Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему:

“Система освіти в Україні”

ПЛАН

1. ДОШКІЛЬНА ОСВІТА

2. ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА

3. ПОЗАШКІЛЬНА ОСВІТА

4. ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА

5. ВИЩА ОСВІТА

6. OCBІTA УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ. МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

ВИСНОВКИ

1. ДОШКІЛЬНА ОСВІТА

Законодавство України визнає дошкільну освіту первинним елементом загальної структури освіти в державі. Водночас, цей рівень освіти законодавче не визначається як обов'язковий і надається дитині за бажанням батьків. Тим самим фактично знімається питання про державні гарантії дошкільної освіти, ставиться під сумнів її роль у системі неперервної освіти, від початку створюються передумови неоднакової підготовки дітей до навчання в школі.

Кількісні показники, що характеризують мережу та контингент дошкільних навчальних закладів, мають стійку тенденцію до зниження. Поза сумнівом, на скорочення мережі установ дошкільної освіти впливає такий об'єктивний чинник, як зменшення народжуваності та, відповідно, чисельності дітей дошкільного віку. Але впливом цього чинника не можна пояснити стійке зниження показника охоплення дітей дошкільною освітою.

Скорочення мережі дошкільної освіти зумовлене рядом чинників соціально-економічного характеру: (1) падіння виробництва на початку 1990-х років зумовило вимушену передачу відомчих дошкільних закладів у підпорядкування органам місцевого самоврядування, які не в змозі забезпечити достатній рівень їх фінансування; (2) недостатнє бюджетне фінансування освіти зумовлює його недостатність і на рівні дошкільної освіти; (3) низький рівень доходів не дозволяє багатьом сім'ям оплачувати освіту дітей у дошкільних закладах і не сприяє розвиткові мережі приватних дошкільних закладів освіти; (4) високий рівень безробіття серед молоді знімає потребу значної частки молодих сімей у перебуванні дітей в дошкільних закладах.

Слід відзначити також появу в освітньому просторі України сектору домашньої освіти. Скористатися з неї можуть лише сім'ї з високими доходами, тому чинник домашньої освіти суттєвим чином на динаміку мережі дошкільних закладів освіти не впливає.

Протягом 1990-2000рр. мережа дошкільних закладів скоротилася на третину (33,5%); чисельність дітей, які відвідують дошкільні заклади, -- на 40,1%; показник охоплення дітей дошкільного віку зменшився з 57% у 1990р. до 37% на початок 2001р..

Якщо врахувати лише заклади, що реально працюють⁶, то скорочення мережі дошкільних закладів становитиме 46,5%, зменшення місць у цих закладах -- 51% (з 2,277 млн. у 1990р. до 1,117 млн. на початок 2001р.).

Особливо помітного скорочення зазнала мережа сільських дошкільних навчальних закладів. Кількість закладів зменшилася лише на 29,4%, але кількість місць у них -- на 53,7%; показник охоплення дітей впав більш ніж у два з половиною рази -- із 43% до 16%.

У містах кількість дошкільних навчальних закладів скоротилася на 37,8%; кількість місць -- вдвічі; показник охоплення дітей зменшився з 69% до 49%.

Подібним до ситуації в Україні є становище дошкільної освіти в Росії, де тенденція падіння показника охоплення теж до цього часу не подолана. Протягом 1995-2005 рр. він знизився з 55,5% до 54,9% , -- залишаючись при цьому значно вищим, ніж в Україні.

Розподіл дошкільних навчальних закладів за формами власності

Переважна частка дошкільних закладів перебувають у комунальній (58%) і колективній (40%) власності; держава утримує лише 7,4% закладів; приватні дошкільні заклади складають 2,3% загальної мережі.

Заклади дошкільної освіти для дітей з особливими потребами

За даними Державного комітету статистики України, у 2004 р. працювали 183 заклади дошкільної освіти компенсуючого типу для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку; в них перебували 16,2 тис. дітей. При цьому, в сільській місцевості не було жодного закладу компенсуючого типу.

