Деякі питання организації наукового дослідження

19

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

контрольна робота

з дисципліни

Основи інженерної діяльності та наукових досліджень

Деякі питання организації наукового дослідження

1. Який закон регулює законодавчу основу регулювання відносин між суб'єктами наукової й науково-технічної діяльності?

учбова дослідна робота студент

Згідно закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» вiд 13.12.1991 № 1977-XII що визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогрессу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження;

науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські,проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання;

науково-педагогічна діяльність - педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації, пов'язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю; (Статтю 1 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом N 1646-III (1646-14 ) від 06.04.2000 )

науково-організаційна діяльність - діяльність, що спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової,

науково-технічної та науково-педагогічної діяльності; (Статтю 1 доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом N 1646-III (1646-14) від 06.04.2000).

2.Що можна віднести до форм реалізації УДРС (учбово-дослідна робота студентів) і НДРС (Навчально-дослідницька робота студентів)?

Особливості навчання у вищій школі.

Пiд час викладення курсу особлива увага звертаеться на ставлення студентiв до навчального предмету. Це вiдношення формуеться пiд впливом наступних роздумiв :

1. свiтоглядне значення предмету (наскiльки вiн допомагае зрозумiти закони розвитку природи та суспiльства, розiбратися в суспiльних явищах);

2. пiзнавальне значення предмета (наскiльки вiн поширюе кругозiр, дае цiкавi, портрiбнi знання, розкривае невiдоме);

3. суспiльне значення предмета, його роль в науковому, суспiльному, культурному та економiчному життi краiни;

4. практичне значення предмету для даного учня (зв'язок з намiченою професiею, можливiсть оволодiння корисними вмiннями та навичками);

5. легкiсть засвоення даного предмету, до якого учень вiдчувае себе бiльш здiбним;

6. добре викладання даного предмету.

З перерахованих мотивiв для студентiв найбiльш значимi мотиви практичнi (зв'язок з професiею, можливiсть отримати кориснi вмiння та навички) та пiзнавальнi.

В ВУЗах функціонують різні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, лабораторні роботи , практикум, самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика). В дидактиці ці форми трактуються як способи управління пізнавальною діяльністью для рішення відповідних дидактичних задач.

В той же час лекція, семінар практичне заняття, самостійна робота виступають як організаційні форми навчання, таким чином вони є способами здійснення взаємодії студентів і викладачів, в межах яких реалізуються зміст і методи навчання. Процес навчання супроводжується і завршується різними формами контролю.

Таблиця 1.1.

Форми навчання	Форми контролю
Направлені переважно на теоритичну підготовку	Направлені переважно на практичну підготовку	Традиційні	Іноваційні
Лекція Семінар Лабораторна робота Екскурсія Самостійна робота аудиторна Самостійна робота внеаудиторна Конференція Консультація	Практичне заняття курсове проектування всі види практики ділова гра	контрольна робота індивідуальна співбесіда колоквіум залік іспити захист курсового проекту державні іспити захист дипломного проекту	тестування рейтинг комплексний іспит по спеціальності

Протягом всієї історії вищої школи з момента її заснування і до наших днів провідною організаційною формою і методом навчання є лекція.

Вузівська лекція - головний ланцюг дидактичного циклу навчання. Її мета - формування орієнтаційної основи для подальшого засвоєння студентами учбового матеріалу. В житті сучасної вищої школи лекцію часто називають “гарячею точкою”. Слово “лекція” має латинський корень , від латинського “lection” - читання.

Викладачу необхiдно при проведеннi лекцii максимально точно i повно освiтити теоретичну сторону питання. Бажано використовувати засоби наочностi та наводити конкретнi приклади. Необхiдно дати на лекцii перелiк довiдковоi лiтератури. На практичному заняттi бiльшiсть часу мае бути вiддана розгляду практичних прикладiв.

Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття. Вони потрібні для поглибленого навчання дисципліни. Існіє багато різних форм практичних занять. Вони грають важливу роль навчаючи студентів застосовувати отримані знання для рішення практичних задач разом з викладачем. Практичні заняття повинні поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, які отримані на лекції в загальній формі, ідопомогають опрацюванню навичок професійної діяльності. Воно розвивають абстрактне мислення і мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного обратного зв'язку.

