Соціально-педагогічна робота з обдарованими дітьми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

психосоціальний розвиток обдарований дитина

Науковий підхід до такого явища, як обдарованість, виник на початку ХХст., коли французькими дослідниками - психологом А. Біне та лікаремТ. Сімоном - було розроблено першу шкалу, що дозволяла визначити рівень відхилень розумового розвитку дітей від вікової норми. Цей психологічний тест дозволив виявляти дітей, які за своїм інтелектуальним потенціалом знаходяться як нижче, так і вище за однолітків.

Однією з найбільш розроблених сучасних теорій є концепція обдарованості Дж. Рензуллі, який виділяє три основні її компоненти:

1) інтелектуальні здібності вище середнього рівня;

2) високі показники креативності;

3) висока мотиваційна включеність у інтелектуальний пошук.

Під поняттям „обдарованість” Заброцька С.Г. розуміє як сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності, що є цінними для суспільства.

Обдаровані діти - це діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності. Вони відрізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний „середній рівень”. Їх успіхи не є випадковими, вони проявляються постійно.

Актуальність: Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насамперед пов'язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей є одним із головних завдань удосконалення системи освіти. Проте недостатній рівень психологічної підготовки педагогів до роботи з дітьми, що виявляють нестандартність у поведінці і мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистісних якостей і всієї їхньої діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини розглядається як відхилення від норми або негативізм. Експерименти, проведені в багатьох країнах світу, переконливо показали, наскільки складно перебудувати систему освіти, змінити ставлення педагога до обдарованої дитини, зняти бар'єри, що блокують її таланти.

Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, не відчувають потреби в особливій увазі і керівництві. Але насправді такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного ставлення не тільки до себе, але і до оточуючого. Тому педагоги, які працюють з обдарованими дітьми, мають бути досить терпимі до критики взагалі і себе зокрема. Талановиті діти часто сприймають невербальні сигнали як прояв неприйняття себе оточуючими. У результаті складається враження непосидючої дитини, яка постійно відволікається і на все реагує. Для них не існує стандартних вимог (все як у всіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми і правила йдуть врозріз з їхніми інтересами і здаються безглуздими. Для обдарованої дитини твердження, що так прийнято, не є аргументом.

Педагогічна наука, громадськість і суспільство в цілому все більше розуміють значущість такого явища, як обдарованість. Робота з обдарованими дітьми, що передбачає розвиток здібностей особистості, її самовизначення, соціальну адаптацію та культурне становлення, є одним із пріоритетних завдань на етапі розбудови сучасної освітньої системи.

Оскільки талановиті й обдаровані люди завжди впливали й впливають на розвиток та характер суспільства, то талант й обдарованість можна вважати суттєвим багатством кожної держави. Зважаючи на це, зрозуміло, чому саме проблема дитячої обдарованості вже давно стала предметом великої уваги науковців різних країн світу.

Однак завдання з упровадження в практику ефективних засобів і технологій виявлення, навчання, виховання, саморозвитку, самовдосконалення обдарованої молоді, створення умов для її гармонійного розвитку не виконані повному обсязі через недостатність теоретичної обґрунтованості проблеми обдарованості (зокрема в питаннях підготовки спеціалістів до роботи з обдарованою молоддю), а також за відсутності належного методичного і наукового забезпечення навчально - виховного процесу.

Об'єкт дослідження - обдаровані діти в системі загальноосвітньої школи

Предмет дослідження - особливості системи роботи з обдарованими дітьми.

Мета дослідження - визначити основні етапи виявлення обдарованих дітей.

Гіпотеза - робота з обдарованими учнями буде ефективною за умови виконання всіх основних завдань, методів і принципів.

Завдання дослідження:

1.розглянути основні ознаки обдарованості;

2. розглянути методи діагностування обдарованих дітей;

3.розробити рекомендації для батьків і вчителів, які допоможуть

вивчити систему роботи з обдарованими дітьми;

4. проаналізувати особливості організації навчально-виховного процесу обдарованих дітей.



Теоретичні основи проблеми обдарованості

а). Основні ознаки обдарованості та психологічні особливості виховання обдарованої дитини

Кожна обдарована особистість неповторна, проте за всієї індивідуальної своєрідності існує чимало рис, характерних для більшості обдарованих дітей. В роботі з обдарованими дітьми на особливу увагу заслуговують саме ті риси, які суттєво відрізняють обдаровану дитину від однолітків. Це стосується особливостей розвитку пізнавальної сфери обдарованих дітей: особлива потреба в розумовому пошуку, надчутливість до проблем, оригінальність, гнучкість мислення, легкість генерування ідей, здатність до прогнозування, широта інтересів, критичність розуму та його висока самостійність; особливості психосоціального розвитку: цілеспрямованість разом з високою Я - концепцією; соціальна автономність; перфекціонізм (потяг до досконалості); організаторські лідерські здібності, в основі яких прагнення - інтелектуальна перевага, гнучкість та швидкість мислення; самоактуалізація як потяг дитини розкрити свій внутрішній потенціал.

Безсумнівно, обдарована людина є своєрідною, однак, є дещо, що об'єднує обдарованих людей - їхній особливий погляд на те, що відбувається, вони мають інший особливий погляд на світ, тому важливо зрозуміти, чому їхнє бачення світу відрізняється.

Кульчицька О.І. вважає, що обдаровані діти - діти, в яких у раннньому віці виявляється здібності до виконання певних видів діяльності. Відомі випадки, коли обдаровані діти в півтора роки знали абетку, у два - читали, а в чотири - писали. За здібностями обдаровані діти далеко випереджають своїх ровесників. Відчутною ознакою обдарованості дитини є випереджаючий розвиток її інтелекту щодо її віку. Для обдарованих дітей характерна висока розумова активність розуму, підвищена схильність до розумової діяльності, інтерес до певного виду діяльності, елементи оригінальності в ній, потяг до творчості.

