Теоретико-методичні основи застосування українських народних рухливих ігор у навчально-виховному процесі

Особливості методики проведення українських народних ігор з дітьми різних вікових груп. Групування народних рухливих ігор на ігри великої, середньої та малої рухливості. Приклади використання українських народних ігор в фізичному вихованні дошкільників.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.05.2011
Размер файла 38,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

«Теоретико-методичні основи застосування українських народних рухливих ігор у навчально-виховному процесі»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ГРА - ЯК ЗАСІБ ЗАДОВОЛЕННЯ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ

1.1 Особливості методики проведення українських народних ігор

1.2 Методика проведення українських народних ігор з дітьми різних вікових груп

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ІГОР У ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ

2.1 Використання українських народних ігор в фізичному вихованні дошкільників

ДОДАТКИ

ВСТУП

З покоління в покоління український народ передає свій соціальний досвід, своє історичне надбання, створюючи тим самим свою, тільки йому притаманну культуру. Народ завжди піклувався й про своїх дітей, виховував їх, передавав життєвий досвід. Веселою школою життя, в якій закладена народна мудрість, є народні ігри.

Нелегко знайти аналог народним іграм за силою та багатогранністю педагогічного впливу на дітей. Народні ігри сприяють гармонійному фізичному розвиткові дітей. Різноманітність тематики й діючих персонажів розширюють кругозір, мислення, уяву. Необхідність вивчення правил і слів, якими здебільшого супроводжуються народні ігри, стимулює роботу пам'яті. Висока художність, образність віршів та краса мелодії ігор-хороводів програмує естетичну орієнтацію дітей. Необхідність дотримувати під час гри певних моральних норм привчає дитину змалку поважати моральний кодекс суспільства. У прихованій, цікавій і ненав'язливій формі гра передає малій дитині досвід народу. Чим раніше дитина призвичається до національної духовності, тим глибше вона проросте в її серці.

В Україні сформувалась досить ефективна ігротека, яка налічує понад 600 українських народних ігор, записаних у різний час. Використання цієї безцінної скарбниці - важливе завдання сучасної освіти.

РОЗДІЛ І. ГРА - ЯК ЗАСІБ ЗАДОВОЛЕННЯ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ

1.1 Особливості методики проведення українських народних ігор

Сучасна цивілізація увійшла в третє тисячоліття в умовах кардинальних зрушень, які зачіпають усі грані людської діяльності. Модернізація усієї освітянської галузі - першочергове завдання оптимізації функціонування Української держави. Створити необхідні умови для повноцінного розвитку і самореалізації кожної особистості - вимога сучасності. Формування національної доктрини української освіти XXI століття зумовлює реформування освіти, її докорінну перебудову.

Помітних змін зазнає виховання, що стосується духовності. Духовні традиції - це наша історія, яка продовжує функціонувати у повсякденні. Розбудова національної системи освіти ґрунтується на ідеях народності. «Тільки народне виховання, - зауважував К.Д. Ушинський, - є живим органом в історичному процесі народного розвитку». Таке виховання набуває впливової сили на формування характеру, національної психології людини.

Практика підкреслює, що у формуванні та становленні особистості важливу роль відіграють народні ігри, в яких закладена велика мудра народна педагогіка. Народні ігри мають багатовікову історію. Вітчизняне народознавство звернулось до народних ігор з метою відродження духовності українського народу. Народні ігри - дзеркало народу, в якому відображається життя багатьох поколінь. Вони - джерело розвитку самосвідомості, хрестоматія народної педагогіки.

Українські народні ігри живуть в народі з давніх-давен. Вони формували характери дітей, розвивали мову, пам'ять, школу рухів. Народні ігри є засобом ознайомлення дітей з особливостями життя народу, його традиціями.

Великий французький просвітитель Жан-Жак Руссо відзначав, що у дітей є своя власна манера бачити, думати і відчувати. Ось чому дитячі ігри пройшли століття, захоплюючи не одне покоління своєю практичністю і природністю.

Українські народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали видатні педагоги К.Д. Ушинський, Є.І. Тихєєва, С.Ф. Русова, О.П. Усова, В.О. Сухомлинський.

В.Скуратівський зазначав, що переважна більшість народних ігор, цих «абеткових істин дитинства», народжувалось у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Українські народні ігри відображають соціальне життя кожної епохи. Вони збереглися і дійшли до наших днів із глибокої давнини, передаючись з покоління в покоління.

Із етнографічних джерел відомо, що у слов'ян були поширені ігри, здебільшого пов'язані із змінами пір року та ритуалами до християнських свят. Літописці називали такі ігри «грищами», які вплітались в дозвілля молоді і дітей. Жодне свято не обходилось без них в різні пори року.