В сучасній вищій школі семінар є одним із основних видів практичних занять з економічних наук. Він представляє собою засіб розвитку у студентів культури наукового мислення.Семінар предназначен для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна ціль семінарського заняття - забезпечити студентам можливістьоволодіти навичками та вмінням використовувати теоретичні знання вибірково дивлячисьна особливостівивчаємої галузі.

Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні вміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характера.

Самостiйну роботу ми розглядаемо як важливий фактор засвоення навчального матерiалу, про що свiдчать психолого-педагогiчнi дослiдження.

Метою самостiйноi роботи е формування самостiйностi студента, його вмiнь, знань, навичок, що здiйснюеться опосередковано через змiст i методи всiх видiв учбових занять.

Самостійна робота - це робота студентів яка планується та виконується по завданню і при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі. Самостіна робота студентів необхідна не тільки для оволодіння певною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в учбовій, науковій, професійній діяльності, здібності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації і т.д.

Незалежно від спеціалізації і характера роботи, будь-який починаючий спеціаліст повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння і навички діяльності свого профелю, досвід творчої і досвідної діяльності по рішенню нових проблем, досвідом соціально-оціночної діяльності. Дві останні складові освіти формуються як раз в процесі самостійної роботи студентів.

Вища школа відрізняється від середньої спеціалізацією, але головним чином - методологією учбової роботи і ступенем самостійності навчання. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність студентів. Студент сам здійснює пізнання. Самостійна робота вирішує задачи всіх видів учбової роботи. Ніякі знання, якщо вони не підкріпленні самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність вмінь та навичок, але й як рису характеру, яка грає суттєву роль у структурі особистості сучасного спеціаліста вищої кваліфікації.

Самостійна робота студентів повинна систематично контролюватися викладачем. Основою для самостійної роботи служить науково-теоретичний курс, комплекс отриманих студентами знань. При розподілу завдань студенти отримують інструкції по їх виконанню, методичні вказівки, посібники, перелік необхідної літератури.

Потенцiйнi можливостi людини можуть в повнiй мiрi проявитися i реалiзуватися лише при рацiональнiй самоорганiзацii учбовоi дiяльностi. При цьому потрiбно мати на увазi, що здатнiсть до самостiйноi учбовоi дiяльностi не мае безпосереднього зв'язку з рiвнем розвитку окремих пiзнавальних процесiв чи мотивацiйних потреб i не може бути пояснена ними.

Пiд ефективною самостiйнiстю розумiеться вмiння без систематичного контролю, допомоги та стимуляцii з боку викладача самостiйно працювати на заняттях, дома, в бiблiотецi, вмiння органiзувати окремi форми роботи i всю учбову дiяльнiсть вцiлому.

В ВУЗі існують різні види індивідуальної самостійної роботи - підготовка до лекцій, семінарів, лабораторних робіт, заліків, іспитів, виконання реферетів, завдань, курсових робіт і проектів, а на заключному етапі - виконання дипломного проекту.

Співвідношення часу, який відводиться на аудиторну і самостійну роботу, в усьому світі складає 1/3.5. Таке співвідношення базується на великому дидиктичному потенціалі цього виду навчальної діяльності студентів. Самостійна робота сприяє:

1. поглибленню і розширенню знань;

2. формування інтересу до пізнавальної діяльності;

3. оволодінню прийомами процесу пізнання;

4. розвитку пізнавальних здібностей.

Тому вона стає головним резервом підвищення ефективності підготовки спеціалістів.

Дослідницька робота студентів у позанавчальний час

Дослідницька робота в поза навчальний час виступає продовженням навчально-дослідницької і є ефективним засобом об'єктивного вияву обдарованої студентської молоді, реалізації її творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності. Серед форм наукових досліджень, до яких залучаються студенти в поза навчальний час, виділяють гуртки, проблемні групи, проблемні майстерні, наукові лабораторії, дискусійні клуби тощо.