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, швидким запам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю. Їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати безустанно, без відпочинку. Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності.

Тому учні повинні мати сприятливі морально - психологічні умови для активної навчальної діяльності, виконуючи роботу більшу за обсягом та інтенсивністю.

Обдаровані діти від своїх однолітків відрізняються певними особливостями:

- особливим розвитком самосвідомості. У такій категорії дітей свідомість має двобічну спрямованість:вона спрямована на розв'язання завдань і самого себе, на те, як власна психіка і психічні процеси: увага, пам'ять, мислення і уява справляється з цим завданням. Свідомість звичайного учня має однобічну спрямованість - на усвідомлення суті розв'язування задачі. Розумова діяльність такого учня вдосконалюється порівняно повільно.

- самоорганізованістю. Обдаровані діти, надмірно зосереджені на улюблених справах і своїх здібностях. У них високо розвинуті самооцінка, самокритичність, самоаналіз, а деякі надмірно самовпевнені, що негативно впливає на розвиток особистості.

- підвищеною віковою чутливістю, тобто внутрішня готовність організму до розвитку, наявність сензитивних періодів, що в цілому сприяє виявленню та розвитку здібностей у дитини. Обдарованим дітям бракує емоційного багажу, емоційної збалансованості, в ранньому дитинстві вони можуть бути непереконливими. Часом у них бувають підвищені страхи, підвищена вразливість. Ці діти надзвичайно чутливі до немовних сигналів оточуючих. Нерідко обдаровані діти незадоволені собою, ставляться з підвищеною критикою до оточуючих людей, що призводить до певних трудності в у спілкуванні як з однолітками, так і з дорослими.

Одним із сильних проявів обдарованості є те, що практично у всіх справах вона намагається досягти успіху, а у деяких - найвищих результатів. Інколи це призводить до того, що дитина не може гідно пережити невдачу, сприймає всі місця, окрім першого, як поразку, а себе вважає невдахою.

Ще одна важлива риса обдарованої дитини - це почуття гумору. Здатність бачити смішне у складних, а іноді неприємних ситуаціях часто є головним механізмом захисту особистості обдарованої дитини. Батькам слід підтримувати такі почуття, але ж не забувати, що сміх іноді нейтралізує образу, і дитина сміється, щоб не заплакати

Інтелектуальні здібності обдарованої дитини досить часто випереджають фізичні, тому як психологічну зброю вони використовують слово та гостре вміння сприймати уразливі особливості друзів та членів родини. Завдяки цьому їхня відповідь на образу значно болючіша за те, що її спровокувало. Тут дуже важливо показати дитині, що не можна нападати на слабшого, що сарказм - це жорстокість інтелекту.

Для успішного розвитку обдарованої особистості необхідно:

1) наявність природних даних;

2) наявність відповідного середовища, в якому дитина може успішно розвиватися: Це не означає, що хтось може народитися, наприклад, у вдалий час або в вдалому місці, і якимось дивом, не докладаючи ніяких зусиль, стати обдарованим. Від природи є тільки задатки, тобто анатомо - фізіологічні передумови, які можуть перетворитися (а можуть і не перетворитися) у здібності. І звичайно, навіть найкращі задатки самі по собі ”автоматично” не забезпечують високих досягнень. З іншої сторони, і при відсутності задатків (але, зрозуміло, не за повної відсутності)людина може за певних умов досягати значних успіхів у тій чи іншій сфері діяльності, але їй знадобиться на це значно більше часу і зусиль. При всіх інших рівних умовах, задатки значно полегшують розвиток здібностей, як у сенсі швидкості розуму і мірі витраченої праці, так і в сенсі висоти досягнень. Так от, наявність задатків є необхідною, але не обов'язковою умовою розвитку здібностей. Щоб бути здібним до вивчення тієї чи іншої науки, не треба мати особливих задатків, але для того, щоб досягнути якихось висот, стати вченим, задатки, мабуть, обов'язкові. Не всяка діяльність може розвинути і розвиває здібності, а та діяльність, у процесі якої виникають позитивні емоції. Плідно займаючись з дитиною, її можна багато чому навчити, можна отримати хороші результати, але для того, щоб розвинути її обдарованість, обов'язково треба, щоб дитині подобалось це робити самостійно, а не з примусом.

Середовище, в якому обдарована дитина розвивається успішно, має передбачати такі умови:

- Постійне спілкування з батьками, зумовлене з ранього віку. Дитину, слід оточувати увагою. Важливо, щоб вона відчувала себе потрібною, бажаною і улюбленою. Кожне питання, яке задає нам маленька особистість, не повинне лишитися без уваги.

- Наявність книг, різноманітних посібників і наочних матеріалів. Дитина вивчає розглядає книги тому, чим раніше ми дамо дитині книгу в руки, тим швидше вона полюбить книгу її.

- Дитина господар свого середовища, вона вибудовує план свого розвитку практично самостійно, при цьому дитина потребує підтримки і стимулюючого ефекту з боку дорослого. Педагоги, які працюють з обдарованою особистістю, повинні враховувати її індивідуальні особливості. Це індивідуальні особливості у швидкості і глибині засвоєння матеріалу, який вивчається, враховується також коло її інтересів.

