Особливості інтерактивних технологій у навчальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Розвиток науки і техніки сприяв появі нових форм навчальної комунікації, новітнім методам розв'язання освітніх завдань. З огляду на це роль учителя як авторитарного транслятора головних ідей змінилася на корегування ним інтелектуального і творчого потенціалу учнів. Водночас відбувається еволюція змісту, форм і методів навчання, яка спонукає до розробок і впровадження нових освітніх технологій. Адже завдяки їй учень стає активним учасником процесу навчання.

Тому нагальною потребою сучасної освіти є впровадження форм та методів навчання і виховання, що забезпечують розвиток особистості кожного школяра. Розв'язання цієї проблеми сприяє впровадження інтерактивних технологій навчання. Саме вони ефективніше ніж інші педагогічні технології, сприяють інтелектуальному, соціальному і духовному розвитку школяра, готовності жити й працювати в гуманному, демократичному суспільстві.

Одним із найважливіших напрямків удосконалення навчання учнів є пошуки впровадження у навчально-виховний процес інтерактивних технологій. Сьогодні вже не можливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми.

Формування в учнів цілісного світогляду про навколишній світ, активізація їх пізнавальної діяльності, підвищення якості засвоєння сприйнятого матеріалу, створення творчої атмосфери в колективі учнів, виявлення роботи школярів з додатковою літературою, таблицями, між предметних зв'язків, опорними схемами, підвищення інтересу учнів до матеріалу, все це забезпечується застосуванням інтерактивних технологій .

Мета: дослідити інтерактивність у навчанні.

Об'єкт: особливості інтерактивних технологій у навчальному процесі.

Предмет: вивчення основних характеристик інтерактивного навчання.

Завдання:

1. Вивчення джерел літератури з даної теми.

2. Дати визначення поняттю «інтерактивні технології».

3. Визначити основні особливості інтерактивних технологій у навчальному процесі.

Методи: аналіз, класифікація, узагальнення, умовивід.

Розділ 1. Інтерактивне навчання в системі нових освітніх технологій

1.1 Поняття «інтеракції» у навчальному процесі

У свідомість українських учителів через публікації останнього часу поступово закладається думка, що інтерактивні методи навчання створюють необхідні умови як для становлення і розвитку компетентностей учнів, так і для розвитку і виховання особистості активних громадян з відповідною системою цінностей. У зв'язку з цим важливим видається визначення самого поняття і сутності цієї групи методів, їхніх відмінностей від інших.

Насамперед необхідно зазначити, що термін інтерактивна педагогіка відносно новий: його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. Лінгвістичне тлумачення слова, що представлено в іншомовних словниках, свідчить, що поняття «інтерактивність», «інтерактив» прийшли до нас з англійської мови: іnter -- поміж-, серед-, взаємо-, аct -- діяти, отже іnteract -- взаємодіяти. Інтерактивність у навчанні можна пояснити як взаємодію учнів, знаходження їх у режимі бесіди, діалогу, спільної дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, в якому той, хто навчається, є учасником, який здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається [20].

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії усіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють та здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, фасілітатор, який ніколи не «замикає» навчальний процес на собі. Головними в процесі навчання є зв'язки між учнями, їхня взаємодія та співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе спільну відповідальність за результати навчання [1].

Отже в порівнянні з традиційним навчанням інтеракція передбачає зміну позиції вчителя та учня, а також перестройку всього навчального процесу, що викликає сумніви і запитання в частини педагогів, що вказують на його особливості.

Необхідно зазначити, що інтеракція-- це не тільки урізноманітнення навчання, хоча навчання може бути надзвичайно привабливим, цікавим і одночасно ефективним. Теорія та практика доводять, що інтеракція дозволяє часто створювати навчальні ситуації, які потребують від учнів не менш (а інколи й більш) важкої зосередженої праці, ніж традиційне навчання [12].

Результати інтерактивного навчання можуть бути досягнутими тільки за умови проведення рефлексії як завершення будь-якої інтерактивної технології. Рефлексія як найважливіший принциповий момент інтерактивного навчання передбачає, що активні дії учнів уже завершені, й учень розмірковує про спосіб їхнього виконання, про результати діяльності, про можливість подальшого застосування набутих знань і навичок. В інтерактивному навчанні є багато прийомів організації рефлексії, яка також передує засвоєнню учнями тих чи інших теоретичних концепцій [6].

Закономірним є виникнення такого питання. чи можна забезпечити засвоєння всього змісту навчання, коли застосовується інтеракція, адже вона потребує набагато більше часу, ніж традиційне навчання? Але питання не в тому, що інтеракція потребує більше часу, ніж традиційне навчання. Питання полягає в тому, щоб знайти способи уникнути зайвої та непотрібної витрати часу. Крім того, навіть при тому, що лекція може охопити значну кількість матеріалу, що вивчається, реальне засвоєння матеріалу учнями потребує набагато більше часу. Лектори схильні до того, щоб закласти в свій «текст» (зміст лекції) якомога більше інформації з даної теми, вважаючи, що принаймні вони зробили все можливе для того, щоб забезпечити поінформованість учнів. Інтерактивне навчання завжди ставить набагато більш конкретні й вузькі цілі, оскільки свідомі вчителі розуміють, що учні здатні запам'ятати набагато менше інформації, ніж забути. Постановка і досягнення таких конкретних цілей дозволяють передбачити й організувати спеціальну діяльність учнів для осмислення, застосування та усвідомлення того, що вивчається. Отже, засвоєння учнями змісту освіти йде за принципом: «краще менше, але реально на достатньому рівні компетентності»[15].

Важливою особливістю інтеракції є те, що за допомогою неї можна викладати сухий, нецікавий матеріал. Коли тема викликає безпосередній інтерес учнів, не так уже й важливо, якою буде методика її вивчення. Проте, коли тема є сухою, саме захоплення і мотивація учнів, що обов'язково виникає під час інтерактивного навчання, сприяють і допомагають опанувати нудний, але необхідний матеріал.