Початковою формою позааудиторної наукової роботи є предметні гуртки, метою яких є ознайомлення із проблематикою науки, глибше вивчення окремих питань цієї науки, опанування принципів, методів, прийомів ведення наукової роботи, формування у студентів основних навичок, необхідних для подальшої самостійної роботи. Студенти старших курсів працюють у проблемних групах, у науковій лабораторії під керівництвом викладача, виконують критичний аналіз існуючих наукових концепцій, збирають і обробляють емпіричний матеріал, опановують методологію і логіку наукового дослідження.

Викладач має право здійснювати диференційований підхід у науковому керівництві, приділяючи більшу увагу студентам, котрі прагнуть наукового розвитку. Це здійснюється, як правило, з урахуванням психологічних особливостей студента, його філологічного чи педагогічного інтересу. Такі студенти-дослідники беруть участь у лекторській роботі з популяризації знань у галузі мовознавства, літературознавства, народознавства, освітніх технологій, виступають перед учителями української мови та літератури, учнів старших класів з питань власного наукового пошуку. Кращі студентські роботи після їх обговорення на засіданнях гуртка, проблемної студентської групи за рекомендацією наукового керівника, кафедри пропонуються на звітну студентську наукову конференцію.

У роботі конференції чи конкурсу варто передбачити участь не лише студентів даного університету, а також, за відповідним узгодженням, і студентів з інших вищих навчальних закладів. Виступ молодого науковця-дослідника бажано супроводжувати доречним використанням ілюстративного матеріалу (таблиць, плакатів, фотографій, аудіо -, відеозаписів тощо).

Проведення студентських олімпіад, конференцій, оглядів-конкурсів дипломних і курсових робіт, виставок-конкурсів навчальних (діалектологічної, фольклорної, літературно-краєзнавчої, етнографічної) та педагогічних практик, оглядів-конкурсів на кращу організацію НДРС у групі, на факультеті, університеті є ефективним засобом об'єктивного виявлення та відбору обдарованої студентської молоді, реалізації творчих здібностей студентів, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності. Підведення підсумків конкурсів, конференцій, олімпіад та нагородження їх переможців відбувається на підсумковій конференції у День науки.

Науково-дослідна робота студентів

У ст. 16 закону «Про вищу освіту» закріплені численні права студентів вузів, у тому числі й право брати участь у всіх видах науково-дослідних робіт, конференціях, симпозіумах, а також представляти свої роботи для публікації, зокрема у виданнях вищого навчального закладу. Тут же записано, що студенти вузів зобов'язані опанувати знаннями, виконувати у встановлений термін всі види завдань, передбачених навчальним планом й освітніми програмами ВНЗ. У Законі не передбачений обов'язок студентів займатися науково-дослідною роботою. Проте вони повинні виконувати ті види завдань, які містять елементи наукового дослідження й включені в навчальний план або плани занять по дисципліні. До їхнього числа ставляться реферат, доповідь, курсова робота, дипломна робота, магістерська дисертація.

Відповідно до Типового положення про освітню установу (вищому навчальному закладі) України, затвердженою постановою Уряду України від 5 квітня 2001 р., навчальні заняття проводяться як у вигляді лекцій, семінарів, практичних занятті, консультацій, так й у вигляді науково-дослідної роботи, курсової роботи, кваліфікаційної роботи (дипломного проекту або дипломної роботи, магістерський дисертації).

Щоб виконати перераховані вище роботи, студентові необхідно вміти:

1. вибрати тему й розробити план дослідження;

2. визначити оптимальні методи дослідження;

3. відшукувати наукову інформацію й працювати з літературою;

4. збирати, аналізувати й узагальнювати наукові факти, матеріали судової й іншої практики;

5. теоретично проробити досліджувану тему, аргументувати висновки, обґрунтовувати пропозиції й рекомендації;

6. оформити результати наукової праці.

Деякі види НДР студент не зобов'язаний виконувати, наприклад, його не можна змусити займатися в науковому кружку, виступити з доповіддю на конференції або взяти участь у конкурсі на кращу студентську наукову працю. Однак йому варто пам'ятати, що завдання, які коштують перед сучасною наукою, настільки складні, що їхнє рішення вимагає дослідницьких навичок.

