Ступенева освіта в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Особливості реформування вищої освіти в Україні

2. Система вищої освіти в Україні. Ступенева освіта

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Модернізація вищої освіти в державі є об'єктивною необхідністю. Адже на порозі XXI століття ми стали очевидцями безпрецедентного зростання уваги до вищої освіти, розширення її функцій і ролі в суспільстві. Сьогодні вона розглядається у цивілізованому суспільстві не тільки як інституція задоволення фахових потреб особистості, але й як духовна необхідність. Вища школа в Україні насамперед зорієнтована на задоволення освітніх потреб особистості, відновлення національних освітніх традицій і примноження досвіду, відтворення інтелектуального духовного потенціалу нації, вихід вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, становлення державності та демократії в суспільстві, забезпечення ринку праці висококваліфікованими фахівцями. Основною метою подальшого розвитку вищої освіти є переростання кількісних показників у якісні, яке базується на таких засадах: По-перше - це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати справжнього громадянина України, для якої є потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітньою і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави; По-друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв'язки з замовниками фахівця; По-третє, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та їх складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти.

1. Особливості реформування вищої освіти в Україні

Протягом 1995-2000 р. Міністерство освіти і науки України на основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової національно-правової нормативної бази вищої освіти. Зокрема, прийнятий Закон України "Про освіту", Укази Президента України "Основні напрями реформування вищої освіти", "Про заходи реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів освіти".

Зазначений комплекс нормативно-правових документів визначив ідеологію реформування всієї освітньої галузі, яка обстоює демократичні права особистості.

Реформування вищої освіти передбачає:

· перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливість особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей;

· формування мережі вищих навчальних закладів, яка за освітніми та кваліфікаційними рівнями, типом навчальних закладів, формами і термінами навчання, джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

· підвищення освітнього і культурного рівня суспільства;

· піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинених країнах світу та її інтеграцію у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Структура вищої освіти України розбудована у відповідності до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Мережа вищих навчальних закладів III-ІV рівнів акредитації налічує 313 закладів, в тому числі 220 державної форми власності. Серед них функціонує 98 університетів, 46 академій, 62 інститути. Статус національного мають 37 університетів та академій. Мережа забезпечує навчання 249 студентів на 10 тис. населення. В університетах, академіях інститутах навчається 1285 тис. студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, ще складає 90 відсотків до загальної чисельності студентів. Потенціали вищої освіти у розрізі областей суттєво нерівномірні і формуються під впливом соціально економічної ситуації та інфраструктури виробничої та невиробничої сфери регіону.

З повним правом сьогодні можна стверджувати про створення альтернативної системи вищих навчальних закладів, які засновані на недержавній формі власності. Вона суттєво розширює можливості молоді здобути вищу освіту за спеціальностями гуманітарного профілю з урахуванням потреб ринкової економіки. Значно зростає питома вага фахівців зі спеціальностей: економіка, менеджмент, маркетинг, міжнародне право, банківська справа, обіг цінних паперів, бізнесу тощо.

Водночас питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів та їх інтеграція пов'язані з рядом проблем. На практиці процеси не набули системного характеру, здійснюються складно, мають місце факти неоднозначності його оцінки з боку вищих навчальних закладів, центральних та місцевих органів влади. Роботу по упорядкуванню мережі слід здійснювати з урахуванням регіональних особливостей, активізуючи роботу щодо створення регіональних університетських комплексів, як регіональних освітніх і наукових комплексів.

Демократизація сфери освіти забезпечує більш широкі можливості молоді до вступу до вищих навчальних закладів і більш повного розкриття її здібностей.

Важливу соціальну роль в правовому забезпеченні можливостей отримання вищої освіти молоді мають Укази Президента України "Про державну підтримку підготовки фахівців для сільської місцевості", "Про державну допомогу дітям, які вчаться за гірничими спеціальностями і батьки яких загинули або стали інвалідами на вугледобувних підприємствах", "Про надання допомоги сім'ям загиблих учасників бойових дій на території інших держав у навчанні їх дітей", що є реальними кроками на шляху гуманізації освіти.

