Основні форми, методи та принципи навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначте правильність чи неправильність положення. Обгрунтуйте свою точку зору

В умовах реформування шкільної освіти, зміни пріоритетів навчання та його гуманізації, визначальним є перехід до нової системи оцінювання навчальних досягнень знань учнів, що Грунтується на введені 12-бальної системи оцінювання.

Запроваджуючи нову систему оцінювання, офіційні органи управління намагаються ліквідувати окремі недоліки в 5-бальній системі. Зокрема, значно збільшується спектр оцінок, усі вони стають позитивними, епізодичний контроль поєднується з тематичною атестацією, запроваджується безекзаменаційний перехід від одного класу до іншого, учні не залишаються на повторне навчання, знімаються пільги медалістам під час вступу до вищих навчальних закладів, уможливлюється одночасний вступ учнів до кількох вищих закладів освіти.

У 12-бальній системі оцінювання 1-й і 12-й бали назвали екстремальними рівнями. Дослідження педагогів, психологів і педологів доводять, що є невелика частина учнів, які належать саме до цього рівня. На цьому рівні і сформувалася основна теорія навчальних тестів - спеціально створеної системи завдань, уживаної протягом століття. Переважна більшість учнів має виконати не менше 5% і не більше 95% їх. Нижчий поріг - екстремальний мінімум -свідчить, що учень потребує індивідуальної допомоги або особливого навчального закладу. Вищий рівень екстремальний максимум -означає появу здібного і надзвичайно працездатного учня, якого треба вчити далі за факультативною програмою або в школі з поглибленим вивченням певних предметів.

Орієнтація оцінки від базового мінімуму до максимуму потребує радикальної зміни в навчанні й опитувані.

Розширення діапазону оцінок у 12-бальній шкалі має відбуватися шляхом деякого збільшення кількості допустимих помилок за нижчим рівнем їхньої значущості (тобто не головних, а другорядних.)

Отже, основою для збільшення спектра оцінок є сукупність елементів знань навчального предмета, які виносяться для засвоєння, а оцінювання відбувається при встановленні відповідності між сукупністю засвоєних знань і тим чи іншим числом з обраного спектра оцінок, при цьому зростає й об'єктивність оцінювання.

Отже, якщо сукупність елементів знань є однією з причин збільшення діапазону оцінок, то другою не менш вагомою причиною є підвищення об'єктивності контролю та оцінювання.

Аналізуючи проблеми оцінювання знань учнів, можна стверджувати, що система оцінювання за 5-бальною системою певною мірою себе вичерпала. Запровадження 12-бальної системи оцінювання повинно стати новим етапом у системі реформування освіти.

2. Як Ви розумієте дане твердження?Поясніть його з педагогічної точкі зору

Лекція є найбільш економічним способом навчанна.

Розмаїття форм і методів організації навчального процесу, застосування інноваційних освітніх технологій у вищій школі, пошуки альтернативних шляхів передачі знань не змогли вплинути на фундаментальність лекційно-семінарської форми організації занять, що в абсолютній більшості вузів залишається провідною. Сама назва свідчить про те, що одним з базових компонентів є лекція.

Цей термін веде походження від латинського "lectio", що у перекладі означає читання, а похідне "lector" - читець. Таке значення обумовлено тим, що спочатку у Давній Греції, Давньому Римі, а потім і в університетах середньовічної Європи основною формою роботи викладача було коментоване читання текстів книг.

На сучасному етапі лекція виступає і як організаційна форма навчання - «специфічний спосіб взаємодії викладача і слухачів (курсантів, студентів), у рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні методи навчання», і як метод навчання - «монологічний виклад навчального матеріалу в систематичній і послідовній формі, сконцентрований в основному навколо фундаментальних проблем науки».

