Гуманізація навчально-виховного процесу з інформатики

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Гуманізація навчально-виховного процесу з інформатики"



Зміст

Вступ

1.Теоретико-педагогічні основи гуманізації навчального процесу засобами інформаційних технологій

1.1 Гуманізація навчально-виховного процесу

1.2 Гуманно-центрична переорієнтація діяльності в школі

2.Основні теоретичні положення з питання гуманізації. Метод проектів як один із шляхів реалізації гуманізації

2.1 Розробка тесту на тему «Я і колектив»

Висновок

Використана література



Вступ

Гуманізм став гаслом прогресу людства кінця ХХ - початку ХХІ століття. Гуманізація як шлях забезпечення найважливіших потреб кожної людини, розкриття їїі ндивідуальності та самобутності, створення умов для її гармонійно горозвитку і вдосконалення є бажаною нормою міжлюдських взаємин, критерієм зрілості суспільства.

Розбудова нашоїдержави на демократичних засадах вимагає переходу до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, спрямування її на забезпечення всебічногозростання культурного, інтелектуального, духовного потенціалу особистості. Це знайшло віддзеркалення в таких основоположних документах, як Закон України „Про освіту», державна національна програма „Освіта. Україна ХХІ століття», Національна доктрина розвитку освіти.

Широ ковідомою є зверненість сучасної педагогіки до індивіда. Проте спостерігається одновекторність цієї зверненості - від школи до учня: більшість педагогічних технологій спрямована на подання навчального матеріалу, створення сприятливих умов для його опанування і значно меншою мірою - на виявлення особистісного ставлення учня до цього матеріалу. Такий однобічний підхід спостерігається, зокрема, в інформаційних технологіях, котрі найчастіше використовуються як дидактичний засіб візуалізації навчальноїі нформації, контролю за якістю її засвоєння і майже не застосовуються з метою надання учневі можливості виявити його власне ставлення до матеріалу, що вивчається.

Інформатизаціяосвітисупроводжуєтьсямасштабнимствореннямсучаснихелектроннихзасобівнавчальногопризначення. При цьому значна увага приділяється аналізу повноти, науковості, системності відтворення навчального матеріалу тощо. Разом із тим поза критеріями оцінювання якості таких засобів залишається реалізація їх гуманістичної спрямованості.

Вище перелічені недоліки які породжують суперечності:

- міжна явною гуманістичною спрямованістю сучасної освіти і відсутністю науковообґрунтованих способів гуманізації навчання засобами інформаційних технологій, зокрема при викладанні предметів гуманітарного циклу;міждидактичноюнаповненістювисокоякіснихелектроннихзасобівнавчальногопризначення і недостатньою реалізацією їх гуманістичного потенціалу;

- між широким застосуванням інформаційних технологій з метою розв'язання навчальних завдань і недостатнім використанням потужного ресурсу зазначених технологій для виявлення особистісного ставлення учня до навчального матеріалу.

Отже, недостатній рівень науково-теоретичної і практичної розробленості означених питань та двадцятирічний педагогічнийдосвід автора зумовили доцільність дослідження і дали підстави для визначення його теми: Гуманізація навчально - виховного процесу з інформатики».

Одним зі шляхів вирішення поставлених проблем, може бути активне впровадження методу проектів в навчально - виховний процес.

Об'єкт дослідження: навчальний процес в основній школі.

Предмет дослідження: гуманізація навчального процесу в основній школі з використання мінформаційних технологій.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та

Предмет і мета зумовили такі завдання дослідження:

1. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури розкрити сутність сучасного розуміння гуманізації навчального процесу як створення комфортних умов для навчання, становлення, самореалізації особистості; висвітлити чинники гуманізації в їх взаємодії та взаємозв'язку.

2. Проаналізувати вплив інформаційних технологій на гуманізацію навчального процесу; обґрунтувати найважливіші функціїі нформаційних технологій у процесі реалізації принципів гуманізації навчання та виділити основні напрями гуманізації навчального процесу.

3. Теоретично обґрунтувати способи гуманізації навчального процесу в основній школі з використанням інформаційних технологій для подання, засвоєння і закріплення навчального матеріалу; реалізації об'єктивного контролю та самоконтролю навчальних досягнень.

4. Розробити технологію впровадження в навчальний процесс визначених способів як кожного окремо, так і в комплексі.

5. Розробити комплекс практичних матеріалів на основі застосування інформаційних технологій для гуманізації навчального процесу.