Зміна політики і соціальних пріоритетів у незалежній Україні внесла принципово нову парадигму освіти та виховання, переходу від виховання громадянина певної країни до формування громадянина світу, людини відповідальної, освіченість і мораль якої відповідає складності завдань, які їй доведеться вирішувати.

Міністерство освіти і науки України з урахуванням активної роботи підрозділів ЮНЕСКО (Міжнародна асоціація університетів, Європейський центр вивчення вищої освіти), Ради Європи щодо вироблення єдиних вимог до рівня освіти веде роботу по введенню у вищих навчальних закладах Державних стандартів підготовки фахівців з вищою освітою. Державні стандарти розробляються з урахуванням європейського рівня вимог до вищої освіти, що забезпечить входження України до світового освітнього простору. У Державних стандартах освіти гуманістичне спрямування освіти знаходить особливе відображення. Зокрема, передбачається нормативна частина змісту освіти, якою забезпечується обов'язкове вивчення соціально-гуманітарних дисциплін: права, екології, етики, філософії, світової та вітчизняної культури тощо. Дисципліни людинознавчого, народознавчого характеру складають до 20 відсотків навчального часу на підготовку фахівців. Більше того - Державними стандартами передбачено надання фундаментальним і спеціальним дисциплінам гуманістичної спрямованості. Державні стандарти забезпечують не тільки європейський рівень формування освіти та вироблення професійних навичок, але й виховання гармонійно розвиненої, соціально-активної людини, здатної до саморозвитку, самовдосконалення, з високими духовними якостями, гуманністю та толерантністю.

Проблема удосконалення системи вищої освіти та підвищення якості професійної підготовки фахівців в Україні є найважливішою соціокультурною проблемою, вирішення якої можливе тільки при приведенні освіти у відповідність з новими соціально-економічними вимогами ринкової економіки. В даний час державні структури, які визначають і здійснюють політику в області якості освіти, напрацьовують політичні тенденції, визначають стратегії і здійснюють, у відповідності з потребами суспільства і ресурсами держави, освітянські програми, які необхідні для економічного та соціального розвитку України, а також індивідуального та культурного самовираження особистості у суспільстві. Освіта в Україні організується з урахуванням принципу безперервності. Програми реформування освіти націлені на те, щоб відповідати як вимогам відповідних галузей економіки, так і забезпечувати професійну підготовку.

У відповідності з Державною національною програмою "Освіта. Україна XXI сторіччя" передбачено забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень. Планується реорганізація існуючих та створення нових навчальних виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для створення та відбору ефективних педагогічних новацій та освітніх модулів, створення мережі регіональних центрів дистанційної освіти. Принципами реалізації цієї програми є багатоукладність та варіантність освіти, що передбачає створення можливості широкого вибору форм освіти, засобів навчання, які відповідали б освітнім запитам особистостей, запровадження варіантної компоненти змісту освіти. Водночас передбачається оновлення змісту освіти, запровадження ефективних технологій, створення нової системи методичного та інформаційного забезпечення освіти, входження України у трансконтинентальну систему комп'ютерної інформації. Це можливо лише за умов створення національного науково-педагогічного інформаційного простору, запровадження нових інтелектуальних інформаційних технологій навчання.

Враховуючи тенденцію кількісної еволюції вищої освіти, що характеризує її масовість на сучасному етапі розвитку суспільства, реалізація програм підготовки без зниження якості навчання при обмежених ресурсах можлива лише через нові методи і технології, які дозволять більш активно залучити студентів до процесу управління якістю свого навчання. Це потребує застосування нових інформаційних і телекомунікаційних технологій навчання, передбачених програмами підготовки.

реформування освіта правовий нормативний

2. Система вищої освіти в Україні. Ступенева освіта

Вища освіта, як одна з найважливіших складових системи освіти, формує в людини певний рівень знань умінь та навичок, які можна застосувати до відповідних видів діяльності. Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів (характеристики, яка визначає ступінь сформованості знань, умінь та навичок особи, що надають здатність виконувати завдання та обов'язки певного рівня професійної діяльності ) на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про освіту" і Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. № 65, структура вищої освіти в Україні включає такі освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр (базова вища освіта); спеціаліст; магістр (повна вища освіта).