Працювали також близько 4000 груп спеціального призначення, що охоплювали 58,1 тис. дітей.

2. ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА

Згідно з Конституцією України, повна загальна середня освіта є обов'язковою для всіх громадян держави¹³. Законодавством України загальна середня освіта визнається обов'язковою основною складовою неперервної освіти¹⁴.

Загальна середня освіта в Україні має досить розвинуту інституційну мережу, що загалом здатна задовольнити освітні потреби дітей і підлітків шкільного віку. Створюються загальноосвітні заклади нового типу; скорочується кількість шкіл, що працюють у дві-три зміни; набувають поширення приватні школи. Водночас, близьким до критичного є стан середньої освіти на селі; скорочується мережа вечірніх шкіл за одночасного підвищення протягом останніх років числа учнів.

З 1 вересня 2001р. в Україні розпочався перехід до 12-річної середньої загальної освіти, що будується за триступеневим принципом: початкова, неповна та повна загальна середня освіта¹⁵. Відповідно, загальноосвітні навчальні заклади поділяються на: заклади І ступеню (початкова школа; чотири роки навчання); II ступеню (основна школа; п'ять років навчання); III ступеню (старша школа; три роки навчання). Старша школа має функціонувати переважно як професійна, у якій незалежно від профілю реалізується в повному обсязі загальноосвітня підготовка.

Мережу загальної середньої освіти складають загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у т.ч. для дітей і підлітків, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації.

До мережі загальної середньої освіти відносять також позашкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та ті професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) й вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, які надають повну загальну середню освіту.

Контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів формується, як правило, з дітей від 6 до 18 років, за винятком учнів вечірніх (змінних) навчальних закладів.

Розподіл навчальних закладів за типами.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать заклади різних типів, їх класифікація і кількість, станом на початок 2000/2001н.р. наведені на врізці "Типи загальноосвітніх навчальних закладів ".

Денні навчальні заклади складають переважну більшість (близько 98,9%) загальноосвітніх навчальних закладів: станом на 2004/2005н.р., їх налічувалося 21 965.

Відзначається стійка тенденція до зменшення частки денних навчальних закладів, що працюють у дві-три зміни: у 1990/1991н.р. вона становила 20%; частка учнів, які вчилися в дві-три зміни, скоротилася з 15% у 1990/1991н.р. до 8% у 2000/200Ін.р.; 87% із них ведуть заняття в одну зміну; 13% -- у дві або три зміни.

У денних навчальних закладах працюють 572 тис. вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:11,6.

Вечірні (змінні) навчальні заклади становлять лише близько 1,1% загальної мережі загальноосвітніх навчальних закладів. Відзначається тенденція скорочення їх кількості за одночасного збільшення числа учнів. Як видно з діаграми "Вечірні (змінні) навчальні заклади ", мережа вечірніх шкіл скоротилася більш ніж удвічі; водночас, з 1998/1999н.р. число учнів зросло на 5,4%.

У вечірніх (змінних) школах працюють 4600 вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:25,4. Це більш ніж удвічі перевищує середній показник по Україні та показник денних шкіл.

Заклади нового типу. До закладів нового типу відносять гімназії, ліцеї, колегіуми та навчально-виховні комплекси. Станом на початок 2000/2001н.р., їх налічувалося загалом 1832 одиниці, що складало 8,3% загальної кількості денних загальноосвітніх закладів. З 1995 р. мережа закладів нового типу демонструє досить високі темпи зростання: так, у 2003/2004 н.р. кількість гімназій зросла, порівняно з 1995/1996 н.р., майже вдвічі (зі 150 до 296), кількість ліцеїв -- більш ніж удвічі (зі 138 до 283).

Загальноосвітні навчальні заклади для дітей з особливими потребами. Мережа шкіл для дітей з особливими потребами налічує 402 заклади, що на дев'ять одиниць менше, ніж було на 1990/1991н.р. Число дітей, які навчаються в цих закладах, протягом 1995-2005 рр. залишається практично сталим -- на рівні 68-69 тис.

