Дошкільні заклади та початкова школа в системі виховання дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ДОШКІЛЬНІ ЗАКЛАДИ ТА ПОЧАТКОВА ШКОЛА В СИСТЕМІ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1.1 Дошкільні заклади в системі національної освіти, принципи організації їх роботи

1.2 Педагогічний аспект наступності

1.3 Сутність та наступність навчально-виховного процесу в дошкільних закладах

РОЗДІЛ II. НАСТУПНІСТЬ У РОБОТІ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Проблеми в організації наступності у роботі дошкільних закладів та початковій школі

2.2 Реформування національної освіти через спектр наступності у роботі дошкільних закладів та початковій школі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Необхідність наступності в роботі пов'язаних між собою ланок навчання обґрунтована в працях Я.-А. Коменського, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинського, С. Русової. На початку XX ст. Н. Лубенець стверджувала, що "починати виховання дітей зі школи - означає зводити будівлю на піску і без фундаменту". Своєрідним уточненням цього положення є міркування Є. Тихеєвої, яка вважала, що "старший ступінь дитячого садка на одну третину вже школа, а молодший ступінь школи на одну третину дитячий садок".

Саме в ці реалії закорінений принцип наступності, який, будучи одним із найголовніших психолого-дидактичних принципів, передбачає тісні взаємозв'язки дошкільної ланки освіти і початкової школи. Ці взаємозв'язки стосуються психофізичного розвитку дитини, формування її як особистості і вимагають узгодженості, послідовності змісту, форм і методів навчання і виховання. Саме у взаємозалежності і взаємній орієнтації двох послідовних освітніх ланок полягає неперервність, наступність навчання і розвитку.

Наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. З одного боку, вона передбачає спрямованість навчально-виховної роботи в дитячому садку на вимоги, які будуть пред'явлені дітям в школі, а з іншого -- на опору вчителя на досягнутий старшими дошкільниками рівень розвитку; на здобуті в дошкільному закладі, сім'ї, знання, навички і досвід дітей; на активне використання їх у навчально-виховному процесі.

Наступність утворює простір для реалізації в педагогічному процесі дитячого садка і школи єдиної, динамічної та перспективної системи виховання і навчання, що сприяє зближенню умов виховання і навчання старших дошкільників і молодших школярів. Завдяки цьому перехід до нових умов шкільного навчання здійснюється з найменшими для дітей психологічними труднощами. При цьому забезпечується природне і комфортне їх входження в нові умови, що сприяє підвищенню ефективності виховання і навчання учнів з перших днів перебування в школі.

Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і школи на всебічний розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв'язок програм, методів і форм навчання в дитячому садку і початковій школі. Однак структура навчально-виховного процесу має свою специфіку в дитячому садку і школі. Тому спроби штучно перенести урок у дошкільний заклад або ігрові методи проведення занять у школу є непродуктивними. Водночас елементи навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в школі. А шкільне навчання має забезпечити взаємозв'язок, розширення, поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку знань, умінь і навичок.

З проблемою наступності навчання і виховання пов'язана проблема їх перспективності. Якщо наступність означає врахування рівня розвитку дітей, з яким вони прийшли до школи, опору на нього, то перспективність навчання і виховання полягає у визначенні пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи. Наступність є передумовою спадкоємності навчання і виховання -- врахування школою рівня знань, умінь і навичок дітей, їх подальший розвиток; перехід від навчально-ігрової до навчальної діяльності.

Наявність внутрішнього зв'язку в змісті навчально-виховної роботи, методах педагогічного керівництва, формах організації діяльності у дитячому садку і молодших класах школи забезпечує цілісність процесу розвитку, навчання і виховання дитини.

РОЗДІЛ I. ДОШКІЛЬНІ ЗАКЛАДИ ТА ПОЧАТКОВА ШКОЛА В СИСТЕМІ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1.1 Дошкільні заклади в системі національної освіти

Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні -- сукупності навчально-виховних закладів, призначених для цілеспрямованого навчання і виховання, її функціонування регламентоване Конституцією України, законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про охорону дитинства", Конвенцією ООН про права дитини.

Складовими системи освіти є дошкільна, початкова, загальна середня та вища освіта. У середині XIX ст. у більшості розвинутих країн було законодавче закріплено обов'язковість початкової освіти. Нині все більше країн законодавче визнають обов'язковість дошкільної освіти.

Дошкільна освіта сприяє реалізації прав дитини, закріплених законодавчими міжнародними документами, зокрема права на охорону здоров'я, права на освіту, права на участь в іграх, права на збереження своєї індивідуальності, права на захист від усіх форм фізичного, психічного насильства, приниження, зловживання, відсутності турботи чи недбалого і грубого поводження.

Принципи державної політики у галузі освіти відображені у Законі України "Про освіту" (1996), який проголошує освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Основними принципами освіти в Україні є:

-- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

-- рівність умов кожної людини в реалізації її здібностей, таланту, у всебічному розвитку;

-- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

-- органічний зв'язок зі світовою і національною історією, культурою, традиціями;

-- незалежність від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

-- науковий, світський характер, інтеграція з наукою і виробництвом, взаємозв'язок з освітою інших країн;

-- гнучкість і прогностичність, єдність і наступність;

-- безперервність і різноманітність;

-- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Закон "Про освіту" гласить, що "дошкільне виховання здійснюється у сім'ї, дошкільних дитячих закладах у взаємодії з сім'єю і має на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для навчання в школі". Державна національна програма "Освіта. Україна XXI століття" орієнтує на взаємодію суспільного і родинного виховання дитини дошкільного віку: "Суспільне виховання покликане продовжувати повноцінний і всебічний розвиток дитини на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та регіональних умов України. Воно доповнює родинне виховання і здійснюється у дошкільних закладах".

