Самовиховання у молодшому шкільному віці
Самовиховання як найвищий етап виховного процесу. Психолого-педагогічне обґрунтування проблеми самовиховання школярів. Вікові рівні самовиховання та їх характеристика. Формування навичок, прийоми та психологічні основи самовиховання в юнацькому віці.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.07.2011 |
| Размер файла | 74,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У старшому підлітковому віці діти здатні самі вирішувати, що їм необхідно змінити в своїй поведінці (йдеться про культуру поведінки), яким видом мистецтва або спорту їм слід займатись.
Навчання як основна форма діяльності учня ставить певні вимоги до його вольової регуляції (спрямування і підтримування стійкої уваги, гальмування або обмеження почуттів і т.д.), певних властивостей особистості (організованості, працьовитості), інтелектуальних якостей (спостережливості, кмітливості, гнучкості розуму та ін.). Все це треба враховувати педагогу, спрямовуючи роботу підлітка з самовиховання.
Передумовою цілеспрямованого самовиховання підлітків (учнів V-VIII класів) є обізнаність класного керівника (вихователя в школі-інтернаті), а також учителів, які викладають у цьому класі, з теорією і методикою його.
Безперечно, особисті якості педагога неодмінно позначатимуться на тих якостях вихованців, які він “проектує" в них. Ця педагогічна аксіома, на жаль, не завжди враховується в практиці самовиховання.
Важливим етапом у роботі педагога є створення в дітей інтересу до ідеї самовиховання. Кожна робота є важкою, поки до неї немає інтересу. Коли ж збудити інтерес, то й робота принесе глибоке задоволення, стане радістю в житті.
На цьому етапі корисно ознайомити учнів з елементами психології - з типами і особливостями темпераменту і характеру, засобами перероблення їх. Слід, наприклад, провести цикл бесід чи лекцій на теми: “Характер і темперамент”, “Розум, воля, почуття”, “Тренування розумової діяльності”, “Виховання почуттів”. На перший погляд, ці лекції є надто науковими, але практика показує, що вони завжди з інтересом сприймаються учнями. Матеріал таких лекцій і бесід допомагає учням краще розібратись в своїх якостях [29, с.27].
У розвитку самосвідомості підлітка велику роль відіграє оцінка його поведінки педагогами, батьками, колективом. Думка колективу високо цінується підлітком, коли в колективі існує здорова атмосфера. Педагогові, отже, треба дбати про правильне формування громадської думки в класі, особливо щодо оцінки окремих учнів, яка повинна бути справедливою і різнобічною.
У підлітковому віці зростають тенденції до самооцінки особистості. Допомагають у цьому учням анкети-самохарактеристики, запропоновані педагогом, “Який я є? ”, “Мої хороші і погані якості”, “Що в мене змінилось? ” як вироблення тих моральних рис, які пов'язані з їх провідною діяльністю - навчанням. Вже зазначалось, як багато важить для підлітка оцінка колективу. Одним з видів такої оцінки є взаємохарактеристики: “Що я думаю про тебе? ” Не обов'язково, щоб цю характеристику давали тільки найближчі друзі, тим більше, що в підлітків буває і неправильне уявлення про дружбу [29, с.82].
Здійснюючи керівництво індивідуальним самовихованням, педагог намічає і проводить колективні заходи пропаганди ідей самовиховання, в яких беруть участь всі учні класу: читацькі конференції, обговорення книжок, кінофільмів, диспути (“Для чого живе людина? ”, “Наполегливість чи впертість? ”, “Який у тебе характер? ”, “В чому мудрість життя? ”) тощо [30, с.140].
Важливим у самовихованні є тренування пам'яті, спостережливості, мінливості, вміння швидко орієнтуватись.
Колективне моральне самовиховання згуртовує колектив і водночас сприяє розвитку самосвідомості особистості. Завдяки цьому колектив підіймається на вищий ступінь - коли громадська думка доповнюється високою вимогою кожного члена колективу до себе, а бездоганна поведінка та висока свідомість кожного перетворюються у звичку.
Досвід самовиховання, набутий в отроцтві, дозволить у старшому шкільному віці (юнацькому) розв'язувати ще серйозніші завдання в справі формування високоморальної особистості.