Але самі учні можуть бути не задоволені інтерактивним навчанням. Чим менш активним було їхнє попереднє навчання, тим складніше вони будуть переходити до інтеракції. Вони можуть намагатись зайняти позицію спостерігача або, навпаки, працюючи в групі, намагатись зробити всю роботу індивідуально. Деякі учні можуть скаржитися, що інтеракція -- це зайва витрата часу, оскільки їм потрібна гарно організована, відструктурована й ефективно подана вчителем порція інформації. Дехто, навпаки, може говорити про неможливість плідної індивідуальної роботи і творчості в умовах інтеракції. Проте, якщо вводити інтеракцію поступово, учні звикатимуть і згодом зможуть оцінити переваги саме такого навчання. Однак спроби застосовувати великий обсяг інтерактивної діяльності в непідготовленій аудиторії завжди викликають значний опір тих, хто навчається [20].

Не можна однозначно сказати, що інтерактивне навчання потребує значно більшої підготовки і розвинутого творчого потенціалу вчителя, ніж традиційний урок. Як тільки вчитель набуватимете навичок підготовки до інтерактивних уроків, його творчий потенціал буде весь час знаходитись у збудженому стані. Творчість, якої потребують підготовка і проведення інтерактивного заняття від учителя, стане для нього звичайним явищем. Його захоплення проведенням таких уроків буде зацікавлювати й активізувати учнів. Це буде тоді, коли для вчителя інтерактивне навчання стане дійсно потрібним, коли, готуючись до викладання кожної теми, він зможете відразу побачити, як можна зробити це навчання інтерактивним. Зрозуміло, що вчителям потрібний деякий час для того, щоб навчитись застосовувати інтеракцію при викладанні свого предмета. Однак інтеракція підходить для будь-якого змісту, оскільки жоден предмет не можна викладати, залишаючи дитину в пасивній позиції у процесі навчання [1].

Надзвичайно важливим є те, що участь у інтеракції сприяє формуванню й розвитку навичок співробітництва в учнів. Людина як соціальна істота безперервно функціонує у різних групах, тож уміння адаптуватися у різноманітних колективах, орієнтуватися у життєвих ситуаціях є однією з умов успішної самореалізації особистості. Суттєво й те, що беручи участь у інтеракції, учні займають активну позицію в навчанні, стають суб'єктами освітнього процесу. Правильно організована інтеракція дозволяє залучити всіх учнів класу до роботи одночасно, зводить до мінімуму можливість пасивності дітей або неучасті в роботі. Створення необхідної для інтеракції сприятливої атмосфери на уроці допомагає подолати учням невпевненість у власних силах, острах перед діалогом із учителем та однокласниками, надає можливість тим учням, які зазвичай недосягають задовільних результатів у індивідуальній роботі, реалізувати себе під час виконання інтерактивних вправ при підтримці партнерів по групі [15].

Отже, інтеракція має за мету створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Організація інтеракції передбачає створення атмосфери взаємодії, співпраці, що дає змогу вчителеві стати справжнім лідером дитячого колективу. Вона передбачає організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожний член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля, зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи.

1.2 Технології інтерактивного навчання як інноваційне педагогічне явище

Технологія навчання, по суті, означає таку організацію процесу навчання, що передбачає певну систему дій і взаємодій усіх, але, насамперед, активних елементів навчального процесу (його учасників). При цьому важливими є два моменти. По-перше, технологія навчання детально описує систему дій не тільки вчителя, але й, насамперед, того, хто навчаються, - учня, студента. По-друге, вона забезпечує, гарантує при коректному застосуванні досягнення визначених результатів. Отже, структура технології навчання, або технологічна структура процесу навчання, є сукупністю способів педагогічної взаємодії, послідовне організація яких гарантує розв'язання педагогічних завдань, системою певних операцій, технічних дій і функцій учителів і учнів, згрупованих за основними етапами процесу навчання.

Таким чином, педагогічна технологія є сукупністю способів (методів, прийомів, операцій) педагогічної взаємодії, послідовна реалізація яких створює умови для розвитку учасників педагогічного процесу і передбачає його певний результат.

Однією з інноваційних педагогічних технологій, яка за своїми базовими характеристиками відноситься до продуктивних, -- це технологія інтерактивного навчання.

Визначення сутності педагогічної технології інтерактивного навчання необхідно почати з поняття інтерактивний метод. Метод у педагогіці визначається як спосіб цілеспрямованої взаємодії учителя й учнів для розв'язання педагогічних завдань, тобто для розвитку. У понятті «інтеракція» можна виділити дві складові: «інтер» -- між, «акція» -- посилена діяльність. Таким чином, інтерактивні методи можемо трактувати як способи цілеспрямованої міжсуб'єктної взаємодії учителя й учнів зі створення оптимальних умов для свого розвитку [9].

Ключовим поняттям, що визначає сутність інтерактивних методів, є взаємодія. Взаємодія розуміється як безпосередня міжособистісна комунікація, найважливішою особливістю якої визнається здатність людини «приймати роль іншого», уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню або група, і відповідно інтерпретувати ситуацію і конструювати власні дії. Педагогічна взаємодія -- це обмін діяльністю між педагогом і учнями, в якому діяльність одного обумовлює діяльність іншого (інших). Вона є процесом спільної діяльності викладача і учнів, атрибутами якого є:

· присутність учасників в єдиному часі і просторі, що створює можливість особистого контакту між ними;

· наявність спільної мети, очікуваного результату діяльності, який відповідає інтересам усіх і сприяє реалізації потреб кожного;

· планування, контроль, корекція і координація дій;

· розподіл єдиного процесу співпраці, спільної діяльності між учасниками;

· виникнення міжособистісних відносин.

