Українська Академія Наук

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська Академія Наук

академія наука установа національний

Національна академія наук України (НАНУ) - вища наукова установа України з самоврядною організацією. НАНУ об'єднує дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів, а також всіх наукових працівників, що працюють у її наукових установах, здійснюючи дослідження у галузі природничих, гуманітарних, суспільних та технічних наук. На кінець 2007 року в НАН України працювало 43349 співробітників, з них 19024 - науковці. Керівні органи НАН України перебувають у Києві.

Назва Академії неодноразово зазнавала змін. У 1918-1921 рр. вона іменувалася Українська академія наук (УАН), з 1921 по 1936 р. - Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936-1991 рр. - Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993 р. - Академія наук України, а з 1994 р. - Національна академія наук України.

Ініціатива її заснування вийшла від Українського Наукового Товариства в Києві в квітні 1917 р., але здійснили її щойно за Української Держави (1918): на пропозицію міністра освіти та мистецтва М. Василенка створили спеціальну комісію, яка від 9 липня до 17 вересня 1918 р. виробила законопроект про заснування УАН, затверджений гетьманом П. Скоропадським 14 листопада 1918 р. Згідно зі статутом Академія мала 3 відділи:

історико-філологічний,

фізико-математичний,

соціально-економічний.

Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукр. характер УАН: її дійсні члени могли бути не тільки громадяни Укр. Держави, але й українські вчені Західної України (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних.

Першими академіками були призначені (14 листопада 1918 р.) історики Д. Багалій та О. Левицький, економісти М. Туган-Барановський та В. Косинський, сходознавці А. Кримський та М. Петров, лінгвіст С. Смаль-Стоцький, геологи В. Вернадський та П. Тутковський, біолог М. Кащенко, механік С. Тимошенко, правознавець Ф. Тарановський. Установче спільне зібрання 27.11.1918 обрало президентом УАН В. Вернадського, а неодмінним секретарем - А. Кримського. Офіційне відкриття УАН відбулося 14 листопада 1918 р.

Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та ін. установ академії. У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів - історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку.

Згодом президентами Академії обиралися М.П. Василенко (1921-1922), О.І. Левицький (1922), В.І. Липський (1922-1928), Д.К. Заболотний (1928-1929), О.О. Богомолець (1930-1946), О.В. Палладін (1946-1962), Б.Є. Патон (з 1962 року).

Перші роки після приходу більшовиків

УАН у 1919-1923 pp. Захопивши Київ, більшовики 11 лютого 1919 р. оголосили декрет про структуру та фінанси УАН. В радянські часи, цілковито замовчуючи попередню діяльність УАН, цю дату називали початком її існування, а більшовиків - засновниками УАН. Після короткотермінового перебування Києва під денікінцями, по поверненні більшовиків, у грудні 1919 р. В. Вернадський подав у відставку, і президентом УАН став О. Левицький (1919-1921). За цих років співробітники УАН жили у важких матеріальних умовах, тоді ж вона зазнала перших репресій. Обраного 1921 року президентом УАН М. Василенка влада не затвердила, а 1923 року його заарештовано і 1924-го засуджено на ув'язнення (пізніше амністовано). УАН одержала у користування садибу пансіону графині Левашової у Києві (тепер приміщення Президії НАН України).

Декретом від 14 червня 1921 р. Рада Народних Комісарів УСРР схвалила «Положення про Українську Академію наук», згідно з яким Академія визнавалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася наркомату освіти. Академію було перейменовано УАН на ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук), чим підкреслювала її значення також для укр. земель під Польщею, Румунією й Чехословаччиною та декларувала намір об'єднати в рамках однієї організації наукову інтелігенцію всіх українських земель. Того ж року до УАН приєднано Київську Археографічну Комісію й Українське Наукове Товариство у Києві, які припинили самостійне існування. Від 1920 року до початку 1930-х років окремо діяло при І відділі Історичне Товариство Нестора Літописця. УАН підпорядкували також Всенародну Бібліотеку в Києві (заснована 1918 року під назвою Національна Бібліотека Української Держави, тепер - Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського); 1922 року ВУАН було передали друкарню Києво-Печерської Лаври. Відносини ВУАН з керівництвом були напруженими, оскільки вчені не бажали коритися диктату. Зв'язки із західноукраїнськими вченими швидко зійшли нанівець, тому що СРСР відгородився від оточуючого світу «залізною завісою».

