Дослідження рівня рухової підготовленості дівчат старших класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

44

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРІ

Кваліфікаційна робота

на тему: «Дослідження рівня рухової підготовленості дівчат старших класів»

Виконав:

Шерстюк М.П.

Харків 2010

Реферат

У вступі обґрунтована актуальність та доцільність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі ,,Особливості розвитку дітей старшого шкільного віку,, викладено результати аналізу наукової та методичної літератури з проблеми рівня рухової підготовленості учнів старшого шкільного віку. Уточненні питання стосовно Особливості морфо-функціонального розвитку дітей, Психологічні особливості, і особливості розвитку фізичних якостей дітей старшого шкільного віку.

Проведений аналіз наукових джерел показав, що на сучасному етапі запропоновані програмно-нормативні основи фізичного виховання дітей і підлітків не відповідають потребам суспільства. Так програми з фізичної культури для учнів старшого шкільного віку не дають змоги здійснювати виховні та навчальні завдання, спрямовані на оздоровчу роботу та розвиток рухових здібностей учнів.

У другому розділі ,,Методи і організація дослідження,, представлено педагогічне тестування, методи математичної статистики, розкрито доцільність використання методів, а також описано проведення педагогічного тестування.

Експериментальна база дослідження. Експериментально-дослідницька робота проводилась на базі ХЗОШ №146 та ХЗОШ №150 м. Харкова. Загальна кількість учнів 25 хлопчика та 13 дівчат. Усі учні, які приймали участь в дослідженні, були здорові та знаходились під наглядом шкільного лікаря.

Дослідження проводилося в два етапи з вересня 2010 року по квітень 2011 р.

На першому етапі вивчалась науково-методична література за даною темою, здійснювався аналіз і вивчення стану проблеми розвитку рухових здібностей учнів старшого шкільного віку. На цьому ж етапі визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, обґрунтовано сутність, структуру та необхідність удосконалення та впровадження в навчальний процес.

Основне місце в дослідженні посідав педагогічний експеримент, що проводився на базі ХЗОШ №146 м. Харкова протягом 2010-2011 навчального року. Його мета полягала у з'ясуванні ефективності використання у системі фізичного виховання старших школярів спортивно-тренувального заняття для розвитку рухових здібностей. Проведений аналіз результатів дозволив визначити фактичний стан здоров'я, рівень фізичного розвитку та рухової підготовленості і накреслити програму експериментальної методики.

Зміст

Вступ

Розділ І. Особливості розвитку дітей старшого шкільного віку

1.1 Особливості морфо-функціонального розвитку дітей 16-17 років

1.2 Психологічні особливості

1.3 Особливості розвитку фізичних якостей у дітей старшого шкільного віку

Висновок до I розділу

Розділ 2. Методи і організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.1.1 Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури

2.1.2 Педагогічне тестування

2.1.3 Методи математичної статистики

2.2 Організація дослідження

Висновок до ІІ розділу

Розділ III. Результати дослідження рівня фізичної підготовленості школярок старших класів

Висновок до III розділу

Висновки

Література

Вступ

Актуальність. Сучасні умови життя пред'являють високі вимоги до рівня фізичного розвитку, працездатності і захисних сил організму людини. Дослідженнями встановлено, що найчастіше причиною різних відхилень у фізичному розвитку і стані здоров'я дітей є недостатня рухова активність, а також соціально-економічні зміни.

Фізичне виховання дітей шкільного віку ефективно стимулює позитивні функціональні і морфологічні зміни в організмі, що формуються, та активно впливають на розвиток рухових здібностей [4, 17, 21, 24].

Фізичне виховання школярів повинно забезпечувати кожному учневі, достатній і необхідний мінімум теоретичної, технічної та фізичної підготовленості, які спрямовані на забезпечення бази в освоєнні фізичної культури для життєдіяльності, для розвитку особистості, для формування здоров'я і здорового способу життя. Аналіз стану фізичної підготовленості дітей та учнівської молоді показує, що за останнє десятиліття кількість учнів, які мають низьку оцінку фізичної підготовленості, збільшилася в три рази і досягла у юнаків 50,8%, у дівчат - 58,8%. Лише 7% учнівської молоді залучені до занять фізичною культурою і спортом, разом з тим, недостатня фізична активність є причиною високої захворюваності дітей. (Ю.В. Вавилов, Л. Лубышева, Е. Яриш, 1998).

Проблеми фізичної підготовки та вікового розвитку фізичних якостей школярів присвячені роботи B.C. Фарфеля, В.І. Пилиповича, З.І. Кузнєцової, А.А. Гужаловского та інших фахівців у галузі фізичної культури, які вважають, що рухова підготовленість є важливим компонентом здоров'я учнів, а її поліпшення однієї з головних завдань фізичного виховання в школі. Для доцільною та ефективної організації занять фізичною культурою необхідно мати правдиву інформацію про рівень фізичної підготовленості школярів на кожному етапі їх навчання. Наявність цієї інформації, особливо на етапі формування рухових функцій, має велике практичне значення. Тому оцінка ефективності фізичного виховання в школі має проводиться з одного боку, за станом здоров'я учнів, а з іншого - за рівнем розвитку основних фізичних якостей, тобто за рівнем фізичної підготовленості учнів. Фізичний стан і працездатність школярів змінюються під впливом зовнішнього середовища, навчальних занять з фізичного виховання у зв'язку з цим, своєчасний контроль і оцінка підготовленості школярів дозволяють раціонально будувати навчальний процес і визначити його ефективність.

Сучасний спосіб життя школярок вступає в суперечність з фізіологічними потребами організму, а дефіцит рухової активності веде до зростання захворюваності і зниженню навчально-трудової активності. Комп'ютеризація побуту населення і, особливо, складні програми шкільного навчання інтенсифікують навчальний процес і різко обмежують рухову активність школярів. Разом з дефіцитом рухової активності відзначають і зниження рівня фізичної підготовленості школярів.

Не дивлячись на нескінченний потік публікацій, актуальність проблеми дефіциту рухової активності продовжує зростати у зв'язку із загрозливим зростанням захворюваності. Однією з головних причин цієї кризи може бути недосконалість традиційних методичних підходів до вимірювання і оцінки оздоровчої ефективності діючих навчальних програм з фізичної культури учнів. Рішення цієї проблеми необхідне, перш за все, для науково обґрунтованого вибору найбільш ефективних оздоровчих засобів фізичної підготовки і режимів навантажень для учнів, достатніх для розробки цілісних програм фізичного виховання, які забезпечуватимуть досягнення повної компенсації у них дефіциту рухової активності, підвищення рівня фізичної підготовленості і поліпшення стану здоров'я.