Отже, інтерактивні методи - це посилена педагогічна взаємодія учасників педагогічного процесу через призму власної індивідуальності, особистого досвіду життєдіяльності. Це процес інтенсивної, міжсуб'єктної комунікації учителя і учнів (педагог -- суб'єкт власної професійної діяльності -- ставить у позицію суб'єкта освітньої діяльності учня). Інтерактивна педагогічна взаємодія характеризується високим ступенем інтенсивності спілкування її учасників, їхньої комунікації, обміну діяльністю, зміною і різноманітністю її видів, форм і прийомів, цілеспрямованою рефлексією учасниками своєї діяльності і взаємодії, що відбулася. Інтерактивна педагогічна взаємодія, реалізація інтерактивних педагогічних методів спрямовані на зміну, удосконалення моделей поведінки і діяльності учасників педагогічного процесу [13].

Можна виділити такі провідні ознаки й інструменти інтерактивної педагогічної взаємодії: полілог, діалог, мисленнєва діяльність, смислотворчість, міжсуб'єктні відносини, свобода вибору, створення ситуації успіху, позитивність і оптимістичність оцінювання, рефлексія тощо [2].

Полілог у педагогічному процесі є багатоголоссям, в якому можна почути голос кожного учасника педагогічної взаємодії. Інтерактивне навчання потребує багатостороннього типу комунікації, коли комунікаційні зв'язки виникають не тільки між учителем і учнями, а й між усіма школярами, а педагог стає рівноправним учасником навчальної діяльності. У процесі такої комунікації в учнів з'являється можливість поділитись своїми думками і почуттями в рамках певної теми, розповісти про свої висновки, вислухати думки не тільки викладача, а й однокласників.

Застосування багатосторонньої комунікації дозволяє включати до процесу навчання всіх учнів класу. Полілог -- це можливість кожного учасника педагогічного процесу мати свою індивідуальну точку зору з будь-якої проблеми і готовність висловити ці погляди, причому будь-яка думка, якою б вона не була, має право на існування. І ще один дуже важливий аспект полілогу в педагогічному процесі -- відмова від права на абсолютну істину і вчителя, і учнів, подолання конформізму в думках, що необхідно для продуктивної смислотворчості [10].

Діалог передбачає сприйняття учасниками педагогічного процесу самих себе як рівних партнерів, суб'єктів взаємодії. Діалог у педагогічному процесі -- це сприйняття учня педагогом як особистості, як індивідуальності; прийняття учня незалежно від його індивідуальних, статевих або вікових особливостей. Це ствердження чужого «Я» незалежно від поглядів, характеру; право кожного учасника педагогічної взаємодії бути самим собою, виражати себе в різноманітній діяльності, реалізувати свої потенції за своїм планом, за власною моделлю. Діалогічність спілкування вчителя і учнів передбачає їхнє уміння з повагою ставитись один до одного; взаємну допомогу при формуванні своєї думки, свого бачення проблеми, свого шляху рішення задачі [16].

Мисленнєва діяльність як сутнісна ознака інтерактивних методів полягає в організації інтенсивної розумової діяльності педагога і учнів. В інтерактивному навчанні вчитель не може транслювати у свідомість учнів готові знання, а має організувати їхню самостійну пізнавальну діяльність, проблемне навчання, самостійне виконання учнями різноманітних розумових операцій,, таких, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація тощо. Він мусить поєднувати різні форми організації розумової діяльності учнів (індивідуальну, парну, групову), забезпечуючи постійний процес обміну думками між учасниками педагогічної взаємодії [2].

Смислотворчість є процесом усвідомленого створення (творіння, побудови) учнями і вчителем нових для себе значень, змісту предметів і явищ оточуючої реальності в межах обговорюваної теми. Вона передбачає сприйняття учасниками педагогічного процесу навколишньої дійсності через призму своєї індивідуальності, вираження свого індивідуального ставлення до явищ і предметів життя, рефлексію значення з позицій своєї індивідуальності, розуміння і вміння пояснити іншим значення явища, що вивчається, або процесу, події, ситуації, що розглядається.

Свобода вибору учнів і педагога полягає в їхньому свідомому регулюванні і активізації своєї поведінки, педагогічної взаємодії, які сприяють оптимальному розвитку, саморозвитку. Це можливість прояву суб'єктами педагогічної взаємодії своєї здатності свідомого регулювання й активізації своєї поведінки; потреба в подоланні перешкод і труднощів; готовність і можливість самостійно діяти і взаємодіяти з ким-небудь; усвідомлена відповідальність за здійснюваний вибір.

Створення ситуації успіху полягає в цілеспрямованому педагогом комплексу зовнішніх умов, що сприяють отриманню тими, які вчаться, задоволення, радощі, прояву спектру позитивних емоцій і відчуттів. Успіх розглядається як мотив до саморозвитку, самовдосконалення [13].

Рефлексія є самоаналізом, самооцінкою учасниками педагогічного процесу своєї діяльності, взаємодії. Це актуалізація педагогом і учнями своїх знань, досвіду діяльності в тій або іншій педагогічній ситуації. Це їх потреба і готовність зафіксувати зміни стану розвитку, визначити причини таких змін, дати оцінку ефективності педагогічної взаємодії, що відбулася, створених педагогічних умов для свого розвитку [9].

Усі названі ознаки інтерактивної педагогічної взаємодії обумовлюють одна одну, інтегруються в єдиний комплекс атрибутів, що становлять змістовну і технологічну основу використання в педагогічному процесі інтерактивних методів.

Сукупність цих ознак і умов дозволяє говорити про принципову інноваційність педагогічної технології інтерактивного навчання у порівнянні з традиційними варіантами його організації. Тому широке його застосування в сучасній школі передбачає серйозну увагу до цього явища як з боку системи перепідготовки вчителів, так і з боку працівників педагогічних ВНЗ, оскільки тільки послідовна цілеспрямована робота з навчання вчителів дійсно допоможе їм опанувати цими сучасними підходами, які так важливі сьогодні, коли йде мова про формування принципово нового типу особистості -- людини інформаційного суспільства.

