Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МВС України

Донецький юридичний інститут

Кафедра спеціальної фізичної підготовки

Навчальна дисципліна «Фізична підготовка»

Сила - як фізична якість та методика розвитку

Виконав: Курсант Глоба Антон Олександрович

2011

Зміст

фізичний динамічний координація спритність

Вступ

Загальний огляд фізичних якостей

Сила, як фізична якість

Методи виховання сили

Висновки

Список літератури

Вступ

Виховання фізичних якостей студентів та курсантів виступає складовою процесу фізичного виховання та спрямовано на вирішення соціально зумовлених завдань, а саме всебічний та гармонійний розвиток особистості, підвищення адаптивних можливостей організму, підготовку функціональних систем організму до умов конкретної рухової чи професійної діяльності та інші. Організаційною основою виховання фізичних якостей виступають державні тести та нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України, які регламентують фізичне виховання на рівні інтегрованого соціального замовлення та визначають поетапність виховання фізичних якостей у віковому аспекті. Соціальна зумовленість виховання фізичних якостей спрямована на задоволення потреб суспільства у фізично підготовлених громадянах України, які мають високий рівень розвитку фізичних якостей та функціональних можливостей для забезпечення високої ефективності трудової діяльності. Особливої уваги у цьому процесі вимагає виховання фізичних якостей, а саме силових у курсантів, як майбутніх працівників міліції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано вирішення цієї проблеми, дає підстави стверджувати, що нашій країні проблему виховання фізичних якостей досліджували такі вчені, як В. Платонов, Т. Круцевич, Б. Шиян, Л. Волков, О. Демінського та ін.

Незважаючи на значну увагу педагогів, психологів, філософів, науковців у галузі теорії і методики фізичного виховання до означеної проблеми, окремі її кардинальні питання залишаються поки що нерозв'язаними. У науці цілеспрямовано не досліджувалися актуальні питання сутності та особливостей виховання фізичних якостей студентів та курсантів на заняттях фізичної культури.

Загальний огляд фізичних якостей

Розвиток рухових (фізичних) якостей полягає в тому, щоб у процесі занять фізкультурою розвивати в учнів швидкість, силу, спритність, витривалість. Цей процес тісно пов'язаний з формуванням рухових навичок і зумовлений обсягом і характером рухової активності дитини. Від рівня розвитку рухових якостей залежать результати виконання таких природних рухів, як біг, стрибки, метання, плавання та ін.

У молодшому шкільному віці природний фізіологічний розвиток рухових якостей має свої особливості: спритність і швидкість рухів розвиваються інтенсивніше, ніж сила і витривалість. Для методики фізичного виховання важливо враховувати те, що м'яз як орган відчуття дозріває раніше, ніж як робочий орган. У дітей з 7 до 13 років спостерігаються найбільші зрушення в розвитку координації рухів. З огляду на це, важливо правильно визначити зміст і методи фізичного виховання, які б сприяли розвитку в дітей рухових якостей відповідно до їхніх вікових особливостей.

Програма з фізичної культури для учнів початкових класів приділяє велику увагу розвитку рухових якостей школярів. У кожному її розділі, присвяченому формуванню і вдосконаленню, рухових умінь і навичок, передбачено матеріал для розвитку рухових якостей. Вчителям фізичної культури необхідно орієнтуватися на цей матеріал і виходячи з умов школи, виділяти на кожному уроці певну кількість часу (6-12 хв) на розвиток рухових якостей учнів.

В роботі з розвитку рухових якостей вчителю необхідно враховувати особливості індивідуального та вікового розвитку дитини. Якщо спрямований розвиток рухових якостей здійснюється в період прискореного вікового розвитку, то педагогічний ефект виявляється значно вищим, ніж у період уповільненого зростання. Тому доцільно здійснювати спрямований розвиток тих або інших рухових якостей у дітей в ті вікові періоди, коли спостерігається найбільш інтенсивне вікове зростання їх.

Розвиток фізичних якостей здійснюється у процесі навчання дітей рухових дій, в єдності з формуванням рухових навичок. Однак це не виключає потреби ставити спеціальні завдання з розвитку фізичних якостей школярів як для окремого уроку, так і для серії їх. Систематично вивчаючи фізичну підготовленість дітей, вчитель вирішує, над розвитком яких фізичних якостей учнів він працюватиме, ставить певні завдання і добирає фізичні вправи для виконання під час уроку.

