Практичні рекомендації для батьків щодо виховання дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Практичні рекомендації для батьків щодо виховання дітей

1. Спілкування між батьками

Депресивні, часто мазохічні матері і надто налаштовані на критику батьки (батьківські ролі можуть бути інвертовані, але один з батьків має бути «жертвою», інший - «переслідувачем») в умовах холодності взаємин з дітьми формують у дітей страх виявитися слабкими.

Акти насилля в сім'ї. Ці обставини обумовлюють використання певних захисних механізмів (надмірний контроль, проективна ідентифікація, дисоціація та підігрування), що надає поведінці підлітка психопатичної симптоматики. Підліток починає копіювати поведінку агресора, а це найчастіше призводить до виникнення тієї ситуації насилля, якої він намагався уникнути.

Дуже негативно позначається на самопочутті дитини розлад у стосунках між батьками. За таких умов у дітей виникають так звані конфліктні переживання. Останні є наслідком зіткнення у свідомості дитини протилежних за своїм емоційним забарвленням ставлень до близької людини, якщо батьки в усьому досконалі, знають правильну відповідь на будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити саму головну батьківську задачу - виховати в дитині потребу до самостійного пошуку, до пізнання нового.

Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів із дітьми, інформованості про справи дитини, ступеня розуміння й рівня вирішення питань, що турбують дитину.

Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Можна виділити основні його види: 1) авторитет пригноблення, при якому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство; 2) авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвальками, не вміють критично ставитись до власної поведінки; 3) авторитет підкупу, коли слухняність дитини «купується» подарунками, обіцянками. При цьому може виростати людина, привчена викручуватися, пристосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.

2. Спілкування батьків з дитиною

У випадку, коли дитячо-батьківські відносини характеризуються постійною ситуацією оцінювання, діти реалізують не власні бажання, а нереалізовані бажання батьків. Це породжує страх бути знедоленими, виникають проблеми з самоповагою, розвивається «помилкове Я» на догоду батькам. Цим обумовлюється використання таких захисних механізмів, як ідеалізація і знецінювання, характерних для нарцисичного типу організації особистості підлітка, схильного ідеалізувати можливого агресора, котрий одержує додаткову можливість використовувати такого підлітка для задоволення своїх агресивних прагнень.

Сором'язливість, страх виявитися безпомічним перед сильними і значимими іншими розвиваються у дитини у відносинах із садистичними чи надто тривожними батьками, які не довіряють собі й дитині

Унаслідок підвищення моральних вимог дорослого до дитини, яка відчуває потребу в його позитивному ставленні, змінюється й сам характер взаємодії між ними: вона стає ефективно насиченою, напруженою, забарвленою негативними переживаннями.

Депресивний тип особистості використовує такі захисти, як інтроекція, звертання проти себе внаслідок властивих їй страху безпорадності, страху бути покинутим, наявністю ірраціональної провини за бажання бути самостійним та агресивним. Вони розвиваються в дитячо-батьківських відносинах, що характеризуються придушеними і зверненими на себе гнівними реакціями на емоційне насилля батька.

Ефективним засобом усунення суперечності між станом залежності і почуттям провини є гра. Вона формує розуміння спільності деяких проблем дітей і дорослих, а розв'язання їх у грі допомагає дітям краще засвоювати соціальні норми і ролі, які відповідають їхній статі і соціальному статусу. Гра для дитини дошкільного віку є провідним і найбільш природним видом діяльності, важливою умовою повноцінного розумового, морального, естетичного, фізичного розвитку, її соціалізації у суспільстві. Дитячі ігри взагалі - це єдина природна праця дитини, до якої вона береться без примусу і зовнішнього впливу. Водночас вони є чудовим засобом прищеплення практично всіх якостей характеру, які ми цінуємо у людей, але які часто намагаємося прищеплювати вербальними, тобто словесними, методами або простим привчанням, навчанням чи вправлянням.