інтерактивний інноваційний технологія психологічний педагогічний

1.3 Психолого-педагогічні умови реалізації інтерактивного навчання

Застосування педагогом інтерактивних технологій навчання змінює звичну для учнів ситуацію навчання, характер його діяльності, ставить його в іншу позицію: учень перестає бути «пасивним глечиком», в який «вливають чергову порцію знань», а стає активним учасником навчання.

Отже існують необхідні для реалізації організаційно-педагогічні умови, без яких інтеракція або зовсім неможлива, або є неефективною. Реалізація інтерактивного навчання потребує від учителя створення певних умов, що надають інші можливості для організації навчального процесу. До таких умов відносяться:

· багатосторонній тип комунікації, що відтворюється у навчальному процесі;

· сприятлива, позитивна психологічна атмосфера в класі під час уроку;

· норми спільної праці, що виробляються вчителем разом з учнями;

· спеціальне розташування меблів:

· обладнання навчальної аудиторії і різноманітні матеріали, які педагог та учні можуть використовувати під час занять.

Необхідно зупинитися детальніше на аналізі цих аспектів діяльності вчителя, що дозволяють йому створити необхідні психолого-педагогічні умови для ефективного застосування інтерактивних технологій у навчальному процесі [22].

Інтерактивне навчання потребує багатостороннього типу комунікацій, коли комунікаційні зв'язки виникають не тільки між учителем і учнями, а й між усіма учнями, а педагог стає рівноправним учасником навчальної діяльності. Багатостороння комунікація характеризується полярністю і мінімальною сконцентрованістю на точці зору вчителя.

У процесі такої комунікації в учнів з'являється можливість поділитися своїми думками і почуттями в рамках певної теми, розповісти про свої висновки, вислухати думку не тільки вчителя, а й однокласників. Застосування багатосторонньої комунікації дозволяє включати в процес навчання всіх учнів класу. Учням треба частіше надавати можливість взаємодіяти один з одним і з більш досвідченими людьми, включаючи педагога [19].

Для успішного протікання такого навчального процесу необхідною є також ситуація відкритого зіткнення власних сумнівів і протиріч із сумнівами і протиріччями інших. Важливо, щоб розв'язання протиріч було засновано на паритетному діалозі між учнями і вчителем, між самими учнями з урахуванням їхніх інтересів, думок, поглядів і позицій [25].

Розпочати створення в класі сприятливої психологічної атмосфери педагог може вже з представлення учням програми майбутньої діяльності. При інтерактивному навчанні важливо, щоб, представляючи програму діяльності, учитель торкався не одного уроку, а показував перспективу при вивченні теми чи розділу.

Відкрита позиція педагога, ґрунтовне представлення програми майбутньої спільної діяльності сприяють зняттю напруги, дозволяють учням побачити перспективи власної діяльності, позбутися почуття невпевненості і страху перед майбутнім. Для реалізації такої позиції учителю бажано:

· на початку уроку ознайомити учнів з його цілями (тими результатами, яких він очікує від учнів наприкінці). Учні мають чітко зрозуміти, що від них вимагається. Це дозволить педагогу повернутись до результатів діяльності наприкінці уроку й проаналізувати разом з учнями рівень їхніх досягнень;

· ознайомити із завданнями використання кожної технології. Це необхідно для того, щоб в учнів не виникало почуття маніпуляції ними. У такому випадку учні ставляться до навчальної діяльності більш свідомо;

· розповісти учням, чому для вивчення цієї теми були обрані такі методи чи технологія. Важливо, щоб учні розуміли, що ця технологія слугує не для розваги, а допомагає їм краще розібратися в матеріалі, що вивчається, звернути увагу на деякі важливі аспекти, сприятиме набуттю потрібного досвіду;

· розкрити алгоритм проведення технології і розповісти про послідовність дій (надати пам'ятку діяльності). Учням необхідно бачити перспективу власної діяльності, знати її етапи і готуватися до них;

· відповісти на запитання учнів. Часто технологія передбачає різноманітну діяльність учнів, яка регламентується певними правилами, які учням важко утримати у своїй увазі. Бажано після знайомства з алгоритмом відповісти на всі їхні питання. Це дозволяє уникнути непорозумінь безпосередньо в момент роботи в технології [18]. На ефективність навчальної діяльності впливають різні чинники, у тому числі і емоційне благополуччя учнів та педагога. Діагностика емоційного стану учнів допоможе вчителю виявити проблеми і труднощі в соціально-психологічному аспекті, вибудувати свою діяльність з урахуванням її результатів. Подоланню деяких труднощів сприятиме встановленню правил поведінки чи норм роботи на уроці, які вимагає реалізація моделі інтерактивного навчання. Перш за все, необхідно встановити такі норми, які дозволили б організувати спільну діяльність учнів, створити атмосферу комфорту і безпеки. Прикладом таких найпростіших правил можуть бути:

· не оцінювати висловів один одного;

· говорити тільки від себе;

· конструктивно ставитися до висловів інших;

· приходити вчасно;

· говорити по черзі, коротко, не перебиваючи інших;

· бути позитивним і активним.

