Методика роботи над елементами синтаксису

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Методика роботи над елементами синтаксису

План

1. Значення роботи з синтаксису

2. Опрацювання відомостей про речення

3. 3асвоєння понять "підмет" і "присудок"

4. Ознайомлення з деякими способами вираження підмета і присудка

Література

1. Значення роботи з синтаксису

Вивчення елементів синтаксису в початкових класах набуває особливого значення. Це насамперед пояснюється значенням уроків української мови в початковій ланці освіти: допомогти молодшим школярам оволодіти нормами граматичної структури (будови) рідної мови, збагатити мовлення різноманітними формами і способами висловлення думки Збагачення словникового запасу), піднести рівень розвитку зв'язного мовлення.

Оскільки одиницею зв'язного мовлення є речення, то цілком зрозумілою є вимога програми працювати над його засвоєнням систематично, цілеспрямовано, на кожному уроці навчання грамоти, граматики, і читання незалежно від виучуваної теми. Важливість систематичної роботи над реченням пояснюється і тим, що на фоні речення (на синтаксичній основі) учні засвоюють лексичне значення слова, словотвір, фонетику, орфоепію і орфографію, морфологічні форми слів та синтаксичну роль їх, пунктуацію.

Вивчення в школі синтаксису, як і граматики взагалі, має на меті, по-перше, поступово формувати у дитини правильне уявлення про мову як особливу сферу дійсності, сприяти одержанню певного об'єму лінгвістичних знань; по-друге, всемірно підвищувати рівень розвитку мовлення школярів.

У роботі над засвоєнням елементів синтаксису в початкових класах можна виділити кілька напрямів, між якими існує тісний зв'язок.

1. Практичні спостереження за синтаксичною будовою та інтонаційним оформленням речень, побудова речень з різної кількості членів, з різним розташуванням їх за поданим зразком та схемою.

2. Формування уявлень про одиниці синтаксису -- словосполучення, речення, зв'язне висловлювання (текст).

3. Засвоєння структури речення і найважливіших синтаксичних понять: зв'язок між словами у реченні; граматична основа речення; головні і другорядні члени речення; головні члени -- підмет і присудок; однорідні члени речення. Засвоєння синтаксичної термінології.

4. Поглиблення знань і умінь з синтаксису під час опрацювання несинтаксичних тем (значення слова, будови слова, частин мови).

5. Формування в учнів уміння використовувати у власному мовленні речення за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні) та за інтонацією(неокличні, окличні). Формування пунктуаційних навичок.

6. Застосування набутих знань і умінь з синтаксису у практиці зв'язного мовлення. - То яке значення роботи з синтаксису в початкових класах?

2. Опрацювання відомостей про речення

Початкові уявлення про речення і його будову учні одержують у період навчання грамоти. Вони засвоюють смислові та формальні ознаки речення: служить для висловлення думки; вимовляється з розповідною, питальною чи окличною інтонацією; складається із слів, пов'язаних за смислом і граматично; у реченні про когось або про щось розповідається, запитується, стверджується або заперечується; на початку речення пишеться велика буква, в кінці,-- ставиться крапка (знак питання або знак оклику). Усі ознаки речення, як і самий термін, діти мають засвоїти практично, в ході виконання різноманітних тренувальних вправ.

Учителеві слід пам'ятати, що правильні уявлення про речення та його будову сформуються лише тоді, коли учні глибоко усвідомлять кожну його ознаку.

Учні повинні засвоїти дві характерні ознаки речення:

1) У реченні про щось розповідається.

2) Речення виражає закінчену думку.

На початковому етапі навчання молодші школярі схильні вважати основними несуттєві ознаки речення. Уявлення про речення вони часто пов'язують з певною кількістю слів, з початком і кінцем рядка, великою буквою, з темою розповіді, тобто з тими ознаками, які їм найчастіше доводиться спостерігати під час практичних вправлянь. Щоб запобігти цьому, учитель постійно повинен дбати про урізноманітнення вправ, добирати для аналізу різні варіанти речень. Найкраще добирати невеличкі зв'язні тексти, у яких є речення, різні за кількістю слів (від одного до п'яти-шести слів), за метою висловлювання. Учні матимуть можливість зіставляти їх будову, інтонування.

Щоб учні усвідомили будову речення, вони повинні зрозуміти, що речення складається із слів. Однак не всі слова, які входять до складу речення, рівнозначні. Є повнозначні й неповнозначні, і роль їх різна. На початковому етапі навчання учні, не маючи достатніх знань, щоб усвідомити роль кожного слова у реченні, нерідко сприймають лише повнозначні слова. Внаслідок цього, записуючи речення самостійно чи під диктовку, або пропускають службові слова (найчастіше це бувають прийменники), або пишуть їх разом з повнозначними словами. Однією з причин таких помилок є недостатня робота вчителя над вимовою і написанням службових слів.