1.Теоретико-педагогічні основи гуманізації навчального процесу засобами інформаційних технологій

1.1 Гуманізація навчально-виховного процесу

Питання гуманізації і гуманітаризації освіти не нові у педагогічній науці й практиці і вимагають істотних змін характеру відносин між учнем і вчителем, організації навчально-виховного процесу. Дефіцит гуманності породжує бездуховність освіти зокрема та усього суспільства в цілому. Під тиском індустріального, технічного і ринкового розвитку суспільства освіта втрачає гуманістичний зміст (тобто орієнтацію на розвиток особистості) і перетворюється на вивчення вузького спектра професійних знань і вмінь. Але освіта в її гуманістичному розумінні - це не просто навчання. Завдання освіти простіше порівняно з проблемою виховання людини у всій повноті її життєдіяльності. Дегуманізація освіти є водночас і дегуманізацією суспільства, так як людина починає функціонувати у знедуховленому суспільстві.

Отже, що ж таке гуманізм:

Гуманізм - це система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і виявлення всіх здібностей.

Принцип гуманізму передбачає повагу до особистості дитини. У діяльності вчителя повага до учнів викликає в останніх довіру, відвертість, повагу до порад і пропозицій викладача. Гуманізація освіти вимагає від вчителя прийняття учня таким, яким він є. Вчитель повинен пройнятися почуттями і переживаннями, виявити щирість і відвертість. Основним мірилом спілкування повинно бути: ні особисті амбіції, ні авторитет вчителя, ні мета досягнення знань за будь-яку ціну не повинні підпорядковувати інтереси школярів, пригнічувати її особистість. Тільки віра і любов допоможуть впоратися із завданнями виховання .[3, 24-26]

Видатний український філософ і поет Григорій Сковорода стверджував, що любов благотворно впливає на стосунки між людьми, вона лікує душу людини. Коли людина щось любить, то її серце радіє, веселиться. І дуже страшною образою, вбивством людської душі, він вважав розтління людини в думках і в її серці.

Наше суспільство переживає зараз глибоку духовну кризу. Зробивши своїм пріоритетом матеріальний бік життя, захопившись технічним вдосконаленням, людина сама того не помітивши, занедбала духовне, внутрішнє. Дбаючи про здоров'я тілесне, прагнучи запобігти хворобам фізичним, ми захворіли духовними недугами, які проявляються у нехтуванні духовними цінностями: національними звичаями, традиціями, мовою, забувши, що «мова та і ті слова» дані нам від Бога. Вулиці наших міст, книжкові полиці, телеефір, пресу тощо заполонила чужа мова, чужа інформація, чужа музика, чуже кіно, чужі ідеї. Ця духовна хвороба інфекційна і ще більш небезпечна, ніж фізична, бо не може бути здоровим тіло, якщо слабий дух.

Перед сучасною цивілізацією постає ряд актуальних проблем, для вирішення яких першочергового значення набувають проблеми гуманізації та гуманітаризації освіти, науки, культури, суспільного життя.

Кризові ситуації і глобальні суперечності в суспільстві ставлять під сумнів саму можливість існування людини.

Тому необхідною умовою виживання людства слугує гуманізація відносин в суспільстві, на міжнародному рівні, створення нової освітньої парадигми, нової етики, основоположними принципами якої є гуманізм, свобода вибору, толерантність тощо.[1, 30-36]

Гуманізація освіти спрямовує наукову діяльність на людину як вищу цінність, на подолання технократичних тенденцій, дотримання принципів екоцентризму.

Утвердження людини як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриттяїї здібностей, забезпечення пріоритетності загальнолюдських цінностей,гармонія стосунків людини і довкілля, суспільства і природи є основним змістом гуманізації освіти.

Гуманізація освіти в цілому передбачає:

· визнання людської особистості основним багатством суспільства;

· значне підвищення рівня освіти, перетворення процесу набуття освіти в

· безперервний процес самовдосконалення людини;

· розвиток елементів нової етики, яка розглядає суспільство як гармонійне

· поєднання людини і колективу, суспільних і політичних інститутів;

· розвиток громадянського суспільства.

· Відповідно до цього гуманізм - це вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства, вільну у своїй самореалізації особистість

Іншими словами, гуманізація - це процес одухотворення, олюднення усіх умов життя і праці, усього змісту навчально-виховної діяльності,всіх видів і форм відношень, що складаються в освітянських закладах. Процеси гуманізації значно масштабніші, значно складніші; це процеси морально-психологічної перебудови людини, внутрішньої переорієнтації системи духовних цінностей, усвідомлення власної гідності і цінності іншої людини, формування почуттів відповідальності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього. [8, 10-15]