Визначення норм роботи відбувається в процесі спільної (педагога й учнів)

діяльності. Якщо правила будуть прийняті та усвідомлені учнями як свої особисті, це гарантує їхнє дотримання у навчальній аудиторії незалежно від того, присутній там педагог чи ні. Крім того, під час визначення вчитель має можливість запропонувати класу норми та ті пункти, виконання яких він вважає обов'язковим [19]. Правила поведінки і роботи, вивішені в кабінеті, також є частиною педагогічних умов для реалізації моделі інтерактивного навчання. Усе, що знаходиться в учбовій аудиторії (обладнання, меблі тощо), може допомогти викладачу організовувати простір для інтерактивної діяльності учнів [17]. Не обов'язково всі навчальні приміщення повинні бути оснащені найсучаснішою технікою або мати необмежені ресурси навчальних матеріалів. Цей простір можуть конструювати як педагоги, так і учні, використовуючи різні засоби, які забезпечують освітню діяльність або є її результатами (плакати з програмою з предмета; листи з результатами групової роботи або мозкового штурму; навчальні матеріали, зроблені педагогом; різні речі, предмети, листівки, виготовлені учнями). Коли учні потрапляють до аудиторії, в якій багато створених ними на попередніх заняттях матеріалів, вони мов би «занурюються» у цей простір, поступово включаються у навчальну діяльність [22]. Застосування технологій інтерактивного навчання припускає наявність різних способів розміщення меблів у класі. Серед таких схем можна вибілити наступні:

· «Коло» (учні розміщуються без столів на стільцях по колу, учитель сідає в коло разом з учнями);

· «Дискусійний клуб» (учні розміщуються малими групами (4--5 осіб) навколо декількох столів. Між столами є вільний простір для пересування);

· «Буква «П» (столи, за якими сидять учні, зсунуті і створюють букву «П». Учительський стіл стоїть між «ногами» букви);

· «Прямокутник» (усі учні сідають за одним великими прямокутним столом по чотири його боки. Учитель сидить разом з учнями).

Кожна з запропонованих форм розташування меблів має свої переваги і недоліки. Проте обирати форму розташування меблів потрібно, виходячи з того, яким є завдання уроку і передбачувані методи та технології його проведення [25]. Підводячи підсумки необхідно зауважити, що реалізація описаних умов є абсолютно обов'язковою під час застосування інтерактивних технологій навчання. У цьому переліку немає головних чи другорядних умов. Вони всі однаково важливі. Якщо ж учитель вирішує застосовувати поруч х пасивною та активною моделями навчання ще й інтеракції, варто звернути увагу на ті положення, які можуть зробити такий варіант організації діяльності дійсно ефективним і значною мірою полегшити його роботу.

Розділ 2. Викладання за інтерактивними технологіями

2.1 Структура інтерактивного уроку

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії усіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють та здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, фасілітатор, який ніколи не «замикає» навчальний процес на собі. Отже, застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку.

Як правило, структура таких занять складається з п 'яти елементів: з мотивації (не більше 5 % часу заняття); з оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів (не більше 5 % часу заняття); з надання необхідної інформації (10--15 % часу); з інтерактивної вправи--центральної частини заняття (45--60% часу на уроці); з підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку (до 20% часу) [26].

Метою етапу мотивації є фокусування уваги учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Кожна тема, може реально вважатися засвоєною, якщо вона стала основою для розвитку в особистості суб'єкта пізнання власних новоутворень: у його свідомості, в емоцій-но-ціннісній сфері тощо. Отже, суб'єкт навчання має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що і навіщо він зараз буде робити. Без виникнення цих внутрішніх підвалин: мотивів учіння і мотивації навчальної діяльності, не може бути ефективного пізнання. З цією метою можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, подив, інтерес до змісту знань та процесу їхнього отримання, підкреслюють парадоксальність явищ та подій. Це може бути і коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрація наочності. Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв'язання певних проблем [11].

Мета наступного етапу -- оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів -- забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку і чого від них чекає вчитель. Часто буває доцільно долучити до визначення очікуваних результатів усіх учнів.

Формулювання результатів інтерактивного уроку для сприяння успішності навчання учнів, має відповідати таким вимогам:

· висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бути сформульованим таким чином: «Після цього уроку учні зможуть...»;

· чітко відбивати рівень навчальних досягнень, який очікується в результаті уроку. Результати мають бути сформульовані за допомогою відповідних дієслів, наприклад, формування знань і предметних та інших умінь і навичок учнів передбачають, що вони будуть здатні: пояснювати, визначати, характеризувати, порівнювати, відрізняти, дискутувати, аргументувати думку, дати власну оцінку, проаналізувати тощо; в емоційно-ціннісній сфері: сформульовувати та висловлювати власне ставлення до..., пояснювати своє відношення до...;

· формулюватись так, щоб було зрозуміло, як можна оцінити такі результати, коли вони будуть досягнуті, наприклад: якщо після уроку учні вмітимуть «пояснювати суть явища та наводити приклади подібних явищ» -- це легко перевірити і виміряти в оціночних балах, врахувавши, наприклад, точність і повноту пояснення та кількість прикладів, які були наведені;

· бути коротким, ясним і абсолютно зрозумілим і для учнів, і для самого учителя, і для батьків учнів, і для інших педагогів, і для директора школи або завуча, який має перевіряти урок з погляду на те, чи досяг він очікуваних результатів [3].

Правильно сформульовані, а потім досягнуті результати - це гарантія успіху. Оптимальною є ситуація, коли учень розуміє не тільки те, того він досяг, а й те, чого він має досягти на наступному уроці, чого він взагалі хоче від цього предмета для свого життя. Тому в цій частині інтерактивного уроку вчитель має:

· назвати тему уроку або попросити когось з учнів прочитати її;

· якщо назва теми містить нові слова або проблемні питання, звернути на це увагу учнів;

· попросити когось з учнів оголосити очікувані результати за текстом посібника або за вашим записом на дошці, зробленим заздалегідь, пояснити необхідне, якщо йдеться про нові поняття, способи діяльності тощо;

· нагадати учням, що наприкінці уроку він буде перевіряти їх. Якщо це важливо, треба також пояснити учням, як оцінюватимуться їхні досягнення в балах [28].

Наступним етапом є надання необхідної інформації. Його мета-- дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання шляхом інтерактивної взаємодії, але за мінімально короткий час. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, перевірка домашнього завдання, опанування інформацією за допомогою технічних засобів навчання або наочності. Для економії часу на уроці і для досягнення максимального ефекту уроку можна подавати інформацію для попереднього домашнього вивчення. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування [27].

