Екологічне виховання на уроках природознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Екологічна культура як ціль виховання в сучасній школі

Розділ II. Напрямки формування екологічного виховання на уроках природознавства

Розділ ІІІ. Методи екологічного виховання

2.1 Основні методи екологічного виховання засобами народних традицій

2.2 Ігри як засіб екологічного виховання

2.3 Застосування екологічних дослідів для формування екологічної культури

Розділ IV. Методична розробка уроку природознавства з елементами екологічного виховання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Основні завдання вивчення природознавства такі: розширити елементарні знання учнів про предмети і явища природи, розкрити у доступній формі зв'язки між неживою і живою природою, а також природою і трудовою діяльністю людей, озброїти дітей матеріалістичним підходом до вивчення природи і первинними екологічними знаннями, виховувати любов до рідної країни. Специфіка природознавства - його узагальненість, комплексність і разом з тим конкретність.

Охорона природи, раціональне використання людиною її багатства - важлива загальнодержавна справа. Охорона природи - обов'язок кожної людини. Успіх у цій справі залежить перш за все від усвідомлення важливості цього завдання, від переконаності, вміння і звички постійно, на кожному кроці оберігати рідну природу, лікувати ті рани, які вже їй нанесено й не допускати нових.

Виходячи з вищесказаного, викладання уроків природознавства з елементами екологічного виховання є актуальним для впровадження в практику сучасної школи.

Актуальність дослідження: Екологічна освіта і виховання - одне із актуальних завдань сьогодення і шляхи її вирішення слід шукати негайно. Настав час, коли природа потребує термінової охорони. Людина повинна стати її захисником.

Об'єкт дослідження - екологічне виховання учнів в школі.

Предмет дослідження: формування процесу екологічного виховання учнів на уроках природознавства.

Мета: дослідити форми, засоби та методи екологічного виховання учнів на уроках природознавства.

Завдання:

1. Розкрити сутність та цілі екологічного виховання в сучасній школі.

2. Визначити найефективніші методи екологічного виховання на уроках природознавства.

3. Методично розробити типові уроки природознавства з використання елементів екологічного виховання.

Розділ І. Екологічна культура як ціль виховання в сучасній школі

Глобальні проблеми сучасності вимагають негайного переосмислення установки, що історично склалася в людській свідомості, направленої на споживацьке відношення до природи. Вступ людства до епохи нових взаємостосунків з природою вимагає зміни не тільки його поведінки, але, що особливо важливе, зміни його ціннісних орієнтирів. Саме тому однією з актуальних проблем сучасного суспільства є проблема формування екологічної культури особи. Поняття екологічної культури особи увійшло до нашої свідомості порівняно недавно, сформувавшись на базі вже існуючих понять про природовідповідність розвитку.

Загальноосвітня школа покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища. У школі природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях, гуртках, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно-корисної праці різних масових заходів. Часто учні виступають пропагандистами природоохоронних знань серед своїх товаришів, місцевого населення, беруть участь в озелененні, доглядають лісопарки, охороняють рідкісні рослини і тварини.

Природознавство як навчальний предмет має інтегрований характер, оскільки його зміст утворює система уявлень і понять, відібраних з різних природничих наук на основі ідеї цілісності природи з урахуванням міжпредметних зв'язків у початковій ланці освіти і перспективних зв'язків із природознавчими курсами, що вивчатимуться в наступних класах [6, C. 23].

Головною метою природознавства є формування в учнів уявлення про цілісність природи, виховання гуманної, творчої, соціально активної особистості, здатної екологічно мислити, дбайливо ставитися до природи, розуміти значення життя як найвищої цінності. Вона досягається шляхом постановки й реалізації освітніх, розвивальних і виховних цілей

Освітні цілі передбачають формування системи уявлень та понять про предмети і явища природи, взаємозв'язки й залежності між ними; предметних умінь на основі засвоєних природознавчих знань; умінь застосовувати спеціальні методи пізнання природи (спостереження, дослід, практична робота).

Розвивальні цілі спрямовані на розвиток розумових здібностей учнів, що відбувається через оволодіння уміннями розумової діяльності: перцептивної (сприймання), мислительної (логічне і творче мислення), імажинативної (уява), мнемічної (пам'ять), мовленнєвої. А також на розвиток емоційної сфери дітей; їх пізнавальної активності і самостійності шляхом засвоєння узагальнених способів самоуправління (постановка цілей, плану-вання, самоорганізація, самоперевірка і самооцінювання (самоконтроль), самокоригування); здатності до творчості, до самовираження і спілкування в сумісній діяльності.

Виховні цілі пов'язані з вихованням особистісних якостей кожного школяра, його екологічної культури, поведінки, адекватної моральним, етичним, естетичним нормам і загальнолюдським цінностям у ставленні до навколишнього світу, прагнення охороняти і примножувати природу рідного краю.

Природознавство - це навчальний предмет, провідним компонентом якого є система природознавчих знань. Вони визначають всі інші компоненти змісту, зокрема, сукупність предметних і загально-навчальних умінь.

Зміст і його структурування визначаються загальнодидактичними принципами (гуманізації; особистісно зорієнтованого навчання; науковості; наступності; виховного і розвивального навчання; забезпечення позитивної мотивації учіння, створення умов для самореалізації кожного учня, розвитку його творчої самостійності та соціальної активності) і власне природничими принципами (екологічний, краєзнавчий, українознавчий, планетарний, фенологічний), що реалізуються в єдності.

Екологічне виховання є одним з найважливіших завдань сьогодення. Науково-технічний прогрес, що дав людству надзвичайно багато корисного, породив і цілий ряд екологічних проблем: забруднення атмосфери, ґрунтів, вод, збіднення рослинного і тваринного світу. Майбутній стан природного середовища значною мірою залежить від успішного здійснення екологічного виховання, формування нового, свідомого, відповідального, доброго ставлення до природи, розвитку екологічної етики, основаної на ідеї співпереживання, самооцінки всього живого. Екологічне виховання тісно пов'язане з екологічною освітою. На основі знань, діяльності формується екологічна культура. Людина, що оволоділа нею, усвідомлює загальні закономірності природи і суспільства, вважає природу своїм рідним домом, який треба берегти і про який треба піклуватися [9, C. 95-97].

Екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Головна мета екологічної освіти полягає у створенні та забезпеченні протягом усього життя особистості умов становлення і розвитку екологічної культури як форми регуляції взаємодії людини з природою. Тобто мета екологічного виховання - це оволодіння екологічною етикою у всіх сферах людської діяльності.

Необхідність екологічної освіти і виховання зумовлена потребою суспільства, в якому збереження навколишнього середовища є однією з найбільш актуальних проблем сучасності.

Екологічні проблеми є глобальними, загальнолюдськими і ряд міжнародних організацій - ООН, ЮНЕСКО, ЮНЕП - розробляють завдання, стратегію і тактику освіти і виховання в галузі охорони навколишнього середовища. В матеріалах міжурядових конференцій сформульовані такі завдання:

1. Викликати стурбованість сучасним станом навколишнього середовища.

2. Формувати у всіх груп населення екологічні знання і на основі цих знань - діяльність, спрямовану на поліпшення навколишнього середовища.

Основними умовами екологічного виховання учнів можна вважати такі:

1. Забезпечення міждисциплінарного підходу у формуванні знань про природу і природокористування.

2. Врахування вікових, пізнавальних можливостей дітей у процесі екологічного виховання.

3. Організація діяльності, що сприяє поліпшенню навколишнього середовища.

4. Вибір оптимальних форм і методів роботи з дітьми.

5. Приклад вчителя.

6. Спільна робота школи і сім'ї.

Важлива роль у здійсненні завдань екологічного виховання в процесі ознайомлення дітей з природою належить вихованню любові до праці в природі, формуванню перших трудових навичок вирощування рослин, догляду за тваринами. Видатний педагог Й.Г. Песталоцці зазначав, що справжню людину творить те, що вона працює, а не те, що вона бачить і чує. Саме в процесі праці в природі найбільш комплексно здійснюються завдання ознайомлення з природою, а на цій основі - і гармонійний розвиток особистості.

Живе споглядання, колективне спостереження, сприймання природи вихователь організовує так, щоб вихованці відчули потребу пильно придивлятися до навколишнього, помітили поруч дивне і загадкове; привертає увагу до яскравих барв, звуків природи, де заховані тисячі запитань [7, C. 106-107].

Обраний для постійних спостережень, улюблений куточок природи стає школою сприймання, фантазії, мислення та словесної творчості. Сюди приходять діти і золотою осінню, і напровесні.

Отже, милування природою має бути невід'ємною часткою екологічного виховання сучасного учня, засобом екологізації її мислення, шляхом до розуміння гармонії всесвіту. Відчуття краси рідної землі стане могутнім джерелом ствердження та розвитку української духовності.

Одним із найважливіших принципів екологічної освіти є принцип неперервності взаємозв'язаних процесів навчання, виховання та розвитку людини протягом усього її життя. Особливу роль у цьому процесі відіграють дитячі роки - дошкільний, та молодший шкільний вік. Реалізація наступності екологічної освіти, розробка багатоваріантних моделей, впровадження нових технологій - важлива науково-педагогічна проблема сьогодення.

Оптимальні можливості для становлення екологічної культури молодших школярів створює змішана модель, при якій усі навчальні предмети зберігають свої специфічні навчально-виховні цілі, а координаційну роль візьме на себе один із альтернативних курсів екологічного спрямування. Його завдання полягає в тому, щоб у цікавій ігровій формі познайомити молодших школярів з навколишнім світом, джерелами і наслідками його забруднення, ввести дітей у світ природи, вчити спостерігати її неповторність у різні пори року, викликати бажання розкрити таємниці життя на Землі, зробити щось корисне для збереження рідної природи [2, C. 5-6].

Екологічне виховання дозволяє продемонструвати школярам пристосування рослин і тварин до умов життя, залежність, яка існує у природному середовищі, зв'язок людини з природою, результати впливу її діяльності на природу. Екологічні знання складають наукову основу збереження і перетворення природи. Одним із найважливіших принципів екологічної освіти є принцип неперервності, що означає взаємопов'язаний процес навчання, виховання і розвитку людини протягом усього її життя. Особливу рольну цьому процесі відіграють дитячі роки - дошкільний і молодший шкільний вік. Виходячи з положення про наступність компонентів семантичної структури курсу екології в загальноосвітній школі, уже у дошкільному віці діти мають засвоїти основу понятійного апарату предмета. Чітке розуміння ролі і місця початкової школи в системі екологічної освіти школярів послужить основою вдосконалення всієї методичної системи вивчення навколишнього середовища. Адже початкова школа - один із найважливіших етапів у становленні пізнавальних, емоційно-моральних, практично-діяльних відношень дітей до навколишнього світу.

У зв'язку із загостренням екологічних проблем і, як наслідок, посиленням ролі природничо-наукових знань курс “Природознавства” доповнюється екологічним змістом. Систему природоохоронних знань схематично можна зобразити так:

“природа-людині” - “людина-природі” - “вплив негативної діяльності людини в природі на її здоров'я” - “правила охорони природи” - “моя участь в охороні природи” [4, C. 33-38].

Розділ ІІ. Напрямки формування екологічного виховання на уроках природознавства

Уроки природознавства покликані виховувати в учнів відповідальність за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини. Від природи людина бере все, що їй потрібно для життя. Ось чому до неї треба ставитися дбайливо, піклуватися про її відтворення, щоб кількість природних багатств не зменшувалася, а навпаки, збільшувалася.

Чи буде збережена природа, залежить не тільки від учених і любителів природи, а й від усіх нас.