Прийняття такої розгалуженої схеми має принципове значення, оскільки це гарантує людині вільність вибору і дає можливість отримати освіту у відповідності до розумових і професійних здібностей.

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

Програма підготовки молодшого спеціаліста реалізується вищими навчальними закладами I-II рівнів акредитації. Вищий навчальний заклад III-IV рівня акредитації може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є вищий навчальний заклад I (II) рівня акредитації або відповідний структурний підрозділ.

Якщо вищий навчальний заклад I (II) рівня акредитації здійснює підготовку фахівців у складі вищого навчального закладу III-IV рівнів акредитації або працює з ним у комплексі за інтегрованими планами, то випускник вищого навчального закладу I (II) рівня акредитації, який здобув освітньо-кваліфікаційний рівень "молодший спеціаліст", може продовжити навчання зі спорідненої спеціальності за освітньо-кваліфікаційним рівнем "бакалавр" у зазначеному вищому навчальному закладі на умовах, визначених угодою між навчальними закладами.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкту праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Державне замовлення на підготовку бакалаврів надається, як правило, вищим навчальним закладам III-IV рівнів акредитації.

Коледжі, які мають ліцензії на підготовку бакалаврів і входять до структури вищого навчального закладу III-IV рівнів акредитації або утворюють з ним комплекс, можуть готувати фахівців на бюджетній основі за рахунок державного замовлення зазначеного вищого навчального закладу.

Особи, які в період навчання за програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах II-IV рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за цією або спорідненою спеціальністю у цьому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

Студент певного вищого навчального закладу після здобуття базової вищої освіти (освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр") має право:

· продовжити навчання у даному вищому навчальному закладі за денною формою, за програмою магістра або спеціаліста;

· перервати навчання, а потім продовжити його у цьому навчальному закладі за програмою спеціаліста або магістра за заочною (дистанційною) формою, або екстерном, якщо такі форми запроваджені у даному навчальному закладі, на конкурсній основі. Зарахування здійснюється на вакантні місця, що фінансуються з державного бюджету, або на платній основі.

Особи, які здобули освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр" в інших вищих навчальних закладах (незалежно від їх форми власності і підпорядкування), можуть бути зараховані на навчання за програмою спеціаліста або магістра на конкурсній основі на вакантні місця, що фінансуються з державного бюджету, або на платній основі за результатами вступних випробувань.

За результатами аналізу навчальних досягнень і наукових (творчих) здобутків випускників вищий навчальний заклад встановлює вимоги до осіб, що мають базову вищу освіту, для зарахування їх на навчання за програмою "магістр". Інші випускники продовжують навчання за програмою "спеціаліст".

Державне замовлення на підготовку спеціалістів, магістрів формується у межах обсягів прийому на підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем "бакалавр", за поданням вищого навчального закладу.

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Навчальний процес для осіб, що навчаються за програмою "спеціаліст", організовується відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 р. № 161, і завершується державною атестацією у формі захисту дипломної роботи (проекту) або складання державних іспитів.

Підготовка спеціалістів медичного, ветеринарно-медичного, мистецького, а також юридичного спрямування у разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може здійснюватися на базі повної загальної середньої освіти.

Магістр - це освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, що передбачає здобуття особою повної вищої освіти з відповідної спеціальності на базі освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" (базова вища освіта) або освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" (повна вища освіта), а також вищої освіти, здобутої до запровадження в Україні ступеневої вищої освіти.

Підготовка магістрів у системі вищої освіти спрямована на створення умов для творчого розвитку обдарованої особистості і підготовку фахівців за одним із функціональних напрямів діяльності: науково-дослідним (творчим), науково-педагогічним, управлінським.

Особа, яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень "магістр", повинна володіти поглибленими знаннями з обраної спеціальності, уміннями інноваційного характеру, навичками науково-дослідної (творчої), або науково-педагогічної, або управлінської діяльності, набути певний досвід використання одержаних знань і вміти продукувати (створювати) елементи нових знань для вирішення завдань у відповідній сфері професійної діяльності.