Після історика Ореста Левицького президентом став ботанік Володимир Липський (1922-1928). З переходом до НЕПу бюджет ВУАН у твердій валюті було обмежено і число співробітників значно скоротили: на 1922 р. - до 149 осіб, 1923 р. - до 118. Але ВУАН мала значне число нештатних співробітників, які працювали здебільшого безкоштовно (1921 - понад 1 000). Протягом 1919-30 років було обрано 103 академіки ВУАН. У 1924-25 роках Академія вперше провела вибори іноземних членів, але їх не затвердив нарком освіти.

У 1920 роках у ВУАН існували три відділи - історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. У першому з них плідно працювали Інститут української наукової мови, Етнографічна та Археографічна комісії. З 1921 організовано Археологічний інститут. У фізико-математичному працювала найбільша кількість академічних кафедр - 30. На світовому рівні проводилися дослідження на кафедрах прикладної математики (Г. Пфейффер), математичної фізики (М. Крилов), експериментальної зоології (І. Шмальгаузен) та ін. У соціально-економічному відділі особливо плідно працювала перша у світі науково-дослідна установа з проблем демографії - Демографічний інститут під керівництвом М. Птухи. У 1920 почали виходити «Записки відділів Академії».

Період українізації та початок репресій

Розвиток ВУАН у 1924-1930 рр. Більшого розмаху набрала праця ВУАН з початком українізації і поверненням М. Грушевського з еміграції (1924). Обраний дійсним членом ВУАН, він очолив її кафедру нової історії України, Історичну Секцію з численними комісіями, а також Археографічну Комісію.

Персонал ВУАН зріс у 1924 р. до 160 осіб

Протягом 1920-их років головну роль у діяльності ВУАН відігравав Історико-Філологічний Відділ (І). На 1927-1928 рр. він мав такі кафедри: історико-філологічна (керівник А. Кримський), історії української мови (Є. Тимченко), укр. усної словесности (А. Лобода), історії новітнього укр. письменства (С.Єфремов), давнього укр. письменства (В. Перетц), давньої історії українського народу (Д. Багалій), новітньої історії українського народу (М. Грушевський), іст. географії (О. Грушевський), візантологи (Ф. Мищенко), історії укр. мистецтва (О. Новицький). Крім того, 1928 року І Відділ мав 39 комісій, інститутів, комітетів і музеїв. При І Відділі були такі наук. товариства: Історичне Товариство Нестора Літописця, Історико-Літературне Товариство, Товариство дослідів української історії, письменства і мови в Ленінграді та інші. Серед серійних видань І Відділу були: «Записки Історико-Філологічного Відділу» (І-XXVII; 1919-1930); наук. журнал «Україна» за ред. М. Грушевського (1924-1930); «Науковий Збірник» Історичної Секції як продовження «Записок» Українського Наукового Товариства в Києві, за ред. М. Грушевського (XIX-XXXII; 1924-1929); науковий щорічник «Первісне громадянство», кн. І-IV (1926-1930) за ред. К. Грушевської; «Етнографічний Вісник» за ред. А. Лободи і В. Петрова (1-8; 1925-1929), збірник «За сто літ» за ред. М. Грушевського (І-VI; 1927-1930). Загалом у 1923-1931 рр. з'явилися 111 нумерованих збірників.

Михайло Грушевський очолював історичні установи ВУАН в 1924-1931 рр.

Заходами І Відділу видано низку капітальних історичних праць, зокрема: «Нарис історії України на соц.-екон. ґрунті» (І; 1928), «Нарис укр. історіографії» (І-II; 1923-1928), «Укр. мандрований філософ Г. Сковорода» (1926) та ін. Д. Багалія; «З примітивної культури» (1924) й «Укр. народні думи» (1927) К. Грушевської; М. Грушевський продовжував публікувати дальші томи «Історії України-Руси» й «Історії укр. літератури»; С.Єфремов видав низку монографій, присвячених укр. літературі XIX ст., А. Кримський опублікував серію сходознавчих праць, серед них: «Історія Персії та її письменства» (1934), «Історія Туреччини» (І-II; 1924-1927), та ін., часто у співпраці з ін. авторами; ювілейні збірники, особливо на пошану Д. Багалія (1927) і М. Грушевського (1928-1929). Історико-Філологічний Відділ перевидав «Словник української мови» Б. Грінченка (1927-1928, до літери Н), почав видавати «Рос.-укр. словник» за гол. ред. А. Кримського (1927-1928, доведений до літери П включно), видав 22 термінологічні словники.

