Сучасна цивілізація увійшла в третє тисячоліття в умовах кардинальних зрушень, які зачіпають усі грані людської діяльності. Модернізація усієї освітянської галузі - першочергове завдання оптимізації функціонування Української держави. Створити необхідні умови для повноцінного розвитку і самореалізації кожної особистості - вимога сучасності. Формування національної доктрини української освіти XXI століття зумовлює реформування освіти, її докорінну перебудову.

Помітних змін зазнає виховання, що стосується духовності. Духовні традиції - це наша історія, яка продовжує функціонувати у повсякденні. Розбудова національної системи освіти ґрунтується на ідеях народності. «Тільки народне виховання, - зауважував К.Д. Ушинський, - є живим органом в історичному процесі народного розвитку». Таке виховання набуває впливової сили на формування характеру, національної психології людини.

Практика підкреслює, що у формуванні та становленні особистості важливу роль відіграють народні ігри, в яких закладена велика мудра народна педагогіка. Народні ігри мають багатовікову історію. Вітчизняне народознавство звернулось до народних ігор з метою відродження духовності українського народу. Народні ігри - дзеркало народу, в якому відображається життя багатьох поколінь. Вони - джерело розвитку самосвідомості, хрестоматія народної педагогіки.

Українські народні ігри живуть в народі з давніх-давен. Вони формували характери дітей, розвивали мову, пам'ять, школу рухів. Народні ігри є засобом ознайомлення дітей з особливостями життя народу, його традиціями.

Великий французький просвітитель Жан-Жак Руссо відзначав, що у дітей є своя власна манера бачити, думати і відчувати. Ось чому дитячі ігри пройшли століття, захоплюючи не одне покоління своєю практичністю і природністю.

Українські народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали видатні педагоги К.Д. Ушинський, Є.І. Тихєєва, С.Ф. Русова, О.П. Усова, В.О. Сухомлинський.

В.Скуратівський зазначав, що переважна більшість народних ігор, цих «абеткових істин дитинства», народжувалось у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Українські народні ігри відображають соціальне життя кожної епохи. Вони збереглися і дійшли до наших днів із глибокої давнини, передаючись з покоління в покоління.

Із етнографічних джерел відомо, що у слов'ян були поширені ігри, здебільшого пов'язані із змінами пір року та ритуалами до християнських свят. Літописці називали такі ігри «грищами», які вплітались в дозвілля молоді і дітей. Жодне свято не обходилось без них в різні пори року.

Восени люди були зайняті збиранням врожаю, городини, садовини, посівом озимини, а тому в цей період мало часу відводилось на дозвілля і забави. Відбувалися лише «вечорничні» ігри в хатах. На вечорницях влаштовувалися різноманітні розваги - танці, забави, ігри. А діти, старші хлопці і дівчата розважалися по-своєму. Вони ходили в ліс збирати ягоди, гриби, жолуді, а в теплу погоду ловили вужів і лякали дівчат, бігаючи за ними. Коли дозрівали гарбузи, робили опудала і лякали дітей та дорослих, а ті з криком розбігалися хто-куди.

Як опадало багато листя, діти згрібали його на купи і підпалювали. Воно було сире і тліло, виділяючи багато диму, а діти любили через нього перестрибувати, качалися по ньому, змагалися, хто довше витримає дим. Восени діти грали в ігри: «Гарбуз», «Зайчик», «Квач», «У піжмурки».

Взимку проводились різдвяні та новорічні гадання, коляди, щедрівки. А для дітей зима, сніг були великою радістю. Вони ліпили снігову бабу, катали снігові кульки, кидали один в одного сніжки, ковзались на санчатах з гірки. Діти дуже любили грати в «Морозенка»: старого лисого діда з великими червоними губами і бурульками під носом. Один з них - «Морозенко» з палицею промовляв: «По морозі ходжу, дітям ручки (щічки, ніс, ноги...) відморожу». Діти ховали руки, а хто не встиг сховати, того «Морозенко» торкав палицею, і він ставав «замороженим» . Гра тривала доти, поки хтось із гравців залишався «незамороженим». «Незаморожений» ставав «Морозенком» і гра продовжувалась. Улюбленими іграми дітей були: «День і ніч», «Кіт і миші», «Сніжки».

