Виховання національної самосвідомості школярів засобами народного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Виховання національної самосвідомості школярів засобами народного мистецтва

Вступ

Соціально-культурні, політичні особливості нинішнього етапу розвитку України вимагають від освіти формування принципово нового типу особистості. Йдеться насамперед про новий тип особистості, адекватний за своїми якостями суспільним змінам. Важливим завданням освіти 21століття є формування національної самосвідомості молоді.

Головна мета національного виховання-виховувати дітей в дусі патріотизму любові до рідної землі. Процес навчання повинен бути спрямований на формування цілісної, інтелектуально розвиненої особистості.

У сучасній школі реалізація національного виховання -одне з найважливіших питань ,вирішення якого ґрунтується на теорії Н.Русової, В.А.Сухомлинського та ін. Відповідно до їх точки зору, національне виховання має провідну роль у розвитку дитини [3,с.11].

Національне виховання являє собою цілісний процес. Дослідження національного виховання як цілісного процесу доводить, що будь-яке виховання завжди має бути національним.

Отже, актуальність проблеми національного виховання й обумовила вибір теми курсового»Виховання національної самосвідомості школярів засобами українського народного мистецтва»

Об'єкт дослідження-виховання національної самосвідомості школярів.

Предмет дослідження-етапи, принципи, напрямки, завдання, шляхи реалізації національної самосвідомості школярів.

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування значення національної самосвідомості для формування всебічно розвиненої особистості

1.1 Особливості процесу виховання

В основі виховання будь-якого народу лежить природна потреба у самозбереженні, самовдосконаленні, самоствердженні, шляхом розбудови власної держави. Через це будь-яке виховання завжди має бути національним.

Повсюдно у вихованні діє, усвідомлення, що ” ... виховання, коли воно не хоче бути безсилим, повинно бути народним”[5,c.182]

Історична можливість нашого народу розбудувати власну державу(що стало можливим після розпаду Радянського Союзу) зумовлює потребу глибинної перебудови системи виховання у напрямку створення саме національного виховання. Воно повинно бути глибоко пройняте національним духом - не від почуття ненависті і ворожості щодо сусідів, а від любові до рідної землі. Стоїмо в дійсності лише на початку становлення такої національної системи виховання.

Зрештою, у трактуванні самого поняття ”національне виховання” вже тоді виявила себе певна двозначність. По-перше, воно розглядалося як явище багатоаспектне, що охоплює мораль, виховання громадянина-патріота, релігійне, господарське та фізичне виховання, виховання сім'янина, виховання характеру тощо. Всі ці аспекти мають національний відтінок і національну орієнтацію, бо кожен народ дещо по-своєму трактує мораль, по-своєму ставиться до громадських справ, до свого господарства, до родини, має навіть власну систему фізичного виховання тощо. По-друге, під терміном ”національне виховання” Конгрес розумів також певні ”концентровані” зусилля, спрямовані на розвиток національного самосвідомості української дитини, плекання в ній етнічних прагнень, певні спеціальні заходи, зорієнтовані на такі дещо вужчі, але важливі для нації цілі.

Двозначність цього терміна характерна і для нашого часу і, як видається, вона вносить деяку дезорієнтацію у розуміння самого його змісту, чим користуються опоненти нашої незалежності. Зважимо, що термін ”національний” сьогодні трактується по-різному представниками різних етносів, що живуть в Україні: кожен бачить тут лише ”своє”. До того ж в останні роки цей термін набув ширшого значення (”національний банк”, ”національна телерадіокомпанія” і т. ін.). Виникає, отже, потреба розрізняти два поняття національного і відповідно визначитися з термінологією.

По-перше, це національне виховання, що впливає з основ державності і відповідає процесам державотворення. Повертаючись до поглядів К.Ушинського, таку багатоаспектну систему виховання доцільно називати українським вихованням. Воно стосується всіх громадян України, незалежно від їх етнічного походження, і висуває до них однакові вимоги.

По-друге, - національно - етнічне виховання нашого народу, під яким розуміються виховні зусилля, спрямованні на відродження природо відповідної національної самосвідомості української дитини. Водночас виховання дітей представників національних меншин в Україні може теж мати певні етнічні особливості, зокрема, культурно-мовні, що реалізуються як в сімейному, так і в громадському вихованні. Саме цього виховання і повинен стосуватися термін ”національне виховання”. Близько до нього стоять термін і поняття ”патріотичне виховання”. За всіх специфічних особливостей, національне виховання трактується як складова українського виховання, відповідає його загальним цілям і веде до нього. Звідси, зокрема, випливає, що, коли вся пропонована тут теорія виховання стосується українського виховання, та цей розділ трактуватиме проблеми специфіки національно-патріотичного виховання як його аспекту.