Головними завданнями реформування дошкільного виховання на сучасному етапі є:

-- створення належних соціально-економічних, морально-психологічних умов для повноцінного життя дитини, оптимального її розвитку й виховання, зміцнення здоров'я;

-- піднесення пріоритету суспільного дошкільного виховання, розвиток мережі дошкільних виховних закладів з метою позитивних зрушень у демографічній ситуації;

-- оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання відповідно до вікових особливостей дітей;

-- розвиток у дитини духовності як домінуючого начала у структурі особистості;

-- своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей;

-- дослідження динаміки стану здоров'я і психічного розвитку дошкільників;

-- інтеграція родинного і суспільного дошкільного виховання;

-- удосконалення навчально-виховного процесу в дошкільних виховних закладах з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я, природних задатків дитини.

Новий етап розвитку дошкільної освіти започаткований прийняттям Закону України "Про дошкільну освіту" (2001), який розглядає її як цілісний процес, спрямований на забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних і фізичних особливостей, культурних потреб, формування у дитини моральних норм, набуття нею життєвого досвіду. Цим законом регламентовано такі аспекти функціонування системи дошкільної освіти:

-- забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти;

-- забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти;

-- визначення змісту дошкільної освіти;

-- визначення органів управління дошкільною освітою та їх повноважень;

-- формування прав і обов'язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про дошкільну освіту;

-- створення умов для благодійної діяльності у сфері дошкільної освіти.

Реалізація завдань дошкільної освіти здійснюється на основі відповідних принципів, які проголошують:

-- доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти;

-- рівність умов для різнобічного розвитку дитини;

-- єдність розвитку, виховання, навчання й оздоровлення дітей;

-- єдність виховних впливів сім'ї та дошкільного навчального закладу; наступність і перспективність між дошкільною і початковою освітою;

-- світський характер дошкільної освіти;

-- особистісно-орієнтований підхід до розвитку дитини;

-- демократизація та гуманізація педагогічного процесу;

-- відповідність змісту, рівня і обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров'я дошкільника.

Дошкільна освіта здійснюється на основі різноманітних видів і форм: постійно діючих дошкільних закладів і закладів з неповним днем, прогулянкових, оздоровчих груп, закладів для дітей із проблемами розвитку тощо. Оновлення їх роботи на сучасному етапі пов'язане з гуманізацією всієї педагогічної сфери, створенням умов для розвитку особистості, індивідуальності кожної дитини; оптимізацією умов фінансування й управління; створенням служби соціального захисту дітей; поглибленням взаємозв'язків різних соціальних інститутів -- сім'ї, дитячого садка, школи. Система дошкільної освіти орієнтується на максимальне використання досягнень етнопедагогіки і світової педагогічної думки.

З проголошенням незалежності України особливої актуальності набула проблема створення безперервної системи національного виховання, покликаної максимально задіяти інтелектуальний, духовно-творчий потенціал національних і загальнолюдських цінностей, забезпечити єдність, наступність і послідовність виховуючих впливів різних соціальних інститутів.

Функціонування безперервної системи національного виховання забезпечується на основі таких принципів:

-- народність (передбачає національну спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культурної спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості);

-- культуровідповідність (забезпечує органічний зв'язок з історією народу, культурними і побутовими традиціями, народною творчістю, ремеслами і промислами; духовну єдність та спадкоємність поколінь);

-- природрвідповідність (враховує вікові й індивідуальні особливості дітей, їхні анатомічні, фізіологічні, психологічні, національні особливості);

-- гуманізація (спрямована на створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманні взаємини між вихователями і вихованцями; повагу до особистості вихованця, гідності; розуміння його запитів, інтересів; довір'я до нього; виховання гуманної особистості -- щирої, людяної, доброзичливої, милосердної);

-- демократизація (метою її є усунення авторитарного стилю виховання, співробітництво вихователів і вихованців, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, формування усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини, її громадянською відповідальністю);

-- безперервність (полягає у досягненні цілісності й наступності у вихованні, перетворенні його на процес, що триває впродовж усього життя людини);

-- етнізація (наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина, відтворення в дітях менталітету свого народу).

До головних завдань виховання дітей дошкільного віку, згідно з концепцією дошкільного виховання в Україні, належать:

-- повноцінний і всебічний розвиток дітей на засадах національної культури і духовності;

-- забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, своєчасне виявлення тих, хто потребує поліпшення стану здоров'я;

-- започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду; виховання поваги і любові до батьків, родини, Батьківщини, людей праці;

-- створення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки, яка має відображати ставлення дитини до себе як суб'єкта гуманних, доброзичливих взаємин з оточуючими;

-- прилучення дітей до народної культури, мистецтва, традицій, обрядів українського народу, виховання шанобливого ставлення до культурних надбань, звичаїв, традицій інших народів;

-- своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей;

-- соціалізація дитячої особистості; організація спілкування як особливої діяльності, що допомагає дітям пізнати оточуючу дійсність, світ людських взаємин і себе;

-- інтеграція родинного та суспільного дошкільного виховання на засадах народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду;

-- психологічна підготовка дітей до навчання у школі, оволодіння рідною мовою; забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності.

