Система виховання та освіти у Київській Русі IX–X століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

«Система виховання та освіти у Київській Русі IX-X століття»

Вступ

Український народ, як і будь-який інший, має власну систему виховання, він в ході історичного розвитку створив самобутні підходи до процесу навчання, підготовки молоді до дорослого життя, формування з них патріотів власної землі, активних та свідомих громадян, працелюбних людей. Сьогодні під впливом інтеграційних процесів спостерігається прискорене зближення української освіти з світовими та європейськими зразками, копіювання теоретичної спадщини іноземних науковців та мислителів. Тому зараз, як ніколи, прийшов час згадати майбутні здобутки національного навчання і виховання, які завжди вигідно відрізняли нас від інших народів.

Історія свідчить про те, що педагогічна думка мала на Україні періоди як піднесення, так і певного занепаду. Однак є смисл згадати здобутки цього процесу, проаналізувати, які з них доцільно застосувати в наш час, протиставити сліпому копіюванню закордонних шаблонів. Київська Русь - одна з могутніх держав Європи IX-XII ст. Вона відіграла велику роль в історії східних слов'ян та інших слов'янських народів. Давньоруська держава сприяла їх суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку.

Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала і розвивала торговельні, політичні й культурні зв'язки з багатьма країнами Заходу і Сходу. Вона тісно співпрацювала з Візантією, Німеччиною, Францією, Угорщиною, скандинавськими країнами, а також зі східнослов'янськими - Польщею і Чехією. Активно розвивалися культурні відносини з південними слов'янами, особливо з Болгарією; як відомо, південнослов'янська писемність справила вплив на писемність Русі, а з XI-XII ст. починається зворотний вплив Русі на південнослов'янську писемність. Це ще раз підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних і південних слов'ян, близькість їхніх культур та історичної долі.

Руські купці торгували в державах Поволжжя, Волзькій Булгарії, Хозарії, доходили в Середню Азію до Багдада. Не залишалися поза увагою також народи Кавказу і Закавказзя.

Діти київських князів були пошлюблені з більшістю царських родин Європи, що також зайвий раз підтверджує впливовість Київської Русі на політичне життя своїх сусідів.

Спільність мови, території, духовної та матеріальної культури, спільна світоглядна позиція, державно-політичне життя, правові відносини («Руська Правда»), спільна боротьба з ворогами сприяли формуванню в народів Київської Русі свідомого ставлення щодо об'єднання руських земель в одну державу.

1. Просвітники і освітні діячі Київської Русі

виховання освіта русь просвітник

Кирило та Мефодій - просвітники слов'ян. Святі рівноапостольні просвітники слов'ян, брати Кирило та Мефодій народилися в грецькому місті Солуні. Мефодій як воїн, напевно, був правителем Болгарського князівства. Згодом, прийнявши чернечий сан, оселився в одному з монастирів на горі Олімп. Константин (у чернецтві Кирило) здобув освіту у кращих учителів Константинополя, зокрема у Фотія, майбутнього патріарха. За обдарованість та різнобічні знання сучасники назвали Кирила Мудрим. Згодом він перебрався зі столиці Візантії до монастиря, де вже жив Мефодій. Брати взяли на себе важкий послух - нести слово істини людям. Якось тримаючи шлях до хозар, Кирило та Мефодій зупинились у Корсуні, де в «чудесний спосіб» сподобили мощі священномученика Климента, а Константин знайшов Євангеліє та Псалтир, писані «руськими письменами», а також зустрів русина, який говорив мовою руською, і від нього перейняв її. Почувши про освіченість і мудрість братів, моравський князь Ростислав запросив їх пропагувати слово Боже мовою слов'ян. Вони дали згоду. Разом із братом святим Мефодієм та учнями Гораздом, Климентом, Саввою, Наумом і Ангаляром святий Константин уклав слов'янську абетку, переклав 863 року Євангеліє, Апостола, Псалтир та вибрані Божі книги.