Фізико-математичний відділ (II) включав тех. і мед. кафедри, Інститут тех. механіки, Комісію по вивченню природних багатств України. Зокрема до його складу входили кафедри: геології (П. Тутковський), прикладної математики (Д.Ґраве), прикладної фізики (Б. Срезневський), математичної фізики (М. Крилов), чистої математики (Г. Пфейфер), біології с.-г. рослин (Є. Вогчал), ботаніки (В. Липський), експериментальної зоології (І. Шмальгаузен), хімії (В. Плотников), хімічної технології (В. Шапошников), народного здоров'я (О. Корчак-Чепурківський), клінічної медицини (Ф. Яновський). До II Відділу належало 19 наукових інституцій, зокрема Геологічне Товариство, Ботанічне Товариство, Інститут Технічної Механіки, Акліматизаційний сад, Мікробіологічний інститут й ін. II Відділ видавав: «Записки Фізико-Математичного Відділу» (тт. І-IV; 1928-1929), «Зоологічний Журнал», «Український Ботанічний Журнал», «Геологічні Вісті».

Заходами І Відділу видано низку капітальних історичних праць, зокрема: «Нарис історії України на соц.-екон. ґрунті» (І; 1928), «Нарис укр. історіографії» (І-II; 1923-1928), «Укр. мандрований філософ Г. Сковорода» (1926) та ін. Д. Багалія; «З примітивної культури» (1924) й «Укр. народні думи» (1927) К. Грушевської; М. Грушевський продовжував публікувати дальші томи «Історії України-Руси» й «Історії укр. літератури»; С.Єфремов видав низку монографій, присвячених укр. літературі XIX ст., А. Кримський опублікував серію сходознавчих праць, серед них: «Історія Персії та її письменства» (1934), «Історія Туреччини» (І-II; 1924-1927), та ін., часто у співпраці з ін. авторами; ювілейні збірники, особливо на пошану Д. Багалія (1927) і М. Грушевського (1928-1929). Історико-Філологічний Відділ перевидав «Словник української мови» Б. Грінченка (1927-1928, до літери Н), почав видавати «Рос.-укр. словник» за гол. ред. А. Кримського (1927-1928, доведений до літери П включно), видав 22 термінологічні словники.

Фізико-математичний відділ (II) включав тех. і мед. кафедри, Інститут тех. механіки, Комісію по вивченню природних багатств України. Зокрема до його складу входили кафедри: геології (П. Тутковський), прикладної математики (Д.Ґраве), прикладної фізики (Б. Срезневський), математичної фізики (М. Крилов), чистої математики (Г. Пфейфер), біології с.-г. рослин (Є. Вогчал), ботаніки (В. Липський), експериментальної зоології (І. Шмальгаузен), хімії (В. Плотников), хімічної технології (В. Шапошников), народного здоров'я (О. Корчак-Чепурківський), клінічної медицини (Ф. Яновський). До II Відділу належало 19 наукових інституцій, зокрема Геологічне Товариство, Ботанічне Товариство, Інститут Технічної Механіки, Акліматизаційний сад, Мікробіологічний інститут й ін. II Відділ видавав: «Записки Фізико-Математичного Відділу» (тт. І-IV; 1928-1929), «Зоологічний Журнал», «Український Ботанічний Журнал», «Геологічні Вісті».

Соціально-економічний відділ (III) мав кафедри: історії зах.-руського й укр. права (М. Василенко), статистики (М. Птуха), економіки торгівлі й промисловості (К. Воблий), історії філософії права (О. Гіляров), звичаєвого права України (О. Малиновський), фінансової науки (Л. Яснопольський), міжнародного права (В. Грабар), цивільного права (С. Дністрянський), історії народного господарства (В. Левитський), політичної економії (С. Солнцев). Серед установ III Відділу були: Демографічний Інститут (М. Птуха), Товариство Економістів (К. Воблий), Товариство Правників (О. Малиновський) та ряд комісій: зах.-руського та укр. права (М. Василенко), яка досліджувала «Руську Правду», Лит.-Руський Статут, право й державний лад Гетьманщини та Запорожжя, Малоросійську Колеґію тощо і видавала «Праці Комісії» народного господарства України (К. Воблий) й ін. У 1923-1927 рр. появилися «Записки Соц.-Екон. Відділу» (тт. І-VI).

При ВУАН діяли наукові товариства у Харкові, Одесі, Полтаві, Дніпропетровську, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Лубнах, Ніжині, Миколаєві, Шепетівці; поза Україною - в Ленінграді. В Одесі діяла Комісія краєзнавства при ВУАН, а у Вінниці - Кабінет Виучування Поділля ВУАН.