Розподіл навчальних закладів за формами власності. Переважна більшість (99%) загальноосвітніх середніх навчальних закладів є державними; в них навчаються 6743,7 тис. учнів (99,7% загального числа); працюють 571,5 тис. (99,1%) вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів становить 1:11,8.

Більшість -- 99,7% -- державних загальноосвітніх навчальних закладів підпорядковані Міністерству освіти і науки України. Інші перебувають у підпорядкуванні різних міністерств, відомств та організацій.

Сектор приватних загальноосвітніх навчальних закладів складає лише 1% загальної мережі. Всі приватні заклади належать до денних; переважна більшість -- до закладів нового типу.

На початок 2004/2005 н.р. налічувалося 229 приватних шкіл, у яких навчалися 20,3 тис. дітей і підлітків (0,3% загального числа учнів); працювали 5125 учителів (0,9% учительського корпусу загальноосвітніх навчальних закладів).

Співвідношення числа вчителів та учнів становило 1:4, що майже втричі перевищує показник денних державних навчальних закладів.

Найбільша кількість приватних навчальних закладів -- у Харківській (31), Одеській (29) областях; АРК (25); м.Києві (24); Дніпропетровській (23) та Донецькій (19) областях. Водночас, у Волинській і Тернопільській областях немає жодного приватного загальноосвітнього навчального закладу.

Розподіл загальноосвітніх середніх навчальних закладів за місцем розташування. Сільські школи.

Понад дві третини (67,1%; 14,9 тис. одиниць) загальної кількості середніх навчальних закладів України розташовані в сільській місцевості. В них навчаються майже третина (32,4%; 2,2 млн.) школярів країни.

Сільські школи. Серед навчальних закладів, що працюють на селі, дуже невелику частку становлять заклади нового типу, більше того, відзначається тенденція їх зменшення.

Практично немає у сільській місцевості приватних шкіл. Внаслідок погіршення демографічної ситуації зростає кількість малокомплектних шкіл, утримання яких стає непосильним для місцевих бюджетів. Наприклад, у Чернігівській області (другій за територією, 18-й за чисельністю населення) у 2004/2005 н.р. працюють 147 малокомплектних шкіл, є райони (Ріпкинський, Новгород-Сіверський, де таких шкіл близько 40%.

На початок 2004/2005 н.р. кількість вакансій вчительського складу в сільських школах становила близько 3000 (найбільше -- в Херсонській, Миколаївській областях та АРК).

Внаслідок нестачі вчителів у частині шкіл виконується лише інваріантна частина навчальних планів, що зменшує не лише можливості отримання їх учнями якісної загальної освіти, але й їх шанси на продовження навчання у вищих навчальних закладах.

3. ПОЗАШКІЛЬНА ОСВІТА

Законодавством України позашкільна освіта визнається складовою системи неперервної освіти. Водночас, статистичні дані свідчать, що як інституційна мережа, так і чисельність учнів позашкільних закладів освіти зменшуються; найбільш відчутного скорочення зазнає мережа тих закладів, діяльність яких потребує значних фінансових витрат і порівняно складного обладнання.

До позашкільних навчальних закладів належать різноманітні структури, що здійснюють освітню діяльність поза межами обов'язкової шкільної програми навчання.

Станом на початок 2005 р., в системі Міністерства освіти і науки України діяли 1497 закладів позашкільної освіти, в яких навчалися 1,2 млн. дітей і підлітків; Зокрема, в Малій академії наук, що має 25 територіальних відділень, -- близько 30 тис.

Протягом 1992-2004 рр. чисельність учнів закладів позашкільної освіти зменшилася майже на чверть (на 362,5 тис. осіб, або 23%).

Крім закладів позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України, працює мережа шкіл естетичного виховання, підпорядкована Міністерству культури й мистецтв.

