Формування козацької духовності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Факультет педагогіки, психології та соціальної роботи

Реферат

Звичаєве право у системі моральної культури українського козацтва.

Виконала:

студентка 410 групи

Ямбор Ганна

Чернівці 2011

Зміст

Вступ

1. Історичні передумови появи козацтва

2. Ідеї волі та демократії в суспільно-політичному житті козацтва

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У становленні й розвитку центральної ідеї правової думки України - ідеї незалежної й суверенної держави - значне місце відводилося проблемам волі та демократії. Навколо них зосереджувалася суспільна думка багатьох поколінь передових мислителів. Ці морально-етичні й соціально-політичні цінності, поряд з такими, як правда, добро, справедливість і краса, близькі кожній вільній людині, кожному народові. Для України 15-17 ст. вони мали особливу значущість. Адже із середини 16 ст. більшість українських земель була загарбана чужоземцями: польськими, литовськими та угорськими феодалами. З півдня та південного сходу не припинялися грабіжницькі напади турецько-татарських орд. Султанська імперія, одна з наймогутніших у тогочасному світі, утвердилася на Чорному морі й Балканах, заволоділа гирлами Дунаю, Дніпра, Дністра та Дону, спрямовувала свої експансіоністські дії на завоювання України, Білорусії та Польщі.

За цих умов боротьба за свободу, за виживання українського народу була першочерговим завданням. Ішлося про те, бути чи не бути українській нації.

У виробленні загальноцивілізаційних морально-етичних норм, зокрема таких, як свобода й демократія, що є складовою частиною української ментальності, важливе місце належить природно-кліматичному середовищу. Серйозні роздуми про роль географічного чинника у формуванні суспільно-політичного устрою непокоїли ще античних мислителів, у тому числі Арістотеля. У новітню епоху цю проблему порушував Ш. Монтеск'є. Видатний учений М.С. Грушевський, аналізуючи проблему становлення української нації, писав, що дві великі творчі сили в житті кожного народу - народність і територія - стали саме на порозі історичного життя нашого народу й утворили першу підставу дальшого розвою його, що обидва ці елементи є діяльними творчими силами - територія так само як народність, - що могутньо впливають на дальшу історію народу.

1. Історичні передумови появи козацтва

Через низку специфічних історичних умов центральна роль в усьому українському житті, в боротьбі за волю, суверенну й незалежну державу належить козацтву,яке виникло в цей період для захисту своєї Батьківщини. "Козаччина, - пише Д. Дорошенко, - є не тільки найблискучішою, найефективнішою появою української історії, вона являє собою ще й добу найбільшого напруження сил українського народу і його державної, соціальної та культурної творчості".

Досліджуючи причини й умови виникнення та функціонування козаччини, М.С. Грушевський зазначав, що вона як явище на побутовому рівні відома ще з часів староруських, а як суспільно-політичний феномен - з кінця 15 ст. На певну суспільну верству козаччина перетворюється протягом 16 ст., а організованих форм і юридичного визначення набуває на переділі 16-17 ст. Уже з кінця 16 ст. про козаччину, вважає М.Грушевський, можна говорити як про певну суспільну групу, організацію, міркувати про козацький устрій, козацьку громаду, управління, його державницькі структури.

Аналіз джерел чітко показує, що соціальною основою виникнення козацького руху був протест українського трудового люду проти жорсткого феодального гноблення, головним чином польською шляхтою. Сміливі й мужні лицарі з українських селян і міщан не бажали миритися з феодально-кріпосницьким та іноземним пануванням. "Тут були всі, - писав Д.І. Яворницький, - хто натерпівся від тяглових повинностей, усі ображені й принижені за свою віру й народність, усі, хто зазнав варварських катувань, жорстких знущань за людські права, за своє існування; тут були й ті, хто чув у собі "волю вогненну, силу богатирську".

