Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сутність педагогічної діагностики особистості старшокласника

Найскладнішою функцією вчителя є виховна. Бути вихователем - це означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання - формування необхідних якостей особистості у кожного школяра.

Виховна функція полягає в організації діяльності з переведення загальнолюдських цінностей у свідомість і досвід поведінки учнів крізь вияв власного ставлення вчителя, організацію життєдіяльності дітей. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання його до самопізнання, до керування своїм розвитком.

Для того, щоб вирішити це завдання, сучасному вчителю необхідно засвоїти інструментарій педагогічної діагностики, яка виконує дві ролі: з допомогою діагностики прослідковується результативність роботи учнів і учителя; діагностика з інструменту тільки пізнання перетворюється в інструмент формування.

Педагог стає майстром тоді, коли він може налагодити взаємодію з учнями на засадах рефлективного керування: вміє організувати доцільну діяльність дітей і бачить не лише наслідки предметного плану, а й зміни в розвитку вихованців.

Педагогічна діагностика (в перекладі з грецької “здатність розпізнавати”) - це процес постановки “діагнозу”, тобто встановлення рівня розвитку суб'єкта діагностики. Зміст педагогічної діагностики полягає у спостережувані якісних змін, які відбуваються в суб'єкті діагностики, крім того важливий аналіз зібраної інформації з метою визначення успіху і неуспіху в розвитку, становленні професійної позиції вчителя, в розкритті якості змін, які спостерігаються в його діяльності, в розвитку школярів.

Педагогічна діагностика - це педагогічна діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об'єктів (суб'єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання.

При діагностичному підході до формування загальної мети виховання, яка є складовою частиною навчально-виховної системи школи, має використовуватись особистісний підхід до формування дитини, який передбачає такі основні компоненти:

а) соціальні риси;

б) власний життєвий досвід;

в) інтелектуальні риси;

г) генетичні риси.

Педагогічна діагностика як самостійна галузь педагогічної діяльності вчителя-вихователя:

* дозволяє об'єктивно оцінити характер і особливості виховного процесу, як процесу взаємодії і взаємозмінювання вихователя і вихованця;

* з допомогою педагогічної діагностики можна визначити зону найближчого розвитку особистості учня;

* діагностика пов'язана з визначенням шляхів досягнення виховної мети;

* діагностика розгорнута в часі і прослідковує виховний процес, як перехід з однієї виховної ситуації в іншу, виділяючи при цьому цикли реалізації виховних мети і завдань;

* діагностика в виховних технологіях виступає, як індикатор і як метод виховання.

Якщо діагностика проводиться цілеспрямовано, вона перетворюється в засіб керівництва організованим самопізнанням. Підвищує ефективність індивідуального підходу, дає необхідну інформацію педагогам і батькам, поєднує педагогічну науку і практику через виховні технології.

В основі діагностичного підходу, як важливої умови професійної позиції вихователя лежить теза про те, що розвиток дитини повинен реалізовуватися в процесі виконання таких завдань, як:

а) розвиток матеріально-технічної бази школи з урахуванням найважливіших досягнень науки і техніки на основі комп'ютеризації та вдосконалення інформаційної технології виховання;

б) створення в школі психологічної атмосфери, здатної сприяти співтворчості за схемою вчитель - учень - мікро - макросередовище рівню вихованості учнів, розвитку виховуючого колективу;

в) використання у школі виховних технологій, як суспільного руху вихователів і вихованців по шляху самовдосконалення на основі певних принципів.

Принцип - першооснова, провідна ідея, основне правило поведінки (філософський словник).

Принципи виховних технологій:

1) демонстрація виховного процесу - це мета і засіб перебудови виховної діяльності, варіативність змісту виховання школи, розвиток педагогіки співробітництва та творчої діяльності, перебудова взаємовідносин вчителів, учнів, адміністрації.

2) системність виховної роботи передбачає діяльність усіх структурних виховних підрозділів школи в їх єдності та взаємодії, які забезпечують оптимальний розвиток та формування творчої діяльності учня.

3) гуманізація виховання забезпечує організацію загальноосвітньої школи на повноцінність сучасного якісного виховання із вивченням і пізнанням національної культури, пропагування ідеї людяності, добра, справедливості, честі у виховній діяльності.