Над цими завданнями покликаний працювати національний дошкільний заклад (садок).

Національний дитячий садок -- дошкільний заклад, який забезпечує трансляцію культури народу, сприяє етнізації особистості, засвоєнню духовних надбань нації.

Основою діяльності національного дитячого садка є етнопедагогіка, яка орієнтує на використання у вихованні рідної мови, усної народної творчості, народного мистецтва, звичаїв, обрядів, свят; ознайомлення дітей з рідним краєм, його природою, географією, історією, народною творчістю, традиціями, обрядами, оберегами, символами; включення дітей у спілкування з дорослими й однолітками; залучення їх до етичних бесід, народних ігор, свят, діяльності, пов'язаної з традиціями народу тощо. Освітня робота за напрямами "Родинно-побутова культура", "Народний календар", "Символи народу", "Народні традиції, звичаї, обряди", "Народне мистецтво", "Народна медицина", "Усна народна творчість" забезпечує практичну діяльність дітей.

У такому виховному закладі взаємини дітей і педагогів вибудовуються на засадах довіри до можливостей розвитку дитини як особистості, визнання її права на творчість, самостійного пошуку раціональних засобів, методів і прийомів виховання. Такі дошкільні заклади функціонують не як державні, а як родинно-громадські установи, в яких передбачена максимальна участь батьків, громадськості у вихованні дітей, творчий пошук педагогічного колективу, що сприяє оновленню дошкільної освіти на засадах демократизації та гуманізації.

1.2 Педагогічний аспект наступності

Проблема наступності між ступенями освіти стала особливо актуальною на сучасному етапі у зв'язку з переходом на новий зміст, структуру та 12-річний термін навчання. Адже зміст кожної освітньої галузі впроваджується поетапно -- початкова, основна, старша школа.

Для кожного етапу розроблено базовий навчальний план, Державний стандарт і програми. Однак без вирішення проблем наступності при відборі змісту, організаційних форм і методів навчання може бути порушена цілісність шкільної освіти.

Багато фахівців -- психологів і педагогів в Україні та інших країнах -- уважають, що саме від способу розв'язання цієї проблеми значною мірою залежить доля всієї середньої освіти.

В урядових документах, які стосуються питань навчання та виховання підростаючого покоління, у рішеннях колегії МОН України, у різних наукових і методичних джерелах наступність розглядається як основна передумова безперервної освіти.

Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст. передбачається, що "державна політика з неперервної освіти здійснюється з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти впродовж життя, соціально-економічних, технологічних і соціокультурних змін".

Безперервність освіти реалізується шляхом забезпечення наступності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку громадян для можливого переходу на подальші ступені.

"При переході від одного ступеня до іншого вдосконалюються функціональні механізми психіки, типологічні властивості особистості набувають яскраво вираженої індивідуальності, формується індивідуальний стиль діяльності. Тобто наступність у становленні особистості виявляється в динаміці особистості, а саме: змін властивостей, якостей учнів у процесі навчально-пізнавальної діяльності...".

Метою є виявити, як причини дезадаптації учнів до навчання на кожному етапі та намітити шляхи подолання проблем перехідного періоду можуть бути викликані двома групами причин -- недоліками в навчанні учнів дошкільної й початкової ланки та порушеннями у сфері спілкування. Ці причини тісно взаємопов'язані. На підставі результатів діагностики, яку практикуємо в дошкільних закладах і школах, з'ясувалося, що готовність дитини дошкільного віку до школи та молодшого школяра до переходу в середню ланку навчання визначають три взаємопов'язаних компоненти: фізична готовність, інтелектуальна готовність, розумовий розвиток і розвиток мовлення. Не менш значущою є психологічна готовність учня та вчителя до тих труднощів, які неминуче виникають у період адаптації.

Обговорення цих проблем призвело до висновку про необхідність кардинальних змін у системі початкової освіти. Треба відразу підняти дитину на новий ступінь у пізнанні світу порівняно з дошкільним життям. Необхідно організувати навчальну діяльність дитини так, щоб у процесі цієї діяльності в дитини виникав ряд навчальних дій, які поступово перетворюються в цілісну пошукову діяльність. Навчання як процес здобуття знань і навчальна діяльність -- різні речі. Навчальна діяльність -- це діяльність самозмінювання. Якщо нам удається сформувати її в дитини, то та звільняється від нашої допомоги і крокує сама. Вона навчилась учитися.

За таким навчальним процесом стоїть принципово нова педагогічна технологія, діалогічна форма спілкування вчителя з дітьми та дітей між собою. В умовах колективної пошукової діяльності діти вчаться не тільки мислити, а й спілкуватись. Вони оволодівають способами співдружності у процесі розв'язання навчальних завдань.

Вихователям дошкільних навчальних закладів для збереження наступності необхідно:

- проблему наступності та підготовки дитини до школи розглядати з позицій теоретичних і методичних аспектів сучасних компонентів дошкільної та початкової шкільних ланок;

- сприяти збереженню та зміцненню фізичного та психічного здоров'я дошкільнят.

Учителям початкових класів:

- дотримуватись беззаперечного виконання вимог навчальних програм до знань, умінь і навичок учнів початкових класів на кінець навчального року;

- досконало вивчити базовий компонент дошкільної освіти, програми базових дисциплін з метою подолання розбіжностей у вимогах до рівня навчальних досягнень учнів;

- вивчити індивідуальні особливості, навчальні та пізнавальні можливості майбутніх першокласників, їх творчий потенціал з метою його подальшого розвитку;

- застосовувати як основний ігровий метод навчання, збільшити обсяг різних видів самостійних робіт як обов'язкового етапу уроку.