- Постійна кваліфікована допомога (педагогічний і психологічний супровід, який непросто забезпечити на належному рівні). Кожний крок у виховання обдарованої дитини - велика відповідальність, яку батьки вимушені брати на себе. І навіть якщо є впевненість у правильності вибору або прийнятого рішення, без професійної допомоги важко зорієнтуватися в лабіринті проблемних ситуацій, і порада спеціаліста просто необхідна. Хороший психолог, як і хороший лікар, допомагає навіть самою своєю присутністю, усвідомлення того, що є людина, яка може надати кваліфіковану допомогу у випадку труднощів, які виникатимуть при вихованні обдарованої особистості.

- Розуміння важливості і доцільності того, що дитина робить. Чим більш розвинута особистість, тим частіше вона буде відмовлятися виконувати безглузду (на її думку) роботу. Кожне завдання, яке отримує дитина, має бути аргументованим. Обдарована дитина абсолютно не може виконувати роботу, яку вважає непотрібною переписування вправи з книжки в зошит, вивчення напам'ять вірша, який їй не подобається. Але треба навчити дитину усвідомлювати, що є робота, яку потрібно виконати, при чому слід пояснити чому саме її треба виконати і для чого.

- Оптимальне співвідношення обсягів самостійної роботи і примушування. Керівництво процесом навчання відбувається непомітно, в дитини складається враження, що вона займається абсолютно самостійно, але контроль за термінами якістю виконання все - таки треба здійснювати

б). Методи діагностування обдарованих дітей

Побудова правильної стратегії роботи з обдарованою дитиною передбачає її всебічне вивчення. Однак, попри всю важливість цього завдання, головна увага дослідників звертається не на комплексне обстеження обдарованої дитини, а на виявлення самого феномена обдарованості. Не заперечуючи потребу в розробці методик, спрямованих на ранню діагностику дитячої обдарованості, слід відмітити, що така робота може бути лише першим етапом у комплексному вивченні особливої дитини. Проблема полягає в тому, що звичайні тести розраховані на вивчення дітей з різним рівнем здатності, що вивчається. Тому обдарована особистість, потрапляючи у верхню частину шкали, виявляється частково виведеною за межі повноцінного вивчення - її високий результат жодним чином далі не диференціюється і майже не ранжується. Саме тому для лонгітюдного вивчення обдарованих дітей необхідна розробка нових методик або специфічна модифікація старих із розширенням значень у верхніх частинах шкали.

Психодіагностична програма колірного вибору (АПП ЦВ), яка являє собою формалізовану для комп'ютера проективну методику М. Люшера, що адаптована на систему з 7 шкал (одна - восьмикольорова, одна - п'ятикольорова і п'ять - чотирьохкольорові). Усі шкали методики зв'язані між собою і виступають як інтегрований, цілісний показник загальної структури внутрішніх станів випробуваного.

АПП ЦВ може використовуватися як у дослідницьких цілях, так і в безпосередній роботі психолога-практика. Програма дає можливість користувачу за досить нетривалий час зробити обробку на комп'ютері комбінацій вибору кольорів досліджуваним і одержати в зручному для експериментатора вигляді їх повну кількісну і якісну інтерпретацію.

Як інструмент психолога-практика АПП ЦВ дає можливість кваліфікувати характер порушень емоційно-вольової сфери, їх механізми і ступінь виразності, встановити потенційні можливості й оптимальні напрямки корекції виявлених дефектів.

Можна використати програму "МІКІГ, яка є модифікованим варіантом методики вивчення комунікативних установок особистості. Ця програма рекомендується для використання як особистісна методика при проведенні психодіагностичних процедур з метою профконсультування і т. п. Рекомендації розраховані на професійних психологів, однак, можуть бути використані для розв'язання вжиткових проблем педагогами й іншими фахівцями, які одержали підготовку в галузі психодіагностики.

За допомогою цієї програми можна виділити 4 типи спілкування, в яких може виявитись кожний з егостанів, а саме: гармонійний, формальний, відгороджений (відчужений) і конфліктний. Далі виділяються 12 основних комунікативних установок, утворених перетинанням 3-х позицій егостанів і 4-х типів спілкування: "Дитя гармонічне", "Дитя формальне", "Дитя відчужене", "Дитя конфліктне"; аналогічно - "Батько гармонічний" і т. п.

Отримана типологія є досить докладною і може використовуватися для вивчення основних позицій і установок особистості в спілкуванні та співвіднесенні їх з вимогами соціального середовища в цілому, конкретної комунікативної ситуації або діяльності, задачі, до якої може бути включений суб'єкт, а також з очікуваннями і комунікативними установками партнерів у випадку вивчення сумісності в міжособистісних взаєминах.

У разі виникнення сумнівів стосовно обдарованості тієї чи іншої дитини вчителі-практики, порадившись із психологом (або навіть без цього, бо не у всіх школах є штатний психолог), можуть скористатись уже відомими варіантами проведення діагностики. Найпоширенішим із них є тестологічний підхід -- оцінка інтелектуального розвитку (конвергентне мислення -- тести Д. Векслера, Дж. Равена) та креативності (дивергентне мислення -- тести П. Торренса, Дж. Плфорда), а також методики виявлення домінантної мотивації. Адже, згадаємо, що, за Дж. Рензуллі, обдарованість -- поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої на виконання завдання, видатних розумових здібностей і креативності.

Звичайно, тестування з метою виявлення обдарованості часто піддається критиці як ненадійне, бо не може виявити приховану, потенційну обдарованість. Однак шляхом тривалих спостережень, враховуючи, крім зазначених компонентів, ще й індивідуальні особливості (g-фактор), неодноразові процедури групового тестування, можна визначити коло претендентів для спеціальних занять у невеличких групах за програмою для обдарованих. Ця модель діагностування виявилась більш прийнятною для закладів нового типу (ліцеїв, гімназій тощо).

