Методика навчання природознавства у творчому доробку В.О. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Г.КОРОЛЕНКА

Реферат

Методика навчання природознавства у творчому доробку В.О.Сухомлинського

Реферат підготувала

студентка гр.ПН-218

Продан Н.О.

Полтава 2008

Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в с. Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) у селянській родині. Батько Сухомлинського був селянином, а всі його діти (троє синів і донька) стали вчителями - викладали рідну українську мову та літературу. Час, коли зростав майбутній педагог, були дуже складними: революція, зміна урядів, громадянська війна, невдалі спроби колективізації, голодомор 1933 p., насильницька колективізація.В ці роки село в Україні виживало завдяки віковим патріархальним традиціям з їх відданістю народній моралі, родині, природі. Воно спиралося передовсім на трудові цінності й традиції: невпинна і тяжка праця, самообмеження, відповідальність стали тим стрижнем, який допомагав людям вистояти, в тому числі й сім'ї Сухомлинських, а Сухомлинському-юнаку - ще й наполегливо вчитися, шукати своє місце в житті.

Протягом 1926-1933 років хлопець навчається в семирічній школі. Учителі та учні спостерігали ранні вияви його творчої натури - він гарно малює, пише вірші, грає на народних музичних інструментах. У цей же час проявляються і педагогічні нахили юнака: він часто в оточенні дітей, заміняє вчителя, допомагає однокласникам.

Природні здібності Василя Сухомлинського, підтримані у шкільні роки, визначили його життєвий шлях: у 1934 р. він вступає на підготовчі курси учительського інституту в Кременчуці, а потім навчається в ньому на факультеті української мови і літератури.

На обрання професії, напрям творчості Василя Олександровича значною мірою вплинув той факт, що він зростав хворобливою дитиною, і це, з одного боку, привело до самоаналізу, заглиблення у світ власних відчуттів і переживань, а з другого - викликало його пильну увагу до тих, хто потребував допомоги, до менших, слабших, беззахисних.

Через хворобу в 1935 р. юнак залишає заняття в інституті і розпочинає роботу в школі, яку (за винятком двох воєнних років) не залишає до кінця свого життя. Він працює вчителем у сільських школах рідного району і навчається заочно в Полтавському педагогічному інституті, де педагогіка була живою яскравою розповіддю про мистецтво виховання, про методи впливу на свідомість і почуття». По закінченні навчання (1938) В. О. Сухомлинський продовжує працювати в школі завучем у районному центрі Онуфріївці.

На початку війни (1941) В. О. Сухомлинський був призваний до армії, направлений на короткочасні курси політруків у Москві, затим брав участь у боях на Калінінському фронті, був тяжко поранений під Ржевом.

Після поранення та численних госпіталів В. О. Сухомлинський був комісований (1942). У невеличкому селищі Ува в Удмуртії він працював директором школи до 1944 р. У цей же час Василь Олександрович знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ганною Іванівною Дев'ятовою, працівником Наркомосу Удмуртії. В 1944 р. вони одружилися. І як тільки було звільнено Україну, подружжя їде на Батьківщину.

З 1944 по 1948 р. педагог працює завідувачем Онуфріївського районного відділу народної освіти. Та адміністративна діяльність його не задовольняла, не давала простору для творчої, ініціативної натури. При першій нагоді він попросився на роботу в школу - до дітей, до живої справи.

З 1948 р. до кінця свого життя Василь Олександрович працював у середній школі в Павлиші. Саме тут, за сім кілометрів від села, де народився, він був удома. Тут реалізувався як педагог, як особистість, як письменник-мораліст. Тут він міг висловлювати свої погляди, відстоювати свої переконання, виявляти свої особистісні якості. Тут діяв самостійно, часто всупереч офіційним вказівкам.

Щоденне спілкування з дітьми поставило перед директором велику кількість педагогічних проблем, які вимагали теоретичного осмислення, практичної перевірки. Він вивчає засоби підвищення грамотності та успішності учнів, замислюється над удосконаленням форм навчання, над взаємозв'язком між умовами й результатами навчання. Павлишівська школа стала знаменитою. Тут були розроблені і застосовані світоглядні і педагогічні принципи Сухомлинського - прихильника гуманістичної традиції виховання.

