Обдаровані діти та їх взаємодія у класному колективі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота:

Обдаровані діти та їх взаємодія у класному колективі



Зміст

Вступ

Розділ 1. Обдарованість як психолого-педагогічна проблема

1.1 Поняття „обдарованість” і „обдарована дитина” у сучасних дослідженнях

1.2 Психолого- педагогічні особливості обдарованих дітей

Розділ 2. Процес взаємодії обдарованих дітей у класному колективі.

2.1 Проблеми, що виникають в обдарованих дітей у класному колективі

2.2 Форми і методи роботи вчителя з нестандартними дітьми в дитячому колективі

Висновки

Література



Вступ

Розбудова національної системи в Україні, її докорінне реформування зумовлюють необхідність відтворення та розвитку інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень. Тому надзвичайно гостро ставиться таке важливе і невідкладне завдання, як виховання нового покоління, здатного не тільки осягнути загальнолюдський зміст сутності існування людини, а й творчо вирішувати їх згідно з духом свого часу.

Учені із різних країн працюють над проблемою обдарованості. Біологи намагаються виділити ген геніальності, психологи і соціологи винаходять тисячі тестів для визначення яскравих здібностей дітей. І все-таки поки що залишається таємницею відповідь на запитання: чому одній людині вдається багато, а інша стає аутсайдером.

Обдаровані люди приносять велику користь суспільству, є його гордістю. Тому перед суспільством, державою, школою і сім'єю постає проблема вчасного виявлення, навчання і виховання таких дітей.

Повноцінне існування обдарованої дитини у соціальному середовищі, особливо у колективі однолітків стає актуальним питанням дослідження, оскільки досвід Вольдорфської школи свідчить: „Обдаровані діти мають значно більше спільного з іншими людьми, ніж своєрідності. Коли ми, батьки, вчителі або однолітки, вихоплюємо ці їхні відмінні ознаки і починаємо ставитися до обдарованих дітей лише як до носіїв цих ознак, ми вчиняємо щодо них жахливу несправедливість.”

Виховуючи окрему особистість, необхідно взяти до уваги те, що вона взаємодіє в колективі. Саме він є основним соціальним середовищем, у якому виховуються потреби, розкриваються задатки, формуються здібності особистості. У колективі з його багатогранними відносинами завдяки спільній діяльності його членів забезпечується всебічний розвиток особистості, належна підготовка дітей і молоді до активної участі у суспільно-політичному, економічному і культурному житті.

Нині всім зрозуміло, що економічне зростання країни, її науково-технічний розвиток, культура, економіка, освіта неможливі без участі в цьому процесі обдарованих людей. Саме тому в країнах, де це розуміють, ідуть або шляхом створення умов для розвитку здібностей, підтримки обдарованих, або шляхом залучення до роботи вже підготовлених в інших країнах обдарованих людей. Учнівський колектив - це середовище, в якому протікає діяльність усіх його членів, внаслідок чого відбувається переплетіння міжособистісних відносин, які формують духовний світ кожного; разом із тим це і самофункціонуюча система адже в кожному колективі є колегіально створені органи самоврядування. Звідси деяка автономність цього соціального організму. Створений колектив починає працювати за допомогою поданої вчителем програми, в якій виникають внутрішні міжособистісні відносини. А це і є тим життєвим середовищем, яке впливає на розвиток кожної особистості в колективі, оскільки кожен учень тут займає певне місце відповідно до його здібностей і можливостей. А.С. Макаренко з цього приводу писав, що навіть найневиправніша дитина, будучи поміщена у здоровий дитячий колектив, стає зовсім іншою протягом кількох днів. Виходячи з цього, досліджуючи обдарованих дітей та їх взаємодію у класному колективі, варто звернути увагу на проблеми, що виникають у таких дітей, а також ознайомитися з роботою педагогів в рамках зазначеної проблеми.

Об`єкт дослідження: обдаровані діти у класному колективі.

Предмет дослідження: процес взаємодії обдарованих дітей у класному колективі.

Мета: дослідити особливості взаємодії обдарованих дітей у класному колективі.

Завдання:

- розкрити поняття „обдарованість” та „обдарована дитина”;

- визначити особливості обдарованих дітей;

- дослідити процес взаємодії обдарованих дітей у класному колективі.



Розділ 1. Обдарованість як психолого-педагогічна проблема

1.1 Поняття „обдарованість” і „обдарована дитина” у сучасних дослідженнях

Перш ніж висвітлювати дане питання, слід ознайомитися з такими поняттями, як „задатки” та „здібності”, оскільки вони - це невід'ємна складова обдарованості.

Задатки - це спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку здібностей. У свою чергу, здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками. Але не всі задатки, з якими народжується людина, обов'язково перетворюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від задатків не залежить зміст психічних властивостей, які входять до кожної здібності. Ці властивості формуються у взаємодії із зовнішнім світом [12, 254]. Одна з найважливіших потреб, від реалізації якої залежить розвиток здібностей - це пізнавальна потреба, яка тісно взаємодіє з потребою спілкування.