Для вироблення правильних умінь уже в період навчання грамоти необхідно вчити учнів виразно вимовляти кожне слово (повнозначне і неповнозначне) під час уповільненого читання. При цьому слід графічно позначити на дошці склад речення: повнозначні слова - довгою лінією, неповнозначні (так звані маленькі слова - короткою. Наприклад: Діти поспішають до школи. -- ________________________).

Отже, вся ця робота відбуватиметься в такій послідовності:

1) уповільнене читання речення з чіткою вимовою неповнозначних (службових) слів (при нормальному темпі читання прийменник ніби зливається з наступним повнозначним словом);

2) графічне зображення кількості слів у реченні;

3) повторне читання речення у нормальному темпі;

4) порівняння вимови і написання.

Щоб виробити стійкі навички вживання слів у реченні, необхідно систематично вчити учнів самостійно будувати речення (за схемами, на основі малюнків, з поданих слів, за названою темою тощо).

У період навчання грамоти діти поступово привчаються ставити до слів (членів речення) питання і відповідати на них. Без такої попередньої роботи важко буде навчити учнів ставити граматичне питання до членів речення, поширювати речення за запитаннями.

Так, читаючи в букварі речення "Багато діти дізналися про Тараса Шевченка", учитель задає учням кілька запитань: Про кого розповідається в реченні? Що повідомляється про дітей? Про кого діти дізналися? Відповідаючи на запитання, що ставить учитель, учні поступово набувають практичних навичок аналізу речення.

Формування поняття про речення

Формуючи поняття про речення як слово або групу слів, що виражають закінчену думку, вчитель насамперед повинен зіставити речення з його частиною (фрагментом), демонструючи таким чином закінченість і незакінченість думки, завершеність і незавершеність інтонаційної будови. Так, зіставляючи речення Улітку школярі відпочивають з його частиною Улітку школярі й..., учні переконаються, що перше є реченням, бо в ньому знаходимо відповідь на запитання: про кого розповідається (про школярів) і що розповідається (відпочивають), воно виражає певну думку і вимовляється з інтонацією завершення, тобто в кінці речення голос понижується. У частині ж цього речення думка висловлена лише частково, в ній тільки повідомляється особа, але не сказано, що вона робить або якою вона є. Додаючи слова відпочивають, спостерігаємо, як речення набуває завершеності.

Спостереження готових зразків речень і активна робота над створенням їх сприяють усвідомленому засвоєнню ознак речення як синтаксичної одиниці зв'язного мовлення. Варто добирати і такі вправи, які спонукали б складати не лише окремі речення, а й зв'язані за змістом. Закінчуючи речення, поширюючи їх другорядними членами, учні водночас повинні думати, як вплине така робота на зміст зв'язного висловлювання в цілому. Наприклад:

1. Поширте речення за запитаннями.

Ось уже видніються (які?) гори, їх вершини сягають (чого?).

2. Позакінчуйте розпочаті речення.

Влітку ми любимо відпочивати біля... Там ми... До нас часто прибігає... Він теж...

3. Поширте речення, добираючи слова з дужок.

Насунула чорна (хмарка, хмаринка, хмара). Знявся рвучкий (вітер, вітерець, вітрисько). Задріботіли (краплі, краплинки) дощу.

Вивчення типів речення за метою висловлювання і за інтонацією

Під час опрацювання речення великої уваги набуває робота над його інтонаційним оформленням, граматичною паузою, що на письмі позначається розділовими знаками. Важливо з перших же кроків засвоєння грамоти привчати школярів "читати" розділові знаки, відтворювати тривалість пауз, які позначаються на письмі комою, крапкою та іншими розділовими знаками, відтворювати речення з розповідною, питальною, неокличною та окличною інтонаціями. Для цього є всі умови, бо на сторінках "Букваря" даються тексти з різними розділовими знаками. Завдання вчителя-- скористатися з цього.

У 2 класі учні засвоюють, що за метою висловлювання є речення розповідні, питальні і спонукальні. Важливо, щоб діти навчились їх розпізнавати не тільки за розділовими знаками та інтонацією, а й за способами вираження розповіді, питання, спонукання. Тому велике значення мають вдало дібрані виразні приклади (наявність у питальному реченні питальних слів хто? де? куди? коли? і т. п., звертань, у спонукальному -- звертань, наказової форми дієслів).

