Особливості поведінки дошкільника
Соціальна поведінка особистості і етапи її формування. Проблема взаємин батьків і дітей, та їх вплив на дошкільника. Дослідження негативних та агресивних проявів в поведінці та їх причин у дітей дошкільного віку. Індивідуальні особливості характеру.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.12.2011 |
| Размер файла | 115,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЗМІСТ
- Вступ
- Розділ 1. Особливості поведінки дошкільника
- 1.1 Соціальна поведінка особистості і етапи її формування
- 1.2 Індивідуальні особливості поведінки дітей
- 1.3 Специфіка агресивної поведінки дітей дошкільного віку
- 1.4 Проблема взаємин батьків і дітей, та їх вплив на поведінку дошкільника
- Розділ 2. Дослідження негативних та агресивних проявів в поведінці та їх причин у дітей дошкільного віку
- 2.1 Методика та процедура дослідження
- 2.2 Аналіз проявів та детермінант негативної поведінки дітей дошкільного віку
- Розділ 3. Формування культури поведінки дітей в умовах дошкільного закладу
- Висновки
- Список використаної літератури
- Додатки
- Вступ
- Актуальність дослідження. Дошкільне дитинство - короткий, але важливий період ствердження особистості. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер. У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню, підростаючого покоління. Одним із напрямків у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.
- Різні соціально-психологічні умови виховання дітей дошкільного віку по-різному впливають на формування їхньої поведінки сфери. Характер такого впливу обумовлює як зміни, так і взаємодію в певному колі ознак психологічних особливостей, які формують поведінку. Визначення таких ознак дозволить не тільки уточнити тенденції розвитку культури поведінки сучасних дітей, які перебувають у різних умовах виховання, але й розробити адекватні психолого-педагогічні засоби попередження і корекції небажаних проявів в поведінковому компоненті розвитку дітей.
- На прояви поведінки дітей впливають як біологічні, так і соціально-психологічні фактори, а саме: особливості сімейного виховання; неформальність взаємостосунків з іншими дітьми та умови навчально-виховного процесу в дитячому закладі. Однією, і чи не найголовнішою умовою адекватної поведінки дітей дошкільного віку є взаємини з батьками, які ґрунтуються на взаємоповазі та любові.
- Саме у взаємодії з дорослим дитина входить в оточуючий світ, оволодіває цінностями, нормами і правилами, прийнятими в суспільстві.
Нині в нашій країні спостерігається значне збільшення проблемних сімей, що призводить до соціально-психологічної та педагогічної дезадаптації дітей, що в свою чергу спричиняє неадекватну поведінку дошкільнят. Ця тенденція вимагає розширення кола послуг як батькам, так і дітям з боку вихователів, психологів та соціальних педагогів з метою забезпечення розвитку й охорони психічного та соматичного здоров'я.
У психолого-педагогічній науці накопичений значний теоретичний матеріал з проблеми батьківсько-дитячих взаємин. Їх вплив на формування дитячої особистості та дитячої поведінки розглядався в працях багатьох дослідників.
Теоретичні засади соціогенезу розвитку суб'єкта частково охарактеризовано в працях педагогів і психологів Л. Виготського [7], О.Запорожця [8], С. Рубінштейна [23], Д.Б. Ельконіна [29]. Експериментальний аналіз специфіки батьківсько-дитячих взаємин проведений у дослідженнях О.І. Косарєвої [10], [11], [12], О.Захарова [9] та ін.
Демократизація й гуманізація сучасного суспільства та виховного процесу зумовлюють актуальність вирішення проблеми формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку. Водночас у сучасному суспільстві спостерігається деформація взаємин дорослих і дітей. Диференціація та ускладнення суспільних відносин порушили глибинні зв'язки дорослих і дітей. У багатьох батьків спостерігається зниження відповідальності, у них «атрофується» гуманне ставлення до дітей, спостерігається серйозний дефіцит уваги і поваги до дитини. За цих умов різко загострилася суперечність між потребою дитини в опіці та безперервним послабленням, а відтак і відсутністю необхідної уваги з боку дорослих, зокрема рідних, що призводить до гострого конфлікту та штучної затримки її особистісного розвитку та погіршення поведінки.
Аналіз наукової літератури з теми дослідження засвідчив, що, не дивлячись на ряд теоретичних та прикладних досліджень у галузі впливу соціального оточення на поведінку дітей в педагогіці і психології, проблема залежності поведінкового компоненту від різноманітних соціально-психологічних умов оточуючого дитину середовища залишається невирішеною. Зокрема, актуальним є вивчення особливостей формування гармонійних взаємин батьків і дітей як фактору їх особистісного розвитку та адекватної поведінки, виявлення педагогічних умов розвитку гармонійних батьківсько-дитячих взаємин.
Таким чином, враховуючи актуальність проблеми і враховуючи її недостатню вивченість була обрана тема дослідження «Вплив соціального оточення на поведінку дошкільника».
Об'єкт дослідження - процес формування культури поведінки дітей дошкільного віку.
Предмет дослідження - психологічні умови формування адекватної поведінки дітей дошкільного віку.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні сутності, структури поведінки дітей дошкільного віку, залежності поведінкових компонентів від різних умов виховання та соціального оточення дитини.
Завдання дослідження:
- з'ясувати стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній науці та практиці;
- визначити сутність та структуру культури поведінки, та особливостей її проявів у дітей дошкільного віку;
- дослідити взаємини батьків і дітей, вплив цих взаємин на формування адекватної поведінки та гармонійної особистості дитини;
- виявити й охарактеризувати передумови і причини виникнення конфліктних ситуацій у батьківсько-дитячій взаємодії;
- дослідити використовуючи комплекс психодіагностичних методів і методик, психологічний симптомокомплекс агресивної поведінки у дітей дошкільного віку.
- розробити психологічні технології організації виховної діяльності у дошкільному закладі, що сприяють пом'якшенню негативних проявів у поведінці дітей дошкільного віку.
Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань застосовувалися загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження, які взаємодоповнювали один одного та забезпечували можливість комплексного пізнання предмета дослідження. Теоретичні методи (аналіз психологічної і педагогічної літератури, зіставлення та узагальнення фактів) застосовувалися на підготовчому етапі; емпіричні (спостереження, бесіди, тестування дітей або (приймаючи до уваги маленький вік дітей) батьків) та проективні методи були визначальними на експериментальному етапі; статистичні методи обробки результатів дослідження реалізувалися в процесі обробки і перевірки отриманих даних.
Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні психологічних знань про вплив різного соціального оточення на поведінку дітей дошкільного віку; зясуванні основних факторів, які впливають на прояви неадекватної поведінки дітей.
Практична значущість роботи забезпечується розробкою психодіагностичного комплексу для виявлення психологічних особливостей дітей дошкільного віку, схильних до відхилень у поведінці. Результати дослідження можуть бути використані студентами при підготовці до курсів з вікової психології, матеріали та висновки дослідження можуть бути використані при написанні наукових, курсових, бакалаврських робіт тощо.
Структура дослідження. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків. Список використаної літератури містить 29 найменувань джерел українських та зарубіжних авторів.
Розділ 1. Особливості поведінки дошкільника
1.1 Соціальна поведінка особистості і етапи її формування
Особистість є не тільки наслідком, а й причиною соціально-етичних дій, що відбуваються в соціумі. її сприйняття економічних, політичних, соціальних відносин залежить від історичної епохи і типу суспільства. Відповідно, кожна людина по-своєму відображає їх, що визначає її соціальну якість, зміст і характер практичної діяльності. Саме в процесі такої діяльності людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, а з другого -- виробляє своє особливе ставлення до оточення, стратегію соціальної поведінки. Елементами соціально-психологічної поведінки особистості є: соціально окреслена мета її діяльності; соціальні статуси» позиції і виконувані соціальні ролі; зумовлені статусами і ролями очікування; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності; соціокультурна, психологічна програма поведінки; система знаків, яку вона використовує; соціально-психологічне відображення, соціальних відносин; сукупність знань; рівень освіти і спеціальної підготовки; комунікативний потенціал; особистості механізми регуляції соціального процесу; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень. Становлення особистості в соціумі з погляду соціальної психології неможливе поза суспільними відносинами, поза взаємодією з групою, спілкуванням і діяльністю [29, 52].
Людина розвивається у взаємодії з навколишнім середовищем, проте життя її є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості завжди -- глибоко неповторним явищем. її соціально-психологічні індивідуальні властивості виявляються в якостях темпераменту, рисах характеру, у специфіці інтересів, комунікативних якостей, інтелекту, потреб і здібностей.
Соціально-психологічна природа особистості реалізується і здійснюється у спілкуванні та взаємодії, відтворюючи реалії соціального буття - в соціальній поведінці.
Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та мотивується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуації, особливостями соціальної інфраструктури, засвоєними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості. Щодо особистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» - сукупність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе [29, 23-24]. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. «Я-концепція» є передумовою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку «Я-концепції» та соціального життя полягає не стільки у розширенні можливостей «Я», скільки у досягненні гармонії з оточенням, що передбачає не припасування індивідуальних властивостей до соціального стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття (неприйняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які пропонує суспільство.
Подальші дослідження виявили зв'язок між установками і тенденціями в поведінці людини. На поведінку впливає багато чинників: погода, самопочуття, взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін. Було з'ясовано, що формування та зміна соціальних установок може відбуватися у процесі реальної поведінки, а цілеспрямований вплив на поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній психології статус важливого поняття, адже вона задає певні механізми соціальної поведінки особистості.
1.2 Індивідуальні особливості поведінки дітей
Поведінка та розвиток дитини, окрім вікових особливостей розвитку, безпосередньо залежать від індивідуальних особливостей. У віці 2--3 роки дитина вже має свої потреби і бажання, звички, вміння і навички. Щоб визначити індивідуальні особливості дитини, психолог має спілкуватися з батьками, спостерігати поведінку дитини в різні періоди часу і в різних ситуаціях. Такі спостереження допомагають правильно оцінити індивідуальні особливості дитини і скорегувати її поведінку.
Одні діти активні, рухливі, полюбляють активні ігри, інші -- спокійні, віддають перевагу спокійним іграм, треті -- несміливі, цураються ровесників і до вихователя ставляться з осторогою або, навпаки, не відходять від нього, вбачаючи у вихователі свого захисника. Є діти, які у дво-, трирічному віці можуть самостійно одягатися, акуратно поїсти, а іншій у три роки не вміють одягатися, очікують, щоб їх погодували.
Причини індивідуальних особливостей дітей насамперед пов'язані з умовами життя і виховання, що визначають розвиток дитини і є рушійними силами.
Психологи та педагоги відзначають помітну обмеженість мотиваційної сфери, підвищену психічну тривожність, нерозвиненість емоційно-вольових характеристик у тих дітей, які виховуються в сім'ях, де життя ускладнене пияцтвом та аморальною поведінкою батьків, а також там, де вихованню дітей не приділяється належної уваги через те, що батьки переймаються власними справами, роботою, кар'єрою [9, 37].
У дітей, чиї батьки фактично не займаються їхнім вихованням, ведуть аморальний спосіб життя, деформуються соціальні орієнтири, порушуються духовні, пізнавальні, естетичні потреби, спостерігаються розлади фізичного та психічного здоров'я. На прикладі батьків у дитини можуть розвиватися асоціальні установки. Деформація дитячої особистості є захистом, своєрідним «імунітетом», що формується під впливом кризових умов аномальних сімейних стосунків. Негативні прояви поведінки можна розглядати як функцію самозахисту несформованої дитячої свідомості.
На поведінку дитини впливає особливість нервової системи,її тип: сила, рухливість, рівновага нервових процесів збудження та загальмування. Діти, в яких процеси збудження і загальмування урівноважені, вирізняються спокійною поведінкою, з задоволенням спілкуються. Вони люблять як активні, так і спокійні ігри, позитивно сприймають усі режимні вимоги, беруть у них активну участь. Якщо характер спілкування в умовах дитячого садочку їх задовольняє, вони звикають до нових обставин доволі легко і швидко.
Діти, які відзначаються збудливістю, бурхливо висловлюють своє ставлення до оточення, швидко переходять від одного стану до іншого. Вони люблять гратися в активні ігри, але швидко змінюють іграшки, весь час рухаються, розглядають різні предмети. Ігор, розрахованих на значний проміжок часу, вони не визнають, надають перевагу галасливим іграм. У перші дні перебування у дитячому садочку таких дітей не можна обмежувати у діях. Спілкуватися з ними потрібно дуже врівноважено, лагідно, не провокуючи збудження їхньої нервової системи [9, 39-42].