2.3 Психологічні основи самовиховання в юнацькому віці
Пора юнацтва - найбільш плідний час для самовдосконалення. Необхідність самовизначення як проблема майбутнього самостійного життя, швидкий розумовий і фізичний розвиток, що глибоко позначаються на внутрішньому світі юнаків і дівчат, змушують їх шукати шляхів самовдосконалення.
Однією з особливостей юнацького віку є надмірна вразливість і динамічність у судженнях і висновках. В цілому це позитивне психологічне явище. Проте воно може перерости у негативну лінію поведінки, коли міркування і погляди молодої людини не відповідають суспільній моралі.
Важливою особливістю старшокласників, яка має певне значення для самовиховання, є шукання змісту життя. Саме це вимагає, щоб професійна орієнтація у випускних та передвипускних класах була спрямовані в основному на психологічну підготовку учнів до майбутнього самостійного життя. Адже здебільшого втрата надії на вступ у виплеканий у думках інститут, випадковість трудовлаштування, часта переміна місця роботи в пошуках “кращого заробітку" є результатом неправильно поставленої роботи по профорієнтації, яка ведеться в школах.
І тут уміле педагогічне керівництво самовихованням юнаків має відігравати вирішальну роль. Завдяки самовихованню юнак чи дівчина глибше усвідомлюють, яких моральних якостей їм слід набути для майбутньої роботи на виробництві, вони успішніше переборюють труднощі перших кроків самостійного життя, швидше вливаються у виробничий колектив, легше переживають можливу невдачу при вступі до інституту. Оволодіння прийомами самопізнання допомагає їм точніше визначити свої здібності, особливості свого характеру, щоб обрати правильний трудовий шлях.
Нарешті, слід ураховувати такий суспільно-психологічний фактор, як становище випускника-старшокласника у шкільному колективі. Самовиховання повинно поглиблювати позитивний вплив виховання. Зокрема, потрібний вплив іншої людини, яка має правити за приклад юнаку чи дівчині. Йдеться про обрання взірця у самовдосконаленні.
Як і в молодших та середніх школярів, у старшокласників обрання ідеалу для наслідування у самовихованні багато допомагає у подоланні конкретних вад характеру. Багато залежить від того, наскільки цей ідеал справді “ідеальний”. Безпомилково обраний ідеал, розуміння його провідних мотивів, процесу його праці над собою - як він став ідеалом для інших - це вже половина успіху у самовихованні. Але самовиховання нерідко може звестися нанівець, якщо обрано невірний ідеал або навіть, коли юнак не вміє розкрити того позитивного, що становить зміст цієї людини. Адже обрання ідеалу з числа близьких людей може набувати не лише позитивного, а й негативного значення: не тільки кращі сторони, а й небажані риси чи вчинки в цілому хорошої людини можуть “отруїти” думку про нього.
З'ясування психологічних основ самовиховання юнаків і дівчат 15-17 років дає можливість педагогам вибрати правильний напрям для оцінювання і рекомендації їм прийомів та засобів цілеспрямованого вдосконалення особистості [16, с.64].
Стимули самовиховання можна умовно поділити на суспільні та особисті. Суспільними стимулами є вимоги колективу під впливом яких на краще свій статус в колективі, прагне наслідувати кращим ідеалам [30, с.51].
Особисте прагнення до самовиховання переплітається з колективним, але стимулом його можуть бути не тільки суспільні, а й інтимні причини: прагнення завоювати довір'я близького друга або особи іншої статі, здобути перемогу в певних обставинах (наприклад, закінчити школу з золотою медаллю, поступити за конкурсом в інститут, оволодіти певною спеціальністю, одержати виробничий чи спортивний розряд). Внутрішній стимул також залежить від громадської думки, коли людина перебуває під безпосереднім чи опосередкованим впливом інших людей.
Без наявності стимулів усвідомлене самовиховання не можливе, воно залишиться педагогічною конструкцією, яка не знайде ґрунту в психіці учнів. Взаємозалежність зовнішнього виховання і самовиховання проявляється насамперед у виробленні стимулів, які спонукали б людину до роботи над собою.