Проте проводити разове тестування з метою прийому дітей до освітніх закладів підвищеного статусу (ліцеї, гімназії тощо) законодавчо заборонено. Крім тестування, застосовуються моделі діагностики дітей шляхом довготривалих спостережень за ними. Таку модель ми використовували в основному в масових школах, оскільки згідно з нею відпадає потреба в жорсткій селекції дітей. Діагностика обдарованості грунтується на здібностях, інтересах і манері засвоєння матеріалу кожного суб'єкта навчання. Спостереження спрямовані на виявлення переваг учня, а не на його недоліки. Технологія навчання схожа на додаткові заняття за спеціальною, дещо ускладненою програмою з вільним відвідуванням і змінним складом груп.

Для педагогів-практиків К. Хеллером розроблена «модель послідовної стратегії прийняття рішень» щодо багатофакторних типологічних моделей обдарованості. Пошук талантів ведеться поетапно з послідовним прийняттям рішень на кожному відрізку (постановка «діагнозу» відбувається за участю всіх учасників навчального процесу в групі).

Відомою в педагогіці є «модель діагностики розвитку» (Ю.Д. Бабаєва та А.Г. Асмолов), за якою дитину перевіряють не стільки на наявні знання і вміння оперувати ними, скільки на здатність до їх розвитку. Цей варіант діагностики з успіхом застосовується як в масових школах, так і в закладах нового типу. Діагностика передбачає: а) попереднє психодіагностичне обстеження; б) встановлення причин виникнення психологічних перепон до розвитку; в) типологічну діагностику (визначення типу розвитку, з'ясування механізмів створення перепон); г) прогнозування можливих наслідків розвитку; д) розробку педагогічних рекомендацій з оптимального навчання та розвитку конкретної дитини.

Для виявлення обдарованості можна скористатись і комплексною діагностикою, популярною серед учених та практиків усього світу. Вона стимулює процес самопізнання, самовиховання та самореалізації, дає змогу виявити індивідуально-психологічні передумови, від яких залежить прискорення (чи уповільнення) розвитку творчої обдарованості. Діагностування починають із темпераменту, потім рис характеру (інтересів, нахилів, здібностей тощо). Процес виявлення обдарованості здійснюється поетапно:

1) спостереження;

2) виявлення психологічного стану дитини шляхом власної оцінки;

3) визначення коефіцієнта розумового розвитку 10;

4) визначення інтелектуального розвитку шляхом дослідження вербальних здібностей учня;

5) визначення продуктів творчості школяра;

6) всебічний аналіз конкретних випадків.

Концепція інтелектуальної обдарованості має трирівневу структуру:

-- компонентний рівень відображає найзагальніші методи пізнавальної діяльності незалежно від конкретного змісту задач і зовнішніх чинників; на цьому рівні здійснюються три види операцій: пізнавальні (отримання та опрацювання інформації), мотиваційні (вибір проблеми, стратегія, контроль і регулювання процесу вирішення, врахування чинників навколишнього середовища), виконавчі (розв'язання задачі);

-- конкретний рівень, пов'язаний із певними структурами та ситуаціями, вирішення яких потребує інтелектуальних зусиль (розв'язання нестандартної задачі тощо);

-- контекстуальний рівень зумовлений соціокультурним оточенням дитини, її індивідуальними особливостями.

Інтелектуальна обдарованість є обов'язковою й необхідною для виявлення обізнаності з різних галузей знань, академічної компетенції, енциклопедичної ерудиції. Однак вона, хоча і є обов'язковою умовою, але недостатня для прояву творчих здібностей і талантів (у цьому випадку IQ має бути вище 120). Крім того, критеріями креативності є швидкість продукування ідей, їх оригінальність, метафоричність. Стосовно творчості поняття «оригінальність як здатність продукувати віддалені асоціації і давати незвичні відповіді» було доведено Дж. Плфордом. А Е.П. Торренс оцінював оригінальність як мінімальну частоту даної відповіді у даній групі. Це поняття означає незапозичений, незкопійований, самостійний, своєрідний, незвичний, новий. Оригінальність -- сила прояву індивідуальності, що є основним критерієм творчості, ступенем її вираженості, який відрізняє продукт творчості від інших подібних до нього. Отже, творчість підкреслює індивідуальність особистості, її прагнення створити щось своє, особливе, а креативність -- яскраво виражена оригінальність. Чим сильніше бажання учня бути «самим собою», оригінальним, неповторним, тим більше в ньому внутрішньої впевненості й тим, більшою є ймовірність подолання стереотипів, створення ним чогось незвичного в науці, техніці тощо.

Метафоричність -- здатність суб'єкта використовувати й конструювати метафори в процесі своєї діяльності, що дає змогу виявити рівень якісної відмінності між проявом індивідуального багатоманіття і креативністю. Метафоричність -- комплекс інтелектуальних властивостей, що виявляється в готовності дитини працювати у фантастичному «неможливому» контексті, схильність використовувати символічні порівняння для висловлення своїх думок, уміння бачити в простому складне, а в складному -- просте. Процес метафоризації здійснюється на основі порівнянь як результату асоціацій за схожістю і їх більш складної форми -- аналогій. Порівняння є головною операцією, яка «працює» в ході творчого процесу, зокрема, здійснюючи змістовий синтез. Оригінальні порівняння -- аналогії, метафори -- відповідають таким ознакам креативності як незвичність точки зору, розширення меж очікуваної відповіді, зіставлення несумісного, ступінь деталізації відповіді, фантазування, емоційна виразність доведень тощо. Ці ознаки відбивають рівень розвитку уяви. А оригінальність саме й виявляється в результаті дії уяви.