На противагу дітям, які легко збуджуються, є діти, котрі відзначаються спокійною, дещо уповільненою, навіть інертною поведінкою. Вони досить мляво виявляють свої почуття і зовні здаються цілком благополучними. Проте властива їм загальмованість у незвичних умовах дитячого садка може прогресувати. Такі неповороткі діти часто відстають від ровесників у розвитку рухів, в освоєнні навколишньої обстановки, в оволодінні вміннями і навичками. Вони здебільшого граються окремо від інших дітей, бояться їх наближення. Вихователь повинен допомогти таким дітям призвичаїтися до нової обстановки. При цьому не можна нервуватися з приводу їхніх уповільнених реакцій. Слід наполегливо і спокійно навчати їх діям з предметами та іграшками, терпляче закріплювати навички, якими дитина оволоділа, і формувати нові. У перші дні перебування в садочку не рекомендовано залучати таких дітей до спілкування з однолітками, оскільки їм потрібен час для адаптації в нових умовах. Поквапливе ставлення вихователя до дитини може спровокувати ускладнення в поведінці й затримку в адаптації до умов дитячого садка.
Особливої уваги потребують діти зі слабким типом нервової системи. Вони дуже болісно сприймають будь-які зміни в умовах життя і виховання. Їхній емоційний стан порушують навіть незначні неприємності, хоча свої почуття такі діти не демонструють. Все нове лякає їх і дається з великими труднощами. Вони не впевнені у своїх рухах і діях з предметами, повільніше, ніж їхні ровесники, набувають необхідних навичок. Таких дітей до нового закладу слід привчати поступово, залучаючи до цього близьких їм людей. При цьому бажано постійно підбадьорювати дітей, допомагати їм у засвоєнні нового.
Безперечно, не завжди тип нервової системи дитини чітко проявляється. Один і той же самий малюк у різних ситуаціях поводиться по-різному, особливо у період адаптації до нових умов. Навіть спокійній дитині нелегко звикати до нових умов і вимог, позбавлятися певних набутих звичок.
Поведінка дитини залежить від звичок, які в неї сформувалися. Якщо вона не вміє їсти самостійно, то в садочку відмовляється від їжі, чекає щоб її нагодували. Якщо не знає, як помити руки -- плаче, не знає, де взяти іграшку -- плаче. Тому важливо знати звички дитини і рахуватися з ними.
1.3 Специфіка агресивної поведінки дітей дошкільного віку
Перші спроби пояснення розвитку агресивності дітей були розпочаті в психоаналітичному напрямку. А.Фрейд, яка займалася дитячим психоаналізом, розглядає агресію як один з механізмів захисту інстанції «Я» [3, 94]. Відповідно до цього вона вважає, що агресія є прояв тривоги й страху, які відчуває «Я» у відношенні як минулих, так і передбачуваних подій. Агресія виникає в тих випадках, коли виникає погроза реальна або мінімальна для «Я» дитини. Прибігаючи до агресії, дитина намагається подолати ту тривогу, яку вона відчуває. Механізмом такої поведінки, на думку А.Фрейд, виступає «ідентифікація з агресором», втілюючи, приймаючи його атрибути, дитина перетворюється з того, кому щось загрожує, у той, хто сам загрожує. Агресивні устремління дитини, таким чином, носять характер, випереджувальний, стосовно об'єкта тривоги.
Засновник індивідуальної психології А. Адлер, причину дитячої агресії вбачав у тому, що «протягом усього свого розвитку дитині властиві почуття неповноцінності» [4, 23]. Дитина переживає дуже тривалий період залежності, коли вона зовсім безпомічна і, аби вижити, повинна опиратися на батьків. Не зрілість дитини, не її впевненість у собі й не самостійність, приводять до хворобливого переживання свого підлеглого становища стосовно більше сильних людей у сімейному оточенні. Це народжує почуття неповноцінності, позначаючи початок тривалої боротьби за досягнення переваги над оточенням, а також прагнення до досконалості й бездоганності. У результаті виникає фіктивна ідея й цільова настанова на перевагу. Отже, у розумінні А. Адлера, агресія є способом досягнення переваги та інструментом подолання почуття ущербності.
Механізмами формування агресії виступають:
1. Підкріплення агресивної поведінки з боку інших людей;
2. Научіння за допомогою спостереження;
3. Самопідкріплення.
Моделями агресивної поведінки можуть виступати як живі приклади (батьки, ін. люди, однолітки), так і символічні зразки, що представляють ЗМІ (телевізор, реклама й т.д.).
Термін «гуманістична психологія» був придуманий групою персонологів, які на початку 1960-х під керівництвом А. Маслоу об'єдналися з метою створення життєздатної альтернативи двом найбільш важливим інтелектуальним течіям у психології - психоаналізу і біхевіоризму [4, 23-24]. Маслоу й ін. думав, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їхнє життя осмисленою і насиченою. Він припустив, що всі потреби людини вроджені, або інстинктивні:
1. Фізіологічні потреби;
2. Потреби в безпеці і захисті;
3. Потреби приналежності й любові;
4. Потреби в самоповазі;
5. Потреби самоактуалізації (особистісного вдосконалювання).
Що стосується дитячої агресії, то фізіологічні потреби, потреби безпеки і захисту в дітей повинні бути задоволені перш, ніж виникнуть, і будуть вимагати задоволення потреби приналежності й любові. Якщо цього не відбувається, у дітей виробляється захисна реакція у формі агресивної поведінки, за рахунок якої дитина може хоча б частково реалізувати свої потреби, наприклад в увазі, любові й т.д. (дана закономірність яскраво простежується в неблагополучних родинах).
У роботах, присвячених вивченню розвитку неврозів у дитячому віці, агресія розглядається як неадекватний спосіб реагування у важких ситуаціях. При невротичному розвитку особистості агресивність виконує захисну функцію, охороняючи дитину від переживань, які її травмують, та загрожують її емоційному благополуччю.
Проблема дитячої агресивності зачіпається й фахівцями в області дитячої психіатрії й патопсихології. Відзначається, що при психічних порушеннях розвиток агресивності визначається не тільки конституціональними особливостями індивіда, спадковістю, але й впливом соціально - психологічних факторів. Формування агресивності в дитячому віці обумовлено багатьма факторами. На агресивність у дитячому віці впливають: особливості взаємин у родині, стилі сімейного виховання, а також приклади агресивної поведінки, яку демонструють дорослі, однолітки і телебаченням.