Восени люди були зайняті збиранням врожаю, городини, садовини, посівом озимини, а тому в цей період мало часу відводилось на дозвілля і забави. Відбувалися лише «вечорничні» ігри в хатах. На вечорницях влаштовувалися різноманітні розваги - танці, забави, ігри. А діти, старші хлопці і дівчата розважалися по-своєму. Вони ходили в ліс збирати ягоди, гриби, жолуді, а в теплу погоду ловили вужів і лякали дівчат, бігаючи за ними. Коли дозрівали гарбузи, робили опудала і лякали дітей та дорослих, а ті з криком розбігалися хто-куди.

Як опадало багато листя, діти згрібали його на купи і підпалювали. Воно було сире і тліло, виділяючи багато диму, а діти любили через нього перестрибувати, качалися по ньому, змагалися, хто довше витримає дим. Восени діти грали в ігри: «Гарбуз», «Зайчик», «Квач», «У піжмурки».

Взимку проводились різдвяні та новорічні гадання, коляди, щедрівки. А для дітей зима, сніг були великою радістю. Вони ліпили снігову бабу, катали снігові кульки, кидали один в одного сніжки, ковзались на санчатах з гірки. Діти дуже любили грати в «Морозенка»: старого лисого діда з великими червоними губами і бурульками під носом. Один з них - «Морозенко» з палицею промовляв: «По морозі ходжу, дітям ручки (щічки, ніс, ноги...) відморожу». Діти ховали руки, а хто не встиг сховати, того «Морозенко» торкав палицею, і він ставав «замороженим» . Гра тривала доти, поки хтось із гравців залишався «незамороженим». «Незаморожений» ставав «Морозенком» і гра продовжувалась. Улюбленими іграми дітей були: «День і ніч», «Кіт і миші», «Сніжки».

З приходом весни хлопці і дівчата, старі і малі йшли до весняного лісу, де піснями і танцями, гаївками, хороводами славили воскресіння природи, її відродження, розквіт. Возвеличували життєдайну силу сонця як першооснову життя.

На весну припадали Великодні свята, і тоді найбільше проводилось цікавих ігор як для дорослих, так і для дітей протягом трьох днів. Ігри, які проводились у ці свята, поділялись на парубочі, дівочі, дитячі, змішані і загальні.

Парубочі ігри вимагали від парубків спритності, відваги, хоробрості, сили під час бігу, стрибків вгору, через вогонь, через воду. («Довга лоза», «Війна», «У короля», «У дзвона», «У журавля», «Чий батько дужчий», «Кулачні бої»). У дівчат переважали ігри, пов'язані з культовими діями, гаданням, чаруванням, мріями про майбутнє. Це такі ігри та веснянки: «Кривий танець», «Мак», «Подоляночка», «Вербова дощечка». Парубочі ігри були бурхливі, дівочі спокійні. На весняні свята грали в ігри, що були пов'язані з хліборобськими мотивами і відображали оранку, сівбу.

У дітей забави починались із таненням снігу. Вони пускали плоти, робили дерев'яні кораблики, а також полюбляли фати в ігри, які копіювали від старших. Ігри супроводжували дітей всюди у лісі, полі, на вулиці, леваді. Найбільше фали в такі ігри, як: «Схованки», «Поїзд», «Ластівка» «Журавель», «Котик і мишка» та інші.

Літо розпочиналось святкуванням Зелених свят та Івана Купала. Дівчата співали, водили хороводи, фали в ігри «Тополя», «Морена», «Коструба», «Хусточка» та інші. Діти влітку також розважалися по-різному. На річці стрибали з обриву, пірнали на дальність, хто довше пробуде під водою, грали в доганялки, «Водяного квача», кидали на глибину різноманітні речі та діставали їх. У лісі грали в жмурки, долали різні перешкоди, лазили з дерева на дерево, гойдалися на великих гілках.

Ще з давніх-давен діти проходили школу пастушків. Вони пасли гусей, свиней, корів, овець, коней, а також доглядали хатнє господарство. Так поступово виникали народні рухливі ігри: «Гуси», «Квочка», «Кози», які навчали дітей бути вірними помічниками батьків. Відомо, що піжмурки були в ужиткові ще в докиївські часи і призначалися для фізичного загартування підлітків.

За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамоти, вивчають напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри - «Деркач», «Піжмурки», «Цурка» - розвивають математичні здібності.

Гра для дитини - саме життя. Вона розвиває увагу, спостережливість, творчість, вміння володіти собою, стимулює розвиток рухових якостей, формує рухові дії.

Як бачимо, багатющий ігровий матеріал, створений народом, знайомить дітей з традиціями, звичаями, привчає їх до праці, вчить шанувати працю, створює основу для розвитку патріотичних почуттів. У практиці роботи дошкільних закладів використовують:

а) сезонно - обрядові ігри («Перепілочка», «Подоляночка» та ін.);

б) побутові народні ігри («Гуси», «Коваль», Нема пана вдома та ін.»);

в) ігри - лапанки: «Піжмурки», «Квач», «Панас»;

г) рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом: («Квочка», «їду, їду», «Котилася бочка та ін.)»;

д) рухливі хороводні ігри: («Іде, іде дід», «Огірочки», «Подоляночка» та ін);

є) ігри - забави та ігри-атракціони: («Пес», «Бій півнів» та ін.).

