вони складаються (М.І. Махмутов, В.М. Осинська, А.І. Раїв), ці дії являють собою систему (чи сукупність) дій (Д.Н. Богоявленський, А.І. Раїв, С.Л. Рубінштейн, З.І. Слєпкань, Н.Ф. Тализіна); ознакою прийому розумової діяльності вважається спрямованість системи дій на досягнення поставлених цілей (І.Я. Лернер, В.Ф. Паламарчук, А.І Раїв, З.І.Слєпкань). Дослідники відзначають процесуальний характер прийомів розумової діяльності в ході навчання учнів (І.К. Журавльов, І.С. Якиманська) які виступають як важливий засіб організації їхньої пізнавальної діяльності (Н.А. Менчинська).

Основною ознакою узагальнення прийомів є умова їхнього широкого переносу і можливості самостійно їх застосувати учнями і студентами в процесі розв'язання нових різноманітних задач (Б.П. Єсіпов, О.М. Кабанова-Меллер) [1].

Узагальнені прийоми розумової діяльності спрямовані на виконання таких основних функцій, як інтенсифікація процесу інтелектуального розвитку учнів і студентів, формування в них основ діалектичного мислення на основі системності знань і умінь, оперативного і дійового застосування їх не тільки в подібних, але і змінених умовах, а також у самостійній роботі.

Загалом, засвоєння знань є складним процесом, який охоплює механізм, шлях формування людиною індивідуального досвіду, що відбувається упродовж усього життя в результаті спостереження, узагальнення, прийняття рішень і власних дій, стихійно чи у спеціальних освітніх умовах; є складною інтелектуальною діяльністю людини, що поєднує в собі всі пізнавальні процеси (сенсорно-перцептивні, мнемічні, мислительні та метакогнітивні знання), які забезпечують прийом, значеннєву обробку, збереження та відтворення матеріалу; це результат навчання, навчальної діяльності (міцно, системно, якісно засвоєні знання).

Шляхом розв'язання навчальних розумових завдань, сходження від абстрактного до конкретного, від загального до індивідуального відбувається засвоєння наукових знань.

Обравши шлях сходження від абстрактного до конкретного, діти спочатку повинні засвоїти основні поняття - складовітеорії науки (навчального предмета), що дає розуміння його загальних ознак, допомагає розкриттю часткових виявів. Одночасно, цей шлях, особливо для молодших школярів, повинен поєднуватися із зворотним: від конкретного до загального.

Засвоєння є процесом приймання, значеннєвої переробки, збереження отриманих знань, застосування їх у розв'язанні практичних і теоретичних завдань. Воно має складну внутрішню структуру, яка охоплює отримання нової інформації; перетворення (трансформація); пристосування інформації до розв'язання завдань, перевірку і контроль результатів.

Психологічні компоненти засвоєння відображено на рис. 2.1.

Усі компоненти засвоєння формуються у двосторонньом процесі навчальної взаємодії, де вони взаємопов'язані взаємозумовлені системою:

Ці психічні процеси взаємозалежні і взаємопроникні. Найбільша їх ефективність зумовлюється конкретністю настанови на запам'ятовування (час, мета, характер використання у практиці тощо); включеністю учня в активну самостійну діяльність.

Рисунок 2.1 - Психологічні компоненти засвоєння знань

Так, за настанови на важливість навчального правила (закону) можливість використання його у житті, у порівнянні з іншими правилами, буде зафіксоване, утримане в пам'яті міцніше, ніж коли б довільно заучувалося. У процесі засвоєння відбувається формування усіх процесів сприймання, запам'ятовування, мислення.

Основними його стадіями є: первинне ознайомлення з матеріалом (сприйняття); осмислення; закріплення; оволодіння (оперування матеріалом у різних умовах - на практиці, у процесі розв'язування завдань) [3].

Сприймання матеріалу пов'язане з його осмисленням, яке випереджує сприймання, включається в нього, надбудовується над ним. Осмислення - другий етап сприймання, який входить у перший і є основою третього - запам'ятовування, що виступає не тільки постійним осмисленням, включенням у нові значеннєві зв'язки, але і переосмисленням цього матеріалу. Головне, щоб постійно відбувалося не тільки «повторювальне», але й вільне відтворення навчального матеріалу.

Важливим етапом засвоєння є застосування навчального матеріалу на практиці, коли оволодіння знаннями спрямоване вже не на навчання, а на практичну мету.

Відповідно до цієї моделі, процес засвоєння складаєтьсяз таких етапів:

Основними характеристиками засвоєння є:

а) міцність (незалежність використання засвоєних знань і вироблених умінь від часу, різноманітність ситуацій та умов їх застосування). Вона суттєво залежить від системності, смислової організації сприйнятого навчального матеріалу, йогоособистісної значущості і того емоційного відгуку, який цей матеріал викликає в учня.Характер засвоєння залежить від вікових можливостей учнів, використовуваних засобів, співвідношення репродуктивних і продуктивних дій, здатності узагальнювати;

б) керованість (активність учня у засвоєнні) та особистісна зумовленість засвоєння (зворотний вплив засвоєння та формування особистості школяра: нових мотивів, цілей, стратегій засвоєння, оцінювання тощо);

в) узагальненість на рівні принципу, програми (розуміння учнем основного правила, закономірності, основної стратегії дії) і способу дії (розуміння шляху її здійснення);

г) готовність (легкість) актуалізації знань, повнота і системність. Характер дій свідчить про всі характеристики засвоєння, які можуть бути не тільки безпосередніми, але й опосередкованими через дії.

Висновки

навчання учбова розумова научування

Наряду зі спонтанним научуванням, освоєння знань і умінь може здійснюватися і вспеціально організованих умовах як цілеспрямований процес. В останньому випадку научування називають навчанням.Навчання можна охарактеризувати як процес активної взаємодії тих, хто навчає, з тими, хто навчається, внаслідок якої в останніх формуються певні знання, вміння та навички, здійснюється їх психічний та особистісний розвиток.

Аналізуючи структуру навчання, слід розглядати його як систему, що включає навчаючу діяльність і учіння, тобто діяльність педагога і діяльність учнів. Відповідно, всі компоненти навчання мають розглядатися у контексті діяльностей вчителя і учнів.

Основною ознакою узагальнення прийомів є умова їхнього широкого переносу і можливості самостійно їх застосувати учнями і студентами в процесі розв'язання нових різноманітних задач.Узагальнені прийоми розумової діяльності спрямовані на виконання таких основних функцій, як інтенсифікація процесу інтелектуального розвитку учнів і студентів, формування в них основ діалектичного мислення на основі системності знань і умінь, оперативного і дійового застосування їх не тільки в подібних, але і змінених умовах, а також у самостійній роботі.

Обравши шлях сходження від абстрактного до конкретного, діти спочатку повинні засвоїти основні поняття - складові теорії науки (навчального предмета), що дає розуміння його загальних ознак, допомагає розкриттю часткових виявів. Одночасно, цей шлях, особливо для молодших школярів, повинен поєднуватися із зворотним: від конкретного до загального.

Список використаної літератури

1. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. Кн. 2. Психология образования. - М., 1998. - Р. 4.

2. Педагогічна психологія/ За ред. Л.М. Проколієнко, Д.Ф. Ніколенка. - Київ, 2001. - Р. IV, V, VI.

3. Талызина Н.Ф. Управление процессом усвоения знаний (психологические основы). - М., 2004.

4. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. - М.,2001.

Размещено на Allbest