Основним етапом уроку є його інтерактивна частина, яка передбачає застосування педагогом 1--3 інтерактивних технологій, що відбираються залежно від очікуваних результатів. Саме вони мають забезпечити досягнення мети уроку. Кожна з послідовно застосованих технологій може бути названа інтерактивною вправою. Порядок і її регламент проведення містять:

1) інструктування: учитель розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій і час на виконання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам (2--3 хв);

2) об'єднання в групи, розподіл ролей (1--2 хв), інші технічні дії учнів (розташування меблів, підготовка обладнання й ін.);

3) виконання завдання: на цьому етапі викладач виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання у співпраці один з одним (5 - 15 хв);

4) презентацію результатів виконання вправи (3 - 15 хв);

5) рефлексію результатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягаються шляхом їхнього спеціального колективного обговорення або за допомогою інших прийомів (5 - 15 хв) [11].

Рефлексія є природним невід'ємним і найважливішим компонентом інреактивного навчання на уроці. Рефлексія здійснюється в різних формах: у вигляді індивідуальної роботи, роботи в парах, групах, дискусії, у письмовій та усній формі. Вона завжди містить декілька елементів: фіксацію того, що відбулось, визначення міркувань та почуттів щодо отриманого досвіду, плани на майбутній розвиток [28].

Подібні завдання ставить і останній елемент структури уроку -- підбиття підсумків (рефлексія уроку). Підсумки є найважливішою частиною інтерактивного уроку. Функції цього етапу уроку: прояснити зміст опрацьованого; співставити реальні результати з очікуваними; проаналізувати, чому відбулося так чи інакше; зробити висновки; закріпити чи відкоригувати засвоєння; намітити нові теми для обміркування; установити зв'язок між тим, що вже відомо і тим, що знадобиться вивчити, чому навчитись у майбутньому; скласти план подальших дій. Мета рефлексії--згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності: її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримані результати тощо.

Проведення рефлексії на уроці проходить за такими етапами:

* зупинка дорефлексійної діяльності. Всяка попередня діяльність має бути завершена чи призупинена. Якщо виникли труднощі у розв'язанні проблеми, то після рефлексії її розв'язання може бути продовжене;

* відновлення послідовності виконаних дій. Усно чи письмово відтворюється все, що зроблено, у тому числі й те, що на перший погляд здається дріб'язковим;

* вивчення відтвореної послідовності дій з точки зору її ефективності, продуктивності, відповідності поставленим задачам тощо. Параметри для аналізу рефлексійного матеріалу вибираються із запропонованих учителем;

* виявлення і формулювання результатів рефлексії. Може бути виявлено декілька видів таких результатів: предметна продукція діяльності -- ідеї, пропозиції, закономірності, відповіді на питання, тощо; способи, які використовувались чи створювались у ході діяльності; гіпотези стосовно до майбутньої діяльності [26].

Очевидно, що ключовою функцією підсумків уроку буде повернення до результатів навчання і можливість переконати, що учні їх досягли. Дотримання вимог до структури та складових інтерактивного уроку є обов'язковою умовою успіху інтерактивного навчання.

2.2 Введення нового матеріалу на інтерактивному занятті

У традиційному навчанні найбільш поширеними методами організації засвоєння учнями нових знань є пояснення, розповідь учителя в основній школі й лекція -- у старшій. На перший погляд, ці методи не можуть бути віднесені до активних чи інтерактивних.

Основним завданням лекції є передача учням готових знань, яка не створює умов для виникнення в них сумнівів і питань. Саме таку лекція називається традиційною. Вона має низку обмежень [13].

Насамперед, під час лекції найбільша активність проявляється вчителем, який прагне передати учням певну кількість інформації, а завдання тих, хто навчається, зводиться до конспектування. Це призводить до одноманітної поведінки учнів на лекції: вони тільки слухають і записують. Головна проблема такої лекції -- відсутність часу на осмислення, обговорення інформації, що надходить. Одноманітність діяльності призводить до зниження концентрації уваги учнів на навчальному матеріалі.

Лекція передбачає виклад великого обсягу матеріалу. Тому учні відчувають ускладнення, пов'язані з великою кількістю інформації. Частіше за все це невміння виділяти головне, ставити чи відповідати на питання, критично ставитись до сказаного, написаного тощо [21].

Використання лекції ускладнює отримання зворотного зв'язку від учнів і здійснення контролю вчителем.

Можна наводити ще багато аргументів як «за», так і «проти» цього методу навчання, однак він продовжує використовуватись у навчальному процесі, й обійтись без нього неможливо. Отже, бажано подолати слабкі сторони традиційної лекції, «вписавши» її в інтерактивну модель навчання [4].

Російський дослідник М. Шевандрін, наприклад, вважає, що для трансляції інформації треба застосовувати активну лекцію. До її різновидів він відносить: лекцію-бесіду, або діалог з учнями, лекцію з елементами дискусії, лекцію з інтенсивним зворотним зв'язком; лекцію-консультацію тощо [18].

Зробити лекцію активним і навіть інтерактивним методом навчання можливо. І серед таких методів представлення нового матеріалу можуть бути:

Метод «Керована лекція»

Цей метод дозволяє: викласти новий матеріал; навчити учнів вибірково підходити до інформації, виділяти головне; активізувати діяльність учнів під час викладу нового матеріалу.

При підготовці лекції учитель має розділити навчальний матеріал на логічно завершені частини. Виклад однієї частини матеріалу не має перевищувати 5 хв. Процедура викладу може тривати 25--30 хв і складатись з кількох частин: вступної, основної і заключної.

Вступна частина містить: оголошення вчителем теми, плану лекції, пояснення учням алгоритму діяльності на уроці. Педагог просить учнів уважно слухати і виділяти головне в його розповіді, не записуючи в зошит.

Основна частина: учитель викладає першу частину матеріалу. Можливе використання наочних посібників і технічних засобів навчання залежно від теми заняття. Учні слухають його і не роблять ніяких записів. Після 5 хв викладу педагог зупиняється і пропонує їм записати основні положення з його розповіді. Це займає З--4 (5--10) хв Потім продовжується виклад. Така процедура може повторюватись кілька разів.