в) . Проблеми обдарованих дітей у школі

Обдарована дитина - це дитина, яка виділяється з - поміж своїх ровесників (однолітків) яскравими успіхами в досягненні результатів на якісно високому рівні, що перевищує певний умовний “середній” рівень. Таким неординарним дітям інколи доводиться дуже важко. Часто у них проявляються виняткові здібності до вивчення якогось предмета, тоді як інші даються важко.

Через нерівномірність розвитку в частини дітей з дуже високими інтелектуальними та художньо - естетичними можливостями часто виникають проблеми спілкування, відсутні достатньою мірою сформовані й ефективні навички соціальної поведінки. Це може виявлятися у зайвій конфліктності або своєрідній відчуженості обдарованої дитини від однолітків і призводить до того, що обдарована дитина починає шукати інших для спілкування, серед молодших чи, навпаки, значно старших дітей.

У багатьох обдарованих дітей помітні проблеми, пов'язані з їхнім фізичним розвитком. Деякі з них явно уникають усього, що вимагає фізичних зусиль, для них явно обтяжливі уроки фізкультури. Особливою, дуже складною, з погляду допомоги цим дітям, є проблема вольових навичок, або ширше - саморегуляції. Для надзвичайно обдарованих дітей ситуація розвитку складається так, що вони займаються тільки тим, що досить цікаво й легко для них.

Будь - якої іншої діяльності, що не входить до сфери їхніх схильностей, багато обдарованих дітей уникає, користуючись поблажливим ставленням дорослих. Врешті - решт, виникає специфічна ситуація, коли надзвичайно обдаровані діти, будучи певною мірою трудоголіками, тобто виявляючи очевидну схильність до улюбленої праці, все - таки не вміють працювати, коли це вимагає від них вираження вольових зусиль. Набагато більше це стосується дітей з підвищеними пізнавальними здібностями.

Іншою серйозною проблемою значної частини обдарованих дітей є відсутність у них потреби, а іноді й здібностей до творчої діяльності. Як це не парадоксально, значна частина надзвичайно обдарованих дітей, виявляючи яскраві інтелектуальні й навчальні здібності, виявляються у крайній скруті, коли їм пропонують діяльність, що вимагає нестандартного підходу, виходу за межі усталеного досвіду - тобто творча діяльність.

З раннього дитинства вони одержують схвалення оточуючих за вражаючий усіх обсяг, глибину і міцність засвоєння знань, що й стає згодом провідною мотивацією їхньої розумової діяльності.

Ще одна проблема - труднощі професійної орієнтації. Нерідко буває, що навіть до закінчення підліткового віку обдаровані молоді люди утруднюються з вибором свого покликання, і їхні широкі розумові можливості тільки ускладнюють цю проблему.

Складають проблему також взаємини обдарованої дитини з однолітками і дорослими. Однолітки ставляться до обдарованих дітей по - різному. Це стосується дітей - лідерів. Виняткова обдарованість дуже часто супроводжується незвичайною поведінкою, що викликає в однокласників здивування чи глузування.

Саме тому розуміння особливостей обдарованої дитини, яка виявляє надзвичайні творчі можливості, є необхідною умовою успішної роботи вчителя з обдарованими дітьми.

Найбільшою педагога помилкою є, мабуть, те, що вони не вивчають індивідуальні особливості учнів, не акцентують уваги на причинах успіху чи невдач кожної дитини.

Отже, актуальною проблемою загальноосвітньої школи є створення умов, за яких кожен учень міг би навчатися самостійно здобувати необхідну інформацію, використовуючи її для особистого розвитку, самореалізації. Нині кожен старшокласник уміє працювати, шукаючи необхідну інформацію у всесвітній мережі Інтернет. Проте дуже важливим є вміння працювати з каталогами, енциклопедіями, словниками, довідниками. Тому необхідні бібліотечні уроки, які давали б можливість здобувати ці навички. Вчитися має бути не тільки цікаво, а й складно, дитина повинна відчувати розумову напругу, постійно тренувати м'язи волі - тільки в таких умовах розвиватимуться її здібності і характер. Така нелегка робота приноситиме врешті - решт, радість дитині, стане їй звичною і навіть необхідною. Радість подолання труднощів, радість перемоги над собою - це і є підготовка обдарованої дитини до життя.

Гузенко О.А.виділяє такі основні проблеми обдарованих дітей.В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких:

- Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їхньому розвитку. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи.

- Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.

- Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п

- Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами.

Дослідник Філіпчук Н.О. вивчаючи проблеми обдарованих дітей виокремлюють такі причини їх вразливості:

1.прагнення до досконалості (перфекціонізм) - не заспокоюється, доти доки, не досягнуть вищого рівня;

2.відчуття незадоволеності - критичні до себе , своїх досягнень, низька самооцінка;

3.нереалістичні цілі - ставлять завищені цілі, а не досягаючи їх, засмучуються та переживають;

4.надчутливість - сприйнятливі до сенсорних стимулів: слова й невербальні сигнали сприймають як неприйняття себе оточуючими. Часто таких дітей вважають гіперактивними, тому що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду;

5.потреба в увазі дорослих - оскільки діти цікаві, вони часто монополізують увагу дорослих, через що можуть виникати тертя у стосунках з іншими дітьми;

6.нетерпимість - більш обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які стоять нижче за них за інтелектуальним розвитком.

Отже, можна зробити висновок, що в кожної обдарованої дитини помітні проблеми пов'язані з їхнім фізичним розвитком. Для цього потрібно, щоб педагог вивчав кожну дитину індивідуально, приділяв більше часу. Така нелегка робота педагога буде приносити врешті - решт радість дитині, а також будуть розвиватися їхні здібності і інтереси до навчання.