Підготовка магістрів здійснюється за очною, вечірньою, заочною (дистанційною) формами навчання та екстерном при наявності відповідної ліцензії.

Особи, які навчаються за освітньо-професійною програмою "магістр", є студентами. На них поширюються права та обов'язки, що визначені чинним законодавством України для студентів відповідної форми навчання (в т.ч. відстрочка від призову на дійсну військову службу).

Навчатися за програмою "магістр" можуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають відповідну вищу освіту і виявили схильність до науково-дослідної (творчої), або до науково-педагогічної, або до управлінської діяльності, що підтверджується рекомендацією ради факультету вищого навчального закладу.

Зарахування на навчання за програмою "магістр" проводиться наказом ректора у терміни, що визначені вищим навчальним закладом.

Вищий навчальний заклад може здійснювати цільову підготовку магістрів для навчальних закладів, наукових установ Національної і галузевих академій наук, підприємств, організацій тощо на умовах залучення до навчального процесу їх наукових і науково-педагогічних кадрів та використання їх науково-дослідної і матеріально-технічної бази.

Підготовка магістрів може здійснюватися на базі наукових установ Національної та галузевих академій наук за окремими угодами між вищими навчальними закладами і зазначеними установами.

Для попереднього відбору обдарованої молоді вищий навчальний заклад організовує і проводить предметні олімпіади, наукові, науково-методичні семінари та конференції за участю у них на добровільних засадах студентів третіх - четвертих курсів.

Навчальний процес для осіб, що навчаються за програмою "магістр", організовується відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161, з урахуванням таких особливостей:

· навчання здійснюється за індивідуальним навчальним планом;

· навчальний час, відведений для самостійної роботи, повинен становити не менше 1/2 і не більше 2/3 загального обсягу часу, визначеного програмою підготовки магістра;

· на проведення індивідуальних занять може витрачатися до 20 відсотків загального обсягу навчального часу, передбаченого програмою;

· магістерська робота, що виконується на завершальному етапі навчання, повинна передбачати проведення наукових досліджень (творчих розробок) з проблем відповідної галузі;

· державна атестація здійснюється державною екзаменаційною комісією і проводиться у формі захисту магістерської роботи. Державній комісії обов'язково подаються матеріали, що характеризують наукову (творчу) і практичну цінність виконаної роботи - друковані статті, методичні розробки тощо;

· відповідальність за виконання індивідуального навчального плану покладається на студента;

· студент, який своєчасно не виконав індивідуальний навчальний план, відраховується з вищого навчального закладу. Йому видається академічна довідка встановленого зразка;

· студенту, який виконав усі вимоги навчального плану підготовки магістра і захистив магістерську роботу, рішенням державної екзаменаційної комісії присвоюється відповідно до обраної спеціальності кваліфікація та видається державний документ про здобутий освітньо-кваліфікаційний рівень "магістр" і повну вищу освіту;

· студент, який отримав документ встановленого зразка про здобутий освітньо-кваліфікаційний рівень "магістр" і повну вищу освіту, працевлаштовується згідно з чинним законодавством. Йому може бути надана можливість наукового стажування (наукової роботи) за кордоном;

· студенту, який отримав підсумкові оцінки "відмінно" не менше як з 75 відсотків усіх навчальних дисциплін та індивідуальних завдань, передбачених індивідуальним навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін та індивідуальних завдань - оцінки "добре", захистив магістерську роботу з оцінкою "відмінно" видається документ про освіту з відзнакою;

· враховуючи наукові (творчі) здобутки, магістр може бути рекомендований радою факультету на навчання в аспірантурі.

Вищі навчальні заклади можуть визначати інші форми організації навчального процесу та види навчальних занять, крім тих, що встановлені Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, якщо вони не суперечать чинному законодавству щодо вищої освіти.

Особи, які мають документ встановленого зразка про здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст", у тому числі і ті, що закінчили вищі навчальні заклади до введення в дію Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року № 65, навчаються за програмою "магістр" на засадах післядипломної освіти за індивідуальними планами, що враховують усі спільні дисципліни програм спеціаліста і магістра.

