Формування особистості студента, як майбутнього фахівця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постановка проблеми у загальному вигляді

Формування особистості студента, як майбутнього фахівця будь-якої галузі народного господарства, значною, і досить часто визначальною мірою, залежить від педагога, який його навчає та виховує. Діяльність педагога протягом багатьох століть, перш за все, відрізнялася тим, що він навчав. Однак, на даний час, в результаті науково-технічного прогресу, знання своєї дисципліни перестало бути основною ознакою кваліфікації викладача, оскільки обізнаність тих, хто навчається, іноді може бути вищою від тієї, якою володіє педагог.

Тому професійні знання є обов'язковою умовою професійності педагога. З іншого боку, педагога минулого відрізняло ще й те, що він був єдиним джерелом знань. Функція інформатора й зараз залишається змістовою стороною діяльності викладача, але крім шляху „педагог-студент", знання до студента доходять за допомогою різних засобів (книги, журнали, газети, радіо, телебачення тощо).

Отже, роль самого педагога та вимоги до нього змінилися, що вимагає від нього постійного удосконалення, творчості, пошуку нових підходів до формування особистості студента як майбутнього фахівця. Вища школа, відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, проголошена «рушійною силою побудови громадянського суспільства, яка повинна забезпечити фундаментальну наукову та професійну підготовку майбутніх фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх інтересів та здібностей», що в свою чергу вимагає розвитку та удосконалення педагогічного професіоналізму науково-педагогічних кадрів.

Отже, актуальною проблемою на сучасному етапі розвитку системи освіти, зокрема вищої, є вивчення структури професійної діяльності педагога вищої школи, яка є моделлю підготовки магістрантів та молодих викладачів до науково-педагогічної діяльності на високих рівнях професіоналізму, що в свою чергу є умовою ефективного формування студента як майбутнього фахівця.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Дослідження педагогічної діяльності та її структури стало предметом аналізу багатьох педагогів і психологів. Аналіз стану розробки даної проблеми показав, що різні підходи до педагогічної діяльності та її структури розкриті в роботах А.М. Алексюка, Ю.К. Бабанського, В.П. Беспалька, В.М. Галузинського, І.А. Зязюна, В.А. Казакова, Н.В. Кухарєва, Н.В. Кузьміної, Н.Г. Печенюк, В.А. Сластьоніна, Ф.П. Тонких, І.Ф. Харламова та інших, однак більшість учених, розкриваючи структуру педагогічної діяльності викладача, не враховували особливості діяльності у різних ланках освіти.

Формулювання цілей статті

Метою даної публікації є розкриття сутності науково-педагогічної діяльності викладача та здійснення її структурно-компонентного аналізу як однієї з умов ефективного професійного формування особистості студента.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сутність педагогічної професії проявляється в діяльності, яку забезпечують її представники і яка називається педагогічною. За тлумаченням сучасного словника з педагогіки, автором якого є Є.С. Рапацевич, „педагогічна діяльність - це особливий вид суспільно-корисної діяльності дорослих людей, яка свідомо спрямована на підготовку підростаючого покоління до самостійної діяльності у відповідності з економічними, політичними, моральними і естетичними цілями" [1, с. 576].

Даний вид діяльності здійснюють не лише педагоги, а й батьки громадські організації, засоби масової інформації тощо, однак, у першому разі - це професійна діяльність, а в другому - загально-педагогічна, якою може займатись кожна людина, здійснюючи самоосвіту, самовиховання чи виховуючи власних дітей.

Педагогічна діяльність, як професійна діяльність, має місце в спеціально організованих для цього суспільством освітніх закладах (дитячих садках, школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих закладах освіти). Мета даної діяльності пов'язана з реалізацією мети виховання, яка і сьогодні багатьма розглядається як загальнолюдський ідеал гармонійно розвиненої особистості. Ця загальна стратегічна мета досягається вирішенням конкретизованих завдань навчання і виховання за різними напрямами, які здійснюються через компоненти структури педагогічної діяльності педагога.

В цілому структура педагогічної діяльності включає в себе велику кількість різних елементів, водночас більшість дослідників намагається згрупувати і скомпонувати їх, виділивши компоненти та аспекти педагогічної діяльності, які її складають.

Під структурою розуміють сукупність стійких зв'язків між множиною компонентів об'єкта, що забезпечують його цілісність. Таке визначення структури дозволяє проаналізувати педагогічну діяльність з точки зору її побудови і основних компонентів, що входять в дану структуру [2, с. 680].