Завдання з розвитку фізичних якостей змінюється від уроку до уроку не так динамічно, як завдання навчання. Дуже часто одне й те саме завдання розраховане на цілу серію (систему) уроків. Формулювання їх у плані уроку може бути таким: «Сприяти розвитку швидкості, спритності, гнучкості під час виконання певних фізичних вправ і проведення рухливих ігор».

Вправи для розвитку рухових якостей у плані-конспекті уроку можуть бути подані у вигляді як окремих вправ, так і комплексів, побудованих таким чином, щоб їхній вплив рівномірно розподілявся між найбільшими м'язовими групами організму учнів: розгиначі і згиначі тулуба, розгиначі рук, ніг, великі грудні м'язи та ін. Ці найважливіші м'язові групи визначають рівень розвитку «загальної сили», швидкості рухів та інших якісних сторін рухової діяльності. З метою підтримання стабільного інтересу до виконання комплексу слід періодично змінювати одні вправи комплексу іншими. У плані-конспекті уроку треба обов'язково зазначити дозування вправ і занотувати всі необхідні організаційно-методичні вказівки. Опис комплексу або окремих вправ для розвитку рухових якостей можна робити як у плані-конспекті уроку, так і на окремих картках, що додаються до плану-конспекту.

Для розвитку спритності і координації рухів необхідно використовувати різні поєднання елементарних рухів рук і ніг, поступово ускладнюючи їх, танцювальні рухи, ритмічну ходьбу у різних сполученнях, стрибки із скакалкою з додатковими рухами рук; стрибки через різні перешкоди; вправи з великим м'ячем -- передачі, перекидання тощо.

У дітей 7--8 років швидко вдосконалюється здатність до різних точних рухів. Цьому допомагають метання в ціль, вправи з малим м'ячем -- удари об підлогу й кидки об стінку з наступним ловінням, підкидання й ловіння м'яча з додатковими рухами.

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному положенні та під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лаві й колоді різними способами, з додатковими завданнями, а також гімнастичні вправи та ігри.

Силу розвивають головним чином за рахунок динамічних вправ. Учителю необхідно стежити, щоб навантаження не були граничні, бо максимальні напруження пов'язані з великими енерговитратами, що може призвести до загальної затримки росту. Вправи на силу не повинні приводити до тривалого навантажування, оскільки це підвищує внутрішньо-грудний тиск, що веде до здавлювання порожнистих вен і утруднює доступ крові до серця. Внаслідок підвищення внутрішньо легеневого тиску відбувається здавлювання легеневих капілярів, погіршується легеневий кровообіг, що може призвести до анемії мозку і знепритомніння. Тому для розвитку сили найкраще застосовувати ігри, що вимагають від дітей короткочасних швидкісно-силових напружень і помірних навантажень.

Для розвитку статичної витривалості доцільно використовувати вправи з достатньо тривалим утриманням певних поз: мішані виси, упори, стояння на носках, вправи з рівноваги на одній нозі.

Вправами, що розвивають витривалість динамічного характеру, є багаторазові повторення згинання й розгинання рук у положенні мішаних висів і упорів, присідання.

Для формування витривалості застосовують вправи, що дають фізичне навантаження на організм дитини, трохи більше за те, яке вона звикла переносити. Поступово її організм адаптується до більшого обсягу роботи, набуває здатності довше виконувати той чи інший рух (біг, серії стрибків) і швидко відновлювати сили після фізичних навантажень. Витривалість передусім виробляється під час бігу, стрибків, ходьби на лижах. Це так звана спеціальна витривалість, яка має властивість переходити на інші види діяльності такого ж характеру, інтенсивності й тривалості.

Так відбувається підвищення загальної витривалості дитини.

Сила як фізична якість

Сила - здатність людини долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль. Вона характеризує взаємодію двох тіл (наприклад, спортсмена і опори, спортсмена і снаряди) і безперервно змінюється з часом. Тому при оцінці сили, що проявляється в різних рухах, необхідно заздалегідь обумовлювати, що буде оцінюватися: або максимальна сила руху, або сила за певний проміжок часу.