Особливості інтонації найкраще ілюструвати на одному і тому самому реченні, зміст якого змінюється в залежності під мети висловлювання. Так, розповідне речення Мама читає книжку стане питальним, якщо його вимовити з питальною інтонацією (Мама читає книжку ?), змінивши форми слів, утворимо спонукальне -- "Мамо, читай книжку ". Кожне з цих речень може стати окличним, якщо його вимовити з більшою силою голосу.

Слуховий і руховий аналізатори особливо активно працюють тоді, коли учні самостійно складають або перебудовують речення, компонують невеличкі зв'язні висловлювання, вводячи у них різні за метою й за інтонацією речення, а до них -- звертання. Можна запропонувати такі, наприклад, вправи:

1. Подані речення перебудуй так, щоб вони стали спонукальними.

Сергійко відвідає музей. Подруга прийде до мене в гості. Оленка виконує завдання. Бабуся розповідає казку.

2. Передай усно або на письмі розмову між двома друзями. Кожне речення-запитання і речення-відповідь пиши з нового рядка.

Зразок:

-- Петрику, чим ти займаєшся у вільний час?

-- У вільний час я люблю читати книжки.

-- А які книжки ти читаєш?

Пропонуючи будь-яку з вправ, учитель повинен подати зразок виконання.

Під час роботи над інтонуванням різних за метою висловлювання речень учні привчаються застосовувати логічний наголос. Без цього не може бути виразного читання. Доцільно дібрати таке речення, кожне слово якого можна виділити голосом як у питальному реченні, так і в реченні, що є відповіддю на поставлене питання. Наприклад, речення У цьому році учні нашого класу побували в Києві може стати відповіддю на різні питання: Коли побували учні вашого класу в Києві? (У цьому році.) Учні якого класу побивали в Києві в цьому році? (Учні нашого класу.) Де побували в цьому році учні вашого класу? (...в Києві.) Чи побували учні вашого класу в цьому році в Києві? (...побували.) Відповідаючи на запитання, учні мають з більшою силою голосу вимовляти ті слова, які є відповіддю на запитання (вони ставляться в кінці речень-відповідей). Логічний наголос учні засвоюють практично, без використання терміна.

Працюючи над реченням, учні вчаться давати повні й короткі відповіді на запитання. Учитель повинен вчити школярів давати повні відповіді, але не завжди треба їх вимагати. Повна відповідь потрібна тоді, коли є необхідність точно сформулювати думку, описати малюнок, переказати зміст прочитаного. Під час живого спілкування, при діалогічному мовленні можна задовольнятись неповними (короткими) відповідями, що є цілком природним для такого типу мовлення.

- Яким методом ми формуємо уявлення про речення? За допомогою якого прийому?

Ознайомлення з роллю звертань у реченні. Формування в учнів уявлення про граматичну основу речення

Саме на фоні питальних і спонукальних речень другокласники засвоюють практично кличну форму іменників, що виступають у ролі звертань, і форми наказового способу дієслів у спонукальних реченнях. У З класі вводиться поняття "звертання" і звертається увага учнів на тому, що такі слова на письмі виділяються комою, а під час вимови звертання виділяються голосом.

У 1--2 класі формується уявлення про центр речення. У цей період, як уже зазначалось, здійснюється смисловий аналіз речення, який дозволяє визначити, про кого або про що говориться (повідомляється чи запитується) в реченні і що говориться про передане повідомлення. Отже, спочатку застосовуються смислові запитання. В міру ознайомлення з частинами мови (іменником і дієсловом) учні вчаться ставити і граматичні питання -- хто? що? що робить? що зробить? Таким чином, ознайомлення з основою речення відбувається практично, без опрацювання елементів теорії. У 2 класі учні не вживають поняття "головні члени речення", а користуються терміном "головні слова".

3. 3асвоєння понять "підмет" і "присудок"

У 3 класі, відбувається засвоєння граматичних понять -- "основа речення", "члени речення", "головні члени" -- "підмет" і "присудок" -- у процесі вивчення елементів теорії. Учні повинні засвоїти, що слова, які відповідають на певні питання, є членами речення. Член речення, який вказує, про кого або про що говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?, називається підметом, а член речення, який вказує, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робити?, називається присудком. Підмет і присудок є головними членами речення, його основою.

Звертається увага на те, що підмет підкреслюється в реченні однією прямою лінією, а присудок - двома паралельними прямими лініями.