Національне виховання - це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтаціі молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Науково обґрунтоване, правильно організоване національне виховання відображає історичну ходу народу, перспективи його розвитку.

Актуальність створення системи національного виховання в умовах творення Української державності визначається потребами суспільства у всебічній активізації інтелектуального і духовно-творчого потенціалу національних та загальнолюдських цінностей, суперечливими процесами виходження особистості в соціальне життя, необхідності забезпечення єдності, наступності та послідовності виховних впливів різних соціальних інститутів, постійного коректування виховного процесу.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатої духовної культури народу, його національної ментальності, спорідненості світогляду, і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Найважливішою громадською рисою є сформованість національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Виховання національної самосвідомості передбачає усвідомлення молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю. Національна ідея має бути не просто атрибутом національної свідомості, суто духовним феноменом, а поштовхом до практичних справ, як було у кращих синів і дочок нашого народу спокон віку.

Національна система виховання ґрунтується на засадах світогляду, наукової філософії і ідеології, родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що ввібрала в себе надбання національної виховної мудрості. Вона охоплює ідейне багатство народу, його морально-естетичні цінності, трансформовані в засобах народної педагогіки, народознавства, принципах, формах і методах організації виховного впливу на молодь, а також постійну й систематичну виховну діяльність сім'ї, державних і громадських навчально-виховних закладів.

У пошуках нової системи виховання на перший план висуваються гуманістичні ідеї та орієнтири, що ґрунтуються, на повазі до особистості дитини, турботі про її розвиток. Такий підхід передбачає визнання кожного вихованця як унікальної особистості, його прав, ставлення до нього як до суб'єкта власного розвитку, опору у його вихованні на сукупність знань про людину та високий професіоналізм.

Національне виховання найбільш відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українця, так і представників інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування власної національної гідності. І через пізнання власної історико-культурної спадщини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кожного з них з українською нацією, її державою, переконатися, що саме українська, незалежна, суверенна держава охороняє права всіх її громадян.

Найважливішими принципами національного виховання є: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, безперервність, етнізація виховного процесу, диференціація та індивідуалізація навчально-виховного процесу, послідовність, систематичність і варіативність форм і методів виховання, інтегративність.

· Забезпечення принципів гуманізації виховання - означає сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини, джерел її життєвих сил; повага до особистості дитини, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної [8,c.7].

· Принцип демократизації виховання передбачає усунення авторитарного стилю виховання, гуманізацію взаємин між вихователями і вихованцями, співробітництво вихователів і вихованців; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини, її громадською відповідальністю.

· Принцип народності виховання передбачає забезпечення виховання в дусі своєї нації, свого народу, його історії, культури, мови, звичаїв, побуту тощо; оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, прищеплення любові до рідної землі і свого народу; шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-естетичної обрядовості українського народу і всіх народів, що населяють Україну.

· Принцип природовідповідальності виховання означає врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської молоді, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей.

· Принцип культуровідповідності означає забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь; органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами.

· Принцип безперервності виховання означає забезпечення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини. Нероздільність навчання і виховання, що полягає в органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання, формування цілісної і всебічно розвиненої особистості.

· Принцип етнізації виховного процесу означає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Принцип етнізації однаково стосується представників усіх народів України. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуття етнічної причетності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету свого народу, увінчення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків. Принцип етнізації - невід'ємна складова соціалізації дітей.

· Принцип диференціації та індивідуалізації навчально-виховного процесу означає врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного.

· Принцип послідовності, систематичності, варіативності форм і методів виховання передбачає свідомість, самодіяльність, творчу ініціативу учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю; зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею; прищеплення любові до праці, ознайомлення з основами сучасного промислового і сільськогосподарського виробництва, будівництва, транспорту, сфери обслуговування; розвиток у дітей і молоді трудових навичок і вмінь, готовності до життєвої адаптації в умовах ринкових відносин.

· Принцип інтегративності передбачає єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків. Здійснення гуманних, стійких і єдиних вимог до дітей з боку різних соціальних інститутів, посилення педагогічного впливу на них, підвищення спільними зусиллями ефективності виховного процесу.