Особливо це важливо в старшому шкільному віці. Оскільки в цей віковий період відбувається статеве дозрівання дитини, яке пов'язане з прискореним фізичним розвитком, який покликаний підготувати його до дорослого життя і навантажень. Також остаточний розвиток в цей період одержують всі внутрішні органи і системи.

Таким чином, питання дослідження рівня фізичної підготовленості школярів старших класів є своєчасним і актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Курсова робота виконана згідно Зведеного плану НДР у сфері фізичної культури і спорту на 2006 - 2010 рр. Міністерства України у справах сім'ї молоді і спорту за напрямком 3.1. ”Вдосконалення процесу фізичного виховання в навчальних закладах” з проблеми 3.1.4. ”Вдосконалення процесу фізичного виховання учнів в навчальних закладах різного профілю” (№ державної реєстрації 106U011983).

Мета дослідження: Визначити рівень рухової підготовленості школярів старших класів.

Завдання дослідження:

1. На підставі аналізу і узагальнення літературних джерел дослідити стан питання, що вивчається.

2. Виявити рівень розвитку рухових здібностей дітей 10 - 11 класів.

3. Здійснити порівняльний аналіз досліджуваних показників у віковому аспекті.

Об'єкт дослідження - фізичне виховання дітей старших класів.

Предмет дослідження - рівень рухової підготовленості дітей старшого шкільного віку.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури, педагогічне тестування і методи математичної статистики.

Наукова новизна і теоретична значимість дослідження

Наукова новизна цього дослідження полягає в тому, що вперше в практиці навчального процесу з фізичного виховання у школах були використані заняття спортивно-тренувального характеру як комплексна система корекції фізичних якостей, формування та вдосконалення їх рухових здібностей, обліку і контролю тренованості що займаються і їх адаптації до фізичних навантажень.

Для досягнення поставленої мети дослідження вивчена і вдосконалена структура організації рухової діяльності учнів старших класів 146 школи, обґрунтовані взаємозв'язок етапів спортивно-тренувальних занять і послідовності розділів програми з фізичного виховання, вплив допустимих фізичних навантажень в цілях підвищення тренованості школярів. Виконані дослідження дозволили систематизувати вже наявні відомості про розвиток рухових здібностей, розробити нові підходи до процесу фізичного виховання та змісту уроків фізичної культури, науково-методичні основи спортивного тренування з учнями старших класів, науково обґрунтувати позитивний вплив спортивно-тренувальних занять на їх психомоторну сферу.

Практична значимість і реалізація результатів дослідження

Результати дослідження дозволяють:

- розширити і поглибити знання про особливості рухової сфери учнів, і можливих шляхів їх фізичного розвитку, озброїти вчителів новими методичними підходами корекції і тренування рухових здібностей учнів старших класів;

- підвищити ефективність процесу фізичного виховання учнів старших класів з допомогою розроблених нами методичних основ спортивно-тренувальних занять на уроках фізичної культури і позаурочних формах занять;

Таким чином, результати цієї роботи можуть бути використані при підготовці і перепідготовці вчителів фізичної культури, фахівців в галузі педагогіки, а також у посібниках та методичних рекомендаціях, призначених для вчителів і вихователів, які працюють у школах.

Положення, що виносяться на захист.

1. Спортивно-тренувальні заняття являють собою науково обґрунтовану комплексну систему корекції фізичного розвитку і вдосконалення рухових здібностей учнів старших класів, обліку і контролю їх тренованості.

2. Розроблені методичні основи корекції рухової сфери, розвитку і вдосконалення рухових здібностей учнів старших класів в процесі занять спортивно-тренувальної спрямованості, теоретично обґрунтовано і експериментально підтверджено.

3. Учні шкіл можуть адаптуватися до високих фізичних навантажень без негативних наслідків при відповідному зміст фізичних вправ, дозування, з урахуванням індивідуальних показників розвитку, що сприяє корекції і розвитку рухових здібностей.

Особистий внесок здобувача

Полягає в теоретичному обґрунтуванні, розробці і апробації засобів, методів та форм організації в фізичній підготовці учнів старшого шкільного віку.

Основний зміст роботи

У введенні обґрунтована актуальність і науково-практична значимість дослідження, визначена новизна, сформульовані основні положення виносяться на захист.

Розділ І. Особливості розвитку дітей старшого шкільного віку

1.1 Особливості морфо-функціонального розвитку дітей 16-17 років

Організм підлітків має свої анатомічні, фізіологічні і психологічні особливості. Їх необхідно знати і враховувати в процесі занять фізичними вправами.

Старший шкільний вік характеризується продовженням процесу зростання і розвитку, що виражається у відносно спокійному і рівномірному його протіканні в окремих органах і системах. Одночасно завершується статеве дозрівання. В зв'язку з цим чітко виявляються статеві і індивідуальні відмінності, як в будові, так і у функціях організму. У цьому віці сповільнюється зростання тіла в довжину і збільшення його розмірів завширшки, а також приріст в масі. Відмінності між хлопцями і дівчатами в розмірах і формах тіла досягають максимуму. Хлопці перегонять дівчат в зростанні і масі тіла, де вони в середньому вище за дівчат на 10-12 см і важче на 5-8 кг. Маса їх м'язів по відношенню до маси всього тіла більше на 13%, а маса підшкірної жирової тканини менше на 10%, ніж у дівчат. Тулуб хлопців трохи коротше, а руки і ноги довші, ніж у дівчат [22].

У старших школярів майже закінчується процес окостеніння більшої частини скелета. Зростання трубчастих кісток завширшки посилюється, а в довжину сповільнюється. Інтенсивно розвивається грудна клітка, особливо у хлопців. Скелет здатний витримувати значні навантаження. Розвиток кісткового апарату супроводжується формуванням м'язів, сухожиль, зв'язок. М'язи розвиваються рівномірно і швидко, в зв'язку, з чим збільшується м'язова маса і росте сила. У цьому віці спостерігається асиметрія в збільшенні сили м'язів правої і лівої половини тіла [25].