1.2 Гуманно-центрична переорієнтація діяльності в школі

Соціальним фоном гуманізації змісту та спрямованості освіти в сучасних умовах є, безумовно, інформаційна революція. Розпочавшись на межі 1960-1970-х років, вона буквально за два десятиліття радикально змінила основні структурно-функціональні характеристики суспільства, а відтак запрограмувала і поступову зміну його соціокультурних характеристик. Перехід суспільства в інформаційну стадію розвитку став причиною принципових змін в першу чергу якраз у тих сферах соціальної життєдіяльності, які пов'язані з соціалізацією індивіда та його підготовкою до успішної інтеграції в навколишнє соціальне середовище. А відтак і школа вступила в революційну фазу свого розвитку, і інформаційна революція стала каталізатором переходу до нової філософсько-освітньої парадигми, гуманно-центричної за самою своєю природою. Соціальні витоки цього гуманно-центризму в інформаційному суспільстві досить очевидні. Перетворившись у основний ресурс суспільного виробництва, інформація (знання) стали елементом соціальної структури, який постійно змінюється, причому все більш швидкими темпами. В таких умовах єдиною основою успішного функціонування і суспільства, і індивіда є їх готовність до змін, уміння адаптуватися до цих змін, їх програмувати і навіть детермінувати своєю діяльністю. Важливими стають не знання людини самі по собі і навіть не вміння їх застосовувати в тій чи іншій ситуації, а вміння самостійно добувати необхідну інформацію, у відповідності зі змінами оволодівати новими навичками та здатностями, в рамках нової загальносуспільної ситуації змінювати свою життєву програму розвитку. А відтак самим об'єктивним процесом розвитку інформаційного суспільства в основу його процвітання закладено розвиток особистісного потенціалу людини. Тому головною тенденцією розвитку освітніх систем кінця ХХ ст. стала переорієнтація навчально-виховного процесу на формування розвиненої особистості, створення максимально сприятливих умов для розкриття всіх потенційних здатностей індивіда і формування потенції самостійної життєвої активності у всіх соціальних сферах.[6, 55-57]

Гуманно-центричній переорієнтації школи сприяє і зміна функціонального імперативу освіти, а також її місця в соціальній системі. Інформаційне суспільство, на відміну від попередніх, системно організовує добування знань в масштабах як всього суспільства, так і кожної його підсистеми. Ні освіта, ні наука в цьому відношенні вже не виділяються своїми функціями від виробничої сфери, більше того, можна певною мірою говорити про перетворення системи оволодіння знаннями у постійно діючий компонент функціонування усіх соціальних систем життєдіяльності. Тому специфікою шкільної освіти все більше стає не навчання як таке, а навчання певного типу - з використанням природних функцій саморозвитку індивіда. Концентрація уваги шкільної освіти на цьому аспекті своєї діяльності поступово приводить до особистісної переорієнтації всього навчально-виховного процесу.

Звичайно, все сказане зовсім не означає, що знання в школі перестали бути предметом уваги педагогів. Подібні радикальні погляди мали місце в деяких модерністських напрямах сучасної педагогіки. Значною мірою скепсис відносно нових методів навчання у вітчизняних педагогів породжений саме інформацією про ці екстремальні підходи, які постійно стають об'єктом критики - і освітян, і громадськості. Дійсно, найбільш радикальні прихильники абсолютно "вільної" освіти для дітей саме своєю діяльністю показали, що вільний розвиток без знань в наших умовах є таким же абсурдом, як набуття знань без забезпечення розвитку особистості, і тим самим підтвердили необхідність зваженого підходу до впровадження освітніх новацій.[4, 66-69]

Суть такого підходу в тому, що і навчання, і розвиток особистості, і виховання залишаються основними компонентами освітньої діяльності. Але, на відміну від попередніх епох, змінюється їх співвідношення. Якщо раніше основним компонентом навчально-виховного процесу були знання, то зараз - особистісний розвиток і формування цілісної особистості. Ця зміна статусу проявляється в першу чергу в динаміці засобів та мети. Раніше розвиток особистості був засобом для оволодіння знаннями, а зараз набуття тих чи інших знань та навичок є основним засобом формування та розвитку особистості. Знання перестали бути самоціллю, основною метою навчального процесу, проте за ними залишається функція найважливішого інструменту досягнення мети - розвитку індивіда.

