Основи наукових досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Контрольна робота

з дисципліни

«Основи наукових досліджень»

Виконала:

студентка V курсу

спеціальність «Облік і аудит»

Бондарчук М.Д.

2010 р.

План

науковий дослідження кадри

1. Пізнавальні прийоми та форми наукових досліджень

2. Організація науки та наукових досліджень в Україні

3. Склад та підготовка наукових кадрів

Список використаної літератури

1. Пізнавальні прийоми та форми наукових досліджень

Загальнонаукові прийоми дослідження ґрунтуються на методах філософії і включають:

- аналіз і синтез;

- індукцію і дедукцію;

- аналогію і моделювання;

- абстрагування і конкретизацію;

- системний аналіз.

Аналіз - прийом дослідження, який включає вивчення предмета уявним або практичним розчленуванням його на складові об'єкти. Кожну з виділених частин аналізують в межах одного цілого.

Синтез - прийом вивчення об'єкта в цілісності, в єдності і взаємозв'язку його частин.

Індукція - прийом дослідження, при якому загальний висновок про прикмети множини елементів об'єкта складають на основі вивчення не всіх прикмет, а лише частини елементів цієї множини.

Дедукція - досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових елементів, тобто висновки від загального до окремого.

Аналогія - прийом наукових висновків, завдяки якому досягають пізнання одних об'єктів на основі подібності їх з іншими.

Моделювання - прийом наукового пізнання, що ґрунтується на зміні об'єкта, явища, які вивчають, на їх аналог, модель, що має істотні прикмети оригіналу.

Абстрагування - прийом відволікання. При цьому методи абстракції переходять від конкретних об'єктів до загальних понять і законів розвитку.

Конкретизація - дослідження об'єктів у всій їх різнобічності. При цьому досліджують стан об'єктів за певними конкретними умовами їх існування та розвитку, виявлення у процесі контролю непродуктивних витрат за місцями їх утворення.

Системний аналіз - вивчення об'єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему, передбачає оцінку поведінки об'єктів, як системи з усіма факторами.

До форм наукового дослідження відносять проблеми, наукові факти, гіпотези, теорії, ідеї, принципи, категорії і закони (Схема 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема 1. Форми наукових досліджень

Факт, як явище дійсності, стає науковим фактом, якщо він пройшов строгу перевірку на істинність. Факти - це найнадійніші аргументи як для доказу, так і для спростування будь-яких теоретичних тверджень. І.П. Павлов називав факти «повітрям вченого». Проте, при цьому треба брати не окремі факти, а всю, без винятків, сукупність фактів, що відносяться до даного питання. Бо інакше виникає підозра, що факти підібрані довільно.

Наукові проблеми - це усвідомлені питання, для відповіді на які недостатньо наявних знань. Їх можна визначити і як «знання про незнання».

Наукова гіпотеза - таке припустиме знання, істинність або хибність якого ще не доведена, але яке висувається не довільно, а з врахуванням ряду вимог, до яких відносяться наступні.

1. Відсутність суперечностей. Основні положення пропонованої гіпотези не повинні суперечити відомим і перевіреним фактам. При цьому слід враховувати, що бувають і помилкові факти, які самі потребують перевірки.

2. Відповідність нової гіпотези надійно встановленим теоріям. Так, після відкриття закону збереження і перетворення енергії всі нові пропозиції про створення «вічного двигуна» більше не розглядаються.

3. Доступність гіпотези, що висувається, для експериментальної перевірки, хоча б у принципі.

4. Максимальна простота гіпотези.

Категорії науки - це найзагальніші поняття теорії, що характеризують істотні властивості об'єкту теорії, предметів і явищ об'єктивного світу. Наприклад, найважливішими категоріями є матерія, простір, час, рух, причинність, якість, кількість і т.п.

Закони науки відображають істотні зв'язки явищ у формі теоретичних тверджень. Принципи і закони виражаються через співвідношення двох і більше категорій.

Наукові принципи - найбільш загальні і важливі фундаментальні твердження теорії. Наукові принципи грають роль початкових, первинних засновків і закладаються у фундамент створюваних теорій. Зміст принципів розкривається у сукупності законів і категорій.

Наукові концепції - найбільш загальні і важливі фундаментальні положення теорій.

Наукова теорія - це систематизовані знання в їх сукупності. Наукові теорії пояснюють безліч накопичених наукових фактів і описують певний фрагмент реальності (наприклад, електричні явища, механічний рух, перетворення речовин, еволюцію видів і т.п.) за допомогою системи законів.

Головна відмінність теорії від гіпотези - достовірність, доведеність. Сам термін теорія має безліч значень. Теорія в строго науковому значенні - це система вже підтвердженого знання, яке всебічно розкриває структуру, функціонування і розвиток об'єкту, що вивчається, взаємовідношення всіх його елементів, сторін і теорій.