Деякі автори вказують на певну залежність агресивності дітей від структури родини. Є дані, які свідчать про те, що агресивні діти походять із багатодітних родин або не повних. Агресія дитини може бути реакцією на розлучення батьків. При цьому, способи реагування на ситуацію різні, залежно від статі і віку дитини. У дітей дошкільного віку не зріла й носить іноді безпричинний характер. У дошкільному віці, так само як і в молодшому шкільному, хлопчики відрізняються підвищеною агресією стосовно однолітків. Розпад родини в цьому віці приводить до росту ворожості, хлопчики, які виховуються без батька відрізняються асоціальною поведінкою, непокорою дорослим. Відзначається, що конфлікти батьків до й після розлучення, їхнє роздільне проживання, повторний шлюб чоловіка і жінки, погані взаємини одного з батьків з дитиною, так само викликають негативні переживання, збільшуючи труднощі в поведінці дитини. Агресивні прояви дитини можуть виступати як ревнощі стосовно інших членів родини, найчастіше до братів і сестер. В основі такої агресії лежить прагнення одержати увагу батьків, суперництво за любов дорослих. Серед особливостей сімейного виховання, відрізняються наступні: недолік тепла і пещення з боку батьків, поблажливе відношення до агресії, байдужне відношення до дітей.
О.Б. Бовть виділяє три стилі виховної практики батьків - демократичний, контрольований і змішаний [2, 163]. У родинах з демократичним стилем виховання діти відрізняються помірковано вираженою здатністю до лідерства, агресивності, соціальній активності й т.д., однак у них слабко розвинений альтруїзм і емпатія.
При контрольованому і змішаному стилі виховання діти ростуть неагресивними і слухняними. Тож відзначається, що при авторитарному стилі виховання, який відрізняється холодним відношенням батьків до дітей, у дитини дошкільного віку формується агресивність. Дослідники, що займаються проблемою дитячої агресії намагаються виділити окремі параметри виховательських дій батьків, які ведуть до формування агресії в дитячому віці.
Підбиваючи підсумок, можна сказати, що уседозволеність і відсутність контролю за дітьми з боку батьків, як і занадто суворі покарання сприяють підвищенню рівня агресивності в дитини. Варто відмітити, що до агресивної поведінки можуть привести як особистісні особливості людини, так і особливості ситуації, у якій вона перебуває. Важливою представляється проблема зв'язку агресивності в дитячому віці з подібними тенденціями у більш пізньому віці. Також агресія тісно пов'язана із проявом почуття ревнощів, ненависті, заздрощів, образи, злості, страху, гніву; особливо це проявляється в дошкільному віці, коли емоційна сфера ще не стійка. Необхідно відзначити важливість першого емоційного досвіду, отриманого дитиною в дитинстві, який потім переноситься на більше пізній час. На цей факт вказував А. В. Запорожець [8, 46].
Дитина дошкільного віку - це переважно емоційна дитина і саме із цієї причини основними показниками її психічного розвитку в нормі служать характеристики емоційної сфери, які відображають спрямованість її переживання й активності. Так Л.С. Славіна відзначає, що негативні афективні переживання несуть у своїй основі незадоволеність якихось важливих для дитини потреб або конфлікт між ними [25, 58]. Особливо часто ці переживання виникають у тому випадку, коли незадоволені домагання дитини у сферах, які мають для неї велике значення. Однак спостережувана в сфері дорослих тенденція спрощено сприймати процес включення дитини у світ соціальних відносин, приводить до того, що дорослий позбавляє дитину права на так звані негативні емоції або форми поведінки (гнів, страх, агресія й т.д.). Аналізуючи фантазії в дитячому віці, А.І. Захаров відзначає, що, будучи найбільш сильними травмуючими факторами, фізичні покарання дитини і розрив з об'єктом любові - це переживання, які вимагають свого виходу [9, 54].
Вони можуть виражатися в якості агресивної відповідної реакції. Це відбувається і у грі, де дитина відтворює пережиті агресивні сценарії, прагнучи раціоналізувати їх і тим самим зняти негативну енергію, яка нагромадилася. Таким чином, велике значення має вивчення дітей, у яких у зв'язку з незадоволеністю якихось життєво важливих для них потреб виникли негативні афективні переживання й відповідні їм форми поведінки, серед яких мають місце й агресивні прояви.
Пошуки причин підвищеної агресивності в дітей ведуться в різних напрямках. Аналізуючи деякі випадки з життя всиновлених дітей, замічено, що нові батьки досить часто зіштовхуються зі спалахами агресивної поведінки своїх дітей. А.В. Запорожець відзначає, що в деяких випадках причиною цього явища може бути прояв психічного захворювання, тобто агресія, може мати біологічну природу [8, 41]. У цілому ж, вивчення біологічного коріння агресивної поведінки ведеться в наступних напрямках:
- вивчення хромосомних аномалій й їхній вплив на спадкову схильність до агресивності;
- вивчення впливу гормонів на агресивну поведінку;
- вивчення окремих структур центральної нервової системи і їхньої ролі в запуску агресивної поведінки;
- вивчення впливу властивостей темпераменту, зокрема - збудливості та схильності до агресивної поведінки індивіда.
Інакше кажучи, завжди потрібно мати на увазі, що біологічні процеси протікають у соціальному контексті. Тобто зовнішнє середовище впливає на нейрогені зв'язки, внутрішні біологічні процеси в значній мірі визначають характер наших реакцій на впливи середовища. Таким чином, правильніше було б говорити не про вирішальний вплив біологічних або, навпаки, соціальних факторів як детермінант агресії, а визнати, що на агресію діють обидва типи факторів і що біологія і навколишнє середовище впливають один на одного.
Дана проблема дітей піднімає питання про методи впливу, у тому числі й про застосування суворих покарань. До суворих покарань відносять не тільки застосування фізичної сили, але й психічні покарання - образи, критику дитини, словесні погрози й т.д. У психологічній літературі виділені 4 форми жорстокого поводження з дітьми: фізичне, сексуальне, психічне (емоційне) насильство і зневага основними потребами дитини, (моральна жорстокість). Негативним за своїми наслідками виявляються не тільки використання фізичних покарань, але й психічне насильство, що виражається в несприйнятті і критиці дитини. Таке відношення приводить до більшого розвитку агресивності.