4) індивідуалізація виховного процесу в школі передбачає всебічне стимулювання здібностей кожного школяра, розвиток кожної особистості з урахуванням її інтересів, мотивів, відмінностей в інтелектуальній, емоційно-вольовій, дієво-практичній сферах.

5) оптимізація виховної роботи в школі передбачає досягнення кожним учнем найвищого рівня вихованості, вироблення умінь і навичок, опанування різними способами творчої діяльності.

Згідно з основними принципами діагностичний підхід створює наступні організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективність педагогічного впливу вихователя:

а) надання виховному процесу особливостей, які максимально моделюють реалії життєдіяльності;

б) залучення учнів до різноманітних форм і видів виховної діяльності, що активізує самостійність, ініціативу, винахідливість дитини, тобто створює базу для розвитку її творчих здібностей;

в) цілеспрямований вияв і розвиток творчої індивідуальності кожної дитини.

Таким чином, діагностичний підхід у діяльності сучасного вчителя-вихователя, будується на певних принципах і дотриманні відповідних організаційно-педагогічних умов і передбачає три типи діагностики (за вченим А.І. Кочетовим): початкову, коректуючу, узагальнюючу.

Початкова діагностика пов'язана з плануванням і управлінням виховною роботою.

На даному етапі вчитель-вихователь вивчає рівень вихованості учнів, рівень розвитку учнівського колективу.

Коректуюча діагностика проводиться під час самого процесу організації діяльності учнівських колективів, орієнтує педагога-вихователя на зміни, що відбуваються в розвитку учнів і учнівських колективів.

Коректуюча діагностика дозволяє педагогу швидко, точно і з мінімумом помилок коректувати свою роботу і вдосконалювати стиль взаємин з дітьми, результативність виховної роботи.

Узагальнююча діагностика дає головні дані для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року. Вона проводиться в кінці кожного навчального року.

Діагностика особистості школяра - це виявлення індивідуальних особливостей рівнів вихованості кожної дитини та загального її розвитку.

При цьому вивчається:

а) спрямованість особистості (потреби, інтереси, переконання, ціннісні орієнтації, мотиви, установки, система ставлення);

б) пізнавальна і навчальна культура;

в) здоров'я і фізична культура;

г) культура поведінки і спілкування;

д) умови сімейного виховання;

е) характерологічні особливості (характер, темперамент, воля, пам'ять, звички).

Головним в роботі вихователя А.С.Макаренко вважав систематичне вивчення дітей, спостереження за їх поведінкою, врахування елементарних дрібниць.

Вивчення особистості учня, знання відхилень в його розвитку дозволяють виробити обґрунтований і конкретизований план педагогічної діяльності.

Процедура діагностування полягає в тому, щоб виявити зміни ознак об'єктів, які вивчаються і причини, які викликають ці зміни, проаналізувати спостережувані явища, встановити закономірні зв'язки, розкрити їх прояви в конкретних умовах педагогічної діяльності.

Таким чином, педагогічна діагностика пов'язана зі збиранням, збереженням, опрацюванням інформації і використанням її для управління навчально-виховним процесом.

Результати вивчення можуть обговорюватись на педагогічній раді, батьківських зборах, в індивідуальній бесіді з учнями, колективно з класом, з групою активістів, тобто в різній формі і різними методиками. Все залежить від індивідуальних особливостей учнів, рівня сформованості громадської думки і захищеності особистості в колективі, авторитету активу і самого вчителя-вихователя, взаємостосунків педагога з батьками і т. д.

Вивчення вихованості школярів складається з наступних етапів.

Перший етап - осмислення мети і завдань виховання, конкретизація їх, аналіз запропонованої програми і процедури вивчення.

Другий етап - складання попередньої характеристики вихованості школярів вихователем.

Третій етап - залучення до аналізу вихованості самих учнів, активу класу, батьків і педагогів.

Найважливіше на даному етапі - спонукати учнів до самоаналізу, самооцінки і самоконтролю.

Головне, що повинні усвідомити діти, - це те, що вихованість - уміння поводитись у товаристві, чемність, ввічливість. Виходячи з аналізу сформованості якостей особистості кожного школяра, рівня його вихованості, вчитель-вихователь намічає цілі у своїй виховній роботі і коротко формулює їх. Головне, безпомилково побачити кращі якості, опертись на них і вже на цій основі нейтралізувати негативні прояви.