Процес самовиховання набагато залежить від волі. У безвольної людини, яка не владна дати гарантію, що вона не відмовиться завтра від сьогоднішніх самозобов'язань або не покладе їх “у довгий ящик”, самовиховання так само не реальне. Можна навести численні приклади, коли відсутність волі перешкоджала людині зайнятись роботою над собою, довести свої наміри до кінця. Відомо, що більшість молодих людей, які спробували зайнятись самовихованням, відчували найбільші труднощі саме у нестачі волі. Але парадокс у тому, що виховання в собі міцної волі теж потребує попереднього заряду волі і наполегливості. Це замкнене коло, у яке нерідко потрапляють юнаки, гасить їх добрі наміри.
Проте слабкість волі не є принциповою перепоною для вироблення в собі вольових якостей й інших моральних рис, необхідних для самовиховання. Головний мозок є тим саморегульованим механізмом, у якому відбувається самонастроювання системи, воля ж є важливою частиною цієї системи Психічні активи волі є, перш за все, проявами розумової діяльності. Отже, самовиховання волі може здійснюватись паралельно з самовихованням інших якостей і рис, які залежать від наявності волі.
На самовиховання молодої людини діють ще й такі психологічні колізії, які, на перший погляд, й не мають безпосереднього відношення до процесу самовиховання. Це, насамперед оптимізм. У діяльності людини оптимістичний настрій має велике психологічне значення. Як настроєна людина щодо кінцевої мети самовиховання - чи впевнена вона у своїх силах щодо подолання недоліків характеру, чи невпевнена, настроєна песимістично, - є однією з вирішальних умов успіху самовиховання.
Другим психологічним суб'єктивним фактором, який впливає на успіх самовиховання, є ступінь аналітичного мислення. В школі протягом багатьох років дитина вчиться самостійно мислити. Перед закінченням середньої школи вона має не тільки використовувати надбані навички мислення у власних творах, а й, передусім в осмисленні своєї особистості. Старшому підлітку чи юнаку, якому не прищеплено вміння зіставляти і аналізувати свою поведінку, важко вдається опанувати систему самовиховання. Отже, логічність і послідовність мислення, вміння “розкладати все по поличках” також має недругорядне значення в справі успішного самовдосконалення.
Ще одним важливим психологічним фактором, від якого залежить самовиховання, є вміння вимагати від себе. Вимогливість до себе як постійна і стала риса людини є, мабуть, найвирішальнішим фактором будь-якого самовиховання, який впливає і на самопізнання, і на самооцінку, і на роботу за ідеалом. Без пред'явлення собі високих вимог, без відчуття дедалі більше зростаючих завдань, поставлених перед собою, людина ніколи не досягне успіху.
І той, хто прагне до самовиховання, повинен повсякчасно мати на увазі ці психологічні фактори, які зумовлюють його успіхи, на шляху вдосконалення своєї особистості.
Старшокласникам слід рекомендувати загальновизнані прийоми і засоби роботи над собою. Проте їх вікові і психологічні особливості - неповноліття, не досить розвинене логічне мислення, певна поверховість у самооцінці, недостатня воля - неминуче вносять свої корективи в процес самовиховання.
Це стосується, насамперед, самопізнання, яке є усвідомленням людиною інформації про свої позитивні і негативні властивості та риси характеру.
Самопізнання дорослої людини, яка вміє об'єктивно спостерігати за собою, набагато відрізняється від власного пізнання школяра 15-16 років. У цьому віці, як правило, головним здається те, Що лежить “на поверхні”. Паростки більш істотних, можливо не виявлених в шкільних чи домашніх обставинах негативних рис залишаються непоміченими. Тим часом, коли людина стає дорослою, саме вони" й даються взнаки. Майже кожен юнак відчуває, що йому бракує наполегливості чи вміння доводити розпочату справу до кінця. Це всім видно, це лежить на поверхні. А як стоїть справа з проявами, скажімо, егоїзму та індивідуалізму, заздрощів до чужих успіхів?
Засоби і прийоми самовиховання, як вже було зазначено, розподіляються на дві категорії - самоутримування та самопримушування. Вони доповнюють одне одного. Самоутримування і його різні прояви - самовідмова, самозаборона, самонагляд і самонаказ - є засобами запобігання негативним вчинкам [30, с.251].