Володимир Великий у культурному розвитку. По смерті Ярополка Володимир (980 - 1015) стає повновладним господарем держави, до якої входило майже 20 різних земель - слов'янських, фінських, тюркських. Спільною для них була княжа влада. У цих землях постійно спалахували повстання, які Володимир придушував, але військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмовився від найманців і сформував власне воїнство, з яким був у приязних стосунках. Із цього середовища створюється власний кабінет. Історичні хроніки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуда та ін. Цю політичну акцію відзначають і билини, де знову зустрічаються Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Степанович. Володимир ліквідував кабінет місцевих «ясних князів» і роздав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, із сильною економікою, зі сталими торговельними і дипломатичними зв'язками. Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багатопартійна система. Володимир, силою здобувши золотий стіл і розширивши державу, розумів, що утримати її можна лише з допомогою консолідуючої сили, якою на той час була релігія. Прораховувались усі варіанти - політичний і світоглядний - як самим князем, так і його радниками. Потрібна була програма, що задовольнила б і народ, і владу, і сильного сусіда. Язичництво не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі. Християнство не було чимось невідомим для русичів, їм імпонували позиції православ'я, які не мали подвійних трактувань і були досить гуманними порівняно з католицизмом, особливо у викладі Блаженного Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою силою. Після хрещення Русі Володимир закладає школи, куди набирає дітей із сімей як свого оточення, так і жителів міста з наказом: державі потрібні освічені люди. Вірогідно, одночасно з освітніми школами засновувалися школи для підготовки священиків. Розпочалося зведення успенської церкви, відомої як Десятинна - першого православного храму Київської Русі. Прийнявши християнство, Володимир заснував школи, в яких готувалися власні кадри, перейняв кращі зразки містобудівництва та архітектури, живопису, науки, філософії, книгописання. Він увів Київську Русь у коло високорозвинених країн Європи.

Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі. Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав (1019-1054), прозваний Мудрим, який єдино-владно правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей з багатьма королівськими дворами - Польщі, Німеччини, Саксонії, Франції, Скандинавії, Норвегії, Швеції. Про це розповідають скандинавські саги, німецькі хроніки та інші історичні джерела. Скрізь, куди приходили дочки Ярослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анни Ярославни з королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала співправительницею Франції. Це підтверджують багато актів погоджувальними записами: «За згодою дружини моєї» або «у присутності королеви Анни». Після смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно управляла королівством. Із собою вона привезла слов'янське Євангеліє, на якому присягали всі наступні правителі під час коронування. На терени Франції Анна принесла найвищі досягнення культури України-Руси і гідно їх продовжила. За Ярослава засновуються монастирі Св. Юрія та Св. Ірини, започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печорський монастир - майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо. Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок, про що літописець говорить: Ярослав многи книги списав, положив церкви Святой Софии», зібрав першу в Україні бібліотеку. Ярослав зібрав навколо себе освічених людей - Никона, Нестора літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні та інтелектуальні династії, наприклад Свенельд, його син Малк-Мстиша, внук Добриня, правнук Костянтин, посадник Новгорода, його син Остромир, для якого переписано відоме Євангеліє, син Остромира воєвода Вишата, син його Ян, діяч часів синів Ярослава - 7 поколінь. Зібрані Ярославом висококультурні люди, за твердженням М. Грушевського, були першою академією наук України-Руси. Вони уклали «Руську правду», літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність. Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що були складними інженерними спорудами; при цьому було зведено чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту (пізніше Золоті ворота). Активно розвивалося цивільне будівництво: зводилися дво і триповерхові будинки з балконами та галереями. На Подолі розміщувалися торговий центр, пристань і 8 ринків. Про це розповідає німецький воїн Тітмар Марзебурзький, що був у Києві 1018 року. Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва. Храм Софії був своєрідним музеєм, що стояв у ряду кращих пам'яток Європи XI ст. Впливи романського, вірменського та візантійського мистецтв злилися в один потік, який дав ту неповторну єдність і своєрідність, чим і нині пишається український народ. Зведення як храмів, так і світських споруд завдяки старанням Ярослава поширилося в усій Україні.

2. Освіта і шкільництво Київської Русі IX-X ст.