Разом з тим, у методичній літературі висловлюються неоднозначні думки з приводу лекції як форми заняття. Прихильники традиційної дидактики вбачають її переваги в тому, що лекція допомагає:

у достатньо економній формі сконцентрувати інформацію, передбачену змістом освіти;

набагато швидше друкованих видань відреагувати на зміни у законодавчій, нормотворчій базі;

деякою мірою компенсувати брак новітніх підручників і посібників;

класифікувати і прокоментувати тенденції при значній кількості різних, іноді протилежних, точок зору на певну проблему;

зосередитися на найбільш складних питаннях, у яких важко розібратися самостійно;

- формувати у тих, хто навчається, уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції як аналіз, синтез, порівняння тощо;

здійснювати безпосередній контакт, емоційний і виховний вплив викладача на слухачів (курсантів, студентів), чого не може дати жодний підручник;

втілювати принцип зв'язку теорії з практикою, висвітлювати результати наукової діяльності як власні, так і колег;

найбільш ефективно окреслювати напрямки подальшої самостійної роботи.

Опоненти цієї теорії натомість виставляють протилежні доводи:

лекція не відповідає новітнім тенденціям підготовки фахівця, адже на практиці очікують спеціалістів, які мають не тільки певні знання, але й більшою мірою - вміння та навички роботи;

лекція провокує репродуктивне навчання, в результаті чого гальмується творче самостійне мислення, а семінарське заняття потім перетворюється на її переказ;

на сучасному етапі викладач перестав бути єдиним джерелом знань, а тому набагато ефективнішою є самостійна робота слухача (курсанта, студента) із підручниками, Інтернет тощо;

лекція примушує того, хто навчається, залишатися на позиції об'єкта педагогічного процесу;

одночасне спілкування з достатньо великою аудиторією не дозволяє здійснювати диференційований підхід, а тим самим робити лекцію цікавою і корисною як для відмінника, так і для того, хто не вирізняється особливими здібностями;

лекція регламентована у часі, а тому далеко не завжди можна висвітлити всі питання належним чином;

часом лекції перетворюються на диктант, при якому не всі встигають осмислити сказане викладачем;

за відсутності технічних засобів навчання під час лекції задіюються лише слухові аналізатори, в той час як приблизно 80-90% людей переважно отримують і запам'ятовують інформацію через канал "око-мозок". Тож за психологічними чинниками можна констатувати певне порушення законів перцепції;

наявність затверджених кафедрою фондових лекцій не дозволяє повною мірою реалізувати індивідуальність викладача.

Усе перелічене дає підстави окремим вченим стверджувати: "…Прийшов час усвідомити, що лекція як загальноаудиторна форма роботи є самою неефективною серед інших форм навчання студентів у вищій школі".

Безумовно, така позиція вирізняється своєю категоричністю, але наведені контрдоводи певною мірою вказують шляхи вдосконалення лекції як форми організації навчального процесу.

3. Назвіть і охарактеризуйте принципи навчання

В основі кожного процесу закладено певні закономірності - тобто ті зв'язки, які існують всередині самого процесу або пов'язують його з іншими процесами чи явищами, об'єктивно, постійно, які є суттєво необхідними.

Принципи навчання - вихідні положення, основні дидактичні вимоги до процесу навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність.

- Принцип виховного навчання.

- Принцип розвивального навчання.

- Принцип науковості освіти.

Цей принцип вимагає включення в зміст освіти науково-достовірних знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки та віковим особливостям школярів. оцінювання лекція мотивація

- Принцип доступності (посильності) навчання.

Принцип доступності чимало дидактів розглядають у діалектичній єдності з принципом науковості. Доступність не означає легкості у засвоєнні, а міру посильної трудності. Л.В.Занков навіть висунув принцип навчання на високому рівні трудності; лише тоді, на його думку, навчання є розвивальним, збуджується його рушійна сила, з'являється інтерес, прагнення долати труднощі, радість від отриманої перемоги.

Для реалізації даного принципу вчителю важливо добре знати навчальні можливості своїх учнів, вибирати такі зміст та методи навчання, які б дозволяли постійно рухатись від "зони актуального розвитку" до "зони найближчого розвитку" учнів, створюючи і долаючи основну суперечність процесу навчання.

- Принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою.

Даний принцип витікає із закономірного зв'язку навчання з вимогами суспільного життя. Основні шляхи реалізації цього принципу:

- розкриття необхідності теоретичних знань для ефективної практичної діяльності;

- демонстрація того, як наукові відкриття народжувалися із практичних потреб людства;

- звернення до найновіших досягнень науки і техніки, до проблем суспільного життя;

- опора на життєвий досвід учнів у процесі навчання;

- організація різноманітної практичної діяльності школярів, перш за все, продуктивної, з метою набуття уміння застосовувати знання на практиці.