В 1928 році президентом ВУАН був обраний видатний бактеріолог і епідеміолог академік Д.К. Заболотний. У цьому ж році складено перший п'ятирічний план наук. роботи АН УРСР, пов'язаний з п'ятирічним планом розвитку народ. господарства республіки. На 1928 р. ВУАН мала 63 дійсних членів, 16 членів-кореспондентів, 111 штатних і 212 позаштатних науковців.

Майже до кінця 1920 років ВУАН зберігала певну автономію. Проте з 1929 через зміну процедури виборів і посилення репресій [Джерело?] влада повністю взяла під контроль діяльність ВУАН. Це було пряме й доволі брутальне втручання в організаційну та наукову роботу Академії; почалося її опанування й перетворення на радянську установу з обов'язковою ідеологією в дусі марксизму-ленінізму [Джерело?]. На місце пленуму дійсних членів зверхнім органом її стала Рада, до якої ввійшли представники Народного Комісаріату Освіти, а виконавчим органом - Президія (президент, два віце-президенти, неодмінний секретар і 5 академіків). Вибори 1929 проводилися на розширеному засіданні нового Органу-Ради ВУАН, до складу якої входили представники наркомосвіти. Кількість вакансій було істотно розширено (до 34), щоб поряд з ученими, які мали об'єктивні підстави для обрання, проштовхнути партвисуванців. Процедура голосування по кандидатурах проходила відкрито. В умовах газетної і профспілкової істерії [Джерело?], яка піднялася навколо виборчої кампанії, силоміць накинено як дійсних членів трьох народних комісарів: М. Скрипника, В. Затонського й О. Шліхтера (останній став головою III Відділу), а також низку партійних кандидатів (С. Семковського, М. Яворського, В. Юринця), голову Держплану СРСР Г. Кржижановського. На перевиборах президії були підтверджені повноваження обраного у травні 1928 на вимогу влади президента Д. Заболотного. У 1928 усунено від обов'язків незмінного секретаря ВУАН А. Кримського й призначено О. Корчака-Чепурківського.

Влітку 1929 заарештовані два члени Академії (Єфремов Сергій і М. Слабченко) і 24 співробітники ВУАН, яких було звинувачено у приналежності до неіснуючої контрреволюційної організації «Спілка визволення України» і згодом засуджено до тривалих термінів ув'язнення.

1930-ті pp.

В 1930 році президентом ВУАН обрано патофізіолога Олександра Богомольця. Новообраний президент здійснив докорінну структурну реорганізацію. У липні 1930 р. ліквідовано Історико-Філологічний Відділ, а його установи включено до III Відділу, який з того часу дістав назву II Соціально-економічного відділу (а першим став Природничо-технічний відділ). У 1931 ВУАН налічувала 164 науково-дослідні установи, в яких працювало лише 242 наукових співробітники, з них 79 академіків. Чимало кафедр мало 1-2 штатних працівників, практично не існувало лабораторно-експериментальної бази досліджень, бракувало коштів для експедиційних і натурних робіт. Після січневої сесії ВУАН у 1934 основною структурною одиницею став науково-дослідний інститут, що сприяло концентрації наукових сил.

З 1930 р. виразно почався спад ВУАН у зв'язку з процесом Спілки Визволення України (СВУ). В процесі СВУ 1930 року засуджено на 10 років ув'язнення Сергія Єфремова; разом із ним ряд засуджено членів ВУАН (Й. Гермайзе, А.Ніковський, В. Ганцов, Г. Голоскевич, М. Слабченко), а кількадесят наукових співробітників заслано без суду.

На поч. 1930-х pp. припинили своє існування всі серійні видання ВУАН у ділянці гуманітарних наук, а видані раніше були здебільше засуджені й вилучені з ужитку як «націоналістичні». Чимало важливих праць Академії, призначених до друку (або навіть уже надрукованих), знищено у першій половині 1930-х pp. Більшість установ ВУАН, очолюваних Михайлом Грушевським, на початку 1930-х років було ліквідовано, а його самого депортовано до Москви. У 1930-1931 рр. проведено «чистки» співробітників ВУАН, а також примусові збори з т. зв. «критикою й самокритикою» членів Академії.