І тому дітей слід виховувати справжніми охоронцями природи. На всій земній кулі люди зрозуміли, що, охороняючи тварин, рослини, ліси, річки, ґрунт, вони охороняють своє майбутнє. Людина на те і є найвищою істотою на землі, щоб бути захисником усього живого, що не приносить шкоди. Дітям слід пояснювати, що порівняно з мурашкою, проліском, синицею, котом, горобцем, вона просто велетень, а сильний не повинен знущатися над безпомічним, а навпаки, мусить оберігати його від зла.

Життя людей може зіпсувати природу, а природа в боргу не залишається і віддає нам те, що ми заслужили. В результаті ми дихаємо брудним шкідливим повітрям, п'ємо нечисту воду, вживаємо неякісні плоди, рослини і хворіємо, оздоблюємося на всіх і все.

Тому життя людини на Землі має починатися у високій духовності, з бережного ставлення до матінки-природи, з любові до всього живого, а насамперед до людей. Ми повинні не стільки дбати за матеріальний достаток і гроші, скільки за світлу душу, чисту совість, добре серце, щире слово, обмежуватися тим, що маємо, чого заслужили. Душа наша теж потребує харчу духовного - а це поезія, пісня, музика, картини, тобто мистецтво. Від них душа одержує душевну естетичну насолоду, позитивну енергію, заряджається натхненням, творчістю, бажанням, любов'ю і дає нові сили людині для росту, здійснення всіх її мрій, надій, бажані питання пошуку шляхів удосконалення екологічного виховання, підвищення ріння екологічної культури кожної людини стоїть сьогодні, як ніколи, гостро [11,C. 14-19].

Екологічне виховання є складовою частиною всебічного і гармонійного розвитку особистості. Нині важливо домогтися, щоб почуття особистої відповідальності за все живе на Землі, турбота про збереження і помірне використання природних ресурсів стали рисою характеру кожної людини. Свідоме і бережливе ставлення до природи повинно формуватися з дитинства, у сім'ї, школі, і можливе воно лише за умови формування екологічної культури і накопичення відповідних знань. Екологія давно вийшла за межі суто біологічної науки, частиною якої сприймалася ще донедавна. Зараз - це окрема багатогранна комплексна наука. У коло її завдань входять практично всі питання, що пов'язані зі взаєминами людського суспільства та біосфери планети, а також із гармонізацією цих відносин. Високорозвинуті країни світу приділяють чималу увагу екологічному вихованню, яке охоплює всі верстви населення. Україна, на жаль, у цьому плані значно відстає.

Виділяють чотири етапи залучення дітей до світу природи.

На першому етапі учні навчаються бачити і розуміти красу навколишнього світу; мета другого - сформувати в школярів потребу не лише споглядати, а й бережливо ставитися до природи, охороняти і збагачувати її; на третьому етапі учні усвідомлюють, що природа не є чимось відстороненим від людини, що людина - це своєрідний вихованець її: через спілкування з природою людина виховує в собі найкращі моральні якості. Четвертий етап - становлення екологічної відповідальності у випускників школи як основної риси особистості на основі системних знань про екологічні проблеми сучасності і можливості впровадження концепції сталого розвитку сучасної цивілізації і навколишнього середовища. Таким чином, бачимо, що екологічна культура, екологічна свідомість формується тільки шляхом тривалого й поступового пізнання довкілля. Це складний багатогранний психолого-педагогічний процес, що починається з раннього дитинства. Відомо: чим швидше розпочинається навчання, тим кращими бувають результати. Доведено також, що елементарні і наочно продемонстровані взаємозв'язки природних явищ доступні вже дітям дошкільного віку. Тому це може бути практична діяльність природоохоронного спрямування, безпосереднє спілкування з природою чи просто словесна інформація про неї, поєднання з іншими засобами впливу, наприклад з музикою, малюванням, поезією, сюжетно-рольовими іграми відповідної тематики тощо [3, C. 120-122].

Сьогодні школа знаходиться на шляху активного пошуку нових форм і методів навчання. У практику роботи багатьох учителів біології впевнено увійшли нетрадиційні уроки, зокрема, різноманітні варіанти дидактичних і рольових ігор. Все ширше в загальноосвітній школі використовуються форми навчання, характерні для вищої школи, - лекції, семінари, колоквіуми. Особливо цей процес активізується появою великої кількості середніх загальноосвітніх закладів нового типу: гімназій, ліцеїв, коледжів.

Вивчення нового матеріалу вимагає від учителя вміння володіти словом, щоб доступно, чітко викласти програмовий матеріал. У ході вивчення нового матеріалу вчитель повинен обов'язково виділити головні думки, навчити учнів аналізувати, порівнювати і робити висновки.

Для того, щоб учні краще усвідомлювали навчальний матеріал, необхідно використовувати спеціальні прийоми, які направлені на організацію уваги. Велике значення при цьому має новизна повідомлення, вміння організовувати самостійну роботу школярів, використання різних варіантів проведення уроків біології, тематичного контролю знань учнів.

Урок - це складна форма систематичного, регулярного навчання, згідно з програмою і розкладом, з застосуванням різноманітних методів і прийомів. Уроки з природознавства проводяться в певній послідовності, що передбачено шкільною програмою і забезпечує систематичність вивчення матеріалу. Урок дає змогу вчителеві, застосовуючи систему різноманітних методів і прийомів навчання, планомірно й послідовно проводити формування відповідних уявлень і понять про об'єкти та явища природи. На уроках природознавства учні дістають певну суму знань, набувають умінь і навичок, які потрібні для вивчення в середніх і старших класах таких природничих предметів, як ботаніка, зоологія, анатомія і фізіологія людини, фізична географія. Для цього вчитель використовує різноманітні методи роботи, властиві природничим наукам. Найбільш важливими з них є спостереження за об'єктами та явищами природи, які забезпечують формування спостережливості та логічного мислення, проведення лабораторних дослідів та практичних робіт, що дає можливість виробити практичні навички та уміння.