Поняття «науково-дослідна робота студентів» (НДРС) містить у собі два елементи:

1. навчання студентів елементам дослідницької праці, прищеплювання їм навичок цього туди;

2. властиво наукові дослідження, проведені студентами під керівництвом професорів і викладачів.НДРС є продовженням і поглибленням навчального процесу, одним з важливих й ефективних засобів підвищення якості підготовки спеціаліст з вищою освітою.

Цілями наукової праці студентів виступають перехід від засвоєння готових знань до оволодіння методами одержання нових знань, придбання навичок самостійного аналізу явищ із використанням наукових методик.

Основні завдання наукової праці студентів:

1. розвиток творчого й аналітичного мислення, розширення наукового кругозору;

2. прищеплювання стійких навичок самостійної науково-дослідної роботи;

3. підвищення якості засвоєння досліджуваних дисциплін;

4. вироблення вміння застосовувати теоретичні знання й сучасніметоди наукових досліджень у юридичній діяльності.Наукова праця студентів підрозділяється на учбово-дослідницьку, що включає в навчальний процес і проведену в навчальний час (УДРС), і науково-дослідну, виконувану у неучбовий час (НДРС).

Учбово-дослідницька робота виконується студентами по навчальних планах під керівництвом професорів і викладачів. Форми цієї роботи:

1. реферування наукових видань, підготовка оглядів по новинкахлітератури;

2. виступ з науковими доповідями й повідомленнями на семінарах;

3. написання курсових робіт, що містять елементи наукового дослідження;

4. проведення наукових досліджень при виконанні дипломних робіт;

5. виконання науково-дослідних робіт у період навчальноїпрактики й стажування.

Науково-дослідна робота студентів, виконувана у неучбовий час, включає:

1. роботу в наукових кружках і проблемних групах, створюваних при кафедрах;

2. участь у науково-дослідних роботах по кафедральних темах;

3. виступу з доповідями й повідомленнями на науково-теоретичнихі науково-практичних конференціях, проведених у вузі;

4. участь у вузівських, міжвузівських, регіональних і республіканських олімпіадах і конкурсах на кращу наукову працю;

5. підготовка публікацій за результатами проведених досліджень;

6. розробка й виготовлення схем, таблиць, слайдів, фільмів, наочних приладдя для навчального процесу;

7. вивчення й узагальнення передового досвіду юридичної практики (слідчої, судової, адвокатської, прокурорської, нотаріальної й т.д.);

8. переклади юридичних текстів (монографій, статей, законів й ін.).

Формами реалізації УДРС і НДРС виступають: реферат, доповідь, з-

спілкування на конференції або засіданні наукового кружка, конкурсна робота, публікація, наочні приладдя для навчального процесу, курсова робота, дипломна робота, магістерська дисертація й ін.

Основна форма організації НИРС - студентський науковий кружок при кафедрі. Головним змістом діяльності кружка є виконання у неучбовий час наукових досліджень по певної кафедрами тематиці.

Науковим керівником кружка призначається викладач кафедри. Він керує дослідницькою роботою студентів, забезпечує підготовку ними наукових доповідей і повідомлень, організує їхнє заслуховування й обговорення на засіданні кружка, подання кращих студентських робіт на конкурси й конференції, залучає до роботи зі студентами професорів і викладачів кафедри, організує зустрічі членів кружка із практичними працівниками.

На першому засіданні кружка обирається староста, а в деяких вузах ще й секретар кружка, які організують його засідання й ведуть документацію.

Робота кружка враховується в журналі, що має наступні розділи: список членів кружка, облік відвідуваності засідань, план роботи на навчальний рік, протоколи засідань.

Інша форма організації НДРС - проблемно-дослідницькі групи з 3 - 5 студентів, якими керують професори, доценти й інші працівники кафедри. Всі вони працюють по однієї й тій же темі. Це дає можливість об'єднаними зусиллями в короткий строк ефективніше виконати трудомістке дослідження.