Свого максимуму досягли репресії проти ВУАН за П. Постишева (1933-1934). 1933 року був ув'язнений ґрунтознавець О. Соколовський, а М. Скрипник наклав на себе руки; 1934 року заслали до Саратова В. Перетца, де він і помер; на засланні померли за невідомих обставин Ф. Шміт, С. Рудницький, кілька років перебував на засланні М. Птуха, Тоді ж позбавлено звання академіків усіх чотирьох учених із Галичини, обраних дійсними членами ВУАН 1929 року: М. Возняка, Ф. Колессу, К. Студинського, В. Щурата (їх відновлено в званні академіків після захоплення Галичини 1939 року).

Репресії тривали аж до початку Другої світової війни. 1936 року був ув'язнений В. Затонський, вислані на заслання М. Кравчук, Є. Оппоків, М. Світальський. За невідомих обставин загинули під час примусової евакуації 1941 року А. Кримський і К. Студинський. За підрахунками Н. Полонської-Василенко, у 1930-х рр. репресовано понад 250 наук. співр. ВУАН (у тому числі 22 академіки). Найбільше число репресованих було серед вчених гуманітарних дисциплін: 49 істориків, 15 археологів, 12 мистецтвознавців, 18 етнографів, 5 сходознавців, 53 літературознавців і філологів, 5 педагогів, 29 правників, 29 економістів; серед інших фахівців: 9 математиків, фізиків і хіміків, 14 зоологів і ботаніків, 19 геологів, 10 медиків, 7 інших.

Передвоєнні роки

1934 року внаслідок реорганізації відділи були фактично ліквідовані, і ВУАН стала асоціацією галузевих інститутів (36 структурних одиниць); її підпорядкували Раді Народних Комісарів УСРР. Відтоді на перше місце в діяльності ВУАН висунулися математика, техніка й природознавчі науки. Був значно поповнений склад академії новообраними дійсними членами і член-кореспондентами. У лютому 1936 ВУАН перейменували в АН УСРР. РНК УРСР затвердила новий статут АН УРСР, за яким вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи - її наукові інститути. Після перейменування Академія стала не національною, а територіальною науковою установою. Її знову поділено на три відділи: Суспільних Наук, Математично-Природничий і Технічний. Того ж року ліквідовано Всеукр. Асоціацію Марксо-Ленінських Інститутів, а її інститути передано до АН. Тоді ж із наркомосвіти передали у підпорядкування президії ВУАН інститути фізики, ботаніки, мікробіології та епідеміології, біохімії, геології, водного господарства, а також створено нові інститути: електрозварювання, гірничої механіки, хімічної технології, клінічної фізіології; раду з вивчення продуктивних сил УСРР, геофізичну обсерваторію. У 1935 ВУАН передано Дніпропетровський інститут фізичної хімії.

1938 року Другий відділ поділено на Фізико-Матем. і Біол.

На 1939 р. АН УРСР мала такі відділи: Фізико-Хім. і Матем. Наук., Біол. Наук, Суспільних Наук (останній з інститутами економіки, історії України, археології, укр. літератури, мовознавства, укр. фолкльору).

АН УРСР з 1940 р. Захопивши Волинь і Галичину в 1939 році, радянська влада ліквідувала Наукове Товариство ім. Шевченка і передала його майно АН УРСР.

До її складу увійшли інститути історії України, економіки, української літератури і українського фольклору. У 1920-30-х роках в АН УСРР розвивалися всесвітньовідомі наукові школи Д. Граве (алгебра), М. Крилова (математична фізика), Л. Писаржевського (хімія), О. Динника (механіка і теорія пружності), О. Богомольця (експериментальна патологія), Є. Патона (електрозварювання), М. Федорова (гірнича механіка), М. Холодного і О. Фоміна (ботаніка), І. Шмальгаузена (зоологія) та ін. У 1938 до АН УРСР увійшов Харківський фізико-технічний інститут, який займав провідні позиції в розробці ряду напрямів ядерної фізики. Вперше в СРСР тут провели ядерну реакцію шляхом розщеплення ядра літію. В Інституті фізичної хімії 1934 одержано важку воду (О. Бродський).

На поч. 1941 у складі АН УРСР існувало 26 інститутів. У них працювало 3092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові.