Може здатися, що подібне твердження носить виключно теоретичний характер і не має скільки-небудь помітного впливу на освітню практику. До речі, дуже багато педагогів так і вважають, практично не змінюючи навчального процесу і переносячи весь тягар особистісного розвитку у площину виховної роботи. Проте насправді це не так. Без змін у самих технологіях навчання особистісного розвитку добитися неможливо - адже саме в навчанні розвиваються сутнісні сили людини, виховання скоріше стосується формування її системи цінностей та життєвих пріоритетів. Тому сучасна педагогіка орієнтує на зміни не лише в теоретико-методологічній, а й передусім в практичній, операційній сфері освіти. Доробки як світових, так і вітчизняних педагогів-новаторів свідчать про наявність ефективних методик навчання, впровадження яких в комплексі, разом зі змінами в системі організації життя освітнього закладу дійсно можуть стати способом гуманно-центричної переорієнтації освітнього процесу. Один з таких методів, який все більш широко застосовується для переходу до особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу - це розвиваюче навчання, орієнтоване на випереджаючий розвиток дитини.[12,42-46]

Одна з основних проблем, з якою зустрічаються наші педагоги при впровадженні особистісного навчання та виховання полягає в пошуку надійної опори своєї діяльності в самій дитині. Це не лише практична, а й значна методологічна проблема, що викликає великі дискусії поміж прихильниками традиційно-авторитарної та сучасної, гуманно-центричної шкіл в педагогіці. І дійсно, без вирішення цієї проблеми на теоретичному рівні вся практична діяльність зависає у повітрі і слугує об'єктом постійних звинувачень у відриві від реального навчально-виховного процесу. До речі, саме це звинувачення є найбільш розповсюдженим і зараз, в період здійснення гуманно-центричних реформ у вітчизняній освіті - саме тому, що переважна більшість критиків не бачить реальних підстав для проведення цих реформ у наших школах.

Однак представники гуманістичного напряму у педагогіці, спираючись на сучасні наукові дослідження і багатющий спадок гуманістичної педагогіки, розробили досить аргументовану концепцію, яка ставить процес гуманно-центричної переорієнтації освіти на надійне підґрунтя дитячої психології. Основою особистісно-орієнтованого навчання є закладене в дітях природою прагнення до власного зростання, удосконалення і розвитку власних здібностей, дорослішання. Цей висновок зовсім не є виключно теоретичним. Багато психологів зі світовим іменем довели цю тезу експериментально. Можна, наприклад, послатися на дослідження американського вченого М. Доналдсона, який при допомозі бездоганних експериментів довів існування у кожної дитини бажання навчатися в самому широкому смислі цього слова, тобто знаходити смисл в явищах та процесах навколишнього світу, і робити це, свідомо контролюючи процес пізнання.[9,20-28]

Таким чином, теоретичною основою гуманно-центричної переорієнтації навчально-виховного процесу в нинішніх умовах є сучасний варіант концепції природо відповідності навчання та виховання. Крім принципового вирішення питання про наявність у дітей природного прагнення вчитися і розвиватися, ця концепція дає обґрунтування розвиваючого навчання, особливо на початкових стадіях розвитку дітей. У вітчизняній психологічній науці найбільшим авторитетом у цій сфері, безумовно, є видатний учений Д. Узнадзе. На основі власних експериментів і узагальнення досягнень світової психологічної науки він показав, що функції саморозвитку пробуджуються у дітей в цілком певний час і дуже важливо їх використати для формування цілісної і гармонійної особистості. В таких умовах, навіть якщо не приймати до уваги соціального контексту навчально-виховного процесу, його пріоритетом в будь-якому випадку мають стати не знання, а розвиток особистості. Іншими словами, найбільш ефективно можна навчати дітей тоді, коли використовуються функції саморозвитку, однак їх адекватне використання можливе лише тоді, коли орієнтиром навчання та виховання є не знання самі по собі, а розвиток особистості.

Гуманно-центрична переорієнтація освітньої діяльності в школі повністю трансформує зміст навчання та виховання. Оволодівати знаннями чи надбаннями культури в принципі можна і механічно, більш-менш чітко структуруючи весь процес у відповідності з напрямками чи предметами. Ефективність такого навчально-виховного процесу буде визначатися передусім органічністю поєднання різноманітних компонентів, проте і у випадку їх чисто механічної комбінації все ж буде досить високою. Що ж стосується розвитку дітей як орієнтира навчально-виховного процесу, то його взагалі не можна сприймати як наслідок якоїсь механічної комбінації напрямів діяльності. Найфундаментальнішою характеристикою особистості є її цілісність, а тому й передумовою її успішного розвитку є не просто поєднання тих чи інших напрямів освітньої діяльності, а формування найбільш адекватного потребам цього розвитку педагогічного середовища. Таким чином, гуманно-центричноорієнтована школа всю свою діяльність підпорядковує завданню формування матеріально-просторового середовища в освітньому закладі, що відповідає потребам розвитку дітей і формується на основі знання дитячої психології і реалізації принципів природо відповідного навчання, пробудження у дітей системи функцій саморозвитку та їх оптимальної реалізації. Слід ще раз підкреслити - розвиток - це цілісне явище, яке не можна просто розчленувати не певні складові. Тому, плануючи зміни у освітньому закладі, потрібно орієнтуватися на систему цих змін, а не просто впроваджувати ті чи інші "модні" інновації.[2, 34-37]