Система заохочень науково обдарованої студентської молоді

Важливу роль у роботі з науково обдарованою студентською молоддю відіграє, на наш погляд, система заохочень. Кращі студенти повинні мати постійну і відчутну мотивацію щодо відмінного навчання, творчих наукових пошуків, досягнення високих пізнавальних результатів, які виходять за межі середнього студентського стандарту. Вважаємо, що існуючий так званий спектр матеріальних і моральних заохочень студентів потрібно суттєво розширити.

Серед організаційних заходів цілком виправдано слід передбачити рейтингову оцінку загального рівня студентів (кращі студенти курсу, факультету, конкурс на кращу студентську групу), затвердження індивідуальних планів для студентів, що успішно займаються науковою роботою; введення в навчальні плани спеціального дня наукової роботи за індивідуальним планом; надання рекомендації стосовно користування бібліотеками м. Києва з оплатою проїзду і добових тощо.

Незважаючи на прагматизм сучасної студентської молоді, вважаємо, що в силі залишаються такі моральні стимули, як подяки ректора університету, декана факультету, завідувачів кафедр, особисті урочисті зустрічі з ними кращих студентів; публікація наукової статті за результатами дослідження у збірнику студентських наукових праць; рекомендація стосовно впровадження результатів дослідження у практику педагогічної діяльності (з урахуванням запитів загальноосвітніх закладів, відділів освіти); участь у Всеукраїнських, Міжнародних конкурсах, конференціях тощо .

Система науково-дослідної роботи як складової професійної підготовки повинна бути спрямована на формування особистості вчителя української мови і літератури, який, використовуючи набуті у вищій школі проектувальні (уміння планувати будь-який вид роботи), адаптаційні (уміння застосувати даний план у конкретних навчальних умовах), організаційні, мотиваційні, комунікативні, пізнавальні уміння, допоможе формувати мовну особистість школяра.

Якісне проведення студентської науково-дослідної роботи повинно забезпечуватись нормативно-законодавчими документами, серед яких - Державна національна програма “Освіта “ (Україна ХХІ століття)” (1994р.), Закони України “Про наукову і науково-технічну діяльність “(1999р.), “Про вищу освіту”(2002р.), “Національна доктрина розвитку освіти” (2002р.) та ін.

Активізація роботи з обдарованими студентами, крім указаного вище, вимагає певних додаткових матеріальних витрат. Лист Міносвіти №1/9-216 від 5.06.97 р. дозволяє використати в цьому напрямку частину базового бюджетного фінансування. В університеті слід попрацювати і над реалізацією такого напрямку проекту Концепції наукової, науково-технічної та інноваційної політики в системі вищої освіти України, як включення керівництва студентською науковою роботою (а це також і методичне забезпечення гуртків, проблемних груп, олімпіадних та конкурсних завдань, робота із студентами за індивідуальним планом тощо) у навчальне навантаження наукових і науково-педагогічних працівників. Практика підтверджує: лише спільними зусиллями, скоординованими діями можна забезпечити безперервність ланцюжка: здібний школяр - активний студент-дослідник - обдарований магістрант - талановитий аспірант - видатний науковець.

Особистісний характер наукової творчості

Науково-дослідна робота, здійснювана як в аудиторний, так і поазаудиторний час, вимагає постійної копіткої розумової праці вісімнадцяти - дев'ятнадцятирічних студентів-філологів, формування у них таких вольових якостей, як наполегливість, уміння подолати перешкоди, здатність до саморозвитку, внутрішнього прагнення до пізнання нового і більш повного виявлення і розвитку власних можливостей, а також потреби у визначенні власного “мовного обличчя ”: переходу до абстрактно-логічного мислення, аргументовано доказових суджень, побудованих на основі різноманітних мовних (лексичних, фонетичних, граматичних) ресурсів.

Виникає питання: як же розпочати, “увійти ”, ”втягнутися ” в написання наукової роботи? Слушними є поради науковців, психологів, педагогів стосовно режиму: вибору оптимального часу для виконання певного розділу роботи (вранці, вдень чи увечері) і відпочинку. Кожен із нас - індивідуальність; головне - бачити перед собою мету, якої слід досягнути, тобто визначити для себе, з якою метою (оцінка тощо) виконується дана робота, які відкриття вона принесе особисто тобі, чому навчить, які риси характеру виховає.