До уроків природознавства ставляться такі вимоги:

1. Постійно здійснювати загальнодидактичний принцип єдності навчання і виховання. Відповідно до змісту природничого матеріалу правильно визначити навчальну та виховну мету уроку; уявляти, які природничі знання, вміння і навички будуть сформовані під час уроку, яка робота буде проведена для досягнення розвивального навчання.

2. Зміст природничого матеріалу повинен бути науковим, підготовленим до свідомого сприймання учнями своїх обов'язків але не перевантаженим і доступним для розуміння дітей певного віку.

3. Під час вивчення нового матеріалу, зосереджуючи увагу на описі певних предметів, явищ або процесів, слід уникати хаотичних випадкових запитань, а використовувати певні логічні, причинно-наслідкові зв'язки.

4. Для розвитку логічного мислення та пізнавальної самодіяльності учнів на уроці застосовувати різні види робіт. Але неправильний розподіл часу на основні структурні елементи уроку (тривала перевірка домашніх завдань, надмірне використання наочних посібників, захоплення розповіддю або довгими бесідами) викликає втому, гальмує сприйняття, знижує якість знань учнів.

5. Система методів і прийомів повинна бути такою, яка забезпечила б найбільшу ефективність роботи учителя і пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі уроку.

6. Домашнє самостійне завдання може бути логічним продовженням або закінченням класної роботи. Воно повинно включати роботу з підручником, а також різноманітні види робіт творчого характеру. За складністю домашнє завдання повинно бути простим, зрозумілим, не перевантаженим. Повідомлення й інструктивні вказівки до його виконання мають бути своєчасними. В домашнє завдання варто вводити види робіт, що готують дітей до сприйняття нової інформації.

Зміст екологічного виховання на уроках природознавства включає два аспекти: засвоєння екологічних знань та їх трансформацію у ставлення. Знання - обов'язковий компонент процесу формування екологічної компетентності, ставлення - його кінцевий продукт. Бо ж, коли людина нічого не знав про об'єкт, то й ставиться до нього байдуже. Екологічні знання сприяють формуванню усвідомленого ставлення й закладають початок екологічної свідомості. Якщо ж ставлення побудовано поза розумінням закономірних зв'язків у природі, соціоприродних зв'язків людини з природним довкіллям, воно не може бути стрижнем екологічної компетентності, оскільки при цьому ігноруються об'єктивно існуючі процеси і враховується лише суб'єктивний фактор. Екологічні знання допомагають людині усвідомити причини можливих екологічних змін, підказують шляхи запобігання їм.

Центральним ядром, що об'єднує знання про світ природи, є уявлення про живий організм, його властивості, потреби та способи задоволення. Простежимо це на дидактичній моделі.

Перша змістова лінія передбачає формування в учнів уявлення про живий організм. У природі такими організмами є рослини, тварини, людина. Живому організмові притаманні певні властивості. Він самостійно рухається, живиться, дихає, відчуває, росте, розвивається, розмножується, що можливо за умови задоволення потреб у просторі, повітрі, їжі, світлі, теплі, їх належній кількості, якості. Наявність таких уявлень сприяє формуванню мотиву бережливого поводження з об'єктами природи: “тому що вони живі”, готовності задовольняти потреби живих істот або не заважати їм це робити.

Знання про потреби живого організму доступні дітям, починаючи з молодшого шкільного віку, оскільки їх можна наочно представити та включити у діяльність дитини. Усвідомлення дитиною властивостей та потреб усього живого сприяє розумінню самоцінності життя, його вразливості, неприпустимості завдання йому шкоди.

Друга змістова лінія зорієнтована на усвідомлення дітьми залежності живого організму від середовища, в якому він існує, пристосувальних особливостей зовнішнього вигляду (форма та структура частин рослин, будова органів пересування, дихання, живлення, форма та покрив тіла тварин), поведінки (як тварини пересуваються, дихають, живляться, відпочивають, доглядають за дитинчатами, де зимують). Систематизація здобутих знань сприяє формуванню узагальнених уявлень про різні середовища існування (повітряне, наземно-повітряне, водне, ґрунтове) і трансформується у бережливе ставлення до середовища, без якого живі істоти не здатні вижити.

Третя змістова лінія тісно пов'язана з попередніми і ґрунтується на властивості живого організму задовольняти життєво важливі потреби завдяки іншим живим істотам. Головним при цьому є ланцюг живлення, а також розмноження. В результаті усвідомлення дітьми взаємозв'язків між живими істотами формуються узагальнені уявлення про багатоманітність рослинного й тваринного світів, екосистеми лісу, водойми, луки та зорієнтованість на дбайливе ставлення до всіх живих істот та їхнього середовища.

Четверта змістова лінія орієнтує на те, що здатність людини жити, задовольняти свої потреби як живого організму можлива завдяки природі. Людина - частина природи, а відтак, дбаючи про себе, слід дбати і про природу, без якої неможливе життя. Оскільки діяльність людини впливає на стан повітря, води, ґрунту, рослин, тварин, діяти слід так, щоб не зашкодити природі, а отже, й собі.

Таким чином, усі змістові лінії базуються на центральній ланці залежностей - потребах живого організму та можливості їх задоволення, поступово ускладнюючись, актуалізують відповідний мотив екологічно доцільної поведінки дитини [10, C. 3-6].

Вагоміше місце у змісті екологічних знань набувають знання із соціальної екології, які різнобічно висвітлюють проблеми системи “людина - суспільство - природа”, допомагають усвідомити своє місце у природі. У сферу предметного поля екології останнім часом правомірно залучено людину як об'єкт дослідження. Здоров'я людини - складне міжгалузеве наукове поняття, що відображає стан і характер взаємодії особистості з її внутрішнім та зовнішнім середовищем, тобто має тісний зв'язок з екологією. Життєвий простір людини також включений у певну екосистему, її діяльність зумовлює антропогенне навантаження на природне довкілля, що має свої якісні й кількісні характеристики. Фізіологічні потреби організму людини визначають певні межі й певні вимоги до середовища існування. Таким чином, людина постає як біологічний вид і як екологічний чинник. Вивчати зв'язки людини з природою потрібно не тільки для того, щоб знати, які природні чинники необхідні для життя людини, суспільства, а й для того, щоб розуміти вплив людини на природу. Сучасна екологічна ситуація - яскраве свідчення того, що людина не може відмежуватися від природи і жити лише в соціокультурному середовищі.