Розглядаючи гуманно-центричну переорієнтацію навчання в школі як практичний процес, передусім на основі вище викладених теоретичних положень необхідно визначити ту практичну основу, яка дозволить забезпечити цілісність усіх новаторських змін. У вітчизняній педагогіці існує досить одностайна думка, що такою основою, безумовно, є особистість дитини. Проте для практичних потреб це надто узагальнене положення. Педагоги-практики з власного досвіду вивели більш конкретну інтерпретацію даного положення. Беручи за основу діяльнісний підхід до особистості дитини, відомий російський педагог-гуманіст Ш. Амонашвілі вважає безпосередньою практичною основою створення особистісно-орієнтованого педагогічного середовища життя дитини і притаманні йому тенденції розвитку, особливості, пріоритети.[5, 30-38]



2.Досвід реалізації принципу гуманізму вчителями загальноосвітніх шкіл.

2.1 Значення класного керівника у реалізації принципу гуманізму

Під час дослідження теми «Гуманізація освіти : сутність і напрями її реалізації в загальноосвітній школі» я зустрілася з класним керівником 8 класу Зміївської загальноосвітньої школи №1 Перезви Ж.В.

Метою моєї зустрічі було з'ясувати як сьогодні вирішується питання гуманізації освіти в школі, якими методами користуються сучасні педагоги, чи розділяють вони потребу у гуманізації навчальної діяльності школярів. Та як правильно спланувати виховну роботу , щоб досягти максимального успіху у реалізації принципу гуманізму

Жанна Володимирівна розповіла мені, що необхідною передумовою гуманізації школи є опора на самих дітей, їх внутрішній світ та життєві прагнення. Бачити в дітях лише добре, сприяти розвитку хороших якостей дитини, застосовувати відповідні методи навчання та виховання. Тим самим розкривається і творчий потенціал особистості, її природжена тяга до створення добра і утвердження себе як носія високих моральних цінностей. По суті опора на високий духовний потенціал дитини - єдиний спосіб створення і гуманно-центричної школи, і гуманно-центричного суспільства. Ця думка дуже добре сформульована у відомій роботі Ш. Амонашвілі "Роздуми про гуманну педагогіку": "діти не народжуються з порожніми руками, вони несуть з собою заряд створення матеріальних і духовних цінностей, вони у змозі створити їх, тому і народжуються, щоб створювати і творити. Тільки потрібно допомогти їм розкритися, і ще потрібно, щоб суспільство, суспільні явища не спотворили їх долю...

Кожна дитина є неповторність і наділена від природи особливим, також неповторним комплексом можливостей, здібностей. Є і інші, спільні для всіх можливості і здібності, але є й своя родзинка у кожного... Я її розглядаю як зернятко, у якому зберігається суть місії, і якщо допомогти йому розвинутися, вирости, створити умови доброзичливості, то дитина, ставши дорослою, принесе оточуючим її людям у чомусь якесь, хоч малесеньке, полегшення, якусь радість... Таких буде більшість. Але будуть і такі, які створять, скажімо так, "чудо" для всього людства".

Розбудова Української держави на демократичних і гуманістичних засадах вимагає вдосконалення системи виховання молоді, зміни світоглядних орієнтацій, розширення національної самосвідомості, підвищення духовності вчителя-наставника. Функції класного керівника, хоч і нормативно-визначені, але недостатньо втілюються в практику шкільного життя. Загально визнано, що в школі потрібен не « керівник «, а « наставник», товариш, умілий помічник, здатний зрозуміти окремого учня і цілий клас, забезпечити їхню партнерську взаємодію, добрати ефективні форми й методи індивідуальної та групової роботи. Важливою умовою успіху реалізації принципу гуманізму і діяльності класного керівника є кваліфіковане,якісне планування. Воно має базуватися на загально-педагогічних принципах:народності, культуро відповідності та природо відповідності, гуманізації та демократизації, послідовності та систематичності, оптимальному поєднанні словесно-інформаційних форм роботи та практичних видів діяльності. Цей документ повинен відображати продуману систему виховної роботи, її провідні напрямки на певний відрізок часу (прийнято на півріччя),передбачати проектування розвитку колективу і моральне удосконалення окремих учнів, намічати необхідну сукупність заходів для вирішення конкретних завдань.

Практика свідчить, що при складанні плану роботи необхідно враховувати реальні умови, педагогічні можливості, а також рівень розвитку, вихованості дитячого колективу. Це дає змогу класному керівнику визначити конкретні завдання, творчо підійти до планування заходів щодо згуртування та формування учнівського колективу, розвитку демократичних основ, організувати виховний процес на засадах народної педагогіки.