Аналіз зусиль, що розвиваються людиною, може бути здійснено лише після їх виміру. М'язова сила може бути зареєстрована без приладів і за допомогою спеціальної апаратури. У першому випадку силу побічно можна оцінити по тому найбільшому вазі, який людина здатна підняти. Саме так визначають силові можливості спортсмена в важкоатлетичні двоєборство. Як правило, сила, реєстрована в таких умовах, складається з зусиль багатьох м'язових груп. Така сумарна оцінка силових можливостей необхідна лише в деяких випадках; частіше ж б-кість потрібно визначити силу будь-якої певної м'язової групи. Виміряти її можна тільки за допомогою механічних або електричних динамометрів. При оцінці рівня силових можливостей спортсмена дуже важливо правильно вибрати руху (тести), в яких буде вимірюватися сила, оскільки у стрибунів у висоту потрібно виміряти силу розгиначів ніг, у борців - силу згиначів і розгиначів ніг, рук, тулуба, у гімнастів - силу приводять м'язів рук.

Наукові дослідження та практика показують, що існують різні види сили. Прийнято говорити про статичної силі і динамічної силі. Який зв'язок між статичною та динамічною силою? Або, кажучи іншими словами, чи є перенесення сили у вправах різного характеру? Від цього залежить правильний вибір силових тренувальних вправ. Наприклад, чи корисно бігунові присідати з обтяженням граничного ваги (адже під час бігу проявляється динамічна сила, а в присідання з граничним вагою - статична. При збільшенні ж ваги обтяження або сили опору величина проявляється динамічної сили (її непрямим показником може служити швидкість руху) виявляється залежною від рівня розвитку статичної сили.

Наприклад, швидкість вильоту маленького каменю практично не залежить від рівня розвитку статичної сили, в той же час швидкість вильоту важких предметів (ядра, молота і т. п.) істотно зависить від величини статичної сили людини. В спортивних рухах часто необхідно проявляти силу в дуже короткий час. Сила, що проявляється в таких рухах, називається вибуховий, а самі руху - швидкісно-силовими. Дінамограмми, зареєстровані в будь-якому швидкісно-силовом вправі, що виконується новачком і майстром спорту, показують, що майстер спорту перевершує новичка не стільки за рівнем прояву максимальної сили, скільки за часом її досягнення. Майстер іноді досягає максимальних величин сили швидше новачка в чотири рази. Експериментально показано, що час досягнення максимуму сили для багатьох рухів перевищує 0,5 сек. і навіть 1,0 сек. Разом з тим у спортивній практиці є багато вправ, тривалість яких менше ніж 0,5 сек. У них, природно, ніколи не досягається силовий максимум, і тому провідним фактором, очевидно, буде не сама величина що розвивається сили, а її градієнт. Отже, підвищення силових можливостей спортсмена не завжди може призвести до покращення результату в обраному виді спорту. У таких випадках доцільніше підбирати вправи, які, не збільшуючи силу, сприяли б більш швидкому його прояву. Тоді можлива перемога спортсмена з меншою абсолютною силою (але з високим її градієнтом) над суперником з високим рівнем розвитку сили.

Прояв сили залежить від: 1) фізіологічного поперечника м'язів; 2) ступеня збудження нервових центрів, що відають скороченнями даної м'язи; 3) хімічної активності м'язової тканини;. 4) техніки виконуваного руху (стану опорно-рухового апарата в момент прояву сили).

За інших рівних умов існує пряма залежність між силою і вагою спортсмена. Не випадково тому спортсмени важкої ваги в боротьбі і важкої атлетики прагнуть збільшити свою вагу перш за все за рахунок збільшення м'язової маси. Іншими словами, вони прагнуть збільшити свою абсолютну силу, тобто сумарну силу найважливіших м'язових груп у будь-якому русі. Для більшості ж спортивних вправ набагато більше значення мають показники відносної сили, тобто сили, I що припадає на 1 кг ваги спортсмена. Наприклад, лише той гімнаст здатний виконати упор руки в сторони на кільцях ( «хрест»), у якого відношення сили привідних м'язів рук до ваги тіла дорівнює або більше одиниці. Відносна сила м'язів-розгиначів ніг у В. Брумеля та І. Тер-Ованесян в кілька разів більше, ніж у рядових майстрів спорту. Можливо, що це був один з факторів, що обумовили їх видатні результати. Підвищити рівень розвитку відносної сили можна практично одним шляхом - за рахунок збільшення абсолютної сили. При цьому потрібно підбирати такі вправи, виконання яких не збільшувало б м'язову масу, а отже, і вага спортсмена. Спроба збільшити відносну силу за рахунок зменшення власної ваги малоефективна.