Дослідники, що займаються цією проблемою, підкреслюють, що строгі й фізичні покарання мають негативні наслідки на розвиток особистості дитини. По-перше, караючи, батьки показують приклад агресивної поведінки, яка може засвоюватися дітьми як спосіб впливу на інших, як прояв сили і влади, особливо стосовно тих, хто слабкіше. По-друге, покарання приводить до відчуження, формує негативне до них відношення. «Дитина замикається в собі, стає не сприйнятливою, займає позицію внутрішнього, мовчазного опору» [3, 95]. По-третє, занадто суворе покарання може приводити до того, що дитина може забути, за що її покарали, важкі переживання заслоняють причини, залишивши лише важкий осад із приводу самого переживання. Покарання може бути ефективним тоді, коли будуть зрозумілі причини негативних учинків дитини. Ефективність покарань так само визначається рядом умов:
- послідовністю застосування,
- мінімальним розривом у часі між покаранням і здійсненням учинку,
- роз'ясненням змісту покарання й збереження позитивних відносин між протилежними сторонами,
- пропозиції альтернатив агресивній поведінці з боку караючих. При цьому покарання ні в якій мірі не повинне являти собою насильство над особистістю дитини.
Крім батьків і їх «роботою» над агресією своїх дітей, прикладом негативної поведінки можуть служити брати й сестри. Орієнтуючись на їхній приклад, спілкуючись і граючи з ними, діти можуть копіювати або засвоювати агресивні способи поведінки. Діти більш агресивно настроєні проти єдиного брата або сестри, ніж проти всіх інших дітей, з якими вони спілкуються. Велике значення має вік дитини, яка виступає ініціатором бійок і сварок. Найчастіше конфлікт починають молодші діти, які впевнені в тому, що батьки приймуть їхню сторону. Караючи старшу дитину, батьки тим самим підкріплюють агресію молодшої, котра буде поводитися так само й наступного разу, усвідомлюючи свою безкарність. Такого не відбувається, якщо батьки по можливості намагаються не втручатися у сварки своїх дітей.
Дитина засвоює агресивну поведінку, за допомогою спостереження, виділяючи випадки, коли агресія виявляється ефективним способом у досягненні мети, у впливі на інших. У ситуації ізоляції групою однолітків, досить ймовірно, що вона буде прийнятою в іншу групу дітей, таких же, як вона і де агресія буде прийнятним стилем поведінки. Багато в чому поведінка дітей дошкільного віку визначається їхніми однолітками. Надто агресивні діти, потрапляючи в групу однолітків й одержуючи відсіч із боку інших дітей, стають менш агресивними. Пасивні ж діти залишаються такими ж.
Існують індивідуальні розходження в засвоєнні агресії, яка демонструється однолітками, і не завжди діти, що піддаються агресії з боку інших дітей стають агресивними. Взаємодія з однолітками відіграє важливу роль у формуванні в дитини подань про можливі способи прояву агресії, норми і границі її застосування. «Прийнятність - не прийнятність» тих або інших форм агресії «відповідність» агресії діям кривдника засвоюється дитиною не тільки на прикладі інших, але й на власному досвіді, у колі однолітків, коли дитина зіштовхується із проявом агресії стосовно себе.
Хочеться все-таки відзначити, що вивчення впливу моделей поведінки на агресивність дитини показує, що приклади дорослих, чинять на неї сильний, тривалий і глибокий вплив. Примітно, що діти, що виявляють у дошкільному віці риси найбільшої просоціальності (допомагають, співчувають, схильні до допомоги й щедрості) виявляються одними з агресивних у класі. Однак передбачається, що більшою мірою соціальну поведінку демонструють помірковано агресивні діти; якщо ж дитина надзвичайно агресивна, то її поведінка рідше буває просоціальною. Дана особливість характерна для дітей, які використовують нарівні з мирними способами затвердження своїх прав фізичну і вербальну агресію, що не перешкоджає їм завойовувати авторитет в однолітків.
Отже, у виникненні агресивних проявів у дітей дошкільного віку задіяно багато факторів як біологічного так і соціального походження. Їх взаємодія один з одним визначає рівень та інтенсивність агресивних проявів у поведінці дитини.
1.4 Проблема взаємин батьків і дітей, та їх вплив на поведінку дошкільника
У психолого-педагогічній науці міжособистісні взаємини розглядаються як специфічний спосіб людського буття, що визначає духовну й практичну активність людей, їх відносини з навколишнім світом та між собою. Аналіз наукових джерел засвідчує, що на формування і розвиток особистості дитини впливають, зокрема, такі психолого-педагогічні чинники: загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість, добрі сімейні взаємини. За гармонійних взаємин усі проблеми розв'язуються без приниження людської гідності дорослих і дітей. Взаєморозуміння та повага підтримують авторитет рідних і визначають статус дитини. Тон сімейного життя - це наслідок дії багатьох чинників: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім'ї, побутової культури, організованості сімейного колективу, його традицій тощо.
Під гармонійними взаєминами батьків і дітей розуміються відносини, засновані на узгодженні основних компонентів взаємин (довірче рівноправне ставлення, особистісно зорієнтований стиль спілкування, врахування індивідуальних потреб батьків і дітей) [12, 35-36].
Істотними характеристиками гармонійних батьківсько-дитячих взаємин є -- задоволення базових потреб дитини, зокрема таких як потреба у безпеці й прийнятті та потреб, що виникають у процесі батьківсько-дитячої взаємодії (прийняття та визнання індивідуальності дитини і збереження свого «Я» як автономної реальності); достатній рівень рефлексії батьків щодо індивідуальних особливостей дитини, розуміння їх психолого-педагогічної природи; свідома організація конструктивного стилю взаємодії з дитиною, адекватного її індивідуальним особливостям. До порушень взаємин батьків і дітей віднесені:
1) низька згуртованість між членами сім'ї з питань виховання та пов'язана з цим емоційна напруга й непослідовність у виховному підході батьків до дітей;
2) неадекватно виражена ступінь опіки та обмеженості щодо певних сфер життєдіяльності дітей;
3) стимуляція можливостей дітей за допомогою погроз та моральних засуджень [11, 242].
Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує, що важливими факторами виникнення порушень у розвитку дітей є: міжособистісні конфлікти в сім'ї; невіра батьків у можливості та сили дитини; неадекватні віку або суперечливі вимоги з боку батьків; відсутність інформації про те, коли і чому батьки задоволені чи незадоволені поведінкою дитини. Особливе значення для виникнення та розвитку порушень в особистісному розвитку дитини має не стільки реальна сімейна ситуація, скільки суб'єктивне сприйняття та переживання дитиною того, що відбувається в сім'ї. Можна зробити висновок, що причини порушень розвитку особистості дитини мають значення лише тоді, коли вони переживаються нею. Значна кількість конфліктів батьків з дошкільниками в сім'ї обумовлена комплексом умов (особливості віку та особистості дитини, внутрішньосімейні взаємини та соціокультурне середовище), що складає в цілому соціальну ситуацію розвитку дитини. Причини батьківсько-дитячих конфліктів у сім'ї можуть бути як об'єктивними (вікова динаміка, яка відбиває становлення ведучих потреб у дітей), так і суб'єктивними (індивідуально-психологічні особливості батьків, особливості сімейного виховання тощо). Дослідження особливостей батьківсько-дитячих взаємин має здійснюватися за трьома напрямами: вивчення взаємодії в процесі спостереження, діагностика взаємин за уявленнями дітей та діагностика взаємин за уявленнями батьків [12, 37].
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис.1. 1. Схема формування гармонійних взаємин батьків і дітей дошкільного віку
Аналізуючи дослідження Косарєвої О.І., щодо ознак батьківсько-дитячих стосунків, можна виділити такі групи типів взаємин батьків з дітьми -- явна перевага емоційного прийняття дитини; орієнтація батьків на взаємини співробітництва з дитиною; достатньо високий прояв прагнення батьків до гармонійних взаємин з дитиною; достатньо високий рівень контролю за дитиною; орієнтація на її соціальні досягнення; орієнтація на заохочення позитивних якостей дитини, сумнів у дієвості будь-яких покарань [10, 12-13].
Характерними ознаками батьківсько-дитячих взаємин в дослідження Косарєвої О.І є конфліктність, непослідовність у виховних впливах, емоційне неприйняття батьками своїх дітей; дисгармонія, яка призводить до своєрідних викривлень у психічному розвитку дітей, породжує замкненість щодо усвідомлення і вираження своєї потреби, порушення самооцінки дітей. Дошкільники гостро переживають своє місце в системі внутрішньосімейних взаємин, хочуть займати більш значущу позицію, але вимушені задовольнятися тим ставленням, яке демонструють щодо них їхні батьки та реагують на несприятливу ситуацію в сім'ї пасивним униканням труднощів або непрямою агресією. Основними джерелами підвищеної тривожності є страх покарання, відторгнення, втрата любові з боку батьків. Діти переживають амбівалентні почуття до батьків: з одного боку, вони емоційно відштовхують батьків, що виявляється у малюнках та висловлюваннях дітей, з іншого боку, вони тягнуться до них, мріють про любов і турботу; у них виявлена завищена або занижена самооцінка у поєднанні з переживанням незадоволеності собою, яка виконує переважно захисну функцію [12, 36].
Також Косарєва О.І. у своєму досліджені виявила відмінності у позиціях обох батьків щодо дітей. Для більшості чоловіків характерні такі позиції у взаєминах з дітьми: вимогливість, контроль у ставленні до дитини та емоційна дистанційованість з нею. У матерів переважає тривожність за дитину, непослідовність та певна нестабільність у взаєминах з дітьми. Результати опитування дітей свідчать, що мати частіше, ніж батько проявляє позитивні реакції щодо дитини, і, відповідно, дитина частіше отримує реакції негативного характеру від батька, ніж від матері [12, 38].
Конфліктні ситуації у взаєминах дітей з батьками виникають у сім'ях, де переважають такі типи батьківського ставлення, як «відторгнення», «авторитарна гіперпротекція» та «маленький невдаха». Способи поведінки батьків щодо дітей у конфліктних ситуаціях мають переважно неконструктивний характер; лише 19,7% дошкільників, з дослідницької групи Косарєвої О.І, поводять себе в конфліктній ситуації по-своєму; більшість дітей наслідують поведінку своїх батьків, причому дівчатка частіше наслідують матір, а хлопчики - батька [12, 39].
Таким чином, за оцінками Косарєвої О.І, у кожній другій сім'ї батьківсько-дитячі взаємини не є гармонійними, що обумовлює потребу у створенні педагогічних умов формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку.
За таких умов має бути застосований спеціальний комплекс взаємодії педагогічного колективу дошкільного закладу і сім'ї. Він повинен бути злагодженою системою форм і методів роботи, яка керується загальною метою - забезпечення дієвості педагогічних умов формування гармонійних взаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку. Розробка програми формувального експерименту має три складові: корекційна робота з дітьми; створення у батьків педагогічно рефлексивної позиції щодо своїх дітей; тренінг оволодіння батьками уміннями використовувати адекватні методи співробітництва з дитиною.
Корекційна робота з дітьми експериментальної групи має включати декілька напрямів: казкотерапію, ігротерапію та застосування методів ігрової терапії при взаємодії з дітьми. Застосування казкотерапії сприяє тому, що дитина на вербальному та емоційному рівні має змогу усвідомити, що означає «добро» і «зло», приміряти ролі того, хто ображає та кого ображають, сильного та слабкого, турботливого та байдужого, побувати в ролі одного із батьків та об'єктивно оцінити свій вчинок, а також по-новому подивитись на довкілля та близьких людей. Ігротерапія використовується як своєрідна сфера, в якій відбувається налагодження взаємин дитини з близькими людьми та довкіллям.
Програма ігротерапії може складатися із трьох блоків, як зауважує Косарєва О.І. Метою першого блоку є об'єднання дітей і дорослих у підгрупи, створення доброзичливої атмосфери взаєморозуміння, підтримки, бажання допомогти у вирішенні проблем. Заняття включають розважальні, рухливі та предметні ігри [11, 245].
Метою другого блоку - основного - є корекція неконструктивних форм спілкування та негативних особистісних рис. Заняття дають змогу доповнювати та змінювати заплановані методи та прийоми корекції з урахуванням індивідуальних проблем кожної дитини в процесі спільних видів діяльності (читання казок, розповідей, художньої творчості). З батьками проводяться обговорення та розігрування конфліктних ситуацій, складання міні-творів.