Основні методи педагогічної діагностики (за А.І.Кочетовим):

І. Загальні методи вивчення особистості:

а) інформаційно-констатуючі (анкета, інтерв'ю, бесіда, анкета-коментар, ранжування);

б) оцінюючі (рейтинг): компетентні судді, експертна оцінка, незалежні характеристики, оцінка, самооцінка.

ІІ. Продуктивні методи: вивчення творчості учнів, тести - особистісні, тести - ситуації.

ІІІ. Дієво-поведінкові методи: спостереження (пряме, опосередковане, спостереження-включення і т. д.), дискусії, диспути, аналіз у взаємодії, ситуації (природні, штучні), соціометричні методи, встановлення референтності особистості.

Така класифікація методів педагогічної діагностики дозволяє визначити зв'язок між методами діагностики, можливостями створюваних з їх допомогою моделей, описати і прогнозувати результат виховання і сам процес досягнення педагогічної мети.

Достовірність, об'єктивність отриманих даних залежить від відношення дітей, які піддаються вивченню, до самого педагога-дослідника: доброзичливість породжує об'єктивність, недоброзичливість - необ'єктивність отриманих даних.

Отже, педагогічна діагностика, як один з найважливіших етапів впровадження виховних технологій, дозволяє об'єктивно оцінити результати виховної роботи, побачити сильні і слабкі сторони впливу на дитину, сприяє переходу процесу діяння дітей в саморух.

2. Педагогічна діагностика особистості старшокласника

2.1 Дослідження соціометричного статусу старшокласника

У віковій психології вік старшого школяра (9-11 класи, 15-17 років), прийнято відносити до ранньої юності. Конкретний зміст юності як етапи розвитку особистості визначається насамперед соціальними умовами. Саме від соціальних умов залежить положення молоді в суспільстві, обсяг знань, якими їй належить оволодіти, ряд інших факторів.

Важливішими процесами перехідного віку вчені вважають поширення життєвого світу особистості, кола її спілкування, групової належності та типу людей, на яких вона орієнтується. Саме характерне для старшокласників - неоднорідність їх соціального статусу. З однієї сторони, продовжують хвилювати проблеми, успадковані з підліткового етапу, - відповідно вікова специфіка, право на автономію від старших, сьогоднішні проблеми взаємовідносин, оцінок, різноманітних заходів тощо. З іншого боку, перед ними стоять задачі життєвого самовизначення. Такий збіг внутрішніх і зовнішніх факторів або соціальна ситуація розвитку (Л.С. Виготський, Л.І.Божович) визначають і особливості розвитку особистості в старшому шкільному віці. Саме на основі нової соціальної ситуації розвитку відбувається корінна зміна в змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості старшокласника, що визначає зміни інших його психологічних особливостей. Таким чином, юнацький вік (згідно недостатньо точному, але образному і зрозумілому визначенню багатьох педагогів і психологів) виступає як своєрідна межа між дитинством і дорослістю.

Отже, старший школяр знаходиться ніби на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.

Не випадково Л.І. Божович і багато інших дослідників цього віку (І.С. Кон, О.С. Мудрик, Є.А. Шумілін) пов'язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що націленість на майбутнє стає основною направленістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрі уваги інтересів, планів юнаків.

Багато дослідників вважають основним новоутворенням в старшому шкільному віці особисте і професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється саме істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості.

Вікові особливості характеризують певну тенденцію розвитку особи на даному віковому етапі і існують завжди в вигляді індивідуальних варіантів розвитку особи конкретних дітей. Розвиток особи - складний довгий процес, який має привести до формування людської індивідуальності або зрілості особистості, що передбачає можливість постійного розширення своєї активності, сфери своїх взаємовідносин з другими людьми і речами, ці відношення опосередковані.

Старший шкільний вік - це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду.

У зв'язку з самовизначенням виникають потреби розібратись в оточуючому і в самому собі, пошуку сенсу життя взагалі і, зрозуміло, свого життя.