Аналіз досліджень вчених дозволяє стверджувати, що існують різні підходи до розуміння структури професійної діяльності педагога. Так, наприклад, В.А. Козаков в організаційно-психологічну структуру педагогічної діяльності включає дві групи елементів: організаційні (суб'єкт, процес, предмет, умови, продукт) і соціально-психологічні (мета, мотив, засоби, спосіб, результат). І.А. Зязюн з позиції педагогічної майстерності стверджує, що здійснюючи рефлексивне керівництво розвитком учнів, учитель має бути здатним керувати собою і через себе - всіма компонентами педагогічної діяльності (мета, суб'єкт, об'єкт, засоби, результат), тобто виділяє п'ять організаційних компонентів педагогічної діяльності.

Розповсюдженою і загальновизнаною є психологічна структура діяльності педагога, яка запропонована вченою Н.В. Кузьміною, де вона виділяє чотири основні компоненти педагогічної діяльності, які відображають структуру навчально-виховного процесу: конструктивний, організаторський, комунікативний, дослідницький (гностичний). Водночас, на думку вченої, наявність кожного компонента у педагогічній діяльності вимагає від педагога спеціальних знань, умінь і навичок [3, с. 95].

Дану структуру й зміст педагогічної діяльності, в основному, підтримують багато вчених, аналогічно, виділяючи в структурі діяльності педагога чотири компоненти, більш суттєву увагу звертають на комплексний характер їх вияву.

Відомий вчений - дидакт Ю.К. Бабанський, розглядаючи структуру навчального процесу, виділяє в ньому шість основних компонентів педагогічної діяльності: цільовий, стимулуючо-мотиваційний, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний, оцінювально-результативний .

Аналізуючи структуру педагогічної діяльності за Ю.К. Бабанським, ми повністю поділяємо думку В.М. Галузинського, М.Б. Євтуха, А.В. Скрипченка та інших вчених, які підтримали дану класифікацію і акцентували увагу на тому, що в кожен компонент професійної діяльності педагога, в їх внутрішню основу вноситься творчий елемент, який відображає, в більшості, комбінування методів і засобів навчання та вибір форм його організації [4, с. 107].

Неабиякий інтерес викликає думка Н.В. Кухарєва про набір умінь, якими повинен вміти користуватися педагог у своїй діяльності. До них входять: діяльність з конструювання інформації (конструктивний компонент); залучення тих, хто навчається до корисного для них виду діяльності (організаторський компонент); забезпечення зустрічних бажань вчитися (стимулючо-мотиваційний компонент); створення здорового мікроклімату в навчальному процесі (комунікативний компонент); здійсненню зворотнього зв'язку (комунікативно-дослідницький компонент). Поряд з цим, вчений виділяє ще й спеціальні уміння: когнітивно-моделюючі і конструктивно-моделюючі [5, с. 91-94].

Враховуючи основні функції педагогічного процесу, досить широко і чітко структуру педагогічної діяльності пропонує І.Ф. Харламов, включаючи до неї основні види діяльності педагога: а) діагностична; б) орієнтаційно-прогностична; в) конструктивно-проектувальна; г) інформаційно-пояснювальна; д) організаторська; е) комунікативно-стимулююча; ж) аналітико-оцінювальна; з) дослідницько-творча. Вчений вважає, що оволодіння означеними видами педагогічної діяльності допоможе педагогу піднятися на вершину педагогічної майстерності [6, с. 247].

Цікавими, на наш погляд, є твердження О.О. Абдулліної, яка наголошує на тому, що діяльність педагога на сучасному етапі розвитку суспільства набирає цілісного характеру. Властивість цілісності його праці проявляється, по-перше, в реалізації основної функції - формуванні всебічно розвиненої, гармонійної особистості; по-друге, в комплексному підході до виховання підростаючого покоління, який забезпечує єдність напрямів змісту виховання; по-третє, в співдружності педагогічних, учнівських, батьківських і трудових колективів, взаємодії навчальних закладів, сім'ї і суспільства у вихованні; по-четверте, в гармонійному поєднанні різних видів його діяльності (навчальної, виховної, суспільної, методичної, освітньої) [7, с. 18].

Окрім розглянутих нами найбільш поширених структур діяльності педагога досліджували педагоги та психологи, беручи до уваги ознаки професійної діяльності педагога. Так, Ю.В. Котєлова виділяє такі професійно важливі ознаки педагогічної діяльності: психологічні здібності сенсорної, мислительної, моторної діяльності, - і потім: увагу, пам'ять, емоційно-вольову сферу та особливості особистості, а В.Д. Шадриков у психологічну систему діяльності включає такі цікаві блоки: мотиви професійної діяльності; програми діяльності; інформаційні основи діяльності; прийняття рішень і підсистеми професійно важливих якостей.