Формування особистості - неперервний, дуже складний процес, де функціонує багато факторів, на основі яких розкриваються потреби, нахили, здібності, характер, а також здоров'я, працездатність і довговічність. Розвиток особистості здійснюється в процесі її соціалізації, виховання її саморозвитку, що є компонентами цілісного підходу.

Соціалізація - процес двобічний. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить. А з другого - в процесі соціалізації він активно залучається до системи соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду.

Соціалізація здійснюється за багатьох обставин, які умовно можна звести до трьох груп:

- мезофактори (етнокультурні умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина);

- макрофакторі (суспільство, держава, світ і навіть космос);

- мікро фактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства ровесників, засоби масової комунікації та інші інститути виховання) [1,c.115].

Вони в різній мірі впливають на кожну людину, динамічно змінюючись в умовах науково-технічної революції самі, змінюється їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Провідною метою виховання залишається ідеал всебічно розвиненої особистості, що йде з глибини віків. Він орієнтує на широкий індивідуальний підхід, застерігає від зведення виховання до однобічної і пасивної адаптації молоді в конкретних суспільних умовах.

Було б помилково розуміти всебічний розвиток як сукупність окремих інтелектуальних, фізичних, моральних, естетичних, трудових аспектів чи якостей особистості. Всебічний розвиток передбачає їх органічну єдність, цілісність буття, свідомості і самосвідомості, запитів і поведінки людини.

Дійовим засобом відродження нації є формування в людини почуття національної гідності і гордості за Україну, відмова від почуття національної меншовартості, що втілювалось у поняття поваги до „старшого брата”, нав'язуванні думки про перевагу російської культури над українською.

У справі відновлення почуття національної гідності величезне значення має висвітлення правдивої історії, культури та освіти нашого народу, повернення до культурних надбань, відкриття замулених сторінок нашої спадщини. Неабияку вагу тут має викладання історії української культури, народознавства, повернення імен видатних українських вчених, письменників, педагогів, художників, композиторів, митців слова, культурних діячів, видатних політиків, імен тих українців, які збагачували чужу культуру.

Ні одна ідеологія не повинна обмежувати свободу поглядів, переконань, думок, а тому не може бути й мови про введення в систему освіти будь-якої офіційної, загальнообов'язкової ідеологічної орієнтації. Однак, це не суперечить прагненню школи здійснювати політичне виховання, виховувати українського патріота з високою політичною культурою. Термін „деідеологізація” означає усунення монопольного панування однієї ідеологічної доктрини над усіма іншими формами свідомості. Визнання плюралізму ідеологій і політичних поглядів сприяє формуванню в учнів і молоді здатності толерантно ставитися до поглядів інших людей, поважаючи чужі думки.

Наступним кроком деідеологізації є оцінка всіх ідеологій крізь призму загальнолюдських гуманістичних цінностей: ідеалів добра, правди, краси, справедливості, совісті, людської гідності та ін. Це означає, що антигуманні ідеологічні доктрини, які передбачають класову (групову) ненависть, повинні повсюдно заперечуватись з позицій гуманізму. Мета українського національного виховання не лише в тому, щоб прищепити вихованцю відданість ідеалам Добра, Правди, Свободи, але й сформувати в нього моральну готовність і вміння боротися зі злом, розвінчувати його і з цих позицій оцінювати свої вчинки.

Вірність Україні є невід'ємною ознакою національного свідомого громадянина. Формування патріотичних почуттів означає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання своєї держави, прагнення бачити її незалежною. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїко-патріотичне виховання, покликане формувати бойовий морально-психологічний дух, спонукати до фізичного вдосконалення громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадського обов'язку, готовності в будь-який час стати на захист України, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його збройних сил.

Вихованець національної школи має виростати патріотом України. І якщо намагання державної системи освіти зробити росіянина „українцем” є порушенням прав дитини, то її прагнення, щоб і росіянин, і єврей, і поляк, поруч з українцем були чесними громадянами і патріотами, шанувати закони і традиції народу України, на землі якої вони живуть, є цілком правомірним.

Громадсько-державний рівень становлення національної свідомості передбачає турботливе ставлення до національно-культурних вартостей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Важлива роль у національному відродженні України відводиться вивченню української мови, бо лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї , психологію, національний дух українців, подолати національний нігілізм, яничарство, які культивувалися в Україні протягом століть. Мова - це основа національної гідності і ставлення до неї є виявом національної свідомості, а відтак і громадської позиції. Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетнічних стосунків, культури відносин людини і нації, а також виробленню доброзичливого ставлення до представників інших етносів та народів.