Дуже важливо навчити учнів правильно ставити питання до присудків, виражених різними особовими, часовими, видовими формами дієслова. Зіставлення форм дієслова-присудка і запитань допоможе дітям зрозуміти, як пов'язується підмет з присудком. На уроці вивчення головних членів речення можна використати таку, наприклад, таблицю:

Учні мають засвоїти, що підмет і присудок є рівноправними членами, тому аналіз речення можна починати як від підмета постановкою питання до присудка, так і від присудка постановкою питання до підмета. Встановлення двостороннього зв'язку між головними членами допоможе правильно визначити граматичну основу речення, особливо в тих випадках, коли у реченні є кілька іменників. Так, у реченні типу У бібліотеці діти читають цікаві книжки про рідний край визначається насамперед присудок (читають), а потім з'ясовується, хто або що може виконувати цю дію (читають (хто?) діти). Питання до присудка переконає учнів, що вони правильно визначили основу речення (діти (що роблять?) читають), бо інші іменники (книжки, край) виконувати цю дію не можуть.

Отже, у 3 класі, відбувається засвоєння граматичних понять -- "основа речення", "члени речення", "головні члени" -- "підмет" і "присудок" -- у процесі вивчення елементів теорії. Діти дізнаються, що член речення, який вказує, про кого або про що говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?, називається підметом, а член речення, який вказує, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робити?, називається присудком. Підмет і присудок є головними членами речення, його основою.

4. Ознайомлення з деякими способами вираження підмета і присудка

синтаксис речення присудок дієслово

Щоб з самого початку сформувати в учнів правильні уявлення про головні члени речення, уникнути ототожнювання підмета з іменником, а присудка з дієсловом, третьокласників ознайомлюють і з іншими, але доступними для їхнього розуміння, способами вираження головних членів. Найчастіше вживаними і найдоступнішими для учнів є підмети, виражені особовими займенниками, а присудки -- іменниками і прикметниками. Під час аналізу речень (наприклад: Я вчуся у третьому класі. Мій друг теж третьокласник. Він щирий) учні дізнаються, що присудок може відповідати і на питання хто він такий? (третьокласник), який він є? (щирий). Такі речення варто аналізувати лише під керівництвом учителя, а для самостійного аналізу слід пропонувати речення, в яких присудок виражений особовими формами дієслова.

Отже, підмет виражається не лише іменником, а й словами, що відповідають на питання хто? що? (я, ми, він, вона, воно, вони), а присудок може бути вираженим не тільки дієсловом, а й словами, що відповідають на питання який він є? хто він є?

Формування уявлень про другорядні члени речення

У 2 класі звертається увага, що всі слова крім головних називаються другорядними (як неголовні слова), без поділу на види. Ці слова діти починають називати другорядними членами речення.

Ці слова вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дії, а тому дуже важливі для розкриття думки. Щоб діти переконалися в цьому, потрібно порівнювати непоширені і поширені речення (Прийшла весна.-- Вже прийшла до нас довгождана квітуча весна), вказуючи на переваги останніх, бо вони несуть більше інформації, є образними, емоційними.

Щоб в учнів сформувалися стійкі знання, потрібно здобуті теоретичні відомості постійно закріплювати під час виконання різноманітних тренувальних вправ як аналітичних, так і синтетичних.

У 4 класі учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, однак повинні систематично повторювати і закріплювати вивчене у З класі, застосовувати набуті знання на практиці.

Отже, у 2 класі вводиться поняття "другорядні члени речення" на основі зіставлення поширеного речення з непоширеним.

Вироблення синтаксичних умінь встановлювати зв'язок у реченні

Під час опрацювання елементів синтаксису однією з центральних є робота над встановленням зв'язків між членами речення, спостереженням засобів сполучення синтаксичних одиниць. Уміння встановлювати зв'язки між членами речення в кінцевому результаті має привести до усвідомлення і розрізнення словосполучення і граматичної основи речення, до оволодіння нормами сполучуваності слів української мови, а отже, й до досягнення високого рівня культури усного й писемного мовлення.

Дослідники дитячого мовлення (О. М. Гвоздєв, М. Р. Львов, М. Л. Закожурникова, І. О. Синиця) встановили, що найбільше помилок діти припускаються саме у словосполученні -- в узгодженні й дієслівному керуванні. Завдання початкового навчання -- запобігти появі таких помилок, навчити, учнів правильно використовувати лексичне багатство мови, виробити чуття мови, яке проявляється насамперед в умінні сполучати слова, підготувати школярів до засвоєння теоретичних знань про словосполучення в середніх класах.