Організація навчально-виховного процесу обдарованих дітей

а). Форми і методи навчання обдарованих дітей

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають переважати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер.

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково - дослідну роботу. Педагоги повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.

У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчання; збагачене навчання; розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі, “перестрибуванню” через класи, переходу до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.

Збагачене навчання. Використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Збагачена якісно програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, індивідуальний підхід при її використання, створювати умови, за яких учень міг би навчатися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання. Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл дітей на однорідні групи.

У таких групах діти не відчувають дискомфорту,спричиненого конкуренцією, темп навчання відповідає їх здібностям, є більше можливостей для надання допомоги тим, хто її потребує. Але часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією.

Серед негативних рис такого підходу - відбір до груп за соціальними критеріями, зниження мотивації у навчанні, послаблення змагальності в класі.

У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями : бенди (три - чотири групи по 120 - 140 учнів, де відсутня внутрішня диференціація навчання) і сети (об'єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета).

Відповідно один предмет учні вивчають в одній групі, що працює з певною швидкістю, інший предмет - в іншій, яка працює з іншою швидкістю).

Створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей, зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних вчених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.

Отже, робота з обдарованими дітьми повинна здійснюватися за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуючи модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуючи модель). Вибір форми навчання залежить від можливостей педагогічного колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження учнів.

в). Система розвитку творчої особистості

Швидкі темпи розвитку суспільства, характерні для останніх років, необхідність пошуку шляхів виходу нашої економіки з занепаду, впровадження нових технологій - усе це потребує докорінних змін у системі управління виробництвом, використання виробничих ресурсів із врахуванням творчих можливостей особистості. Лише творча особистість, спроможна створювати, управляти, пропонувати нові теорії, нові технології, нові напрямки розвитку, знаходити шляхи виходу зі складних нестандартних ситуацій. Тому забезпечення кожній людині можливості використання свого творчого потенціалу є одним із пріоритетних завдань як загальноосвітніх, так і позашкільних закладів.

Позашкільна діяльність сьогодні розглядається як одна з головних ланок безперервної освіти в системі виховання всебічно розвиненої особистості, найповнішого розкриття її задатків і нахилів, створення умов для розвитку й підтримання талантів та обдарувань у галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Забезпечення при цьому можливостей щодо вибору діяльності, до якої дитина проявляє зацікавленість, створює необхідні передумови для прояву її природних здібностей.

Відомо, що у позакласній діяльності особливо яскраво розкриваються природні потреби молодших школярів, зокрема, в активній діяльності та самоствердженні. Позакласна діяльність дає змогу дітям виступати в нових соціальних амплуа, займати ролі, які відрізняються від ролі учня, тобто це особлива сфера, де школярі можуть задовольняти особистісні потреби в самоперевірці, самооцінюванні власного “Я”. Це, так би мовити, зона активного спілкування, в якій задовольняються потреби в контактах. Вільний час - умова для розширення світогляду школярів, для самостійного творчого пошуку в будь-якій галузі, для поглиблення емоційного сприйняття сучасного життя.

Широка мережа позашкільних закладів дає змогу дітям задовольняти потреби в додатковій освіті в змістовному дозвіллі. Розвивати творчі здібності. До цієї мережі входять дитячі сектори і відділи Будинків та Палаців культури, дитячі мережі та парки, Палаци дитячої та юнацької творчості, центри наукової творчості, науково-творчі та навчально-дослідницькі творчості, центри туризму та краєзнавства, центри естетичного виховання, станції та клуби юних натуралістів, Малі академії наук

Психологи стверджують, що діти нічого не хочуть відкладати на потім. Вони бажають жити, а не готуватися до життя. Їхні інтелектуальні потреби мають задовольнятися негайно. Саме позакласна робота має таку можливість.

У позашкільній діяльності дитина не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності, вона розвиває, доповнює знання та навички, вдосконалює їх. Саме в цьому полягає закон творчої поведінки і поведінка методики позашкільного педагогічного процесу, яка будується на обов'язковому заохочені різнобічного творчого самовиявлення молодшого школяра, багатстві вражень, створенні оптимальних особистісних стосунків, котрі є джерелом продуктивної творчої діяльності дитячої спільності. Тому принципове значення має розгляд позашкільного педагогічного процесу як цілісної системи безперервної освіти, формування її у специфічних умовах життєдіяльності - у сфері дозвілля.

Найхарактернішими особливостями цієї сфери є невимушене, неформальне спілкування і самовираження, вільний вибір форм і засобів діяльності, використання їх на свій розсуд, керуючись внутрішніми мотивами.

Крім того, сама організація дітей, їхньої діяльності у позашкільному закладі досить різноманітна. Уся позашкільна виховна робота спрямована на розвиток творчої особистості, її ініціативи з урахуванням потреб і здібностей. Внаслідок саме такої організації діяльності дітей у позашкільних закладах виникає можливість зацікавити їх творчістю, спонукати їхнє прагнення щодо набуття необхідних прийомів та засобів, які визначають нестандартність, оригінальність.

Система позашкільного виховання покликана забезпечити кожній дитині можливість у вільний час всебічно розвинути власні творчі здібності. Однак, в сучасних умовах ще не завжди педагогічний процес у позашкільних закладах спрямований на виховання всебічно розвиненої особистості з урахуванням її духовно-творчого потенціалу.