Тогочасна народна педагогіка чітко визначила послідовність етапів раннього виховання дітей: період баяння (від народження до 1,5-2 років) - спілкування матері з дитиною, основний засіб - колискова пісня; період пестування (1,5-2-5 років) - з роду виділялися пестуни і пестунки, які виховували дітей, залучали їх до дитячих ігор; період набуття трудових навичок та оволодіння нормами моральної поведінки (5-10 років). Провідним засобом виховання була праця: випасання худоби, участь в оранці, збирання ягід, плодів. Завершальний етап виховання - ініціації (система випробувань на фізичну зрілість і виробничу готовність).

Ідеологічною засадою виховання була язичницька релігія. Діти разом з дорослими брали участь у культових обрядах.

Основою моральних стосунків була общинна власність на засоби виробництва. Спільна праця, колективне користування знаряддями і результатами праці породжували почуття взаємодопомоги, виручки. Вищим ідеалом добра вважали силу, хоробрість, витримку, самовладання. Людина мала бути загартованою, із сильним тілом та стійкою психікою. З розвитком феодальних відносин з'явилися нові моральні норми, спрямовані на захист приватної власності («Чужа нажива - не пожива», «Чужим багатим не станеш» та ін.). Найвищим досягненням раннього феодалізму було створення буквено-звукової графіки письма (стала однією з підвалин виникнення шкільного навчання) - глаголиці, азбуки, в якій звуки слов'янської мови передавалися грецькими буквами. На основі східнословґянської протописемності та літер грецького алфавіту в IX ст. було створено нову загальновживану азбуку - спочатку глаголицю, пізніше - кирилицю, що відповідало інтересам обґєднання східнословґянських земель Києвом не тільки в політичному та економічному, а й культурному аспектах. Авторами кирилиці, яка була добре пристосована до звуків словґянської мови, були філософи, просвітителі та громадські діячі Кирило та Мефодій. Спрощена азбука робила освіту доступнішою для широких верств населення Київської Русі. У 855 р. Кирило модернізував глаголицю, пристосувавши її до звукової системи східнослов'янської мови. Нова азбука дістала назву «кирилиця».

Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяло входженню України Русі в європейський культурний світ. Однак і після цього Україна-Русь не втратила самобутності, своєрідності в усіх галузях культури.

На етапі завершення формування державності Київської Русі серед слов'ян поширюється писемність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опанування неупорядкованим письмом - IX ст. Так, раннє ознайомлення, на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних «руськими письменами». Також дослідження показали, що договір Олега з Візантією написаний болгарською мовою, але справлений у Києві, а договір Ігоря - тодішньою праукраїнською мовою.

Особливий інтерес становить так звана софійська абетка, виявлена С.О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві. На думку вченого, «софійська» азбука відображає один з перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов'янської мови. Не виключено, що це алфавіт, яким користувалися ще за часів Аскольда і Діра. Пізніше слов'яни мали дві азбуки - глаголицю і кирилицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кирилом і Мефодієм, які поширювали християнство серед слов'ян. Саме кирилицею написані всі відомі твори XI ст. і наступних століть: «Остромирове євангеліє», «Ізборники Святослава» 1073, 1076 рр., «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Мстиславове євангеліє», «Повість временних літ» та ін. Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, в якій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки освіченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді, котрий «зібрав від старостів і попових дітей триста учити з книг». Це було свого роду обов'язкове навчання для молоді з вищих станів, що мала займати вищі світські та духовні посади. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославича Янка (Анна) заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім державних та церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печорський здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в «єдиного вчителя» - літописця Нестора. Про існування школи в Софіївському соборі свідчать численні написи, зроблені її учнями в різних частинах будівлі. Пізніші князі не вели вже такої широкої культурної акції, і школа перейшла під опіку церкви. Школи існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; учителями виступали священики і дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати і писати, за підручники правили богослужбові книги, найчастіше псалтир. Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької, - «Шестиднев» і «Фізіолог». «Шестиднев» пояснював за 6 днів створення світу, а «Фізіолог» - книга популярної зоології. Навчання світських людей звичайно закінчувалося на нижчій школі. Хто бажав здобути собі ширші знання, доходив до цього самотужки. При вищій освіті потрібне було знання грецької мови, її вчили в деяких школах, а живі зв'язки з Візантією цю науку полегшували. У західних землях знали також латинську мову. Верхом науки вважалося знання стилю і риторики за візантійськими зразками. Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно з частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книгами і цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його син Всеволод, Володимир Мономах, волинський князь Володимир Василькович. Високоосвіченими були жінки князівського роду: княгиня Ольга, Анна Ярославна, Анна Всеволодівна, Євпраксія-Зоя та інші, які залишили по собі замітний слід на ниві української культури. Давня наука характеризувалася тим, що мало провадилося реальних дослідів, зате надзвичайне зацікавлення будили теоретичні міркування, які називалися філософією. За тих часів згадуються такі «філософи», як митрополит Клим Смолятич або волинський князь Володимир Василькович, котрий». був книжник великий і філософ, якого не було в усій землі і по ньому не буде.». Але важко вважати їх за творців якихось нових філософських систем - це були люди з більшою освітою, що цікавилися деякими загальними питаннями, і їм були відомі також фрагменти з праць Платона і Арістотеля, що ввійшли до писань Івана Дамаскіна.