Заключна частина: протягом решти часу на уроці організовується робота учнів у малих групах або в парах з метою повторення матеріалу лекції і корегування записів. Потім засвоєння матеріалу може перевірятись за допомогою тестів, фронтальної бесіди, порівняння їх з текстом підручника тощо.

Бажано звертати особливу увагу на: чіткість пояснень учням правил роботи; планування роботи в групах після закінчення викладу й чіткий інструктаж до неї; планування стратегії оцінювання результатів навчальної діяльності учнів [6].

Метод «Лекція з паузами»

Цей метод дозволяє: викласти новий матеріал; активізувати пізнавальну діяльність учнів; підтримувати зворотний зв'язок з учнями, фіксувати їхні ускладнення, надавати допомогу і забезпечувати корекцію засвоєння матеріалу.

При підготовці лекції учитель має розділити навчальний матеріал на логічно завершені частини і розробити завдання для учнів, які вони будуть виконувати в паузах між викладом. Виклад однієї частини матеріалу займає 10--12 хв з урахуванням того, що учні конспектують матеріал лекції, а виконання завдань після кожної частини -- 3--5 хв (плюс перевірка результатів виконання завдання ще до 5 хв). Завдання можуть виконуватись як індивідуально, так і в парах або трійках. Уся лекція може займати 40-45 хв і складатись з 2-3 етапів викладу матеріалу і пауз.

Вступна частина містить: оголошення вчителем теми, плану лекції, пояснення учням алгоритму діяльності на уроці.

Основна частина: учитель викладає першу частину матеріалу. Можливе використання наочних посібників і технічних засобів навчання залежно від теми заняття. Потім викладач робить паузу і пропонує учням виконати завдання, пов'язане з матеріалом, що викладався. Після перевірки його виконання він повертається до викладу. Завдання можуть бути такими: сформулювати (підкреслити в конспекті) два основних положення з викладу вчителя, а потім порівняти їх у парах, або записати положення, що добре зрозумілі, та ті, що потребують уточнення.

Заключна частина: після закінчення викладу вчитель може запропонувати учням поставити питання до матеріалу лекції, презентувати їх класу. Інші учні намагаються дати відповіді. Тільки якщо немає тих, хто може відповісти, це може зробити педагог [13].

Метод «Лекція за участю учнів»

Цей метод дозволяє: активізувати розмову та пізнавальну діяльність учнів; створити умови для творчості і самостійності учнів; надати учням можливість стати головним суб'єктом навчання. побачити різноманітність думок і уявлень про тему лекції й організувати роботу з її створення; залучити учнів з різним рівнем підготовки з певного предмета, організувати роботу з їхнім досвідом і знаннями.

Підготовка до лекції починається на попередньому уроці і потребує 20--25 хв. Викладач оголошує тему лекції, потім зауважує, що в нього ще не повністю готовий план лекції і пропонує учням взяти участь у його розробці. Він роздає кожному учневі по два аркуші паперу (половина аркуша А-4) і пропонує написати на кожному аркуші по одному питанню, яке бажано, на його думку, висвітлити в лекції.

Потім викладач просить учнів по черзі вийти до дошки, прочитати свої записи і прикріпити аркуші на дошку. Аркуші, близькі за змістом, розміщуються поряд (або один під одним). Таким чином створюються кілька груп аркушів, і кожна група буде об'єднана спільним змістом. Учитель може також записати і повісити свої аркуші з пропозиціями.

Після того як усі аркуші будуть розміщені на дошці, педагог пропонує структурувати групи карток у певній послідовності і дати кожній групі назву, формулюючи її як пункт лекції. Для цього педагог може взяти на себе роль фасілітатора дискусії з класом протягом 10--12 хв. Можна замість цього організувати роботу малих груп, які візьмуть на себе розробку варіантів плану лекції протягом 5--10 хв з наступною презентацією результатів їхньої роботи протягом 10--І5хв. Потім підводиться загальний підсумок роботи всіх груп.

На наступному уроці вчитель читає лекцію, побудовану за виробленим усіма учнями планом, або учитель може попросити учнів підготувати виклад частини матеріалу (зазвичай це потребує додаткової зустрічі з учнями і погодження змісту).

Учителю треба звернути увагу на таке:

· вирішити для себе, що може дати учням такий метод роботи;

· план є важливою частиною лекції, тому необхідно чітко уявити спосіб його складання;

· треба чітко продумати порядок дій і намагатись максимально скоротити витрати часу при підготовці учнів до роботи (наприклад, на отримання паперу тощо);

· таку лекцію бажано проводити з учнями, які вже мають досвід лекційної роботи [6].

Отже, при використанні інтерактивних технологій на уроці не обов'язково застосовувати спеціальні методи та вправи, можна сміливо використовувати традиційні методи навчання, трішки їх удосконаливши, підігнавши під завдання, які поставлені.

2.3 Оцінка діяльності учнів за інтерактивними технологіями

Одне з питань, які найчастіше задають вчителя: «Як використовуючи інтерактивні технології, оцінити діяльність учнів?» На перший погляд, достатньо було, відповідаючи на нього, описати нові прийоми оцінювання, проте при застосуванні цієї технології не можна зводити оцінювальну діяльність педагога тільки до сукупності певних прийомів і методів. Така діяльність є системою, яка складається з взаємозв'язаних компонентів. Структура такої системи вдало представлена американським педагогом Б. Міллером. У скороченому й адаптованому до української освітньої традиції вигляді вона може бути представлена таким чином.

Структура оцінювальної діяльності педагога:

Визначання мети (завдань) оцінювання: навіщо потрібна оцінка.

Вибір терміну оцінювання відповідно до навчальної програми: як правильно вибрати такий проміжок часу, за який учні можуть чогось навчитись і набути певних знань.

Визначення очікуваних результатів: що вчитель хоче, щоб знали учні.