Поодинці, сім'ями, а то й цілими селами вони йшли на незаймані або малонаселені землі. Найбільше втікачів було з Галичини, Волині та Поділля. Вони посідали вільні на той час землі Наддніпрянщини й особливо Лівобережжя. Значно зросла кількість утікачів у 16-17 ст. За реєстровими даними, на Київщині 1640 р. в кожному великому маєтку було 15 слобід, яким старости для швидкого поселення на багато років надали вольності й тим немало людей до них привабили.

Волелюбних утікачів принаджував незаселений родючий український степ, де вони могли займатися вільно, без феодального примусу, хліборобською працею й розпоряджатися виробленим продуктом. Це був уже новий, капіталістичний тип суспільних відносин.

Аналізуючи процес масового переселення волелюбного селянства на нові землі, слід звернути увагу на те, що туди втікали найсміливіші та енергійні люди, які будь-що намагалися позбутися гноблення, стати вільними. Про соціальний стан і природу козаччини М.С. Грушевський писав: "До козацтва горнуться маси людей, яких зовсім не тягне ні до пограничного воєнного спорту, ні тим менше - до далеких заграничних походів, взагалі до "козацького хліба", ті, які воліють хліб звичайний хліборобський, хочуть під фірмою і покривкою козаччини, під її зверхністю й охороною спокійно господарювати "на волості", не знаючи ні панів, ні їхніх посіпак".

Своєю вільною, без феодального примусу працею українське козацтво розвивало власну передову економіку. У Запорозькій Січі ніколи не було кріпацтва й уперше в Європі склалася прогресивна форма багатогалузевого фільваркового господарства (фермерського типу). Таким чином, становлення козацтва як суспільного стану нерозривно пов'язано з проблемою свободи, волелюбності, забезпечення умов для розвитку творчих здібностей людини. Тож не випадково в наступні періоди, коли підписувалися договори між Україною та іншими державами, коли українські гетьмани боролися за незалежність й автономію України проти російського колоніалізму, в усіх текстах з українського боку звучали вимоги про "підтвердження прав і вольностей" козаків і шляхти, що "надані з віків... щоб ні в чому не були порушені".

Специфічною особливістю козацтва було те, що мирне хліборобське життя переселенців зосереджувалося переважно в "прикордонній зоні". Воно зазнавало постійних спустошливих нападів ординців, кримських татар і ногайців. Козакам доводилося одночасно займатися хліборобською справою та збройним захистом своїх поселень. Це зумовлювало формування особливого типу людини, здатної поєднувати різні види діяльності - трудової й військової, тоді як в інших країнах вони існували окремо, закріплювалися за різними класами й станами. В усталених уявленнях про козака перша його іпостась - виробничо-трудова, геть затінюється другою, військовою: звідси поширене ототожнення козацтва з лицарством, зовсім не виправдане з соціально-економічного погляду. Насправді ж вільний труд на вільній землі невіддільний від самої суті козацтва й становить одну з його фундаментальних рис.

Феодально-кріпосницьке гноблення, жорстока панщина в українських землях, що перебували під владою Польщі та Росії, поєднувалися з намаганням, з одного боку, покатоличення й спольщення, а з іншого - зросійщення, духовного поневолення українського народу. Про цей трагічний період на зламі 16-17 ст. М.С. Грушевський писав, що почуття безпорадності обіймало громадянство. Здавалося, що перед цим натиском польської державності, польської культури, польської національності виходу немає й українству прийдеться тихо коритися цьому непереможному процесові.

За таких умов Україні доводилося шукати захисту, виробляти форми самооборони, методи активної військової протидії, мобілізувавши матеріальні й духовні можливості, спираючись на історичний досвід і традиції. Український народ, позбавлений своєї державності, створив могутні збройні сили, що є однією з підвалин держави - козацтво. Козаки добровільно йшли у військо захищати Вітчизну, свої "права та вольності". Принцип непримусової системи комплектування й мобілізації в козацькому війську діяв навіть у період визвольної війни 1648-1654 pp. Військо Запорозьке мало своєрідну й досконалу організацію з оптимальними структурами. Усе це принесло йому багато героїчних перемог над ворогом.