Жанна Володимирівна зазначила, що необхідною умовою для орієнтації на особистість є глибоке вивчення кожної дитини. А одним з головних компонентів , при вивченні дитини є її самооцінка.

Самооцінка - це оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Безумовно, це базисна риса особистості.

Самооцінка визначає взаємовідносини з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Саме для цього класним керівником був розроблений тест, в якому потрібно було вислухати 32 судження та обрати варіант відповіді: «дуже часто», «часто», «інколи», «рідко», «ніколи». Після потрібно обробити результати.

Судження

1. Мені хочеться, щоб мої друзі мене підбадьорювали

2. Постійно відчуваю свою відповідальність по роботі

3. Я турбуюсь за своє майбутнє

4. Багато хто мене ненавидить

5. Я менш ініціативний, ніж інші

6. Я турбуюсь про свій психічний стан

7. Я боюсь виглядати дурним

8. Зовнішній вигляд інших набагато кращий, ніж мій

9. Я боюсь виступати з промовою перед незнайомими людьми

10. Я часто допускаю помилки

11. Я не вмію як слід говорити з людьми

12. Мені не вистачає впевненості в собі

13. Мені б хотілося, щоб мої дії схвалювались іншими частіше

14. Я занадто скромний

15. Моє життя безкорисне

16. Багато хто неправильної думки про мене

17. Я не маю з ким поділитись своїми думками

18. Люди чекають від мене дуже багато

19. Люди не дуже цікавляться моїми досягненнями

20. Я трохи бентежусь

21. Я відчуваю, що багато людей не розуміють мене

22. Я не відчуваю себе в безпеці

23. Я часто хвилююсь даремно

24. Я відчуваю себе незручно, заходячи в кімнату, де вже сидять люди

25. Я почуваю себе скутим

26. Я відчуваю, що люди говорять про мене за моєю спиною

27. Я впевнений, що люди майже все сприймають легше, ніж я

28. Мені здається, що зі мною повинна статись якась неприємність

29. Мене хвилює думка про те, як люди ставляться до мене

30. Я не комунікабельний

31. В суперечках я висловлююся лише тоді, коли впевнений в своїй правоті

32. Я думаю про те, чого чекає від мене громадськість

Шкала відповідей бали: «дуже часто» - 4 бали, «часто» - 3 бали, «інколи» - 2 бали, «рідко» - 1 бал, «ніколи» - 2 бали

Для визначення рівня самооцінки необхідно скласти бали по всім 32 судженням.

0-25 балів - високий рівень самооцінки, при якому людина, як правило, не має у собі «комплексу неповноцінності», правильно реагує на зауваження інших, рідко має сумніви щодо своїх дій.

26-46 балів - адекватний рівень самооцінки, який свідчить про те, що людина дуже рідко страждає від «комплексу неповноцінності» і лише час від часу намагається підлагодитися під думки інших.

47-128 балів - низький рівень самооцінки, при якому людина боляче переносить критичні зауваження на свою адресу, намагається завжди враховувати думки інших і часто страждає від «комплексу неповноцінності».

Після обробки результатів, вчитель має відомості про самооцінку учнів, і може застосовувати певні методи і прийоми для подальшої роботи з учнями.

Слід пам'ятати, що таке вивчення кожної дитини повинно здійснюватися систематично і після цього потрібно робити детальний аналіз кожного дослідження. Що б вчитель мав змогу слідкувати за розвитком та змінами особистості кожної дитини. Не можна також залишити без уваги котрусь дитину, всі учні для класного керівника та вчителя однакові. І всі вони потребують уваги та вашої підтримки.

Практично неможливо зустріти педагога, психолога, вченого або керівника навчального закладу, який би активно заперечував принципи гуманізму, виступав проти «гуманізації освіти», так само, як і досить не просто побачити людину, котра повністю реалізує ці принципи. Усвідомлення себе вільною особистістю і визнання за іншими такого ж права можливі навіть у рамках тоталітарного суспільства, оскільки носієм свободи є сама особистість, яка має власну активність (суб'єктність) і здатна саморозвиватися і самовдосконалюватися. Свобода особистості -- основна категорія теорії гуманістичного виховання. Свобода реалізується у можливості вибору та відповідальності за прийняте рішення. Свобода вибору життєвого шляху, напряму саморозвитку, самореалізація особи неподільно пов'язані з відповідальністю за свій вибір, яку в цьому контексті ми розуміємо досить широко, оскільки відповідь кожному доводиться тримати перед близькими, перед правоохоронними органами, перед самим собою і Господом Богом, і чим більшу свободу маємо, тим більша відповідальність лежить на нас. Абсолютно не вільна людина не несе ніякої відповідальності, тому що є об'єктом у чистому вигляді, перебуває, швидше за все, у коматозному стані і як особистість себе не реалізує. Абсолютно вільна творча особистість приймає свідомі послідовні рішення і бере на себе відповідальність за їхнє втілення.