У формуванні духовності особистості чільне місце займає світогляд як узагальнена система поглядів на світ і на своє місце в ньому, розуміння сенсу життя. Світогляд є визначальним у житті людини, спрямовує її поведінку, пізнавальну і творчу діяльність, сприяє системності одержаних знань, вражень, спостережень. Народний світогляд вбирає в себе кращі зразки ідеї народовладдя, гуманізму, народної моралі та естетики, які найповніше відображені у народній міфології, фольклорі, календарно-сімейній обрядовості.

Збагачення духовності особистості передбачає освоєння як національних, так і світових надбань культури. Національне і загальнолюдське мусять розглядатися як два аспекти єдиного загальнолюдського процесу. Глибинне освоєння, збагачення національного є водночас освоєння загальнолюдського, його збагачення.

Значне місце у формуванні духовності людини посідає родинно-побутова культура, в якій найбільш повно закладені норми стосунків у сім'ї, виховання шанобливого ставлення до батьків, жінки-матері, дідуся, бабусі та ін. Зміст родинно-побутової культури сприяє збереженню рідної мови, традицій, історії, родоводу, забезпечення духовної єдності поколінь, неперервність минулого, сучасного і майбутнього нації, суспільства загалом.

Формування свідомості тісно пов'язують з релігійними виховними традиціями. Кожна релігія більшою чи меншою мірою взаємодіє з культурою відповідного етносу. Церква виховує повагу молоді до старших поколінь, патріотичні почуття, милосердя, регламентує доброзичливі норми стосунків між людьми, тривалий час залишаючись духовною скарбницею.

Важливе місце в системі національного виховання займає утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, любові, доброти, патріотизму, працелюбства, поваги до старших. Ефективність морального виховання значно зростає в разі його опори на народну мораль, традиції, звичаї, обряди, які містять у собі високі моральні цінності (ідеї, ідеали, погляди, поведінкові ), збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, мають моральний потенціал, спрямований на виховання особистості.

Формування громадських рис передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Народ завжди прагнув будувати своє життя, культуру, побут, дозвілля за законами краси.

Трудова активність, сформованість творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря формується як під впливом соціального середовища, так і в процесі трудового навчання і виховання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та умінь, професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Фізична культура - невід'ємний елемент загальної культури особистості. Повноцінний фізичний розвиток особистості, сформованість її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, гармонії тіла і духу людини і природи - основа фізичного виховання. Фізична культура, як і будь-яка інша, завжди національно своєрідна. Українська фізична культура сягає своїми коріннями часів Київської Русі, коли були вироблені прекрасні методи вишколу, гартування дітей, формування воїнського лицарства і мужності. Зразком національного фізичного виховання, самовдосконалення тіла і духу була епоха Запорізької Січі, де сила і витривалість, загартування тіла у повсякденному житті і військових справах здійснювалися в постійних іграх, забавах, танцях, змаганнях [4,c.50].

Пріоритетним напрямом морального становлення громадянина є виховання у дітей і молоді поваги до Конституції, законів України, національної символіки, глибокого усвідомлення взаємозв'язку між діями свободи, правами людини та її громадською відповідальністю. Все це становить правову культуру особистості.

Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини і природи посідає в Україні особливе місце. Це викликано багатьма причинами і, насамперед, наслідками Чорнобильської катастрофи, високим рівнем радіаційної, хімічної забрудненості навколишнього середовища. Нашим дітям украй необхідні відчуття відповідальності за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя на землі, господарські, гуманні принципи природокористування.

Усвідомлення прагнення підвищити ефективність наскрізної системи національного виховання не виключає, а передбачає бережливе ставлення до надбань вітчизняного і світового педагогічного досвіду, глибоку обізнаність з Декларацією прав дитини, Конвенцією про права дитини та іншими документами ООН, якими керуються всі громадяни, навчально-виховні заклади і уряди країн світового співтовариства.

Основні виховні завдання сім'ї та родини:

- формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги і любові до батьків, рідної землі, історії свого народу, оволодіння абеткою громадянства;

- піклування про здоров'я дитини, забезпечення умов для повноцінного розвитку дитини (генотипу);

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини;

- засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;

- залучення дитини до діяльності, розвиток працелюбства, турбота про навколишнє середовище, виховання дітей як цивілізованих господарів, підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- формування естетичних навичок, уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення умов для їх творчої практичної діяльності; виховання бажання у дітей творити красу, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення коренів родоводу [6,c.300].