У дівчат на відміну від хлопців спостерігається значно менший приріст м'язової маси, помітно відстає в розвитку плечовий пояс, та зате інтенсивно розвиваються тазовий пояс і м'язи тазового дна. Грудна клітка, серце, легені, життєва ємність легенів, сила дихальних м'язів, максимальна легенева вентиляція і об'єм споживання кисню також менш розвинені, ніж у хлопців. Через це функціональні можливості органів кровообігу і дихання у них виявляються набагато нижчими [7].

Питаннями вікової фізіології займалися ряд авторів Л.В. Волков[6], В.Н. Платонов [20] в роботах яких викладена вікова періодизація з урахуванням сукупності анатомо-фізіологічних особливостей організму.

Так, за даними С.І. Гальперіна [7] і Д.А. Фарбера [24] до старшого шкільного віку відносяться діти 16-17 років. Фізичне виховання цих школярів має свою специфіку обумовлену їх анатомо-фізіологічними і психологічними особливостями.

С.І. Гальперін [7] і Д.А. Фарбер [23] відзначають, що у дітей старшого шкільного віку вже добре розвинені і сформовані функціональні системи. У зв'язку з тим, що на початку середнього шкільного віку дівчинки у фізичному розвитку декілька випереджають хлопчиків, але потім тенденція змінюється на протилежну, стандарти фізичного розвитку дітей цього віку мають своєрідний перехрест. У старшому шкільному віці хлопчики у фізичному розвитку вже упевнено переважають над дівчатками. Стандарти фізичного розвитку хлопців і дівчат 17 років вже практично не відрізняються від стандартів фізичного розвитку дорослої людини.

Вікові особливості формування організму старших школярів мають певний характер. Так, характеризуючи розвиток кісткової системи автори [6, 14] відзначають значне посилення зростання хребта, що триває до періоду повного розвитку. На їх думку, швидше всіх відділів хребта розвивається поперековий, а повільніше - шийний. Остаточної висоти хребет досягає до 25 років. В.Н. Платонов [20] указує, що зростання хребта в порівнянні із зростанням тіла відстає, пояснюючи це тим, що кінцівки ростуть швидше за хребет. У 16 - 17 років починається окостеніння верхніх і нижніх поверхонь хребців, грудина і зрощення її з ребрами. Хребетний стовп стає міцнішим, а грудна клітка продовжує посилено розвиватися, вони вже менш схильні до деформації і здатні витримувати навіть значні навантаження.

До 15 - 16 років зростаються нижні сегменти тіла грудини. У 16 - 17 років збільшується переважно рухливість грудної клітини на відміну від попередніх періодів її зростання.

У старших школярів зростання тіла в довжину уповільнюється (у деяких закінчується). Якщо у підлітків переважає зростання тіла в довжину, то у старших школярів явно переважає зростання завширшки. Кістки стають товщими і міцнішими. У дівчаток до 14 - 15 років таз набуває форми, яка характерна для дорослої жінки. Окостеніння тазової кістки завершується до 16 - 17 років. Зростання скелета у дівчаток припиняється в 16 - 17 років [31].

Характеризуючи стан м'язової системи в старшому шкільному віці Л.В. Волков [6], А.В. Захаров [12] відзначають сформованість диференційованої структури м'язового волокна. Відбувається збільшення маси м'язових тканин за рахунок зростання діаметру м'язового волокна. В.М. Зациорським [13], Н.В. Зімкіним [15] встановлено, що поперечник двоголового м'яза плеча до 6 років збільшується в 4 - 5 разів, а до 17 років в 6 - 8 разів. Збільшення маси м'язів з віком відбувається не рівномірно: протягом перших 15 років вага м'яза збільшується на 9%, а з 15 до 16-17 років на 12%. Вищі темпи зростання характерні для м'язів нижніх кінцівок в порівнянні з м'язами верхніх кінцівок. Яскраво виражені статеві відмінності за м'язовим і жировим компонентах. Так, маса м'язів (за відношенням до маси тіла) у дівчат приблизно на 13% менше, ніж у хлопців, а маса жирової тканини приблизно на 10% більше. Відмінність в м'язовій силі з віком збільшується: у 15 років різниця складає 8-10 кг, в 17 років - 15-20 кг. Збільшення ваги тіла у дівчат відбувається інтенсивніше, ніж зростання м'язової сили. У теж час у дівчат, в порівнянні з хлопцями, вище точність і координація рухів. Руки здатні виконувати дуже тонку роботу - писати, малювати, ліпити, що-небудь конструювати і т.д.

М'язова система розвинена добре. Оскільки дитина веде вельми рухомий спосіб життя, оскільки регулярно випробовує помірне фізичне навантаження, його м'язова система удосконалюється - скорочення м'язів стають сильнішими, м'язи знаходять витривалість. Дитина старшого шкільного віку в плані витривалості вже може порівнятися з дорослою людиною. Дитина середнього і старшого шкільного віку добре володіє своїм тілом, і якщо віна займається спортом, то може, досягти в спорті високих результатів [1, 11].

Розглядаючи розвиток серцево-судинної системи А.Д. Фарбер [22] відзначив, що з віком, за мірою зростання і формування організму, підвищуються як абсолютні, так і відносні розміри серця, спостерігається особливо різке збільшення розмірів серця. Важливим показником роботи серця є частота серцевих скорочень (ЧСС). ЧСС залежить від статті: у дівчат пульс дещо частіший, ніж у хлопців того ж віку. Частота пульсу дитини з віком поступово зменшується, так пульс у дитини 13 років, за даними більшості авторів, дорівнює 72 - 80 ударів за хвилину. У 14 років пульс вже - 72 - 78 ударів за хвилину, в 15 - 70 - 76 ударів за хвилину, а у старших школярів він вже коливається в межах 60 - 70 ударів за хвилину, що практично наближається до стандарту дорослої людини.

Артеріальний тиск з дорослішанням дитини підвищується. Для дитини 13 років нормою є артеріальний тиск 105/60 мм рт.ст., а для молодої людини 16 - 17 років 120/70 мм рт.ст. (це вже норма дорослої людини) [17].