Позашкільні установи мають яскраво виражену специфіку впливу на особистість дитини. Передусім, це добровільність і право вибору занять, різноманітність і альтернативність спілкування як з однолітками, так і з педагогами, керівниками гуртків та секцій, диференційованість за інтересами та захопленнями, унікальні можливості щодо інтелектуального та творчого становлення особистості. Незважаючи на те, що позашкільні заклади є складовою державно-суспільної освіти та виховання дитини, вони мають певну автономію і становлять самостійну систему виховання, навчання та освіти молодших школярів у вільний час.

У ряді досліджень доведено, що у позашкільних закладах створені найбільш сприятливі умови щодо розвитку творчого потенціалу особистості, її задатків та здібностей. Зокрема, як зазначає Т. Сущенко, виховний потенціал позашкільного закладу зумовлений такими факторами і обставинами:

особливі відносини, які найкращім чином залучають кожну дитину до активної перетворюючої діяльності;

гарантія і забезпечення можливості практичного здійснення розвитку творчих інтересів і здібностей;

вільний вибір будь-якого виду діяльності;

наявність технологій виховання всебічно розвиненої гармонійної особистості, створення такого типу відносин, за якими сама особистість прагне максимальної реалізації сил і здібностей.

При цьому головною метою позашкільних закладів є забезпечення потреб у творчій самореалізації, здобуття додаткових знань, умінь та навичок за інтересами та вибором, а до основних видів позаурочної діяльності в умовах позашкільних установ відносять роботу в предметних гуртках, технічну творчість і виховання.

У понятті творчість дітей я розділяю точку зору М.Д. Левітова, який вважає, що стосовно до молодших школярів, під творчістю слід розуміти таку діяльність, внаслідок якої здійснюється чогось нового, оригінального, що відображає індивідуальну спрямованість. Таким чином, творчі здібності молодших школярів ми розглядаємо як сукупність властивостей і якостей особистості, які дозволяють здійснювати пошук, використовуючи при цьому нестандартні засоби, здогадку розв'язувати інтелектуальні проблеми з установкою на відкриття нового, невідомого для себе. До того ж, здібності до творчості - універсальна здібність особистості. Універсальність її полягає в тому, що сформовані її компоненти в будь-якому виді творчості, наприклад, художньому, ігровому тощо, можуть проявлятися й здобувати свій подальший розвиток в інших видах творчої діяльності.

Ефективність роботи щодо розвитку в молодших школярів позашкільних закладів творчих здібностей залежить від дотримання ряду умов. Передусім завдання, які пропонуються школярам, повинні бути спрямовані не лише на відпрацювання правила або алгоритму, а містити і такі компоненти, які вимагають здогадки, нестандартного підходу, творчого мислення тощо. З цією метою бажано запропонувати учням завдання, котрі мають декілька рівноцінних і загальноприйнятих вирішень. Виконуючи такі завдання, дитина має можливість переконатися, що їх розв'язання в ряди випадків може мати кілька варіантів. Отже, виконання такого роду завдань дозволить розвити творчий підхід, самостійно приймати рішення в використанні того або іншого прийому чи засобу тощо, тобто у школярів поступово виробляється творчий стиль діяльності, здійснюється розвиток уяви, здатність втілювати свої задуми в реальність.

Навчально-виховний процес слід насичувати такою творчою діяльністю, яка б сприяла повному задоволенню і розвитку пізнавальних можливостей молодших школярів, надавала їм максимальну свободу для творчого просування, побудувала прагнення цікаво провести дозвілля, тобто він повинен передбачати органічне поєднання професійної діяльності організаторів позашкільного виховання з творчими намірами і діями дітей в єдиному пізнавально-творчому процесі. Переживання успіху, в той же час, викликає позитивне ставлення до творчої діяльності, сприяє набуттю певного життєвого досвіду, навичок самостійної діяльності і поведінки, більш чіткого усвідомлення загальної і часткової цілі. Внаслідок цього з'являється свідоме прагнення до самоосвіти, самовдосконалення, самоаналізу, набуття відповідних вмінь та навичок щодо творчого розв'язання проблем, не зупинятися на півдорозі, тобто поступово здійснюється становлення тих властивостей і якостей, які є складовими творчих здібностей особистості.

Для більш раціонального здійснення роботи щодо розвитку творчого потенціалу особистості у позашкільних закладах, слід спиратися на досягнення сучасної психологічної науки. Як зазначає академік В. Маляко, саме розвиток творчої особистості можливий лише за умови, коли буде забезпечена «психолізація» всього навчально-виховного процесу, тобто коли будуть створені умови для реалізації творчого потенціалу кожної особистості. Важливо допомогти молодшому школяреві пізнати себе, свої здібності, нахили. І саме впровадження ідей гуманізації в практичну діяльність позашкільних закладів з орієнтацією на творчу обдарованість дитини - основний шлях вирішення цього питання. Тому поряд із формуванням національної самосвідомості, оволодінням дітьми засобами рідної мови, історії, культури, мистецтва, народних традицій і звичаїв у центр уваги педагогічних працівників позашкільних закладів повинна бути поставлена проблема розвитку творчої особистості, своєчасного виявлення обдарованих дітей шляхом ранньої і поетапної діагностики, використання стимулюючих засобів щодо розвитку їхніх творчих потенційних можливостей.

Ефективність роботи щодо розвитку творчої особистості значно підвищується при дотриманні таких психологи-педагогічних умов:

- коли створюється емоційна, доброзичлива атмосфера у процесі виконання учнями будь-яких творчих завдань;

- коли організація діяльності учнів з розв'язання творчих завдань здійснюється з опорою на їхні інтереси, потреби, потенційні можливості, здібності тощо;

- коли вирішення творчих завдань пробуджує в кожного школяра дослідницьку активність, поглиблює інтерес до творчої діяльності, спонукає до успішних дій та досягнення поставленої мети.