У Павлишівській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом всього учительського колективу. Зокрема, вважалося, що право користуватися гострим інструментом оцінки має лише той педагог, який любить дітей. Одна з найцінніших його якостей - людяність, у якій поєднується сердечна доброта з мудрою суворістю батьків. Це те, що хочуть бачити діти у своєму наставникові.

Оцінка у Сухомлинського - це винагорода за працю, а не покарання за лінощі. Він поважав "дитяче незнання". Місяць, півроку, рік у дитини може щось не виходити, але настане час - і вона навчиться. Свідомість дитини - могутня, але повільна річка, і у кожного вона має свою швидкість, вважав педагог.

Говорячи про оцінку як інструмент покарання, В.О.Сухомлинський вважав допустимим її застосування лише для школярів старших класів, бо в початкових класах покарання незадовільною оцінкою особливо болісно ранить, ображає і принижує. Не можна допускати, щоб дитина на самому початку свого шляху за "допомогою" вчителя, який поставив двійку, втратила віру в себе.

"Виховання без покарання - це не вузько шкільна справа, - говорив В.О.Сухомлинський. - Це одна з найважливіших проблем... перебудови суспільства, його найтонших і найскладніших сфер - людської свідомості, поведінки, взаємовідносин". Для нього не було ділеми: особа чи колектив. Це дві грані, два боки єдиного людського буття. Немає і не може бути виховання особи поза колективом, точно так, як не може бути "абстрактного" колективу без особи.

Спрямованість особи людини, її прагнень залежить багато в чому від навколишньої дійсності, духовності суспільства, характеру, мети і засобів виховання і освіти. В.О.Сухомлинський добре це розумів і не обмежувався аналізом лише матеріальних потреб і потреб пізнання. Найвищою потребою людини він вважав "потребу людини у людині як носії духовних цінностей; виникнення, розвиток цієї потреби на основі духовної спільності людей, їх прагнення до оволодіння духовними цінностями". Тому, на думку В.О.Сухомлинського головне завдання вчителя - зробити так, щоб найважливішою необхідністю кожного вихованця була його потреба в іншій людині.

"Вчительська професія, - писав В.О.Сухомлинський, - це людинознавство, постійне, невпинне проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса - постійно відкривати у людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення - один з тих коренів, який живить покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається у людині ще в дитинстві і юності, закладається і в родині, і в школі. Він закладається турботами старших - батька, матері, вчителя, - які виховують дитину в дусі любові до людей, поваги до людини". Саме так формувався педагогічний талант самого В.О.Сухомлинського, джерело якого - любов до дітей.

В 1955 р. Василь Олександрович захищає кандидатську дисертацію на філософському факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка «Директор школи - керівник навчально-виховної роботи».

Творчі пошуки педагога в ці роки йшли в руслі розвитку офіційної педагогіки, яка в той час у цілому ставила перед собою завдання підвищення грамотності у школярів, дисципліни, ідеологічної спрямованості навчання і виховання. Але у В. О. Сухомлинського як людини творчої вони не завжди вкладалися в заплановані й продекларовані канони.

З кінця 50-х років Василь Олександрович у своїй теоретичній і практичній діяльності йде від школи навчання (учіння), що панувала в ті роки, від спрямованості лише на розвиток інтелекту до трудової школи як основи розвитку дітей і підготовки їх до життя, де основним засобом виховання виступала педагогічно обґрунтована й методично спрямована праця. Ці ідеї найвиразніше звучать у працях: «Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959), «Виховання радянського патріотизму у школярів» (1959), «Формування комуністичних переконань молодого покоління» (1961).

Від середини 50-х до середини 60-х років Василь Олександрович розробляє свою педагогічну систему. Рушієм творчого процесу для нього стає невдоволеність наявними на той час у педагогіці і практиці роботи школи авторитарно-догматичними структурами виховання і схоластичним, відірваним від життя змістом освіти.

Він звертається до тем і проблем, які раніше не були предметом педагогічної рефлексії в структурі радянської ідеологеми. Так, в 1961 р. виходить його книга «Духовний світ школяра», в 1962 - «Людина неповторна», в 1963 - «Моральний ідеал молодого покоління», в 1965 р. - «Виховання особистості в радянській школі». Василь Олександрович звернувся до духовного світу особистості, до моральних її цінностей задовго до того, коли на неї звернули увагу інші педагоги. Ці твори послужили поштовхом для подальших творчих шукань.