Обдарованість - це системна якість психіки, що розвивається протягом життя, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

Б.М. Теплов визначав обдарованість, як якісно своєрідне поєднання здібностей, від якого залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності.

С.Л. Рубінштейн визначає поняття „загальної обдарованості” і „спеціальних здібностей”. Загальна обдарованість - сукупність всіх даних людини, від яких залежить продуктивність її діяльності. Спеціальні здібності - це прояв загальної обдарованості, стосовно конкретних сфер діяльності.

Н.С. Лейтес з терміном „обдарованість” пов'язує особливе багатство здібностей, під обдарованістю дитини розуміється більш високе, ніж у її однолітків, при інших рівних умовах, сприйняття до учіння і більш виражені творчі прояви [20, 49].

Обдарована дитина - це дитина, що виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у тому чи іншому виді діяльності.

Аналізуючи поняття „обдарованість” у зарубіжній психолого-педагогічній літературі, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв`язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості тощо.

А. Таненбаум, займаючись вивченням обдарованості, застосував психосоціальний підхід. Він визначає поняття „обдарованість” за п`ятьма чинниками:

- високий рівень загального інтелекту;

- наявність спеціальних здібностей;

- певні особистісні особливості;

- вплив середовища;

- щасливий випадок.

На думку автора, успіх залежить від наявності всіх цих чинників, тоді як відсутність хоча б одного може призвести до невдачі.

На сьогоднішній день психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрового, навчального, трудового). Водночас не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального таланту.

А.М. Матюшкін розглядає обдарованість як загальну передумову творчого розвитку і становлення творчої особистості, виділяє п`ять її структурних компонентів:

- домінуюча роль пізнавальної мотивації;

- дослідницька творча активність;

- можливість досягнення оригінальних рішень;

- можливості прогнозування і передбачення;

- здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

На думку Дж. Фельдхьюсена, в основі загальної обдарованості лежать загальні здібності, що включають:

- здатність добре мислити, ефективно переробляти інформацію;

- досягати розуміння;

- вирішувати проблеми;

- використовувати методокогнітивні системи.

Уявлення про обдарованість як сукупність здібностей, що виявляються у якій-небудь діяльності, лягли в основу численних класифікацій обдарованості:

1) навчальну, „розумову винятковість”;

2) наукову здатність;

3) творчість;

4) соціальне лідерство;

5) винахідливість.

Л. Терстоун розглядав кілька типів обдарованих дітей:

- які показують загальну розумову акселерацію для своїх років, високий IQ (коєфіцієнт інтелектуальності);

- які перевершують інших у деякій спеціалізованій галузі, наприклад, у математиці або в навчанні, що дуже залежить від словесної швидкості;

- які зі спеціальними талантами в мистецтві або з механічною кмітливістю;

- які з виключною оригінальністю і винахідливістю - креативний тип.

Дж. Рензуллі запропонував триколову модель обдарованості, що включає:

1. Здібності вищі за середні або талант. При цьому високі інтелектуальні здібності є необхідною, але недостатньою умовою для високих досягнень.

2. Залучення до задачі потребує наполегливості, ретельності, вольових зусиль. Відзначено, що існує період високого залучення до завдання і період низького залучення. Ці періоди відповідно пов'язані з високою і низькою продуктивністю діяльності.

3. Креативність розуміється як своєрідність поводження особистості, що виражається в оригінальних способах одержання продукту, в нових підходах до вирішення проблем, створення оригінального продукту.

У цілому ж можна уявити обдарованість як систему, що включає такі компоненти: анатомо-фізіологічні задатки; сенсорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю; інтелектуальні та розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації і вирішувати нові проблеми; емоційно-вольові структури, що визначають тривалі домінантні орієнтації і їх штучне підтримування; високий рівень продукування нових образів, фантазія, уявлення і цілий ряд інших.

З психологоічної точки зору обдарованість, по-перше, є дуже складним психічним утворенням, у якому нерозривно переплетені пізнавальні, емоційні, вольові, мотиваційні, психофізіологічні й інші сфери психіки. По-друге, обдарованість багатогранна, її прояви залежать від віку й характеризуються значною індивідуальністю, яка визначається виключно своєрідним поєднанням різних сфер психіки обдарованої дитини. По- третє, для оцінки обдарованості використовуються різноманітні критерії. Внаслідок цього обдарованість виділяється за:

- широтою прояву - загальна або спеціальна;

- типом передбачуваної діяльності - інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна, конструкторська, лідерська;

- інтенсивністю вияву підвищеної готовності до навчання - обдаровані, високообдаровані, виключно або особливо обдаровані (таланти й вундеркінди);

- видом прояву - явний і прихований той, що не проявився;

- темпом психічного розвитку - обдаровані з нормальним темпом вікового розвитку або ж із значним його випередженням;

- віковими особливостями прояву - стабільні або ті, що приходять (вікові);

- особистісними, гендерними (соціально-статевими) та іншими особливостями.