е) ігри комічного характеру - «Ледачий Гриць», сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру.

Народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом, окрім фізичних вправ мають текст у вигляді лічилок, примовок, перегукувань. Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. Рухи в них нескладні - ходіння в колі, біг. Народні ігри об'єднують 10-20 дітей і більше.

У сучасній методиці фізичного виховання народні рухливі ігри, як і рухливі ігри в цілому, поділяють за ступенем фізичного навантаження на ігри великої, середньої та малої рухливості. До ігор великої рухливості відносять ті, в яких бере участь одночасно вся група дітей. Зміст цих ігор становлять інтенсивні рухи: різноманітні стрибки, біг у поєднанні з метанням.

Ігри середньої рухливості передбачають активну участь у них всієї групи дітей. Характер рухової діяльності гри відносно спокійний (метання предметів у ціль, перестрибування через предмети).

Під час ігор малої рухливості не всі діти виконують рухи одночасно. Іноді активно рухається лише частина з них. Рухи, які становлять зміст цих ігор, виконуються спокійно, в повільному темпі.

Народні рухливі ігри класифікують також на сюжетні та безсюжетні (ігрові вправи), а також ігри з переважанням основного руху (з ходьбою, бігом, стрибками, лазінням).

А. Цьось поділяє українські народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками і примовками, ігри з предметами, рухливі ігри на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, витривалості).

Використання українських рухливих ігор у навчально-виховному процесі має свою специфіку. У першу чергу, при виборі народної гри необхідно враховувати всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри, зокрема: врахування педагогічних завдань, рухової підготовленості, рухового досвіду, інтересів та уподобань дітей, місця в режимі дня, пори року, температури повітря та умов проведення.

Українські народні ігри не вимагають спеціальних майданчиків, їх можна проводити в лісі на галявині, парку, лузі. Під час проведення ігор в приміщенні потрібно передбачити, щоб не було зайвих гострих предметів тощо. Доцільно залучити дітей до підготовки місця для гри: робити розмітку, наводити лінії тощо.

Для регулювання фізичного навантаження у грі застосовують різні методичні прийоми: зменшують або збільшують її тривалість, кількість повторів гри, ускладнюють зміст та правила гри, змінюють кількість перешкод, скорочують або збільшують дистанцію бігу тощо. Закінчувати гру потрібно тоді, коли діти отримають належне фізичне навантаження. Оптимальна кількість повторень гри під час занять з фізичної культури - 3-4 рази, на прогулянках - до 4-5 разів. Якщо дехто з дітей порушує правила гри, доцільно тихо зробити зауваження, підказати, як правильно виправити помилку. Але не зупиняти гру. До цього вдаються лише тоді, більшість учасників припускається грубих помилок і необхідно додатково пояснити окремі правила.

Аналіз гри, підбиття підсумків має велике виховне значення. Варто вказати на допущені помилки, відзначити дітей, які точно дотримувались правил, проявляли ініціативу, активність. Можна використати народні прислів'я та приказки: «Дружній череді і вовк не страшний», «Берись дружно - не буде сутужно», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно». Такий лаконічний підсумок може справити на дітей сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.

рухливий народний гра дошкільник

Успіх проведення народних рухливих ігор залежить від творчості і майстерності вихователя, який у своїй практичній роботі з дітьми може творчо використовувати їх зміст, видозмінюючи та доповнюючи.

Українські народні рухливі ігри - це й безцінний скарб народу у справі виховання, який століттями збагачується, необхідно широко використовувати у системі дошкільної освіти, залучаючи дітей до витоків національної культури та духовності.

1.2 Методика проведення українських народних ігор з дітьми різних вікових груп

Гра досить рано входить у життя дітей-уже на першому році життя. «Дитина, граючи, живе-писав Т. Лубенець, - і, живуче, грає».

Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Добираючи її,слід враховувати вік дітей,чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку використовують переважно індивідуальні ігри - забавлянки (чи з двома-трьома дітьми).Наприклад,з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра забавлянка «Горошок». Пребираючи пальчики дитини починаючи від мізинця,промовляють:

Горошок, Бобошок, Сивочка, Курочка,

А той старий когутисько

Не хтів іти до дітиська-

Та шуп з ним до песа!

З дітьми третього року життя українські народні ігри можна проводити на прогулянці з невеликою групою в 5-6 чоловік. Вихователь грає разом з дітьми або виконує головну роль, водночас керує грою, стежить за дотриманням правил. Текст слів в іграх простий це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «3озуля-кавуля», «Вийди, вийди сонечко».

Гра «Дощику-дощику»проводиться на прогулянці в передощову погоду. Діти стають у коло піднімають руки,дивляться на хмари й примовляють текст за вихователькою:

Не йди,не йди,дощику.

Дам тобі борщику

У глинянім горщику.

Поставлю на дуба;

Дуб повалився,

Горщик розбився,

Дощик полився

(Усі діти розбігаються).

У другій молодшій групі дітям доступні рухливі хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качичка».