Методи виховання сили

Так як силові якості можуть розвиватися і вдосконалюватися лише за умови максимальних м'язових напружень, то вся методика виховання сили повинна бути спрямована на прояв цих напруг. Методами виховання сили є: 1) метод максимальних зусиль - виконання вправ з граничними обтяженнями; 2) метод повторних зусиль - виконання вправ з обтяженнями неграничні «до відмови»; 3) метод динамічних зусиль - виконання вправ з обтяженнями різної ваги, що піднімаються з великою швидкістю.

Метод максимальних зусиль. Застосовуючи цей метод, граничні обтяження піднімають 1-2 рази. У даному випадку граничним тренувальним вагою вважається такий, що можна підняти без зайвих емоційних напруг. Як правило, величина його становить 80-90% від рекордного досягнення спортсмена. Цінність методу максимальних зусиль полягає у вдосконаленні внутрішньо-і між м'язової координації. Щоб підняти велику вагу, необхідно проявити максимальні м'язові напруги, а це можливо лише при участі в роботі всіх Механізмів м'язової регуляції. Напруга м'язів при роботі з граничним вагою призводить до стиснення кровоносних судин і ускладнення місцевого кровообігу. У зв'язку з цим, а також у зв'язку з короткочасністю роботи обмінні процеси не досягають свого максимуму і збільшення м'язової маси не відбувається. Тому в таких умовах сила збільшується в основному за рахунок вдосконалення регулювання напруги центральної нервової системи. Тільки цим, очевидно, можна пояснити той факт, що спортсмен, залишаючись в одній і тій же ваговій категорії, постійно збільшує свої результати.

Доцільність застосування методу максимальних зусиль залежить від кваліфікації спортсмена, періоду підготовки, завдань тренування і т. п. Найбільш широко він застосовується у тренуванні висококваліфікованих спортсменів. Але і в даному випадку його не слід розглядати як єдиний спосіб збільшення м'язової сили.

Метод повторних зусиль. Неграничні вага, що піднімають до відмови при тренуванні цим методом, зазвичай дорівнює 40 - 70% від максимального. Встановлено, що робота з обтяженнями лише такої ваги веде до зростання сили. При повторному підніманні ненасичених обтяжень рухові м'язові одиниці 1 залучаються до роботи поступово в міру стомлення. Тільки в останніх спробах структура діяльності рухового апарату приблизно така ж, як і при піднятті граничного ваги. У зв'язку з цим найбільше тренувальних дій надають саме останні спроби, в той час як попередні створюють необхідні для цього умови. Тому що робота здійснюється протягом досить тривалого часу, обмінні процеси різко посилюються, що призводить до збільшення м'язової маси. Метод повторних зусиль дуже ефективний в тренуванні спортсменів середнього класу. У поєднанні з методом максимальних зусиль його застосовують і спортсмени високої кваліфікації. Цей метод є основним при вихованні силової витривалості.

Метод динамічних зусиль. Зазвичай він застосовується з метою розвитку швидкісно-силових якостей практично у всіх видах спорту. У тренуванні спортсменів високого класу використовуються граничні для даного руху обтяження (тобто не взагалі найбільші, а такі, які суттєво не спотворюють техніку руху).