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарованих дітей. Доцільно виділити дві такі групи: до однієї з них належать діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистісних й інших сторін психіки; в іншу входять діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю на рівні сформованості вказаних психічних процесів. Наприклад, дитина з високорозвинутим інтелектом може відрізнятися емоційною нестійкістю, недорозвиненістю психомоторної сфери та ін. До другої групи частіше за все потрапляють високо або виключно обдаровані діти.

Також слід згалати про творчо-обдаровану дитину - це особистість, яка має яскраво виражену спрямованість на здобуття наукових знань, генерування нових ідей при розв'язанні навчально-творчих і дослідницьких завдань, знає історію й сьогоднішні тенденції розвитку предмета дослідження, володіє значним обсягом інформації, має критичне мислення, відчуття нового, високу допитливість, особистісну установку на сприйняття оригінального, незвичайного, вміє встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити висновки, аналізувати інформацію, будувати гіпотези, є чутливою до суперечностей, організована, наполеглива в досягненні мети, має інтуїцію, здатна до передбачення, фантазування, відкритого спілкування.

Видатний психолог П.С. Виготський зазначав, що творчість - необхідна умова існування і все, що виходить за межі рутини завдячує своїм виникненням творчій діяльності людини. Досвід багатьох вітчизняних та зарубіжних педагогів свідчить про можливість і необхідність формування у школярів творчої особистості [11, 21].

1.2 Психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей

Обдарована дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В неї відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність, незалежність у діяльності. Така дитина характеризується цілим рядом особливостей. Ці особливості стосуються специфіки сенсорних процесів, прояву інтелекту і творчості, а також взаємовідносин з оточуючими.

1. Допитливість. Перший рівень допитливості - цікавість. Цікавість - бажання новизни інтелектуальної стимуляції, потреба в розумових враженнях. Однак у багатьох дітей цікавість не переростає повною мірою в допитливість. Обдарованим дітям у більшому ступені властиве прагнення до пізнання, дослідження навколишнього світу. Обдарована дитина не терпить обмежень на свої дослідження.

2. Надчутливість до проблем. Пов`язана з характером навчання.

Догматичний зміст у сполученні з домінуванням репродуктивних методів навчання - основні чинники, що придушують дитячу надчутливість до проблем. І навпаки - проблемне, орієнтоване на самостійну дослідницьку практику дитини, навчання розкриває як цю здатність, так і інші необхідні для творчості якості. Розвиток цієї здатності тісно пов`язаний з умінням змінювати точку зору на проблему. Саме ця властивість часто і забезпечує прорив до невідомого раніше.

3. Надситуативна активність (пізнавальна самодіяльність). Йдеться про постійне прагнення до поглиблення в проблему.

4. Високий рівень розвитку логічного мислення. Відомий психолог В.Н. Дружинін у психолого-педагогічній літературі узагальнив три основні позиції на проблему чи допомагає у творчості уміння мислити логічно:

- перша відмовляється від якого б то не було поділу цієї функції;

- друга будується на твердженні, що між інтелектом і креативністю існують граничні відносини; для прояву креативності потрібний інтелект не нижче середнього, або «немає дурних креативів», але є «нетворчі інтелектуали»;

- третя стверджує, що інтелект і креативність - незалежні здібності.

5. Підвищений інтерес до дивергентних задач. Практично всі задачі, що використовуються при традиційному навчанні, належать до числа конвергентних, тобто умова задачі припускає існування лише однієї, єдино правильної відповіді, що може бути обчислено шляхом строгих, логічних міркувань на основі використання засвоєних правил і алгоритмів (теореми, закони тощо). Обдаровані діти віддають перевагу дивергентним задачам, у яких кінцевий розумовий продукт (відповіді) не виводиться прямо з умов. Рішення їх вимагає пошуку різних підходів, допускає і частково припускає їхнє зіставлення. А невиводимість відповідей із самої умови і недосказаність, що виявляється таким чином, вимагає не просто мобілізації й об'єднання вже отриманих знань, а інтуїції, прояснення (інсайту).

6. Оригінальність мислення. Здатність висувати нові, несподівані ідеї відрізняються від широко відомих, банальних, звичайно називають оригінальністю мислення. Виявляється ця особливість у мисленні і поводженні дитини, у спілкуванні з однолітками і дорослими, у всіх видах діяльності. Оригінальність (або її відсутність) яскраво виражається в характері і тематиці самостійних малюнків, творів історії, конструюванні та інших продуктах дитячої діяльності. Багато психологів розглядають оригінальність мислення як одну із основних особливостей мислення творчо обдарованої людини. Але при цьому поряд зі здатністю продукувати оригінальні ідеї можливий і інший спосіб творчості - розробляти існуючі. Якщо перший спосіб особливо цінується у творчості науковій і технічній, то другий - у художній.