Дітям п'ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходила...», «Калина», «Я лисичка,я сестричка», «Ой у перепілки», «Жили у бабусі...». Цим дітям вихователь доручає виконувати головну роль. Обираючи дитину на ту чи іншу роль, слід враховувати її індивідуальні можливості.

Народні рухливі ігри класифікують також на сюжетні та безсюжетні (ігрові вправи),а також ігри з переважанням основного руху(з ходьбою, бігом,стрибками лазінням).

Більшість рухливих ігор доступні й корисні дітям різних вікових груп. Перед тим як вибрати гру треба визначити мету,врахувати вікові можливості дітей їхні інтереси та фізичну підготовленість місце і час проведення, а також погодні умови.

Залежно від підготовленості дітей правила можна спростити або ускладнити.

Повторення вивчення рухливих ігор проводиться з деякими ускладненнями правил. Наприклад, у грі «Квач» застосовують варіанти, що поступово ускладнюють основне ігрове завдання, - непіддатися квачу; діти ховаються від квача в певному місці - «будиночку»; щоб квач не спіймав, потрібно стати за ким-небудь з гравців у пари ; коли квач наближається, діти швидко присідають (того,хто присів, квачити не можна). Усі ці варіанти правил спрямовано на розвиток швидкої реакції, спритності, на вдосконалення навички бігу.

Визначаючи гру, слід врахувати її місце в режимі дня і дотримуватися певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, влітку та восени до сніданку краще проводити нетривалі ігри середньої або малої рухливості. У цей час діти здебільшого граються невеликими групками, а вихователь здійснює тільки загальне керівництво.

На заняттях з фізичної культури плануються ігри великої рухливості. Вони входять в основну частину і проводяться з усією групою і мають навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді, в молодших групах, розучують нові рухи . У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.

На прогулянках, за годину до денного сну та після нього, проводяться ігри будь-якої рухливості. Враховується пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує добіг ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час краще проводити біг з нескладними рухами ( ходьбою,бігом у повільному темпі). Влітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки, або після полудня, коли зменшується температура повітря. Перед денним і нічним сном ігри великої рухливості не рекомендується, діти збуджуються і не зможуть швидко заснути.

З дітьми вікових груп під час ранкової та післяобідньої прогулянки проводиться не менше 5-4 рухливих ігор. Бажано, щоб у кожній грі брали участь всі вихованці.

Влітку кількість рухливих ігор збільшується до 5-6. У теплу пору року більшу частину дня дошкільники перебувають на свіжому повітрі, і можливості для організованої та самостійної ігрової діяльності в цей період значно збільшуються.

Під час прогулянок доцільно проводити ігри з тими видами рухів, які розучувалися на уроках фізичної культури. Це дає дітям можливість удосконалювати їх у різноманітних ігрових ситуаціях.

Добір ігор залежить від місця їх проведення. У не великому вузькому залі або груповій кімнаті можна проводити ігри із шикуванням у колони й шеренги, а також ігри, в яких діти беруть участь по черзі.

У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь-якої рухливості: з бігом врозтіч, метання м'яча, естафети з елементами змагання. Під час прогулянок у теплу пору року для ігор широко використовуються природні умови.

Для проведення ігор на свіжому повітрі треба підготувати майданчик : утрамбувати землю, посипати її піском, розмітити постійні лінії. Велике значення мають зелені насадження, які захищають його від вітру й куряви, збагачують повітря киснем,дають тінь.

Взимку ділянку потрібно очистити від снігу, втоптати,огородити сніговим валом ,за участь старших дітей зробити снігові фігурки, гірки.

Майданчик для проведення народних рухливих ігор обмежують добре поміченими лінями, оскільки дітей, які захоплені грою, важко стежити за умовами або нечіткими лініями . Тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної гри окремо . Використовують палочки ,прапорці,Булави. Взимку лінії розмічають темним порошком( дрібним вугіллям) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловленням, лінії проводять на відстані 1.5-2м від стіни, парканів та інших предметів.

Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар. Народні ігри не вимагають складного обладнання . Інвентарями можуть бути камінці,шишки ,горіхи ,каштани ,гілки , стрічки,хустинки. Доцільним є використання для українських народних ігор суто народних атрибутів: гілки-дерев'яної палиці для відбивання м'яча(для дошкільників-дощечки довжиною 80см. і шириною 10см), ходунів, цурки( дерев'яної з обох добре загостреної палички довжиною 20-30см), швигалки ) гнучкої хворостини, близько сантиметра заввишки і близько метра завдовжки).