1.3 Сутність та наступність навчально-виховного процесу в дошкільних закладах

Перебудова системи освіти з переходом на нові зміст, структуру й терміни навчання вимагає змін в організації та у змісті педагогічного процесу. Ці зміни зумовлюють також необхідність перегляду деяких підходів до планування діяльності дошкільного навчального закладу.

Планування роботи дошкільного навчального закладу - процес визначення конкретних цілей, завдань, змісту, форм, методів, засобів досягнення намічених перспектив на певний відрізок часу. Його мета - забезпечити гармонійний, різнобічний розвиток особистості кожної дитини з орієнтацією на її цінності та інтереси, збереження дитячої субкультури на основі реалізації норм Закону України "Про дошкільну освіту", змісту Базового компонента та чинних програм розвитку, навчання та виховання дошкільнят.

В ході планування педагогічного процесу важливо врахувати основні пріоритети подальшого розвитку та оптимізації дошкільної освіти:

- впровадження особистісно орієнтованої моделі виховання;

- гуманізація освітньо-виховного процесу;

- орієнтація на активне проходження дитиною кожного вікового періоду дошкільного дитинства;

- впровадження інноваційних освітніх технологій;

- інтегрований підхід до організації та змісту освіти;

- забезпечення наступності між дошкільною і початковою ланками безперервної освіти;

- взаємодія суспільного і родинного виховання.

В основу планування освітнього процесу покладені такі принципи: науковості, актуальності, свободи вибору, цілісності та логічності, перспективності, наступності, систематичності, повторності, концентричності та достатності змісту, реальності заходів.

Досвід і практика підтверджують, що планування має бути перспективне і поточне. Адже саме від уміння чітко спланувати день, передбачити найголовніше у вихованні та навчанні малюків залежить успіх виховательської справи.

Перспективне планування визначає певні завдання і зміст роботи, методи і прийоми навчально-виховного процесу на тривалий відрізок часу: навчальний рік, півріччя, квартал, місяць. Основою планування є та програма виховання дітей у дитячому садку, яка затверджена на першій педагогічній раді і ставить перед педагогами конкретні завдання щодо формування особистості дошкільника.

Поточне (календарне планування охоплює найближчий відрізок часу - від 1-2 днів до 1-2 тижнів, місяць, квартал. До поточного планування відносяться календарні плани освітньо-виховної роботи педагогічних працівників.

Перспективне і поточне планування розглядаються як єдиний, нерозривний процес, складові якого взаємопозв,язані за змістом. Перспективне планування служить основою поточного.

Форма складання перспективних і календарних планів може бути довільною: графічною чи текстовою.

Види і форми планування освітньо-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі визначаються і затверджуються педагогічною радою на початку навчального року.

Яким має бути планування освітньо-виховної роботи з дітьми в умовах сучасного дошкільного навчального закладу? Н. Бабій у статті "Планування вихователем навчально-виховної роботи з дітьми" виділяє такі вихідні позиції сучасного планування:

1. Основою планування є та програмам виховання дітей в дитячому садку, яка прийнята для керівництва і ставить перед педагогами конкретні завдання щодо формування особистості дошкільника.

2. План має будуватися на основі дидактичних принципів: взаємозв'язку всіх розділів виховної роботи, систематичності, послідовності, доступності, повторюваності матеріалу, диференційованого та індивідуального підходів до дітей.

3. При складанні плану враховуються конкретні педагогічні умови (віковий склад групи, рівень розвитку дітей, оволодіння знаннями, навичками, уміннями, умови дитсадка, напрями роботи колективу та інше).

4. План мусить бути календаризованим, тобто чітко передавати зміст роботи з малюками впродовж дня. У ньому вказується, в яких видах діяльності, на яких заняттях, в які моменти життя буде здійснюватись та чи інша виховна робота.

5. Форма планування може бути різною (для педагога-початківця, стажиста, вищої кваліфікаційної категорії). Вона затверджується педагогічною радою дошкільного закладу, заноситься в протокол (із вказівкою прізвища педагога і форми планування - поширеної чи спрощеної). Проте в жодному випадку не допускається пропущення окремих видів занять та діяльності дітей пішохідні переходи, сюжетно-рольові ігри, конструктивно-будівельні, театралізовані ігри, самостійна художня діяльність, художня праця і таке інше.

В сьогоднішніх умовах педагоги дошкільних навчальних закладів планують освітньо-виховний процес з дітьми відповідно до інструктивно-методичного листів Міністерства освіти і науки України № 1/9-434 від 01.10.2002 року „Про планування освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі" та № 1/9-306 від 06.06.2005 року „Організація та зміст навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах". Згідно цих документів у навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу використовуються такі основні форми організації дітей: спеціально організована навчальна діяльність (заняття), ігри, самостійна діяльність дітей (художня, рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, походи, свята та розваги, гуртки тощо. Вони можуть бути організовані фронтально, підгрупами, індивідуально залежно від віку дітей, педагогічної мети, матеріально-технічного забезпечення закладу, професійної майстерності педагога.

Основною формою організованої навчальної діяльності дітей дошкільного віку залишаються заняття з різних розділів програми (тематичні, комплексні, комбіновані, інтегровані, домінантні та ін.).