Старшокласники переходять до систематичного засвоєння теоретичних основ різноманітних навчальних дисциплін. Для навчального процесу в старших класах характерна систематизація і узагальнення знань по різним предметам, встановлення змістовних міжпредметних зв'язків, що створює грунт для оволодіння найбільш загальними законами природи, суспільного життя та пізнання. Це ніби розширює те середовище, в якому живе старшокласник: його світогляд виступає і як типова особливість, і як фактор, який завдає вирішального впливу на весь психічний розвиток, і як умова, яка визначає розвиток пізнавальної діяльності, самосвідомості, самовиховання і направлені особи старшого школяра.

В старшому шкільному віці посилюється суспільна направленість особи учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям.

Юнацтво - період завершення формування особистості. Але не можна забувати, що старшокласник вже є особистістю, часто досить яскравою і своєрідною.

Юнацька особистість ніколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива і мінлива. Сама розповсюджена типова помилка вчителів - невміння роздивитись глибинні властивості, ядро особи старшокласника, оцінка його за якимись усередненими формальними і зовнішніми показниками. Таким, як зовнішня дисциплінованість і навчальна успішність.

В юнацькому віці вже чітко видно направленість особистості. Одні старшокласники чітко орієнтовані на діяльність, навіть, якщо основна сфера їх діяльності ще не визначена, такі юнаки відрізняються вираженою потребою в досягненні, вмінні ставити перед собою конкретну мету, розподіляти і планувати свій час. Інші живуть, головним чином, уявленням; світ їх фантазій і мрій часто погано взаємодіють з їх практичною діяльністю. Треті пасивно пливуть за течією, орієнтуючись переважно на задоволення своїх сьогоднішніх потреб в спілкуванні, емоційному комфорті, і не надто замислюються над майбутнім.

Найважливіший колектив, якому належить старшокласник і під впливом якого формується його особистість - це шкільний клас. Учнівський колектив, відмічає Л.І. Новікова, з одного боку - “функція педагогічних зусиль дорослих, так як проектується дорослими і розвивається під їх прямим і непрямим безпосереднім або опосередкованих впливом. З одного боку - він є явищем, яке розвивається спонтанно, так як діти потребують спілкування і вступають в спілкування не лише по встановленим дорослими рецептам.

Ця подвійність знаходить своє відображення в подвійній структурі колективу: формальній, яка визначається через задану організаційну структура, систему ділового спілкування, набір діяльності, і неформальну, яка складається в процесі вільного спілкування дітей”.

Для школяра важливо не просто виконання якоїсь соціальної ролі, але й те, щоб ця роль відповідала його індивідуальності. Він прагне, щоб структура ділових стосунків в класі максимально відповідала структурі міжособових стосунків. Але в той же час в межах організованого колективу “питання стосунків товариша до товариша - це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності”.

Критерії, які визначають соціометричний статус старшокласника в його класному колективі, складні і багатогранні. По даним Коломенського, на першому місці тут стоїть вплив на однолітків (значення цієї якості з віком неухильно зростає) і, як у молодших підлітків, фізична сила; на другому місці - моральні якості, які безпосередньо проявляються в спілкуванні, і суспільна робота; далі йдуть інтелектуальні якості і добре навчання, працелюбство і навички праці, зовнішня привабливість; на останньому місці стоїть прагнення командувати. По даним Б.М. Волкова, десятикласники більш за все цінують якості особистості, які виявляються в спілкуванні, взаємодії з товаришами (чесність, готовність допомогти в складну хвилину). В дослідженні А.М. Лутошкіна дається інша послідовність переваг: інтелектуальні якості, відношення до людей (доброта, чуйність), моральні якості, вольові, ділові, зовнішні дані.

Для дослідження соціометричного статусу старшокласників ми обрали методику “Соціометрія”.

В дослідженні взяли участь 24 дослідних. Робота була проведена на базі ЗОШ №5 м.Дубна в 10-А класі.

Між складом групи і кожним з її членів складається певна система стосунків, в якій кожний отримує своє місце. Для виявлення статусу членів групи застосовується соціометричний метод Дж. Морено, який дозволяє кількісно визначити кількість виборок, отриманих кожним школярем по діловим, рольовим, емоційним критеріям. На основі цих даних будується соціометрична матриця, на якій чітко виражене місце кожного члена групи в її ієрархії. Рангові місця групи, як правило, розподіляються наступним чином:

Лідери (ведучі). На ці місця претендують особи, здатні до активної взаємодії, прийняттю відповідальних рішень, управлінню людьми, творчої ініціативи. Їх реальний рейтинг визначається вибором групи - більше 50% вибору (від 50 до 100%).