7. Гнучкість мислення. Здатність швидко і легко знаходити нові стратегії рішення, встановлювати асоціативні зв'язки і переходити (у мисленні і поводженні) від явищ одного классу до інших, часто далеких за змістом, називають гнучкістю мислення. Гнучкість мислення тісно пов'язана з багатством і розмаїтістю минулого досвіду дитини (обсяг знань, умінь, навичок тощо), однак цілком нею не визначається. Зв'язок між ними має дуже складний характер. Наприклад, у деяких ситуаціях обсяг знань не тільки не сприяє генеруванню нових ідей і стратегій, але навпаки, виступає як стимулюючий чинник.

8. Легкість генерування ідей (продуктивність) мислення. Пов'язують із креативністю, гнучкістю мислення. Чим більше ідей, тим більше можливостей для вибору з них оптимальних, зіставлення, розвитку, поглиблення тощо. Велика кількість ідей, з одного боку, є основою, з іншого боку - необхідною передумовою творчості. Генерування ідей тим вище, чим менше тиск стереотипів, що набуваються в процесі засвоєння досвіду (знань, умінь, навичок) і часто прямо диктуються його змістом.

9. Легкість асоціювання. Може бути представлено як здатність до вироблення узагальнених стратегій на основі виявлення схованих від звичайного погляду зв'язків і відносин і їх подальшої деталізації. Вона виражена найбільше явно в умінні знаходити аналогії там, де традиційно вони не вбачаються, у здатності знайти шлях до вирішення проблеми, використовуючи різну інформацію.

10. Здатність до прогнозування. Це рідкісна якість, що включає в себе уяву, інтуїцію, здатність до аналізу. Здатність до прогнозування в значній мірі залежить від ступеня розвитку схильності до задач дивергентного типу, гнучкості мислення, легкості генерування ідей, легкості асоціювання.

11. Висока концентрація уваги. Виражається це, по-перше, високим ступенем заглибленості в задачу; по-друге, можливістю успішного настроювання уваги навіть при наявності перешкод на сприймання інформації, що відноситься до обраної мети. Обдарована дитина часто буває поглинена заняттям, яке зацікавило, настільки, що її практично неможливо відвернути, причому займатися своєю справою вона здатна тривалий час, може повертатися до нього протягом декількох днів.

12. Відмінна пам'ять.

13. Здатність до оцінки. Є похідним критерієм критичного мислення. Здатність до оцінки, з погляду А.М. Матюшкіна, забезпечує самодостатність, самоконтроль, впевненість обдарованої, творчої дитини в собі, у своїх здібностях, своїх рішеннях, визначаючи цим її самостійність, неконформність і багато інших інтелектуальних і особистісних якостей.

14. Особливості схильностей та інтересів. В обдарованих дітей схильності широкі і при цьому стійкі та усвідомлені. Націленість, прихильність справі служить одним із найточніших показників обдарованості. Також слід зазначити характерну для обдарованих дітей широту інтересів. Їм багато чого вдається, багато чого до душі і тому їм хочеться спробувати себе в найрізноманітніших сферах.

На відміну від „дорослої”, яка є реальністю у створенні продукту або ідеї, дитяча обдарованість має свою специфіку в продуктах творчості, перебігу творчого процесу, індивідуального розвитку, предметної спрямованості.

Специфічні особливості дитячої обдарованості:

1) вона є суто суб'єктивною діяльністю, продукт якої не має суспільної значущості, мотивована почуттями задоволення, інтересу, отже, самим процесом творчості;

2) вона може мати замасковані й реальні форми свого прояву, тобто дитина може заявити про себе завдяки певним успіхам у якійсь діяльності, здебільшого - це музика, здібності до образотворчої діяльності, художньої, артистичної або це наукова, технічна обдарованість;

3) дитяча творчість - нелінійна, й за своїм виявом має гетерохронний характер: одна дитина може мати на якомусь етапі свого розвитку значні досягнення, а потім виявляється, що це „мильна кулька”, інша тривалий час носить свої здібності, які можуть яскраво проявитися в юнацькому або зрілому віці;

4) творчі здібності можуть співіснувати на рівні підсвідомості й суб'єктивно бути незрозумілими для дорослих;

5) прояв обдарованості пов'язаний з різними формами дисинхронії: між середовищем і особистістю дитини, між віком й індивідуальними досягненнями, між моторикою й інтелектом;

6) обдаровані діти мають свої специфічні особливості на відміну від „норми”: це висока пізнавальна активність, особливий інтерес до читання, рання предметна спрямованість пізнавальної активності, високий рівень сенсорики і пам'яті, значна працездатність без втомлювання, високий рівень домагань.

7) дитяча творчість характеризується наявністю потенціальної обдарованості, яка може маскуватися найрізноманітнішими відхиленнями у поведінці, починаючи від повної зосередженості на цікавій діяльності до проявів неврівноваженості у стосунках;

8) дитяча обдарованість піддається розвитку, тому рання її діагностика й створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку творчо обдарованої дитини [16, 299-300

обдарований дитина взаємодія колектив



Розділ 2. Процес взаємодії обдарованих дітей у класному колективі

2.1 Проблеми, що виникають в обдарованих дітей у класному колективі

Обдаровані діти , маючи свої особисті інтереси, заглиблюються в них, і їх зовсім не цікавить те, що відбувається у класі: воно здається їм дріб'язковим. Такі діти не завжди спілкуються з однолітками, особливо з тими, хто інтелектуально мало розвинений і не має ніяких інтересів.

Ці особливості поведінки обдарованої дитини викликають низку непорозумінь у взаєминах з педагогами і однолітками. Збоку однолітків глибока і змістовна обізнаність обдарованої дитини в якійсь галузі науки чи мистецтва, яскраві прояви здібностей, успіхи в академічних знаннях викликають або велике захоплення і повагу, або заздрість і ставлення, що пов'язане з цим почуттям. У педагога обдарована, отже, нестандартна дитина теж викликає інколи негативне ставлення: з одного боку, педагог розуміє, що така дитина потребує специфічної і досить складної роботи, а з другого - відчуває, що просто не має відповідних знань, або не має часу, щоб такому учневі приділити достатньо уваги.

Між тим, обдарована дитина вимагає до себе підвищеної уваги ще й тому, що їй властиві певні риси особистості, які узагальнено можна назвати “наполегливість”. Ця риса включає і високу працездатність, і вимогливість до себе, активність, упертість, бажання довести почату справу до кінця. Саме наполегливість “примушує” дитину активно працювати над тим, що її цікавить, досягати, не дивлячись ані на які перешкоди, певних успіхів, тобто наполегливість стає основною життєвою мотивацією, яка перекреслює всі інші.

Але в класному колективі діти не розуміють спрямованості свого обдарованого однолітка і часто вважають, що він досить незрозумілий, бажає керувати іншими, має намір висуватися вперед, показати свою перевагу над іншими. Не кращі справи з успіхами з конкретних предметів. Інколи педагоги, нехтуючи певними, досить вагомими знаннями з певного виду навчальної діяльності, будь-що намагаються примусити обдаровану дитину зайнятися тими предметами, які не викликають у неї аж ніякої зацікавленості. А якщо вчитель виявляє тут ще й наполегливість, то для обдарованої дитини з її підвищеною чутливістю і високо розвиненим почуттям власної гідності це може закінчитися значними негативними переживаннями тощо.

Звичайно, обдарованість - унікальне явище і вимагає уважного і дбайливого ставлення, а кожний випадок обдарованості потребує свого індивідуального підходу. Обдарована дитина “випадає” із звичайного, стандартного, буденного. Школа і обов'язковість, відсутність свободи для творчості її дратує, викликає нудьгу, а то й взагалі небажання відвідувати школу. І починається “гоніння”: вчителі, не розуміючи дитину, скаржаться батькам, а ті, в свою чергу, вимагають стандартної поведінки від дитини. А вона, занурившись у свої інтереси, не може зрозуміти, чого від неї хочуть, коли вона працює, щось шукає, цікавиться певною проблемою. Згодом вона усвідомлює, що її ніхто не розуміє. Все це призводить до того, що обдарована дитина занурюється в собі, її все менше цікавить спілкування з однолітками, і в результаті вона опиняється в ізоляції.

Іншим варіантом поведінки обдарованої дитини у її спілкуванні з однолітками може бути роздратованість, а то, навіть, нетерпимість до тих, хто інтелектуально нижче і не бажає підвищувати свій рівень, не має наміру чимось зацікавитися. Обдарована дитина мало спілкується з такими однолітками тому, що їй з ними нудно і нецікаво, адже вона задумується над такими складними проблемами, які ще просто не існують для “нормальної” дитини. Через ці причини вона спілкується з тими, хто старший, хто більше знає і вже має певні пізнавальні інтереси [11, 6].

Отже проблеми обдарованих дітей можна класифікувати за такими ознаками:

1. Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасно розвинуте мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточуючих - це далеко не повний перелік якостей обдарованих дітей.

З одного боку, ці якості допомагають обдарованій дитині досягати високих результатів у сфері її обдарованості, з іншого - служать джерелом конфліктів.

2. Агресивність обдарованих дітей. Часто обдаровану дитину просто не розуміють ні однолітки, ні педагоги, а іноді й батьки. Це веде до складних переживань такої дитини, вона або закривається, замикається в собі, намагаючись збагнути, чому її не розуміють, або, не бажаючи миритися з роллю вигнанця, вдається до різноманітних хитрощів, намагаючись отримати соціальну підтримку. Якщо ж така тактика не приносить бажаних результатів, дитина у відповідь на завданий їй біль прагне відповісти кривдникам тим же. У цьому випадку вона може використати всі види агресивних реакцій: непряму, вербальну, фізичну.

3. Неприязнь до школи. Порушення в поведінці обдарованих дітей можуть з'явитися тому, що навчальний план не відповідає їхнім здібностям.

4. Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри й нецікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки, що мають середні здібності. Унаслідок цього обдарована дитина виявляється в ізоляції.

5. Конформізм. Обдаровані діти, відхиляючи стандартні вимоги, не схильні до конформізму, особливо, якщо ці стандарти йдуть всупереч їхнім або здаються безглуздими.

6. Занурення у філософські проблеми. Для обдарованих дітей характерним є замислюватися над такими явищами як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування й філософські проблеми, в значно більшому ступені, ніж для середньої дитини.

7. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Обдаровані діти часто віддають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, оскільки вони уступають останнім у фізичному розвиткові.

8. Потяг до досконалості. Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості. Вони не заспокоюються, не досягнувши вищого рівня.

9. Відчуття незадоволеності. Таке ставлення до самих себе пов'язано з характерним для обдарованих дітей прагненням досягти досконалості в усьому, стати кращими, ніж вони є. Вони дуже критично ставляться до власних досягнень, часто незадоволені ними, звідси - відчуття власної неадекватності й низька самооцінка [16, 301].

2.2 Напрямки, форми і методи роботи вчителя з нестандартними дітьми

Проблема роботи вчителя з обдарованими дітьми не є новою для подагогічної громадськості як світової, так і вітчизняної. Новизна цієї проблеми для шкіл полягає в умовах, в яких педагогічному колективу доводиться її реалізовувати.

По-перше, зміна типів цивілізації: від аграрного через індістріальний до інформаційного, що вимагає від кожного дедалі більше не лише конкретних знань, вмінь і навичок, а й здатності до творчості, до продуктивної співпраці з іншими людьми, до прийняття відповідальних рішень.

По-друге, ми маємо нове покоління дітей, котрим властиві високий енергопотенціал, розвинені інтелектуальні здібності, багата уява і водночас вельми нестійка уява, надзвичайна чутливість та вразливість.

По-третє, для сучасної школи характерна орієнтація на швидкісні характеристики діяльності дітей, інтенсифікація і формалізм навчального процесу, що закономірно призводять до зниження здатності дитини до навчання, до зменшення навчальної мотивації дітей, до падіння рівня довільного регулювання їхньої діяльності та до труднощів формування психологічних новоутворень відповідного вікового періоду.

Зважаючи на вищезазначені аргументи, організація роботи з обдарованими дітьми вимагає від адміністрації навчального закладу значних зусиль.[19, 26].

В основі робрти з обдарованими дітьми повинні лежати принципи психолого-педагогічного вивчення особистості учнів.

Педагогічні принципи:

- вивчення особистості дитини через її навчальну діяльність;

- педагогічне спостереження соціального статусу учнів у класі;

- моніторинг якості навчального процесу.

Психологічні принципи:

- діагностика психічного стану та психічних процесів дитини;

- дослідження та корекція соціального статусу дитини;

- вивчення особистості дитини у розвитку [19, 3].

Одним з важливих напрямів діяльності вчителя в загальноосвітній школі є його робота з учнями, які мають особливі здібності. Вони характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам'ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю та ін. Їм притаманна неординарність, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Це створює сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності та збільшення її обсягу й інтенсивності з тим, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку навчальних можливостей учнів, а не стримувало цей процес через недостатню їх завантаженість.

Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний -- необхідний ученим, політикам, економістам; образно-художній -- дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам; раціонально-образний -- історикам, філософам, учителям; емоційно-почуттєвий -- режисерам, літераторам. Щодо обдарованих учнів особливу увагу слід звернути на такі моменти: повне задоволення запитів найпідготовленіших дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх із сучасною наукою; створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для розвитку здібностей, виявлених у певній галузі діяльності; забезпечення можливостей для широкого вияву елементів творчості в навчальній і позашкільній роботі; залучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; запобігання розвитку в них переоцінки своїх можливостей, лінощів через систематичну недовантаженість.

Форми роботи з цією категорією учнів -- групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для них має доповнюватися науковими відомостями, які вони можуть отримати в процесі виконання додаткових завдань за той самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки навчальної інформації. У методах навчання цих учнів мають превалювати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь та навичок. Контроль за їх навчанням спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенесення знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання для таких учнів повинні бути творчими.

Названі моменти в навчальних заняттях доповнюють системою позакласної та позашкільної роботи (виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах: вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими та ін.). Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Важливо керувати позакласним читанням учнів. Учителі мають налагоджувати контакти з позашкільними установами, де займаються їх вихованці. Вивчаючи інтереси і нахили учнів, вони допомагають їм обрати профіль позашкільних занять.