Змінилася кількість і тривалість спеціально організованих групових занять з дітьми. Тривалість спеціально організованої навчальної діяльності (заняття) для дітей раннього віку - до 10 хвилин, молодшого дошкільного віку - від 15 до 25 хвилин (5-6 занять на тиждень), для дітей старшого дошкільного віку - від 25 до 35 хвилин (7-8 групових занять на тиждень).

Під час складання розкладу занять необхідно враховувати їхнє домінуюче навантаження на дитину (психічне, фізичне, емоційне), передбачати раціональне чергування видів діяльності (розумова, рухова, практично-прикладна) на кожному з них та доцільне використання місць для проведення занять (зокрема, спортивної та музичної зали, студійних кімнат, ігрового, спортивного майданчика, квітника тощо).

Організована навчальна діяльність дітей у формі занять планується переважно у першу половину дня. В окремих випадках допускається проведення деяких занять у другій половині дня. Це може стосуватися занять з фізичної культури, образотворчої діяльності в групах дітей старшого дошкільного віку. елементи навчальної діяльності включаються також до інших форм роботи з дітьми в повсякденні (ігри, самостійна діяльність, індивідуальна робота, спостереження, чергування тощо).

Оскільки серед видів планування названо варіанти „за режимом першої та другої половині дня", за видами „дитячої діяльності" і подано рекомендації щодо цього, то доцільно використовувати тематичне планування навчально-виховного процесу, оскільки воно передбачає структурування змісту навчально-виховного процесу навколо основних понять, котрі формуються у дітей. Саме оволодіння педагогами уміння тематичного планування важливо сьогодні, адже триває процес упровадження особистісно орієнтованої моделі навчального процесу, а тематичний підхід забезпечить цілісне уявлення дитини про картину світу в усіх його взаємозв'язках і протиріччях.

Організація різних видів діяльності навколо основних ідей одночасно сприяє усвідомленню і розвитку мислення дітей, може забезпечувати можливість навчатися на практиці та набувати безпосереднього і багаторазового досвіду спілкування зі світом. Діти можуть усвідомлювати, представляти і відтворювати досвід шляхом обговорення, ліплення, аплікації, малюнків, різних вимірювань, музики, танців, театральних вистав.

Тематичне планування може бути як в текстовій формі так і у формі таблиці-сітки чи графічної павутинки (див. додатки).

План роботи вихователів на кожний день може складатися:

За режимом першої та другої половини дня:

- ранок - ігри; бесіди; спостереження; праця; індивідуальна робота з дітьми та батьками, самостійна рухова діяльність дітей;

- заняття - тема, мета, матеріал, хід чи план заняття;

- перша прогулянка - ігри, праця, спостереження, спортивні ігри та вправи, індивідуальна робота з різних розділів програми, екскурсії, прогулянки-походи за межі дитсадка, самостійна рухова діяльність дітей;

- друга половина дня:

- праця, самостійна художня діяльність - різні види праці (ручна, господарсько-побутова, в природі) в різних формах; самостійна художня діяльність дітей (образотворча, художньо-оформлювальна, мовленнєва, музична, театралізована);

- розваги, ігри - різні види театрів (ляльковий, тіньовий, театр іграшок та ін.); ігри-драматизації, інсценівки; концерти; фізкультурні, музичні, літературні дозвілля;

- друга прогулянка - ігри; спостереження; праця; індивідуальна робота з дітьми та батьками; самостійна рухова діяльність дітей.

За видами дитячої діяльності:

- ігрова - різні види ігор: сюжетно-рольові, будівельно-конструктивні, ігри-драматизації, дидактичні, розвивальні та ін.;

- навчальна - заняття з різних розділів програми (тема, мета, матеріал, хід чи план заняття);

- трудова - різні види і форми праці;

- комунікативна - індивідуальні, під групові, колективні бесіди з дітьми на особистісні, морально-етичні теми, організація й розігрування ситуацій міжособистісного спілкування та ін.;

- пізнавальна - спостереження, цільові прогулянки, екскурсії, дитяче експериментування, досліди, читання художньої літератури та ін.;

- рухова - рухливі ігри, елементи спортивних ігор та вправ, фізкультурні свята і розваги, прогулянки-походи за межі дитячого садка, дитячий туризм, самостійна рухова діяльність та ін.;

- гурткова робота - тематика гурткових занять згідно з планами керівників гуртків;

- індивідуальна робота з дітьми та батьками - індивідуальна робота з дітьми з різних розділів програми (заняття, ігри, вправи, бесіди, розмови та ін.), індивідуальні бесіди, розмови, консультації для батьків.

За іншими, самостійно розробленими педагогами підходами, які забезпечують виконання завдань з різних розділів програми ( тематичне планування, спільні творчі проекти вихователів та дітей - проектування діяльності на день, тиждень, певний цикл).

Необхідно пам'ятати, що обов'язковою у процесі планування освітньої роботи з дітьми є участь обох вихователів вікової групи.

Плануючи роботу з дітьми за будь-якою схемою та з використанням будь-яких інших підходів необхідно:

- організовуючи ігри та дитячу працю, зазначте вид, назву(тему), мету, матеріал, обладнання, інвентар;

- організовуючи спостереження, цільові прогулянки, екскурсії - зазначте об'єкт, мету, матеріал, основні запитання до дітей;

- організовуючи прогулянки-походи за межі дитячого садка, зазначте кінцевий результат, спосіб пересування, мету, тривалість в часі, інвентар, зробіть план-схему.