Характеризуючи дихальну систему Л.В. Волков [6], А.В. Захаров [12] констатують, що частота дихання у дитини з віком стає меншою. У 12 - 13 років дитина в спокійному стані здійснює 18-20 дихальних рухів, а в 14 - 15 - вже 17 - 18 дихальних рухів. Число дихальних рухів у старшого школяра - як у дорослої людини. Добре розвинені верхні дихальні шляхи. З підняттям зведення носоглотки остання стає ширшим. Структура легеневої тканини вже добре сформована, воздухоносні шляхи достатньо широкі і чудово розгалужені. До 16 - 17 років ЖЕЛ досягає функціонального рівня дорослого 2760 мл.

Хвилинний об'єм дихання (МОД) в 16 - 17 літньому віці складає 110 мл/кг. Відносне падіння МОД в підлітковому і юнацькому віці співпадає із зростанням абсолютних величин цього показника у тих, що не займаються спортом [31].

Величина максимальної легеневої вентиляції (МВЛ) в підлітковому і юнацькому віці практично не змінюється і складає близько 1,8 л в хвилину на кг ваги. Систематичні заняття спортом сприяють зростанню МВЛ.

З віком підвищується стійкість до недоліку кисню в крові (гіпоксемія). У 13 - 15 літніх підлітків, швидкості відновлення навіть вище, ніж у 16 - 17 і навіть перевищує їх. У 16 - 17 літньому віці спостерігається збільшення тривалості відновлюючого періоду з 28,8 до 52,9 секунд. Життєва ємність легенів і максимальна легенева вентиляція менші, ніж у дорослих. Об'єм вентиляції складає в 14-16 років - 45 л, в 17-18 років - 61 л в хвилину [30].

Таблица 1. Темпы прироста различных физических качеств у детей старшего школьного возраста (%)

Физические способности	Среднегодовой прирост
	юноши	девушки
Скоростные	1,5	0,2
Силовые	14,0	9,0
Общая выносливость	2,1	0,7
Скоростная выносливость	2,1	-0,6
Силовая выносливость	8,5	-2,0

Тим не менш, у цьому віці ще зберігаються чималі резерви для поліпшення рухових здібностей, особливо якщо робити це систематично і направлено (Ж.К. Холодів, С.В. Кузнєцов, 2000).

Між розвитком рухових якостей і формуванням рухових навичок існує тісний зв'язок. Освоєння нових рухів супроводжується вдосконаленням рухових якостей. Різні рухи вибірково впливають на руховий апарат людини, тому окремі м'язи і м'язові групи розвиваються нерівномірно.

Заняття фізичними вправами прискорює розвиток рухових якостей, але приріст їх в різні вікові періоди неоднаковий.

Систематичні заняття фізичними вправами підвищують пристосувальні реакції організму, обумовлюють його правильне функціонування. Реакції на фізичні навантаження не проходить безслідно: вони супроводжуються специфічними зрушеннями (трофічні процеси), на базі яких відбувається збільшення структурних, енергетичних, отже, і функціональних ресурсів організму. Це є важливим чинником підвищення надійного функціонування фізіологічних систем організму, що, природно, набуває особливо велике значення в ході розвитку вікових змін. Забезпечується структурно-функціональне вдосконалення кровообігу і посилення трофічних функцій нервової системи, створення достатнього запасу енергії, збільшення капілярізаціі скелетної і серцевої мускулатури. Збільшується функціональний резерв, пристосування до навантажень, прискорюється відновлення. Чим швидше відновлення, тим більше у організму сил для виконання подальшої роботи, отже, тим вище його функціональні можливості і працездатність, тобто збільшується час роботи скорочується час опрацьовування. При заняттях фізичними вправами позитивні емоції впливають на нервово-психічний тонус, що, у свою чергу, впливає на ЧСС. У підлітків, які займаються фізичними вправами, спостерігається уражень пульсу в спокої, тому що в результаті тренувань йде звикання, адаптація організму до фізичних навантажень, відповідно і глибина дихання в спокої буде більше, а її частота рідше, що говорить про збільшення БАЖ. Розвивається психомоторна функція (швидкість і точність руху). Як правило, займаються спортом, випереджають своїх ровесників у фізичному розвитку.

1.2 Психологічні особливості

Психологічними особливостями дітей старшого шкільного віку займалися ряд авторів Ю.К. Бабанський [3], А.В. Захарова [11], А.В. Петровський [19]. Вони відзначають, що даний вік це найдовший перехідний період, який характеризується рядом фізичних змін. В цей час відбувається інтенсивний розвиток особи, її друге народження. 16 - 17 років це стадія розвитку між дитинством і дорослістю, яка характеризується якісними змінами, пов'язаними із статевим дозріванням і входженням в доросле життя.

Для підлітків характерна полярність психіки:

- Цілеспрямованість, наполегливість і імпульсивність.

- Нестійкість може змінитися апатією, відсутність прагнень і бажань що-небудь робити.

- Підвищена самовпевненість, в думках швидко змінявся ранимою і невпевненістю в собі.

- Потреба в спілкуванні змінялася бажанням усамітнитися.

- Розбещеність в поведінці деколи поєднується з соромливістю.

- Романтичні настрої нерідко граничать з цинізмом, обачністю.

- Ніжність, ласкавість бувають на тлі недитячої жорстокості.

На думку Ю.К. Бабанського [3], А.В. Захарова [11], А.В. Петровського [19] одним з джерел конфлікту, в старшому шкільному віці, є зовнішній вигляд. У даному віковому періоді спостерігається зміна ходи, манер, зовнішнього вигляду.

Крім цього виникає цілий комплекс проблем у дівчат. Підлітковий період для всіх дітей супроводжується нарощуванням скелета, збільшенням м'язової маси тіла. І якщо для хлопчиків це проходить простіше, то для дівчаток збільшення жирової маси тіла може стати справжньою трагедією. Злякавшись того, що стане товстою і непривабливою, дівчинка-підліток починає відмовлятися від їжі, доводить себе до голодування. При темпах змін в цьому віці, це, як мінімум, чревате тим, що навіть якщо в майбутньому буде нарощена нормальна маса тіла, то маса кісткової тканини вже не буде відновлена.

Ще зовсім недавно вільно, хлопчик, що легко рухався, починає ходити перевалюючись, опустивши руки глибоко в кишені і спльовуючи через плече. У нього з'являються нові вирази. Дівчинка починає ревно порівнювати свій одяг і зачіску із зразками, які вона бачить на вулиці і обкладинках журналів, випліскуючи на маму емоції з приводу наявних розбіжностей.