Виділяють чотири взаємопов'язані компоненти екологічних знань: пізнавальний - головні ідеї про характер взаємодії природи і суспільства, про глобальні екологічні проблеми та шляхи їх розв'язання; ціннісний - ціннісні орієнтації щодо суспільної та особистісної значущості природи; нормативний - основи моральних та правових норм природокористування, правила поведінки у довкіллі; діяльнісний - види та способи діяльності, спрямовані на формування практичних екологічних умінь [5, C. 15-19].

Розділ ІІІ. Методи екологічного виховання

2.1 Основні методи екологічного виховання засобами народних традицій

Народні традиції ставлення до природи широко використовуються як метод екологічного виховання особливо серед учнів молодших класів.

З основних методів екологічного виховання засобами народних традицій можна відзначити наступні:

· пояснювально-ілюстративний;

· репродуктивний;

· метод проблемного навчання;

· частково-пошуковий;

· дослідницький.

Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції, формувати відповідне ставлення до природи (розповідь, пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об'єктів тощо), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у кутку живої природи тощо). При цьому діти слухають, читають, спостерігають, співставляють нову інформацію про природні об'єкти з раніше засвоєною і запам'ятовують. Користуючись цим методом, вчитель доводить до відома учнів зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи.

Для формування в учнів навичок і вмінь, а водночас і для досягнення другого рівня засвоєння знань, вчителю необхідно спрямувати діяльність школярів на неодноразовому відтворенні здобутих раніше знань про народні традиції ставлення до природи (іншими словами застосовувати репродуктивний метод). Наприклад, вчитель називає народні прикмети про пори року, а учні пригадують подібні, вивчені раніше, або взяті з власного життєвого досвіду.

У рамках методу проблемного навчання, вчитель може ставити проблему перед учнем, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його протиріччях, розкривати хід своїх думок. Цей метод дає можливість учителю показати дітям зразки наукових знань про природу, наукового вирішення проблем взаємозв'язку між неживою і живою природою, а учням, в свою чергу, - стежити за ходом думки, логікою доведення і засвоювати знання про цілісність природи. Безпосереднім результатом проблемного викладу матеріалу буде засвоєння способу і логіки вирішення тої чи іншої проблеми або певного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно.

Скажімо, за допомогою цього методу вчитель може пояснити учням другого класу на уроці з теми “нежива і жива природа” суть таких народних прикмет : “ластівки літають низько перед дощем”, “риби вистрибують з води і ловлять комах - на дощ”. Учитель ставить перед учнями проблему:

„Чому птахи перед дощем спускаються нижче до землі, а риби вистрибують із води?” Проблемний виклад учителеві доцільно будувати на науковому матеріалі:

§ Перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і ті спускаються нижче до землі.

§ Комахами живляться птахи і риби. Тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах.

Таким чином, вчитель переконує учнів у цілісності природи.

У рамках частково-пошуковою методу вчитель може спрямувати діяльність школярів на самостійному виконанні окремих кроків до пошуку знань про природні об'єкти. Наприклад, за допомогою цього методу у третьому класі на уроці природознавства: “Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей (весняний сезон)” вчитель може обговорити з учнями прислів'я: “Квітень - з водою, травень - з травою”. Насамперед учителю слід звертатися до спостережень самих учнів, до вже набутих знань, життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої думки: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні розкішні трави. Усі відповіді учнів вчитель має узагальнювати і робити висновок про взаємозв'язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів тощо.

Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну мету - навчити учнів самостійно пізнавати природу. Доцільно пропонувати такі завдання, які забезпечували б творче застосування учнями знань про природу при вивченні курсу „Я і Україна” і „Природознавство”, оволодіння рисами творчої діяльності, поступове зростання складності природознавчих проблем. Крім того, вчитель має контролювати хід роботи учнів, перевіряти підсумки роботи і організовувати їх обговорення. Зокрема, використовуючи цей метод, шляхом спостережень можна звіритись з народними прикметами.

Цілком природно, що в навчальному процесі дослідницькі завдання потребують тривалого часу. Тому цей метод рекомендується вчителю використовувати переважно в позакласній роботі.

Нижче наводяться види роботи вчителя з учнями відповідно до застосування того чи іншого методу на уроках “Я і Україна” та „Природознавство”.

Методи, що застосовуються в процесі екологічного виховання молодших школярів	Види роботи
1. Пояснювально - ілюстративні	· бесіда · пояснення · художня розповідь · опис · відповіді на запитання
2. Репродуктивні	· завдання екологічного змісту · спостереження за сезонними змінами у природі · застосування опорних схем · варіативні завдання
3. Проблемного викладу	· пояснення · спостереження · бесіда
4. Частково-пошукові	· загадки · ребуси · кросворди · вікторини · цікаві вправи · фенологічні оповідання · застосування опорних схем
5. Дослідницькі	· спостереження за сезонними змінами у природі · перевірка народних прикмет про взаємозв'язки в природі шляхом спостереження · проблемні завдання

Ці методи екологічного виховання засобами народних традицій виконують наступні завдання:

допомагають учням оволодіти елементарними екологічними знаннями;

дохідливо пояснюють взаємозв'язки компонентів системи “людина - суспільство - природа”;

дають можливість свідомого розуміння дітьми естетичної цінності природи;

дають можливість досить легко і усвідомлено використовувати знання про народні традиції у власному спілкуванні з природою.

Розрізнення окремих методів екологічного виховання засобами народних традицій має важливе значення для розуміння і організації різноманітних видів діяльності учнів. Проте це не значить, що в реальному навчальному процесі ці методи необхідно відокремлювати один від одного. Навпаки, щоб досягнути потрібних результатів, їх доцільно реалізовувати в поєднанні один з одним.