При складанні календарних планів необхідно використовувати чіткі та конкретні формулювання, які допоможуть зробити план дієвим і змістовним.

Перспективні та календарні плани освітньо-виховної роботи з дітьми систематично переглядаються й затверджуються завідувачами та вихователями-методистами дошкільних навчальних закладів.

РОЗДІЛ II. НАСТУПНІСТЬ У РОБОТІ ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Проблеми в організації наступності у роботі дошкільних закладів та початковій школі

виховання педагогічний дошкільний освіта

Критерієм нормальної адаптованості дитини до шкільного навчання є її позитивне ставлення до школи, розуміння пояснюваного вчителем навчального матеріалу, самостійність, здатність зосереджувати увагу при виконанні завдань, охоче виконання громадських обов'язків і доброзичливе ставлення до однокласників. Усе це засвідчує належну ефективність процесу соціальна-психологічної адаптації до школи -- активного пристосування дитини до класу, вчителя, свого місця у школі.

Високий рівень адаптації дитини забезпечують виховання її у повній сім'ї, у якій нема конфліктних ситуацій; належний рівень освіти батька й матері, правильні методи виховання у сім'ї; позитивне ставлення до дітей вихователя старшої (підготовчої до школи) групи; позитивне ставлення до дітей учителя першого класу; функціональна готовність дитини до навчання у школі; сприятливий статус дитини у групі до вступу в перший клас; задоволеність спілкуванням із дорослими; адекватне усвідомлення свого становища в групі однолітків. З урахуванням цього грузинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі стверджував, що дітей-шестиліток потрібно готувати не просто до школи (навчання читання, письмо, лічба), а готувати до ролі учнів, щоб вони розуміли свою нову позицію, нову роль вчителя, значення і зміст його вимог і оцінок.

Про наявність внутрішньої позиції школяра свідчать позитивне ставлення до вступу в школу як до природного і обов'язкового явища в своєму житті; уявлення про школу та шкільний зміст занять, інтерес до занять з навчання грамоти і лічби; надання переваги колективним заняттям над індивідуальними; позитивне ставлення до вимог дисциплінованої поведінки, очікування оцінки; визнання авторитету вчителя.

Період соціально-психологічної адаптації триває від 10--18 днів до 1--3 місяців і супроводжується змінами в емоційній сфері дитини (зростання внутрішньої напруженості, рівня тривожності, імпульсивна взаємодія з дорослими тощо). Низький рівень адаптації проявляється у негативному ставленні до шкільного навчання, переважанні негативного настрою, відсутності інтересу до навчальних занять, недбалому виконанні завдань, небажанні самостійно працювати. Це засвідчує факт шкільної дезадаптації дитини -- прояву психогенного формування особистості, що зумовлений особливостями її об'єктивного і суб'єктивного статусу в школі та сім'ї і може спричинити порушення навчальної діяльності в майбутньому.

Труднощі адаптації дитини до шкільного навчання зумовлені нерівномірностю розвитку пізнавальної сфери та довільної регуляції поведінки. Діти, які не встигають за шкільним ритмом, потребують особливої уваги, індивідуальної роботи вчителя. Складно адаптуються також діти з недорозвиненою дрібною моторикою. Нерідко вони відзначаються достатнім, навіть високим рівнем мовленнєво-мислительних операцій, тому дорослі не відразу звертають увагу на їх труднощі в оволодінні письмом (С. Ладивір). Особливо важко першокласникам, які мають проблеми розвитку мовлення, мислительних операцій (порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, умовис-новки, розмірковування).

З огляду на це в роботі зі старшими дошкільниками вихователі повинні уважно аналізувати особливості їхнього розвитку, прогнозувати імовірні проблеми в школі, спрямовувати зусилля на розвиток їхніх знань, умінь і навичок, що максимально полегшило б адаптацію в шкільному середовищі.

Проблема наступності у навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є однією з актуальних у педагогічній теорії та практичній діяльності сучасної неперервної освіти.

Дослідження Л.Венгера, О.Запорожця, Г.Костюка, М.Лісної, М.Поддьякова та ін. обґрунтовують створення психологічної теорії розвитку дошкільника, необхідність визначення етапу його до шкільного навчання, а також психологічної готовності до навчання у початковій школі. Тож у контексті досліджуваної проблеми вважаємо за доцільне зосередити увагу саме на наступності у навчанні, яка забезпечує можливість переходу від одних ступенів освіти до інших. Наступність розглядається як один з найголовніших психолого-дидактичних принципів, який передбачає встановлення взаємозв'язків, зокрема, між дошкільною ланкою освіти та початковою школою. Така взаємозалежність та взаємна орієнтація двох послідовних освітніх ланок забезпечує процесам навчання та розвитку неперервний та перспективний характер.

Тому освітні програми для дошкільних навчальних закладів, які спрямовують навчально-виховний процес у них, мають повинні розроблятися з обов'язковим урахуванням певного комплексу вимог. Водночас програми навчання дітей у початковій школі мають бути зорієнтовані на підготовку, яку забезпечують дошкільні навчальні заклади. Такі вчені, як В.Давидов, І.Гарамова, О.Уланова, О.Рейпольська справедливо вважають, що наступність полягає у збережині зв'язку між побудовою навчальних предметів у початковій ланці освіти та тими життєвими знаннями, які набуті дитиною під час перебування у дошкільному навчальному закладі [4].