З приходом весни хлопці і дівчата, старі і малі йшли до весняного лісу, де піснями і танцями, гаївками, хороводами славили воскресіння природи, її відродження, розквіт. Возвеличували життєдайну силу сонця як першооснову життя.

На весну припадали Великодні свята, і тоді найбільше проводилось цікавих ігор як для дорослих, так і для дітей протягом трьох днів. Ігри, які проводились у ці свята, поділялись на парубочі, дівочі, дитячі, змішані і загальні.

Парубочі ігри вимагали від парубків спритності, відваги, хоробрості, сили під час бігу, стрибків вгору, через вогонь, через воду. («Довга лоза», «Війна», «У короля», «У дзвона», «У журавля», «Чий батько дужчий», «Кулачні бої»). У дівчат переважали ігри, пов'язані з культовими діями, гаданням, чаруванням, мріями про майбутнє. Це такі ігри та веснянки: «Кривий танець», «Мак», «Подоляночка», «Вербова дощечка». Парубочі ігри були бурхливі, дівочі спокійні. На весняні свята грали в ігри, що були пов'язані з хліборобськими мотивами і відображали оранку, сівбу.

У дітей забави починались із таненням снігу. Вони пускали плоти, робили дерев'яні кораблики, а також полюбляли фати в ігри, які копіювали від старших. Ігри супроводжували дітей всюди у лісі, полі, на вулиці, леваді. Найбільше фали в такі ігри, як: «Схованки», «Поїзд», «Ластівка» «Журавель», «Котик і мишка» та інші.

Літо розпочиналось святкуванням Зелених свят та Івана Купала. Дівчата співали, водили хороводи, фали в ігри «Тополя», «Морена», «Коструба», «Хусточка» та інші. Діти влітку також розважалися по-різному. На річці стрибали з обриву, пірнали на дальність, хто довше пробуде під водою, грали в доганялки, «Водяного квача», кидали на глибину різноманітні речі та діставали їх. У лісі грали в жмурки, долали різні перешкоди, лазили з дерева на дерево, гойдалися на великих гілках.

Ще з давніх-давен діти проходили школу пастушків. Вони пасли гусей, свиней, корів, овець, коней, а також доглядали хатнє господарство. Так поступово виникали народні рухливі ігри: «Гуси», «Квочка», «Кози», які навчали дітей бути вірними помічниками батьків. Відомо, що піжмурки були в ужиткові ще в докиївські часи і призначалися для фізичного загартування підлітків.

За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамоти, вивчають напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри - «Деркач», «Піжмурки», «Цурка» - розвивають математичні здібності.

Гра для дитини - саме життя. Вона розвиває увагу, спостережливість, творчість, вміння володіти собою, стимулює розвиток рухових якостей, формує рухові дії.

Як бачимо, багатющий ігровий матеріал, створений народом, знайомить дітей з традиціями, звичаями, привчає їх до праці, вчить шанувати працю, створює основу для розвитку патріотичних почуттів. У практиці роботи дошкільних закладів використовують:

а) сезонно - обрядові ігри («Перепілочка», «Подоляночка» та ін.);

б) побутові народні ігри («Гуси», «Коваль», Нема пана вдома та ін.»);

в) ігри - лапанки: «Піжмурки», «Квач», «Панас»;

г) рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом: («Квочка», «їду, їду», «Котилася бочка та ін.)»;

д) рухливі хороводні ігри: («Іде, іде дід», «Огірочки», «Подоляночка» та ін);

є) ігри - забави та ігри-атракціони: («Пес», «Бій півнів» та ін.).

е) ігри комічного характеру - «Ледачий Гриць», сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру.

Народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом, окрім фізичних вправ мають текст у вигляді лічилок, примовок, перегукувань. Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. Рухи в них нескладні - ходіння в колі, біг. Народні ігри об'єднують 10-20 дітей і більше.

У сучасній методиці фізичного виховання народні рухливі ігри, як і рухливі ігри в цілому, поділяють за ступенем фізичного навантаження на ігри великої, середньої та малої рухливості. До ігор великої рухливості відносять ті, в яких бере участь одночасно вся група дітей. Зміст цих ігор становлять інтенсивні рухи: різноманітні стрибки, біг у поєднанні з метанням.

Ігри середньої рухливості передбачають активну участь у них всієї групи дітей. Характер рухової діяльності гри відносно спокійний (метання предметів у ціль, перестрибування через предмети).

Під час ігор малої рухливості не всі діти виконують рухи одночасно. Іноді активно рухається лише частина з них. Рухи, які становлять зміст цих ігор, виконуються спокійно, в повільному темпі.

Народні рухливі ігри класифікують також на сюжетні та безсюжетні (ігрові вправи), а також ігри з переважанням основного руху (з ходьбою, бігом, стрибками, лазінням).

А. Цьось поділяє українські народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками і примовками, ігри з предметами, рухливі ігри на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, витривалості).

Використання українських рухливих ігор у навчально-виховному процесі має свою специфіку. У першу чергу, при виборі народної гри необхідно враховувати всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри, зокрема: врахування педагогічних завдань, рухової підготовленості, рухового досвіду, інтересів та уподобань дітей, місця в режимі дня, пори року, температури повітря та умов проведення.

Українські народні ігри не вимагають спеціальних майданчиків, їх можна проводити в лісі на галявині, парку, лузі. Під час проведення ігор в приміщенні потрібно передбачити, щоб не було зайвих гострих предметів тощо. Доцільно залучити дітей до підготовки місця для гри: робити розмітку, наводити лінії тощо.

Для регулювання фізичного навантаження у грі застосовують різні методичні прийоми: зменшують або збільшують її тривалість, кількість повторів гри, ускладнюють зміст та правила гри, змінюють кількість перешкод, скорочують або збільшують дистанцію бігу тощо. Закінчувати гру потрібно тоді, коли діти отримають належне фізичне навантаження. Оптимальна кількість повторень гри під час занять з фізичної культури - 3-4 рази, на прогулянках - до 4-5 разів. Якщо дехто з дітей порушує правила гри, доцільно тихо зробити зауваження, підказати, як правильно виправити помилку. Але не зупиняти гру. До цього вдаються лише тоді, більшість учасників припускається грубих помилок і необхідно додатково пояснити окремі правила.

Аналіз гри, підбиття підсумків має велике виховне значення. Варто вказати на допущені помилки, відзначити дітей, які точно дотримувались правил, проявляли ініціативу, активність. Можна використати народні прислів'я та приказки: «Дружній череді і вовк не страшний», «Берись дружно - не буде сутужно», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно». Такий лаконічний підсумок може справити на дітей сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.

рухливий народний гра дошкільник

Успіх проведення народних рухливих ігор залежить від творчості і майстерності вихователя, який у своїй практичній роботі з дітьми може творчо використовувати їх зміст, видозмінюючи та доповнюючи.

Українські народні рухливі ігри - це й безцінний скарб народу у справі виховання, який століттями збагачується, необхідно широко використовувати у системі дошкільної освіти, залучаючи дітей до витоків національної культури та духовності.

Український письменник Г. Довженюк стверджує, що народні ігри -це історія народу, бо вони відображають соціальне життя кожної епохи. Граючись в народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це служить запорукою виховання національної самосвідомості.

Використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі має свою специфіку. Насамперед під час вибору народної гри варто зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри, розглянуті попередньо. Використовуючи народні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики. Наприклад, на лузі доречно буде пограти з дітьми у такі ігри: «Гуси», «Віночок», «Подоляночка»; біля водойми -«Міст», «Качки і рибалки», «У річку, гоп»; у лісі - «Грибок», «Горішок» тощо.

Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і відповідно до календарних свят. Перед святом Івана Купала доречно з дітьми розучити народну гру «Горюдуб»; перед Благовіщенням - «Перепілочка», «Кривий танець»; на свято Стрітення - «Горобейко», «Ой летіла зозуленька»; на Новий рік чи Різдво - «Калита» тощо.

Важливе значення під час підготовки дітей до української народної рухливої гри має набуття знань. Перед тим, як запропонувати дошкільнятам певну народну гру, досить важливо ознайомити дітей з походженням цієї гри, про те, як у неї грали в давнину, з атрибутами гри та її дійовими особами. Наприклад, перед грою «Горюдуб» можна розповісти дітям про давній народний звичай перед святом Івана Купала: напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами та стрічками. Увечері біля обрядового дерева запалювали вогнище з дубових гілок, хлопці і дівчата перестрибували через нього. Цей обряд очищення вогнем проходили перед жнивами. Здавна люди вірили, що вогонь очищає душу від усього злого і наділяє силою і здоров'ям. Дітям буде цікаво дізнатися про те, що через вогонь стрибала лише доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву - це більш безпечно і навіть корисно, якщо кропива все-таки вжалить. Дітей можна ознайомити і з віночком: з яких квітів і трав його плели, що вони символізували, розповісти про значення кольору кожної стрічки у вінку.

Перед грою «Кривий танець» дітей слід ознайомити з історією цієї гри. Одна з версій про її походження така. З'явилася вона дуже давно, коли на нашу Україну нападали татари. Батьки привчали дітей остерігатися ворогів, заплутували свої сліди, щоб по них чужинці не потрапили в село. Перший раз діти водили цей хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з особливою шаною ставилися до цього свята, позаяк вважали «що Бог благословляє всі рослини», тому було за великий гріх цього дня працювати. Побутувало повір'я, що навіть пташки на Благовіщення не в'ють гнізд.

У давнину на Благовіщення вранці діти виходили в поле і, побачивши бузька, показували йому свячений хліб і промовляли: «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а ти нам жита копу».

Таку інформацію вихователь може дібрати до кожної гри. Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини, вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор.

До народних ігор можна дібрати багато влучних загадок, наприклад, до гри «Коза» - «Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться».

Крім народних загадок, для зацікавлення дітей перед грою доцільно використовувати уривки оповідань та казок про природу.

Ще на підготовчому етапі можна використовувати народні пісеньки, наприклад, перед грою «Сірий кіт» можна заспівати колискову про котика, а перед грою «Зайчик сіренький» - пісеньку про зайчика.

На цьому етапі доречним буде і ознайомлення дітей зі специфічними народними атрибутами, які можна використовувати у грі. На

думку Г.Воробей, Л.Волкова, А.Вольчинського та ін., завдяки українським народним іграм дошкільники дізнаються про те, як грали в ці самі ігри у давнину, які предмети використовували.

Без сумніву, дітям цікаво буде розповісти про те, що м'яч робили з бичачої шерсті, яку скочували між долонями у м'ячик, а для того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Такий м'яч називався повстяним і гралися ним переважно старші діти або дорослі, бо він був занадто важкий. А для малят шерсть скочували в кульку і обшивали зверху шкірою. Такий м'яч був м'яким і називався ремінним. Замість шерсті використовували також пір'я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. Цьося, який розглядає питання про використання спеціальних атрибутів для українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їх виготовлення. Автор заохочує використовувати в народних іграх ще такі власне народні атрибути:

гілку - дерев'яну палицю для відбивання м'яча, а для дошкільників пропонує використовувати дощечку завдовжки 80 см і завширшки 10 см;

скраклі (круглі дерев'яні обрубки завдовжки 4,5 см);

ходулі;

цурку (дерев'яну, з обох кінців добре загострену паличку, завдовжки - 20 - 30 см);

швигалку (гнучку хворостину, близько сантиметра завширшки і близько метра завдовжки).