Головний фактор, від якого залежить самоутримування - воля. Саме в самоутримуванні проявляється наявність чи нестача вольового потенціалу, а тривалість роботи по самоутримуванню є об'єктивним індексом сили гальмуючого процесу.
Справжнє самоутримування - не короткотерміновий, одноразовий акт. Людині доводиться багато разів наказувати собі: “Утримайся від спокуси”.
На відміну від самоутримування, яке є засобом подолання негативних звичок і рис характеру, самопримушування допомагає особистості набути позитивних рис і якостей. Самопримушування - морально-вольова категорія, зворотна сторона самоутримування. Але воно ще більш залежить від вольових потенціалів людини [30, с.253].
Самопримушування стає конче потрібним, коли створюються якісь особливі обставини, коли людина повинна напружити всі сили, волю і розум, щоб досягти поставленої мети. Великого нервово-психічного, напруження потребує праця космонавта, спортсмена, актора, лікаря-хірурга, із значним напруженням студенти і абітурієнти складають екзамени, аспіранти захищають дисертації і т.д.
Акти самопримушування, як і акти самоутримування, є важливими засобами мобілізації внутрішніх сил людини. Вони властиві не лише дорослій, зрілій людині, а й старшокласникам. Під час підготовки до екзаменів, виборювання першості на математичних чи фізичних олімпіадах, спартакіадах, у виступах солістів самодіяльності тощо бачимо прояви цих актів вольової дії старшокласників. Інтенсивніше взаємодіють клітини головного мозку, підвищується серцева активність, напружуються м'язи, гормони збільшують подачу адреналіну у кров. І поступово почуття напруженості чи остраху замінюється впевненістю у своїх силах і можливостях: почала діяти функціональна “захисна система" організму.
Самопримушування в процесі самовиховання має тривати весь час. Треба ще й ще працювати над собою, доки молода людина не відчує своєрідного рубежу, перейшовши який вона може вважати, що поставлене самозавдання успішно виконано. Самоутримування від негативного та самопримушування до позитивного приводять до глибоких змін у системі поведінки людини. Тепер вона вже може переходити до нового, підвищеного завдання такому випадку людина відчуває певне самозадоволення. Нерідко до цього терміну ставляться критично, особливо, коли йдеться про людей самозакоханих, які вихваляють себе, некритично ставляться до своїх вчинків. Проте самозадоволення, в справжньому розумінні, не є негативним явищем. Якщо людина, навіть такого віку, як старшокласник, справилась з своїми вадами, добилась помітних і сталих зрушень в своєму характері, то чому вона не має права об'єктивно оцінити себе?
Оволодіння засобами самовиховання для старшокласників - це процес визрівання їх суспільної свідомості, вдосконалення взаємовідносин та особистої поведінки, вироблення відповідної системи дій. Як внутрішній психологічний процес, самовиховання порівняно менше піддається регулюванню з боку педагогів, ніж процес зовнішнього виховання, яке здійснюється в результаті безпосереднього педагогічного впливу. Але воно, особливо в початковій стадії, у вирішальній мірі залежить від правильного педагогічного керівництва.
Система педагогічного керівництва самовихованням включає: по-перше, пробудження в учнів інтересу та прагнення до самовдосконалення, створення в класі атмосфери серйозного ставлення до самовиховання, широке роз'яснення на конкретних літературних і живих прикладах ідеї самовиховання та його можливостей; по-друге, складання учнями (частиною класу, а у високорозвинених класних колективах - всіма учнями) особистої програми самовиховання, підкріплення зусиль учнів, спрямованих на здійснення індивідуальних самозобов'язань, фронтальними виховними заходами, поступове залучення нових учнів до самовиховання; по-третє, активне керування самостійним процесом вдосконалення особистості кожного учня, залучення комсомольського та учнівського активу до контролю за роботою учнів над собою і наслідками самовиховання.
Висновки
Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики - проблему самовиховання школярів. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, дали змогу зробити наступні висновки і узагальнення.
Активний процес самовиховання починається саме у юнацькому віці і продовжується в тій чи іншій формі на протязі подальшого життя людини. Самовиховання проходить певний шлях розвитку, який охоплює п'ять вікових ступенів: фізичне та вольове самовиховання, моральне самовдосконалення, професійне самовиховання, соціально-світоглядне самовиховання та вища ступінь особистісного розвитку - постановка та реалізація людиною мети самоактуалізації.