Перш ніж запропонувати дітям нову гру, вихователю слід самому добре підготуватися: вивчити зміст гри, правила, вірш та пісні для супроводу, відпрацювати рухи,які він показуватиме дітям . Варто ознайомити дітей із походженням гри , атрибутами та дійовими особами, розповісти, як цю гру грали колись. Якщо розучується хороводна гра, в якій є приспів, не слід заздалегідь заучувати з дітьми тексти. Несюжетну гру пояснюють коротко і лаконічно, фіксуючи увагу на ї змісті, послідовність ігрових дій , розміщенні гравці та ігрового інвентаря, правилах гри. При поясненні сюжетної гри коротко розповідають про хід та правила гри, пояснюють роль ведучого. Пояснювати зміст гри треба виразно, дохідливо, коротко, щоб не стомлювати дітей. Розповідь повинна викликати у дитини яскраве уявлення про дійових осіб, яких вони зображатимуть. Емоційно-образне повідомлення сюжету гри допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати характерні для даного образу рухи . Щоб з'ясувати , чи зрозуміли діти правила гри, доцільно поставити їм одне-два питання на уточнювання. У ході гри роз'яснюється і уточнюється.

Для кращого засвоєння гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів. Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Пояснюючи правила,виконання яких викликає труднощі у дітей, треба показати, як вони виконуються. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє, запитань щодо змісту і правил . Гра проходить злагоджено й чітко, якщо діти зрозуміли правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати .

Важливий моменту проведенні гри - вибір одного або кількох ведучих . Є різні способи призначення ведучого . Вихователь може обрати ту дитину, яка краще справляється з цією роллю, а потім призначити інших. Можна визначити ведучого за бажанням дітей або за допомогою короткої лічилки :

Всі ми, діти - дошкільнята,

Любим бігати та грати,

А ну, спробуй нас догнати,

Один, два, три - ловити будеш ти!

На кого припаде останнє слово лічилки, той стає ведучим. При розділі дітей на команди використовують жеребкування . Для визначення черговості у народних рухливих іграх застосовується вимірювання на палиці.

Пояснивши правила гри, обравши ведучого, розділивши гравців на команди та розставивши дітей у залі або на майданчику, вихователь переходить до її проведення. Кожна народна рухлива гра починається за умовним сигналом (сплеском у долоні, свисток,змах прапорцем,рукою). Сигнал подається після того, як вихователь переконався , що всі діти засвоїли правила гри й зайняли відповідні місця.

Участь дорослого у грі залежить від її характеру та складу групи. У молодшій групі вихователь грає разом з дітьми або виконує головну роль.

Він водночас керує грою ,стежить за дотримуванням правил . У середній старшій групах вихователь доручає дітям виконувати головну роль. Обираючи дитину на ту чи іншу роль, слід враховувати її індивідуальні можливості. У ході гри педагог звертає увагу на настрій дітей ,взаємовідносини,привчає правильно діяти в ігровій ситуації,заохочує прояви винахідливості, спритності,ініціативи. Стежить щоб діти не перевтомилися.

Для регулювання фізичного навантаження у грі застосовують різні методичні прийоми, зменшують або збільшують її тривалість, кількість просторів гри, ускладняють зміст та правила гри, змінюють кількість перешкод, скорочують або збільшують дистанцію бігу. Закінчувати гру потрібно тоді, коли діти отримають належне фізичне навантаження .Оптимальна кількість повторень гри під час занять з фізичної культури -3-4 рази, на прогулянках-до 4-5 разів. Якщо, дехто з дітей порушує правила гри, доцільно тихо зробити зауваження, підказати, як правильно виправити помилку. Але не зупиняти гру . До цього вдаються лише тоді коли більшість учасників припускається грубих помилок і необхідно додатково пояснити окремі правила.

Тривалість гри залежить від мети, яку ставить вихователь, умов в яких вона проводиться,віку дітей та їх кількості. Закінчити її треба своєчасно, коли дошкільнята одержать належне навантаження. Крім того, закінчення гри не повинно бути не сподіваним для її учасників, бо це може спричинити негативну реакцію дітей.

Аналіз гри, підбиття підсумків має велике виховане значення. Варто вказати на допущені помилки, відзначити дітей, які точно дотримувалися правил,проявляли ініціативу, активність. Можна використовувати народні прислів'я та приказки: «Дружній череді і вовк не страшний», «Берисьдружно- не буде сутужно». Такий лаконічний підсумок може справити на дітей сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.

Успіх проведення народних рухливих ігор залежить від творчості й майстерності вихователя, який у своїх практичній роботі з дітьми може творчо використовувати їх зміст, видозмінюючи та доповнюючи.

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ІГОР У ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ

2.1 Використання українських народних ігор в фізичному вихованні дошкільників

Український письменник Г. Довженюк стверджує, що народні ігри -це історія народу, бо вони відображають соціальне життя кожної епохи. Граючись в народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це служить запорукою виховання національної самосвідомості.

Використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі має свою специфіку. Насамперед під час вибору народної гри варто зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри, розглянуті попередньо. Використовуючи народні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики. Наприклад, на лузі доречно буде пограти з дітьми у такі ігри: «Гуси», «Віночок», «Подоляночка»; біля водойми -«Міст», «Качки і рибалки», «У річку, гоп»; у лісі - «Грибок», «Горішок» тощо.

Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і відповідно до календарних свят. Перед святом Івана Купала доречно з дітьми розучити народну гру «Горюдуб»; перед Благовіщенням - «Перепілочка», «Кривий танець»; на свято Стрітення - «Горобейко», «Ой летіла зозуленька»; на Новий рік чи Різдво - «Калита» тощо.

Важливе значення під час підготовки дітей до української народної рухливої гри має набуття знань. Перед тим, як запропонувати дошкільнятам певну народну гру, досить важливо ознайомити дітей з походженням цієї гри, про те, як у неї грали в давнину, з атрибутами гри та її дійовими особами. Наприклад, перед грою «Горюдуб» можна розповісти дітям про давній народний звичай перед святом Івана Купала: напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами та стрічками. Увечері біля обрядового дерева запалювали вогнище з дубових гілок, хлопці і дівчата перестрибували через нього. Цей обряд очищення вогнем проходили перед жнивами. Здавна люди вірили, що вогонь очищає душу від усього злого і наділяє силою і здоров'ям. Дітям буде цікаво дізнатися про те, що через вогонь стрибала лише доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву - це більш безпечно і навіть корисно, якщо кропива все-таки вжалить. Дітей можна ознайомити і з віночком: з яких квітів і трав його плели, що вони символізували, розповісти про значення кольору кожної стрічки у вінку.

Перед грою «Кривий танець» дітей слід ознайомити з історією цієї гри. Одна з версій про її походження така. З'явилася вона дуже давно, коли на нашу Україну нападали татари. Батьки привчали дітей остерігатися ворогів, заплутували свої сліди, щоб по них чужинці не потрапили в село. Перший раз діти водили цей хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з особливою шаною ставилися до цього свята, позаяк вважали «що Бог благословляє всі рослини», тому було за великий гріх цього дня працювати. Побутувало повір'я, що навіть пташки на Благовіщення не в'ють гнізд.

У давнину на Благовіщення вранці діти виходили в поле і, побачивши бузька, показували йому свячений хліб і промовляли: «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а ти нам жита копу».

Таку інформацію вихователь може дібрати до кожної гри. Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини, вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор.

До народних ігор можна дібрати багато влучних загадок, наприклад, до гри «Коза» - «Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться».

Крім народних загадок, для зацікавлення дітей перед грою доцільно використовувати уривки оповідань та казок про природу.

Ще на підготовчому етапі можна використовувати народні пісеньки, наприклад, перед грою «Сірий кіт» можна заспівати колискову про котика, а перед грою «Зайчик сіренький» - пісеньку про зайчика.

На цьому етапі доречним буде і ознайомлення дітей зі специфічними народними атрибутами, які можна використовувати у грі. На

думку Г.Воробей, Л.Волкова, А.Вольчинського та ін., завдяки українським народним іграм дошкільники дізнаються про те, як грали в ці самі ігри у давнину, які предмети використовували.

Без сумніву, дітям цікаво буде розповісти про те, що м'яч робили з бичачої шерсті, яку скочували між долонями у м'ячик, а для того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Такий м'яч називався повстяним і гралися ним переважно старші діти або дорослі, бо він був занадто важкий. А для малят шерсть скочували в кульку і обшивали зверху шкірою. Такий м'яч був м'яким і називався ремінним. Замість шерсті використовували також пір'я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. Цьося, який розглядає питання про використання спеціальних атрибутів для українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їх виготовлення. Автор заохочує використовувати в народних іграх ще такі власне народні атрибути:

гілку - дерев'яну палицю для відбивання м'яча, а для дошкільників пропонує використовувати дощечку завдовжки 80 см і завширшки 10 см;

скраклі (круглі дерев'яні обрубки завдовжки 4,5 см);

ходулі;

цурку (дерев'яну, з обох кінців добре загострену паличку, завдовжки - 20 - 30 см);

швигалку (гнучку хворостину, близько сантиметра завширшки і близько метра завдовжки).

Н. Рогальська зазначає, що для рухливих ігор у давнину діти використовували все, що потрапляло під руку. У грі „Шкандибки" - короткий ціпок, щоб торкався землі обома кінцями, а у грі «Перевезти бабусю» -використовували камінець або черепок, що підскакував над водою (скільки разів підстрибнув камінець - стільки разів перевіз бабусю).

У публікаціях багатьох авторів, присвячених народним рухливим іграм, знаходимо різні способи використання малих жанрів українського

фольклору у процесі проведення народних рухливих ігор. З народними фольклорними жанрами дітей можна ознайомити і перед початком ігор, а можна розучувати і безпосередньо під час проведення гри, позаяк вони досить ритмічні і легко запам'ятовуються дітьми.

На їх погляд, перед грою доцільно використовувати:

* Заклички до сил природи:

«Вийди, вийди, сонечко

на дідове полечко,

на бабине зіллячко,

на наше подвір'ячко.

Там ми граємо, тебе чекаємо».

* Заклички можуть входити і до змісту народних ігор, наприклад: Іди, іди дощику, Зварю тобі борщику, Тобі кашка, мені - борщ, Щоб ішов густіший дощ.