- Принцип наочності навчання.

Принцип наочності оснований на сенсуалістичному підході[1] до навчання. Я.А.Коменський назвав його "золотим правилом" дидактики. Він стверджував, що треба "все, наскільки можливо, уявити почуттям, а саме: видиме - зором, чутне - слухом, нюхове - нюхом, смакове - смаком, дотикувальне - дотиком, а якщо щось може бути одночасно сприйняте декількома відчуттями, то повинно одночасно подаватись на декілька відчуттів".

Реалізовуючи даний принцип, вчитель має пам'ятати, що наочність - не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити розвиток сприймання, мислення, активності й самостійності учнів; що поєднання слова й наочності допомагає осмислити спостережуване, зрозуміти зв'язки між фактами та явищами; що недоцільно показувати те, що добре відомо учням, достатньо лише створити відповідні уявлення; що надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття; що демонструвати наочність треба на необхідному етапі уроку, а не завчасно.

- Принцип систематичності, системності, послідовності, наступності навчання.

Систематичність навчання відбиває вимогу засвоєння учнями знань у системі, яка б відображала у цілісному вигляді ті предмети і явища, які вивчаються, з усіма їх зв'язками і залежностями.

Послідовність навчання має на увазі побудову його у стрункій логічній послідовності так, щоб нові знання спирались на раніше засвоєні, а ті, в свою чергу ставали фундаментом для наступних знань. Тобто поряд з послідовністю у навчанні повинна мати місце і наступність.

На реалізацію цих вимог націлюють програми, в яких передбачено розкриття внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків.

- Принцип цілеспрямованості та мотивації навчання.

Для успішної реалізації цього принципу вчителю необхідно правильно формулювати цілі (освітні, виховні, розвивальні), будувати свою роботу так, щоб вони були зрозумілі та сприйняті учнями і досягнуті в процесі спільної діяльності.

Мета навчання краще сприймається учнем за умови наявності в нього позитивних мотивів учіння.

- Принцип активності та самостійності учнів у навчанні.

Принцип активності та самостійності учнів у навчанні вимагає створення умов для вияву учнями творчої активності та пізнавальної самостійності у процесі засвоєння знань.

Активність і самостійність учнів у навчанні тісно взаємопов'язані. Активність виражається у стані готовності, прагненні до самостійної діяльності. Самостійність - у визначенні об'єкта, виборі засобів діяльності без допомоги ззовні. Джерелом пізнавальної активності й самостійності є потреба учнів у здобуванні знань, у самовираженні. Завдання вчителя - стимулювання цієї потреби.

Активізація пізнавальної діяльності потребує використання таких методів, прийомів, засобів і форм навчання, які стимулюють учнів до виявлення активності й самостійності.

- Принцип свідомості й міцності засвоєння знань, умінь і навичок.

Даний принцип вимагає забезпечення учням умов для глибокого осмислення наукових фактів і узагальнень, способів виконання дій, довгого збереження їх у пам'яті, відтворення і використання у потрібний момент.

- .Принцип індивідуального та особистісно зорієнтованого підходу до учнів у процесі навчання.

Цей принцип вимагає врахування у навчальному процесі індивідуальних особливостей кожного учня і забезпечення на цій основі підвищення якості навчальної діяльності, а також створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта навчальної діяльності (саморозвитку).

- Принцип оптимізації навчального процесу.

Даний принцип обґрунтований у працях Ю. К. Бабанського. Він вимагає "із ряду можливих варіантів навчального процесу вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально можливу ефективність розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку школярів при раціональних затратах часу і зусиль учителів і учнів"

4. Дайте визначення поняттям

Дидактика -- частина педагогіки, тому вона використовує деякі загальнопедагогічні і психологічні категорії.

