Вища школа і Болонський процес

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

Контрольна робота

З дисципліни: Вища школа і Болонський процес

План

1. Сутність Болонського процесу

2. Український простір і Болонський процес

3. Організація вищої (університетської) освіти в Іспанії

4. Список опрацьованої літератури

1. Сутність Болонського процесу

Болонський процес - це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників, підвищення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. Для досягнення цієї мети було запропоновано прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; увести взаємовизнаний на європейському просторі вчений ступінь доктора філософії; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System), яку ще називають системою кредитних одиниць, системою кредитних заліків, системою кредитних рівнів, системою залікових одиниць, кредитною системою взаємовизнання тощо; увести уніфіковані і взаємно визнані на європейському просторі додатки до диплома; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA; усунути наявні перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

Для того, щоб вступити до Болонської співдружності і, головне, стати її повноправним членом, Україні треба буде піти на суттєві перетворення в системі вищої освіти і науки. Найважливіше при цьому провести ґрунтовний порівняльний аналіз вітчизняної системи науки й освіти з європейською (за болонською моделлю). За результатами цього аналізу визначити, що потрібно буде змінити в нашій системі, і започаткувати відповідні реформи.

Ці реформи вже не зможуть бути «косметичними». Вони мають стосуватися глибинних основ нашої освіти й науки. Здійснюючи їх, ми повинні будемо відповісти на запитання: чого і як слід навчати в сучасному світі гострої конкуренції? Ми не зможемо уникнути реальної інтеграції вітчизняної науки й освіти. Через складності з розпізнаванням освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» виникне потреба започаткувати еквівалентну систему другого рівня. Особливо це важливо для підготовки і кваліфікації інженерів в умовах креативної практики, що має закінчуватися обов'язковим винахідництвом і створенням нової техніки. Доведеться приймати нелегкі рішення стосовно системи наукових ступенів кандидатів і докторів наук та принципів їх присудження.

Центральними теоретичними поняттями, які опрацьовуються в документах Болонського процесу, є поняття європейського простору вищої освіти та навчання протягом усього життя.

Заключне комюніке зборів спостерігачів за Болонським процесом у Празі 2001 року підкреслило, що "навчання протягом усього життя" є важливішою метою, для досягнення якої і створюється "європейський простір вищої освіти". Навчання протягом усього життя складається із послідовних вікових фаз навчання, починаючи з дошкільного і до після пенсійного. Навчання протягом усього життя включаєть в себе усі існуючи види формального та неформального навчання. Цей задум виконується завдяки поєднанню загальної та професійної освіти.. Структура навчання протягом усього життя має бути розвиненою так, щоб будь-хто міг вибирати навчальне середовище, роботу, регіон та країну як для вдосконалення своїх знань, умінь та компетенцій, так і для наступного працевлаштування.

Важливою умовою реалізації навчання протягом усього життя є розвиток заликової системи кредитів, яка дозволяє оцінювати та впізнавати дипломи та сертифікати, отримані у школі, університеті та в інших структурах навчання. У цьому випадку взаємозалік кваліфікацій між школами, університетами та роботою може бути забезпечений. Із продовженням навчання та подальшим тренуванням, звичайно, збільшується бажання змагатися та використовувати нові технології, які є основними досягненнями стратегічних цілей Європи. Як наслідок, європейські країни матимуть суспільство з конкурентоздатною системою вищ. освіти і будуть спроможні змагатися за лідерство (Рада Європи, Ліссабон, березень 2000 року). У жовтні 2000 року Європейська комісія присвятила цьому питанню окремитй меморандум та роком пізніше опублікувала звернення двох членів комісії - Вів'єн Редінг (освіта та культура) та Анни Діамантопоулоу (соціальні зв'язки).

Всі основні організаційні та управлінські завдання Болонського процесу є органічно звязаними з вихідною теоретичною концепцією. Це:

- прийняття зручних та зрозумілих градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій;

- введення двоступеневої структури вищої освіти;

- використання єдиної систему кредитних одиниць (систему ECTS - European Community Course Credit Transfer System)

- напрацьовання, підтримка і розвиток європейськіх стандартів якості із застосуванням порівнянних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки;

- усування існуючих перепонів для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

На всіх етапах Болонського процесу підтверджувалось, що цей процес є добровільним, полісуб'єктним, таким, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; є багатоваріантним, гнучким, відкритим, поступовим.

Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім з урахуванням усіх <за> і <проти> для країн, які ставлять за мету економічний і суспільний розвиток і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає.

2. Український простір і Болонський процес

вищий освіта болонський процес

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

· перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

· другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

· третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова вища освіта); третій - "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети)

Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 вищих навчальних заклади, у тому числі 593 державної форми власності та 71 інших форм власності, із загальною чисельністю 528 тисяч студентів.

Мережа вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації налічує 315 закладів, у тому числі 223 державної форми власності. Серед них функціонує 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Статус національного мають 48 університетів та академій. В університетах, академіях, інститутах навчається 1403 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90 відсотків до загальної чисельності студентів.

Мережа вищих навчальних закладів забезпечує навчання 392 студентів на 10 тис. Населення.

Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту.

За прогнозами європейських фахівців, Україні достатньо мати 40-50 вищих навчальних закладів. Але навіть для такої кількості ВНЗ Україна, за твердженням європейських експертів, не має сьогодні достатнього кадрового потенціалу.

Сьогодні наш диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками, за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.

Найбільше не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців - низька дієвість знань. Дієвість - це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше.

За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов'язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього - високе реноме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином і фірма матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.

За кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання)і магістрів (ще 1,5 - 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора.

Наші вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном цього не розуміють.

Отже, треба уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів.

Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці. У зв'язку з проголошенням Україною про свій намір приєднатися до Європейського Союзу система вищої освіти потребує докорінного реформування.

На сьогодні вища освіта в Україні перебуває на стадії трансформації від радянської до загальноєвропейської моделі, встановленої відповідно до підписаного Україною в 2002 році Болонського договору. Постійно впроваджуються нові елементи, змінюються стандарти освіти, але у впровадженні цих змін не спостерігається системного підходу. Імплементація нових елементів вищої освіти, як от модульно-кредитної системи, єдиного тестування для випускників шкіл, процедура стандартизації дипломів вищих навчальних закладів - всі ці зміни виконуються хаотично і в більшості випадків без ґрунтовного пояснення їх суті і вагомості основним суб'єктам цих змін - студентам, викладачам, науковцям.

В Україні контингент студентів у 2006/2007 навчальному році налічує майже 2,8 млн. осіб, у тому числі за денною формою навчання понад 1,6 млн. осіб. У поточному навчальному році в Україні здобуває освіту понад 36,6 тис. іноземних студентів із 131 країни світу. Навчальний процес забезпечують понад 11,5 тис. докторів наук, професорів та понад 58,7 тис. кандидатів наук, доцентів.

У 2005/2006 навчальному році прямі прибутки України від експорту освітніх послуг (навчання іноземних студентів) склали близько 50 млн. доларів США. (Для порівняння: експорт освітніх послуг Сполучених Штатів Америки сьогодні становить близько 15 млрд. доларів на рік.)

На сьогодні, в Україні до європейських вимог адаптовано новий перелік галузей знань і напрямів, за якими в Україні здійснюється підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Починаючи з 2007/2008 навчального року підготовка бакалаврів у вищих навчальних закладах здійснюється за 48 галузями та 141 напрямом (до цього підготовка здійснювалася за 17 галузями, 77 напрямами і 586 спеціальностями). У стадії розробки перебуває новий перелік спеціальностей з підготовки магістрів. Здійснюються організаційні заходи із запровадження “Додатку до диплома” європейського зразка (Diploma Supplement).

Перший етап запровадження системи кредитно-модульного навчання у ВНЗ в Україні пройшов досить успішно. У 2006/2007 навчальному році у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації на всіх програмах підготовки фахівців першого (бакалаврат) і другого (магістратура) циклів запроваджено Європейську кредитно-трансферну систему (ECTS). Це дозволяє здійснювати трансфер (переведення) студентів з одного вищого навчального закладу в інший (включаючи і закордонні ВНЗ) та накопичувати студентами кредити ECTS, які визнаватимуться при подальшому навчанні в будь якому європейському ВНЗ.