Н. Рогальська зазначає, що для рухливих ігор у давнину діти використовували все, що потрапляло під руку. У грі „Шкандибки" - короткий ціпок, щоб торкався землі обома кінцями, а у грі «Перевезти бабусю» -використовували камінець або черепок, що підскакував над водою (скільки разів підстрибнув камінець - стільки разів перевіз бабусю).

У публікаціях багатьох авторів, присвячених народним рухливим іграм, знаходимо різні способи використання малих жанрів українського

фольклору у процесі проведення народних рухливих ігор. З народними фольклорними жанрами дітей можна ознайомити і перед початком ігор, а можна розучувати і безпосередньо під час проведення гри, позаяк вони досить ритмічні і легко запам'ятовуються дітьми.

На їх погляд, перед грою доцільно використовувати:

* Заклички до сил природи:

«Вийди, вийди, сонечко

на дідове полечко,

на бабине зіллячко,

на наше подвір'ячко.

Там ми граємо, тебе чекаємо».

* Заклички можуть входити і до змісту народних ігор, наприклад: Іди, іди дощику, Зварю тобі борщику, Тобі кашка, мені - борщ, Щоб ішов густіший дощ.

* Заклички (або зазивалки) для збору на гру дітей: Нумо, нумо дітвора, Біжіть швидше до двора, біжіть швидше до двора Починати гру пора!

***

Оду-ду, оду-ду, Знаю я цікаву гру! Гей, біжіть усі сюди, Приступаємо до гри! Любі хлопчики й дівчатка, Годі всі байдикувати. Йдіть-но, будемо ми грати.

Для вибору тих, що водять, слід використовувати різні лічилки, і досить цікаво буде, якщо добирати такі лічилки, щоб вони відповідали змісту гри. Наприклад, лічилки:

*до гри «Жмурки»:

Йшла Маринка на стежинку, Загубила там корзинку. А в корзинці паляниця, -Хто її з'їв, тому жмуриться.

*До гри «Кіт і миші»:

У зеленому садку

Сидить котик в холодку.

Лапкою чеше вус, язиком лиже пуз,

Хвостиком круть-верть, сіру мишку - ХАП!

У ході гри використовуються промовки.

*Під час ігор з кружлянням:

Один, два, три, чотири, п'ять, Стали в парах ми кружлять, Накружляли, розійшлися, Ні на кого не дивися!

*Під час піжмурок:

Діти, діти, дітвора, Всі виходьте з двора, Хто не заховався, Той кричить «Ура!»

Для попередження конфліктів, суперечок, що можуть виникнути між дітьми під час гри, доцільно використовувати мирилки типу: Мир - миром, Пироги з сиром,

Варенички в маслі, Ми подружки класні, -Поцілуймося!

Тобі яблучко, мені - грушечка,

Не сварімося, моя душечко!

Мені яблучко, мені - зернятко,

Не сварімося, моє серденько!

Народні прислів'я та приказки, які можна використовувати для підбиття підсумку гри: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно, не буде сутужно» тощо.

Народна педагогіка визначає дві групи дитячих ігор.

Перша група - це спонтанні ігри, вони виникають стихійно або як наслідування дій дорослих. Друга група - власне розважальні ігри з готовими правилами, створені народом упродовж багатьох століть, які сприяють фізичному розвитку дитини, розвитку фізичних якостей: спритності, швидкості, витривалості і сили та розвитку самостійності, рішучості, організованості, кмітливості, чесності, доброзичливого та турботливого ставлення одне до одного.

Педагог у своїй практичній роботі з дошкільниками може творчо використовувати народні ігри, видозмінюючи їх. Майстерність вихователя у доборі народних ігор та розваг, чітко продумана методика проведення забезпечить оздоровчий, виховний ефект та емоційно-образний вплив на дітей дошкільного віку.

Могутній здобуток народу у справі виховання, який століттями збагачувався, необхідно широко використовувати в системі виховання дошкільників, залучаючи їх до витоків національної культури та духовності.

ДОДАТКИ