* Заклички (або зазивалки) для збору на гру дітей: Нумо, нумо дітвора, Біжіть швидше до двора, біжіть швидше до двора Починати гру пора!

***

Оду-ду, оду-ду, Знаю я цікаву гру! Гей, біжіть усі сюди, Приступаємо до гри! Любі хлопчики й дівчатка, Годі всі байдикувати. Йдіть-но, будемо ми грати.

Для вибору тих, що водять, слід використовувати різні лічилки, і досить цікаво буде, якщо добирати такі лічилки, щоб вони відповідали змісту гри. Наприклад, лічилки:

*до гри «Жмурки»:

Йшла Маринка на стежинку, Загубила там корзинку. А в корзинці паляниця, -Хто її з'їв, тому жмуриться.

*До гри «Кіт і миші»:

У зеленому садку

Сидить котик в холодку.

Лапкою чеше вус, язиком лиже пуз,

Хвостиком круть-верть, сіру мишку - ХАП!

У ході гри використовуються промовки.

*Під час ігор з кружлянням:

Один, два, три, чотири, п'ять, Стали в парах ми кружлять, Накружляли, розійшлися, Ні на кого не дивися!

*Під час піжмурок:

Діти, діти, дітвора, Всі виходьте з двора, Хто не заховався, Той кричить «Ура!»

Для попередження конфліктів, суперечок, що можуть виникнути між дітьми під час гри, доцільно використовувати мирилки типу: Мир - миром, Пироги з сиром,

Варенички в маслі, Ми подружки класні, -Поцілуймося!

Тобі яблучко, мені - грушечка,

Не сварімося, моя душечко!

Мені яблучко, мені - зернятко,

Не сварімося, моє серденько!

Народні прислів'я та приказки, які можна використовувати для підбиття підсумку гри: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно, не буде сутужно» тощо.

Народна педагогіка визначає дві групи дитячих ігор.

Перша група - це спонтанні ігри, вони виникають стихійно або як наслідування дій дорослих. Друга група - власне розважальні ігри з готовими правилами, створені народом упродовж багатьох століть, які сприяють фізичному розвитку дитини, розвитку фізичних якостей: спритності, швидкості, витривалості і сили та розвитку самостійності, рішучості, організованості, кмітливості, чесності, доброзичливого та турботливого ставлення одне до одного.

Педагог у своїй практичній роботі з дошкільниками може творчо використовувати народні ігри, видозмінюючи їх. Майстерність вихователя у доборі народних ігор та розваг, чітко продумана методика проведення забезпечить оздоровчий, виховний ефект та емоційно-образний вплив на дітей дошкільного віку.

Могутній здобуток народу у справі виховання, який століттями збагачувався, необхідно широко використовувати в системі виховання дошкільників, залучаючи їх до витоків національної культури та духовності.

ДОДАТКИ

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ІГРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

ПОЛОЛЯНОЧКА

Діти стають у коло і водять хоровод, а один, що стоїть у колі (цю дитину вибрали за допомогою лічилки), виконує рухи, які відповідають змісту пісні:

Десь тут, десь тут Подоляночка була,

Десь тут, десь тут молодесенька була.

Отут вона впала, до землі припала.

Устань, устань, Подоляночко,

Умий очки, як скляночки,

Та візьмися в бочки,

Та поскачи в скочки.

Скачи, скачи понад бродом,

Як рибонька попід льодом.

Візьми собі панну, которую крайню,

Візьми собі панича, котрого крайнича

Після останніх слів той, хто по середині кола, вибирає собі когось із кола замість себе, і гра продовжується.

ХУСТИНКА

Діти присідають в коло. Одна дитина бігає поза колом з хустинкою, кладе її одному з гравців за спиною. Ця дитина повинна вгадати, взяти хустинку і бігти за тією, яка кинула хустинку. Якщо дожене - ведучий присідає у коло. Гра повторюється.

МАРИНКА

Двоє дівчаток викреслюють невелике коло і за ним втикають дві палички. Стають кожна біля своєї і одна починає:

-Діти стоїш?

-На ринку

-Що продаєш?

-Маринку

-Що хочеш?

-Сім кіп галушок

Із сливами пиріжок.

При цьому оббігають коло, хто швидше повернеться на своє місце, починає знову.

ЖИЛИ У БАБУСІ

Діти -«гуси» сидять або стоять у шерензі з одного боку кімнати, серед них «бабуся» -- няня або старша дитина. Посередині кімнати розставлені стільчики спинками до «гусей». Це -- «канавка». На слова:

Жили у бабусі,

Білі, білі гуси.

Діти встають і проговорюють:

«Га-га-га».

На слова: «Пішли гуси від бабусі» діти йдуть до «канавки», проговорюючи: «Га-га-га». На слова:

Мили гуси лапки

У воді канавки.

Довго вони милися

а туди й спустилися.

Діти -»гуси» присідають навпочіпки і удають, що миють свої «лапки», а потім сідають на килимову доріжку обличчям до сидіння, проговорюючи: «Га-га-га...»