Наукова теорія повинна виконувати дві найважливіші функції, першою з яких є пояснення фактів, а другою - прогнозування нових, ще невідомих фактів та опис їх закономірностей.

Наукова теорія - одна з найстійкіших форм наукового знання, але і вона зазнає змін внаслідок накопичення нових фактів. Коли зміни зачіпають фундаментальні принципи теорії, відбувається перехід до нових принципів, а, отже, до нової теорії. Зміни ж в самих загальних теоріях призводять до якісних змін всієї системи теоретичного знання, внаслідок чого відбуваються глобальні природничо-наукові революції і міняється наукова картина світу.

Наукова картина світу - це система наукових теорій, що описує реальність.

2. Організація науки та наукових досліджень в Україні

Організацією науки в Україні займається Державний комітет у справах науки і технологій України, який визначає разом з науковими установами напрям розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві. Державний комітет подає плани розвитку науки Уряду або Верховній Раді України на затвердження та забезпечення фінансування із державного бюджету або інших джерел.

Державна система організації і управління науковими дослідженнями в Україні дає можливість концентрувати та орієнтувати науку на виконання найбільш важливих завдань. Управління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом. Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:

- науково-дослідні та проектні установи й центри Академії наук України (НАН);

- науково-виробничі, науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академії;

- науково-дослідні, проектні установи і центри міністерств і відомств;

- науково-дослідні установи і кафедри вищих навчальних закладів;

- науково-виробничі, проектні установи і центри при промислових підприємствах, об'єднаннях;

- ієрархічну вершину цієї сукупності установ, центрів, підприємств завершує Державний комітет України з питань науки і технологій, який забезпечує єдину державну політику в галузі науки та її використання в практиці.

Вищим державним науковим центром є Національна академія наук України (НАН). Вона очолює і координує разом з Державним комітетом у справах науки та технологій України фундаментальні і прикладні дослідження в різних галузях науки. НАН є державною науковою установою, яка об'єднує всі напрями науки та підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн. При Національній академії наук України створена міжвідомча рада з координації фундаментальних дослідів.

Очолює НАН України Президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають трьох віце-президентів, вченого секретаря, Президію і ревізійну комісію. НАН України має в своєму складі відділення з відповідних галузей науки, зокрема, математики, інформатики, механіки, фізики і астрономії; наук про землю; хімії, загальної біології, економіки, історії, філософії, літератури, мови та мистецтва тощо.

До складу НАН входять наукові інститути з відповідних галузей, є територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.

Відділення НАН об'єднують науково-дослідні інститути (НДІ), які очолюють розвиток науки у певній галузі знань. У них зосереджені провідні наукові сили. Структура управління в НДІ показана на схемі 2.

Схема 2. Структура організації управління НДІ

Крім НАН в Україні функціонують галузеві академії, наприклад: Академія педагогічних наук України, Українська академія аграрних наук, у складі якої є НДІ з економіки; Академія медичних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України.

У галузевих НДІ окремі підрозділи здійснюють наукові дослідження за темами профілю, переважно прикладного характеру, в яких має потребу галузь, до якої вони входять.

Науково-дослідну діяльність прикладного характеру на нижчих рівнях здійснюють в НДІ відділи, лабораторії, сектори, а також вищі навчальні заклади (університети, академії, інститути). Останні мають спеціальні підрозділи, які виконують науково-дослідні роботи за рахунок державних бюджетних і госпрозрахункових коштів. Проводять дослідження науково-педагогічні працівники із залученням студентів, а також молодих учених, здобувачів кандидатських і докторських дисертацій за науковою тематикою вищих навчальних закладів.

3. Склад та підготовка наукових кадрів

Закон України "Про наукову та науково-технічну діяльність" трактує поняття наукової та науково-технічної діяльності, наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Науково-технічна діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. При цьому їх ефективність безпосередньо залежить від складу наукових працівників.

Науковий працівник - це вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації.

Станом на 1.01.2008 року чисельність працівників основної діяльності у наукових організаціях складала 188,0 тис. чол., в тому числі безпосередніх виконавців наукових та науково-технічних робіт - 120,8 тис. чол. В різних галузях економіки працювали 69,1 тис. фахівців, які мали науковий ступінь доктора або кандидата наук. Понад 60% загальної чисельності науковців вищої кваліфікації мали вищі вчені звання. Більше половини загальної чисельності докторів та кандидатів наук, зайнятих науково-технічною діяльністю, працюють у вищих навчальних закладах, близько 30,0% - в організаціях академічного профілю, понад 14,0% - у галузевих наукових організаціях і лише 17 докторів і 146 кандидатів наук (0,3% загальної кількості) зайняті у заводській науці.