У сім'ї мають домінувати українська мова і культура, звичаї, участь батьків у національно-політичному житті, прихильність до української книжки і газети, українського телебачення і радіо, українського театру, до національного оформлення квартири тощо.

Основні виховні завдання загальноосвітньої школи:

- формування наукового світогляду, озброєння учнів знаннями закономірностей розвитку природи і суспільства, народного світорозуміння та світосприймання, народної психології і характеру, формування політичної, культури, уявлень про розвиток суспільства і національної культури, розвиток творчого мислення та пізнавальних інтересів; вироблення уміння самостійно здобувати знання, застосовувати їх на практиці;

- патріотичне виховання і загартування як могутній стимул у боротьбі за розбудову нової незалежної України, духовне оновлення суспільства, формування високої етики міжнаціональних стосунків;

- розвиток моральних почуттів і рис поведінки; формування в учнів розуміння загальнолюдської і народної моралі, оволодіння знаннями про пріоритети загальних цінностей, оволодіння народною мораллю, етикою, культурою, ознайомлення з родинною та батьківською педагогікою;

- оволодіння рідною і державною мовами, знання Конституції, прав і обов'язків громадянина України; повага та дотримання народних символів і державної символіки, Герба, Прапора, Гімну, відродження традицій національної духовності, формування національного менталітету;

- виховання свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства, розвиток потреби в творчій праці, діловитості, підприємництва, виховання дисциплінованості, організованості;

- формування екологічної культури, виховання дбайливого ставлення до природних багатств України;

- формування основ естетичної культури, здатності розуміти і цінувати твори мистецтва, пам'ятки історії, красу і багатство природи; здібність до творчої діяльності в різних видах мистецтва;

- фізичне вдосконалення, розвиток потреби у здоровому способі життя;

- статеве виховання учнів, підготовка їх до сімейного життя, формування культури сімейних відносин [7,c.245].

Таким чином, будь-яке виховання завжди має бути національним. Національне виховання випливає з основ державності і відповідає процесам державотворення. Національно-естетичне виховання нашого народу спрямоване на відродження природо відповідної національної самосвідомості української дитини.

Національне виховання-це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Науково обґрунтоване національне виховання відображає історичну ходу народу, перспективи його розвитку.

Найважливішими принципами національного виховання є: культуровідповідність, безперервність, етнізація виховного процесу, диференціація та індивідуалізація навчально-виховного процесу, послідовність, систематичність і варіативність форм і методів виховання, інтегративність.

Формування особистості - неперервний, дуже складний процес. Розвиток особистості здійснюється в процесі її соціалізації, виховання її саморозвитку, що є компонентами цілісного підходу.

Провідною метою виховання залишається ідеал всебічно розвиненої особистості, що йде з глибини віків.

Вихованець національної школи має виростати патріотом.

У формуванні духовності особистості чільне місце займає світогляд як узагальнена система поглядів на світ і не все своє місце в ньому, розуміння сенсу життя. Народний світогляд вбирає в себе кращі зразки ідеї народовладдя, гуманізму, народної моралі та естетики, які найповніше виражені у народній міфології, фольклорі, календарно-сімейній обрядовості.

Формування свідомості тісно пов'язують з релігійними виховними традиціями.

Важливе місце в системі національного виховання займає утвердження принципів загально людської моралі: правди, справедливості, любові, доброти, патріотизму, працелюбства, поваги до старших.

Трудова активність, сформованість творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря формується під впливом соціального середовища.

Безперервне національне виховання формують родина і школа.

1.2 Формування національної самосвідомості школярів

Національна самосвідомість - це інтегративна якість особистості, якій властиві любов до рідної землі, глибоке знання рідної мови, історії, турбота про розвиток літератури, мистецтва, культури свого народу, творче відродження національних традицій і обрядів, активна в них участь, повага до своєї нації й інших народів. До цього фундаментального поняття входить усвідомлення важливої ролі свого народу в історії людства, готовність та уміння сумлінно, творчо працювати на благо Вітчизни, зміцнювати єдність рідного народу, Українську державу і надійно її захищати.

Виховання національної свідомості й самосвідомості майбутніх фахівців - складова і невід'ємна частина вирішення фундаментальної проблеми підготовки висококваліфікованих кадрів.