Студенти отримали інформацію щодо структури курсів, послідовності вивчення навчальних модулів та порядку їх оцінювання викладачами. Це дало більші можливості щодо вибору навчальних курсів та індивідуальних програм здобуття вищої освіти. Самостійна робота стала більш скоординованою, збільшився час безпосереднього спілкування з викладачами. Кафедри поліпшили інформаційно-методичне забезпечення, створюють електронні підручники, комп'ютерні програми, програми самоконтролю, тощо.

Однак, у цілому, формування ринку освітніх послуг в Україні відбувається, на жаль, дещо сповільненими темпами. Найбільшою проблемою української системи освіти на міжнародному ринку освітніх послуг є її незадовільна якість. 24 березня 2007 року на підсумковій колегії МОН України було зазначено, що жоден з наших університетів не увійшов до рейтингового списку п'ятиста університетів світу, а більшість з них взагалі не відомі за кордоном.

Визначальним напрямом розвитку системи вищої освіти України задля підвищення її конкурентоздатності є інтеграція у європейський освітній простір у руслі виконання вимог Болонського процесу. У ході інтеграції української системи освіти до європейського освітнього простору перед нею постає ряд проблем:

1. Психолого-дидактична некомпетентність більшості викладачів вищої школи.

2. Перехід на кредитно-модульну систему організації навчального процесу, що потребує:

· забезпечення відповідності “вартості” кредиту обсягу і складності учбового матеріалу;

· визначення педагогічного навантаження в умовах функціонування кредитно-модульної системи.

3. Зв'язок вищої школи з ринком праці.

4. Практика студентів у реаліях ринкової економіки.

5. Розмежування академічної й професійної спрямованості вищої освіти в Україні.

6. Приведення освітніх кваліфікаційних ступенів України до стандартів Європейського союзу.

Складнощі у вирішенні цих проблем зумовлені причинами соціального та психологічного характеру.

Соціальні причини:

1. Зацікавленість переважної більшості ректорів ВНЗ у збереженні існуючого стану.

2. Технологічна та інформаційно-просвітницька незабезпеченість переходу до європейських стандартів освіти.

Психологічні причини:

1. Звичка і готовність населення використовувати усталені схеми відносин між споживачами та виробниками освітніх послуг (хабарі, знайомства тощо).

2. Несприйняття значною частиною професорсько-викладацького складу інноваційних методів і технологій в освіті.

На якість, а відтак і конкурентоздатність української освіти негативно впливає збереження багатьох рис радянської освітньої системи, які все ще притаманні системі освіти в Україні[8, c. 14].

В Україні для досягнення цілей Болонського процесу і підвищення конкурентоздатності системи освіти, найперше, необхідно:

1. Сприяти європейському співробітництву у забезпеченні якості освіти з метою розробки співмірних критеріїв і методологій її визначення.

2. Прийняти систему вищої освіти, що базується на двох основних циклах - переддипломному (бакалаврському) та післядипломному (магістерському).

3. Запровадити загальноєвропейську систему наукових ступенів.

4. Увести систему кредитів за зразком ECTS як ефективний засіб забезпечення широкомасштабної студентської мобільності.

Створення цивілізованого ринку освітніх послуг в Україні та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної освіти на міжнародному ринку потребує урахування впливу наступних чинників: 1) глобалізації; 2) технологій; 3) конкуренції.

Зазначені чинники визначають методологічне підґрунтя для дослідження і вирішення проблем модернізації системи освіти в Україні задля підвищення її конкурентоздатності, яке передбачає:

· аналіз якості освітніх послуг з точки зору потреб регіонів, держави та світової спільноти у сфері професійної підготовки;

· постійне вдосконалення діяльності освітніх закладів відповідно до викликів часу;

· безперервність освіти, збереження єдиного освітнього простору, характер розвитку якого визначається потребами суспільства