Граючись, дитина вчиться жити. Під час гри вона досить легко опановує, розуміє суть і запам'ятовує її основні правила. В подальшому такі навички їй знадобляться, зокрема під час навчання у школі. Більше того, під час гри, залежно від її ходу, дитина мусить оцінювати ситуацію і самостійно ухвалювати рішення; пізнає потребу співробітництва, привчається поважати права іншого учасника гри, навчається стримувати себе і свої негативні емоції; натомість виробляти доброзичливість і щирість. Жодна інша діяльність не здатна дитині дошкільного віку дати стільки позитивних емоцій, які так потрібні їй для здорового психічного і фізичного розвитку. Не меншу користь приносять ігри і в старшому віці, але за умови поглиблення їх соціального змісту.

Мала дитина, як було помічено ще К.Д. Ушинським,»… безперервно потребує діяльності і стомлюється не від неї, а від її одноманітності…» Навіть поєднання різних видів діяльності не викликає різкої зміни динамічних стереотипів, не порушує духовної рівноваги дитини, а стає послідовним фрагментом її життя, який розгортається безпосередньо. Головне - не допускати (особливо у віці до 3-х років) різкого, швидкого переходу з одного виду діяльності на інший, який не має з попереднім ніякого логічного зв'язку, тим більше, якщо він мало відомий або зовсім невідомий дитині. Це викликає протест, небажання, навіть хворобливий страх перед тим новим, що пропонують. Ось чому діти болісно реагують на те, що їх відволікають від іграшки або гри, яка їх цілковито захоплює.

Безапеляційно втручаючись у світ дитячої гри, дорослі травмують руйнують світ фантазій, травмують психіку дитини, деформують її уяву або, зрештою, дають хибні зразки поводження з почуттями інших та ставлення до продуктів їхньої праці. Тому так важливо бути тактовними з дітьми, зайнятими іграми та іграшками. Не поспішайте їх зупиняти, навіть якщо у вас є свої плани - навпаки, знайдіть час, поцікавитися, якою грою захоплена ваша дитина і в чому її зміст; ненав`язливо приєднайтесь - підіграйте, і ви відчуєте особливу вдячність дитини, її зацікавленість вами. Завдяки ігровій ситуації ви зможете навчити дитину чогось пізнавального та корисного. Як засвідчують спостереження, дошкільники дуже люблять гратися в такі ігри, як «Дочки - матері», «Дім», «У гостях» та інші. Їх сюжети батьки завжди можуть спрямувати на засвоєння певних правил співжиття у сім`ї, виконання обов`язків і дотримання етики поведінки та взаємин.

Керуючись народною мудрістю про те, що «дітей легше виховувати, аніж перевиховувати» та «розпочинати виховувати потрібно тоді, коли дитятко ще поперек ліжка лежить», потрібно завжди опікуватися тим, що, як і з ким робить ваша дитина. А щоб спрямовувати її на позитивні думки і гарні вчинки, доцільно велику увагу приділяти іграм морального змісту: вони можуть бути як рухливими, скажімо, вдень, так і досить спокійними - перед сном.

Позитивний виховний ефект мають такі ігри, як «Чарівне слово» (коли кожне прохання і дію необхідно супроводжувати належним добором і вживанням ввічливих, приємних слів); «Магазин однієї покупки» (коли дитина уявно потрапляє в ситуацію вибору, за якої з великої пропозиції різних можливих бажань має право обрати тільки одне. До речі, подібну ситуацію «у магазині» можна використовувати для того, щоб діти орієнтувалися в можливостях сімейного бюджету, у корисності чи зайвині окремих речей; вчилися робити усвідомлений вибір, за який їм самим доведеться відповідати в разі невдачі); «Добре - погано» (коли в ігровій ситуації дитині розкривається сутність доброго та поганого, і в неї формується система уявлень про причиново-наслідкові зв`язки різних дій, вчинків і поведінки загалом) тощо. Подібні ігри завжди сприятимуть формуванню уявлень дитини про ввічливість, про першочерговість бажань та потреб, про можливості їх задоволення і розвиватимуть та збагачуватимуть її мову, навіть якщо ви й не будете чітко означувати перед собою подібну мету виховання.

Не менш важливою для дитини будь-якого віку є можливість побути наодинці зі своїми думками. Адже численні життєві враження потребують усвідомлення і закріплення. Тому не тривожте дитину нетерміновим до неї звертанням - краще поспостерігайте за нею, за виразом її обличчя, поглядом, рухами. Спробуйте вгадати її настрій, зрозуміти його причину, відзначити про себе, наскільки адекватно до ситуації вона виявляє емоції. Такі спостереження дозволять батькам глибше і краще зрозуміти свою дитину, налагодити з нею довірливі стосунки, а при потребі навчати її адекватного вияву емоцій.

Дитина, яка в ранньому віці потребувала насамперед суто фізичного контакту, по мірі дорослішання шукає вже зовсім інші форми уваги до себе з боку дорослих: вона прагне співчуття, усмішки, спілкування. У дошкільному віці, як правило, намагається першою заговорити, задає численні запитання, які змістом до безкінечності йдуть від одного «Чому?» до іншого «Чому?». Відповідно різних батьківських реакцій вона починає усвідомлювати, що інші люди мають думки й уподобання, які відрізняються від її суджень, мають свої наміри, які також не завжди збігаються з її власними. Це розуміння надзвичайно важливо підтримувати у дитині й тоді, коли вона дорослішає, що дозволить пом`якшити дитячий егоїзм, зняти можливе напруження взаємин.

Проте не варто чекати швидких результатів - обопільне розуміння, яке лежить в основі партнерства між батьками й дітьми, не завжди складається легко, просто і швидко. Йому дуже шкодить моралізування, менторський тон. Тож потрібне терпіння та розуміння того, що воно досягається значно складніше, коли не приділяти цьому належної уваги або коли праця і домашні клопоти вкрай обмежують спілкування з дітьми. За тими хатніми клопотами можна втратити і дитину. То ж саме її особистість має бути на першому місці. З роками така доброзичливість і увага дитини буде повернута до вас.

Взагалі спілкування можна вважати універсальним методом виховання. Завдяки йому людина утверджується в житті, впливає на когось і сама перебуває під впливом інших, отримує інформацію про зміст довкілля і захищає себе.

Вельми важливим моментом під час спілкування є, напевне, взаємний емоційний контакт, сповнений вражень і задоволення. Як свідчить практика, батьківське виховання - це, перш за все, кропітка і тяжка у повному розумінні слова робота з налагодження міцного і постійного психологічного контакту з дитиною. Основою такого невимушеного контакту завжди постає щира зацікавленість батьків усіма справами дитини, вміння будувати діалог, який ґрунтується на принципах партнерства, рівноправ'я, взаємоповаги, визнання, розуміння та знання своєї дитини батьками. Дорослим важливо пам'ятати що діалог не можна перетворювати у монолог, тобто щоб замість партнерського спілкування не зосереджуватися тільки на собі чи тільки на дитині. В таких випадках контакт буде втрачений.

З огляду на це надзвичайно важливо, щоб у процесі реалізації взаємин «Я - ТИ» акцент ставився не на «Я» чи на «ТИ», а на їх зв'язок, який об'єднує два різних особистісних світи. Вияв цього «Я - ТИ» можливий за умови довіри вихованця до вихователя (дитини до батьків), що ґрунтується на механізмі емпатії. Отже, момент єднання - обов'язковий фактор досягнення виховних цілей. Все це слушно й актуально і для сім'ї та сімейного виховання дітей, яким необхідно почуватись не тільки улюбленцями своїх рідних, а й потрібними їм, навчитися здатності розуміти інших і бути готовими завжди прийти їм на допомогу, в тому числі і добрим словом.

насилля дитина мультфільм виховання

3. Як любити дитину, що значить її любити

Отже, слід наголосити, що «виховує» дітей батьківська любов. Це - багатогранне моральне почуття. Воно не зводиться до суми тих емоційних переживань, які його складають, - гордості за дитину, радості за її успіхи, прив'язаності до неї, ніжності, відповідальності, тривоги, самовідданості та багатьох інших; почуття батьківської любові завжди вище, ніж проста сума її складових. Лишаючись «до кінця днів своїх» вірними почуттю любові до дочки чи сина, батько й мати можуть виявляти різні емоції до своєї дитини, залежно від її вчинків: бути то гнівними, то ніжно люблячими, то суворо караючими. Іншими словами, форми прояву батьківської любові можуть бути різноманітними, але батьківська любов завжди прагне до сприйняття своєї дитини як особистості, що виявляється перш за все в перевазі особистісної форми спілкування батьків зі своєю дитиною, і навпаки, наслідком відсутності батьківської любові, безособистісного ставлення до дитини є авторитарна форма спілкування з нею. Це, в свою чергу, призводить до зниження самоповаги та рівня позитивності образу-Я дитини, відчуження її від виховних упливів.

Психологами доведено, що потреба в любові є однією з фундаментальних, її задоволення - необхідна умова нормального розвитку дитини.

У відповідності з поглядами відомого американського вченого У. Глассера, потреба в любові належить до базових потреб людини. Певною мірою ці погляди перегукуються з теорією 3. Фрейда. Саме Фрейд зазначив, що «дитина, яка зазнала повною мірою материнську любов, ніколи не буде одержима страхом перед невдачами. Любов розсіює цей страх і допомагає людині знайти в собі підстави для впевненості, самоповаги і відчуття власної значущості».

Якщо людина любить і її люблять, вона вже, в якомусь розумінні, досягла успіху.

Вважається, що ця фундаментальна потреба в любові має забезпечуватися в сім'ї. Однак при детальнішому розгляді з'ясовується, що такий погляд помилковий. Вчителів буквально приголомшують діти, яким явно бракує щирого тепла і ласки. І таких дітей дуже багато: згадаємо інтернати для сиріт, сім'ї з одним із батьків, неблагополучні родини, благополучні родини з «холодним психологічним кліматом».

Дорослій людині, що зазнала дефіцит любові у дитячому віці, досить важко досягти потім успіху в житті, навчитися любити інших і полюбити себе.

Що ж означає «безумовна любов»? Безумовно любити дитину означає приймати її не тому, що вона красива, розумна, добре вчиться і поводиться, а просто так, просто за те, що вона є ваша рідненька, унікальна!

Однак досить часто від батьків можна почути таке звернення до дитини: «Якщо ти не будеш гарним хлопчиком, я не буду тебе любити», або «Не очікуй від мене нічого доброго, поки не припиниш… (лінуватися, битися, грубіянити), не почнеш… (добре вчитися, допомагати по господарству, слухатися)». Дитині повідомляють, що її люблять (або будуть любити), «тільки якщо…». Які ж причини заважають батькам безумовно любити, сприймати дитину і показувати це їй?

Дитина з'явилась на світ, коли її не чекали (не хотіли): батьки планували пожити «собі на радість» або мріяли про хлопчика, а народилася дівчинка. Часто трапляється, що дитина має «відповідати» за порушені батьківські стосунки. Наприклад, вона схожа на батька, який залишив мати, і деякі жести дитини або вираз обличчя викликають у неї неприязнь. Прихована причина може виявлятися й в посиленому «виховному» настрої одного з батьків. Ним може бути, наприклад, прагнення компенсувати свої життєві невдачі, нездійснені мрії або бажання, довести домашнім щось своє.

Дитині, зазвичай, відмовляють у любові тоді, коли вона більше всього цього потребує, коли в неї неприємності: зморилась, невдачі в школі, у стосунках з друзями. Вона тоді гірше себе поводить, грубить - ось тут ми й відвертаємося від неї, починаємо засуджувати. Ми ж розчарувались, ми не чекали, що в нас виросте така погана дитина. І ми залишаємо дитину одну з її проблемами, невдачами, що призводить, як правило, до того, що в душі дитини з'являються негативні почуття, спрямовані проти нас, а не вчинку, невдачі.

Проте, якщо в цій критичній для дитини ситуації ми покажемо, що ми, як і раніше або навіть більше, любимо її, жаліємо і розділяємо її неприємності, то й реакція дитини буде зовсім іншою. І джерелом неприємностей і мук совісті будемо не ми, батьки, а сам вчинок: «Погано те, що я зробив поганий вчинок, а не те, що батьки дізналися про це і покарали мене. Батьки зі мною завжди в усіх бідах і я зможу подолати їх».

Батьківська любов принесе дитині значно більше щастя, якщо вона бачитиме, що ця любов постійно виявляється у ставленні батьків не тільки до неї, але й один до одного.

4. Дитина і комп'ютер, сучасні мультфільми

Використання комп'ютерів сприяє активізації розумової діяльності, формує світогляд дитини, створює позитивний емоційний настрій. Раннє та успішне оволодіння дітьми навичками роботи з такою технікою завжди тішить наше серце (яка ж розумна моя дитина!). Але, з іншого боку, виникає тривога: чи не завдасть шкоди тривале «сидіння» перед дисплеєм?

Під час роботи дисплею реєструються незначне рентгенівське, ультрафіолетове, інфрачервоне, мікрохвильове випромінювання, низько- і ультра низькочастотні електромагнітні поля. Рівень безпосередньої радіації під час роботи дисплею за будь-якими національними стандартами значно нижчий від допустимих. Загальна доза опромінення, навіть у випадку щоденної восьмигодинної роботи, складає 0,5% дози, що отримує людина від різних джерел (флуоресценція, сонячне світло, радіохвилі тощо). А от комплексний вплив усіх випромінювань, які йдуть від дисплею, вивчений мало. Є дані, що при роботі з дисплеєм впродовж 2-6 і більше годин на день виникає екзема (захворювання шкіри), яку, можливо, спричиняє наявність електростатичного та електромагнітних полів.

Акустичний шум, що створюють комп'ютер і периферійні пристрої, може стати джерелом стресу, дискомфорту (пригадайте свої нічні жахи після кількох годинної гри в Star Craft). Але він, швидше за все, не може стати причиною зміни гостроти слуху. Можливо, значення має акустичне випромінювання, але фізіологічну дію акустичного шуму цього діапазону поки що не досліджено.

М'язовий дискомфорт, біль у спині, оніміння пальців пояснюються неправильною позою працюючого за комп'ютером, яка зумовлена невідповідною організацією робочого місця з точки зору ергономіки: невдало розташовані екран, клавіатура, стілець, погане освітлення, мерехтіння екрану тощо.

З точки зору психології, хоча це питання самі психологи можуть розв'язати інакше, комп'ютерні ігри - це якоюсь мірою втеча від реальності. Й справді, в грі, тобто десь «там», краще, цікавіше, «там» кожен - герой, сильний, спритний, і, найголовніше, якщо щось не виходить, завжди можна спробувати розпочати знову, бо в грі є можливість мати кілька життів. А що спостерігається в дійсності? Проблеми в школі («і знову контрольна!», «не люблю математики!»), вдома («хочу джинси, як у товариша, велосипед, окуляри і ще…»), в сім'ї («мої батьки завжди зайняті», «так сестричка своїми забавками надокучає»). Про загальносуспільні проблеми й говорити не хочеться! І помилки в житті, на жаль, виправити неможливо…

Але книги також завжди були втечею від справжнього життя. Життя в книгах - цікава річ, і з героєм себе можна ототожнювати. Отже, завжди знайдеться метод знайти собі «замінник» реальності, якщо цього дуже захотіти. Гірше, коли цей замінник - алкоголь чи наркотики. Пригадую один із сучасних анекдотів: «Якщо надмірна захопленість вашого сина комп'ютерними іграми викликає у вас занепокоєння, спробуйте залучити його до більш серйозних і здорових занять: карт, вина чи дівчат». Тобто, рано чи пізно у вашої дитини постає проблема вибору захоплення. Тому чи варто надто обмежувати роботу з комп'ютером, якщо ви не впевнені, куди піде в свій вільний час ваше чадо?

Найбільш вразливою при роботі з монітором є система зору. Майже всі, хто працює за дисплеєм, після тривалої роботи скаржаться на втому очей, біль у них, відчуття печіння, «піску», сльозотечу. Причина може бути різною: надмірна тривалість роботи з дисплеєм чи недосконалість засобів відображення інформації, їх технічні характеристики або неправильна організація роботи, умов праці. Тривала робота за дисплеєм часто є причиною зниження гостроти зору. Пам'ятаючи про це, просто треба обмежити згідно норм час гри, особливо, якщо це гра, яка вимагає великого зорового напруження (дрібні деталі, яскраві кольори). Варто уникати захопленням «залами комп'ютерних ігор», де, як правило, закуповуються найдешевші дисплеї, що найбільше шкодять зору.

Вищеперераховані проблеми, про які ми розповіли, властиві дорослим людям, які щодня працюють із комп'ютером по 6-8 годин. Якщо ж «перенести» їх на дітей, то тут на першому місці необхідно враховувати анатомо-фізіологічні особливості хлопчиків і дівчаток, починаючи з 5-6 років (коли діти вперше сідають за комп'ютер) і до підліткового віку.

Мультфільми

Психологи однозначно не рекомендують привчати дітей дивитися телевізор до трьох років, а після цього віку ретельно дозувати проведення часу перед «блакитним екраном» або монітором комп'ютера - не більше 15-20 хвилин на добу, не кожен день.

· Як вже було сказано вище - час, проведений дитиною біля екрану має строго дозуватися, по можливості без винятків, хоча, як стало зрозуміло з моєї розповіді, випадки бувають різні.

· Дивіться мультфільми з дитиною разом, обговорюйте зміст побаченого після перегляду, попросіть малюка на наступний день переказати сюжет мультфільму. Якщо у маленького глядача виникають якісь питання, наприклад, з приводу мотивації дій героїв, неодмінно поясніть йому і спробуйте в свою чергу запитати дитину: «А як би ти поступив на місці головного героя казки?».

· Перші мультфільми малюка не повинні перевищувати за тривалістю 5-10 хвилин. Я думаю, що найкраще підійдуть наші, вітчизняні мультики, особливо ті, на яких виросли ми самі. Ці анімовані казки, як правило, повчальні і добрі, герої в них красиво намальовані (або зроблені, якщо це ляльковий мультфільм), на них приємно дивитися, а гарне музичний супровід казки збагачує її перегляд.

· Діснеївські мультфільми та їм подібні продукти західній анімації, на мій погляд, хороші для дітей старшого віку. Ці мультфільми більш галасливі і динамічні, не всі їх персонажі виглядають симпатичними і ведуть вони себе найчастіше дуже агресивно. Навіть нешкідливий старий мультсеріал «Том і Джеррі» при більш уважному перегляді виявляється повний далеко не нешкідливих епізодів, пов'язаних з недобрим ставленням персонажів один до одного. Я не проти зарубіжних мультфільмів, але далеко не всі вони годяться для незрілої психіки малюків.

Агресивні мультфільми з монструозними героями краще до пори до часу відкласти на дальню полицю.

На таких стрічках, як «Винни-Пух», «Ну, погоди!», «Бременские музыканты», «Каникулы в Простоквашино» та багато-багато інших, виросло не одне покоління хлопчиків і дівчат, які, навіть ставши дорослими, не перестали любити ці мультики та з задоволенням переглядають їх. Автори радянської мультиплікації створювали фільми на основі традицій казки, на ідеї перемоги добра над злом. Таким чином, в мультфільмах була присутня особлива, добра енергетика; вони виконували свою виховну функцію, і саме таких мультфільмів виявилося позбавлене сьогоднішнє покоління дітей.

Сьогодні телеефір заполонила низькоякісна закордонна продукція, яку повноцінною анімацією, і назвати складно: з потворними персонажами і сюжетами, що не несуть ніякого корисного змістовного навантаження.

Це призводить до підміни справжніх цінностей підростаючого покоління. У результаті створюється ілюзія, що у поєднанні із зображенням низинних людських почуттів (жорстокості, насильства, культу сексу, героїзації «спритного шахрая») призводить до дебілізації. У кінцевому результаті людина виростає безпринципною і аморальної особистістю. А де панують безпринципність і аморальність та процвітає самодурство, соціальні механізми вже не працюють.

Размещено на Allbest.ru