У разі виконання усіх вимог навчального плану і захисту магістерської роботи вони отримують диплом магістра встановленого зразка.

Керівник підготовки магістра призначається ректором за поданням декана факультету та завідувача кафедри з числа провідних вчених у певній галузі знань.

Керівник один раз у семестр звітує на засіданні кафедри про виконання індивідуального плану кожним студентом, що навчається за програмою "магістр".

У випадках виконання студентом індивідуальних планів підготовки магістрів на стику галузей наук допускається призначення крім наукового керівника одного чи більше консультантів.

Зміст освіти магістрів визначається нормативною і вибірковою частинами програми, яка розробляється у встановленому порядку з кожної спеціальності відповідно до Переліку спеціальностей, що визначений для освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст, магістр" та в окремих галузях знань для освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр".

Нормативна частина програми повинна становити не менше 40 і не більше 60 відсотків загального обсягу навчального часу, передбаченого на підготовку магістра.

Вибіркова частина програми визначається вищим навчальним закладом з урахуванням його наукового потенціалу, потреб замовника фахівців та наукових (творчих) інтересів магістра, його можливостей щодо оволодіння розділами суміжних освітніх програм.

Термін підготовки магістра з певної спеціальності до затвердження державних стандартів визначається відповідним навчальним планом, узгодженим у встановленому порядку.

Порядок розробки і затвердження індивідуального навчального плану визначається вищим навчальним закладом.

Для осіб, які навчаються за програмою "магістр", в індивідуальному навчальному плані може бути передбачена підготовка з навчальних дисциплін, що є вступними до аспірантури з зазначеної спеціальності або складають перелік дисциплін кандидатського мінімуму.

Під час навчання особи, які навчаються за програмою "магістр", мають право складати кандидатські іспити.

Вищий навчальний заклад зобов'язаний створити умови для виконання студентом (курсантом, слухачем), який навчається за програмою "магістр", індивідуального плану у повному обсязі і повинен:

· надавати студентам можливість публікації наукових (науково-методичних) статей у збірниках, що друкуються в Україні;

· сприяти виданню кращих магістерських робіт, як наукових монографій, науково-методичних і навчальних посібників;

· надавати студентам для користування навчальні приміщення, наукові фонди бібліотеки, наукове обладнання та устаткування;

· забезпечити доступ до інформаційних мереж, у тому числі й до міжнародної мережі Інтернет;

· сприяти участі студентів у наукових та методичних конференціях;

· організовувати для студентів проведення факультативних курсів з проблемних питань за участю видатних вчених;

· створювати умови для висвітлення у засобах масової інформації захисту кращих магістерських робіт.

Фінансування підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах може проводитися:

· за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів - за державним замовленням;

· за рахунок цільових довгострокових кредитів;

· за рахунок коштів юридичних та фізичних осіб.

Висновок

Серед основних напрямків поліпшення розвитку вищої освіти необхідно виділити наступні:

· Подальша трансформація мережі вищих навчальних закладів на задоволення потреб особистості і регіонів відповідно де вимог ринкової економіки. Це дасть можливість вирівняти потенціали мережі вищих навчальних закладів у розрізі регіонів, зменшити міграційні потоки молоді за освітнім фактором в регіони з високим освітнім потенціалом, пом'якшити ситуацію, що складається у сфері працевлаштування молоді.

· Реалізація принципів універсального підходу до розвитку вищої освіти. Це необхідно тому, що універсальність освіти забезпечує здобуття молоддю, яка має необхідні здібності, мотивацію та адекватну підготовку до всіх етапів життєвого шляху, вищої освіти; поєднання функцій навчання і виховання; використання різних форм роботи в задоволенні освітніх потреб усіх і на усіх етапах життя; етичну роль в період кризи цінностей в суспільстві; сприяти культу злагоди і миру в суспільстві.