3. Організація вищої (університетської) освіти в Іспанії

Навчальний рік в Іспанії проходить з жовтня по червень. Заздалегідь перед надходженням необхідно підтвердити шкільний атестат. Визначення еквівалентності іноземних дипломів знаходитися в веденні іспанського Міністерства Освіти. Для отримання допуску до здачі вступного іспиту в іспанські Університети, необхідний позитивна відповідь з Міністерства Освіти. Вступний іспит "selectividad" - це комплексний іспит, що складається з обов'язкової здачі іспанського (декілька завдань) і або гуманітарною або технічній частці (предмети можуть бути вибрані таким, що поступає). У випадку, якщо абітурієнт має диплом об складання мовного іспиту (Diploma de Espanol como Lengua Extranjera/ Іспанська мова як іноземний), то під час вступу до Університету він може бути звільнений від здача мовного тесту. Для вступу до Іспанських Університетів необхідний достатньо високий рівень знання іспанської мови, інакше неможливо здати вступні іспити. У деяких Університетах існують курси іспанського для іноземних студентів. Після проходження бакалаврата, студенти можуть поступати в Університет. Слід мати на увазі, що в деяких Університетах недостатньо подібної дворічної підготовки; тут потрібно пройти додаткову річну підготовку (COU) - курс орієнтований на університет - аналог нашим підготовчим курсам при університетах.

(Зазвичай COU необхідний для вступу до медичних, математичних Вузів). Вступний іспит в Університети - комплексний, називається "selectividad" і включає обов'язкові предмети і вибіркові (гуманітарні або технічні, залежно від Вузу і комплексна частка по іспанському (для іноземців). Післядипломна освіта це додатково 2-3 (у деяких Вузах більш) навчання. Треба мати на увазі, що в Іспанії небагато ВУЗів можуть запропонувати післядипломне навчання по всіх предметах, тому треба бути готовим продовжити свою освіту в іншій провінції або місті. Серед 50 університетів Іспанії помітну роль в підготовці кваліфікованих кадрів грає Національний університет по заочному навчанню (НУЗО).

Таким чином, НУЗО був покликаний допомогти даному контингенту осіб в отриманні університетської освіти без відриву від своєї постійної роботи, а також охочим мати другу вищу освіту.

Центральний орган НУЗО забезпечує розробку і випуск учбових матеріалів, програм, а також здійснює адміністративне управління всім університетом. Регіональні асоційовані центри забезпечують студентів необхідною викладацькою підтримкою, учбовими матеріалами, а також всіма іншими допоміжними засобами (бібліотеки, відео - і фонозали, лабораторії, аудиторії) для здійснення адекватного університетським програмам учбового процесу. Випускники НУЗО отримують дипломи, які прирівнюються до дипломів інших університетів країни. НУЗО веде підготовку студентів по наступних спеціальностях:

- Менеджмент

- Ділове адміністрування, економіка, економічні науки.

- Підприємництво, педагогіка, фізика, математика, хімія, політологія,

соціологія, право, іспанська філологія, філософія, географія і історія

- Інженер промислового підприємства, інженер в області інформатики,

управління, інженер в області системної інформатики,

- Психологія.

По іспанських законах тільки університети можуть давати вищу освіту і в цьому сенсі Іспанія значиться як країна консервативна. До складу іспанських університетів входять чотири типи учбових підрозділів, які в інших країнах складають альтернативу університетській освіті.

Університетські факультети (facultades universitarias) - вищі учбові заклади, де вивчаються не технічні теоретичні дисципліни. Навчання на них охоплює всі три цикли вищої освіти.

Всього в Іспанії 51 університет. Всі вони відрізняються між собою не тільки за профілем дисциплін, що вивчаються, але і по числу ступенів, які можна освоїти - що називається по рівню кваліфікації. Найстаріший університет - Університет Саламанки, заснований в 1218 році. Іспанські університети діляться на три категорії: державні (їх більш всього - сорок три), приватні (їх тільки три) і ще одна рідка для всього світу різновид вищих учбових закладів - духовні, або що знаходяться під опікою церкви (окрім стандартного для всіх вищих учбових закладів набору дисциплін, вони У Іспанії ступені бакалавра рівні три основні ступені, які отримують студенти університетів після закінчення першого циклу (ступені)навчання: "Arguitecto Tecnico" - ступінь, що присуджується студентам, що навчаються тільки в області архітектури; "Ingeniero Tecnico" - ступінь, що присуджується студентам технічних спеціальностей;

"Diplomado" - ступінь, що присуджується студентам, що навчаються по всіх інших напрямам.