Зародження шкіл в Київській Русі. Наприкінці VIII - у IX ст. у східних слов'ян формуються племінні князівства і союзи. 882 р. процес консолідації східнослов'янських князівств і земель завершується утворенням держави Київська Русь. Це сприяло виникненню писемності та шкіл, зростанню духовної культури наших предків.

За часів язичництва існування писемності на Русі підтримувалось як індивідуальним, так і груповим навчанням грамоти. Останнє було зародковою формою шкіл, що з'явилися з винайденням буквено-звукової системи письма. До прийняття християнства існували школи двох типів: язичницькі - для задоволення потреб язичницької верхівки і християнські (християнство проникло на Русь задовго до його офіційного прийняття).

З прийняттям християнства освіта й шкільництво набули подальшого розвитку, завдяки чому Русь прилучилася до античної культури і науки, зблизилася з багатьма країнами Європи. Перше свідчення про школи на Русі датоване 988 р. і пов'язане з її хрещенням. Так, князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу «книжного вчення», в якій навчалося 300 дітей. У XI ст., у період розквіту Київської Русі, тут існували ніколи «книжного вчення», монастирські, школи грамоти, кормильство, жіночі школи.

Школи «книжного вчення» - школи підвищеного типу, де, як правило, викладали «сім вільних мистецтв». Навчання здійснювалося через роботу з книжкою, з текстом, що розширювало межі пізнання й можливості освіти. Молодь готували до діяльності в різних сферах державного, культурного та церковного життя.

Монастирські школи відкривалися при монастирях, де навчали новоприйнятих ченців. Навчання мало індивідуальний характер.

Школи грамоти існували переважно в містах. У них навчали дітей бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримували ці школи на кошти батьків, тому для бідного населення вони були недоступними.

Кормильство - форма домашнього виховання феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) кормильців із числа воєвод і знатних бояр; кормильці були і наставниками, і управителями.

Жіночі школи забезпечували виховання жінок із знатних родів.

Більшість дітей простих людей виховувалась у сім'ях. їх навчали сільськогосподарської праці та іншої домашньої роботи, зрідка віддавали майстрові для опанування ремесла, де вони могли вивчати також грамоту та хоровий спів. Процес навчання грамоти в школах був тяжкий, оскільки:

1. не було спеціально підготовлених вчителів, ними були церковнослужителі;

2. не було спеціальних підручників, ними були церковні книги - різний почерк, відсутність розділових знаків, великої букви, помилки;

3. не було розробленої методики навчання, а кожен вчив як міг…

4. все навчання ґрунтувалось на зубрячці, пам'яті, догматично…

5. існувала сувора палична дисципліна: Розга уму научает и беса проганяет…писали на воскових дощечках-табличках загостреною паличкою-штилем. Пізніше писали - гусячим пером на пергаменті - чорнилом…

Писали штилем також на корі берези - берестяні грамоти.

Історичні документи зберегли деякі дані про методи навчання в школах Київської Русі. Книжник Іоан (автор Ізборніка Святослава) в творі «Слово книжного калагура» вперше подає методичні вказівки, як працювати з книгою: читай не поспішаючи, не поспішай переходити до наступного розділу, обмірковуй те, що прочитане, постаратися зрозуміти зміст текст («поразумей, что глаголют книги»). У школах та в індивідуальному учнівстві використовувались такі прийоми роботи, як читання і коментування тексту, «слово», що було прообразом викладу матеріалу, бесіда, показ конкретних дій (написання букв «писало», послідовність трудових операцій), інструкція, показ, коментування тощо та інші методи орієнтували на заучування тексту напам'ять, засвоєння елементарних трудових навичок учіння.