Під час німецько-радянської війни інститути були евакуйовані в 1941 році. Більшість інститутів та Президія АН УРСР переїхали до Уфи, Інститут електрозварювання - до Нижнього Тагіла, інші установи - до Свердловська, Челябінська, Златоуста та інших міст СРСР. Зусилля академії були прямовані на подання допомоги фронту і тилу. Першочергове місце посіли наукові розробки в галузі оборонної промисловості, поліпшення методики лікування поранених тощо. Під керівництвом Є. О. Патона були розроблені і впроваджені в практику високоефективні методи зварювання металів під шаром флюсу. Під час війни широко впроваджувалась в лік. практику антиретикулярна цитотоксична сиворотка акад. О.О. Богомольця. Академік О.В. Палладін і його учні запропонували високоефективний кровоспинний препарат вікасол. За роботу в роки Великої Вітчизняної війни і цінні наукові досягнення багато вчених АН УРСР були удостоєні високих урядових нагород. Почесне звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно президентові АН УРСР акад. О.О. Богомольцю і акад. АН УРСР Є. О. Патону. З осені 1943 року перебувала у Москві. Кількість наукових співробітників скоротилася утричі, але ядро кваліфікованих спеціалістів було збережене.

Під час німецької окупації у Києві у 1941 р. зусиллями ректора Київського університета та члена Київської міської управи К.Т. Штеппи було створено паралельну Українську академію наук, яку очолив В.О. Плотніков. Втім, вже у 1942 діяльність академії було практично паралізовано внаслідок того, що німці розподілили всіх вчених на 4 категорії - від «найважливіших» до «неповноцінних» та «шкідливих».

Німецькі окупанти заподіяли величезних збитків установам АН УРСР. Було знищено або вивезено цінностей АН УРСР на суму 150 млн. крб., в тому числі бл. 1 млн. книг і цілий ряд унікальних музейних експонатів; вивезено рідкісні слов'янські євангелії 14 ст., унікальні колекції комах та ін. тварин, гербарії, лабораторне устаткування тощо. Уряд УРСР, ЦК КП України подали АН УРСР велику матеріальну допомогу і створили всі необхідні умови для якнайшвидшого відбудування зруйнованих приміщень і придбання найновішого обладнання.

В березні 1944 почалась реевакуація АН УРСР інститутів до Києва. 1945 в системі АН УРСР було створено ряд нових лабораторій: швидкісних машин і механізмів (згодом реорганізовано в лабораторію гідравлічних машин), машинознавства і проблем с.-г. механіки, металофізики. Розпочала роботу Комісія з історії Великої Вітчизняної війни в Україні.

Другий радянський період

3 1944 почала відновлюватися робота академічних інститутів безпосередньо в Україні. Після смерті академіка Олександра Богомольця в 1946 президентом АН УРСР було обрано видатного вченого-біохіміка академіка О.В. Палладіна. В післявоєнні роки АН УРСР поповнилась рядом нових інститутів: філософії (1947), використання газу (1950), металокераміки і спецсплавів (1955), радіофізики та електроніки (1956), металофізики (1955), обчислювальним центром (1957), інститутом полімерів і мономерів (1958) та інших. Ряд інститутів було реорганізовано. На кінець 1958 в АН УРСР налічувалося 60 наукових установ, розміщених у Києві, Харкові, Львові, Сімферополі, Сталіному, Дніпропетровську, Полтаві та в інших містах України.

Наприкінці 1945 в системі АН УРСР було створено самостійний відділ сільськогосподарських наук, на базі установ якого організовано Українську академію сільськогосподарських наук.

У післявоєнні роки АН УРСР швидко розбудовувалася. До 1960 були створені 20 нових інститутів (всього існувало 44). У 1954 засновано Кримський філіал АН УРСР. У 1956 році створено Донецький науковий центр АН УРСР, а згодом і інші центри: Західний, Харківський, Південний та Дніпропетровський. Найбільших успіхів у післявоєнний період досягнуто в галузі фізико-математичних і хімічних наук. У 1951 під керівництвом С. Лебедєва побудовано першу в континентальній Європі електронно-обчислювальну машину. У 1956 році створено лабораторію моделювання та обчислювальної техніки (очолив В. Глушков), яка через рік перетворилася на Обчислювальний центр АН УРСР. В Інституті фізики, очолюваному О. Лейпунським, розроблялися перспективні наукові напрями, на основі яких виникли інститути металофізики, напівпровідників, теоретичної фізики, ядерних досліджень. Великий внесок у створення ракетно-ядерної техніки зробили Харківський фізико-технічний інститут, а також створений на базі частини його відділів Інститут низьких температур та Інститут механіки. На світовий рівень вийшли розробки електрозварювальників (Б. Патон), ливарників (А. Горшков), металофізиків (Г. Курдюмов). Розвиток біологічних наук було істотно загальмовано некомпетентним втручанням влади, зокрема, її боротьбою проти генетиків. Не менш руйнівний вплив компартійні структури здійснювали на інститути гуманітарного профілю.