Для визначення граничного ваги спортсмен виконує змагальної або спеціально підготовче вправу, в якому реєструються характеристики техніки спочатку без обтяження, потім з обтяженням, послідовно збільшуючи його вагу. Як тільки при черговому збільшенні ваги обтяження буде відзначено суттєве викривлення техніки руху, повторення припиняється. Вага, піднятий останнім до спотворення техніки, буде граничним для даного спортсмена. Досить часто в тренуванні спортсменів високого класу застосовується так званий ударний метод (різновид методу динамічних зусиль) виховання динамічної сили. Відповідно до цього методу, опір задається не у вигляді зовнішнього обтяження, а у вигляді кінетичної енергії, яку необхідно різко погасити (наприклад, зістрибнути з підвищення і, тут же відштовхнувшись, стрибнути вгору або вперед).

Ізометричні силові вправи виконуються у вигляді короткочасних максимальних м'язових напружень. При цьому зовні видимих переміщень не відбувається. Наукові дослідження і практика показали, що застосування тільки ізометричних вправ дає досить невеликий зсув у розвитку сили. Пояснити це можна, мабуть, тим, що структура нервово-м'язової координації при виконанні динамічних вправ і ізометричних неоднакова. Тому і перенесення тренованості з ізометричних вправ на динамічні малий.

Необхідно відзначити також, що використання ізометричних вправ практично ніяк не впливає на збільшення аеробних і анаеробних можливостей спортсмена. Тому у видах спорту циклічного характеру, що вимагають прояву силової витривалості, застосовувати їх недоцільно. Тим не менше ізометричні вправи мають ряд переваг, які дозволяють використовувати їх у практиці фізичного виховання: вони прості, не вимагають складного обладнання, можуть вибірково впливати на певні групи м'язів, не пов'язані з великими енерговитратам.

Ізометричні вправи слід виконувати в положеннях, що відповідають певним моментам змагального вправи. Зазвичай їх включають до тренувальні заняття в незмінному вигляді протягом 8-10 тижнів, по 15-20 хвилин в кожному занятті.

Широке поширення одержали ізометричні вправи як прикладне засіб виховання сили в умовах гіподинамії, у відновлювальному періоді після травм, захворювань і т. п.

Сила, придбана в тренувальних заняттях, зберігається довше, якщо паралельно з її зростанням збільшувалася і м'язова маса. Збільшити м'язову масу простіше за все за допомогою таких вправ з обтяженнями, які займається може виконати не більше 8-12 разів (так званий повторний максимум-ПМ). Таке навантаження називається анаболической. Вона викликає різке посилення обмінних процесів у м'язах. Добре підготовлені спортсмени зазвичай виконують в одному тренувальному занятті кілька серій різноманітних вправ, які впливають лише на 1-2 м'язові групи. Так, наприклад, для м'язів-розгиначів ніг використовуються присідання, жим ногами, рухи ногами на спеціальному верстаті і т. п. Мало підготовлені спортсмени мають в одному занятті навантажувати всі найважливіші м'язові групи.

Найвищі показники сили зазвичай виявляються, якщо вправи виконуються з затримкою дихання на вдиху, рефлекторно що змінює стан скелетних м'язів. Проте така затримка приводить до напруженні, підвищується внутрішньо грудний тиск, а це, у свою чергу, - до здавлення порожнистих вен, погіршення кровотоку, напруженій роботі серцево-судинної системи. Якщо затримка дихання неминуча, у заняття необхідно включати вправи, що благотворно впливають на серцево-судинну та дихальну системи (біг, ходьба на лижах, плавання і т. п.). У видах спорту, де силові вправи є спеціально-підготовчими, їх найкраще проводити на початку тренувального заняття, тому що зростання сили краще за все відбувається, коли організм ще не змучений попередньою роботою. Необхідно пам'ятати, що організм швидко адаптується до будь-яких вправ, тому час від часу їх потрібно міняти.

Висновок

Для правильної організації навчального процесу з фізичної культури необхідно знати стан розвитку фізичних якостей кожного студента або курсанта. Оцінити їх можна за допомогою експрес-тестів, поданих у програмі: стрибки у довжину з місця, біг на 30 м, метання набивного м'яча (маса -- 1 кг), стискання кисті.

Стрибок у довжину з місця відбиває розвиток сили ніг та швидкості рухів. Для його виконання учень стає на вихідну лінію (носки за рискою), ноги на ширині плечей, робить змах руками назад і, відштовхуючись обома ногами, стрибає вперед, приземлюючись на обидві ноги. Під час змаху руками п'ятки від підлоги не відривати. З трьох спроб оцінюють кращу.