До них потрібно віднести такі, як "освіта", "розумовий розвиток", "знання". Корінні дидактичні категорії -- "навчання", "зміст навчання", "методи навчання", "принципи навчання", "цілі навчання", "організаційні форми навчання", "урок", "дидактична система" тощо. Навколо цих категорій, як навколо ядра в атомі, будується вся система понять дидактики. До них необхідно віднести учіння, викладання, види навчання, оцінювання тощо. Намагаючись знайти вирішення зазначених вище проблем, дидактика надала їм свого специфічного смислу і значення.

Мотивація навчання -використовується у сучасній психології у двоякому розумінні як визначення системи факторів, детермінуючих поведінку (сюди увійшли потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато іншого) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.

Мотивація учбової діяльності та її формування на різних вікових етапах.

У поведінці людини є дві функціонально взаємопов'язані сторони: збуджуюча та регуляційна. Збудження забезпечує активізацію та напрямок поведінки і пов'язано з поняттями мотива та мотивації. Ці поняття включають у себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, які є у людини, уявлення про зовнішні фактори, які заставляють її вести себе окремим чином, про керівництво діяльністю у процесі її здійснення. Серед усіх понять, які використовуються у психології для опису та пояснення збуджуючих моментів у поведінці людини є поняттям мотивації і мотива.

Термін "мотивація" використовується у сучасній психології у двоякому розумінні як визначення системи факторів, детермінуючих поведінку (сюди увійшли потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато іншого) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.

Р.С. Немов розглядає поняття "мотивація" у іншому значенні, коли мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, пояснюючих поведінку людини, його початок, напрямок та активність.

Уявлення про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це - пошук відповідей на питання типу "чому?", "за для чого?", "для якої мети?", "який смисл?". Відрізняють диспозиційну та ситуаційну мотивації як аналоги внутрішньої та зовнішньої детермінації поведінки. Диспозиції можуть активізуватися під впливом окремих ситуацій, та навпаки, активізація окремих диспозицій (мотивів, потреб) приводить до змін ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Практично кожну дію людини слід розглядати як двоякодетерміновану: диспозиційно та ситуаційно.

Мотивація - це циклічний процес безперервного взаємного впливу та перетворень, у якому суб'єкт дії та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом якого є реально простежена поведінка.

Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення окремої цілі.

Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистою властивістю, зосередити збуджуючою до здійснення окремих дій.

За думкою Л.Д. Столяренко: "Мотив - це збудження до діяльності, пов'язане з задоволенням потреби суб'єкта". Під мотивом також найчастіше розуміють причину, яка лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта . Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальнюючому виді являє собою багато диспозицій. З усіх можливих диспозицій найбільш важливим є поняття "потреби". Її ще називають станом нужди людини в окремих умовах, які необхідні для нормального існування та розвитку. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, спрямовану на пошук того, що вимагається. Кількість та якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від образу та умов життя, від місця, яке займає відповідний організм на еволюційній сходинці. У людини крім фізичних та органічних потреб є ще матеріальні, духовні, соціальні. Потреби - динамічно активні стани особистості, що виявляють її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність спрямовану на зняття цієї залежності [18]. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби - це рушійна сила розвитку особистості. Мотиви (диспозиції), потреби та цілі - є складовими мотиваційної сфери людини.

Багато численні теорії мотивації стали з'являтися ще у працях стародавніх філософів. У наш час таких теорій не один десяток. Вивченням мотивації людини займалися Д. Макклелланд, Д. Аткінсон, Г. Хекхаузен, Г. Келлі, Ю. Роттер, К. Роджерс, Р. Мей. А.Н. Леонтьєв та ін.

Учбова мотивація визначається як приватний вид мотивації, включений в певну діяльність, - в даному випадку діяльність учення. Як підкреслює, провідний психолог, що займається вивченням мотивації учбової діяльності А.К. Маркова, що «Мотивація учення складається з ряду тих, що постійно змінюються і вступаючих в нові покоління один з одним спонуки. Тому становлення мотивації є не просте зростання позитивного або посилювання негативного відношення до учення, а ускладнення структури мотиваційної сфери, що стоїть за ним, вхідних в неї спонук».

Тому, при аналізі мотивації учбової діяльності, головне не тільки визначити домінуючий спонукач (мотив), але і обліку всієї структури мотиваційної сфери людини.

Размещено на Allbest.ru