2.2 Ігри як засіб екологічного виховання

Екологічне виховання молодших школярів має неодмінно поєднуватись з екологічною освітою. А це поєднання з успіхом можна здійснювати в ігровій формі навчання. Гратися люблять, як відомо усі діти і, включаючи в урок ігрові моменти, можна зацікавити навіть найпасивніших учнів.

Для розвитку творчих здібностей школярів та становлення екологічної культури учнів особливе місце займає саме ігрова діяльність. Вона формує досвід прийняття екологічно правильних рішень, засвоєння моральних норм і правил поведінки в природі, сприяє створенню зв'язку між навчанням і застосуванням знань на практиці.

Педагогічно правильно організована ігрова діяльність формує досвід, дає змогу досягти повного його самовираження, активності і свободи дій, що розумно поєднуються з вимогами взаємоповаги, пізнання навколишнього середовища, відчуття краси природи та її гармонії, з розвитком почуттів любові й турботливого ставлення до її об'єктів.

Найповніше потребам розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку відповідають пізнавальні ігри. Головна їх особливість полягає в тому, що дидактичні завдання приховані. Граючись, дитина не думає вчитись, навчання тут відбувається само по собі. Захоплюють дітей ігри з малюнками, загадками про рослини і тварин, ігри-вікторини (на зразок: „Що в лісі росте?”, „Хто в лісі живе?”, „Лісові орієнтири” тощо), аукціони знань на задану нескладну тему і т.д.

Розв'язанню питань екологічного виховання найбільшою мірою сприяють творчі сюжетно-рольові ігри. Встановлено, що пізнавально-виховний ефект гри досягається при дотриманні методики, де організація, розподіл ролей і підготовка до гри зберігають її неповторну чарівність, дитячу безпосередність, а також забезпечують оволодіння знаннями про об'єкти гри, наближення її до реальної ситуації. Ігри в лісових жителів, мандрівників дають можливість кожній дитині постати перед власним вибором взірця поведінки, найближчого до її інтересів, почуттів, переконань.

Система рольових ігор будується з урахуванням специфічних цілей на кожному етапі навчання. Для дітей молодшого віку основна мета гри полягає в оволодінні конкретними знаннями і правилами поведінки в природному середовищі.

Один із засобів закріплення, систематизації та узагальнення знань про навколишнє середовище - дидактичні ігри. Їх надзвичайно важлива роль полягає в закріпленні природоохоронних уявлень, пробудженні в дітей бажання творити добро і не порушувати відомі їм правила поведінки в природі, а також у формуванні інших загальнолюдських рис характеру.

Крім того з учнями молодших класів проводяться уроки-екскурсії, походи, експедиції, що є не тільки заходами для відпочинку, а мають глибоку й серйозну навчально-виховну природоохоронну спрямованість, містять в собі також ряд завдань з екології, що сприяють розвитку творчих здібностей дітей.

Оволодіння екологічними знаннями - важливий ланцюг у процесі навчання і виховання дітей. В.О.Сухомлинський наголошував, що процес пізнання навколишньої дійсності є незалежним емоційним стимулом думки. Для дитини молодшого шкільного віку цей стимул відіграє винятково важливу роль. Результатом екологічного виховання мають стати розвинене емоційне сприйняття, бажання активно включатись у роботу з охорони й захисту об'єктів природи.

Створена грою творча наукова атмосфера задовольняє вікові потреби дітей молодшого шкільного віку в пізнавальній активності і є одним із засобів формування в учнів екологічної культури.

Таким чином, вміло використовуючи ігрові методи навчання на різних етапах уроку, можна сприяти стимулюванню пізнавального інтересу учнів. Новизна змісту матеріалу, який вивчається, різноманітність форм опитування, перевірка знань і пояснення нового матеріалу, емоційний тонус учнів, емоційність самого вчителя, взаємна підтримка вчителя і учнів, змагання і заохочення - наявність усіх цих факторів забезпечується правильним використанням ігрового матеріалу на уроці.

2.3 Застосування екологічних дослідів для формування екологічної культури

екологічний виховання природознавство гра дослід

Екологічна освіта та виховання школярів передбачає не тільки одержання учнями певної суми інформативного матеріалу про довкілля, вивчення властивостей предметів природи та явищ, засвоєння правил поведінки в природі, а й встановлення взаємозв'язків між предметами та явищами, тобто провідною ідеєю при вивченні природничого оточення повинна бути ідея єдності природи. Усвідомлення учнями цієї ідеї значною мірою забезпечується здійсненням систематичних цілеспрямованих спостережень у природі, особливо фенологічних спостережень. Не менш ефективним є використання досліду, як методу навчання.

Навчальний дослід - це елементарний експеримент. Він є одним із найважливіших методів пізнання природи, накопичення чуттєвого досвіду. Інформація, що здобута таким шляхом, є основою певних теоретичних узагальнень, висновків, встановлення або підтвердження вже засвоєних закономірностей. З допомогою досліду відбувається глибше пізнання об'єктів природи. Дослід дає змогу відтворити явище або процес у спеціально створених умовах, простежити за його ходом, побачити ті ознаки, які безпосередньо у природі помітити неможливо.

Специфіка досліду полягає в тому, що він допомагає отримати явище в так би мовити „чистому вигляді”, а саме: уникнути впливу побічних факторів, досліджувати явище в різних умовах, припиняти дослідний процес на будь-якій стадії і повторювати необхідну кількість разів, вивчати його більш ретельно, ділити на окремі частини, виділяти цікаве тощо. Таким чином, досягається глибина дослідження суті явищ і законів природи, підвищується обґрунтованість висновків, які можуть бути зроблені на основі досліду.