Великого значення надавалось самостійному читанню книг. Вчені підкреслюють, що навчання в школах Київської Русі було більш сприятливим порівнюючи із Західною Європою, бо навчання проводилось на зрозумілій церковнослов'янській мові, на відміну від Заходу, де панівною мовою була латинська. Однак у школах широко застосовувалось і на Русі, і на Заході тілесні покарання і там. І там. «Хвала різці оспівується в усіх азбуковниках…» різка була на Русі основним засобом стимуляції дітей у шкільній практиці.

Культура Київської Русі за своїм рівнем не поступалася перед країнами Західної Європи. Багато руських князів були освіченими людьми свого часу. Зокрема, високоосвіченим був князь Ярослав.

3. Літературні джерела Київської Русі про навчання, особливості розвитку освіти і науки

Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас: пам'ятки писемності, літературні твори різних жанрів, твори образотворчого мистецтва, засоби народної педагогіки (в усній народній творчості), церковна та побутова практика. Найдавніші пам'ятки, в яких порушуються питання освіти, датовані XI ст. Серед них - твори перекладні й оригінальні (вітчизняного походження). До перекладних належать:

«Пчела» - складений у Візантії й перекладений на Русі наприкінці XI ст. збірник цитат із Святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, античних філософів Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля, Плутарха та інших. Містив 71 розділ, кожен з яких присвячувався різним темам. «Пчела» мала на меті настановити читача, «як жити християнинові». Є тут думки і щодо навчання й виховання.

«Златоуст» (за прізвищем грецького проповідника Златоуста) - збірник окремих промов і висловлювань отців церкви.

«Ізборник» Святослава 1073 р. - збірник текстів античної літератури пізнавального характеру з різних галузей знань (усього 383 статті), написаний у формі запитань і відповідей. Загалом був призначений для розширення знань.

«Ізборник» Святослава 1076 р. - збірник статей (44 статті) виховного, повчального характеру, нерідко звернених до дітей, наприклад, «Повчання дітям Ксенофонта» та ін.

Найдавнішою вітчизняною літературною пам'яткою, в якій піднімаються педагогічні питання, є філософсько-педагогічний трактат «Слово про закон і благодать», написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037-1050 рр. Це був виступ митрополита перед Ярославом Мудрим та прочанами Київського храму св. Софії. Твір мав морально-патріотичне спрямування.

Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є «Повчання дітям» Володимира Мономаха (1096 або 1117 р.), створене за аналогією до «Повчання дітям Ксенофонта». Це перший у середньовічній Європі педагогічний твір, написаний світською особою, в якому (також уперше) було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов'язаного з практичними потребами людини, вказано на зв'язок освіти з потребами життя та діяльності особистості. Мономах вважав, що основою всіх успіхів людини є праця, а тому виховувати треба не повчаннями, а добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Мономах наголошував на ролі освіти у вихованні та ін.

Численні джерела свідчать про високий рівень розвитку освіти й літератури за часів Київської Русі. Щоправда, безпосередніх згадок про тогочасні школи чи про кількість освічених русичів відомо не так багато. Здебільшого до уваги беруться опосередковані свідчення. Адже шедеври давньоруської літератури, що вражають і нині, не могли постати на порожньому місці. Тож письменними за княжих часів були не тільки можновладці, а й ремісники та рядові дружинники.

Піклування про освіту від часів запровадження християнства перебрали держава й церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже діяла школа, у якій навчалися діти найближчого оточення князя. Існувала школа й при Софійському соборі. Тут було закладено першу відому на Русі бібліотеку й відкрито книгописну майстерню, де переписувалися й перекладалися книги, привезені з Візантії та Болгарії. 1086 р. онука Ярослава Мудрого Янка Всеволодівна заснувала в Києві в Андріївському монастирі жіночу школу.