У підлітка з'являється своя позиція. Він рахує себе вже достатньо дорослим і відноситься до себе як до дорослого. Прагнення до самостійності виражається в тому, що контроль і допомога відкидаються.

Ряд авторів Ю.К. Бабанський [3], А.В. Захарова [11], А.В. Петровський [19] відзначають, що в 15 - 17 років у школярів закінчується формування пізнавальної сфери. Найбільші зміни відбуваються в розумовій діяльності. У дітей старшого шкільного віку підвищується здатність розуміти структуру рухів, точно відтворювати і диференціювати окремі (силові, тимчасові і просторові) рухи, здійснювати рухові дії в цілому.

Старшокласники можуть проявляти достатньо високу вольову активність, наприклад, наполегливість в досягненні поставленої мети, здібність до терпіння на тлі втоми і стомлення. Проте у дівчат знижується сміливість, що створює певні труднощі у фізичному вихованні [3, 11, 19].

Дитина старшого шкільного віку знаходить все нові навички і удосконалює раніше придбані. Інтенсивна нервово-психічна діяльність вже не є для нього таким великим навантаженням, як раніше, проте він ще не може займатися інтелектуальною працею з тією активністю, на яку здатна доросла людина - старший школяр швидше стомлюється. Помітно розвивається аналітичне мислення школяра, крім того, він вже здатний мислити абстрактно.

1.3 Особливості розвитку фізичних якостей у дітей старшого шкільного віку

Фізичне виховання, спрямований на підготовку людини до обраної ним трудової або військової діяльності, прийнято називати фізичною підготовкою, а результат такої підготовки, виражений в певному характер і рівні фізичної готовності освоювати обрану професію і ефективно працювати, називається фізичною підготовленістю, вважає Б.А. Ашмарін (1990).

На його думку фізичний розвиток є зміна форм і функцій організму людини протягом його індивідуального життя.

Н.Р. Решетняков, Ю.Л. Кисліцин (1998) розглядають фізичний розвиток в 2-х значеннях:

- як процес зміни морфологічних та функціональних властивостей організму людини протягом його життя;

- як результат цього процесу, що характеризується зміною такими параметрами як зростання, вага ЖЕЛ і інші антропометричні показники, а також ступенем розвитку фізичних якостей (сила, витривалість та ін.).

Фізичну підготовку вони розглядають як фізичне виховання, спрямований на підготовку людини до певного роду діяльності, результати якої проявляються у формуванні прикладних рухових умінь і навичок, які сприяють підвищенню ефективності тієї діяльності, на яку спрямована підготовка.

Фізична підготовка являє собою виховання рухових якостей, здібностей, необхідних у спортивної діяльності. Руховими або фізичними властивостями А.Д. Новіков, Л.П. Матвєєв називають окремі якісні боку рухових можливостей людини.

В.М. Платонов (1986) визначає фізичну підготовку як процес спрямований на розвиток фізичних якостей - швидкісних здібностей, сили, витривалості, гнучкості, координаційних здібностей.

У самому загальному виді можна сказати, вважає В.І. Лях (1998), що рухові здібності - це індивідуальні особливості, що визначають рівень рухових можливостей людини. Про здібності людини судять за його досягнень у процесі навчання або виконання якої рухової діяльності. Разом з тим, здатності не зводяться до руховим умінь та навичок, але про наявність здібностей судять по тому, як швидко і легко набуває людина ці вміння та навички. До початку здійснення діяльності приховані здібності, нереалізовані і існують у вигляді анатомо-фізіологічних задатків або так званих потенційних можливостей, які можуть так і залишитися в потенції, якщо не будуть створені відповідні умови для їх розвитку.

В основі неоднакового розвитку здібностей лежить ієрархія ворожих спадкових анатомо-фізіологічних задатків:

- анатомо-фізіологічні особливості мозку і нервової системи (властивості нервових процесів - сила, рухливість, врівноваженість, індивідуальні варіанти будови кори, ступінь функціональної зрілості її окремих областей);

- фізіологічні (особливості серцево-судинної і дихальної систем (максимальне споживання кисню, показники периферичного кровообігу);

- біологічні (особливості біологічного окислення, ендокринної регулювання, обміну речовин, енергетики м'язового скорочення);

- тілесні (довжина тіла і кінцівок, маса тіла);

- хромосомні (гени).

Таким чином, здатності проявляються і розвиваються в процесі виконання однієї або кількох операцій, але це завжди результат спільної дії спадкових факторів і факторів середовища.

Незважаючи на зусилля вчених, поки ще не створена єдина загальноприйнята класифікація фізичних (рухових) здібностей людини. Найбільш поширеною є їх систематизація на два великих класи. Клас кондиційних або енергетичних (у традиційному розумінні "фiзичних") здібностей у значно більшій мірі залежить від морфологічних факторів, біохімічних і гістологічних перебудов в м'язах і організмі в цілому. Комплекс координаційних здібностей переважно обумовлений центрально-нервовими впливами (психофізіологічними механізмами управління та регулювання).

З певною часткою умов можна говорити про елементарних і складних фізіологічних здібностях. Більш елементарними є, координаційні здібності в бігу або в завданнях на статичне рівновагу, швидкість реагування в простих умовах, гнучкість окремих суглобів хребта, більш складними - координаційні здібності, які проявляються в єдиноборстві і спортивних іграх, швидкість реагування або орієнтації в складних умовах, витривалість в тривалому бігу.

Результати досліджень дозволяють розрізняти наступні види фізичних здібностей: спеціальні, специфічні і загальні.

Спеціальні фізичні здібності відносяться до однорідних груп цілісних рухових дій або діяльності: біжу, акробатичних або гімнастичних вправ на снарядах, метальних рухових дій, спортивних ігор (баскетболу, волейболу).

Так, розрізняють спеціальну витривалість до бігу на короткі, середні і довгі дистанції, говорять про витривалості баскетболіста, штангіста. Координаційні, силові і швидкісні здатності поводяться також різнозалежно від того, в яких рухових діях вони проявляються.

О специфічних проявах фізичних здібностей можна говорити як про компоненти, які складають їх внутрішню структуру. Спроби описати структури кожної окремої фізичної здатності поки ще не є завершеними. Тим не менш встановлено, що структура кожної з основних фізичних здібностей (швидкісних, координаційних, силових, витривалості, гнучкості) не є гомогенної (однорідної). Навпаки, структура кожної з названих здібностей - гетерогенна (різноманітна).