Загальновідомим є те, що навчання у початковій школі спирається на ті досягнення в розвитку дитини, з якими вона це навчання починає (Г.Костюк) [5]. Відомий вчений, психолог О.Запорожець досліджував питання розвитку та підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у початковій школі. Особливого значення він надавав дошкільній ланці освіти, а саме перебуванню дітей у старшій та підготовчій до школи групах дошкільного навчального закладу, де, з одного боку, підсумовуються та узагальнюються досягнення у вихованні дитини в ранньому та дошкільному дитинстві, а, з іншого боку, здійснюється перехід до якісно нового вікового періоду, до навчання у початковій школі.

Проблема наступності у навчанні була предметом досліджень таких науковців, як М.Корольова, І.Лур'є, К.Нєшков та ін. Вони розуміють наступність як систему цілеспрямованих та різноманітних психолого-педагогічних дій, як інструмент, що дозволяє проникнути до суті дидактико-методичних проблем, досліджувати та керувати багатостороннім процесом навчання, тощо. Учені вважають, що наступність може бути досягнута завдяки відповідності способу навчання віковим особливостям дітей. Адже тільки послідовне здійснення наступності надає навчанню перспективний характер, при якому навчальний матеріал розглядається не ізольовано від подальшого його детальнішого вивчення у школі, але з обов'язковим глибоким орієнтуванням на наступне навчання.

На наш погляд, слід указати на те, що дана проблема не є достатньо дослідженою, вона набуває все більшої значності й актуальності особливо при навчанні дітей англійської мови у дошкільному навчальному закладі та у початковій школі. Раннє навчання дітей дошкільного віку англійської мови є правомірним, бо надає можливість гнучкого переходу до поглибленого її вивчення у початковій школі, дозволяє зберегти та поглибити позитивну мотивацію вивчення предмета у школі. Дана проблема гостро постає у сучасній педагогічній практиці, але конкретних шляхів її вирішення поки не запропоновано.

На наш погляд, у процесі складання методичних посібників для навчання англійської мови особливо дітей дошкільного віку необхідно приділяти більше уваги саме логіці розташування лінгвістичного матеріалу, запропонованого для опанування дітьми.

Проаналізувавши вправи та завдання, спрямовані на розвиток у дітей старшого дошкільного віку навичок говоріння, нами було виділено типові варіанти завдань, рекомендованих авторами посібників. Отже, найбільш поширеними видами завдань є завдання типу "Дай відповідь на запитання", яке, безумовно, передбачає активну мовленнєву діяльність дитини з використанням зразка або без нього (творчо). Але ж слід вказати, що найбільш ефективними видами завдань з метою розвитку у дітей мовленнєвих умінь та навичок є завдання типу "Розкажи про...", "Опиши..." та ін. [2].

Результати аналізу навчальних підручників та методичних посібників з англійської мови для молодших школярів у кількості семи штук дозволяють нам стверджувати, що дуже чітко відстежується велика кількість вправ, спрямованих на опанування учнями таких видів мовленнєвої діяльності, як читання та письмо, під час навчання яких закріплюються лексичні та граматичні навички. Критерієм сформованості вищезазначених навичок автори вважають швидкість та правильність виконання запропонованих вправ [6].

Більшість підручників яскраво оформлені та мають цікаву сюжетну основу. Істотною відмінністю навчальних посібників для школярів є наявність у них звукових матеріалів (аудіокасет) та передбачення резервних уроків для повторення попереднього матеріалу. Структурна побудова аналізованих підручників є логічною та послідовною. Одночасно вважаємо за доцільне вказати на майже повну відсутність чітких інструкцій до виконання дітьми вправ та завдань, а також на недостатньо послідовне вивчення алфавіту. За задумом авторів, уроки мають проходити з використанням великої кількості різноманітного роздавального матеріалу, підготовка якого передбачена певними розділами підручників.

Так, психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що в основі будь-якої діяльності лежить готовність людини до її виконання. Готовність - це система знань, умінь та навичок, сутність якої певною мірою визначається специфікою діяльності, показником якої вона є і яка формується на основі зовнішніх і внутрішніх умов.

2.2 Реформування національної освіти через спектр наступності у роботі дошкільних закладів та початковій школі

Згідно з положеннями Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття") (1) національне виховання спрямовується на формування у дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. Головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

На сьогодні, на мою думку, питанню етнонаціонального виховання школярів приділяється недостатня увага, насамперед з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, деяких політичних сил, громадських організацій. Наразі найбільш дискусійною у суспільстві є мовна тема, зокрема надання російській мові статусу державної. Водночас, мало хто звертає увагу на те, що мовні і національні питання безпосередньо пов'язані.

Відсутність в державі сучасної концепції етнонаціональної політики, застаріле законодавство з питань міжнаціональних відносин, існуючі в суспільстві мовні проблеми, розмитість положень керівних документів у галузі освіти з національного та мовного питань ускладнюють формування новітніх підходів до національного виховання у школі, зокрема у початковій.

Відповідно до Конституції України Український народ поділяється на українську націю, корінні народи та національні меншини. Стаття 11 Основного Закону України прямо визначає, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин України (3). На жаль, як у державі в цілому, так і в освітній сфері зокрема, зазначена стаття Основного Закону реалізується лише фрагментарно. Якщо спитати учня молодшого класу, якої він національності, відповідь отримати буде складно, оскільки більшість з них навіть взагалі не можуть сказати, що таке етнос, національність. Яким же чином можна тоді реалізовувати у школі конституційні положення, тобто зберігати традиції, культуру, розвивати самобутність української нації, а також корінних народів та національних меншин?