Вибудувавши сильне військо, український народ, який ніколи в історії не прагнув загарбувати чужі землі, використовував свою вояцьку міць лише для захисту України, звільнення її від чужоземного панування. Збройні сили відіграли вирішальну роль у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, яка закінчилася утворенням козацько-гетьманської української держави.

Козацтво виконало покладену на нього історичну місію і врятувало український народ від загибелі, що має всесвітньо-історичне значення.

Отже, в другій половині 16 - на початку 17 ст. козацтво сформувалося як своєрідний суспільний стан, причому досить чисельний. Воно мало свою еліту в особі гетьманів, шляхти, генеральної старшини. Козацька верхівка була високоосвіченою, а діти козаків становили значний прошарок серед студентів Києво-Могилянської академії.

Важливе значення у зростанні суспільної ролі козацтва мав захист ним релігійних і національних прав українського народу. Особлива заслуга тут належить Петру Сагайдачному. Історична обставина українського життя привела до того, що в цей час національні інтереси, національні змагання, національна боротьба скупилися на точці оборони існування православної церкви. Обороняючи її стан, володіння, козаччина прихилила до себе всі оті верстви, які обстоювали національні й релігійні інтереси українського народу. Саме ці стани виступили головною державотворчою силою в будівництві й функціонуванні козацько-гетьманської держави, очолили боротьбу українського народу за національне визволення.

Державотворча тогочасна політична думка і практика були спрямовані на вирішення двох найважливіших і взаємозв'язаних завдань: створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й запровадження в ній нової моделі соціально-економічних відносин, в основі якої б лежала дрібна (фермерського типу) козацька власність на землю. Цьому завданню була підпорядкована вся діяльність гетьмана Б. Хмельницького -- військова, економічна і зовнішньополітична.

Відновлену українську державу Б. Хмельницький розглядав як спадкоємицю княжої Русі, що свідчить про тривалість державотворчого процесу на українських землях.

Долаючи надзвичайно складні зовнішні та внутрішні перешкоди, гетьман зосередив свої зусилля передусім на будівництві, функціонуванні усіх ланок влади.

Наслідуючи демократичні традиційні основи Запорозького козацтва, вперше у світовій історії Б. Хмельницький запровадив загальну виборчу систему державної влади - гетьманщину. Поряд з цим він рішуче боровся за зміцнення й централізацію державної влади, долаючи анархізм, свавілля та сепаратизм.

У зв'язку з істотною необхідністю наповнення національної державної ідеї соціально-економічним змістом була проведена принципова, по суті революційна, аграрна реформа, за якою було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння (за винятком монастирського), панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво, утверджено дрібну (козацького типу) власність на землю. Козацькі господарства мали чітко виражені тенденції до розвитку якісно нового для того часу шляху - фермерського. Створювалися передумови для розвитку цим же шляхом і селянських господарств. Серед океану великих феодальних і кріпосницьких маєтків Європи вільне козацьке землеволодіння, тисячі приватних ділянок, розданих Богданом, були чимось небаченим, створювали могутню соціальну базу для єднання і консолідації українського народу.

Зміцненню економічних основ козацько-гетьманської держави сприяла та увага, яка надавалася розвиткові торгівлі, ремісництва, промисловості, соціальним проблемам населення, формуванню нової фінансово-податкової системи. Як і в попередні роки, в козацько-гетьманській державі багато уваги приділялося формуванню ідейно-політичної та духовної основ державотворення. Освіта, наука і культура в ті роки набули нового піднесення.

Козацька держава була визнана багатьма іноземними державами, стала рівноправним суб'єктом міжнародного співтовариства.