Необхідність проведення дослідів у початкових класах зумовлена насамперед тим, що більшість природознавчих уявлень і елементарних понять формується тільки на основі чуттєвого досвіду, який ще погано розвинений в дітей молодшого шкільного віку. Це стосується тієї частини змісту, засвоєння якої іншими методами буде неефективним. Зокрема :

· Ознаки і властивості, які безпосередньо чуттєво не сприймаються. Наприклад, скільки б діти не спостерігали за зразком корисної копалини, вони не зможуть визначити, міцна вона чи крихка, горить чи не горить, тоне у воді чи плаває. Для цього необхідно спробувати її розламати, підпалити, вкинути у воду, тобто виконати досліди.

· Причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами та функціональні залежності між величинами, які їх характеризують. Наприклад, залежність об'єму рідини від нагрівання і охолодження, значення води, тепла, світла, повітря для життя рослини і т. ін.

У процесі навчання досліди необхідні і в тих випадках, коли явище у природі триває довго, і школярі не можуть спостерігати за ним від початку до кінця, або на певному уроці виникає потреба в детальному вивченні чи загостренні уваги дітей на частині такого явища.

Застосування екологічних дослідів має цілий ряд переваг для формування екологічної культури, оскільки передбачає:

· активну участь школярів у навчально-виховному процесі;

· нагромадження суми достовірних конкретно-образних уявлень про навколишнє середовище, фактичних знань, які є матеріалом для подальшого усвідомлення, узагальнення, систематизації, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, що існують в природі;

· усвідомлення, що предмети і явища природи можуть змінюватись, в тому числі під впливом діяльності людини і в кінцевому результаті - проявляється залежність комфортності (чи дискомфортності) існування людини в конкретному природному середовищі;

· виявлення факторів негативної дії на довкілля та пошуки шляхів їх усунення чи хоча б послаблення їх впливу.

Дослід може виступати прийомом у структурі інших методів, тобто за його допомогою розв'язується конкретне дидактичне підзавдання. Як прийом, дослід здебільшого використовується демонстраційно і слугує джерелом емпіричного фактичного матеріалу, або спонукає до актуалізації засвоєного змісту.

Розділ ІІІ. Методична розробка уроку природознавства з елементами екологічного виховання

У процесі навчання природознавства використовується специфічний тип уроку - предметний. Основною метою такого уроків є формування у школярів цілісного уявлення про предмети і явища навколишнього світу. Мета досягається за умови безпосереднього сприймання учнями об'єктів природи, аналізу й порівняння здобутих фактів, їх узагальнення і формування необхідних висновків, а також перевірки висновків доступними дослідами.

Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предметний зміст, яким оволодівають учні у процесі уроку, передбачає різнобічне вивчення конкретного предмета або явища природи: виявлення ознак, властивостей структури, встановлення зв'язків і залежностей з іншими об'єктами, умов існування або протікання, походження, способів добування або вирощування, важливості для людини.

Доцільно, щоб на такому уроці діти працювали з натуральними, живими природними об'єктами. Це - одна із складових частин успіху його проведення. Якщо відсутня об'єктивна можливість їх забезпечення (інша пора року і т. ін.), тоді використовуються гербарні та колекційні зразки. Роздавальні натуральні засоби наочності для кожного предметного уроку учні виготовляють заздалегідь під безпосереднім чи опосередкованим керівництвом учителя.

Предметний урок за дидактичною суттю є комбінованим, оскільки в його межах реалізуються всі етапи процесу навчання 1-го рівня. Його структура визначається на основі логічної схеми змісту теми.

Розкриємо макроструктуру предметного уроку. Але слід насамперед зазначити, що в реальній практиці вона певною мірою варіативна, це зумовлено специфікою освітньої цілі такого типу уроку - всебічного пізнання об'єкта природи.

Макроструктуру складають такі макроетапи:

I. Організація класу.

II. Перевірка засвоєних знань, умінь і навичок.

Цей етап може бути реалізованим і може пропускатися. За яких умов це відбувається? По-перше, коли зміст предметного уроку не пов'язаний з попередньою темою, має значний обсяг і вимагає від учнів напруженої роботи. Організація етапу перевірки в таких випадках призводить до того, що на уроці не вистачає часу для якісного оволодіння новим навчальним змістом. По-друге, зміст попередньої теми і теми предметного уроку аналогічні, тоді найефективнішою буде перевірка, що здійснюватиметься як актуалізація опорних знань, умінь і навичок у процесі засвоєння нових.

III. Повідомлення теми і завдань уроку. Загальна мотивація. Діти повинні сприйняти та усвідомити тему уроку і його завдання, тобто об'єкт, який вивчається, і що саме та в якій послідовності вони дізнаються про нього.

Важливою на цьому етапі є загальна мотивація діяльності школярів, яка найчастіше націлена на спонукання пізнавального інтересу до об'єкта, бажання пізнати його. З цією метою використовують різні прийоми. Зокрема, за допомогою цікавого фактичного матеріалу, уривків з оповідань, прислів'їв, дослідів демонструється вагомість природного об'єкта для людей, особисто для дитини, місце і значення у природі, особливості прояву його властивостей та ознак тощо.

IV. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.

Аналіз кожної логічно завершеної частини власне предметного змісту предметного уроку показує, що в ньому виділяються три види знань:

1. Знання, які засвоюються учнями під час безпосередньої діяльності з натуральними об'єктами (живими, гербарними чи колекційними зразками).

2. Знання про предмет або явище, які здобуваються з інших джерел знань, зокрема з образотворчих засобів наочності, розповіді вчителя, кінофільмів, діафільмів, додаткової літератури.

3. Знання, які відомі учням з попередніх уроків та життєвого досвіду. Вони актуалізуються в кожній логічно завершеній частині, але мають різне значення. Наприклад, є основою для усвідомленого сприймання нових знань.

V. Систематизація, узагальнення та застосування засвоєних знань, умінь і навичок.

Метою цього етапу є виявлення взаємозв'язків між елементами змісту, встановлення певних закономірностей і формування на їх основі елементів знань з вищим рівнем узагальнення, а також предметних умінь і навичок.