Саме в цей період педагог висловлює своє досить критичне ставлення до політико-партійного керівництва школою - він пише листа М. С. Хрущову, в якому не погоджується з партійною програмою реформування школи, а також виступає на нараді при ЦК КПРС з приводу організації шкіл-інтернатів, де називає ідею загального суспільно-державного виховання дітей з дворічного віку необґрунтованою і небезпечною. Він виступив також з критикою положень, що відстоювали ідею ранньої й повної професійної підготовкиучнів.

Оскільки пошуки педагога збігалися з загальним напрямом демократизації суспільства, вони були підтримані на загальнодержавному рівні - в 1957 р. його було обрано членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, в 1958 р. присвоєно звання Заслуженого учителя школи УРСР, а в 1960 р. нагороджено орденом Леніна.

У розвитку В. О. Сухомлинського як педагога-мислителя фатально далися взнаки процеси кінця 60-х років ХХ століття, які зводили нанівець здобутки «відлиги». Повернена в своє звичайне річище авторитарності й схоластики школа, ще більше заідеологізована й заполітизована педагогіка, догматизм духовного й морального життя поклали край офіційним пошукам у галузі педагогіки, чітко окреслили рамки, які обмежували появу й поширення нових ідей.

За такої ситуації Василь Олександрович продовжував експериментувати, що, зрештою, призвело до особистісної драми і драми його ідей, з одного боку, а з іншого - через глибокий духовний катарсис поставило поряд з видатними педагогами-гуманістами модерної доби.

В цілісному вигляді гуманістичні педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського вперше викладені в «Етюдах про комуністичне виховання» (1967). Ось найголовніші з них: довіра й повага до дитячої особистості, погляд на навчальну діяльність школярів як на насичений творчими відкриттями процес пізнання та самопізнання, обмеження сфери впливу колективу на особистість, виховання без покарань, велика роль слова та особистості вчителя для дитини.

Ці погляди Сухомлинського на виховання викликали обурення з боку офіційної педагогіки, а сам Василь Олександрович звинувачений у проповіді «абстрактного гуманізму».

Позбавлений можливостей відстоювати свою позицію в педагогічній пресі через відмову друкувати статті, в умовах цькування В. О. Сухомлинський продовжує розвивати свої ідеї в таких загальновідомих творах, як «Серце віддаю дітям» (1968 - НДР, 1969 - Україна), «Павлиська середня школа» (1969), «Народження громадянина» (1970).

Його основні педагогічні положення були підпорядковані ідеї комуністичного виховання. При цьому комунізм виступає у В. О. Сухомлинського як суспільство щасливих, гармонійно розвинених людей, де панують високоморальні відносини, утверджується соціальна справедливість, розвивається висока духовність.

Особливу увагу педагог приділяє ідеї самоцінності й неповторності, талановитості кожної дитини, вільному розвитку особистості в педагогічно продуманих умовах; включенню соціального середовища в сферу педагогічних впливів; природному вихованню (в єдності з природою) як головному чиннику формування людини - її розуму, почуттів, емоцій («уроки мислення на природі», «школа під голубим небом», «школа радості»); організації переживання дітьми нагромадженого досвіду; висуненню слова вчителя як провідного засобу виховання особистості; відмові від колективних засобів впливу на особистість, особливо коли мова йде про проступок; розробці комплексної програми «виховання красою» людини, природи, вчинку; введенню статевого виховання в структуру навчально-виховного процесу; вирішенню проблеми біологічного і соціального на користь двофакторного впливу (врахування, крім соціальних чинників, фізичного стану, статі, спадковості, рівня розвитку здібностей).

В останній період життя В. О. Сухомлинський все голосніше та емоційніше обстоює народні імперативи й цінності, спирається на українську етнопедагогіку, вводить її в усі ланки педагогічного процесу, особливо наголошуючи на значенні рідної мови, слова, пісні, поезії, казки («Слово рідної мови» (1965); «Джерело невмирущої криниці» (1970)). Розширюючи педагогічний простір, він починає сам створювати для павлиських дітей казки, оповідання, притчі, які лежать у площині української ментальності, українського світосприйняття, й широко застосовує їх у навчально-виховному процесі.