Переважні. Наступні за рейтингом за лідерами (від 10 до 50%). До них відносять актив робочої групи, в складі якого переважають люди, здатні бути активними виконавцями, але серед них є і такі, хто в певних обставинах здатний зайняти лідерське місце.

Відвернені. Маючі не більше 10% вибору і низький рейтинг в групі. Вони або неактивні в спільній діяльності, або не змогли встановити позитивні ділові і особові стосунки з членами групи.

Ізольовані. Які не отримали вибору і стоять поза групою. Для них характерне невизнання їх групою і небажання з ними співпрацювати.

Ця методика дозволяє визначити положення дослідного в системі міжособових стосунків тієї групи, до якої він належить.

Перед початком дослідження, члени групи, які зібрались в класі, отримують інструкцію наступного змісту:

“Ваш клас існує вже давно. За час спільного життя і спілкування одне з одним, ви, мабуть, змогли непогано взнати один одного, і між вами склались певні особисті і ділові стосунки, симпатії і антипатії, повага, неповага один до одного тощо. Будь ласка, дайте у цьому зв'язку відповідь на наступні запитання, дописавши в них свої відповіді на окремому листі паперу. Його необхідно підписати, щоб ми могли судити про те, хто і кого обирає.

Кому з однокласників в першу чергу, другу і третю ти розповіси про те, як провів час в компанії друзів? (емоційне спілкування).

Хто з однокласників може вказати на твої недоліки, кого б ти послухав? (Довірче спілкування).”

Учні підписують свої листки і на кожне питання записують в суворій послідовності три прізвища. Вибір здійснюється лише із членів досліджуваного колективу.

Число виборів, отриманих кожним учнем, характеризує його місце в системі особистих стосунків, іншими словами, визначає його соціометричний статус.

По першому питанню (Емоційному спілкуванню):

.

Лідери: від 5 і більше виборів.

Переважні: 4-3 вибори.

Відвернені: 2-1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

По другому питанню (Моральне спілкування):

Лідери: від 4 і більше виборів.

Переважні: 3-2 вибори.

Відвернені: 1 вибір.

Ізольовані: 0 виборів.

Результати дослідження доречно оформити в вигляді таблиці, в які подаються індивідуальні коефіцієнти по кожному виду спілкування.

Таблиця 1.

№	Прізвище	Емоційне спілкування	Моральне спілкування
1	Арутюнян А.	1	Відвернений	1	Відвернений
2	Багалюбський Д.	1	Відвернений	1	Відвернений
3	Бапрова А.	2	Відвернений	2	Переважний
4	Байла В.	5	Лідер	4	Лідер
5	Вінокурова С.	5	Лідер	3	Переважний
6	Глядя К.	4	Переважний	3	Переважний
7	Демченко Д.	1	Відвернений	1	Відвернений
8	Ємельяненко А.	5	Лідер	3	Переважний
9	Іванова О.	4	Переважний	3	Переважний
10	Іщенко Н.	0	Ізольований	0	Ізольований
11	Кориш К.	1	Відвернений	0	Ізольований
12	Левченко В.	5	Лідер	5	Лідер
13	Літкевич Д.	3	Переважний	3	Переважний
14	Літовко В.	1	Відвернений	3	Переважний
15	Луньова К.	3	Переважний	2	Переважний
16	Максименко А.	1	Відвернений	1	Відвернений
17	Малахова Т.	1	Відвернений	1	Відвернений
18	Мальований А.	4	Переважний	2	Переважний
19	Манзя О.	0	Ізольований	0	Ізольований
20	Мітрофанова А.	1	Відвернений	1	Відвернений
21	Нікрасова К.	5	Лідер	2	Переважний
22	Павленко М.	0	Ізольований	0	Ізольований
23	Пєньпаула Л.	3	Переважний	3	Переважний
24	Полях С.	4	Переважний	5	Лідер

Звідси видно, який соціометричний статус займає кожний з учнів.

Аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок про те, що у класі при емоційному спілкуванні більше всього переважає відвернених (38%), відповідно переважних - 29%, лідерів - 21%, що свідчить про те, що діти, які складають групу лідерів, орієнтовані на рівноправність в спілкуванні, вона заснована на взаємоповазі, повазі і довір'ї, взаємопорозумінні і взаємному вираженні, відкритості, розвитку, ізольованих - 12%, такі учні намагаються придушити особистість співрозмовника, не бажаючи розуміти співрозмовника, при цьому вимагаючи згоди з власною позицією. Вони не рахуються з чужою точкою зору, відкидаючи її.

При моральному спілкуванні у класі більше переважних - 46%, відвернених - 25%, ізольованих - 16 % та лідерів - 13%.

2.2 Діагностика комунікативної сфери старшокласника

Для дослідження комунікативної сфери особистості старшокласників ми обрали методику “Потреба в спілкуванні”.

В дослідженні взяли участь 24 дослідних. Робота була проведена на базі ЗОШ №5 м.Дубна в 10-А класі.

Інструкція

У бланк відповідей впишіть «так» (або поставте «+») поруч із номером твердження, якщо ви згодні з ним. Якщо ж ви не згодні із твердженням, то напишіть «ні» (або поставте «-») (Додаток 1).

Бланк відповідей

1.	17.	24.	3.	15.
2.	18.	26.	4.	16.
7.	19.	28.	4.	25.
8.	20.	30.	6.	27.
11.	21.	31.	9.	29.
12.	22.	32.	10.
13.	23.	33.
14.

сума «так»

сума «ні»

Обробка результатів

1. Підрахувати кількість відповідей «так» у першому, другому й третьому стовпчиках бланка відповідей,

2. Підрахувати кількість відповідей «ні» у четвертому, п'ятому стовпчику бланку відповідей.

3. Обидва числа додати і порівняти з психодіагностичною шкалою.

Діагностична шкала

Властивість	Рівні
	нижчий за середній	середній	вищий за середній
Потреба у спілкуванні	0-23	24-28	29 і більше

Таблиця 2.

№	Прізвище	Нижчий за середній	Середній	Вищий за середній
1	Арутюнян А.		24
2	Багалюбський Д.	23
3	Бапрова А.		24
4	Байла В.			29
5	Вінокурова С.		25
6	Глядя К.		27
7	Демченко Д.	22
8	Ємельяненко А.		24
9	Іванова О.		26
10	Іщенко Н.	22
11	Кориш К.	20
12	Левченко В.			30
13	Літкевич Д.		25
14	Літовко В.		28
15	Луньова К.		25
16	Максименко А.	23
17	Малахова Т.	22
18	Мальований А.		24
19	Манзя О.	19
20	Мітрофанова А.	23
21	Нікрасова К.		28
22	Павленко М.	22
23	Пєньпаула Л.		27
24	Полях С.			30

В результаті проведення даної методики виявилось, що 50% учнів мають середній рівень потреби в спілкуванні, це ті учні, які мають статус переважних і частково відвернених у спілкуванні, 38% - низький рівень потреби у спілкуванні (статус ізольованих і частково - відвернених), і 12% - високий рівень потреби в спілкуванні (статус лідерів).

Моральні якості, які невід'ємно пов'язані зі спілкуванням є важливим критерієм, який визначає соціометричний статус, більш всього цінуються якості особистості, які проявляються у спілкуванні (чесність, допомога в тяжку хвилину). У результаті проведення дослідження, виявилось, що культура і потреба в спілкуванні старшокласників впливає на те, який соціометричний статус він займає у колективі.

Провівши методики “Соціометрія” та “Потреба у спілкуванні”, ми отримали дані, завдяки яким робимо висновок, що у класі більш за все учні з переважним соціальним статусом і середнім рівнем потреби в спілкуванні, діти, які займають високий соціометричний статус і мають високий рівень потреби в спілкуванні бачать у співрозмовника особистість, довіряють та поважають думку співрозмовника, спілкування засноване на рівноправних стосунках та взаємопорозумінні. Діти, які відносяться до групи з низькою потребою у спілкуванні і мають ізольований соціальний статус, не рахуються з точкою зору інших, прагнуть “придушити” особистість співрозмовника. Не бажаючи зрозуміти співрозмовника, але вимагають, щоб з їх позицією погоджувались і розуміли. Саме це й є причиною того, що дітей відносять до групи ізольованих і відвернених.