Третій блок має на меті закріплення сформованих навичок конструктивного спілкування у спільних іграх батьків і дітей. Прийоми, що застосовуються на цьому етапі, дають змогу перевірити наявність у батьків уміння попереджати конфліктні ситуації, сприяють взаєморозумінню, рефлексії та контролю власної поведінки. Програма педагогічної корекції, зокрема у дослідженні Косарєвої О.І., передбачає: гармонізацію батьківсько-дитячих взаємин у ситуаціях нерозуміння базових факторів розвитку дитини, її потреб та відповідної їм динаміки взаємин; підвищення чутливості батьків до почуттів та переживань дітей на основі розуміння їх поведінки; накопичення батьками знань щодо організації ефективного спілкування в сім'ї [11, 245]. Під час реалізації корекційної програми можна використовувати колективні, групові та індивідуальні форми роботи з батьками: індивідуальні консультації на запит батьків, теоретичні семінари, групові дискусії, моделювання педагогічних ситуацій, аналіз досвіду виховання в сім'ї, обговорення змісту прочитаних книг.
Розділ 2. Дослідження негативних та агресивних проявів в поведінці та їх причин у дітей дошкільного віку
поведінка дошкільний характер
2.1 Методика та процедура дослідження
Експериментальна частина дослідження була організована на базі ДНЗ №23 «Берізка» м. Рівне. Дослідженням було охоплено 10 дітей та 10 батьків.
Мета дослідження: вивчити особливості проявів негативних та агресивних реакцій в поведінці у дітей дошкільного віку.
Завдання дослідження:
- провести серію тестувань дітей дошкільного віку та їх батьків;
- проаналізувати отримані емпіричні дані;
- зробити узагальнення й висновки.
Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: тестування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.
Етапи дослідження:
Процедура емпіричного дослідження проходила в три етапи.
1. На підготовчому етапі була визначена основна вибірка дослідження. На підготовчому етапі був здійснений відбір традиційних методик, які представлені зокрема такими: рівень проявів агресивності у дітей дошкільного віку визначався за допомогою таких методик: оцінка форм агресивної поведінки (модифікований варіант Басса - Дарки) (Див. Додаток 1), експрес-діагностика поведінкового стилю в конфліктній ситуації (Див. Додаток 2), визначення домінуючого типу темпераменту (О.Бєлов) (Див. Додаток 3).
2. На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики агресивності дітей, індивідуально-психологічні особливості дітей дошкільного віку.
3. На третьму етапі - заключному - відбувалося підведення підсумків, розробка психологічних рекомендацій для корегування підвищеного рівня агресивності та негативних проявів у поведінці, оформлення матеріалів дослідження.
Агресивність володіє якісною і кількісною характеристикою. Як і будь-яка властивість, вона має різний ступінь вираженості: від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати певний степінь агресивності. Відсутність її приводить до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний розвиток її починає визначати всю зовнішність особистості, яка може стати конфліктною, нездатною на свідому кооперацію і т.д.
Виходячи з цього, можна розділити прояви агресії на два основні типи: перший - мотиваційна агресія, як самоцінність, другий - інструментальна, як засіб (маючи на увазі при цьому, що і та, й інша можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і пов'язані з емоційними переживаннями (гнів, ворожість). Практичних психологів більшою мірою повинна цікавити мотиваційна агресія як прямий прояв реалізації властивих особистості деструктивних тенденцій. Визначивши рівень таких деструктивних тенденцій, можна з великим ступенем вірогідності прогнозувати можливість прояву відкритої мотиваційної агресії. Однією з подібних діагностичних процедур є опитувальник Басса-Дарки.
А. Басс, що сприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресії і ворожості і визначив останню як: «...реакцію, що розвиває негативні почуття і негативні оцінки людей і подій». Створюючи свій опитувальник, який диференціює прояви агресії і ворожості, А. Басс і А. Дарки виділили наступні види реакцій:
1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.
2. Непряма - агресія, обхідним шляхом направлена на іншу особу або ні на кого не направлена.
3. Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при щонайменшому збудженні (запальність, грубість).
4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів.
5. Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.
6. Підозрілість - у діапазоні від недовір'я і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують і шкодять.
7. Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).
8. Відчуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить погано, а також розкаяння совісті, що відчуваються ним.
Опитувальник складається з 75 тверджень, на які випробовуваний відповідає «так» чи «ні».
При складанні опитувальника використовувалися принципи:
1. Питання може відноситися тільки до однієї форми агресії.
2. Питання формулюються так, щоб найбільшою мірою ослабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.
Відповіді оцінюються за вісьма шкалами таким чином:
1. Фізична агресія:
«так» = 1, «ні» = 0: 1, 25, 31, 41, 48, 55, 62, 68,
«ні» =1, «так» = 0: 9, 7.
2. Непряма агресія:
«так» = 1, «ні» = 0: 2, 10, 18, 34, 42, 56, 63,
«ні» = 1, «так» = 0: 26, 49.
1. Роздратування:
«так» = 1, «ні» = 0: 3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72,
«ні» = 1, «так» = 0: 11, 35, 69.
4. Негативізм:
«так» = 1, «ні» = 0: 4, 12, 20, 28,
«ні» = 1, «так» = 0: 36.
5. Образа:
«так» = 1, «ні» = 0: 5, 13, 21, 29, 37, 44, 51, 58.
6. Підозрілість:
«так» = 1, «ні» = 0: 6,14, 22, 30, 38, 45, 52, 59,
«ні» = 1, «так» = 0: 33, 66, 74, 75.
7. Вербальна агресія:
«так» = 1, «ні» = 0: 7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73,
«ні» = 1, «так» = 0: 33, 66, 74, 75.
8. Відчуття провини:
«так» = 1, «ні» = 0: 8, 16, 24, 32, 40, 47, 54, 61, 67.
Індекс ворожості включає 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (як прямої, так і мотиваційної) включає шкали 1, 3, 7.
Нормою агресивності є величина її індексу, рівна 21 плюс-мінус 4, а ворожості - 6,5-7 плюс-мінус 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності.
Приймаючи до уваги маленький вік досліджуваної категорії дітей, ми використовували тестування батьків, які добре знають поведінку своїх дітей.
Експрес-діагностика поведінкового стилю в конфліктній ситуації.
Методика направлена на дослідження стилів поведінки особистості у конфліктній ситуації. стилі поведінки розрізняються на: твердий, залагоджувальний, компромісний, м`який, уникаючий. Те, яким чином поводить себе дитина у конфліктній ситуації може визначити направленість особистості на агресивні дії.