Гуманістичні ідеї В. О. Сухомлинського, які глумливо відкидалися консервативним крилом офіційної педагогіки, з ентузіазмом і радістю сприймалися вчителями, батьками, широкою педагогічною громадськістю. Павлиська школа, якою керував і де експериментував педагог, поступово перетворювалася в педагогічну «Мекку» - до неї їхали не лише з України та багатьох інших куточків СРСР, а й з-за кордону.

В 1968 р. педагога було нагороджено золотою зіркою Героя Соціалістичної Праці та другим орденом Леніна.

Зірка Василя Олександровича згасла на злеті - на 52 році життя. Він був сповнений задумів, мрій, творчих пошуків. Про це свідчать твори, що побачили світ в 70-ті роки: «Методика виховання колективу» (1971), «Розмова з молодим директором школи» (1973), «Листи до сина» (1978). В них він розширює і поглиблює свої гуманістичні ідеї у напрямі розвитку духовності, яка, за переконанням педагога, опосередковує всі інші риси особистості.

Праці, над якими він працював до останнього дня - «Як виховати справжню людину» (1989), «Хрестоматія з етики» (1990), присвячені формуванню духовності як визначальної, провідної якості особистості через морально-етичне виховання, прищеплення цінностей. В. О. Сухомлинський ввів етику в структуру педагогічної науки, наповнив її педагогічним змістом, культовими засадами як на основі соціальних реалій, так і народної та класичної культури. Він вибудовує виховний процес як прищеплення «культури почуттів», «культури бажань» краси і любові, створює «філософію для дітей», основою яких виступають написані ним художні мініатюри, а педагогічна аргументація закладається в моральних повчаннях книги «Як виховати справжню людину».

При цьому офіційна риторика щодо комуністичного виховання у педагога залишається, але вона відступає на другий план, а весь педагогічний простір заповнюється екзистенційно спрямованою «педагогікою серця».

Як учений Василь Олександрович, на відміну від багатьох його сучасників і попередників, був учителем-практиком, творцем експериментальної та авторської школи, де апробовувалися педагогічні ідеї і до якої зверталася мисляча інтелігенція. Нарешті, В. О. Сухомлинський впливав на поширення власних педагогічних поглядів і своїм способом життя, і власною моральністю.

В останніх працях В. О. Сухомлинський розмірковує над проблемами в загальному гносеологічному сенсі: «що таке людина?», «яке її призначення?» - і намагається дати відповіді на них засобами педагогічної науки. Він дедалі більше говорить про такі прості й необхідні для кожної людини і суспільства в цілому речі: про добро й милосердя, про смисл життя і правильне ставлення до смерті, про зло і його подолання, про необхідність гармонії в людських стосунках, про любов, про жінку-матір - основу людського життя.

Після 1970 р. почався новий етап біографії педагога - «життя після смерті». Це стосується його 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. Спадщина В. О. Сухомлинського розійшлася по всьому світу, живе своїм життям. На початок XXI ст. вийшло 65 його творів тиражем близько 15 млн. примірників. Вони перекладені на 59 мов народів світу. Найпопулярніша книга «Серце віддаю дітям», яку жодне видавництво не хотіло публікувати й випустило в 1969 р. тільки тому, що вона вийшла роком раніше в НДР, має 55 видань на 32 мовах народів світу.

Теоретична, літературно-педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського увійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.

Основні праці В.О. Сухомлинського розпорошені по газетних і журнальних публікаціях, немало їх зібрано і упорядковано в численні тематичні збірки та у тритомному і п'ятитомному (українською й російською мовами) виданнях вибраних творів "неутомимого" трударя педагогічної ниви".

Твори В.О. Сухомлинського відомі у виданнях різними мовами народів світу від болгарської до японської; його спадщина розглядається (вивчається) в провідних університетах і педагогічних інститутах Європи, окремі статті та уривки з фундаментальних праць друкуються в педагогічних журналах Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших країн.

Слід зазначити, що педагогічні погляди В.О. Сухомлинського сформувалися в ході й внаслідок натхненної копіткої учительської праці, творчої діяльності вченого (кандидат педагогічних наук з 1955 p.), заслуженого вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого і визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв'язок, апробувалися провідні теоретичні висновки В.О. Сухомлинського як вченого, педагога-експериментатора, учителя-новатора.