Протягом 1990-2000 рр. мережа цих шкіл зазнала не такого відчутного скорочення, як це сталося із закладами Міністерства освіти і науки: загалом, вона зменшилася лише на 12 одиниць (з 1533 у 1999р. до 1521 у 2000р.). Проте, чисельність учнів у школах естетичного виховання зменшилася так само значно -- майже на 20%.

Мережі позашкільної освіти в Україні притаманна стійка тенденція до скорочення. Перш за все, вона характерна для структур, діяльність яких потребує складного обладнання. Останнє свідчить про те, що падіння кількісних показників системи позашкільної освіти зумовлюється, скоріше, не зменшенням соціальної потреби в цій складовій освіти, а недостатнім її фінансуванням.

4. ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА

освіта дошкільний вищий навчальний заклад

Законодавством України професійно-технічна освіта визначається складовою системи освіти, яка забезпечує первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації робітників.

Мережу професійно-технічної освіти складають професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ). Фінансування ПТНЗ здійснюється з державного бюджету.

Визначено три атестаційні рівні ПТНЗ: навчально-курсові комбінати (І рівень); професійно-технічні училища (II рівень); вищі професійно-технічні училища та центри професійно-технічної освіти (III рівень). ПТНЗ присвоюють випускникам кваліфікацію "кваліфікований робітник". Випускники акредитованих вищих професійних училищ III рівня можуть отримувати кваліфікацію "молодший спеціаліст"³⁹.

Переважну частку контингенту ПТНЗ становить молодь віком від 15 до 18 років, яка здобуває первинну професійну підготовку.

Станом на початок 2004/2005 н.р., в Україні працювали 970 ПТНЗ; з них 839 (86,5%) готували робітників з наданням повної загальної середньої освіти⁴⁰. В системі професійно-технічної освіти здійснювалося навчання з 342 професій, що охоплювали 492 спеціальності.

З числа професійно-технічних закладів нового типу працювали 119 вищих професійних технічних училищ і центрів професійно-технічної освіти, що забезпечують високий рівень кваліфікації з технологічно складних, наукомістких професій; 11 центрів професійно-технічної освіти; три училища-агрофірми. 419 ПТНЗ здійснювали професійну підготовку та перепідготовку з робітничих професій незайнятого населення. Діяли понад 70 навчально-науково-виробничих комплексів за участю ПТНЗ.

В системі професійно-технічної освіти навчалися близько 530 тис. осіб, у т.ч. понад 25 тис. -- з числа незайнятого населення. Більше двох третин учнів здобували повну загальну середню освіту, кожен другий -- дві і більше професії. Показник чисельності учнів ПТНЗ у розрахунку на 10 тис. населення у 2004/2005 н.р. становив 106 проти 125 у 1991/1992н.р.

Відзначається також помітне підвищення рівня працевлаштування випускників ПТНЗ. Це можна розглядати як свідчення ефективності здійснених у системі освіти заходів щодо приведення переліку професій, з яких здійснюються підготовка, до потреб сучасного ринку праці.

Протягом останніх років спостерігається стійка тенденція до зростання у загальній чисельності учнів ПТНЗ абсолютного числа та частки дітей-сиріт і дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку.

5. ВИЩА ОСВІТА

Законодавство України гарантує право громадян на отримання вищої освіти, в т.ч. безоплатне -- в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше⁴⁹. Обов'язковість вищої освіти для громадян законодавство не унормовує.

Вища освіта побудована за ступеневим принципом (базова вища освіта та повна вища освіта) і забезпечується вищими навчальними закладами відповідного рівня акредитації. До вищих навчальних закладів належать технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети. Розподіл вузів за рівнями акредитації, освітньо-кваліфікаційні рівні, який вони забезпечують, наведені у врізці "Структура вищої освіти".

У поточному, 2001/2002н.р. в Україні працюють 983 вузи всіх рівнів акредитації і форм власності, що забезпечують навчання студентів за денною, вечірньою, заочною формами та екстерном⁵⁰. Підготовка фахівців з вищою кваліфікацією здійснюється за 70 напрямами, що охоплюють понад 500 спеціальностей .

ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ.

Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації впроваджені до структури вищої освіти України замість колишніх середніх спеціальних закладів освіти -- з метою приведення її у відповідність до структури освіти, яку рекомендують ЮНЕСКО, ООН та інші міжнародні організації.

У розвитку мережі вузів цього рівня акредитації з 1999р. спостерігаються тенденції до збільшення кількісних показників. Високими є темпи зростання сектору вузів недержавної форми власності та сектору платного навчання в державних вузах.

У 2004/2005 н.р., мережу вузів І-ІІ рівня акредитації складають 665 навчальних закладів: 155 коледжів, 304 технікумів і 206 училищ. У навчальних закладах усіх типів навчаються 561,3 тис. студентів.

Показник чисельності студентів у розрахунку на 10 тис. населення скоротився, порівняно з 1991/1992н.р., зі 142 до 115. Водночас, як видно з діаграми "Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, кількісні показники системи цього рівня освіти протягом останніх років демонструють тенденцію до підвищення.

Розподіл вузів за формами власності. Переважна більшість (88,3%; 587 одиниць) вузів є державними', в них навчаються 90,7% загального числа студентів (509 223 особи).

Основну частку державних вузів становлять технікуми -- 47,5% (279 одиниць); третину -- училища (33,2%; 195 одиниць); 19,3% -- коледжі (113 одиниць).

Державні вузи підпорядковуються більш ніж 20 центральним органам державної влади та іншим структурам, що свідчить про значний рівень децентралізації управління.

Вузи недержавної форми власності становлять лише 11,7% загальної мережі та охоплюють 9,3% загального числа студентів (52 тис. осіб). Водночас, динаміка зростання кількості недержавних вузів є досить сталою: протягом 1991-2002рр. вона зросла більш ніж втричі -- з 23 до 78.

Серед недержавних вузів переважають коледжі -- їх частка становить 53,8% (42 одиниці); майже третину становлять технікуми (32,1%; 25 одиниць); 14,1% -- училища (11 одиниць).

Конкурс на вступних іспитах до вузів І-ІІ рівнів акредитації є невисоким і має досить сталу тенденцію подальшого зменшення. У середньому, в 1990/1991н.р. він становив 1,91 (191 абітурієнт на 100 місць), у 2003/2004 н.р. - 1,35.

Порівняно високим (1:1,52) був конкурс до закладів, що готують фахівців у галузі транспорту, зв'язку, права.

Привертає увагу та обставина, що конкурс до закладів, що готують фахівців у галузі освіти, є одним із найнижчих (нижчими є конкурси лише до закладів, що готують фахівців для сільського господарства), і протягом останніх років демонструє сталу тенденцію подальшого зниження. Так, протягом 1999-2001рр. його динаміка виглядала наступним чином: 1,39/1,36/1,28.

ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ III-IV РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ

До вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації віднесені: університети, академії, інститути, консерваторії.

У поточному, 2004/2005 н.р. в Україні працюють 318 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, у яких навчаються 1415 тис. студентів.

Розподіл вузів за типами. Мережу вузів вищих рівнів акредитації складають: 114 університетів; 62 академії; 140 інститутів і дві консерваторії. 49 вузів мають статус національних. Дев'ять університетів належать до класичних, тобто готують спеціалістів з усіх основних фахових напрямів.

Привертає увагу досить велика кількість університетів в Україні, що перевищує показники окремих розвинутих держав з усталеною системою вищої освіти. Так, у Франції нараховується 83 університети; в Канаді -- 96. У Польщі за приблизно такої ж, як і в Україні, кількості вузів, уншерситетш лише 15.

Розподіл вузів за формами власності. Переважну частку (70,8%) загальної кількості вузів вищих рівнів акредитації становлять державні (225 одиниць). У складі державних вузів: 57 академій, 106 університетів, 60 інститутів, дві консерваторії.

Кількість вузів недержавної форми власності становить 93 одиниці, що складає 29,2% загальної кількості. Серед недержавних вузів -- п'ять академій, вісім університетів, 80 інститутів; у них навчаються 145,9 тис. студентів, або 9,4% загального числа.

Динаміка розвитку мережі державних і недержавних вузів свідчить, що після досить стрімкого росту, що припав на 1994-1999рр., мережа як державних, так і недержавних вузів фактично стабілізувалася.

6. OCBІTA УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ. МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

Необхідною умовою розвитку української системи освіти є її інтеграція до міжнародного освітнього простору. Зокрема, в "Стратегії інтеграції України до ЄС", підкреслюється, що Україна має потенційні можливості досягти вагомих інтеграційних успіхів у сфері культурно-освітнього співробітництва. У свою чергу, міжнародне співтовариство визнає потужний освітній потенціал України. Свідченням цього є активний розвиток контактів України із зарубіжними партнерами, виконання спільних угод, програм і проектів у галузі освіти.

Міжнародні угоди. З центральними органами освіти зарубіжних країн підписано 48 угод різного рівня в галузі освіти та 45 -- в галузі науково-технічної діяльності. Особливе значення для розвитку міжнародних контактів України в галузі освіти має підписання угод про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту та вчені звання⁷⁵.

Вузи України III-IV рівнів акредитації підтримують взаємовигідні контакти з понад 800 зарубіжними партнерами⁷⁶.

Діють програми міжнародних академічних обмінів. Наприклад, зі США -- під егідою американських рад з міжнародної освіти: ASTR/ACCELS, Ради міжнародних наукових досліджень (IREX), Інституту Кеннана, офісу Фонду Фулбрайта посольства СИТА в Україні . Щорічно близько 2000 українських громадян виїжджають на повний або частковий курс навчання за міжнародними угодами, укладеними українськими вузами із зарубіжними партнерами. Вони отримують стипендії, що надаються міжнародними фондами, програмами та проектами⁷⁸. Лише за Програмою Фонду Фулбрайта 160 наукових співробітників мали можливість стажуватися у СІЛА .

За оцінкою міністра освіти і науки України В.Кременя, найбільш ефективним є для України співробітництво з ЄС, ЮНЕСКО, Інформаційною службою СІЛА, Британською Радою, Німецькою службою академічних обмінів, Інститутом Гете та Фондом Фулбрайта -- щорічна допомога цих організацій освітній системі України перевищує $20 млн.

Приклади співробітництва з ЄС. З 1993р. в Україні здійснюється Трансєвропейська програма співробітництва в галузі вищої освіти, започаткована за ініціативою ЄС. У межах цієї програми, станом на початок 2000/2001н.р., Міністерством освіти і науки України реалізовані 85 міжнародних проектів на загальну суму €20,4 млн.⁸¹

В межах освітньої програми ЄС TEMPUS передбачається виділення для України на 2002р. €5 млн. (зокрема, на виконання 10 проектів, що стосуються реформи вищої освіти, академічних обмінів для професорів; переобладнання аудиторій вузів).

Водночас, не передбачаються кошти для освіти українських студентів в університетах країн ЄС. Програми обміну студентами між Україною та ЄС не існує, оскільки досі не підписані відповідні угоди.

Приклади співробітництва з міжнародними організаціями. В Україні працюють 35 Асоційованих шкіл ЮНЕСКО, діють 11 кафедр ЮНЕСКО; проекти, над якими вони працюють, стосуються глобальних проблем сучасності: сталий розвиток, довкілля, новітні технології, проблеми народонаселення, права людини, демократії та ін.⁸²

Секретаріат Національної комісії України у справах ЮНЕСКО та Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО опікуються розвитком навчання іноземних студентів в Україні.

Міжнародний фонд "Відродження" протягом 1990-2000рр. надав неурядовим організаціям, а також освітнім, просвітницьким, культурним закладам, мистецьким колективам, видавництвам грантів на суму понад $55 млн.⁸³ Проводяться Соросівські олімпіади для учнів, переможці отримують стипендії Фонду.

У свою чергу, ПРООН у 2000р. започаткував проекти стосовно посилення освітніх можливостей Київського національного університету ім.Т.Шевченка ($928 тис.), поліпшення інформаційно технологічних засобів Київського міжнародного університету цівільної авіації ($970 тис.).

За допомогою Національної Ради з економічної освіти СІЛА перекладені та видані методичні посібники для вчителів економіки "Мікроекономіка" та "Макроекономіка"; створені посібники з економіки в межах українське-нідерландського проекту; з ділової активності -- українсько-англійського.

Здійснюються Міжнародні програми гуманітарної допомоги. Так, бібліотека Корпусу миру передала американські підручники для шкіл і вузів України. У межах гуманітарних програм українські освітні заклади могли б отримати потужну підтримку комп'ютеризації шкіл, але передачі комп'ютерного обладнання перешкоджає високе ввізне мито .

Приклади співробітництва з країнами СНД. У 1992 р. створена Євразійська асоціація університетів, до якої увійшли класичні університети країн-учасниць. У межах Асоціації діють: Євразійська асоціація профспілкових організацій університетів; Євразійська студентська асоціація; Координаційний науково-методичний центр музеїв; Координаційний науково-методичний центр кафедр фізвиховання.

Українські заклади освіти входять до міжнародних об'єднань, що працюють на базі освітніх структур країн-членів СНД.

Розвиток міжнародних контактів сприяє інтеграції України у світовий освітній простір, запровадженню нових форм освіти. Особливого значення напередодні масштабного розширення ЄС набуває розвиток взаємовигідного співробітництва в галузі освіти на європейському напрямі.

ВИСНОВКИ

Статистичні показники стану української освіти висвітлюють її суперечливий і нерівномірний розвиток. Освітня система демонструє загалом позитивні тенденції розвитку. Зростає частка закладів нового типу, загальний рівень кадрового забезпечення освітнього процесу залишається високим. Активно розвивається система вищої освіти, зростає чисельність студентів, диверсифікуються форми власності та джерела фінансування освіти. Паралельно з поступовим переходом на державну мову навчання враховуються мовні потреби національних меншин у місцях їх компактного проживання. Розвивається система міжнародного співробітництва у сфері освіти, розширюються можливості отримання освіти за кордоном.

Водночас, ці позитивні тенденції спостерігаються переважно на двох напрямах: по-перше, там, де освітні послуги можуть бути не лише самоокупними, але й рентабельними -- вища освіта, невеликий сектор загальної середньої освіти; по-друге, там, де активно діє міжнародна допомога та особиста підприємливість громадян -- міжнародні обміни, проекти та програми.

На тих же напрямах, де освітні послуги не є рентабельними, але потребують відчутних витрат, відзначаються тенденції іншого характеру -- скорочення мережі, брак кадрового забезпечення, який завжди є найточнішим індикатором браку коштів.

Поза сумнівом, прихід до освітньої системи коштів з-поза державного бюджету є позитивним чинником, що в період трансформаційної кризи сприяв утриманню українською освітою її традиційно міцних позицій. Водночас, ці позиції утримувалися, не в останню чергу, за рахунок нижчих ступенів освіти -- дошкільної, загальноосвітньої, позашкільної, професійно-технічної.

Саме ці, початкові, базові ступені неперервної освіти зазнали і зазнають відчутних втрат. Кілька років -- і хвиля недофінансованої освіти нижчих ступенів досягне вищих. У поєднанні з демографічним провалом, котрий чекає Україну, вона здатна призвести до значних негативних наслідків.

Попередити їх можна лише дійсною зміною пріоритетів державної політики -- стосовно освіти загалом і її базових ступенів зокрема.

Система освіти України

Размещено на Allbest.ru