Аспектний підхід до структури педагогічної діяльності з єдиних методологічних позицій розглядається в монографії М.Н. Катханова, В.В. Карпова і Н.Г. Свиридової [8, с. 7-8]. Автори стверджують, що в даний час, коли на перший план виступають вимоги підготовки педагога з новим мисленням, педагога-творця, дослідника, його підготовку не можна розглядати лише з утилітарної, професійної точки зору. Тому, говорячи про викладача з новим мисленням, необхідно знову і знову повернутися до філософського, соціально-морального, професійного й методологічного аспектів підготовки викладача.

Такий підхід, на наш погляд, значно розширює й доповнює можливості аналізу структури професійної діяльності педагога в нових умовах розвитку системи освіти України, дозволяє поглянути на педагога не лише як на носія знань, але й духовних начал, як на людину, що формує людські душі; даний підхід дає можливість показати пріоритет гуманізації, гуманітаризації, інтелекту та фундаменталізації в підготовці педагогів з новим мисленням.

Розглянемо ці аспекти. Філософський аспект дозволяє педагогу бачити перспективу розвитку суспільства і на цій основі будувати свою професійну діяльність. Такий підхід до побудови системи освіти педагога у вищому навчальному закладі створює сприятливі умови для формування майбутнього фахівця з новим мисленням.

Соціально-моральний аспект пов'язаний з підготовкою викладача як творця та носія високих гуманістичних традицій. Відповідно до гуманізації освіти, перспектив її розвитку, висуваються нові завдання у діяльності педагога з новим мисленням.

Професійний аспект визначає відповідність викладача сучасному науковому, педагогічному рівням, які необхідні для власної компетентно-інтелектуальної діяльності в навчальному закладі.

Методологічний аспект розкриває мету, завдання й методологію діяльності педагога, що базується на прогресивній концепції вищої освіти, на засвоєнні новітніх технологій навчання, що існують у вітчизняній та зарубіжній практиці викладання.

Організаційно-структурний аспект полягає в розробці найбільш результативних форм науково-педагогічної діяльності. Зокрема, це стосується критичного аналізу підготовки до професійної, самостійної науково-педагогічної діяльності в системі неперервної освіти.

Таким чином, аспектний аналіз педагогічної діяльності дає можливість оцінити структуру педагогічної діяльності з оновленої точки зору, побачити перспективи розвитку вимог до даного виду діяльності, переваги тих чи інших вимог і положень до фундаменталізації, гуманізації, інтелектуалізації, наукового підходу до викладача.

Цікавим, на наш погляд, є розгляд цієї проблеми В.М. Вергасовим, що суттєво розширює спектр підходів до аналізу педагогічної діяльності. Обґрунтовуючи принципи підходу до кількісних критеріїв оцінки педагогічної діяльності, вчений, спираючись на фундаментальні принципи поділу складного фактора на складові частини, що запропоновані Р. Кіні та Х. Райфою, поділив педагогічну діяльність на три великих сфери: навчально-методичну, наукову і суспільно-виховну.

Враховуючи вагомість кожної сфери діяльності педагога, В.М. Вергасов керується запропонованими Р. Кіні та Х. Райфою принципами і намагається в структурі педагогічної діяльності виділити її провідну, основну ланку [9, с. 87].

Підтримуючи ідею В.М. Вергасова про використання сферного і внутрішньо-сферного аналізу структури педагогічної діяльності, яка близька за змістом до методу аналогій В.А.Козакова, вбачаємо в цьому підході достатньо переконливий шлях виявлення в кожній сфері діяльності педагога рівнів ієрархії для різних факторів, які впливають на кожну сферу діяльності, враховуючи розроблені автором «вагомі коефіцієнти». У своїй монографії В.М. Вергасов, використовуючи авторський підхід, і на основі виведених ним формул стверджує, що наукова сфера діяльності в структурі професійної діяльності сучасного педагога суттєво визначає її ефективність. Водночас ефективність педагогічної діяльності автор ставить у залежність від повноти задоволеності педагога кожною сферою діяльності, виділяючи «наукову сферу його діяльності як суттєву».

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі, за М.М. Фіцулою, - це діяльність спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну , суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства [10, с. 45].