Методика визначення домінуючого типу темпераменту. Розроблена О. Бєловим. У контексті нашого дослідження важливо визначити притаманні типи темпераменту дітям, які проявили високий або середній рівень агресивності, для того, щоб простежити взаємозв`язок та залежність агресивних реакцій з особливостями певних видів темпераментів. Особи із чітко вираженими властивостями, що відносяться тільки до одного типу темпераменту, зустрічаються порівняно рідко. Набагато частіше людям властиві змішані типи темпераменту, що характеризуються наявністю властивостей, характерних для різних типів темпераменту з перевагою одного з них. Методика О. Бєлова служить для визначення домінуючого типу темпераменту і виявлення представленості в ньому властивостей інших типів. Випробуваному послідовно пред'являються чотири картки, на кожній з яких написано по 20 якостей, які характерні для представників кожного типу темпераменту.
Приймаючи до уваги маленький вік досліджуваної категорії дітей, ми використовували тестування батьків, які добре знають поведінку своїх дітей.
2.2 Аналіз проявів та детермінант негативної поведінки дітей дошкільного віку
За результатами тесту дослідження рівня агресії за методикою Басса-Дарки можна сказати наступне (Див. Додаток 1):
переважають такі різновиди агресії як вербальна агресія та підозрілість, слід відмітити також високі показники в різновидах «Непряма агресія», почуття провини, роздратування;
до фізичної агресії більш схильні хлопчики ніж дівчата (40% та 60 % відповідно);
найбільш схильними до вербальної агресії є дівчата (70%), хоча і серед хлопців цей показник досить високий (40);
до непрямої агресії схильні як хлопці так і дівчата, хоча серед хлопців цей показник вищий (60% і 40% відповідно);
досить високим є показник негативізму у групі, за цим параметром він вищий у хлопців, хоча і серед дівчат досить високий, до негативізму схильні 40 % опитаних дівчат;
показник «Роздратування» вищий серед хлопців - 60% і 40% відповідно;
показник «Підозрілість» однаково високий і серед хлопців (60%) і серед дівчат (60 %);
за показником «Образа» значення розподілились майже однаково серед хлопців, а серед дівчат схильних до образи - більшість (60%);
показник «Почуття провини» високий серед хлопців - 60%, серед дівчат він значно нижчий 30%;
індекс агресивності більший серед хлопців (40%) і значно менший серед дівчат (30%);
індекс ворожості як серед хлопців, так і серед дівчат не виходить за межі норми.
Графічно зобразити отримані дані з дослідження рівня агресії за методикою Басса-Дарки можна наступним чином:
Рис. 2.1. Розподіл дітей по виявленому рівню агресії
На наступному етапі вирішувались два завдання: по-перше, роботу було спрямовано на виявлення індивідуально-особистісних та соціально-психологічних особливостей досліджуваних за допомогою спеціально дібраного нами комплексу психодіагностичних методик: експрес-діагностика поведінкового стилю в конфліктній ситуації та визначення домінуючого типу темпераменту (О. Бєлов). За отриманими результатами дослідження дітей дошкільного віку щодо поведінкового стилю у конфліктних ситуаціях, ми отримали наступні дані: 1 дитина проявляє у зазначеній ситуації агресивні дії, 2 дитини схильні до поступливості, на компроміс йдуть 3 дитини з нашої вибірки, 3 дитини шукають у конфліктній ситуації шляхи до співробітництва, і 1дитина воліє обрати позицію «уникання». Отримані дані зображаємо у вигляді діаграми наступним чином:
Подобные документы
Розвиток особистості дошкільника. Адекватність поведінки встановленим соціальним еталонам. Орієнтація дитини на соціально схвалювані норми поведінки. Формування особистісних якостей у дитини-дошкільника. Емоційно-мотиваційна регуляція поведінки.
курсовая работа [46,8 K], добавлен 26.04.2011Розвиток творчості дітей на уроках музики й хореографії. Робота над розвитком обдарувань дітей дошкільного віку. Особливості, труднощі виховання обдарованих дітей. Наслідування батьків у творчих досягненнях. Вплив педагога на розвиток творчої особистості.
курсовая работа [51,5 K], добавлен 28.05.2016Моральне виховання. Формування взаємин дітей дошкільного віку. Гра у розвитку взаємин дітей. Молодші дошкільники. Середній дошкільний вік. Старші дошкільники. Становлення взаємин дітей у трудовій діяльності. Спільна продуктивна діяльність на заняттях.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 26.11.2002Роль сім'ї та батьківського авторитету у вихованні дітей дошкільного віку. Зміст і методика формування дисциплінованості та культури поведінки дошкільників. Завдання і форми роботи в дитячому садку з батьками з формування культури поведінки дітей.
курсовая работа [84,7 K], добавлен 08.09.2014Теоретичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку. Дошкільне виховання в зарубіжних країнах. Місце, роль фізичної культури в загальній системі виховання дітей дошкільного віку. Формування особи дошкільника в процесі занять фізичними вправами.
реферат [32,6 K], добавлен 18.05.2009Формування мовленнєвої компетентності дошкільника, розвиток дитини в контексті нової редакції Базового Компонента. Вимірювання показників сформованості мовленнєвої компетентності у дітей старшого дошкільного віку на констатувальному етапі експерименту.
курсовая работа [61,4 K], добавлен 09.10.2014Співпраця дошкільного закладу та сім'ї у формування соціальної компетентності дитини. Спільна продуктивна діяльність на заняттях, у трудовій діяльності як засіб формування взаємин у дошкільників. Становлення взаємин дітей у грі. Дослідження цієї теми.
дипломная работа [128,0 K], добавлен 28.10.2007Вивчення та аналіз вимог суспільства до вихователя дитячого садка. Дослідження особистості сучасного педагога. Особливості підготовки фахівців у галузі дошкільної освіти. Педагогічні умови оздоровлення, навчання і виховання дітей дошкільного віку.
статья [55,5 K], добавлен 24.11.2017Закономірності розвитку дітей з мовленнєвими вадами. Виявлення та характеристика проявів адаптованості дітей, що мають вади мовлення, до шкільного навчання. Дослідження даної проблеми експериментальним шляхом, формування та аналіз отриманих результатів.
курсовая работа [79,0 K], добавлен 19.07.2010Теоретичні підходи до проблеми дослідження словесної творчості у дітей старшого дошкільного віку: її форми, шляхи і методи формування. Вимірювання первинного рівня сформованості показників розвитку словесної творчості у дітей старшого дошкільного віку.
курсовая работа [173,1 K], добавлен 21.09.2011