За допомогою бігу на 30 м, який проводять з високого старту на майданчику або в приміщенні (в гумових тапочках), оцінюють швидкісно-силові якості дитини. Школяр пробігає дистанцію двічі з перервою 10--15 хв. До уваги беруть кращий результат. У кожному забігу беруть участь два школярі.

Для оцінки швидкісно-силових якостей м'язів рук і тулуба використовують метання набивного м'яча обома руками з-за голови, сидячи на підлозі. З трьох кидків фіксується кращий результат, що вимірюється від стартової лінії (за спиною) до місця падіння м'яча. Для вимірювання використовують розмічену гумову доріжку. На відстані до 1,5 м перед учнем натягують шнур або ставлять будь-яку перешкоду такої самої висоти, яка зумовлюватиме траєкторію вильоту м'яча під кутом 40--45°, тому що від цього залежить результат кидка.

Силу стискання кисті вимірюють ручним дитячим динамометром двічі кожною рукою по черзі. Його тримають у витягнутій в сторону руці. З двох спроб до уваги беруть кращу.

Уроки з прийому експрес-тестів слід організувати так, щоб іспити можна було провести на одному-двох заняттях. На початку уроку з учнями всього класу проводиться біг на 30 м, потім клас поділяють на 3 групи, що відповідає кількості експрес-тестів.

Результати випробувань заносяться до відповідних граф класного журналу. Вимірювання за експрес-тестами слід проводити двічі за навчальний рік: з 15 по 25 вересня та з 15 по 25 квітня. Результати учнів зіставляються з нормами оцінки фізичної підготовленості дітей відповідного віку і статі.

Це дає змогу оцінити фізичну підготовленість учня за п'ятьма рівнями -- низьким, нижчим за середній, середнім, вищим за середній і високим.

Рівні фізичної підновленості учнів доцільно записувати в класний журнал у вигляді балів: високий рівень -- 5, вищий за середній -- 4, середній -- 3, нижчий за середній -- 2 і низький -- 1. Далі додаванням балів і діленням їх на кількість експрес-тестів виводять середній бал, який свідчить про рівень фізичної підготовленості школяра.

Після визначення конкретних завдань уроку вчитель добирає засоби, з допомогою яких він розв'язуватиме поставлені завдання. Оскільки основні завдання уроку розв'язуються в основній частині уроку, то й добір змісту і засобів слід розпочати з неї, а вже далі визначати зміст, засоби й методи підготовчої та заключної частин.

Потім учитель визначає місце проведення уроку, необхідне обладнання та інвентар, дозування вправ, роблячи відповідні методичні зауваження щодо виконання їх.

З цією метою він передбачає різноманітні методи і прийоми, встановлює певний порядок вивчення вправ і переходу від однієї до іншої, а також способи пересування учнів на уроці.

Список літератури

1. Воячецкий 3. Развивая силу // Физическая культура в школе,2000. -- №2. -- С.46.

2. Гуревич Й.А. Круговая тренировка при развитии физических качеств / Изд. 3-є, перераб. й доп. -- Минск: Внсшєйшая школа, 1985. -- 256 с.

3. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я, працездатність . --Львів, 1993. -- 131 с.

4. Определение физической подготовленности школьников / Под. ред. Б.В.Сермеева. -- М.: Педагогика, 1973. -- 104 с.

5. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология / А.Г. Хрипкова. - М. : Просвещение, 1978. - 287 с.

6. Фізична культура: програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-12 класи. -К. : Ірпінь, 2005. - С. 10-15.

3. Романенко В.А. Двигательные способности человека / В.А. Романенко. - Донецк, 1999. -336 с.

7. Теория и методика физического воспитания / [под ред. Б.А. Ашмарина]. - М. : Просвещение, 1990. - 287 с.

8. Теория и методика физической культуры / [под ред. Ю. Курамшина]. - М. : Советский спорт, 2004. - 464 с.

9. Теорія і методика фізичного виховання : у 2 т. - К. : Олімпійська література, 2008. -Т. 1. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання / [за ред. Т.Ю. Круцевич]. - 391 с.

Размещено на Allbest.ru