У роботі з такими учнями не тільки створюють сприятливі умови для їх розвитку на уроках і в позаурочній діяльності, а й психологічно готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути здібності й досягти успіху можуть лише ті, хто готовий подолати труднощі. Брак таланту пояснюється не збідненою людською природою, а відсутністю сильних натур, здатних виявити мужність, наполегливість, сувору дисципліну в самоосвіті -- самовихованні, в критичному самоосмисленні загальноприйнятих норм, стереотипів, у захисті нового [15, 30].

Також у психолого-педагогічній літературі існують методи стимуляції, активізації творчої діяльності учнів. До цих методів відносяться:

· Пряма колективна «мозкова атака», мета якої - звільнення учнів від гальмівного впливу критичних зауважень, абстрагування від звичайного ходу думок у процесі збирання якнайбільшої кількості ідей для виріщення конкретної проблеми;

· Конвертна “мозкова атака” цього методу забезпечує унікальну форму для індивідуального розв'язання проблем. Всім учням роздаються конверти, на яких написані слова: “Моя основна проблема пов'язана із...”. Кожному учневі пропонується закінчити речення чітким описом проблеми, після чого він має передати свій конверт сусіду, що сидить праворуч. Той ознайомлюється з описом проблеми на конверті, бере картку і записує на ній можливий шлях розв'язання проблеми, не зазираючи всередину конверта. Коли учні знову отримують свої конверти, вони ознайомлюються із запропонованими ідеями;

· записник Дж.В. Хейфіля включає такі методи:

дебати;

співпраця;

навчання у парах;

круглий стіл;

групове дослідження;

рольові ігри;

гра за сценарієм;

письмові завдання.

Доцільно для вирішення проблеми розвитку обдарованих дітей використовувати такі форми і методи:

І. Створення в школі психолого-педагогічного консиліуму, що складається з учителів, соціального педагога й психолога. Для підготовки консиліуму проводиться комплексна діагностична робота в 1-му, 3-му, 5-му, 8-му, 10-му класах, організовується анкетування дітей, батьків, вчителів. Завдяки цьому складається багаторівневий і багатопрофільний „банк даних” здібностей учнів. Причому, ці дані не завжди відповідають показникам успішності учнів, оскільки існує поняття „схована обдарованість”. Завдяки цьому педагоги мають можливість виявити й простежити розвиток кожної дитини, своєчасно надати їй педагогічну підтримку.

ІІ. Проведення активної роз'яснювальної роботи з батьками. Регулярне проведення лекторію для батьків з проблеми виявлення, розвитку й підтримки обдарованості й здібностей у дітей.

ІІІ. Добір учнів у класи для організації рівневого навчання на основі системи діагностичних робіт.

ІV. Залучення учнів до роботи, зокрема, у масових формах організації творчої активності здібних учнів (гуртки, факультативи, творчі студії, інтелектуальні конкурси й огляди, предметні тижні, наукова рада учнів, олімпіади, профільні класи, навчання в заочних школах при вузах під керівництвом учителя).

V. Систематична методична робота вчителів, що містить у собі освіту вчителів з проблем обдарованих дітей, що організовується соціальним педагогом і шкільним психологом.

VІ. Організація соціальним педагогом і шкільним психологом роботи теоретико-методичного семінару для вчителів.

VІІ. Організація матеріальної, моральної, психічної підтримки обдарованих дітей

VІІ. Підключення до вирішення проблем обдарованих дітей позашкільних культурно-освітніх, спортивних установ, соціальних служб.

Таким чином, виявлена обдарованість може бути розвинута і підтримуватись за допомогою різних напрямків, форм та методів. Однак, поряд з обдарованою дитиною повинен знаходитись талановитий, творчо працюючий вчитель, який має бути особистістю, яка здатна професійно оволодіти нестандартними, нетрадиційними методиками, творити нове. Робота з обдарованими дітьми потребує спеціально виробленого стилю спілкування, який би дозволив через встановлення емпатичних відносин розкрити й розвинути здібності дитини. Отже, робота вчителя з обдарованими учнями - це процес, який вимагає від адміністрації навчального закладу системного підходу, тобто певних організаційних змін.



Висновки

Дослідивши проблему взаємодії обдарованих дітей у класному колективі, можна виділити наступні головні моменти.

По-перше, здібні, талановиті люди в будь-якому суспільстві є його „локомотивом”. Їхніми інтелектуальними зусиллями забезпечується прогрес суспільства, плодами якого користуються всі. Педагогічна наука і громадськість, суспільство вцілому все більше розуміють значущість такого явища, як обдарованість. Адже, це загальнопоширене явище, зумовлене як біологічно, так і соціально визначеними факторами. Обдарованысть - це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягати вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності. Обдаровані діти, як правило розвиваються в напрямку реалізації своїх нахилів, здібностей, обдарувань, і намагання учити їх усьому гальмує розвиток особистості. Здібності - це тільки одна сторона особистості, одна з її психічних властивостей. Якщо талановита людина морально хитка, то вона не може вважатися позитивною особистістю. Навпроти, обдаровані люди, що відрізняються високим моральним рівнем, принциповістю, моральними почуттями і сильною волею, приносили і приносять величезну користь суспільству.

Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки, скільки існує сама педагогіка. Тему виховання обдарованої дитини розробляли всі педагоги і психологи різних часів. Серед відомих сучасних дослідників обдарованості можна назвати А.М. Матюшкіна, Дж. Рензуллі, Л. Терстоун, А. Танненбаум, Дж. Фельдхьюсен. Вони пропонують моделі, концепції обдарованості, вивчають її за різними непрямками, виділяють складові, досліджують особливості для того, щоб розробляти та впроваджувати ефективні методи роботи з обдарованими дітьми.

По-друге, що стосується особливостей обдарованих дітей, то це впевнені у правильності своїх дій особистості. Вони віддані своїм уподобанням, відкриті до пізнання невідомого, допитливі, у них відмінна пам'ять. Такі діти оригінально вирішують поставлені перед ними задачі. Але слід зауважити, що обдаровані діти не завжди виявляють інтерес до запропонованого їм програмового матеріалу, а обирають свій, особливий спосіб навчання. Через це у них нерідко виникають проблеми у взаємостосунках з класним колективом. Їх можуть не підтримувати у своїй діяльності як однолітки, так і вчителі. Та й самі нестандартні діти часто відсторонюються від більшості дітей, оскільки останні мають нижчий рівень розвитку і здаються нецікавими для товаришування.

По-третє, кожна обдарована дитина - це індивідуальність, що потребує особливого підходу. Тому робота з обдарованими дітьми, що передбачає розвиток здібностей особистості, її самовизначення, соціальну адаптацію та культурне становлення, є одним із пріорітетних завдань педагогів.

Сучасні дослідження відомих психологів містять цікавий матеріал для педагогів з питань виховання обдарованої дитини. Слід створити всі умови для розвитку таланту, але не насаджувати дитині певних захоплень, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не перевантажувати, не змушувати постійно займатись улюбленою справою. Дитина сама повинна вирішівати яка діяльність принесе їй більше задоволення.

Педагогам потрібно тактовно, делікатно розвивати в дитини інтерес, навчати терпіння і заохочувати працювати старанно, завершувати почате. Намагатись зменшити надмірну вразливість обдарованої дитини, вчити достойно програвати і не сприймати невдачу, як трагедію; володіти емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала своєї самооцінки і водночас не виставляла напоказ свої досягнення. Закон України «Про освіту» передбачає, що для розвитку здібностей, обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних центрів). У Доктрині національної освіти, що визначає стратегію й основні напрямки розвитку освіти України в ХХІ столітті, зазначено: «Система освіти має забезпечувати підтримку обдарованих дітей і молоді, розвиток у них творчих здібностей і самореалізації особистості».



Література

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. - 576с.

2. Голубєва Е.А. Здібності й індивідуальність. - М.: Прометей, 1993.

3. Гоноболин Ф.Н. Психологія - М: Освіта, 1993.

4. Гончарук Ю. Організація роботи з обдарованими дітьми // Директор школи. - 2006.- № 27-28, липень. - С. 27 - 32.

5. Загальна психологія / За редакцією В.В. Богословського, А.Г. Ковальова, А.А. Степанова - М: Освіта, 1981.

6. Здібності і схильності / за редакцією Голубєвої Е.А. - М.: Педагогіка, 1989.

7. Загальна психологія / за редакцією Петровского А.В. - М: Освіта, 1986.

8. Загальна психологія: Підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська. - К.: Либідь, 2005. - 464с.

9. Козаків В.Г., Кондратьева Л.Л. Психологія - М: Вища школа, 1989.

10. Концепция одаренности // Обдарована дитина. - 2000. - № 1. - С. 5 - 9.

11. Кульчицька О.І. Проблеми обдарованості у сучасній психології // Обдарована дитина. - 2008. - №1

12. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. - Видання друге, перероблене та доповнене. - Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004. - 272с.

13. Пізнавальні процеси і здібності в навчанні / за редакцією Шадрикова В.Д. - М.: Освіта, 1990.

14. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін. - К., 2000.

15. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості. - К., 1996.

16. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 292 - 308.

17. Туріщева Л.В. Особливості роботи з обдарованими дітьми. - Х.: Вид. група „Основа”, 2008. - 122с.

18. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. - 528с.

19. Хоменко З.І. Психологічні особливості роботи вчителя з обдарованими дітьми // Обдарована дитина. - 2008. - № 3

20. Чернишова Л.Д. Робота з обдарованими учнями // Обдарована дитина. - 2008. - № 2

Размещено на Allbest.ru