Суспільно важливу інтегровану якість - національну самосвідомість молоді - необхідно формувати цілеспрямовано і систематично ще в стінах школи.

Не приділяється належної уваги формуванню світоглядних компонентів національної самосвідомості. Соціально не досліджувалися педагогічні основи формування в майбутніх учителів національної самосвідомості.

Актуальність дослідження педагогічних основ формування у школярів національної самосвідомості підвищується з огляду на те, що таких наукових знань вкрай потребують вчителі як суспільних, гуманітарних, так і природничих дисциплін шкіл України. Адже методика викладання шкільних дисциплін, методика виховної роботи зі школярами ґрунтується на тих же закономірностях, принципах, інших положеннях, які обґрунтовують загальна дидактика, теорія виховання як складової української педагогіки. Тому кожен педагог школи має глибоко оволодіти теорією, методологією і методикою виховання у школярів національної самосвідомості.

Фахівець, який має сформовану національну самосвідомість, глибоко усвідомлює самого себе, свої знання, погляди, переконання, ідеали, оцінювальні судження, пов'язані зі ставленням до своєї нації, її історії, культури і духовності, свій статус і роль у соціальному етнічно-культурному середовищі.

До національної самосвідомості входить глибоке розуміння необхідності побудови демократичної, правової України, сумлінне виконання громадянських обов'язків.

Дослідники вважають, що формування національної самосвідомості передбачає:

- засвоєння школярами своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури);

- прихильність до розбудови національної державності, патріотизм;

- усвідомлення причетності до національно-визвольної боротьби, свого місця і ролі в ній [9,c.47].

До формування у школярів національної самосвідомості входить виховання національних почуттів, поглядів, переконань, ідеалів, ціннісних орієнтацій як найголовніших компонентів світогляду громадянина України.

Коли в школярів сформовані основи національної самосвідомості, це створює умови для правильного розуміння ними сенсу життя, його цілей, високого покликання. Національна самосвідомість сприяє підвищенню моралі особистості, стимулює бути доброчинним і милосердним, співпереживати біду і горе інших людей - співвітчизників, представників як своєї, так і інших національностей, допомагає вичерпувати нові резерви для продовження тривалості життя.

Завдяки поглибленню національної самосвідомості школяри успішно встановлюють психологічний контакт, глибинний зв'язок із етнічним середовищем, життям нації, джерелом якого є „не примушення та авторитет, а свобода і сумління”.

Водночас з формуванням у школярів національної самосвідомості в них виховуються глибокі патріотичні почуття, пориви, прагнення, що стимулюють пізнавати і берегти матеріальні й духовні цінності, результати праці попередніх поколінь, активно творити нові матеріальні й духовні цінності.

Одним з найважливіших шляхів формування у школярів національної самосвідомості є різні види трудової діяльності, які передбачають одночасне поглиблення усвідомлення теоретичних аспектів проблеми та її практичної реалізації. Трудова діяльність може бути спрямована, наприклад, на збереження природи рідного краю, підвищення добробуту людей, його естетики.

Національна самосвідомість особистості сприяє постійному самовдосконаленню, встановленню гармонізації із зовнішнім світом.

Кожен вчитель повинен створити чітку систему роботи, спрямовану на формування національної самосвідомості.

Головні компоненти системи роботи викладача з цієї проблеми:

- виділення провідних ідей змісту освіти, навчального матеріалу своєї дисципліни, на основі яких формується національна самосвідомість особистості;

- створення організаційних, психолого-педагогічних умов для пізнання студентами самобутніх ознак рідного народу, особливостей його національного характеру і світогляду;

- постійна систематизація, інтеграція набутих знань, виявлення їх зв'язків з національною ідеєю;

- формування віри як особливо важливого феномену національної самосвідомості, завдяки якій знання набувають практичної енергії й реалізації;

- застосування нових педагогічних технологій з питань оволодіння школярами культурно-історичним матеріалом, науковими теоріями і концепціями з національних проблем;

- формування почуттів господаря рідного краю, творця власного життя, активного учасника доленосних подій в сучасній історії рідного народу;

- стимулювання школярів постійно займатися самоосвітою і самовихованням, самореалізацією, самостійною пошуково-дослідницькою діяльністю з проблем історії, культури, духовності рідного народу;

- вивчення результативності своєї роботи, координація її з усією навчально-виховною діяльністю у школі [5,c.182].