Так, основними компонентами координаційних здібностей людини є: здатності до орієнтування, диференціювання параметрів рухів, здатності до ритму, перебудові рухових дій, вестибулярної стійкості довільного розслаблення м'язів. Ці здібності є специфічними координаційними здібностями.

Основними компонентами структури швидкісних здібностей вважають швидкість реагування, швидкість одиночного руху, частоту рухів і швидкість, що виявляється в цілісних рухових діях.

До проявів силових здібностей відносять: статичну (ізометричну силу) ; вибухову, амортизаційну силу. Великою складністю відрізняється структура витривалості: аеробна, що вимагає для свого прояви кисневих джерел розщеплення енергії: аеробна (гліколітичний, креатинофосфатний джерела енергії - без участі кисню); витривалість різних м'язових груп в статичних позах - статична витривалість; витривалість в динамічних вправах, виконуваних зі швидкістю 20 - 90% від максимальної. Може бути, трохи менш складними є прояви (форми) гнучкості де виділяють активну і пасивну гнучкість.

Результати розвитку ряду конкретних спеціальних і специфічних фізичних здібностей, свого роду їх узагальнення, складають поняття: "спільні координаційні", "загальні силові", "загальні швидкісні", "загальна витривалість", "загальна гнучкість". Під загальними фізичними здібностями слід розуміти потенційні і реалізовані можливості людини, що визначають його готовність до успішного здійснення різних за походженням і змістом рухових дій. Спеціальні фізичні здібності у зв'язку з цим - це можливості людини, що визначають його готовність до успішного здійснення подібних за походженням і змістом рухових дій. Тому тести дають інформацію насамперед про ступеня сформованості спеціальних і специфічних фізичних (швидкісних, координаційних, силових, витривалості, гнучкості) здібностей.

У спеціальній літературі для позначення здібностей, що відносяться до рухової діяльності, користуються поняттями: "фізичні", "рухові", "моторні", "психомоторні", "психофізичні" здібності. Найчастіше ці терміни відображають здебільшого специфіку наукових дисциплін, з яких вони виникли.

В літературі, як синоніми, використовуються ще поняття "фізичні якості" і "фізичні здібності". В.І. Лях (1998).

Особливостями розвитку фізичних якостей в онтогенезі займалися ряд авторів Ю.Н. Вавілов [4], С.І. Гальперін [7], В.М. Зациорській [13], А.В. Зімкина [14], З.В. Любімова [16]. Вони відзначають, що в старшому шкільному віці в порівнянні з попередніми віковими групами спостерігається зниження приросту в розвитку фізичних здібностей. При цьому, на думку Ж.К. Холодова, В.С. Кузнєцова [28] залишилися ще чималі резерви для поліпшення рухових здібностей, особливо якщо робити це систематично та спрямовано.

В.М. Зациорській [13], А.В. Зімкина [14], З.В. Любімова [16] вказують, що між розвитком рухових якостей і формуванням рухових навичок існує тісний зв'язок. Освоєння нових рухів супроводжується вдосконаленням рухових якостей. Різні рухи вибірково впливають на руховий апарат людини, тому окремі м'язи і м'язові групи розвиваються нерівномірно. Заняття фізичними вправами прискорює розвиток рухових якостей, але приріст їх в різні вікові періоди неоднаковий.

Питаннями розвитку фізичних якостей в онтогенезі займалися Ю.Н. Вавілов [4], А.В. Зімкина [14], З.В. Любімова [16]. Автори відзначають гетерохронність в їх розвитку, тобто наявність активного темпу розвитку, пасивного і стабілізації. У роботах ряду авторів наголошується, що старший шкільний вік є сприятливим для розвитку швидкості і спритності рухів.

Однією з найважливіших фізичних якостей є

Швидкість

Одним из важнейших физических качеств является быстрота - способность человека совершать двигательное действие в минимальный для данных условий отрезок времени (В.П. Филин, 1974).

Быстрота является комплексным двигательным качеством и основными формами её проявления являются:

время двигательной реакции;

время максимально быстрого выполнения одиночного движения;

время выполнения движения с максимальной частотой;

время выполнения целостного двигательного акта.

Н.В. Зимкин, 1956; B.C. Фарфель, 1960; В.М. Зациорский, 1966; М.А. Годик, 1966 выделяют ещё одну форму проявления быстроты - быстрое начало движения («резкость»). Все формы проявления быстроты специфичны и не взаимосвязаны между собой, поэтому многие авторы предлагают определение «скоростные качества».

В.Н. Платонов, (1986) понимает под скоростными способностями комплекс функциональных свойств, обеспечивающих выполнение двигательных действий в минимальное время. Он различает элементарные и комплексные формы проявления скоростных способностей. Элементарные формы - это:

- латентное время простых и сложных двигательных реакций;

- скорость выполнения отдельного движения при незначительном внешнем сопротивлении;

- частота движений.

Эти формы проявления быстроты в различных сочетаниях и в совокупности с другими двигательными качествами и техническими навыками обеспечивают комплексное проявление скоростных способностей в сложных двигательных актах.

К комплексным формам быстроты относятся:

способность к достижению высокого уровня дистанционной скорости;

умение быстро набирать скорость на старте;

выполнять с высокой скоростью движения, скоростные манёвры, повороты, подсечки, броски, прыжки, удары и т.п.

Б.А. Ашмарин, (1990) под быстротой понимает единство проявления центральных и периферических нервных структур двигательного аппарата человека, позволяющих перемещать тело и отдельные его звенья за минимально короткое время.

Способность к высокой скорости движений, выполняемых при отсутствии значительного внешнего сопротивления и не требующих больших энергозатрат Ю.В. Верхошанский, (1988) называет быстротой. Н.Л. Решетняков, Ю.Л. Кислицин (1998) считают, что быстрота движений человека проявляется в способности выполнить их за возможно короткий отрезок времени.

В соответствии с современными представлениями, под быстротой понимается специфическая двигательная способность человека к экстренным двигательным реакциям и высокой скорости движений, выполняемых при отсутствии значительного внешнего сопротивления, сложной координации работы мышц, и не требующих больших энергозатрат. Физиологический механизм проявления быстроты связанный, прежде всего, со скоростными характеристиками нервных процессов, представляется как многофункциональное свойство центральной нервной системы и периферического нервно-мышечного аппарата. Е. Захаров, А. Карасёв, А. Сафонов (1994).