· Забезпечення відповідності вищої освіти сучасним вимогам і умовам, за яких потреби розвитку держави і регіонів будуть в центрі політичного бачення і рішень. Це дозволить комплексно визначити свої завдання у сфері підготовки та перепідготовки кадрів, наукових досліджень й надання освітніх послуг, мати відповідні для цього ресурси, передбачити розвиток духу підприємництва, сприяти підвищенню рівня економічної активності громадян.

· Поліпшення системи ступеневої освіти, сприяння розвитку інтеграційних процесів. Це підвищить ефективність функціонування вищої освіти.

· Функціонування міцного "освітнього ланцюжка" забезпечить безперервну систему освіти громадян, а також, створення умов для застосування більш гнучких програм, які сприяють доступності вищої освіти протягом усього життя людини, включаючи самоосвіту.

· Формування демократичних відносин між викладачами і студентами. Такий підхід забезпечить управління цими відносинами на принципах рівності, здібностей і взаємної поваги, створить умови для формування майбутнього громадянина, здатного до професійної діяльності у соціальне орієнтованій економіці.

· Адаптація змісту вищої освіти через Державні стандарти (освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми) до потреб суспільства. Це дозволить створити на базі підготовки фахівців широкого профілю механізм гнучкої адаптації випускників до умов ринкової праці, підвищити їх академічну і професійну мобільність, зорієнтувати трудовий потенціал на продуктивну професійну діяльність в певних сферах, механізм безперервного оновлення змісту вищої освіти.

· Диверсифікація структури та обсягів підготовки, навчальних планів і програм. Це необхідно в умовах динамічного формування інфраструктури виробничої і невиробничої сфери, ринку праці. Збалансованість пропозицій ринку праці буде сприяти розв'язанню ряду проблем, пов'язаних з працевлаштуванням молоді, її соціального захисту. Вища професійна освіта за своїм змістом буде більше відповідати вимогам ринкової економіки, допоможе молоді знаходити свою нішу на ринку праці.

· Вирішення проблем працевлаштування випускників вищих навчальних закладів. Це дасть змогу пом'якшити соціальну напругу серед молодих людей, що мають дипломи про вищу освіту в умовах масовості вищої освіти, що породжує протиріччя. Збільшення осіб, що мають вищу освіту, зменшує імовірність їх працевлаштування.

· Реформування системи післядипломної освіти - як забезпечення освіти протягом усього життя. Це дасть можливість в умовах радикальних соціально-економічних перетворень і формування ринкових відносин в Україні постійно проводити роботу по забезпеченню високого рівня кваліфікації та компетентності спеціалістів, робітників, керівних працівників різних галузей виробництва, освіти, науки та культури.

Список використаної літератури

1. Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту): Постанова КМУ № 65 від 20.01.1998 року.

2. Про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту): Лист МОН № 1/9-168 від 25.04.01 року.

3. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. - К.: Либідь, 1998. - 211 с.

4. Артемчук Г.І. Вища школа України: реальність і тенденції розвитку. - К.: Ленвіт, 2004. - 176 с.

5. Вікторов В. Нові моделі управління освітою// Вища освіта України. - 2005. - №2. - С. 66-71.

6. Дробноход М. Українська вища школа: стан, проблеми, перспективи// Українознавство. - 2006. - № 4 (21). - С. 162-169.

7. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. - К.: ІВЦ "Видавництво "Політехніка", 2003. - 200 с.

8. Осінній М.Г. Ступенева освіта: стан та шляхи її реалізації в сучасних умовах// Проблеми освіти. - 2001. - Вип. 25. - С. 11-14.

9. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу/ За ред. В.Г. Кременя. - Тернопіль: Вид-во ТДПУ, 2004. - 147 с.

10. Поляков М.В. Класичний університет: еволюція, сучасний стан, перспективи. - К.: Ґенеза, 2004. - 211 с.

11. Сафонова Н.М. Реформування системи вищої освіти в Україні (90-ті рр. ХХ - початку ХХІ ст.): історичний аспект: Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. - Луганськ, 2005. - 125 с.

12. Степко М.Ф. Болонський процес у фактах і документах/ М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. - 52 с.

Размещено на Allbest.ru