Формування і реалізація творчих якостей майбутніх дослідників залежить від особистісних якостей викладачів, котрі працюють на факультеті, в університеті. Свого часу К.Д.Ушинський писав: “Лише особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, лише характером можна створювати характер ” .

Авторка цього видання у вісімдесятих роках уже минулого, двадцятого століття, навчалася глибоко шляхетної духовності, набиралася наукового досвіду в одному з найстаріших вищих навчальних закладів України - Харківському державному університеті - у викладачів-представників “старої інтелігенції ” Л. Авксентьєва, З. Голубєвої, І. Муромцева, В. Калашника, Л. Венєвцевої, Ф. Медвєдєва, Н. Корж. Вони мали ґрунтовну підготовку з лінгвістики та літературознавства, володіли секретами ефективного живого слова, мали мовне чуття, мовний смак, загалом навіть у період втрати родинно-мовних виховних джерел залишались справжніми україномовними особистостями.

3.Теорія - це …

Теорія - це логічно організоване знання, концептуальна система знань, що адекватно й цілісно відбиває певну область дійсності. Вона має наступні властивості:

1. Теорія являє собою одну з форм раціональної розумової діяльності.

2. Теорія - це цілісна система достовірних знань.

3. Вона не тільки описує сукупність фактів, але й пояснює їх, тобто виявляє походження й розвиток явищ і процесів, їх внутрішні й зовнішні зв'язки, причинні й інші залежності й т.д.

4. Всі положення, що втримуються в теорії, і висновки обґрунтовані, доведені.

Теорії класифікують по предметі дослідження. По цій підставі розрізняють соціальні, математичні, фізичні, хімічні, психологічні, етичні та інші теорії. Існують й інші класифікації теорій.

У сучасній методології науки виділяють наступні структурні елементи теорії:

1. вихідні підстави (поняття, закони, аксіоми, принципи й т.д.);

2. ідеалізований об'єкт, тобто теоретичну модель якоїсь частини дійсності, істотних властивостей і зв'язків досліджуваних явищ і предметів;

3. логікові теорії - сукупність певних правил і способів доведення;

4. філософські установки й соціальні цінності;5) сукупність законів і положень, виведених як наслідки з даної теорії.

Структуру теорії утворять поняття, судження, закони, наукові положення, навчання, ідеї й інші елементи.

4. Залежно від сфери застосування й ступеня спільності розрізняють методи …

Метод наукового дослідження - це спосіб пізнання об'єктивної дійсності. Спосіб являє собою певну послідовність дій, прийомів, операцій.

Залежно від змісту досліджуваних об'єктів розрізняють методи природознавства й методи соціально-гуманітарного дослідження.

Методи дослідження класифікують по галузях науки: математичні, біологічні, медичні, соціально-економічні, правові й т.д.

Залежно від рівня пізнання виділяють методи емпірична, теоретичного й позначка теоретичного рівнів. До методів емпіричного рівня відносять спостереження, опис, порівняння, рахунок, вимір, анкетне опитування, співбесіда, тестування, експеримент, моделювання й т.д.

До методів теоретичного рівня зараховують аксіоматичний, гіпотетичний, формалізацію, абстрагування, загально-логічні методи (аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, аналогію) і ін.

Методами позначка теоретичного рівня є діалектичний, метафізичний, герменевтичний й ін. Деякі вчені до цього рівня відносять метод системного аналізу, а інші його включають у число загально-логічних методів.

Залежно від сфери застосування й ступеня спільності розрізняють методи:

1. загальні (філософські), що діють у всіх науках і на всіх етапах пізнання;

2. загальнонаукові, які можуть застосовуватися в гуманітарних, природних і технічних науках;

3. частки - для родинних наук;

4. спеціальні - для конкретної науки, області наукового пізнання.

Подібну класифікацію методів можна зустріти й у юридичній літературі.

Від розглянутого поняття методу варто відмежовувати поняття техніки, процедури й методики наукового дослідження.

Під технікою дослідження розуміють сукупність спеціальних прийомів для використання того або іншого методу, а під процедурою дослідження - певну послідовність дій, спосіб організації дослідження.