Монастирі були центрами освіти і в Галицько-Волинському князівстві. Знахідки берестяних грамот, бронзових писал переконують, що книжна наука розвивалася не лише в стольному граді, а й у різних частинах галицької та волинської земель. Приміром, берестяні грамоти знайдено у Звенигороді та Бересті, бронзові писала для писання на воскових табличках - у Звенигороді, Перемишлі, Галичі.

Високий рівень освіченості руського населення сприяв розвиткові оригінальної літератури.

Популярним жанром давньоукраїнської літератури були літописи. На думку дослідників, найдавніший літопис було створено за часів Аскольда у другій половині IX ст. Проте він, як і наступні літописні зведення, не зберігся.

4. Система виховання у Київській Русі

Метою виховання у східних слов'ян були передача підростаючому поколінню трудових умінь, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів, а також підготовка мужнього воїна - захисника своєї землі. Виховання дітей у Київській Русі чітко регламентувалося соціальними механізмами передачі досвіду, у якості яких виступали народні традиції, звичаї, обряди, ритуали та виробничі, моральні й правові форми діяльності, куди діти включалися з раннього віку. Вони передавали дітям зразки конкретної поведінки, вказували, що варто робити, а що не варто, формували у них соціально значимі якості (дисциплінованість, чесність тощо).

Виховання охоплювало різні засоби впливу на дітей, де знаходила свій вияв народна педагогіка східних слов'ян: колискові пісні, загадки, прислів'я, приказки, ігри, хороводи. У них знаходили місце різні настанови, поради, правила поведінки.

Військово-фізична підготовка в Київській Русі спрямовувалася на формування необхідних у військовій справі рухових умінь та навичок. До основних форм військово-фізичної підготовки належали, власне, військово-фізична підготовка у збройних формуваннях, змагання, полювання, лицарські турніри, військові походи. Засоби військово-фізичної підготовки включали: володіння всіма видами зброї, верхову їзду, боротьбу, плавання, веслування, ходьбу на лижах, швидкісне лазіння по деревах, перелізання з дерева на дерево, ігри з биком.

Оздоровчо-рекреаційний напрямок найяскравіше виявляється в народно-побутових формах фізичного виховання. Серед засобів найбільшого поширення набули народні ігри, кулачні бої, боротьба, плавання, пірнання. Вони забезпечували давньоруському населенню відновлення фізичних і моральних сил, активний відпочинок, належний стан здоров'я і фізичної підготовленості.

Висновки

Класична українська освіта має давні традиції і принципи, які сформувалися з часів Великокняжої України-Руси та розвинулися й набули нових форм за часів Козацької держави - це відкритість до світу, європейська орієнтація, прив'язка до християнських цінностей, ідеї гуманізму, домінанта гуманітарної освіти.

В давній Україні була створена унікальна й самобутня вітчизняна освітньо-наукова система, яка увібрала досвід країн Європи, була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи - академії, університети. Вона забезпечила практично повну грамотність населення країни, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти. Отже, Київська Русь XI-XII ст. була висококультурною державою. На жаль, розвиток феодальних відносин у XII ст. породив відцентрові тенденції, що призвело до роздроблення Русі на окремі князівства. Досягнення культури зосереджуються переважно в адміністративно-політичних центрах князівств. Виникають нові тенденції в галузі освіти й виховання, зокрема тенденція здобувати освіту за кордоном. Вихідці з Русі навчалися у Константинополі та інших містах Європи. Розвиток освіти в Русі був надовго перерваний навалою орд Батия, що не дало змоги піднятися руським школам підвищеного типу до рівня Болонського, Паризького та інших університетів Європи. Двісті п'ятдесят років Київська Русь жила під іноземним гнітом, зазнавала ворожих набігів. Усе це не могло не позначитися на долі освіти: письменних людей стало менше, культурні зв'язки із Заходом послабилися.

Список використаної літератури

виховання освіта русь просвітник

1. Історія України в документах і матеріалах. - Т.1: Київська Русь і феодальні князівства ХІІ-ХІІІ ст. - К.: АН УРСР, 1939. - 293 с.

2. 1. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. - К., 1973.

3. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994.

4. Мешко О. І., Янкович О. І., Мешко Г.М. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1999.

5. Фіцула М.М. Педагогіка. - К., 2001.

Размещено на Allbest.ru