Виховний процес може бути процесом спільної творчості педагога та учнів, у якому перший виявляє себе як творча особистість. Безумовно, творчі здібності кожного будуть розвиватися різними темпами, але відкриття нового досвіду всіма учасниками процесу, в тому числі і вчителем, повинно відбуватися постійно. В іншому разі можна констатувати, що учасник, який не відкрив для себе нічого нового, не брав участі у творчому процесі. Реалізація принципів педагогіки спільної творчості створює передумови для особистісного зростання і реалізації творчого потенціалу не тільки учня, а й педагога. А це і є основною засадою у реалізації гуманізації освіти.

Особистість педагога, його творчий потенціал багато у чому визначають характер і спрямованість виховного процесу. Він говорить дитині: «Я тебе люблю, ти дійсно унікальна, іншої такої немає і ніколи не буде» (використовуючи так зване Я-повідомлення, говорить від свого імені і про свої почуття). Дитина реалізує свою особистість у спілкуванні та діяльності. Вчинок її викликає в оточуючих певні думки, певне ставлення. У формі Я-повідомлення педагог характеризує свої відчуття: «Я був просто вражений (розгублений, щасливий тощо), коли дізнався, що ти здійснив цей вчинок», не даючи при цьому конкретних оцінок і не роблячи припущень щодо цілей та мотивів, оскільки всю головну роботу з переосмислення події повинна виконати сама дитина. Тут йдеться тільки про конкретний вчинок, а не про «негативні риси особистості». Переосмислення ж мотивів, цілей, сенсів та співвіднесення їх з отриманим результатом, рефлексія можливих у зв'язку із цим відчуттів та уявлень про відчуття інших людей приводять до продуктивних особистісних змін, хоча особистість так і не стає об'єктом виховного заходу, а, як і раніше, залишається його вільним, рівноправним суб'єктом.

Глобальні перетворення, які відбуваються сьогодні у політиці, економіці тощо, мають своїм наслідком не тільки зміну структури соціального та соціально-психологічного компонентів життєдіяльності людини і суспільства в цілому, а й глибинну психологічну перебудову на особистісному рівні. Йдеться про переосмислення набутого досвіду, а не про виявлення «нових» законів розвитку. Методи, технології і педагогічні системи, які ґрунтуються на останніх досягненнях психології та педагогіки, серйозно удосконалили процес формування особистості, надали йому науково-теоретичного обґрунтування, забезпечили методично.

гуманізація інформаційний виховання проект

2.2 Розробка тесту «Я і колектив»

На підставі вивченого досвіду класного керівника у реалізації гуманізації освіти на сучасному етапі, був проведений детальний аналіз на основі якого були зроблені такі висновки: орієнтація на гуманістичний освітньо-виховний процес має включати в себе такі тези:

1. Головна категорія теорії виховання -- «свобода особистості», зумовлена правом вибору на альтернативній основі і відповідальністю.

2. Виховний процес є процесом спільної творчості.

3. Всі учасники творчого процесу перебувають у позиції рівності.

4. Кожна особистість незаперечне унікальна.

5. Особистість не є об'єктом виховання.

6. Педагог створює умови для рефлексійного переосмислення дитиною власного досвіду.

Реалізувати цей підхід не можна через масове впровадження систем виховних заходів у практику освітніх установ. Один із можливих шляхів реалізації -- створення творчих колективів, здатних культивувати мікросередовище, яке виховує.

Для того, щоб принцип гуманізму можна було реалізовувати, вчитель повинен докорінно вивчити кожну особистість. Так, як учень постійно перебуває в колективі, це означає, що колектив має великий вплив на становлення особистості. І то, якою буде атмосфера в колективі, дружньою чи, навпаки, ворожою, таким і буде вплив на дитину, або позитивним, або негативним. Для того, щоб зрозуміти, як дитина почуває себе в класі, в своєму колективі, мною був розроблений тест «Я і колектив». Під час аналізу якого, потрібно виявити рівень згуртованості класу і відношення учнів один до одного. Дана методика складається з п'яти питань, з декілька варіантами відповідейна кожне з них. Відповіді кодуються в балах (максимум - 19 балів, мінімум - 5 балів).

Питання

1. Як ви оцінили б свою належність до класу?

а) Почуваю себе його членом, частиною колективу.

б) Беру участь у більшості видах діяльності.

в) Беру участь в одних видах діяльності і не беру в інших.