Певна частина висококваліфікованих фахівців виїздить до країн з більш привабливими для наукової діяльності умовами. Загалом за останні п'ять років за кордон виїхав 851 науковець з вченими ступенями, чверть яких - у віці до 40 років. Незважаючи на постійне зниження чисельності спеціалістів в науково-технічній сфері, насиченість держави науковими кадрами у порівнянні з розвиненими країнами світу залишається досить високою.

Помітно збільшилась чисельність молодих фахівців. їх питома вага у загальній кількості працівників галузі склала 19,5%. В той же час, майже кожний другий фахівець, що працює в галузі науки - пенсіонер. Середній вік доктора наук складав 59,1 років, кандидата наук - 50,7 років.

Відповідно до закону "Про освіту" в Україні встановлена система наукових ступенів і наукових звань. Випускникам коледжів, інститутів, академій, університетів за результатами кваліфікаційної роботи присуджується перший науковий ступінь - бакалавра відповідної спеціальності.

Випускникам інститутів, академій, університетів, інших до них прирівняних навчальних закладів за результатами захисту кваліфікаційної роботи присуджується другий науковий ступінь - магістра відповідної спеціальності.

Наукові ступені кандидата і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами у встановленому порядку за результатами захисту дисертацій.

Основною формою підготовки науковців є аспірантури, які функціонують при академічних та науково-дослідних інститутах. Протягом останніх років в Україні спостерігається активізація роботи аспірантур. Переважна більшість закладів, що здійснюють підготовку аспірантів, підпорядковані шести міністерствам (відомствам): НАНУ - 30%, Міністерству освіти і науки - 28%, Українській академії аграрних наук - 8%, Міністерству охорони здоров'я та Академії медичних наук - по 6%, Міністерству аграрної політики - 5%.

Аспірантура може бути з відривом від виробництва (на 3 роки) та без відриву від виробництва (на 4 роки). Скасовано віковий ценз для вступу до аспірантури.

Кожний п'ятий аспірант в Україні навчається у галузі технічних наук, кожний шостий - економічних наук.

Іншою формою підготовки науковців є співпошукацтво. Співпошукувачі - особи, які мають вищу освіту і значний досвід роботи за спеціальністю та можуть самостійно працювати над дисертацією.

Наукові працівники мають можливість поглибити свої знання чи завершити наукову роботу шляхом використання творчих відпусток і переведення на посади наукових співробітників.

Для підготовки докторів наук в 209 закладах функціонують докторантури, в яких зараз навчається 1,1 тис. осіб. Переважна більшість докторантів (94,2%) навчаються за рахунок державного бюджету, 1,0% - на комерційній основі, 4,8% - за рахунок інших джерел фінансування.

Наукові звання старшого наукового співробітника, доцента, професора присвоюються вченими радами вищих навчальних закладів і затверджуються в установленому порядку. Найбільш видатні вчені обираються зборами НАН України, галузевими і громадськими академіями членами-кореспондентами і дійсними членами - академіками. Науковим працівникам і працівникам вищої школи за великі заслуги у науці і педагогіці присвоюються почесні звання "Заслужений діяч науки і техніки України", "Заслужений працівник вищої школи" та ін.

Отже, організація науки в Україні зберігає свої традиційні форми і, разом з тим, набуває нових більш досконалих і здатних працювати в умовах ринку видозмін.

Список використаної літератури

1. Алексеев И.С. Классификация наук. - М.: Наука, 1999. - 211 с.

2. Білуха М.Г. Основи наукових досліджень: Підруч. для студ. екон. спец. вузів. - К.: Вища школа, 1997. - 271 с.

3. Вернадський В.И. Научная мысль как планетное явление. - М.: Наука, 2001. - 211 с.

4. Дмитренко П.В. Основи наукових досліджень. - К.: РННЦ «ДІНІТ», 2000. - 259 с.

5. Доброхот М.Л. Сучасне і майбутнє української науки// Освіта і управління. - 2001. - № 3-4. - С. 7-13.

6. Крутов В.И. Основы научных исследований. - М.: Наука, 2001. - 289 с.

7. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2003. - 192 с.

8. Лемман И.И. Наука как социальный институт. - Л.: Наука, 2000. - 177 с.

9. Лудченко А.А. Основы научных исследований: Учеб. пособ. - К.: Знання, 2000. - 114 с.

10. Мирский Э.М. Науковедение. - М.: Наука, 1999. - 259 с.

11. П'ятницька-Позднякова І.С. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навч. посібник. - К.: Знання, 2003. - 116 с.

12. Шейко В.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності/ В.М. Шейко, Н.М. Кушнаренко. - К.: Знання-прес, 2002. - 295 с.

Размещено на Allbest.ru