Відповідно викладач вищої школи має відповідати ширшим вимогам, які передбачають, на думку А.І. Кузьмінського, сформованість різних видів компетентності, а саме: професійної, педагогічної, соціально-економічної, комунікативної [11, с. 137].

Компонентами структури педагогічної діяльності, за Н.В. Кузьміною та З.Ф. Єсарєвою, є, як зазначалося вище, гностичний, конструктивний, організаторський і комунікативний. Спробуємо розкритим їх враховуючи специфіку педагогічної діяльності у вищій школі, яка передбачає навчальну (викладацьку), виховну, методичну та науково-дослідницьку роботу, оскільки, як зазначають С.Д. Рєзнік та О.А. Вдовіна, в процесі науково-педагогічної діяльності викладач вирішує завдання навчання, виховання і розвитку студентів, що й визначає основні функції діяльності педагога вищої школи [12, с. 11].

Гностичний компонент передбачає систему знань та умінь викладача, які спрямовані насамперед на реалізацію пізнавальної діяльності, що є основою його професійної діяльності. Зокрема даний компонент пронизує дослідницьку діяльність викладача, оскільки спрямований на діагностування, аналіз, самоаналіз результатів власної педагогічної діяльності, навчально-виховного процесу, рівня навчальних досягнень студентів. Даний компонент є стрижнем всіх інших компонентів, оскільки впливає на рівень творчості при здійсненні викладачем всієї педагогічної діяльності.

Конструктивний компонент педагогічної діяльності викладача вищої школи забезпечує реалізацію таких важливих завдань у діяльності педагога як: структурування курсів, які він читає, підбір конкретного навчального матеріалу до теми, вибір методів, форм, прийомів, які є найефективнішими для конкретної ситуації, планування навчальної, виховної та дослідницької роботи.

Організаторський компонент слугує упорядкуванню, самоорганізації власної педагогічної діяльності, процесу навчання та виховання студентів. Наявність організаторських здібностей дозволяє вести успішну, ініціативну, повноцінну діяльність, яка в основному дає позитивні результати. Цікавим є факт, що організаторські здібності, на відміну від гностичних та конструктивних, з віком знижуються. Відповідно доцільним, на нашу думку є залучення молодих педагогів-науковців до педагогічної діяльності у вищих навчальних закладах.

Комунікативний компонент є важливим при здійсненні різних видів педагогічної діяльності викладача вищої школи, адже від рівня комунікативності, стилю спілкування залежить легкість встановлення контактів з студентами, викладачами-колегами, адміністрацією. Комунікативні здібності викладача допомагають не лише у передачі навчальної інформації студентам, але й активізації їх навчально-пізнавальної діяльності, налагодженні наукових контактів з іншими науковцями, а також у викладенні різних наукових положень, поглядів, думок з досліджуваної наукової проблеми у власних публікаціях.

Діяльність викладача вищого навчального закладу включає декілька рівносильних складових: викладацька (навчальна), виховна, науково-методична діяльності.

Розглянемо кожну з них. Під викладанням більшість вчених розуміють діяльність педагога в процесі навчання, що полягає в постановці перед тими, хто навчається, пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою студентів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Процес викладання на сучасному етапі змінив своє значення. Це пояснюється тим, що колись під викладанням розуміли передачу інформації від педагога до студента, де викладач відігравав функцію інформатора. Сьогодні від процесу викладання вимагають взаємодії, співпраці, співробітництва між педагогом і тим, хто навчається, що в свою чергу висуває перед педагогом завдання використання нових форм, методів, прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Не менш важливою і складною частиною педагогічної діяльності є виховна робота викладача, яка вимагає підбір змісту з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості молодих людей та студентського колективу. Для реалізації змісту виховання педагог зобов'язаний володіти уміннями добирати форми, методи, прийоми виховної роботи, що імпонували б тим, кого виховують. Даний вид діяльності реалізується при виконанні обов'язків куратора студентської академічної групи, а також при викладанні навчальних дисциплін та при проведенні індивідуальної роботи зі студентами.

Оскільки, всі вчені сходяться на думці, що будь-який педагог зобов'язаний працювати на творчому рівні, враховуючи вікові та індивідуальні особливості студентів, прогнозуючи та аналізуючи результати їх навчально-пізнавальної діяльності та власної педагогічної діяльності, то одним із видів роботи педагога є постійне дослідження педагогічного процесу, його елементів та компонентів, що є основою науково-методичної роботи. Крім названих видів роботи науково-методична діяльність передбачає дослідження наукової проблеми з дисертаційної теми, видання науково-методичної продукції.