Досягнення поставлених цілей вимагає актуалізації засвоєних знань та умінь, організація якої має на цьому етапі свої особливості. Якщо діти в усіх логічно завершених частинах теми добре закріпили зміст елементів знань на репродуктивному рівні, то їх актуалізацію у необхідній послідовності доцільно здійснювати через виконання системи завдань на застосування кожного з елементів знань в подібних і в нових ситуаціях [1, C. 283-290].

Як приклад, нижче наведені уроки природознавства з використання елементів екологічного виховання.

Охорона природи (урок КВК)

Мета: узагальнити знання про флору, її сучасний стан; показати вплив господарської діяльності людини на рослинний світ; розглянути основні напрямки охорони рослин; пригадати заповідники України та їх місцезнаходження; звернути увагу учнів на охоронну роботу у Вінницькій обл.

Обладнання: фізична карта України.

Хід уроку.

Учні класу об'єднуються в 2 команди по 10 чоловік, обирають назву. Учитель рекомендує літературу для підготовки до КВК.

Журі враховує швидкість, правильність, дотепність відповідей.

Конкурс 1. Захист емблеми.

Команди завчасно готують емблеми (наприклад, із зображенням майбутнього рослин) і розповідають, як люди можуть його змінити.

Конкурс 2. Юні екологи.

Команди по черзі відповідають на запитання:

1. Що таке екологія?

2. Назвіть фактори, що впливають на живі організмі.

3. Як рослини пристосовуються до природних змін?

4. Як людина впливає на природу?

Конкурс 3. Знавці антропогенного впливу.

По двоє учасників з кожної команди, крокуючи, наводять приклади негативного (перший) і позитивного (другий) впливу людини на природу. Перемагає той, хто наведе більше прикладів.

Конкурс 4. Практичне завдання

Кожна команда складає міні-розповідь про улюблене місце відпочинку в природі.

Конкурс 5. Ти - мені, я - тобі.

Команди обмінюються запитаннями про охорону рослин. На обдумування відповіді - 30 с.

Конкурс 6. Капітан-природолюб.

Капітани команд по черзі називають рослин, що охороняються у Вінницькій обл.

Конкурс 7. Заповідники України.

Одна команда називає заповідник, а інша показує на фізичній карті України його місцезнаходження, і навпаки.

Конкурс 8. Творчі таланти.

Команди за 1 хв. повинні підібрати пісню з біологічним змістом і виконати її.

Закінчується урок-КВК підбиттям підсумків та виставленням оцінок [12, C. 24].

Методи вивчення природи. Значення знань про природу в житті та діяльності людини

Мета: ознайомити учнів з методами та приладами дослідження; розкрити значення знань про природу, їх використання в життєдіяльності людини; формувати вміння і навички роботи в групах; виховувати екологічну культуру.

Обладнання: ілюстрації довкілля, фломастери.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Хід уроку.

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань.

Природознавчий диктант Закінчіть речення:

1. Все те, що нас оточує, називається... (природою).

2. Людина, тварини - це частини... (живої природи).

3. Спостерігати за природою людині допомагають органи... (чуттів).

4. Наука, що вивчає Всесвіт, називається... (астрономією).

5. Ґрунт, вода, повітря - це частина... (неживої природи).

6. Дихання, ріст, розмноження притаманні... (живим істотам).

7. Щоб краще вивчати тіла та речовини, вчені спеціально впливають на них. Як називається це явище? (Експеримент, або дослід.)

8. Знання людини про природу вивчає наука... (природознавство).

III. Вивчення нового матеріалу.

1. Розповідь учителя.

Людина весь час пізнає навколишній світ і з цією метою використовує методи дослідження природи: спостереження, експеримент, порівняння.

Перші прилади, якими людина пізнає, спостерігає навколишній світ, - це органи чуттів (ніс, язик, шкіра, вуха, очі), завдяки яким вона дає характеристику речам, явищам.

Для дослідження та експерименту ми можемо використати такі прилади, як термометр, барометр, гномон, мікроскоп, компас, годинник та ін. Саме завдяки їм людина сьогодні може прогнозувати погоду, передбачати виверження вулканів, вивчати рух течій, шукати корисні копалини.

2. Робота в групах.

Сьогодні на уроці ми розглянемо значення знань про природу для людини, а також розробимо правила поведінки в природі. Для цього я пропоную вам об'єднатися у чотири групи: I група - ботаніки; II група - зоо-логи; ІІІ група - гідрологи; ІV група - географи.

Кожна група отримує папір, фломастери і картку із завданням, яке виконує у вигляді проекту.

Завдання для груп.

1) Розкрийте значення знань про природу в життєдіяльності людини.

2) Розробіть правила поведінки: І група - в парку; II група - в лісі; ІІІ група - біля водойми; IV група - там, де ви живете.

3) Намалюйте попереджувальні знаки “Що заборонено в природі”.

У проекті ці правила мають бути зображені схематично.

Можливі варіанти відповідей: не лови диких тварин і не принось їх додому; не вбивай жаб, змій - вони корисні; не рубай дерев; не нівеч кору дерев; не ламай гілок на деревах; обережно і тихо ходи лісовими стежками; не галасуй; не розпалюй вогнище; не кидай у водойми сміття і різний непотріб; не залишай після себе сміття.

IV. Узагальнення.

Обговорення проектів і доповнення їх кожною групою. Результати роботи вивішуються на дошці.

V. Домашнє завдання.

1) Прочитати “Вступ” підручника, с. 5-7.

2) Обговорити правила поведінки в природі з батьками, зробити аналіз їх виконання [8, C. 6-7].

Екологічна гра “Дотик”

Місце проведення: клас.

Матеріали: 7 різноманітних предметів із природних і штучних матеріалів.

Мотивація:

- Головний наш помічник у пізнанні навколишнього світу - очі, але напевне з вами вже було так, що на перший погляд гарна річ мала неприємний запах, або ж була неприємна на дотик. Таким чином, у пізнанні навколишнього світу велику роль відіграють усі органи чуттів.