Національна самосвідомість допомагає особистості поглиблювати уміння правильно робити свій вибір, гармонійно поєднувати особисті й народні, індивідуальні й загальнонаціональні потреби, інтереси, приймати власні самостійні рішення.

Високий рівень сформованості національної самосвідомості стимулює кожного майбутнього громадянина глибоко пізнавати ідейні, моральні, духовні багатства рідного народу, турбуватися про його спільний „зелений дім” - природу рідної землі, зберігати етнічне середовище, розвивати матеріальну і духовну культуру.

Таким чином, національна самосвідомість - це інтегративна якість особистості.

Формування національної самосвідомості передбачає: засвоєння школярами своєї етнічної спільності, національних цінностей; прихильність до розбудови національної державності, патріотизм; усвідомлення причетності до національно-визвольної боротьби, свого місця і ролі в ній.

Коли в школярів сформовані основи національної самосвідомості, це створює умови для правильного розуміння ними сенсу життя, його цілей, високого покликання.

Національна самосвідомість особистості сприяє постійному самовдосконаленню, встановленню гармонізації із зовнішнім світом.

Головні компоненти системи роботи учителя з проблеми формування національної самосвідомості: виділення певних ідей змісту освіти; створення організаційних, психолого-педагогічних умов; систематизація, інтеграція; застосування нових педагогічних технологій; формування почуттів господаря рідного краю; стимулювання школярів постійно займатися самоосвітою і самовихованням; вивчення результативності своєї роботи.

1.3 Шляхи реалізації завдань національного виховання

Українська народна пісня - основна складова виховання національної самосвідомості школярів. Саме її засобами діти найглибше занурюються у культуру українського народу та глибше розуміють її.

Музична культура людини є органічною частиною культури народу, до якого вона належить або серед якого живе. Тому в програмах особлива увага приділяється народній музиці, що повинна розкритися дітям як частина життя народу, як цілісне явище його духовної культури.

У програмах реалізована концепція музичного виховання школярів не основі української національної культури, суть якої полягає у ставленні до музичного фольклору як невідє'мної частини духовного життя народу; визначенні провідної ролі фольклору в музичному навчанні у вихованні дітей; у зверненні до народної творчості крізь призму життєвих зв'язків з духовним, матеріальним та практичним світом людини; у розгляді українського музичного фольклору в діалектичній єдності з фольклором інших народів; у вивченні професійної музики крізь призму її фольклорних джерел;у розкритті естетичного змісту народної музики на основі осягнення школярами суті й особливостей музичного мистецтва.

Виховання музикою має найточніший, найдоцільніший вплив на розвиток духовного світу кожного школяра, пов'язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Музична культура людини є органічною частиною культури народу, до якого вона належить або серед якого живе. Саме тому особлива увага приділяється українській народній музиці, що повинна розкритися дітям як частина життя народу, як цілісне явище його духовної культури.

Усі уроки музики повинні бути пройняті думкою, що музична творчість українського народу - нев'януча окраса його духовної культури. Народна музика повинна увійти до музичної свідомості дітей як безпосередньо живе, хвилююче мистецтво, а не як романтична спадщина, якій слід вклонятися. Важливо, щоб діти відчували фольклор не як щось архаїчне, а як природну невідє'мну частину сьогодення.

Щоб пісня виховувала і не шкодила, треба правильно навчати, а лише потім переходити до виховання її засобами, яке закладено у самому змісті її віршів.

Розглянемо пісні, які школярі вивчають згідно програмі.

1 клас: «Українка я маленька»

Сама назва вже говорить сама за себе. В пісні співається про патріотичні почуття маленької україночки до України. Ця пісня стає взірцем відношення до рідної землі маленьким школярам, в яких тільки починається , можна сказати, зароджується почуття патріотизму, яке складає основу національного виховання.

2 клас: «Галя по садочку ходила»

Ця пісня знакомить дітей з побутом українських дівчат, з мелодійністю і наспівністю української народної пісні. Діти поступово вчаться аккапельному співу(без супроводу).

3 клас: «Вийшли в поле косарі»

Побутові Українські пісні несуть величезний виховний зміст. Вони пройняті духом працелюбства і завзятості. Такі пісні прищеплюють працелюбство дітям.

4 клас: «Ой, ходить сон»

Колискова-один з найросповсюдженіших жанрів української побутової пісні. Такі пісні заспокоюють і розвивають дітей. Пісні дають дітям послухати один одного, що покращує стрій і звучання. Діти, які виходять з сімей, в яких вітається національне виховання, мають більш стриманий та спокійний характер, напевно, це виховується ще з колиски, з таких колискових.