Існування цієї держави як самостійної й незалежної було нетривалим. Ще в ході переможної війни у Б. Хмельницького та частини його оточення починає утверджуватися думка, що Україна власними силами, без чужої допомоги не захистить свою державу від ворожих нападів. Будучи в стані тривалої війни з Польщею, яка намагалася полонізувати й колонізувати Україну, зазнавши численних пограбувань і спустошень од військ Османської імперії на півдні, українська гетьманська верхівка звернула свої погляди до Росії. Великі надії покладалися на спільне слов'янське походження, єдину віру, близькість мови, культури та історичної долі двох народів. Ці наміри завершилися укладенням Українсько-Московських угод 1654 р., за якими Україна фактично втрачала свою незалежність і входила до складу Росії на правах широкої автономії.

Після Українсько-Московської угоди 1654 р. доля української державності вирішувалась у взаємовідносинах Москви й України. Грушевський писав, що Москва хоче накласти руку на всі права і свободи українського народу, а народ в лиці кращих своїх людей бореться проти того, і ця боротьба червоною ниткою проходить через усю подальшу історію України.

Керівництво козацько-гетьманської держави ставило за мету продовжувати об'єднання українських земель, які ще залишалися під владою іноземних держав, відстояти широку автономію України в складі Росії, а за сприятливих умов - домогтися й повної незалежності. Але царизм рішуче й наполегливо здійснював наступ на політико-адміністративний устрій України, обмежуючи й раз у раз зменшуючи елементи автономії українського краю. Сподівання на державний суверенітет і незалежність, що сформувались у свідомості українського народу в роки визвольної війни, ідеї широкої автономії й васалітету в складі сусідньої держави танули й висихали, як роса на сонці. Кінцевою ж метою царизму була ліквідація української держави, колонізація України з усіма відповідними наслідками. Про це яскраво свідчить проект закону Петра І, що зберігається в архівах Міністерства закордонних справ у Москві, складений ще 1703 р. За цим документом, потрібно було, дочекавшися смерті Мазепи або навіть позбувшися його тим чи іншим способом, знищити козаччину - чи виселенням її на східні кордони Великороси, чи терором, колонізувати гетьманщину москалями та німцями, щоб "раз назавжди знищити вогнище ворохобників". Ось таке майбутнє чекало Україну.

За цих умов український менталітет не міг не породити нової хвилі боротьби за незалежність. Були й зрадники, що вірно служили російському царатові, разом із ним душили українську державу, збагачуючись на горі власного народу.

Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Данило Апостол та ще ціла плеяда славних гетьманів і старшин, лицарів волі, робили все можливе, щоб урятувати Україну й домогтися звільнення її від Російської імперії.

Могутній, відчайдушний сплеск героїчної боротьби за волю рідного краю пов'язаний зі звитяжними зусиллями Івана Мазепи, Пилипа Орлика та їх соратників. З часу переходу гетьмана І. Мазепи в ході Північної війни на бік шведського короля Карла XII вся російська царистська та буржуазна, а потім радянська історична наука насаджувала несправедливе, образливе для всього українського народу, кинуте Петром І, звинувачення: "зрадники", "мазепинці". Гетьман І. Мазепа, тримаючи булаву Лівобережної України понад 20 років, зміг переконатися, що, крім рабства, колоніальної залежності, нічого іншого його народові не випаде. А тому він поставив за мету домогтися суверенності й незалежності України. Ще під час однієї з перших зустрічей з Петром І, коли той висловив пропозицію ліквідувати автономію України руками Мазепи, вій мужньо відкинув ці задуми. Гетьман заявив, що у козака закон - або смерть, або свобода. Права й вольності йому миліші, ніж життя. Сам Мазепа готовий був пролити кров за збереження його свободи. Він був певен, що народ український скоріш покине свої осідки, як стане рабом, що тяжке ярмо, під яким перебував московський народ і до якого він звик, зовсім не надається для того, щоб поработити горду душу української нації.

В особистій трагедії Мазепи, якому не судилося здійснити свій задум - визволити Україну з-під царського гніту - і який мусив утікати з рідного краю, відбилася трагедія нашого народу.

Переможений Мазепа став для російських царів та офіційної ідеології уособленням сепаратизму і зрадництва. Водночас вітчизняні та й більшість закордонних дослідників високо оцінили дії І. Мазепи, його намагання звільнити Україну від колоніального російського ярма. Його ім'я сьогодні займає гідне місце серед імен славних борців-патріотів.

Однак вільнолюбна думка ще жевріла. Так, за часів свого гетьманування Павло Полуботок (17220-1724), а потім Данило Апостол (1727-1734) намагалися захистити хоч невелику автономію України, врятувати народ від непомірного гноблення. Дечого вдалося досягти, особливо за царювання Єлизавети, яка була в шлюбі з Олексієм Розумовським - козаком із Гетьманщини. Та все це не могло вже врятувати Україну. Катерина II, фанатична прихильниця русифікації й централізації, завершила справу, розпочату Петром І. Вона негативно ставилася до української, лівонської та фінської автономій. "Ці провінції, - говорила цариця, - слід русифікувати... Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їхню добу". Ліквідувавши Гетьманщину, а потім зруйнувавши Запорозьку Січ, царизм завдав українській державі тяжкої поразки, перервав на століття її державотворчі процеси. У своїх діях він використав класовий егоїзм української шляхти, втрату нею (не без його допомоги) національної ідеї, патріотизму.

Так трагічно закінчився ще один період політичної історії українського народу. Але на цьому шляху, на якому яскраво засяяла національна ідея, є чимало здобутків. Ця ідея стала рушієм суспільного прогресу. На основі розвитку економіки, могутнього піднесення просвітництва й науки теоретично обґрунтовано необхідність національного державотворення, закладено підвалини концепції української нації.

козацький педагогіка моральний духовний

2. Ідеї волі та демократії в суспільно-політичному житті козацтва

Характерною ознакою суспільного життя козацтва є демократизм. Умови життєдіяльності козацьких поселень, як господарсько-військових організацій, вимагали тісної взаємодії їх членів. Вони були вільні й рівні, а тому лише на принципах вільного демократизму, довірґя, взаємоповаги та взаємодопомоги могли будувати свої стосунки. Демократичні засади козацького суспільного устрою зумовлювалися також паростками нових суспільно-економічних відносин - буржуазно-демократичних.

Таким загальнонаціональним ідеалом на довгі часи стає запорізький козак - лицар честі й мужній захисник незалежності нашої Батьківщини. У ньому народ втілив своє споконвічне прагнення до волі, своє розуміння національної гідності українця. Він є уособленням народного розуміння фізичної вправності, чоловічої вроди, а також високих моральних якостей - поваги до старших, співчуття до покривджених, почуття справедливості, товариськості, душевної щедрості й тонкого гумору. Козацька система виховання, козацький вишкіл, що мали місце у Запорізькій Січі, поширювались по Україні, ставали набутком усіх молодих поколінь нашого народу.

Не було і нема вищої оцінки для нашої молоді, ніж оцінка «козак». Цей ідеал сьогодні допомагає молодому поколінню усвідомити державотворчі інтереси нашого народу, спонукує до активної діяльності в ім'я України.

У козацькому житті, особливо в його початковий період, було багато суперечностей, зокрема свобода одиниці й терор маси, свавілля й дисципліна, аскетизм і розгульність: у бурхливому казані січового життя різні елементи змагалися між собою. Але ця буйність, первісна сила, широкопросторість надавали Січі надзвичайного морального значення й висували її на провідне місце в організації України.

Демократичні засади запорозького козацтва стали основою формування християнської козацької республіки, що викликало захоплення багатьох учених і політичних діячів. Російський революціонер і прогресивний мислитель О.І. Герцен писав, що Україна була козацькою республікою, підвалинами якої стали демократичні й соціальні засади. Запорозька січ - це дивовижне явище плебеїв-витязів, лицарів-мучеників. Розвиток таких засад потребував гнучкого механізму втілення в життя демократичних принципів, високої політичної відповідальності за свої вчинки, глибокого розуміння державотворчих завдань. Водночас в умовах тривалої політичної нестабільності на терені українських земель, коли з великими труднощами пробивалися паростки монархізму козацької старшини, коли централізм соборної Української держави був ще тільки ідеєю, широкий демократизм містив чимало й негативного, чим уміло скористався царизм.

Міцно спираючись на традиції українського народу, використовуючи досвід козаччини, українська козацько-гетьманська держава посіла своє осібне місце в сузір'ї європейських держав 17 ст. Це означало, що народна ініціатива в один із найскладніших і переломних періодів історії створила життєздатний суспільний устрій.

Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад державотворення відіграла конституція Пилипа Орлика, одного з найближчих сподвижників гетьмана Івана Мазепи. Це основний закон тієї самостійної Української держави, за яку боровся П.Орлик і його однодумці. Головною тезою цього документа була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма. "Які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям щодо України... Козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів якого є: народ завжди має право протестувати проти гніту й повернути уживання своїх стародавніх прав", - наголошував П. Орлик.

Політичні ідеї та принципи Конституції Пилипа Орлика (1710):

- Ідея суспільного договору

- Принцип конституціоналізму

- Принцип народного суверенітету

- Принцип державного суверенітету і незалежності

- Принцип протекторату

- Ідея парламентаризму

- Ідея провідної політичної ролі суспільного стану (козаків -- козацька республіка)

- Ідея парламентсько-президентської республіки

- Ідея унітарної держави з одним автономним утворенням (Запорозької Січі)

- Ідея природних прав людини і народу

- Ідея звичаєвого права (державна підтримка та використання традицій Запорозької Січі)

- Принцип поділу влади

- Незалежність судової системи

- Ідея правової держави

- Ідея соціальної держави

- Ідея державної релігії

- Принцип виборності усіх державних посад знизу доверху

- Вибори глави держави вищим представницьким органом

- Всезагальне рівне виборче право (в рамках козацького стану)

- Поєднання військової та адміністративної влади, їх структур

- Обмеження і контроль за виконанням повноважень глави держави

- Відділення державної системи (фінансової та ін.) від сфери приватного життя

У центрі козацької педагогіки - ідеал вільної людини з незламним прагненням до свободи, людини, яка на вітчизняних традиціях розвиває рідну культуру, економіку, будує незалежну державу; той тип українця, який свято береже національні й загальнолюдські цінності, ідеал козака-хлібороба, власника землі, її дбайливого господаря; ідеал козака-воїна, лицаря нескореного духу, честі і звитяги, духовно багатої людини.

Центральним у козацькій педагогіці є формування козацької духовності.

Українська козацька духовність - це історично сформована система духовних багатств рідного народу, яка відображає найвищі цінності його національної душі, характеру, світогляду та ідеології. Козацька духовність - це містке, фундаментальне поняття, насичене згустками життєвої, культурно-історичної мудрості, ідейно-моральним і емоційно-естетичним змістом, національним і загальнолюдським потенціалом.

Козацька духовність має свою самобутню систему цінностей: цілісність і гармонійність, віра, надія і любов до всього батьківського і материнського, свого родоводу, повага до загальнолюдських здобутків, єдність істини, добра і краси, ненависть до ворогів рідної землі, презирство до всього, що гальмує розвиток рідного народу, прагнення і уміння подолати перешкоди на шляху до волі, свободи, незалежності України, рівноправності всіх націй. На вершині козацької духовності були Бог і Україна, а непорушними підвалинами її були ідеї любові до рідної землі і народу, пошани до батьків, дідів і прадідів, їх духовних заповідей, спорідненість з рідною природою, землею, середовищем, у якому жили, бережливе ставлення до них.

Найвищими духовними цінностями козацтва були й ідеї волі і свободи людини, народу, нації і держави. Духовно багаті козаки були першопроходцями в численних сферах національного життя. Вони - творці багатьох пріоритетів у галузі суспільного, державного, політичного і культурного життя. Українські лицарі, наприклад, одними з перших оволоділи ракетною технікою, елементами підводного плавання з військовою метою; забезпечували високу ефективність розвитку економіки, плекали високі врожаї пшениці і інших злакових. Чужеземці згадували, що в козацьку добу українці вирощували стільки хліба, що подекуди не знали, куди його дівати.

Важливими особливостями духовного життя козаків були гармонія любові і ненависті, висока вимогливість до людей з негативними якостями, вимогливість до земляків і друзів, вимоги до себе, своєї духовності, постійне прагнення до досконалості, гармонійності свого внутрішнього світу (тіло, душа і розум), прагнення проникнути в таємниці буття, Космосу.

Основні компоненти козацької духовності:

1. Козацька філософія. У козаків була філософія свободи і незалежності, любові до матері-природи, рідної землі, волі людини як головного дару життя, її природного права. Вони ґрунтовно осмислювали життєвий досвід пращурів, буття народу, його духовні скарби, глибоко замислювались над проблемами життя і смерті, вічності і миттєвості. Козацька філософська система обґрунтовувала такі найвищі цінності, як людина, народ, національна держава, соборність нації, закони її збереження.

2. Козацький світогляд. Це своєрідна система поглядів, переконань, ідеалів, ціннісних орієнтацій. Козацький світогляд ґрунтувався на таких фундаментальних поняттях, як Бог, Україна, природа, людина, народ, воля, держава, віра, любов, ненависть, перемога. Козацький світогляд плекав ідеали братства, згуртованості і єдності людей.

Козацькі переконання й ідеали - жити самобутнім національним життям, розвивати духовність рідного народу, передавати її з покоління в покоління.

3. Козацький характер. Це вищий тип українського національного характеру. Його якості: сильна воля, багатство почуттів, внутрішня енергія, порядність, кмітливість, дотепність, практичність, стійкість і незламність, твердість, ніжність і ліризм, любов до друзів і товариства, пошана до громади, вірність обов'язку, співчуття знедоленим, милосердя, прагнення до волі, до боротьби за незалежну державність, гуманність, прагнення до високих ідеалів.

4. Козацька мораль, їй характерне шляхетне ставлення до людини, батьківська турбота про дітей, глибока пошана до літніх і похилих людей, любов до рідної землі, героїзм, нетерпиме ставлення до зла, допомога знедоленим, скромність, миротворча місія, людяність, діяльна доброта, милосердя, жертовність, честь і обов'язок, гідність і гордість.

Кодекс лицарської честі

*Любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до батьківщини - України.

*Готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей.

*Шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі.

*Непохитна вірність ідеям, принципам народної духовності (правдивість, справедливість, працьовитість).

*Відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави.

*Турбота про розвиток національних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі.

*Прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів.

*Цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.

*Уміння скрізь і всюди діяти благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

Кодекс лицарської звитяги

* Готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу України.

* Нехтування небезпекою, коли йдеться про життя друзів, побратимів, матері-України.

* Ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від завойовників.

* Героїзм, подвижництво в бою та праці.

Козаки були глибоко милосердними. Вони чуйно ставилися до інших людей, поділяли з ними радість і горе.

5. Козацька естетика. У козаків панував культ краси людини, краси світу, краси природи, побуту. Вони витончено сприймали дійсність, розвивали всі види народного мистецтва, залюбки грали на кобзі, бандурі, сопілці, лірі, цимбалах, їх архітектура мала яскраво виражений національний характер.

6. Козацька правосвідомість. Козацьке право відображало інтереси всього народу. Воно передбачало виборність органів самоврядування, демократичні основи української духовності, гуманістичні засади громадського життя, волю і свободу особистості, охорону власності.

7. Козацька ідеологія. Це система філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних, релігійних ідей, принципів, ідеалів, покликана захищати демократичний лад, політичний устрій, самостійну державність України, самоврядування, інтереси народу, його права, привілеї, цілісність нації, цілісність особистості, українську законність.

Козаки надавали завжди пріоритетність таким інтегруючим, соборним якостям особистості, як мудрість, шляхетність, мужність, справедливість, доблесть, войовничість у відстоюванні всенародної правди, аскетизм (свідоме обмеження природних потреб), стоїцизм (стійка, непохитна, самопожертвенна позиція), слава, дух господаря, володаря своєї землі.

Важливе місце козаки відводили вихованню фізичної і психологічної культури. Вони прагнули розвинути в собі богатирську силу і дух, у чому домагалися вражаючих успіхів. Козаки сміливо йшли на лови, приборкували диких коней, боролися зі стихією. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань, козаки влітку спали проти зоряного неба, думкою ширяли у невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці космосу. Вони ґрунтовно знали народну медицину, яка забезпечувала їм міцне здоров'я і довголіття. Популярними в козаків з самого дитинства були дитячі забави, ігри, різноманітні фізичні вправи. Важливе місце посідало формування вмінь їздити верхи, рубати шаблею, стріляти з рушниці, плавати, веслувати, керувати човном, ховатися під водою. Лід час народних свят та ігор традиційними були змагання насилу, спритність, винахідливість, точність, різноманітні змагання верхи. До тих, хто хотів бути козаками, висувалися вимоги бути сильними, вольовими, мужніми, володіти українською мовою, присягнути на вірність Україні, сповідати християнську віру. Новобранців-козаків козацька старшина піддавала випробуванням, перевіряла їхню загартованість і витривалість спекою, холодом, дощем, снігом, браком одягу, їжі тощо. Популярним у козаків було мистецтво єдиноборств. Існувало кілька систем єдиноборств. Найвідоміша становить основу козацького танку гопак.

Добре знаною є система козацької боротьби - гойдок (боєць ніби приклеювався до суперника), система боротьби -- спас (філігранне блокування дій супротивника). Великий виховний потенціал мало козацьке характерництво. Це цілий пласт культури наших предків. Козаки володіли уміннями, які в наш час демонструють екстрасенси. Були чаклуни, які впливали на психіку ворога, заворожували його, вивідували в нього військові таємниці. Характерники вміли залякати ворога, навіювати йому інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Вороги нерідко вірили, що козаки могли брати голими руками розпечені ядра, обминати кулі тощо.

Постійно займаючись самовдосконаленням, козаки, зокрема, оволодівали специфічними вправами, доводячи невичерпні можливості людського організму (від подиху людина падала з ніг). Тілесне і психологічне загартування козаків було складовою частиною комплексної і цілісної системи виховання, компоненти якої сьогодні потребують глибокого вивчення, аналізу і творчої реалізації.

Висновки

Отже, в українській політичній думці ще задовго до хвилі буржуазно-демократичних революцій у Європі було сформульовано чимало прогресивних правових ідей.

Це була альтернатива тому шляху, яким ішла Росія з її феодально-кріпосницьким гнобленням, абсолютизмом, колоніальною політикою денаціоналізації, русифікації народів, які потрапили в залежність від неї.

Геній українського народу в умовах загрози його існуванню створив таке унікальне явище, як запорозьке козацтво, державотворчі зусилля увінчалися козацько-гетьманською державою. Козацьке військо стало міцною перепоною на шляху експансії найбільшої тогочасної Османської імперії в Європу, припинило грабіжницькі зазіхання польської шляхти на українські землі. У ході боротьби проти російського колоніалізму українська політична думка збагатилася важливими ідеями державної незалежності й автономії, суверенітету й рівності, волі й демократії, правди й справедливості.

Список використаних джерел

1. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - Київ: Радянська школа, 1985. - 312 с.

2. Стельмахович М.Г. Виховний ідеал української народної педагогіки.// Початкова школа.- 1998. - №6.- с. 1-4.

3. Традиційний український ідеал людини в контексті народної поезії та літератури // Нар. творчість та етнографія. - 1995. - № 2-3.

4. Концепція виховання у національній системі освіти // Освіта України, 1996.- с.2.

5. Любар О., Стельмахович М., Федоренко Д. Історія української педагогіки.-К., 1999.- с.134.

6. Основи національного виховання. - К., 1993.- с.98.

Размещено на Allbest.ru