В 1959 в установах академії працювало 11 790 співробітників, у тому числі 2226 наукових працівників, серед них 87 академіків, 121 член-кореспондент. В складі АН УРСР було п'ять відділів:

Відділ суспільних наук, до складу якого входили інститути: філософії, економіки, історії, археології (з відділом у Сімферополі), мовознавства ім. О.О. Потебні, літератури ім. Т.Г. Шевченка, мистецтвознавства, фольклору та етнографії, суспільних наук (у Львові), сектор держави та права, а також Державний музей Т.Г. Шевченка, літературно-меморіальний будинок-музей Т.Г. Шевченка (с. Шевченкове Черкаської області), музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка» (Канів), Український державний музей етнографії та художнього промислу (Львів), Державна публічна бібліотека, Львівська бібліотека.

Відділ фізико-математичних наук, до складу якого входили інститути: математики, фізики, радіофізики й електроніки, фізико-технічний (у Харкові), металофізики, Головна астрономічна обсерваторія НАНУ, обчислювальний центр, Полтавська гравіметрична обсерваторія.

Відділ хімічних та геологічних наук з інститутами: загальної і неорганічної хімії (з відділом в Одесі), органічної хімії, фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського, полімерів і мономерів, геологічних наук, геології корисних копалин (у Львові), мінеральних ресурсів (у Сімферополі), а також сейсмічний сектор (у Львові) і комітет по метеоритах.

Відділ біологічних наук, до складу якого входили інститути: Інститут ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України, зоології, гідробіології з Одеською біологічною станцією; біохімії, фізіології ім. О.О. Богомольця, мікробіології, ботанічний сад, Державний природознавчий музей (у Львові), Карадагська біологічна станція. Відділ мав експериментальні бази: «Феофанія», «Теремки», Старосільська біологічна станція; дендропарки: «Олександрія», «Софіївка», «Тростянець», «Устинівка» і заповідники: «Чорноморський», «Стрілецький степ», «Хомутовський степ», «Михайлівська цілина», «Кам'яні могили». При відділі працювали Українське товариство фізіологів, біохіміків і фармакологів, Українське ботанічне товариство, Українське республіканське наукове товариство паразитологів, Українське ентомологічне товариство, Українське товариство охорони природи та сприяння розвитку природних багатств, а також Комісія по охороні природи.

Відділ технічних наук з інститутами: гідрології і гідротехніки, будівельної механіки, електрозварювання, машинознавства і автоматики (у Львові), гірничої справи ім. М.М. Федорова (у Сталіно) з відділами у Харкові, Києві та Дніпропетровську; чорної металургії (у Дніпропетровську), електротехніки, теплоенергетики, використання газу в комунальному господарстві і промисловості, ливарного виробництва, металокераміки і спеціальних сплавів. До складу відділу входили лабораторія гідравлічних машин (у Харкові) і відділ історії техніки.

МЕСМ - перший комп'ютер в СРСР та континентальній Європі, розроблений групою академіка С.О. Лебедєва.

З лютого 1962 року АН УРСР очолив фахівець з електрозварювання Борис Патон. У 1963 році АН УРСР реорганізовано за зразком АН СРСР, тобто поділено на три великі секції: фізико-технічних і математичних наук, хіміко-технологічних і біологічних наук, суспільних наук. Постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 11 квітня 1963 року АН УРСР (як і всі інші академії національних республік) була підпорядкована АН СРСР, тобто стала філією російської академії під назвою всесоюзної. У ці десятиліття найбільш прискореними темпами розвивалися технічні інститути. З 1970 років в АН УРСР почали створюватися науково-технічні комплекси, які складалися з інститутів, конструкторських бюро, дослідних виробництв і заводів. У 1962 Обчислювальний центр було перетворено на Інститут кібернетики. Незабаром він завоював провідне становище в СРСР в галузі створення автоматизованих систем управління виробництвом. У Фізико-технічному інституті споруджено найбільший в Європі лінійний прискорювач електронів. У матеріалознавчих інститутах успішно розроблялися технологічні процеси, які давали можливість по-новому спрямувати розвиток цілих галузей економіки. Вагомі наукові результати одержано в інститутах хімії та хімічної технології, біохімії, фізіології і теоретичної медицини, загальної біології.