Після слів «Ой кричить бабуся» «бабуся» голосно проговорює:

Де ж це мої гуси?

Ой пропали, ой пропали

Білі мої гуси.

Діти встають.

На слова:

Виходили гуси,

Кланялись бабусі

діти підходять до «бабусі» і роблять глибокий уклін, проговорюючи: «Га-га-га». Бабуся радо зустрічає дітей і танцює з ними.

ГУСИ

Вибирають за допомогою лічилки вовка, «пастуха» і «матір». «Мати» дома. «Пастух» жене у поле «гусей» пасти. «Вовк» засідає між «матір'ю» і полем, де «гуси». «Мати» кличе:

--Гуси, гуси, додому!

--Чого?

--Вовк за горою!

--Який?

--Сірий, білий, волохатий!

--Тікайте прудко до хати!

«Гуси» тікають,-- «вовк» ловить. Кого впіймає, приводять додому. «Мати» недораховується гуски і до «пастуха»:

--Де гуска?

--Продав.

--Що купив?

--Люльку.-- Або каже: -- Булку.

--Де вона?

--Скурив.-- Або: -- З'їв.

«Мати» поб'є і знов посилає пасти. Так, поки переловить «вовк» усіх «гусей». За останнім «гусаком» «пастух» признається, що «вовк» забрав гусей.

--Гайда, одберем! -- каже мати. Ідуть до вовка.

--Чи ви не бачили наших гусей?

--Ні, не бачив А гуси ґелґотять у вовка.

--А що то ґелґотить?

--Та то борщ кипить. А гуси шиплять.

--А що то шипить?

--Каша біжить.

--Ану, я побачу,-- каже мати,-- може, то наші гуси.

--Ідіть.

«Мати» пізнає «гусей», розтулює їм руки, які вони тримають міцно стуленими. В кого не розтулить, той буде «вовком». Гра починається спочатку.

КІТ І МИШІ

Діти стають в коло, беруться за руки. В колі «кіт» і «миша». Діти йдуть по колу і співають. Після останніх слів «кіт» ловить «мишу», вона втікає. Якщо «кіт» доторкнеться до «миші» рукою, то вона доторкнеться до іншою дитини, а сама стає в коло. Інша дитина стає «мишкою». Гра продовжується.

Мишка в полі

До золотої комори,

А котонько за нею

Скоро мишеньку догонить,

Та й ніженьку зломить.

Нема і нема

Полетіла в поле

Утікай, мишко, до нори,

Бо тебе злапа кіт бурий.

МИШКА

Діти обирають поводиря, або «кота», полічивши:

У зеленому садку

Сидить котик в холодку.

Лапкою чеше вус,

Язиком лиже пуз,

Хвостиком круть-верть.

Сіру мишку хап!

«Мишки» стають у ряд. За чотири кроки одна від одної. «Кіт» підходить до першої і каже:

-Мишко, продай місце

-Не продам.

Іде далі, питає так само другої. Коли почує у відповідь: «Обернись задом», - то відступить на два кроки й стане до «мишки» спиною. В цей час «мишки», які поряд, швидко міняються місцями. А «кіт» намагається раніше вскочити на місце, яке звільняється. Той, хто забарився, стає «котом».

СІРИЙ КІТ

Гравці стають в ряд, один за одним, беруть один одного за пояс і ходять в різному напрямку: і прямо, і колом, і в'ються. В цей час між одним з гравців - «сірим котом», стоїть в першому ряду і водить усіх, і тими, що стоять в ряду останніми і звуться «мишами», відбувається діалог:

-А є миші в стозі?

-Є!

-А не бояться кота?

-Ні!

-Ой як кіт поворушить,

-То всіх мишей подушить!

З цими словами всі розбігаються, «кіт» ловить мишей: кого зловить, той стає «котом». Гра починається спочатку.

КИЦЯ І БАРАНЕЦЬ

З-поміж гравців обирають «кицю» та «баранця», які стоять в центрі Діти взявшись заруки, ідучи по колу при тому промовляючи :

-Ішла киця з міста

-Тай купила ринку тіста

-Надійшов баранчик

Баранчик промовляє:

-Ходи кицю в танчик !

Вони між собою починають діалог:

-Ой не піду в танчик

-Чого ?

-Болить мене пальчик.

-А що ж тобі в пальчик ?

-Мушка мене вкусила

-А де ж тая мушка?

-Барвінком зацвіла

-А де ж той барвінок ?

-Дівчата зірвали

-А де ж ті дівчата ?

-Хлопці забрали

-А де ж тії хлопці ?

-Дубками поставали

-А де ж ті дубочки ?

-Сокирка зрубала

-А де ж та сокира ?

-Коваль забрав

-А де ж той коваль ?

-Вгадай!

-А як відгадати ?

-На когось вказати

«Баранець» вказує на одного з дітей , тобто вибирає «коваля», який потім і буде «баранцем».

Діти обмінюються ролями і гра починається спочатку.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.