Педагог повинен мати великий об'єм уваги, стійкість та розділення бо він працює з великою кількістю людей одночасно, повинен охоплювати увагою усе, що відбувається під час заняття.

Також він відразу повинен аналізувати велику кількість інформації і утримувати її не тільки в увазі, але і в пам'яті. Можна казати, що короткочасна та довгочасна пам'ять, їх добра розвинутість є також необхідною складовою для успішної діяльності педагога.

Оскільки педагог аналізує велику кількість інформації, то повинна бути розвинена, може не ідеально, але певною мірою, зорова, слухова, моторна пам'ять.

Для того, щоб, проаналізувавши інформацію викладач міг адекватно донести її до учнів, йому потрібне не тільки репродуктивне мислення, але й багато що залежить від розвину тості творчого, образного, логічного мислення. Теоретичне і практичне мислення також виграють важливу роль, особливо теоретичне. Тому що багато викладачів вищої школи є науковцями, тому теоретичне мислення повинно бути дуже розвинутим. Це є необхідною складовою для аналізу інформації.

Для роботи також важливі і деякі особистісні характеристики та риси характеру. Стриманість, емпатія, відчуття інших, розуміння їх проблем, відчуттів, спокій у відношеннях з іншими людьми це необхідні складові для успішної праці педагогом, тому що він постійно спілкується з людьми, студентами і для взаєморозуміння та збереження власного спокою і здоров'я йому потрібно бути спокійним.

Чесність, справедливість повинні бути невід'ємними характеристиками педагога, інакше він не зможе повноцінно працювати, мати добру репутацію (а це дуже важливо), не зможе бути авторитетом для студентів.

Слід також відзначити врівноваженість, самоконтроль, психічну стійкість, якими повинен володіти педагог.

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.

Викладач великій кількості людей дає можливість не лише багато чого дізнатися, а й відчути ту особливу емоцію доторку до науки, до пізнання, до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу. Що й зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставах за участю великих майстрів.

Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати інтелектуальним, естетичним і кінець-кінцем просто духовним багатством. Лекції у студентському житті становлять лише момент, але цього досить для того щоб залишити в їхній пам'яті глибокі сліди. Тому значення особистості педагога в педагогічному процесі накладає на нього велику відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача.

Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого викладання. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до діяльності актора.

Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і блискучими лекторами; М.В.Ломоносов, Д.1.Менделєєв, К.А.Тімірязєв, Н.Н.Лузін, О.Ю.Шмідт - цей список можна було б продовжити. На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С.Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема педагогічної майстерності досліджувалась багатьма вченими. У їхніх роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти.

Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона характеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.

Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).

Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоціонально-відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.

У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі; для педагога - студенти).

У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Викладач передає студентам не лише свої знання, а й своє ставлення.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:

- культура спілкування викладача зі студентами;

- саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутрішнім самопочуттям;

- оволодіння увагою аудиторії;

- виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога);

- володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).

Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок з індивідуальної особливістю викладача.

Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладачів і студентів піл час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції; пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.

На етапі управління спілкування необхідно вміння підтримувати ініціативу студентів організувати діалогічне спілкування.

Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціатором в управлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачу студентам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією аудиторією.

Усе це допомагає переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникає на початку викладацької діяльності. Передусім це деякий страх перед аудиторією. Він знімається психологічним настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошуком емоційного "ядра" спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собі оптимістичні прогнозування своєї діяльності.

Фактор уміння спілкуватись дуже аргументовано викладений у книзі Д.Карнегі '' Як завойовувати друзів і впливати на людей", а також у книзі А.Іствуда "Я Вас слухаю". Молодим викладачам буде дуже корисно познайомитись з ними.

Педагог повинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!

Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із студентами перебуває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції - творчість педагога.

Слід згадати про творче самопочуття викладача. За Станіславським, це така душевна і тілесне почуття актора на сцені, яка благотворно сприяє творчому процесу.

Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.

У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття викладача:

- зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом; усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи збуджувачем його творчості; усвідомлення задуму цілей і завдань впливають на волю, розум і почуття викладача, стаючи збуджувачем його творчості:

- уявлення викладачем усіх студентів і кожного ніби "зсередини";

- здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.

Лекція викладача схожа на дію, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. Викладачеві необхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.

Велике значення під час спілкування викладача з аудиторією мають пантоміміка і міміка.

Пантоміміка - це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, невпевненість у собі. естетика тіла не терпить поганих звичок: покачування взад - вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо. Жест викладача повинен бути органічним і стриманим, без різних змахів.