2.3 Дослідження самооцінки старшокласників

Одним із психологічних показників особистості є самооцінка. Школа, успішність, стосунки з вчителями та однолітками стають центральними чинниками формування Я-концепції старшокласника та окремих її складових.

Для детальної діагностики рівня самооцінки та міри задоволеності собою ми використовували Дембо-Рубінштейн. Кожному учневі пропонувався бланк, який містив інструкцію і завдання.

Інструкція: кожна людина оцінює свої здібності, можливості, характер, порівнюючи себе з іншими людьми. Рівень кожної якості людської особистості можна умовно зобразити вертикальною лінією, нижня позначка якої буде означати найнижчий розвиток, а верхня - найвищий. Кожна з нижче зображених ліній позначає: розум, уважність, працьовитість, доброту, дисциплінованість, акуратність, чесність, скромність, слухняність, задоволення собою.

На кожній лінії рискою (-) відзначте, як оцінюєте розвиток у собі цієї якості в даний момент. Верхня лінія умовно позначає розвиток певної якості від найнижчого її вияву (нижня позначка) до найвищого (верхня позначка). На лінії «слухняність» нижня позначка вказує на «неслухняного» учня, а верхня на дуже слухняного. Висота вертикальної лінії дорівнює 100 мм.

Відповідно до розміру шкали (100 мм), відповіді піддослідних одержують кількісну характеристику - коефіцієнт рівня самооцінки якостей та міри задоволення собою. Якщо позначка зроблена на висоті 85мм, К=0,85 і т.д. При оцінці та інтерпретації даних слід орієнтуватися на шкалу оцінок.

Рівнева репрезентація самооцінок учнів

Висота самооцінок (коефіцієнт)	0,0 - 0,45	0,46 - 0,75	0,76 - 1,0
Рівень самооцінок	Низький	Середній	Високий

Одержані дані заносимо в таблицю та визначаємо загальні самооцінні коефіцієнти. Середній коефіцієнт самооцінки учнів - К=0,67 (Додаток 2).

За результатами досліджень виявилось, що більша частина учнів мають середній рівень самооцінки (75%), 21% - високий рівень і лише 4% - низький рівень самооцінки. Старшокласники мають досить високий рівень самооцінки за всіма визначальними параметрами. Чесність, скромність, доброта, працьовитість - це ті параметри, які одержали найвищі коефіцієнти. А найнижчі коефіцієнти отримали параметри - уважність і розум. Це підтверджує припущення про те, що учень набагато впевненіше почуває себе в сфері спілкування, володіючи такими якостями, які допомагають йому досягти успіхів саме в цій сфері. В категоріях уважність і розум учні оцінюють себе значно нижче. Це пов'язано з тим, що саме навчальна сфера піддається найчастішим оцінкам з боку значущого іншого (вчителя). Тому учень опирається на педагогічну оцінку. Порівнюючись з оцінкою вчителя самооцінка власного розуму піддається критичному осмисленню і дещо знижується.

Список використаної літератури:

1. Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать. - М., 2001. - 214 с.

2. Берн Е. Ігри, в які грають люди. - М., 1999. - 187 с.

3. Вишневський О.І. Гуманізація шкільного життя// Психолог. - 2000. - №1. - С. 18-19.

4. Волинець А.Г. Сучасні педагогічні інновації і школа майбутнього// Рідна школа. - 2003. - №8. - С. 5-6.

5. Голубев Н.К. Введение в диагностику воспитания. - М., 1999. - 251 с.

6. Гришин Д.М. Руководство самовоспитанием школьников. - М., 2003. - 195 с.

7. Гуревич К.М. Индивидуально-психологические особенности школьников. - М., 1999. - 164 с.

8. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - М., 2001. - 321 с.

9. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К., 2002. - 211 с.

10. Турбовский Я.С. Средства и методы педагогического воздействия. - М., 2000. - 291 с.

педагогічна діагностика старшокласник

Размещено на Allbest.ru