У початкових класах учні засвоюють лише одну з ознак словосполучення: слова у ньому пов'язуються за смислом і граматично -- за допомогою закінчень слів або закінчень і прийменників; зв'язок встановлюється постановкою питання від головного слова до залежного. Інших диференціюючих ознак словосполучення (за способом вираження стрижневого слова, за характером смислових відношень, за видами граматичного зв'язку) не вивчають. І саме тому, що не вивчаються всі ознаки словосполучення, не використовується послідовно й самий термін "словосполучення". Вживається вираз "сполучення слів", під яким можна розуміти як словосполучення, так і сполучення підмета з присудком. Однак у процесі практичної роботи учні поступово вчаться відрізняти сполучення головних членів від інших сполучень слів. З цією метою з перших же кроків навчання учні вчаться визначати основу речення. У З класі встановлюють двосторонній зв'язок між підметом і присудком, засвоюючи при цьому, що між іншими членами речення існує зв'язок лише односторонній. Отже, в інших сполученнях слів (словосполученнях) завжди є залежне слово, до якого ставиться питання від головного: хустина (яка?) червона; читаю (я к?) добре; мокрий (від чого?) від дощу.

Відрізняти сполучення підмета з присудком від інших сполучень слів (словосполучень) учням допоможуть формулювання завдань з чіткою вказівкою, у якій послідовності його виконувати: 1) назвіть у реченні спочатку сполучення підмета з присудком (його основу), а потім інші сполучення слів; 2) встановіть за допомогою питань зв'язки між членами речення, в першу чергу між підметом і присудком; 3) з поданого речення випишіть парами зв'язані між собою слова, крім підмета і присудка; в дужках запишіть питання, на яке відповідає залежне слово.

Простежується певна послідовність у роботі над зв'язком слів у реченні на різних етапах початкового навчання:

1) доповнення (поширення) речень за запитаннями: учень читає (що?);

2) добір потрібної форми залежного слова: Хлопчик малює (кольорові) олівцями;

3) добір залежного слова, що виражає ознаку предмета: огірок (який?), ромашка (яка?), небо(яке?);

4) встановлення зв'язків між членами речення за допомогою питань і виписування сполучень слів парами: Малий школяр поспішає до школи.-- Школяр (що робить?) поспішає, школяр (який?) малий, поспішає (куди?) до школи.

За таким методичним підходом здійснюється ознайомлення учнів з порядком встановлення зв'язків між членами речення.

Отже, порядок встановлення зв'язку слів у реченні такий:

1) визначення основи речення шляхом встановлення зв'язків між підметом і присудком; 2) відшукування залежних слів від підмета; 3) відшукування залежних слів від присудка (терміни "група підмета", "група присудка" не вживаються); 4) встановлення залежності між іншими другорядними членами.

Зіставлення речення зі сполученням слів

Бесіда

- А що називаємо реченням?

Діти до школи Це сполучення слів? (Так) -А виражає закінчену думку? (Ні)

- Чи є це реченням? (Ні) Чому? (Це сполучення слів не виражає закінченої думки).

Слова і сполучення слів є будівельним матеріалом для речення. Підмет і присудок - головне сполучення слів. - Яку тему ми вивчали минулого разу?

- Що вивчають про речення у кожному класі?

- Яке значення роботи із синтаксису?

- Які виділяють напрямки при роботі над засвоєнням елементів синтаксису? - Як опрацьовують відомості про речення? (Коли даютьсь початкові відомості про речення? Які ознаки речення повинні засвоїти учні? В якій послідовності відбувається робота над будовою речення? За допомогою якого методу здійснюється формування поняття про речення? Як відбувається вивчення речень за метою висловлювання?)

- Коли учні ознайомлюються із звертанням і граматичною основою речення? - Якими термінами користуються учні в цей період?

- Коли і як засвоюють учні поняття "підмет" і "присудок"?

- З якими способами вираження підмета і присудка ознайомлюються діти?

- Коли і як формується поняття про другорядні члени речення?

- В якій послідовності встановлюється зв'язок між словами у реченні?

Література

1. Методика викладання української мови: Навч. Посібник / С.І. Дорошенко, М.С. Вашуленко, О.І. Мельничайко та ін. - К.: Вища шк., 1989 - 423с.

2. Рідна мова: Підруч. лля 4 кл. / М.С. Вашуленко, С.Г. Дубовик, О.І. Мельничайко, Л.В. Скуратівський; За наук. ред. М.С. Вашуленка. - К.: Освіта, 2004 - Ч. І. - 128с.;

3. Вашуленко М.С., Мельничайко О. І. Рідна мова: Підруч. для 3 кл. - К.: Освіта, 2003 - Ч. І. - 126с.,

4. Вашуленко М.С., Мельничайко О. І. Рідна мова: Підруч. для 2 кл. - К.: Освіта, 2003-Ч. І.-124с.

Размещено на Allbest.ru