Здатність людини здійснювати рухову дію в мінімальний відрізок часу [19], або - це здібність людини до термінового реагування на подразники і до високої швидкості руху, який виконуються за відсутності значного зовнішнього опору [22].

Швидкість є комплексною руховою якістю і основними формами її прояву є:

- час рухової реакції;

- час максимально швидкого виконання одиночного руху;

- час виконання руху з максимальною частотою; [7, 9, 11, 17]

Максимальна, довільна частота рухів збільшується з 7 до 16 років, причому у хлопчиків в 7 - 10 років вона вище, ніж у дівчаток, а з 14 - 15 років частота рухів у дівчаток перевищує цей показник у хлопчиків.

Відмічено, що величина латентного часу простої рухової реакції відносно низька і мало поліпшується навіть в процесі систематичних тренувань. За даними цих авторів цей час складає в шкільному віці - 0,5- 0,8с, у людей, що не займаються спортом, - 0,2 - 0,35с, у спортсменів високої кваліфікації - 0,1- 0,2 с.

Дослідження В.А. Муравйова, Н.Н. Назарова [18] показали, що найбільший приріст цього показника спостерігається в період з 8-10 до 13-15 років. За інтегральними даними діапазон часу одиночного скорочення у дітей шкільного віку складає від 54 до 110 мс [29].

Розглядаючи особливості розвитку спритності

Під фізичним якістю спритність розуміється єдність взаємодії функцій центрального і периферичного управління рухової системою людини, що дозволяють перебудовувати біомеханічну структуру дій відповідно до мінливих умов рішення рухової завдання (Б.А. Ашмарин, 1990).

С.В. Янанис (1985), пропонує розуміти спритність як здатність швидко освоювати нові руху і успішно діяти в умовах змінних, тобто здатність швидко управляти точними діями в мінливих умовах.

М.А. Годік [9], А.В. Захарова [11], Н.В. Решетніков [21] відзначають, що спритність - це здатність швидко опановувати нові рухи (здатність швидко навчатися), а також здатність швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог змінної обстановки.

Дещо відрізняється думка Б.А. Ашмаріна [2] згідно якому під спритністю слід розуміти єдність взаємодії функцій центрального і периферичного управління руховою системою людини, що дозволяє перебудовувати біомеханічну структуру дій відповідно до змінних умов рішення рухової задачі.

Ряд авторів: М.А Годік [9], В.М. Зациорській [13], В.І. Лях [17], В.С. Фарфель [24] стверджують, що основним шляхом розвитку спритності є оволодіння новими різноманітними руховими навиками і уміннями, що приводить до збільшення запасу рухових навиків і позитивно позначається на функціональних можливостях рухового аналізатора.

Спритність формується в процесі навчання, засвоєння багатьох і різноманітних рухових умінь і навичок. В. М. Зациорській [13] відзначає, що оскільки спритність визначає швидкість оволодіння навичками рухів, то можна сказати, що тренувати спритність - означає тренувати, тобто чим вище у людини спритність, тим швидше у нього поліпшуватиметься техніка виконання фізичних вправ, отже, при вихованні спритності можуть використовуватися методи, вживані при навчанні рухам.

За даними А.В. Петровського [19] до 13 - 14 років завершується в основному розвиток спритності. Найбільший приріст точності рухів спостерігається з 4-5 до 7-8 років. Спортивне тренування робить істотний вплив на розвиток спритності. Так у 16 - 17 літніх спортсменів точність рухів у 2 рази вище, ніж у нетренованих підлітків того ж віку. Спритність, на думку автора продовжує поліпшуватися до 17 років.

Б. А. Ашмарин, (1990) вважає, що найбільш ефективним методом виховання спритності є ігровий метод з додатковими завданнями і без них. Він передбачає виконання вправ або в обмежений час, або в певних умовах, або певними руховими діями і т.п.

Значне місце в системі фізичного виховання дітей, підлітків займає виховання сили.

Значне місце в системі фізичного виховання дітей, підлітків та молоді має бути відведено розвитку м'язової сили.

У загальному сенсі сила людини визначається як здатність долати зовнішнє опір або протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль (В.М. Зациорський, 1966; С.І. Гальперін, 1965; В.М. Платонов, 1986; Ю.В. Верхошанський, 1988; Н.В. Решетніков, Ю.Л. Кисліцин, 1998).

Б.А. Ашмарин, (1990) вважає, що сила це взаємодія психофізичних процесів організму людини, що дозволяють активно долати зовнішнє опір та протидії зовнішнім силам.

В. М. Зациорський, (1966) класифікує силові здатності так:

- власне-силові (статичний режим, повільні рухи);

- скоростно-силові (динамічна сила, що проявляється в швидкі рухи).

В.М. Платонов (1986) виділяє наступні основні види силових здібностей:

- максимальну силу;

- вибухову силу;

- силову витривалість.

Один з найбільш істотних моментів, які визначають м'язову силу - це режим роботи м'язів. При існуванні лише двох реакцій м'язів на роздратування - скорочення зі зменшенням довжини і ізотермічного напруги, результати проявленого зусилля виявляються різними залежно від того, в якому режимі м'язи працюють. В процесі виконання спортивних або професійних прийомів і дій людина може піднімати, опускати або утримувати важкі вантажі. М'язи, які забезпечують ці рухи, працюють в різних режимах. Якщо, долаючи будь-яка опір, м'язи скорочуються, то така їхня робота називається долає. М'язи, які протидіють якого-або опору, можуть при напрузі і продовжуватимуться, наприклад, утримуючи дуже важкий тягар. У такому випадку їх робота називається поступається. Долає і поступається режими роботи м'язів об'єднуються назвою динамічного.

Б.А. Ашмарін [2], спостерігав що найбільший інтенсивний приріст сили у дівчаток з 10 до 12 років, а у хлопчиків - з 13 до 14. Дані декілька іншого характеру надані В.І. Філіповічем [28], згідно яких найбільш сприятливими періодами розвитку сили є: у хлопчиків зростає від 13-14 до 17 -18 років, у дівчаток від 12 -13 до 15 -16 років. Автор вказує, що в середньому шкільному віці загальний приріст сили у хлопчиків складає 79%, у дівчаток - 92%, а середньорічний - 15,8% і 18,4% відповідно.