Міміка - мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м'язів обличчя. Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі; '' Порожні очі - дзеркало порожньої душі".

Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.

В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення;

- не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення;

- не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег;

- вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності;

- по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;

- не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на "чорний ящик";

- вдосконалення і самовдосконалення викладача не має меж.

Співробітники університету та інших закладів освіти мають право на:

· вільний вибір форм, методів, засобів навчання чи наукової діяльності, виявлення педагогічної і наукової ініціативи;

· індивідуальну педагогічну і наукову діяльність;

· одержання всіх інформаційних, навчально-методичних та інших матеріалів, що розробляються в університеті (інституті), а також інформацію про рішення президента, Вченої ради, ректора університету (інституту) та заходи, що плануються;

· участь у громадському самоврядуванні, виборах керівних органів університету (інституту) та їх структурних підрозділів;

· користування всіма видами послуг, що їх може надавати університет (інститут) своїм працівникам, а також усіма іншими можливостями університету (інституту) стосовно отримання матеріальної допомоги; сприяння у розширенні та удосконаленні своєї діяльності, оперативного та ефективного вирішення навчально-методичних, науково-дослідних та виробничих проблем;

· користування подовженою оплачуваною відпусткою;

· участь в обговоренні і розв'язанні найважливіших питань навчальної, наукової та виробничої діяльності університету (інституту) і його підрозділів, подання пропозицій стосовно поліпшення їх роботи; пільгове забезпечення житлом у порядку, встановленому законодавством;

· виконання роботи на умовах штатного сумісництва, або погодинної оплати, на одержання заробітної плати за заміну тимчасово відсутніх співробітників, на оплату праці за госпрозрахункову діяльність, роботу в спільних підприємствах, фірмах, кооперативних органах тощо;

· підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання і наукової діяльності, організації та установ, які здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку;

· захист професійної честі, гідності;

* обирання засобів і методів навчання, наукової діяльності. Співробітники університету (інституту) зобов'язані:

· дотримуватися Статуту університету (інституту), чинного законодавства України і міжнародних угод;

· забезпечувати умови для засвоєння студентами, слухачами, стажистами, аспірантами, докторантами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог державних стандартів, сприяти розвитку здібностей у останніх;

· брати активну участь у вирішенні завдань, що стоять перед університетом (Інститутом), забезпечувати високий рівень підготовки спеціалістів і проведення науково-дослідних робіт;

· наставництвом і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі;

· регулярно, не рідше одного разу на п'ять років проходити різні форми підвищення кваліфікації із збереженням середньої заробітної плати і виплатою витрат на підвищення кваліфікації за рахунок вищого навчального закладу;

· виховувати повагу до людей, національно-культурних, духовних та історичних цінностей України, країни походження, державного і соціального устрою, цивілізації, відмінних від власних, дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

· виховувати молодь у дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

Висновки

педагогічний майстерність викладач студент

На підставі здійсненого аналізу педагогічної діяльності можна стверджувати, що:

- педагогічна діяльність викладача вищої школи - це особливий вид діяльності, об'єктом якої є людина з притаманними їй якостями. Основна особливість, що вирізняє її з-поміж інших видів діяльності, полягає в тому, що вона формує інші види діяльності та спрямована на формування професійних знань, умінь і навичок майбутніх фахівців;

- педагогічна діяльність викладача вищої школи - це розумова, творча діяльність, яка постійно розвивається; вона персоніфікована й високо відповідальна, оскільки від рівня фахівців залежить розвиток економіки та народного господарства держави; має велике нервове навантаження на особистість, яка бере в ній участь;

- педагогічна діяльність викладача вищої школи - це розв'язання безкінечної кількості педагогічних задач, кожна з яких передбачає усвідомлення кінцевої мети діяльності, способів її досягнення шляхом розв'язання багатьох стратегічних і тактичних завдань професійного навчання, виховання та розвитку, які співвідносяться між собою і розв'язуються впродовж навчальної та позанавчальної діяльності студентів;

- професійна діяльність педагога вищої школи включає цілу низку компонентів, які вимагають від нього певних визначених знань, умінь і навичок для стимулювання пізнавального інтересу студентів і лише творчий підхід дозволяє реалізувати вміння для найвищого рівня їх розвитку.

Цілісний підхід до реалізації всіх компонентів дозволить наблизити педагогічну діяльність викладача до такої, що розвивається, а це буде сприяти формуванню педагога-дослідника, педагога-майстра.

Размещено на Allbest.ru