г) Не відчуваю, що являюсь частиною класу.

д) Живу та існую окремо від неї.

є) Не знаю, важко відповісти.

2. Перейшли б ви в інший клас, якщо б вам надали таку можливість (без змів інших умов)?

а) Так, дуже хотів би перейти.

б) Скоріш перейшов би, чим залишився.

в) Не бачу ніякої різниці.

г) Скоріш за все, залишився б у своєму класі.

д) Дуже хотів би залишитися у своєму класі.

є) Не знаю, важко відповісти.

3. Які взаємини між членами вашого класу?

а) Кращі, ніж у більшості класах.

б) Приблизно такі ж, як і у більшості класах.

в) Гірші, ніж у більшості класах.

є) Не знаю, важко відповісти.

4. Які у вас взаємини з вчителями?

а) Кращі, ніж у більшості класах.

б) Приблизно такі ж, як і у більшості класах.

в) Гірші, ніж у більшості класах.

є) Не знаю, важко відповісти.

5. Яке відношення до навчання у вашому класі?

а) Кращі, ніж у більшості класах.

б) Приблизно такі ж, як і у більшості класах.

в) Гірші, ніж у більшості класах.

є) Не знаю, важко відповісти.

бали:

Таблиця

питання	а	б	в	г	д	е
1	5	4	3	2	1	1
2	1	2	3	4	5	1
3	3	2	1	1	0	0
4	3	2	1	1	0	0
5	3	2	1	1	0	0

Бали сумуються і інтерпретуються, таким чином, що, чим більша сума, тим більша згуртованість в класі, тим краще відношення учнів один до одного і почуваються вони в колективі комфортно.

Однак, все ж вивчати учнів необхідно перш за все для того, щоб забезпечити індивідуальний підхід до них в процесі виховання. Отже, для того щоб всебічно вивчити кожного учня і учнівський колектив, необхідно застосовувати різноманітні методи і прийоми. Застосування великої кількості методів вимагає багато сил і часу, але, вивчив учнів, класний керівник зможе ефективніше організувати виховну роботу. Розуміння вчителем внутрішньої сфери психічного життя учня дає змогу з'ясувати дійсні мотиви його поведінки, його потреби, самооцінку, рівень домагань.

Принцип гуманізації процесу виховання передбачає визнання цінності дитини, як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя. Саме на це повинна бути спрямована діяльність педагога в навчально-виховному процесі.



Висновок

На сучасному етапі розвитку гуманізація освіти є безумовно єдиною концепцією у здійсненні навчально-виховного процесу.

У реалізації принципу гуманізму перед педагогом постають такі вимоги:

· Ставлення педагога до педагогічної діяльності як до покликання

· Повага до особистості дитини

· Позитивне ставлення до навчальної діяльності учня

· Урахування вікових та індивідуальних особливостей школяра та інше.

Для здійснення гуманно-центричної переорієнтації школи потрібно, щоб кожен педагог зрозумів велике значення принципу гуманізму, та намагався повністю реалізувати цей принцип.

Гуманізм-система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя і виявлення всіх здібностей. Педагог повинен завжди пам'ятати: головне, це сама дитина, її особистість, внутрішній світ. Навчання повинно бути спрямоване саме на неї. Треба довіряти та підтримувати дитину. Саме повага та любов можуть забезпечити всебічний розвиток особистості.



Список використаної літератури

1.Асаулюк Л.В. Учитель творить людину . Шкільний світ. - 2005.

2.Бех І. Д. Педагогіка і психологія .Педагогічна думка-1998.

3.Любар О.О. Історія української школи і педагогіки. Знання -2005.

4.Лозова В.І., Троцко Г.В Теоретичні основи виховання і навчання-2002.

5.Буяльська Т. Гуманізація освіти. Освіта. 2006.

6.Гриб В.І., Смоляр Л.Ю. Орієнтація на загальнолюдські цінності як умова виживання людства. Київ-1999.

7.Романенко М.І. Гуманізація освіти: концептуальні проблеми та практичний досвід: Наукова монографія. Промінь-2001.

8.Гогомохин С.П., Литвинова Т.Е. Системныйподход к формированию ориентации на общечеловеческие духовне ценности, социальное игуманитарное мышление. Москва-1998.

9.Фіцула М. «Педагогіка». - Тернопіль, 2003.

10.Сидоренко В. Основи педагогічної творчості і майстерності. Відкритий урок-2005.

11.Нечепоренко Л.С. Наукові записки. Основа-2006.

12.Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировозрение, культура, бытие. Наукова думка-1991

13.Гринько О.Х. Мистецтво в системі культури тоталітарного суспільства Київ- 2000.

Размещено на Allbest.ru