У 1970-х роках більшість наукових праць АН УРСР друкувалася російською мовою, а з 36 галузевих журналів лише 16 виходили українською, а решта російською (13) або були двомовними (5), і процес русифікації невпинно тривав далі. Тогочасні радянські історики фальшували минуле УАН, не згадували про «диспути», «чистки», ув'язнення і ліквідацію багатьох її членів і співпрацівників та про щораз більшу русифікацію всіх установ УАН. У списках членів АН не згадували визначних учених і заслужених її діячів: С. Єфремова, М. Василенка, С. Рудницького, С. Смаль-Стоцького, Ф. Мищенка, К. Харламповича, М. Слабченка та інших.

На1977 рік АН УРСР мала 121 дійсного члена і 175 членів-кореспондентів. Три її секції охоплювали 11 відділів і 82 наукові установи, у тому числі 58 науково-дослідних інститутів. Разом у системі АН УССР працювало 12 500 співпрацівників. Центральна наукова бібліотека АН УССР на 1979 нараховувала понад 10 млн друкованих одиниць, з цього числа багато в «спецфондах» (ідейно «шкідливих», переважно «націоналістичних»), приступних лише за спеціальним дозволом.

Якщо до початку 1930-х pоків ВУАН мала значні здобутки у ділянці гуманітарних наук (головним чином українознавчих), то в процесі наступних репресій і реорганізацій ці науки неухильно занепадали, а то й зовсім зникали з планів науково-дослідних установ АН УРСР (класична філологія, орієнталістика, порівняльне літературознавство, історія України до 1917, всесвітня історія, історія Церкви, психологія тощо). Про це свідчили і числові показники: на 118 дійсних членів АН УРСР в 1970 році було тільки 10 з ділянки гуманітарних наук. Це або письменники, що науково не працювали (Микола Бажан, Олександр Корнійчук), або партійні ідеологи (А. Скаба, М. Шамота). Натомість на перше місце висунулися фізико-математичні, технічні і природознавчі науки, розраховані на конкретне застосування в дальшому розвитку машинобудування, металургії, енергетичної бази, раціонального використання енергетичних джерел, піднесення сільсько-господарського виробництва, поліпшення якости продукції, охорону природи тощо. В АН УРСР зформувалася низка шкіл, які внесли значний вклад у різні ділянки науки: алгебраїчна школа Д. Ґраве, школа М. Крилова і школа нелінійної механіки, школа О. Динника з теорії пружности, хімічна школа Л. Писаржевського, школа В. Глушкова в ділянці теоретичної кібернетики. Великі досягнення АН УССР має в ділянці патофізіології (О. Богомолець), фізики (К. Синельников), ботаніки (М. Холодний), медицини (М. Стражеско, В. Філатов) та інших наук. У деяких галузях АН УРСР вийшла на перше місце в СРСР (порошкова металургія, електрозварювання; хіміки АН УРСР перші в СРСР одержали «важку воду», ізотопи водню і кисню, тут також створено першу в СРСР електронну обчислювальну машину тощо). Але брак нормальних контактів з науковим світом поза СРСР і радянським блоком робила АН УРСР провінційною науковою установою, а утилітарне наставлення на розвиток технічних наук з занедбанням гуманітарних надавала їй суто радянського характеру, позбавляючи дедалі більше прикмет національної наукової установи. Про національну безликість АН УРСР, фактично поставленої на службу російській науці, особливо яскраво свідчила дедалі більша русифікація її видань.

У 1980 роках більшість наукових співробітників Академії була зосереджена у Секції фізико-технічних і математичних наук (у 1986 - 76% працюючих), у Секції хіміко-технологічних і біологічних наук (19%), у Секції суспільних наук (5%). Загальна кількість наукових співробітників зросла до 15340. У складі АН УРСР налічувалося 143 академіки і 203 члени-кореспонденти, 1394 доктори наук, 8141 кандидат наук. Вони працювали в 78 наукових установах і 72 підприємствах дослідно-конструкторської і виробничої бази. Вчені багатьох академічних інститутів зробили істотний внесок у подолання тяжких наслідків Чорнобильської катастрофи. Зусилля їх координувалися комісією президії АН УРСР під головуванням академіків В. Трефілова, В. Скока, В. Бар'яхтара.

В незалежній Україні

Після досягнення незалежності НАН України вперше стала справді самоврядною організацією з правами власності на матеріальну базу, якою вона користувалася. Перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування вчених із колегами за рубежем.

Академія нині налічує 173 наукові інститути та установи, де працює більше 43 тисяч співробітників, з них понад 10 тисяч докторів і кандидатів наук. У складі Академії 478 академіків і членів-кореспондентів.

Размещено на Allbest.ru