У Іспанії ступеня магістра відповідає кваліфікація, яка привласнюється після закінчення другого циклу навчання. Залежно від напрями навчання це може бути:

Архітектор ("Arcuitechto") Інженер ("Ingeniero Superior")

Ліцензіат ("Licenciado") Магістр-дослідник. В Іспанії зазвичай їй відповідає певна кваліфікація -«Master" "Diplomado", "Experto" і тому подібне Вона привласнюється після завершення третього циклу навчання і визначається університетом, що організував даний курс.

У Іспанії вона називається так само, як і в більшості розвинених країн - ступінь доктора ("Doctor"). Її можна отримати, піднявшись на третій ступінь вищої освіти. Після двох років навчання необхідно представити підготовлену дисертацію на розгляд вченої ради. Перед надходженням Вам доведеться пройти спеціальна профорієнтація курс - "Curso de Orientacion universitaria" (COU). Він триває близько року і покликаний підготувати абітурієнта до складання вступного іспиту.

В Іспанії розповсюджені наступні типи освіти - звичайне (аналог нашому денному, тобто де необхідна присутність студента на заняттях), вечірнє (для тих, що працюють або отримують дві освіти) - заняття проходять як правило в другій половині дня, по 3-4 рази на тиждень.

Достатньо зручна форма навчання для студентів, охочих підробити країні, дистанційна - треба мати на увазі, що в Іспанії тільки один Університет займається дистанційною освітою - UNED. Офіційна мова на якому ведеться викладання в заочному Вузі - англійський. Також можна вибрати "навчання поштою", - воно побудоване на базі заочного і може бути як державним так і приватним. Всі дипломи видаються згідно прийнятій в країні системі. Слід мати на увазі, що всі університети діляться на приватних і державні. Різниця у вартості істотна - якщо навчання в приватному Вузі

Стоїть приблизно 3 000-10 000, то в державному Вузі - від 700 до 1000. Окрім цього державні Вузи надають більше квот для іноземців. І ті, та інші передбачають вступні іспити, хоча в деяких приватних університетах вони можуть, замінені формальним співбесідою.

Навчальний рік починається в кінці вересня - початку жовтня. І ділитися на 2 семестри - з вересня по грудень і з січня по травень. Вступні іспити у травні. Але необхідно заздалегідь подати документи на розгляд. Крім того заздалегідь потрібно з'ясувати, скільки квот надано цього року студентам-іноземцям. Взагалі до іноземних студентів відносяться лояльно і привітно в Іспанії.

Заняття в учбових закладах, як правило, з 9.30 по 13.30 і з 16.00 по 18.00- залежно від вибраного розкладу. На кожному факультеті існують обов'язкові і вибіркові дисципліни. Але слід пам'ятати, що кожен Університет є автономним і має право міняти програму і правила у встановлених ним межах.

Отримати стипендії в Іспанії практично нереально, оскільки багато ВУЗів просто не в змозі платити за Ваше навчання. Програма підготовки в Іспанські Університети була спочатку розроблена для іноземних школярів, бажаючих вчитися в Іспанії. У всіх країнах різна учбова програма, тому ця програма покликана підготувати іноземних абітурієнтів до іспанського вступного іспиту selectividad. Це комплексний іспит, котрый складається з обов'язкової частки і предметів на вибір. До обов'язкових відносяться Іспанська мова, Історія, Філософія, і Другий інозе мний (англійський, французький або німецький), на вибір же пропонується вибрати гуманітарну частку (Література, Мистецтво, Латинський або Грецький), технічну (Математика, Фізика, Хімія) або змішану (Література, Мистецтво і Математика або Математика, Фізика, Література) частки.

Список опрацьованої літератури

Вища освіта Іспанії.- К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004.-

Болонський процес: Документи.- К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004.-168с.

Болонський процес і вища школа України.- Запоріжжя: ЗНУ, 2005.-

Болонський процес: Нормативно-правові документи.- К.: Вид-во

Європейського ун-ту, 2004.- 100с.

Болонський процес: Модель структури додатку до диплому.- К.: Вид-во

Європейського ун-ту, 2004.- 73с.

Вища освіта України і Болонський процес.- Тернопіль: Навчальна

книга-Богдан, 2004.-

Размещено на Allbest.ru