Та що говорити, якщо сьогодні ми не в змозі сказати, представники яких національностей, що проживають в Україні, належать до корінних народів. І знову таки це при тому, що відповідно до Конституції України права корінних народів визначаються законом.

Статтею 5 Закону України "Про загальну середню освіту" визначено одним із завдань загальної середньої освіти виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй.

На мою думку, питання національної самоідентифікації дитини повинно починатися вже з початкових класів. Фактично це спонукає дитину до розуміння коріння власного "я", вивчення минулого свого народу за його етнічної складовою, а також інших народів, що проживають як в Україні, так і в світі. Вивчаючи минуле власного народу, дитина зможе з одного боку відчувати гордість за належність до відповідної нації, з іншого - ставитися з повагою до громадян інших національностей.

На жаль, сьогодні в Україні етнічна складова характерна для шкіл, в яких навчаються переважно представники національних меншин. В таких школах значна увага приділяється вивченню історії власного народу, його культури, традицій, встановлюються вимоги до використання рідної мови (етнічної) в процесі навчання та спілкування дітей у позаурочний час.

На мою думку, для формування принципів національного виховання ряд авторів правильно посилаються на досвід видатних вітчизняних педагогів, зокрема на К. Ушинського, який вважав природним правом кожного народу мати свою національну школу. Він критикував зросійщення українських дітей, відстоював необхідність навчання їх українською мовою.

У статті "Рідне слово" К. Ушинський сформулював основні вимоги до вивчення іноземних мов та рідної мови, зазначаючи, що вивчення іноземних мов не повинно ніколи починатися надто рано і аж ніяк не раніше того, коли буде помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини. В Україні для шкіл з поліетнічним складом учнів використання української мови як державної не стало жорстким правилом. Ось і виходить, що на уроках в школі учні, а нерідко і вчителі, спілкуються українською мовою, а на перервах - російською. Це при тому, що українською більшість з них володіє вільно. Це призводить до приниження української мови, формування у дітей розуміння її меншовартості. За таких умов будь-які заходи з національного виховання зводяться нанівець.

Вважаю, що починаючи з першого року навчання учителеві необхідно знати, представники яких національностей є в колективі класу. Зрозуміло, що певну складність можуть викликати випадки, коли батьки дитини належать до різних національностей. Водночас, тут є певний позитив, оскільки дитина буде розуміти необхідність вивчення історії народів своїх батьків. А досягнувши повноліття вона зможе свідомо визначитися із своєю національною належністю.

Подібно тому як в Україні оголошуються та проводяться роки культури Грузії, Росії, Казахстану, так і у класі повинні проводитися тижні, місяці української, російської, білоруської, єврейської та інших культур. Особливо необхідно звернути увагу на таку націю, що проживає в Україні як цигани. На жаль, в силу недостатньої роботи з батьками дітей - циган їх мало навчається в школі, а ті, хто навчаються, рідко її відвідують, що призводить до низького рівня підготовки, непоодиноких випадків повторного залишення в одному класі. Тому ця категорія дітей потребує особливої підтримки і допомоги з боку школи та насамперед вчителя початкових класів.

Звичайно, ідентифікація за національною ознакою несе певну небезпеку привернення особливої уваги у дітей до учнів окремих національностей. У моїй практиці це стосувалося циган. Тому важливим є постійне спостереження і увага з боку учителя до взаємовідносин учнів у урахуванням етнічного чинника. Учителеві слід постійно говорити учням, що кожна нація унікальна і багата своєю культурою і традиціями. Проведення позакласних уроків, присвячених національним героям, відомим та авторитетним людям певної національності як минулого так і сьогодення сприяє підвищенню авторитету відповідної нації. Не можна не розуміти, що забезпечити у суспільстві міжнаціональну злагоду, терпимість, формувати міжнаціональну дружбу необхідно з перших свідомих кроків життя людини. Замовчувати національне питання, розмивати його - означає сприяти "вуличній" самоосвіті дітей, отриманні ними інформації з сумнівних джерел, що може призвести до формування стійкого негативного ставлення до певної нації, народності тощо. Саме звідси бере початок ксенофобія, антисемітизм та інші негативні прояви у сфері міжнаціональних відносин.

Крім того, учитель повинен вести кропітку роботу з батьками, пояснюючи їх обов'язок виховувати у дітей повагу до національних, історичних, культурних цінностей української нації, корінних народів та національних меншин, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України. Важливо також постійно вести мову з дітьми про рівність громадян усіх національностей, що проживають в Україні. В цьому контексті в основу національного виховання в школі та класі повинні бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь, які мають за мету виховувати перш за все людину з найкращими моральними якостями в усіх її загальнолюдських проявах.

З урахуванням викладеного, певною мірою уточнюючи позиції керівних документів в галузі освіти, вважаю, що основними шляхами удосконалення національного виховання в сучасній початковій школі повинні стати:

- реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями української нації, корінних народів та національних меншин;

- впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;

- розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду;

- об'єднання зусиль державних і громадських інституцій, зокрема національно-культурних, у вихованні дітей, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій;

- організація національного виховання в родині як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків;

- активний обмін надбаннями духовної культури між усіма народами, які населяють Україну;

- широке використання в навчально-виховному процесі високохудожніх творів літератури та мистецтва авторів української нації, корінних народів та національних меншин;

- докорінні зміни в підготовці і перепідготовці педагогічних кадрів для національного виховання.

ВИСНОВКИ

Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов'язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім'ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти.