Педагогічна занедбаність молодших школярів: дидактичний аспект

Головне завдання вчителя - запобігти неуспішності.

Різке погіршення успішності дітей викликане, насамперед, розходженнями між їх потенційними можливостями та вимогами, що до них ставляться, проте слід зазначити, що іноді вимоги бувають надто легкими і тому не активізують пізнавальну діяльність таких школярів.

Коли вони без особливих труднощів виконували завдання у початкових класах, їх хвалили, в них сформувалася підвищена самооцінка. У підсумку, учні не звикли долати труднощів, легкі завдання не стимулювали їх пізнавальної активності. У середніх класах, де трудність засвоєння навчального матеріалу зросла, школярі, як і раніше продовжували працювати недостатньо, а тому не досягали успіхів у навчанні.

Це викликало в них спочатку негативне ставлення до вчителя, а згодом і до всієї навчальної діяльності. Замість того, щоб працювати самостійно та долати труднощі в навчанні, вони трудилися все менше і менше. Розрив між знаннями та вимогами до них все зростав, зростало також і негативне ставлення до школи та навчання.

Таким чином, діти не реалізували своїх можливостей. Власне, для подолання вказаних недоліків необхідно враховувати потенційні можливості учнів і давати їм адекватні завдання.

Розкриваючи сутність і особливості причин занедбаності молодших школярів, слід зазначити, що в основі неуспішності лежить не одна причина, а декілька, і що характерно - всі вони взаємопов'язані та діють у комплексі.

Буває і так, що на первинну причину неуспішності нашаровуються нові, вторинні причини, і як наслідок це призводить до тривалого відставання у навчанні.

Причини педагогічної занедбаності є різноманітними за своїм характером, по-різному впливають на процес навчання й самі школярі не однаково реагують на свою неуспішність.

Виділяють три групи причин педагогічної занедбаності [62, с.155-156].

Перша група:

низький педагогічний і культурний рівень батьків;

неблагополучна сім'я;

відсутність чіткої організації життя та діяльності дитини в сім'ї;

порушення єдності вимог до дитини, їх послідовності;

негативне ставлення до дитини, приниження її гідності, фізичне покарання, надмірна опіка.

Друга група:

незнання педагогами особистості дитини, умов виховання у сім'ї;

недостатня робота щодо психолого-педагогічної підготовки батьків дошкільників (молодших школярів);

низька індивідуальна робота щодо усунення відхилень у поведінці, етичному вихованні та розвитку дітей;

недосконалість навчально-виховного процесу;

педагогічна некомпетентність вчителя.

Третя група:

вади в загальному розвитку дитини;

генотип;

стан здоров'я;

психоемоційний стан;

внутрішня позиція;

рівень активності при взаємодії із навколишнім середовищем.

Так як явище педагогічної занедбаності взаємопов'язане з неуспішністю, розглянемо класифікацію причин неуспішності.

Так, наприклад, А. Гельмонт своїм завданням вбачав співвіднесення причини неуспішності з її категоріями. Ним виділені причини трьох категорій неуспішності: глибокого і загального відставання (І категорія), часткової, але стійкої неуспішності (ІІ категорія), епізодичної неуспішності (ІІІ категорія).

Зазначимо причини першої категорії:

низький рівень попередньої підготовки учня до навчальної діяльності;

вади фізичного розвитку;

недоліки виховання;

слабкий розумовий розвиток.

Для другої категорії притаманними є такі причини:

недопрацювання вчителем у попередніх класах щодо формування у школярів адекватних способів організації навчальної діяльності;

недостатній пізнавальний інтерес учня до предмету, що вивчається;

слабка воля до подолання труднощів.

Причини третьої категорії:

недоліки в методиці викладання навчального предмету;

формалізм у засвоєнні нових знань;

слабкий поточний контроль;

невміння зосередитись на об'єкті, предметі, що вивчається;

нерегулярне виконання домашніх завдань.

Ближче до всіх до вирішення завдань опису системи причинно-наслідкових зв'язків неуспішності, що відповідає теоретичним вимогам, підійшов Ю. Бабанський [10].

До внутрішніх причин неуспішності він виділив:

дефекти здоров'я дітей, їх розвитку;

недостатній об'єм знань, умінь і навичок.

Зовнішніми причинами неуспішності є:

недоліки дидактичних і виховних дій;

причини організаційно-педагогічного характеру (організація педагогічного процесу в школі, матеріальна база);

недоліки навчальних планів, програм.

Також Ю. Бабанський виділяє умови, якими слід керуватися в організації навчання:

І. Умови внутрішнього плану:

особливості психологічного розвитку школяра;

рівень сформованості навичок організації навчальної діяльності.

ІІ. Умови зовнішнього плану:

побутові умови;

особливості виховання у сім'ї;

особливості навчання і виховання у школі.

Спроби згрупувати причини неуспішності представлені автором П. Борисовим. Він розглядає три групи причин:

а) загально-педагогічні:

недотримання принципів і правил дидактики в організації процесу навчання;

недооцінка ролі позакласної та позашкільної роботи з дітьми.

б) психофізіологічні:

порушення нормального фізичного розвитку дітей;

порушення інтелектуального розвитку дітей.

в) соціально-економічні:

матеріальна база школи;

низький рівень дошкільного виховання дітей;

культурний рівень батьків;

компетентність вчителів.

Таким чином, класифікація причин педагогічної занедбаності (неуспішності) має за мету показати не лише різні підходи до її побудови, але й зазначити головне і спільне, що є притаманне вище зазначеному явищу.

Зокрема, педагогічна занедбаність може також розглядатися через певні форми, які відображають ступінь і характер занедбаності.

Перша форма - несформованість елементів і навичок навчальної діяльності. Причиною цього є індивідуальні особливості інтелектуального розвитку, недоліки в розвитку пам'яті, неуважність, невпевненість, занижена самооцінка.

Друга форма - несформованість мотивації навчання. Причиною цього може бути неадекватна оцінка навчальної діяльності, міжособистісні стосунки.

Третя форма - нездатність довільної регуляції уваги, навчальної діяльності. Недоліки виховання і навчання в сім'ї, дошкільному закладі, школі - ось причина такого явища.

Під труднощами навчальної діяльності молодших школярів С. Костроміна розуміє [45, с.128]:

пропуск букв у письмових роботах;

орфографічні помилки, при знанні правил;

неуважність;

труднощі при розв'язанні математичних завдань;

труднощі при переказі тексту;

невміння правильно та раціонально організовувати навчальний час у поєднанні з поза навчальною діяльністю;

невміння виділяти головне та суттєве при засвоєнні нового матеріалу;

трудності у виконанні завдань творчого характеру, які вимагають застосування знань у нових, незвичних умовах.

Характеризуючи педагогічну занедбаність молодших школярів зазначимо, ознаки відставань, що проявляються у навчальних предметах, які вимагають творчої діяльності та активності.

Учень не може сказати в чому полягає трудність завдання, охарактеризувати план його вирішення, розв'язати це завдання самостійно чи відповісти на запитання вчителя, щодо виконання, що нового він дізнався із нього.

Учень не задає запитань по суті того, що вивчається, не працює з додатковими джерелами із метою пошуку цікавої, ще не вивченої інформації.

Школяр не активний і відволікає свою увагу в ході пояснення нового матеріалу чи закріплення раніше вивченого.

Не реагує емоційно (мімікою, жестами) на успіхи та невдачі, не може дати оцінку власних дій, вчинків.

Учень не може пояснити мету виконаної ним вправи, навести приклад, зробити певні узагальнення. Не перевіряє отримані ним результати та хід виконання роботи.

Не може відтворити визначень, понять, правил, відійти від готового тексту, щоб висловити власну думку.

Системою показників успішності є:

по-перше: робити хоча б один опосередкований висновок, комбінувати наявні знання, уміння та навички при набутті нових знань;

по-друге: застосовувати нові знання, уміння і навички до невідомої ситуації, комбінуючи, формулюючи певні узагальнення, висновки;

по-третє: прагнути знань теоретичного характеру, до самостійного пошуку необхідної інформації;

по-четверте: активно долати труднощі в процесі навчання;

по-п'яте: прагнути оцінки власних досягнень в навчальній діяльності.

Критеріями оцінки педагогічної занедбаності молодших школярів є [60, с.101-102]:

характер динаміки занедбаності (кількісна, інтегративна);

вираженість ознак занедбаності (нерозвиненість соціально-комунікативних якостей, низька здібність до оволодіння соціальних ролей);

загальна неуспішність;

рівень середовища адаптації (сім'я, школа, дошкільний заклад тощо);

рівень оволодіння соціально-значущою діяльністю (рольова гра, навчання).

Отже, педагогічна занедбаність - це стан, який протилежний розвитку, освіті, навчанню, а це: відсутність необхідного запасу знань, слабке оволодіння способами і прийомами їх набуття, а отже, як наслідок - неуспішність у навчанні. Важливо звернути увагу на явище педагогічної занедбаності з врахуванням специфіки даної проблеми. І саме систематичність у вивченні та вирішенні завдань неуспішності - ось першочергове завдання шкільної освіти, зокрема дидактики. Усю сутність педагогічної занедбаності слід розглядати в єдності всіх ознак, причин, явищ, критеріїв, форм її прояву в навчанні.

Таким чином, педагогічна занедбаність виникає там, де не створюються умови для повноцінного розвитку та індивідуалізації кожної особистості молодшого школяра: оточуюче середовище, а це перш за все, батьки і вчителі, в значній мірі, впливають на рівень навчання, успішності учнів, - на формування особистості дитини як суб'єкта навчально-виховного процесу.

Важливо допомагати кожному реалізувати себе в різних видах діяльності, враховуючи принципи індивідуалізації та врахування вікових особливостей кожного учня.

Розділ ІІ. Теоретико-методичні засади подолання педагогічної занедбаності в процесі учбової діяльності

2.1 Шляхи подолання педагогічної занедбаності молодших школярів в процесі навчання масової початкової школи

На відміну від того, що проблема педагогічної занедбаності є не досить вивченою, все ж чимало досягнень зроблено при визначенні конкретних шляхів її подолання в процесі навчання молодших школярів.

Сучасна дидактика щодо подолання занедбаності пропонує такі шляхи її усунення:

педагогічна профілактика;

педагогічна діагностика;

педагогічна терапія;

виховна дія.

Розглянемо ці шляхи більш детально.

Педагогічна профілактика - це система попередніх заходів, пов'язаних із усуненням зовнішніх причин, факторів і умов, що викликають певні недоліки в розвитку дітей. Це пошуки оптимальних педагогічних систем, в тому числі використання активних форм і методів навчання, нових педагогічних технологій, проблемного та програмованого навчання, інформатизація педагогічної діяльності. Ю. Бабанським для такої профілактики була запропонована концепція оптимізації навчально-виховного процесу [60, с.117].

Загальні принципи профілактики та корекції педагогічної занедбаності школярів згідно даної концепції [60, с.117]:

Комплексний підхід до діагностики, оптимізації і корекції.

Врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей і специфіки розвитку у них занедбаності.

Орієнтація на гармонізацію розвитку особистості.

Єдність і взаємодоповнюваність психологічних і педагогічних методів.

Диференційований підхід.

Рання профілактика занедбаності безпосередньо пов'язана з якістю навчально-виховного процесу, і тому відображає загальнопедагогічний характер. В залежності від вікових особливостей дітей виділяють чотири групи методів профілактики [60, с.118]:

І. Стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної та ігрової діяльності:

створення ситуації емоційного переживання;

пізнавальні ігри;

створення ситуації з опорою на життєвий досвід;

створення ситуації успіху в навчально-пізнавальній та ігровій діяльності.

ІІ. Організація життя та діяльності дитячого колективу:

створення ситуації особистісної та групової перспективи;

колективні ігри;

вироблення колективно-єдиних вимог;

колективні змагання;

колективне самообслуговування.

ІІІ. Спілкування і взаємодія в різних ситуаціях:

педагогічна вимога;

переконання;

довіра;

осуд;

аналіз вчинків;

розв'язання конфліктних ситуацій.

ІV. Психолого-педагогічний вплив і стимулювання активності дитини:

приклад, пояснення;

очікування радості;

виховання самоповаги;

вимогливість.

Педагогічна діагностика - це системний контроль і оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення недоліків у засвоєнні навчального матеріалу, що спрямовано на підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу. Метою педагогічної діагностики є виявлення ознак і проявів педагогічної занедбаності школярів, визначення шляхів і способів профілактики і корекції, прогнозування подальшого розвитку дитини.

Методичними критеріями комплексної діагностики занедбаності в дитячому віці є:

виявлення домінуючих тенденцій, виявлення рівня розвитку;

діагностика цілісної індивідуальності;

єдність прогностичних та діагностичних функцій.

Діагностико значимими ознаками педагогічної занедбаності є:

неадекватна самооцінка;

низький соціальний статус;

неуспішність у навчальній діяльності;

неадекватна поведінка в соціальних ситуаціях.

Педагогічна терапія - заходи щодо усунення відставань у навчанні. Це можуть бути індивідуальні, додаткові заняття.

Виховна дія. Оскільки неуспішність часто пов'язана з недоліками у вихованні, то з занедбаними учнями слід проводити індивідуальну виховну роботу, яка включає і роботу з батьками.

Педагогікою накопичений значний досвід щодо подолання неуспішності. Аналіз різноманітних практичних заходів дозволяє виявити деякі принципові положення.

На перший план в роботі з неуспішними школярами висуваються виховні та розвивальні педагогічні дії. Метою роботи з такими учнями є не лише "заповнення" прогалин у навчанні, але й одночасно розвиток їх пізнавальної самостійності.

Отже, розробка шляхів вдосконалення навчально-виховного процесу, як правило полягає у створенні сприятливих умов для навчання і виховання занедбаних школярів. Розробляються також окремі заходи, що розповсюджуються на всіх учнів; вони служать для загального поліпшення умов навчання. Сюди відносяться пропозиції до покращення обліку та контролю, рекомендації щодо способів активізації діяльності учнів і їх самостійності, посилення творчих елементів у ній, стимулювання розвитку інтересів тощо.

Позитивними є ідеї щодо постановки перед учнями таких завдань, в яких би вони досягнули успіху.

Від успіху, навіть незначного, може бути прокладений "місток" до позитивного відношення до навчання. З цією метою використовують ігрову та практичну діяльність.

Щоденне вивчення учнів, постійна підтримка, стимулювання їх зусиль важлива умова попередження неуспішності. Об'єктами вивчення виступають навички навчальної діяльності школярів, рівень розвитку їх мислення та пам'яті, стан здоров'я, побутові умови, вплив оточуючого середовища. У психологічних роботах об'єктами вивчення виступають також самооцінка учнів, стосунки в колективі, ставлення до вчителя і до школи [88; 89; 9; 10].

Вивчення учнів слід вести на основі спостережень, з допомогою анкетувань, бесід із батьками та школярами. Зокрема, вчителі, перевагу надають спостереженню, ефективність цього методу зазначалась ще педагогами та психологами А. Бударним, А. Гельмінтом тощо.

Аналізуючи розроблені в науці та практиці засоби попередження неуспішності, зазначимо конкретні форми організації роботи з занедбаними школярами. Дидактикою розроблено цілий ряд заходів щодо покращення умов навчання в школі: одні з них реалізовуються на уроці (індивідуальна, групова форма), інші - в позаурочний час (різного виду додаткові заняття). Зокрема, широко розповсюдженими були класи вирівнювання, навчання в яких велось за окремою програмою з врахуванням вимог і особливостей розвитку таких учнів. На сучасному етапі ці класи є поодинокими і називаються вони класами оздоровлення або оздоровчі класи. Щодо впровадження таких класів, то 85 % опитуваних вчителів початкових класів ставляться до них негативно, мотивуючи думки тим, що у звичайному класі дитина не відчуває себе іншою і слабшою, на відміну від класів оздоровлення, де діти розуміють свою відмінність від інших встигаючих учнів.

Одним із ефективних шляхів подолання неуспішності є індивідуалізація навчання на уроці. Індивідуалізація стосується змісту роботи учнів, дозування навчального матеріалу та характеру їх навчальної діяльності. Для слабких учнів рекомендуються картки з індивідуальними завданнями, окрема методика аналізу помилок у письмових роботах. Зокрема, під час самостійної роботи на уроці завдання таким учням слід ділити на етапи, більш ґрунтовно, осмислено давати інструктаж до виконання завдань.

Індивідуалізація досягається також із допомогою програмованих посібників.

Що стосується опитування невстигаючих учнів, то рекомендується давати їм більше часу на обдумування, при цьому можна використовувати допоміжні засоби навчання: план, схеми, плакати, алгоритми. Опитування таких учнів слід поєднувати з самостійною роботою інших школярів, щоб індивідуально працювати з невстигаючим учнем, при потребі використовувати навідні слова, запитання.

Чимала увага в педагогічній літературі звернена щодо диференційованої роботи вчителя на уроці з тимчасовими групами учнів. Виділяють три групи учнів: слабкі, середні та сильні. Завдання вчителя полягає не лише в тому, щоб "підтягнути" в навчанні слабких учнів до певного рівня, але й в тому, щоб надати посильні завдання щодо рівня складності середнім та сильним школярам. Під час уроку організовується самостійна робота по групах і учні приступають до виконання різного рівня складності завдань.

Вчитель надає індивідуальну допомогу щонайперше слабким учням. На кінцевому етапі виконання завдань вони виступають зі звітом пор виконану роботу, формулюють певні висновки, узагальнення, звертаючи увагу на позитивні та негативні сторони під час виконання запропонованих завдань.

Слід зазначити, що такі групи носять тимчасовий характер і перехід з однієї групи в іншу проводиться за бажанням самих дітей, а також із врахуванням вчителем рівня успішності в навчанні кожного учня.

Що стосується диференціації домашніх завдань для невстигаючих школярів, то використовують програмовані посібники, створення проблемних ситуацій та індивідуалізація домашніх завдань.

Ще одним важливим питанням залишається все ж таки обов'язкове відвідування груп продовженого дня.

Висувають вимоги вчителів щодо удосконалення навчальних програм і підручників. Підручники повинні містити: мінімум програмованого матеріалу, основний матеріал у повній мірі, завдання логічного та творчого характеру.

Слід зазначити, що ефективним шляхом попередження неуспішності є підвищення кваліфікації вчителів, їх періодична атестація. Підвищення рівня методичної, загально-педагогічної і психологічної підготовки вчителів щодо роботи з невстигаючими школярами. Проведення лекцій, семінарів щодо впровадження позитивних способів та засобів щодо навчання дітей даної категорії.

Для попередження неуспішності основне значення має своєчасне виявлення причин неуспішності та їх усунення .

Якщо у молодших класах у дитини не виробилися навики та бажання вчитися, то корекція занедбаності відбуватиметься з труднощами, тому, що у дитини сформувалося негативне ставлення до навчання, не має свідомих знань, не сформовано навички та вміння навчальної діяльності. У цьому випадку слід безпосередньо щодо окремого учня визначити причини, які безпосередньо передували отриманню ним незадовільних оцінок і могли вплинути на його успішність.

Це можуть бути: пропуск пропускання уроків, невиконання домашніх завдань, неактивність, неуважність на уроці тощо.

Корекція неуспішності молодших школярів повинна відбуватися із врахуванням зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на неї. Вчитель, аналізуючи сутність причин, що викликають неуспішність і відставання у навчанні учнів молодшого шкільного віку обирає ті, які є притаманними та індивідуальними для конкретного учня.

Опираючись на результати свого аналізу, визначає ті шляхи та способи, які будуть ефективно сприяти усуненню неуспішності.

Рекомендації вчителя батькам невстигаючих учнів зводяться до наступного:

формувати в дітей бажання читати та пізнавати нове;

проводити максимум вільного часу з дітьми;

обговорювати з ними їх успіхи та невдачі в школі;

додатково займатися, виконуючи різного виду вправи та завдання;

підтримувати та вірити в успіхи свої дітей.

Що стосується ролі вчителя щодо усунення занедбаності школярів, то вона полягає ще й у використанні таких корекційних та ефективних методів як:

наочні опори в навчанні;

ігрові форми навчально-пізнавальної діяльності;

поетапне формування розумових дій;

випереджувальне консультування перед вивченням важких для сприймання тем.

Види завдань для, вчителя, які пов'язані з подоланням неуспішності в окремих учнів класу, запропоновані Ю. Гільбухом:

Усвідомлене з'ясування конкретних причини відставання для того, щоб врахувати їх при відборі корекційних дій та заходів.

Вивчення рівня сформованості пізнавального інтересу до вивчення навчальних предметів.

Використання в процесі навчання завдань різного рівня складності.

Використання завдань і вправ пізнавального та творчого характеру.

Проте найдієвішим профілактичним засобом корекції та ліквідації педагогічної занедбаності є класова диференціація, а також індивідуалізація навчально-виховного процесу.

Отже, нами зазначені різні шляхи подолання педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку. Кожен із них є структурним компонентом цілої, єдиної системи щодо усунення явища неуспішності. Власне, удосконалення навчально-виховного процесу, використання різних форм і засобів, співпраця з сім'єю занедбаних учнів допомагає вчителеві правильно методично та дидактично організувати роботу на уроці.

Тому не слід покладати лише на вчителя усю роботу з такими учнями, - при цьому необхідна допомога батьків.

2.2 Технологія експерименту

Вивчення, аналіз та узагальнення теоретичних основ досліджуваної проблеми, результати яких наведені нами в першому розділі магістерської роботи, дозволили сформулювати робочу гіпотезу: система пропонованих дидактичних умов подолання педагогічної занедбаності оптимально сприятиме розвитку пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку та подоланню у них явища педагогічної занедбаності.

Важливою умовою подолання педагогічної занедбаності є побудова такої ефективної системи навчання, яка буде враховувати психолого-педагогічні особливості невстигаючих школярів, рівень їх розвитку, а також і специфіку навчання таких дітей, використання вправ і завдань, які забезпечуватимуть всебічну їх підготовку до навчання в старших класах, вирівнювання рівня їх успішності до рівня встигаючих учнів.

Проведений аналіз наукової літератури вказує на те, що проблема педагогічної занедбаності завжди була і є актуальною як для самої педагогіки, так і психології, а також для методик початкового навчання. Саме тому вона найбільш досліджувана в Ю. Бабанського, В. Цетлін, В. Сухомлинського та ін.

Прагнення відшукати ефективних прийомів, шляхів подолання неуспішності потребує пильного ставлення до особистості занедбаного школяра, враховувати в процесі навчання його вікові та індивідуальні особливості.

Зазначимо результати дослідження на кожному з його етапів.

На констатувальному етапі дослідження, вивчення основних психолого-педагогічних і методичних проблем педагогічної занедбаності молодших школярів проводилось шляхом використання методів соціологічного опитування. А саме анкетування (зміст анкет див. Додаток А), інтерв'ювання та бесіди.

В ході проведеного опитування було обстежено такі групи респондентів:

1) вчителі початкової ланки освіти (120);

2) вчителі-студенти заочної форми навчання;

3) студенти факультету ПВПК Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (60);

4) учні початкових класів (60);

5) батьки опитуваних дітей (48).

Для кожної з груп надавалися питальники анкет щодо визначення сутності проблеми занедбаності учнів.

Щоб підтвердити робочу гіпотезу на констатувальному етапі, під час проведення анкетування серед вчителів початкових класів, нашими основними завданнями були:

визначення рівня обізнаності вчителів з даною проблемою;

з'ясування актуальності проблеми занедбаності школярів на сучасному етапі;

визначення причин і ефективних прийомів, заходів щодо подолання педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку.

В анкетуванні брали участь вчителі початкових класів шкіл м. Тернополя, м. Чорткова, а також шкіл Тернопільської області та інших областей.

Зокрема, вчителі щороку стикаються із явищем неуспішності школярів. На запитання "Чи є у вашому класі педагогічно занедбані діти?" 78,5 % респондентів відповіли позитивно, лише 11,5 % опитуваних зазначили, що таких учнів у їхньому класі немає. Дану проблему занедбаності школярів вважають актуальною на сучасному етапі (93,5 %) мотивуючи це тим, що батьки не співпрацюють із школою; діти залишені поза увагою як самих батьків, так і вчителів; збільшується кількість дітей, які потрапляють до категорії занедбаних в силу різних причин та обставин.

Як зазначалось у першому розділі магістерської роботи, дана проблема характеризується певними причинами. В результаті анкетування були отримані такі результати щодо визначення причин педагогічної занедбаності школярів:

недосконалість навчально-виховного процесу (68,8 %);

навчання і виховання дітей у сім'ї (90 %);

вади в загальному розвитку дітей (98,7 %);

вплив навколишнього середовища (85,5 %).



Отже, вчителеві слід звертати увагу на кожну з цих причин, розв'язувати їх в системі з врахуванням особистості невстигаючого учня.

Також викликало розгубленість у вчителів запитання щодо визначення їх співпраці з сім'єю занедбаного школяра. Зокрема було зазначено такі прояви:

взагалі не співпрацюю (54,2 %);

співпрацюю для "галочки" (10 %);

залежно від успіхів і неуспіхів самого учня (28 %);

вважаю це не ефективним (7,8 %).

Види робіт, які використовуються вчителем початкових класів у навчально-виховному процесі в роботі з занедбаними школярами були зазначені і:

а) диференційований підхід (35 %). Це використання в процесі навчання різнорівневих завдань і вправ, починаючи від найлегших і закінчуючи завданнями підвищеної складності.

б) індивідуальний підхід (44,5 %). Він включає в себе, перш за все, педагогічну діагностику індивідуальних і вікових особливостей дитини, реальну оцінку можливостей, здібностей, з'ясування перспективи її розвитку та конкретних цілей і завдань навчання. Визначення кількості вправ і завдань для виконання, які повинні виконати учні під час уроку. Надання вчителем різносторонньої індивідуальної педагогічної допомоги невстигаючим школярам з метою підвищити якість засвоєння навчальної програми. Індивідуальний підхід забезпечує правильний відбір методів і прийомів навчання, орієнтуючись на зону найближчого розвитку учня.

в) співпраця школи та сім'ї (15 %).

Звертають увагу й на те, що батьки майже не цікавляться успіхами невстигаючого учня, не має підтримки з боку сім'ї такої дитини.

Обґрунтованими та цілісними були відповіді вчителів початкових класів щодо визначення їх думок і пропозицій щодо впровадження окремих класів, які зараз називають класи-оздоровчі (класи оздоровлення), де навчаються діти, які відчувають певні труднощі в навчанні з одного чи декількох предметів. Власне, до цього періоду, були класи-реабілітаційні або класи вирівнювання, які вели досить ґрунтовну та цілісну навчально-виховну підготовку дітей із труднощами в навчанні. Незважаючи на те, що в кожному класі є учні, які не встигають у навчанні, і це явище є не поодиноким, все ж 96,9 % опитуваних респондентів негативно ставляться до впровадження таких класів, мотивуючи це так:

дитина в такому класі відчуває себе гіршою від дітей, що навчаються у звичайному класі;

у звичайному класі є діти, які є взірцями у навчанні для тих, хто відчуває певні труднощі та не успіхи;

слабші учні повинні "підтягуватись" у навчанні орієнтуватись на успіх усіх учнів класу;

впровадження таких класів принижуватиме гідність самої дитини.

Власне такі думки були непоодинокими. В організації навчання педагогічно занедбаних школярів рекомендують організувати так роботу на уроці, щоб забезпечувати кожному учневі оптимальні умови для навчання і розвитку. Але в жодному випадку не слід ділити школярів на встигаючих та невстигаючих, не робити різниці між ними.

У роботі щодо усунення неуспішності серед учнів молодшого шкільного віку вчителі використовують такі методичні матеріали:

а) журнальні публікації (12 %);

б) газетні матеріали (24,5 %);

в) психологічна література (28,2 %);

г) спеціальна педагогічна література (34,9 %).

Проте, проблема педагогічної занедбаності вимагає більшої обізнаності серед вчителів початкової ланки освіти. Зокрема, викликають труднощі такі питання у роботі з дітьми даної категорії. А саме:

1. Немає досить спеціальної педагогічної літератури щодо роботи з дітьми, у яких є вади здоров'я.

2. Бар'єр, які діти психологічно ставлять і не хочуть співпрацювати з вчителем.

3. Небажання самих батьків співпрацювати зі школою.

4. Робота з батьками дітей із неблагополучних сімей.

5. Труднощі викликає також нерозуміння батьками суті самої занедбаності та нехтування її подоланням.

Власне, опитування студентів, майбутніх вчителів початкових класів, дає можливість стверджувати, що майже кожен другий із них, на активних педагогічних практиках стикалися із невстигаючими учнями, проводивши з ними додаткові заняття, різноманітні види та форми індивідуальної та диференційованої допомоги.

Аналізуючи відповіді батьків, можна зробити такий висновок: батьки (78 %) вважають, що основне завдання у навчанні і вихованні дітей покладено на самого вчителя, і лише 12 % опитуваних готові співпрацювати з вчителем. Успіхами та невдачами власних дітей цікавляться лише 28,3 % батьків, а основним успіхами в навчанні дітей вважають отримання позитивних оцінок, а не якість самих знань

Власне, батьки також відчувають труднощі в навчанні та вихованні особистості невстигаючого учня. Важкість полягає у низькій педагогічній обізнаності, - як саме працювати в даній ситуації з такою дитиною.

Відповіді батьків невстигаючих школярів вказують також і на те, що дитина, найчастіше, щоб уникнути труднощів у навчанні, пристосовується всіма можливими способами до шкільної системи. А в самих батьків немає часу та можливостей додатково займатися із дитиною, покладаючи все на плечі вчителя.

Проте, внаслідок проведеного анкетування серед учнів початкових класів були отримані такі результати.

Навчальні предмети, які подобаються самим учням - це математика (68 %), а також читання (32 %). Ці уроки викликають в учнів інтерес, їх цікаво проводить вчитель, матеріал чіткий та зрозумілий. Контрольні заміри успішності учнів початкових класів свідчать, що саме з цих предметів в учнів формуються чіткі уявлення, поняття, а також спостерігається розуміння фактичного матеріалу. Навчальними предметами, які викликають труднощі у навчанні, за визначенням самих учнів є англійська мова (65 %), "Я і Україна" (35 %). Контрольні заміри неуспішності свідчать, що саме з цих предметів спостерігається в учнів нерозуміння фактичного матеріалу, важкість у його засвоєнні.

Учнями були названі і причини невстигання у навчанні:

небажання вчитися (22,1 %);

нерозуміння навчального матеріалу (25 %);

неуважність (35 %);

лінивство (16,9 %).

Особливо цікавим запитанням було для учнів: "Щоб ви порадили однокласникам, які не встигають у навчанні?". Учні, які встигають, радили наступне:

слухати пояснення вчителя (16,3 %);

готуватись до уроків (24 %);

бути уважним, старанним (21,5 %);

більше читати (12 %);

додатково займатися із тих предметів, які викликають труднощі (33 %).

Невстигаючі учні спрямували власні поради не на однокласників, а на вчителя:

увага вчителя (27,8 %);

індивідуальна допомога (72,2 %).

Ґрунтуючись на результатах дослідження під час опитування різних груп респонденті, власних даних можна попередньо окреслити такі основні заходи та тенденції в запобіганні педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку:

1. Профілактика типових причин педагогічної занедбаності.

2. Широке ознайомлення вчителів із типовими причинами неуспішності, засобами запобігання та подолання невстигання учнів у процесі навчання.

3. Педагогічно-психологічний всеобуч батьків педагогічно занедбаних дітей, специфіки роботи з такою категорією дітей.

4. Забезпечення єдності дій усього педагогічного колективу щодо вирішення проблеми неуспішності в сучасній школі.

5. Проведення психолого-педагогічної діагностики майбутніх першокласників.

6. Узагальнення передового педагогічного досвіду роботи з запобігання неуспішності та його широке обговорення та впровадження в практику.

На основі даних опитування можна стверджувати наступне: вчителям початкових класів слід знати те, що низька якість викладання, невміння організовувати активну навчальну діяльність школярів і керівництво нею, негативне ставлення до учнів, несприятливий психологічний клімат у класі часто породжують явище педагогічної занедбаності.

На формувальному етапі дослідження нами була визначена система роботи щодо визначення труднощів у навчанні та відповідних їм психолого-педагогічних причин, також конкретних шляхів їх подолання і обґрунтування їх ефективності.

Експериментальне дослідження проводились із педагогічно занедбаними учнями Тернопільської ЗОШ №№ 19, 23, 27 (зокрема в 2 класах). На уроках рідної мови були визначені такі труднощі у навчанні та причини, що породжують їх (відвідування та аналіз занять, навчальні тести, тестування):

1. Пропуск букв в письмових роботах. Це явище має декілька причин: низький рівень фонемного слуху, слабка концентрація уваги, несформованість прийомів самоконтролю.

2. Орфографічні помилки, які пов'язані з незнанням певних правил. Причиною цього є: низький рівень розвитку уваги, несформованість прийомів навчальної діяльності, низький рівень розвитку короткочасної пам'яті, слабкий розвиток фонематичного слуху.

3. Труднощі при переказі тексту. Причини: несформованість уміння планувати свої дії, низький рівень мовного розвитку та образного мислення, занижена самооцінка.

4. Важкість у первинному сприйманні матеріалу. Нами визначені такі причини: слабка концентрація уваги, несформованість прийомів навчальної діяльності, низький рівень розвитку сприймання та пам'яті.

5. Невміння списувати за зразком. Причиною цього явища є: низька швидкість протікання психічних процесів, несформованість прийомів навчальної діяльності.

6. Невиконання завдань без докладного пояснення вчителя. Це пов'язано з низьким рівнем розвитку пізнавальної активності, мимовільного запам'ятовування, а також низьким рівнем зосередженості та активності.

7. Невідтворення матеріалу, вивченого на попередньому уроці. Причини: низький рівень розвитку пам'яті, уваги, несформованість способів навчальної діяльності, невміння творчо і активно мислити.

8. Небажання виконання завдань, без їх стимулювання та активізації досвіду учнів. Причиною цього є несформованість способів організації навчальної діяльності.

9. Нерозуміння фактичного матеріалу: несформованість елементарних понять, уявлень, несформованість пізнавальних інтересів.

10. Невміння працювати самостійно та творчо. Причиною цього є несформованість пізнавальних інтересів, нерозвиненість вміння самостійного та творчого мислення.

Дидактичними умовами подолання педагогічної занедбаності дітей молодшого шкільного віку, які обґрунтовані нашому науковому дослідженні це:

а) забезпечення індивідуального та диференційованого підходу до педагогічно занедбаних учнів через цілеспрямоване використання системи дидактичних вправ: репродуктивних, розвивальних і творчих.

б) самостійна і творча діяльність, її спрямування на формування пізнавального інтересу до навчання у педагогічно занедбаних учнів.

Внаслідок визначення найтиповіших труднощів і причин, що їх викликають, нами були апробовані деякі прийоми індивідуальної роботи (на основі диференціації) з учнями, у яких причинами педагогічної занедбаності були: нерозвиненість творчої діяльності та низький рівень пізнавальних інтересів.

Робота проводилась із 10 другокласниками різних шкіл. Продемонструємо її на конкретному прикладі. Учень виконував завдання при підтримці вчителя. Вибір завдань, організація їх виконання і перевірка були підпорядковані таким цілям: викликати інтерес до навчального предмета та стимулювати творчу діяльність і самостійність. Робота була організована таким чином. Протягом 3-4 місяців учень, у якого спостерігалася нерозвиненість творчої діяльності та низький рівень пізнавальних інтересів, одержував від вчителя ряд індивідуальних завдань. Кожне з завдань, які виконувались ним були обов'язково обґрунтовані та вмотивовані з допомогою вербальної оцінки. Всі завдання за принципом - від простого до складного.

Всього було запропоновано 4 завдання. Суть першого завдання полягала в тому, щоб взяти підручник із мови, вибрати з нього все те, що є цікавим самому учневі (потрібно було вибирати з того матеріалу, який пройдено за навчальною програмою). Даючи це завдання, вчитель вмотивував його тим, що в класі буде проведено повторення вивченого матеріалу. Невстигаючому учневі особливо було до вподоби завдання із малюнками, хоч він і не знав як їх виконувати. Його приваблював сам малюнок, різнобарв'я кольорів.

Друге завдання полягало в тому, щоб до запропонованого заголовку підібрати відповідні малюнки, при чому необхідні підручники пропонував сам вчитель. Виконане завдання вказувало на те, що учень підбирав малюнки за головною суттєвою ознакою. Мотивувалося це завдання тим, щоб віднайти той малюнок, який найкраще відповідатиме запропонованому заголовку. Це стимулювало творчий пошук дитини.

Досвід показує, що якщо перші завдання добросовісно виконані учнем, то він активно включається у роботу щодо виконання наступного завдання. Основне - не примушувати дитину виконувати це завдання на завтра, а давати їх на довший період.

У третьому завданні учневі було запропоновано до певних малюнків скласти по 1-2 речення, які були складені учнем, короткі за змістом, але відповідали запропонованому малюнку.

Суть четвертого завдання полягала в тому, щоб учень самостійно підібрав сюжетний малюнок без допомоги вчителя, і на його основі склав невеличку розповідь до 5-6 речень. Тобто вчитель вже не допомагав учневі, не пропонував готових завдань, а організував роботу так, щоб учень самостійно віднайшов його.

З педагогічної точки зору це важливо тому, що учень вирішує завдання за власною ініціативною діяльністю, сам долає труднощі. Він починає вірити у власні сили та можливості подолання труднощів. Учень зачитує підготовлений твір спочатку вчителеві, висловлює власні думки і лише після того, як він буде готовий психологічно - зачитує його перед усім класом.

Тут важлива підтримка не самого вчителя, а усього класного колективу, вміння правильно організувати цей етап на уроці. Після такої індивідуальної роботи в даного учня спостерігалося зацікавлення на уроках рідної мови, особливо активно школяр висловлював власні думки та судження. Результати індивідуальної роботи такого плану проілюстровані в Додатку Г.

Що стосується розвитку пізнавальних інтересів та творчої діяльності учнів, нами були апробовані різні види завдань і вправ, які подані в додатках, саме творчого характеру.

Кожне із завдань пропонувалось учням із врахуванням їх індивідуальних і психологічних особливостей. Види завдань, які були використані в ході експериментального дослідження (див. Додаток Б):

а) репродуктивні - відтворення фактичних знань, орієнтування на досвід дітей;

б) розвивальні - на розвиток психічних процесів;

в) творчі - розвиток вмінь та навичок діяльності в нестандартних ситуаціях, розвиток самостійності учнів.

Спочатку школярі виконували завдання репродуктивного характеру, здебільшого такі, які є відомими їм. І труднощів, як таких, при виконанні вправ у них не виникало.

При виконанні завдань розвивального типу школярі хоч виконували їх з певними зусиллями, проте вони викликали в них позитивні емоції, радість від пізнання.

Що стосується завдань творчого характеру, то після кількаразового їх розв'язання (учні займалися 3 місяці) у школярів спостерігався розвиток творчої діяльності та пізнавальних інтересів. Підвищувалась зацікавленість на уроках, прагнення розширити власні знання.

Конкретні рекомендації із використання пізнавальних завдань на конкретних етапах уроку вміщені в Додатку В.

З метою забезпечення більш доцільного педагогічного керівництва навчальним процесом і досягненням його оптимальних результатів нами була проведена цілеспрямована робота із батьками педагогічно занедбаних школярів, яка передбачала формування у них адекватного уявлення про шкільну неуспішність, її прояви та причини, шляхи подолання.

Форми роботи у цьому випадку були:

спільні збори батьків і дітей;

індивідуальні бесіди;

консультації вчителів з батьками;

педагогічні семінари та інше.

На підсумковому етапі дослідження проводилися узагальнення, математична обробка та аналіз одержаних на формувальному етапі експерименту даних. Основним критерієм ефективності проведеного дослідження були показники сформованості та оволодіння операціями творчої діяльності та розвиток пізнавальних інтересів у педагогічно занедбаних учнів.

На основі одержаних даних експериментального дослідження нами було виділено такі 4 рівні в оволодінні творчої діяльності та розвитку пізнавальних інтересів в учнів, які не встигають у навчанні:

1) низький - творчість та пізнавальний інтерес є ситуативними, і часто носять тимчасовий характер, учень майже не проявляє самостійності, а пізнавальний інтерес викликають цікава інформація, малюнки. На уроці веде себе інертно (інтерес проявляється в міміці і пантоміміці учня).

2) середній - пізнавальний інтерес проявляється у таких видах діяльності, які не вимагають значного розумового навантаження, а творчість проявляється у вмінні віднайти необхідну інформацію, яка їх цікавить лише впродовж уроку.

3) високий - сформованість навичок творчої діяльності у здобутті знань, умінь та навичок впродовж всього уроку та в позаурочний час. Зацікавленість певними видами навчальної діяльності, самостійна діяльність на уроці, бажання з'ясовувати невідоме.

4) дуже високий - оволодіння операціями творчої діяльності, самостійний пошук цікавої та нової інформації, розвиток пізнавального інтересу до навчальних предметів, прагнення взаємообміну інформації та спілкування з однокласниками.

Узагальнення одержаних експериментальних даних представлено нами у систематизуючій таблиці.

Таблиця 1.1. Порівняльний аналіз динаміки розвитку творчої діяльності та пізнавальних інтересів педагогічно занедбаних учнів молодшого шкільного віку в процесі експериментальної роботи

Рівні сформованості та розвитку творчої діяльності і пізнавального інтересу	На початку експерименту	Наприкінці експерименту
	контрольний	експериментальний	контрольний	експериментальний
дуже високий високий середній низький	22 % 50 % 22 % 6 %	20 % 42 % 31 % 7 %	30 % 43 % 21 % 6 %	42 % 54 % 4 % 0 %

Зокрема, позитивна динаміка у співвідношенні рівнів сформованості та розвитку творчої діяльності та пізнавальних інтересів на початку та наприкінці експерименту підтверджують, що у навчанні таких учнів були спостережені такі зміни у покращенні їх навчання:

інтерес до навчання та навчальних предметів, які є для них цікавими;

пошук необхідної інформації у підручнику тощо;

самостійне виконання вправ, завдань, які відповідають їх індивідуальним і психологічним особливостям;

творчий пошук у виконанні завдань;

бажання вивчати та пізнавати;

підвищення відповідальності за виконання дорученої справи;

ініціативність та наполегливість у навчанні.

Порівняльний аналіз результатів на початку та в наприкінці дослідження, представлених у таблиці, дозволяє зробити попередній висновок, що підтверджує сформульовану гіпотезу: оволодіння операціями творчої діяльності та розвиток пізнавальних інтересів у педагогічно занедбаних учнів стає більш кращим за умови використання різноманітних оптимальних форм роботи.

2.3 Результати та перспективи розробки проблеми подолання дидактичної занедбаності учнів молодшого шкільного віку

Вивчення та узагальнення основних теоретико-практичних особливостей педагогічної занедбаності учнів початкових класів, дає можливість сформулювати такі основні напрямки в навчанні та розвитку дітей, які не встигають та відчувають труднощі в оволодінні знань, умінь та навичок. А саме:

а) формування особистісно значущих мотивів навчання мотивації як рушійної сили;

б) розвиток пізнавальних інтересів учня як основи навчальної пізнавальної активності;

в) розвиток психічних процесів;

г) формування загально навчальних умінь та навичок;

ґ) розвиток творчості;

д) формування основних способів навчальної діяльності.

Проблема дидактичної занедбаності вимагає свого цілісного вивчення та обґрунтування у навчально-виховному процесі.

Власне, дане питання ми розкрили на основі сутності найоптимальніших підходів щодо подолання занедбаності учнів у навчальній діяльності.

Чимале значення у вирішенні даної проблеми займає вивчення особистості педагогічно занедбаного учня. Слід виділяти не лише негативне, але й позитивне, успіхи та труднощі. Щонайперше завдання, яке стоїть перед вчителем, полягає в тому, щоб не залишити поза увагою таких учнів, один-на-один із власними труднощами.

Важливо сформувати в дітей позитивні мотиви навчальної діяльності. Зміни у ставленні до занедбаного учня, прояви істинної зацікавленості його успіхами як вчителем, так і батьками, сприятимуть формуванню у них позитивних емоцій, що впливає на самоповагу, віру у власні сили. Успіхи в навчанні впливають і на розвиток інтересу до навчання, - дитині неодмінно захочеться повторити успіх, а закріплення його буде позитивним поштовхом до формування пізнавального мотиву.

„Всіляко намагаючись розвинути пізнавальні можливості й зміцнити пам'ять малоздібної дитини, ми разом з тим ніколи не даємо їй навіть приводу подумати, що успіхи її оцінюються тим, як вона запам'ятала урок. Вона відповідає, і оцінка їй ставиться тільки тоді, коли їй вдалося досягти успіху. При цьому важливо не показати дитині, що її виділяють у класі".

Коли є бажання знати, пізнавати, могутнім психологічним засобом у подоланні дидактичної занедбаності є збагачення інтелектуального і емоційного життя дитини (екскурсії, ігри, пізнавальні завдання, уроки мислення, використання слова, як могутнього виховного та емоційного засобу, вірші, твори, казки тощо).

Структура навчальної мотивації молодшого школяра залежить від становища дитини в класному колективі. Діти, в яких не розвинена мотивація, як правило, займають найнижче становище в групі (класі), а це, як правило, невстигаючі учні. Діти, які мають труднощі в навчанні, при негативному ставленні до них у класі, показують низькі результати в навчальній діяльності. Страх перед невдачею знижує активність таких учнів на уроці. Звісно, щоб розвивати мотивацію занедбаного школяра, слід спочатку підвищити його соціальний статус - методом заохочення, а помилки та невдачі краще обговорювати наодинці.

Необхідною умовою для попередження та подолання педагогічної занедбаності, яка досліджувалась нами в даній роботі, є розвиток пізнавальних інтересів і творчої самостійної діяльності. Тому необхідно збільшити кількість тих видів діяльності учнів, які сприятимуть розвитку творчості та самостійності.

Що стосується завдань творчої діяльності теоретичного характеру, то вони полягають у тому, щоб знайти місце цій діяльності в методичній системі, включаючи її як обов'язковий компонент процесу навчання. Завдання творчого спрямування для педагогічно занедбаних школярів вимагають наявності того, щоб творчі елементи були чітко визначені (цьому сприятимуть запитання „Що невідомо? Що відомо? В чому полягає умова? Чи можна її вирішити? Чи є достатньою ця умова для визначення невідомого? Чи зустрічались вам задачі такого типу?" тощо).

Систематична самостійна робота повинна бути невід'ємним елементом процесу навчання і проводитись в кожному розділі програми.

Збільшення кількості творчих видів завдань у процесі навчання занедбаних учнів, сприяє їх пізнавальній активності, ставлення до навчальних предметів, що ґрунтується на узагальненні, систематизації знань.

Щоб покращити умови формування досвіду творчої діяльності необхідно вдосконалювати уже набуті учнями вміння та навички. При засвоєнні знань про способи діяльності невстигаючими учнями, слід ознайомлювати їх з алгоритмами цих дій.

Все це позитивно впливає на розвиток пізнавальних інтересів.

Для пробудження та підтримки пізнавальних інтересів, важливо постійно показувати учням нове в змісті їх роботи, яка планується самим вчителем. Засоби, які оптимально та ефективно вказують на нове в змісті уроку є повідомлення вчителем мети заняття. Завжди в кожному уроці є щось нове для учнів. Кожний урок являє собою новий етап у оволодінні навчальним матеріалом і це повинно повідомлятися на початку уроку. Якщо на уроці не вивчається новий матеріал, а його метою є вдосконалення навичок та систематизація вивченого, то нове можна показати так: „Ви вже чимало знаєте про частину мови іменник, правила, виконували різноманітні вправи. А тепер нашим завданням є згрупувати всі наші знання у систему, єдине ціле, тоді ми знатимемо "хто" і "що" нас оточує".

У деяких випадках корисно в кінці уроку зазначити те нове, що було засвоєно.

Якщо в класі спостерігається значне відставання щодо рівня пізнавальних інтересів, варто поєднувати виклад нового матеріалу з поза навчальними інтересами учнів (книгами, видами спорту, телепередачами тощо).

Слід наголошувати на тому, що вивчення певного матеріалу є взаємопов'язано з матеріалом інших предметів. Наприклад, вчитель зазначає, що вивчення математики, вміння рахувати, обчислювати, розв'язувати задачі буде необхідним для вивчення біології, хімії, фізики тощо.

Розвитку пізнавальних інтересів сприяють такі завдання, які може запропонувати вчитель:

а) знайти цікавий матеріал до уроку, який не подано в підручнику;

б) прочитати необхідну літературу до заданої теми;

в) з'ясувати значення невідомих слів;

г) досліди, які можуть провести учні в домашніх умовах, і які не вимагають значних труднощів;

ґ) перегляд дитячих програм із наперед визначеним завданням;

д) виготовлення гербарію;

е) спостереження за живою, неживою природою;

є) ознайомлення з новими надходженнями у книжкових крамницях;

ж) завдання на тему: „Хто я є?”.

Позитивно впливає на розвиток пізнавальних інтересів занедбаних учнів такий вид діяльності: учням самим пропонується обрати те, що їх цікавить, про що вони хотіли б почути, Разом із вчителем готують необхідну інформацію, проте вчитель організовує діяльність так, що він (а в дійсності самі учні) отримують те, що їх цікавить.

Важливим резервом активізації пізнавальних інтересів учнів є розуміння ними мети уроку, його окремих частин. Кожний етап уроку повинен виступати як новий крок до оволодіння матеріалом, тоді учні будуть розуміти не лише те що вчать, але й як саме і з якою метою („Для чого ми це робимо?”).