Самовиховання - педагогічно-керований процес. Психологічна і практична підготовка до роботи над собою складає одну з найважливіших задач виховання.
Вищий етап переходу виховання в самовиховання починається тоді, коли учень хоче і вміє працювати над собою, коли оформилися мотиви, мети і методи самовиховання. Таким чином, якщо переконати учнів у необхідності самовиховання і допомогти їм у його організації, то процес формування особистості буде протікати більш ефективно.
Знаючи учня, педагог може надати йому кваліфіковану практичну допомогу у самовихованні. Вона передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси:
1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення об'єктивного ставлення до себе.
2. Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого.
3. Самопримушування до виконання позитивних дій, вчинків, добрих справ за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із "зворотним знаком" - плюсом. Зважування на терезах розуму, совісті, коли потрібно утриматись або коли, навпаки, примусити себе, призводить знову до самооцінки, яка вдруге дає змогу застосувати чи самостримування, чи самопримушування.
Основні етапи виникнення і розвитку самовиховання:
По-перше це усвідомлення учнями свого способу життя, осмислення значущості тієї діяльності, яка вимагає самовиховання. На цьому етапі класний керівник допомагає тим, що вчиться усвідомити свої позитивні і негативні якості, зрозуміти нетерпимість своїх недоліків.
По-друге, оволодіння навиками самостійної роботи в тій області діяльності, в якій школяр хоче добитися успіху.
По-третє, складання програми самовиховання. Це дуже важливий етап роботи над собою. Тут потрібна допомога, щоб оцінити, наскільки об'єктивно судить учень про себе, чи вірні цілі він ставить і чи потрібні прийоми вибирає.
По-четверте, організація самовиховання у вибраній діяльності. Це найвідповідальніший етап при переході від виховання до самовиховання. Без конкретної діяльності бажання стати краще залишиться тільки бажанням.
По-п'яте, треба включити самовиховання в цілісний процес формування особи. Вищий етап переходу виховання в самовиховання починається тоді, коли учень хоче і уміє працювати над собою, коли оформилися мотиви, цілі і методи самовиховання.
Список використаної літератури
1. Галузинський В.М. Педагогіка: теорія та історія. - К., 2005. - 254 с.
2. Галузинський В.М. Самовиховання та самоосвіта школярів. - К., 2001. - 148 с.
3. Гревцева В. Індивідуальна робота вчителів та самовиховання школярів // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2002. - № 5. - С.33-36.
4. Донцов И.А. Самовоспитание личности. - М.: Наука, 2004. - 285 с.
5. Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. - М.: Просвещение, 2003. - 170 с.
6. Каптерев П.Ф. О самообразовании и самовоспитании // Педагогика. - 1999. - № 7. - С.23-35.
7. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. - Л., 2002. - С.25-34.
8. Карпенчук С.Г. Теорія та методика виховання. - К., 2003. - С.41-57.
9. Кириленко С.В. Самовиховання в роки ранньої юності // Позакласний час. - 2003. - № 20. - С.33-34.
10. Ковалев С.М. Воспитание и самовоспитание. - М.: Мысль, 2004. - 284 с.
11. Ковальов А.Г. Самовиховання школярів. - М., 2001. - С.58-64.
12. Кочетов А.И. Воспитай себя. - М., 2002. - 119 с.
13. Кочетов А.И. Как заниматься самовоспитанием. - М.: Выш. шк., 2001. - 341 с.
14. Кочетов А.И. Личность воспитывает себя. - М., 2003. - С.51-59.
15. Кочетов А.И. Организация самовоспитания школьников. - М., 2000. - 173 с.
16. Максимюк С.П. Педагогіка. - К.: Кондор, 2005. - 670 с.
17. Оржеховська В.М. Посібник з самовиховання. - К., 2006. - С.47-58.
18. Орлов Ю.М. Самопознание и самовоспитание характера. - М.: Просвещение, 2001. - 224 с.
19. Проців Л. Самовиховання як важлива складова національного виховання. - Івано-Франківськ, 2004. - С. 201-206.