Формулювання критеріїв і стандартів: як вчитель може дізнатися, що учні справді досягли передбачуваних вчителем навчальних результатів, що для нього є критерієм, зразком добре виконаної діяльності учнів.

Вибір прийомів перевірки (контролю) знань і вмінь: які прийоми вчитель має обрати, щоб переконатись у тім, що учні досягли запланованих результатів уроку або засвоєння теми [24].

Інтерактивне навчання, особливо в контексті компетентнісного підходу, на відміну від традиційного, змінює завдання оцінювальної діяльності вчителя. Крім контролю за засвоєнням знань оцінювання здійснюється ще й для того, щоб:

· перейти від перевірки знань і невеликої кількості пізнавальних умінь до оцінювання широкого спектра вмінь, зокрема соціальних, комунікативних тощо, необхідних для життя людини (наприклад, здатності спільно працювати і приймати рішення, висловлювати обґрунтовані думки, вміння слухати, розв'язувати конфлікти, застосовувати знання в реальних життєвих ситуаціях);

· дати учням можливість демонструвати свою здатність обдумувати і вирішувати дискусійні питання та проблеми;

· оцінювати виконання учнями складних колективних завдань, наприклад: розв'язання проблем і прийняття рішень;

· оцінювати старанність, яку учні вкладають у співпрацю, їхнє прагнення допомагати один одному в роботі. Завдяки цьому школярі самі навчаються, впорядковують і структурують свої знання;

· повністю оцінити всі навчальні досягнення учнів, які є результатом їхньої інтерактивної взаємодії.

Такі завдання потребують змін у позиції учня в оцінювальній діяльності. Інтерактивне навчання потребує розвитку самооцінної діяльності учнів, яка передбачає побудову та аналіз відповідної особистої діяльності, міркування про якість роботи і про те, як її можна підвищити [30].

Отже, за інтерактивного навчання в оцінюванні беруть участь усі суб'єкти навчального процесу. Важливого значення набувають самооцінка учнів та зворотний зв'язок під час навчання. Оцінювання здійснюється не тільки з метою відстеження просування учнів у знаннєвому просторі, а й розвитку вмінь, навичок, емоційно-ціннісних орієнтацій учнів [14].

Очевидно, що це одне зі спеціальних завдань учителя. Існують умови ефективного розвитку самооцінюваня учнів:

· Розробка вчителем для кожного конкретного випадку чітких критеріїв (еталонів) оцінювання.

· Створення необхідної психолопчної налаштованості учнів на аналіз своїх результаті. Тут важло також пам'ятати про вплив оцінки вчителя на уч-нів, тому самооцінювання мае завжди передувати оцінюванню вчителя.

· Учням мають бути відомі критерії оцінювання, щоб вони могли самостійно зіставити з ними свої результати, зробивши при цьому свої висновки про ефективність роботи.

· Складання учнями особистої програми діяльності на наступний етап навчання з урахуванням отриманих результатів [23].

Самооціцнювання може бути організоване за допомогою певних прийомів. Наприклад, після виконання письмової роботи учням пропонують у зошиті оцінити її якють за критеріями: правильність, повнота викладу, охайнють і виставити оцінки в балах. Під час перевірки роботи учня вчитель здійснюе аналогічну діяльнють: якщо він погоджуеться з оцінкою учня, то обводить його оцінку, якщо -- ні, ставить свою, коментуючи її усно або письмово. Так відбувавться процес погодження оцінок [29].

Щодо вибору терміну оцінювання, то на інтерактивних уроках вчителеві треба приділяти більше уваги поточному оцінюванню роботи учня під час уроку (а також оцінювання домашніх робіт). Діагностична і класифікаційна цінність такого «м'якого оцінювання» є важливою на інтерактивних уроках. Слід також дбати про те, щоб оцінювання не заважало самому процесу навчання: воно має виконувати допоміжну функцію, а не бути окремою приоритетною й найважливішою функцією вчителя [14].

Визначення вчителем очікуваних результатів засвоєння змісту освіти передбачає з'ясування таких питань:

· які знання учні мають засвоїти і на якому рівні;

· якими вміннями, навичками вони повинні оволодіти;

· які ставлення, ціннісні орієнтації можуть сформувати.

Російський педагог Г. Ксензова звертає увагу на два типи критеріїв, які використовують педагоги в процесі оцінювання: соціальні та індивідуальні. Соціальними критеріями виступають соціальні норми, загальнозначущі порівняння та еталони, наприклад: учитель оцінює результат учня з погляду встановленої норми, єдиного стандарту; учитель порівнює дії й навчальний результат одного учня з аналогічним результатом іншого або всіх учнів класу.

Безумовно, сама можливість порівняти результати навчання учня за затвердженим еталоном дуже важлива для вчителів, самих учнів і їхніх батьків. Проте треба пам'ятати, що в такому разі оцінюють тільки наявні знання й уміння учня і не враховують раціональність його навчальної діяльності, старанності, зусиль, внутрішнього стану тощо. Тому використання педагогом в оцінювальній діяльності тільки соціальне орієнтованих критеріїв має свої слабкі сторони. Насамперед це часто спричинює зниження в учнів інтересу до навчання, а також рівня вдумливого ставлення до матеріалу, що вивчається, способів отримання й перевірки знань.

Якщо ж учитель застосовує індивідуальні критерії, результат, отриманий учнем сьогодні, він порівнює з його минулими результатами і тим самим виявляє динаміку його розвитку. Акцент він робить на процесі і результатах навчальної діяльності. Саме така стратегія оцінювання створює реальні умови для прогресу в розвитку особистості учня. Індивідуальне оцінювання можна забезпечити, застосовуючи разом з оцінюванням у рамках шкали оцінок-балів описове (словесне) оцінювання, яке дає змогу в кращий спосіб передати учням та їхнім батькам інформацію про досягнення та труднощі учня, спосіб і результати його роботи. Важливим способом індивідуального оцінювання виступає й самооцінка [29].