Важливим показником, який свідчить про те, що учень виявляє творче ставлення до виконання завдань, є наявність усвідомленого спонукання до творчості, потяг суб'єкта до оволодіння знаннями, вміннями а навичками, які сприяють ефективному здійсненню творчого пошуку. Під усвідомленістю ми розуміємо поняття особистістю значущості творчості у процесі життєдіяльності, наявність потреби займатися творчою діяльністю.

Слідуючим показником, який показує, що особистості притаманне творче ставлення до виконання будь-якого завдання, є її спрямованість, бо вона, як доведено в ряді досліджень, детермінує поведінку учнів, є мотиваційним ядром особистості. Тому, саме визначення даного показника дозволить виявити, наскільки глибинною є ступінь даної спрямованості.

Про сутність розвитку творчості у дітей свідчить також яскраве виражене бажання займатися творчістю (активно-вольові дії, спрямовані на досягнення мети: творчий пошук прийомів і засобів неординарного вирішення проблемних ситуацій, які виникають у процесі діяльності).

І нарешті, ще один показник - емоційна забарвленість процесу творчого пошук при розв'язанні різних творчих проблем, наявність позитивних емоцій при досягнні кінцевої мети, відчуття впевненості в собі, у своїх можливостях і здатність знайти вихід з проблемних ситуацій.

Головними факторами, які визначають цілеспрямоване керування процесом розвитку творчої особистості є передусім наявність досить стійких інтерес саме до творчості. Тому дуже важливо мати уявлення щодо спрямованості інтересів молодших школярів, ступеня їх стійкості.

Формування в дітей глибоких і стійких інтересів до творчої діяльності є однією з основних передумов не лише становлення, а й розвитку творчої особистості.

Причому, успішна діяльність, яка пов'язана з інтересом, створює неначе «зону ближчого розвитку», зону підвищеної сенситивності для всіх впливів, котрі сприяють розвитку творчої особистості. тобто інтерес завжди викликає позитивне ставлення до відповідної галузі пізнання і тим самим створює передумови для оволодіння предметом інтересу, причому, спочатку виникає ситуативний, епізодичний інтерес, який при створенні умов завжди перетворюється в стійкий інтерес до певної сфери діяльності. У процесі перетворення ситуативного інтересу в особистісний емоційно-пізнавальне ставлення перетворюється в емоційно-пізнавальну спрямованість, тобто психологічну природу інтересу складає нерозривний комплекс важливих для особистості процесів (інтелектуальних, емоційних та вольових).

Основними критеріями при визначенні дієвості інтересу саме до творчої діяльності є:

усвідомлення предмету інтересу, яке детермінує поведінку індивіда;

чітко виражена потреба в занятті саме даною діяльністю;

емоційна зацікавленість у процесі творчого пошуку розв'язання різних проблем.

Іншою важливою складовою, яка сприяє розвитку творчої особистості, є наявність мотивації щодо досягнення успіху у процесі творчого розв'язання будь-яких проблем. Саме мотивація досягнень є однією з важливих складових, від якої залежить ефективність поведінки індивіда.

Таким чином, при підготовці молодших школярів до творчої діяльності, значну увагу слід зосередити на розвитку усвідомленого спонукання їх помислів та дій до творчості, потягів та бажань оволодіти вміннями та знаннями, котрі визначають творчий пошук, нестандартне мислення, оригінальність тощо



в). Методика роботи соціального педагога з обдарованими дітьми

Соціальний педагог організовує для батьків консультації спеціалістів з метою виявлення індивідуальних задатків дитини, здійснює постійний контроль між вчителями і батьками. Він організовує творчу діяльність дітей, частково приймаючи участь в створені Будинків дитячих творчості (зазвичай на базі Будинків піонерів), де в самих різноманітних видах діяльності реалізуються творчі можливості талановитих дітей.

Одна із проблем обдарованих дітей - шкільне навчання. Часто талановиті діти, щоб не привертати до себе уваги вчителів і не визивати негативної реакції однокласників, працюють нижче своїх здібностей, що заважає педагогам виявляти таких дітей. В результаті їх потенційні можливості не розвиваються.Та навіть, коли вчитель помітив здібності дитини, йому ніколи займатися з нею на уроці. Її він запитує рідше, чим інших учнів, оскільки впевнений, що ця дитина знає урок. Такий учень залишений сам собі, він якби на особливому положенні. В результаті він відокремлюється від учнівського колективу, в ньому формуються якості характеру, знижується успішність. Навчання, необхідна обдарованій дитині, можна забезпечити тільки гнучкими методами навчання. Більш пристосована для цього система сільської мало комплексної школи, де діти різного віку вчаться в одному класі. В міських школах вже зараз практикуються екстернатне або прискорене навчання з одного або двох предметів, відвідування учнів по тих предметах, з яких вони встигають. Про прискорені класи на початку XX ст. російський філософ В.В. Розанов писав :„Обдарований учень не змучується зовсім, не змучується ніколи працювати над змучуючим його предметом” . Він вважав, що в розвитку таланту поможуть спеціальні книжки, спеціально підготовлені творчі вчителі і раціонально організований навчальний процес. В ряді шкіл практикується перехід обдарованих дітей в більш старші класи, однак тут виникає ряд проблем. Потрапляючи в клас різних собі по розумовому потенціалу, ці діти фізично і соціально залишаються у своєму віці. Звідси неврози, не вміння спілкуватися, відірваність від побуту, життєвих проблем. Крім цього, дитина потрапляє у великий потік нової інформації, що викликає нервове психологічне перенавантаження.