Методика - це сукупність способів і прийомів пізнання. Наприклад, під методикою кримінологічних досліджень розуміють систему способів, прийомів, засобів збору, обробки, аналізу й оцінки інформації про злочинність, її причинах й умовах, особистості злочинця й інших кримінологічних явищ.

Будь-яке наукове дослідження здійснюється певними прийомами й способами, за певними правилами. Навчання про систему цих прийомів, способів і правил називають методологією. Втім, поняття «методологія» у літературі вживається у двох значеннях: сукупність методів, застосовуваних у якій-небудь сфері діяльності (науці, політиці й т.д.);

Кожна наука має свою методологію. Юридичні науки також користуються певною методологією. Вчені-юристи визначають її по-різному. Так, В.П. Казимирчук тлумачить методологію правознавства як застосування обумовлених принципами матеріалістичної діалектики системи логічних прийомів і спеціальних методів дослідження правових явищ.

Подібне поняття наукової методології права й держави дана в підручнику по теорії держави й права: це застосування обумовленої філософським світоглядом сукупності певних теоретичних принципів, логічних прийомів і спеціальних методів дослідження державно-правових явищ.

На думку інших авторів, методологія є навчання про методи, застосовуваних у правових науках для вивчення свого предмета.

З погляду О.Д. Горбузи, І.Я. Козаченко й Є.А. Сухарєва, методологія правознавства - це базоване на принципах матеріалізму наукове пізнання (дослідження) сутності держави й права, що адекватно відбиває їхній діалектичний розвиток.

Із приводу останньої точки зору варто помітити, що поняття методології трохи вже поняття наукового пізнання, оскільки останнє не обмежується дослідженням форм і методів пізнання, а вивчає питання сутності, об'єкта й суб'єкта пізнання, критерії його істинності, границі пізнавальної діяльності й т.д.

В остаточному підсумку і юристи, і філософи під методологією наукового дослідження розуміють навчання про методи (методі) пізнання, тобто про систему принципів, правил, способів і прийомів, призначених для успішного рішення пізнавальних завдань. Відповідно методологія юридичної науки може бути визначена як навчання про методи дослідження державно-правових явищ. Існують наступні рівні методології:

1. Загальна методологія, що є універсальною стосовно всіх наук й у зміст якої входять філософські й загальнонаукові методи пізнання.

2. Приватна методологія наукових досліджень для групи родинних юридичних наук, що утворять філософські, загальнонаукові й частки методи пізнання, наприклад, державно-правових явищ.

3. Методологія наукових досліджень конкретної науки, у зміст якої включаються філософські, загальнонаукові, приватні й спеціальні методи пізнання, наприклад, методологія криміналістики, кримінології й інших юридичних наук.

5. Під джерелом інформації розуміється документ, що …

Згідно закону УКРАЇНИ «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII

Стаття 1. Визначення інформації

Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Стаття 17. Галузі інформації

Галузі інформації - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави.

Основними галузями інформації є: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Стаття 18. Види інформації

Основними видами інформації є:

1. статистична інформація;

2. адміністративна інформація (дані);

3. масова інформація;

4. інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

5. правова інформація;

6. інформація про особу;

7. інформація довідково-енциклопедичного характеру;

8. соціологічна інформація.

Стаття 26. Джерела інформації

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах

Документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом

фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Первинний документ - це документ, що містить в собі вихідну інформацію.

Вторинний документ - це документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.

6. На які частини можна розділити добуток наукового характеру?

Будь-який добуток наукового характеру можна умовно розділити на три частини: вступну, основну й заключну. Більшість учбово-наукових робіт студентів по своїй композиційній структурі складається з наступних елементів:

1. титульного аркуша;

2. змісту;

3. введення;

4. основної частини;

5. висновку;

6. списку використаних джерел.

Деякі роботи мають сьомий елемент - додаток, куди включають таблиці, графіки й інші додаткові матеріали.

Список літератури

1. http://www.nbuv.gov.ua/law/98_nauk.html

2. Харламов И.Ф. Педагогика. - М. : “Высшая школа”, 1990.

3. Крушельницька О.В. Методологія і організація наукових досліджень студентів: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2003р.

Размещено на Allbest