5 клас: «Їхав козак за Дунай»

Пісні про дівчат, які проводжають козаків не війноньку, виховують почуття патріотизму та пронизують своєю ідеєю.

6 клас: «Ой у лузі червона калина»

Калина-символ України. Ця пісня закликає боротися за незалежність. Це, безперечно, виховує почуття патріотизму і любові до рідної землі.

7 клас: «Розпустили кучері дівчата»

Українські дівчата найвродливіші у світі, що іще раз підкреслено у цій пісні. Інтимна лірика-задушевна і прекрасна. Вона може послужити прикладом того, як треба ставитись до дівчат.

8 клас: «Чом ти не прийшов»

Кохання-вічна тема. Вона дуже цікавить дітей цього віку. Пісня виховує почуття вірності у коханні, взаємодопомоги між рідними людьми.

Таким чином, кожна українська народна пісня несе в собі виховні риси, які сприяють національному вихованню.

Висновки

Національне виховання випливає з основ державності і відповідає Таким чином, будь-яке виховання завжди має бути національним. процесам державотворення. Національно-естетичне виховання нашого народу спрямоване на відродження природо відповідної національної самосвідомості української дитини.

Національне виховання-це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв та ін., покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Науково обґрунтоване національне виховання відображає історичну ходу народу, перспективи його розвитку.

Головною метою національного виховання є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатої духовної культури народу, його національної ментальності, спорідненості світогляду, і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Найважливішими принципами національного виховання є: культуровідповідність, безперервність, етнізація виховного процесу, диференціація та індивідуалізація навчально-виховного процесу, послідовність, систематичність і варіативність форм і методів виховання, інтегративність.

Важливе місце в системі національного виховання займає утвердження принципів загально людської моралі: правди, справедливості, любові, доброти, патріотизму, працелюбства, поваги до старших.

Трудова активність, сформованість творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря формується під впливом соціального середовища.

Безперервне національне виховання форму Таким чином, національна самосвідомість - це інтегративна якість особистості.

Формування національної самосвідомості передбачає: засвоєння школярами своєї етнічної спільності, національних цінностей; прихильність до розбудови національної державності, патріотизм; усвідомлення причетності до національно-визвольної боротьби, свого місця і ролі в ній.

Коли в школярів сформовані основи національної самосвідомості, це створює умови для правильного розуміння ними сенсу життя, його цілей, високого покликання.

Національна самосвідомість особистості сприяє постійному самовдосконаленню, встановленню гармонізації із зовнішнім світом.

Головні компоненти системи роботи учителя з проблеми формування національної самосвідомості: виділення певних ідей змісту освіти; створення організаційних, психолого-педагогічних умов; систематизація, інтеграція; застосування нових педагогічних технологій; формування почуттів господаря рідного краю; стимулювання школярів постійно займатися самоосвітою і самовихованням; вивчення результативності своєї роботи.

Кожна українська народна пісня несе в собі виховні риси, які сприяють національному вихованню.

національний самосвідомість виховання

Список використаної літератури

1. Будак В. Д. , Пєхота О. М. В.О.Сухомлинський-майбутньому педагогу: Науково-методичний посібник .- Миколаїв ІЛІОН, 2004.-C.182.

2. Волкова Н.Т. Педагогіка: Навчальний посібник, -К. Академвидав, 2007.-С.115

3. Галузяк В. М. , Сметанський М. І., Шолохов Педагогіка: Навчальний посібник. - Вінниця ДП Державна картографічна фабрика, 2007. - С.67. , С.333.

4. Демянюк Т. ,Умузакова Т Інноваційні технології громадянського виховання учнівської молоді. -К. 2003.-С.245

5. Кононенко П. , Кононенко Т. Концепційні основи програми національно державного виховання. - К. Знання 2007.-С.7.

6. Литвин-Кіндратюк С. Д. Формування художньо-естетичної культури школярів засобами народознавства. - Івано-Франківськ: Плай, 1998.-С.11

7. Лозова В.І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. - Харків ОВС 2002. - С.47.

8. Самоварова Т. М. Проблеми сучасного мистецтва і культури: Збірник наукових праць.-К. ТОВ Міжнародна фінансова академія, 1998. -С.50

9.Сухомлинська О. В. , Бех І. Д. Теоретико-методичні виховання дітей та учнівської молоді . - К. 2004.-С.300

Размещено на Allbest.ru