20. Рувинский Л.И. Психология самовоспитания. - М.: Просвещение, 2002. - 143 с.
21. Сердюк Л. Форми особистісного самовираження сучасних старшокласників // Педагогіка і психологія. - 2001. - № 1. - С.67-72.
22. Сидоренко Т. Самовиховання як компонент педагогічної культури майбутнього вчителя // Рідна школа. - 2000. - № 9. - С.38-40.
23. Синельников В.М. Самовиховання як діяльність і його психологічні особливості // Педагогіка і психологія. - 2005. - № 3. - С.34-36.
24. Соловйова А.Е. Психологія самовиховання. - М., 2002. - С.102-109.
25. Сухомлинський В.О. Виховання і самовиховання/ Збірник творів у 5-ти т. - Т.5. - С.229-239.
26. Сухомлинський В.О. Сто порад учителю. Вибр. твори: У 5-ти т. - Т.2. - С.602-604.
27. Томан І. Як удосконалювати самого себе. - К.: Знання, 2004. - 294 с.
28. Трухін І.О. Методи організації самовиховання учнів // Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - № 3. - С.5-15.
29. Фіцула М.М. Педагогіка. - Тернопіль: Навчальна книга, 2002. - 190 с.
30. Ягупов В.В. Педагогіка. - К.: Либідь, 2002. - 559 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Внесок у розвиток теорії і практики самовиховання представниками вітчизняної педагогіки. Фізіологічна, психологічна, соціальна та педагогічна основи процесу самовиховання. Умови успішного самовиховання. Формування в учнів позитивних психологічних якостей.
курсовая работа [42,3 K], добавлен 07.05.2016Психолого-педагогічні основи самовиховання учнів молодшого шкільного віку. Структурно-логічна модель процесу самовиховання. Програма самовиховання для учнів початкових класів. Методика на визначення рівня самооцінки, самопізнання та саморегуляції.
курсовая работа [537,2 K], добавлен 19.01.2013Психолого-педагогічні особливості самовиховання молодших школярів. Методичні основи його організації. Правила керівництва самовихованням молодших школярів. Методика проведення класної години на тему "Про самодисципліну й самовиховання школяра".
контрольная работа [34,6 K], добавлен 10.06.2010Основні праці по проблемах самовиховання. Рушійні сили і механізм самовиховання особи. Етичний ідеал і самовиховання. Від виховання до самовиховання. Як працювати над собою. Ідеал особи. Матеріали по самопізнанню школяра. Мета виховання. Гіпотеза.
реферат [20,7 K], добавлен 07.02.2008Формування особистості вчителя в сучасних умовах. Роль самовиховання у системі підготовки майбутнього вчителя, умови і чинники реалізації даного процесу. Технологія професійного самовиховання, її етапи. Результати діяльності майбутнього педагога.
курсовая работа [68,6 K], добавлен 20.07.2011Самовдосконалювання та самовиховання - це процеси, які супроводжують людину все життя. Підлітковий вік є найбільш сприятливим для формування якостей характеру. Етапи моделювання та удосконалення своєї особистості, особливості розвитку розумових цінностей.
реферат [34,8 K], добавлен 26.01.2010Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі. Загальна та професійна культура викладача. Педагогічна взаємодія суб’єктів педагогічного процесу. Оволодіння педагогічною технікою. Поняття самовиховання та самоаналізу, самовиховання викладача.
реферат [28,8 K], добавлен 21.01.2011Становлення особистості студента як суб`єкта навчально-професійної діяльності. Технологія особистісного розвитку майбутнього соціального педагога у вищому педагогічному навчальному закладі. Самовиховання студентів у процесі оволодіння професією педагога.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 18.04.2011Педагогічні основи формування здорового способу життя методами самовиховання. Особливості формування здорового способу життя учнів професійно-технічних навчальних закладів. Виховний захід для учнів на тему: "Формування звичок здорового способу життя".
курсовая работа [66,5 K], добавлен 19.06.2012Вимоги до особистості соціального педагога, розвитку у нього якостей педагогічної уяви, уваги, мислення. Механізми професійного самовиховання студентів, оволодіння досвідом самостійної роботи, збагачення фахових знань та умінь, розвитку інтелекту.
курсовая работа [32,9 K], добавлен 08.02.2015