За даними В.І. Філіповіча [28], віковий період від 9-10 років до 16-18 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. Автор відзначає, що в усіх вікових групах показники абсолютної сили у хлопчиків вищі (особливо після 13 років), ніж у дівчаток.

На думку В.С. Фарфеля [24], С.С. Єрмакова [25] у віці 15-16 років наголошується значне збільшення м'язової маси і вдосконалення нервово-м'язового апарату, створюються передумови до розвитку сили. Проте в заняттях з учнями цього віку слід утримуватися від силових вправ з граничними навантаженнями, оскільки умови для розвитку сили створюються дещо пізніше в 19-20 років.

Характеризуючи особливості розвитку витривалості

В теорії й методиці фізичної культури витривалість визначають як здатність підтримувати задану, необхідну для забезпечення професійної діяльності, потужність навантаження і протистояти втоплення, що виникає в процесі виконання роботи. Е. Захаров, А. Карасьов, А. Сафонов (1994).

Будучи багатофункціональним властивістю людського організму, витривалість інтегрує в собі велику кількість процесів, що відбуваються на різних рівнях: від клітинного і до цілісного організму. Проте, як показують результати сучасних наукових досліджень, у переважній більшості випадків провідна роль у проявах витривалості належить факторів енергетичного обміну і вегетативним систем його забезпечення - серцево-судинної і дихальної, а також центральної нервової системи.

Витривалість - це єдність прояви психофізіологічних та біоенергетичних функцій організму людини, що дозволяють тривало протистояти втоплення при механічній роботі, вважає Б.А. Ашмарин (1990).

З витривалістю часто ототожнюють здатність спортсмена до тривалого виконання м'язової роботи. Ю. В. Верхошанського (1988).

Витривалість - здатність організму людини долати настає утоплення, таке формулювання дають Н. В. Решетняков, Ю. Л. Кисліцин(1998).

Для розвитку витривалості Б.А. Ашмарин (1990) пропонує застосовувати метод повторного, строго регламентованого вправи і ігрової. Основними засобами розвитку витривалості є вправи циклічного і ациклічного характеру (біг, ходьба, метання).

Для розвитку витривалості Е. Захаров, А. Карасьов, А. Сафонов (1994) пропонують застосовувати різні методи тренування, які можна розділити на декілька груп:

1. Рівномірне

2. Змінний безперервний метод.

3. Контрольний, змагальний метод

Досліджуючи статичну і динамічну витривалість до роботи різної інтенсивності, такі автори, як Ж.К. Холодов, В.А. Кузнєцов [29], відзначають, що з віком вона змінюється, як за статичними, так і за динамічними показниками. При цьому вони спостерігали приріст тривалості роботи в умовах стомлення після 13-14 років. Характер зміни показників витривалості у дівчаток і хлопчиків істотно відрізняється.

З урахуванням темпів біологічного розвитку локомоторної функції у підлітків, найбільш сприятливими віковими періодами для тренування аеробної продуктивності є вік 13 років; швидкісної витривалості 14-15 років; статистичної силової витривалості 16-17 років [22].

Ю.В. Верхошанський [5] відзначає, що витривалість розвивається пізніше за всіх інших фізичних якостей і існують вікові, статеві і індивідуальні відмінності у розвитку витривалості. Так, витривалість дітей дошкільного віку знаходиться на низькому рівні, особливо до статичної роботи. Інтенсивний приріст витривалості до динамічної роботи спостерігається з 11 - 12 років. Також інтенсивно з 11 - 12 років зростає витривалість до статичних навантажень. До 16 - 18 років витривалість школярів складає близько 85% рівня дорослого.

Гнучкість

Гибкость определяется как физическая способность человека выполнять движения с необходимой амплитудой (Б.А. Ашмарин, 1990).

В профессиональной физической подготовке и спорте гибкость необходима для выполнения движений с большой и предельной амплитудой. Недостаточная подвижность в суставах может ограничивать проявление качеств силы, быстроты реакции и скорости движений, выносливости, увеличивая энергозатраты и снижая экономичность работы, и зачастую приводит к серьёзным травмам мышц и связок.

Сам термин «гибкость» обычно используется для интегральной оценки подвижности звеньев тела. Если же оценивается амплитуда движений в отдельных суставах, то принято говорить о подвижности в них.

В теории и методике физической культуры гибкость рассматривается как морфофункциональное свойство опорно-двигательного аппарата человека, определяющее пределы движений звеньев тела. Различают две формы её проявления:

активную, характеризуемую величиной амплитуды движений при самостоятельном выполнении упражнений благодаря своим мышечным усилиям;

пассивную, характеризуемую максимальной величиной амплитуды движений достигаемой при действии внешних сил (например с помощью партнёра или отягощения и т. п.).

Проявление гибкости в тот или иной момент времени зависит от общего функционального состояния организма, и от внешних условий: времени суток, температуры мышц и окружающей среды, степени утомления.

Обычно до 8 - 9 часов утра гибкость несколько снижена, однако тренировка в утренние часы для её развития весьма эффективна. В холодную погоду и при охлаждении тела гибкость снижается, а при повышении температуры внешней среды и под влиянием разминки, повышающей и температуру тела, - увеличивается.

Утомление также ограничивает амплитуду активных движений и растяжимость мышечно-связочного аппарата.

Зависит гибкость и от возраста. Обычно подвижность крупных звеньев тела постепенно увеличивается до 13 - 14 лет, и, как правило, стабилизируется к 16 - 17 годам, а затем имеет устойчивую тенденцию к снижению. Вместе с тем, если после 13 - 14 летнего возраста не выполнять упражнений на растягивание, то гибкость может начать снижаться уже в юношеском возрасте. И наоборот, практика показывает, что даже в возрасте 40-50 лет, после регулярных занятий с применением разнообразных средств и методов, гибкость повышается, а у некоторых людей достигает или даже превосходит тот уровень, который был у них в юные годы.

Основным методом развития гибкости является повторный метод, где упражнения на растягивание выполняются сериями (Б. А. Ашмарин, 1990).

Гибкость не может развиваться непрерывно и к 15-16 годам достигает максимальной величины. Поэтому следует ограничиться таким уровнем гибкости, который обеспечивает необходимую амплитуду движений, а затем превзойти его на 10-15% (Н. В. Решетников, Ю. Л. Кислицин, 1998).