У численних педагогічних виданнях більшості країн світу з'являються популярні чи критично-аналітичні статті, розвідки, окремі брошури і навіть книги, присвячені теоретичній спадщині й практичній діяльності визначного педагога, а в Україні складається своєрідна школа сухомлинознавства, що об'єднує авторів праць про Добротворця -- Василя Олександровича Сухомлинського.

З'явилися і літературно-документальні чи художні твори, в яких розкривається життєвий і творчий шлях В.О.Сухомлинського.

Ще за життя В.О. Сухомлинського його творчість педагогічна громадськість України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу сприймала неоднозначно. Якщо для більшості вчителів, батьків, керівників органів народної освіти, громадськості праці видатного педагога стали порадниками і помічниками у розв'язанні актуальних проблем формування, виховання і освіти молоді, то окремі науковці ревізували його погляди, піддаючи їх необ'єктивній критиці.

Були наміри звинуватити педагога в науковій несумлінності, рецептурності його педагогіки, запереченні ролі колективістського виховання, проповідуванні абстрактного добра тощо.

У 90-ті роки посилилася критика творчої спадщини талановитого педагога. У вину В.О. Сухомлинському, зокрема, ставиться його відданість ідеям марксистсько-ленінської педагогіки, догматам комуністичної ідеології. Те, що раніше вважалося заслугою педагога, перетворюється на головне звинувачення.

Дійсно, В.О. Сухомлинський виявив себе ревним будівничим соціалістичної школи, проповідником класової нетерпимості, поборником радянського псевдопатріотизму, вірнопідданим тоталітарного режиму тощо. Але не це є визначальним у його спадщині. Творчо працюючі вчителі розуміли ідеологічні сентенції Сухомлинського як необхідну данину комуністичній цензурі й вибірково ставилися до його спадщини. В ній провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог переконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.

Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливостей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які визначають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї всебічного розвитку ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціальним середовищем. Зрештою цю нерівність відчувають і самі діти, і часто у них, особливо під впливом наслідків навчання, з'являється почуття меншовартості. Як гуманіст, В.О. Сухомлинський засуджує діяльність учителів, яка призводить дітей до таких висновків. Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її вихованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав В.О. Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури.

У праці "Як виховати справжню людину" подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку моральної культури. В ній розкриваються зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.

Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя людини -- материнського і батьківського виховання, ставлення до батьків, старших членів родини, померлих.

Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи В.О. Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до самого себе -- немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Тут не можуть бути ефективними якісь трафаретні, шаблонні, застосовувані до всіх учнів і в усіх випадках життя прийоми й методи. Педагог з болем зауважує, що "на жаль, у шкільній практиці ця сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в цій сфері допускається найбільше грубих помилок".

Виховання дітей 6-10 років В.О. Сухомлинський називав "школою сердечності". Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переконує, що у процесі творення людям добра виховується в юних людяність, сердечність.

Формуванню тонких сердечних людських взаємин у Павлиській школі служила вся педагогічна система. Педагог засуджує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, наполягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом витонченості внутрішнього світу школяра. Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправданості й обґрунтованості своїх вчинків -- вчать юне покоління моральній сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось. Це виплекані педагогом щирі мудрі поради, що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні, естетичні почуття.

"Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки... Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре".

"Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром".

"Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити... Нероба, дармоїд -- це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання -- твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу".

"Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним, ... товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею".

"Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство".

Як бачимо, ці та інші мудрі моральні сентенції написані просто, переконливо, вони легко запам'ятовуються, спонукають до роздумів, доброчинності.

Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм можливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінностями свого народу, розуміти мету і сенс життя.

Однією з проблем ідеї всебічного розвитку є підготовка учнівської молоді до праці. Педагога хвилювало те, що діяльність школи оцінювалася кількістю випускників, які вступили до вищих навчальних закладів. При такому підході до роботи школи в учнів формувалося негативне ставлення до "чорнової" буденної праці хлібороба чи робітника". В.О. Сухомлинський підкреслив, що буденної і якоїсь звеличеної праці не буває. "Кожна праця вимагає індивідуальних здібностей, таланту, обдарування, докладання фізичних і духовних зусиль". Той, у кого виховано зверхнє ставлення до "чорнової" роботи, ніколи не зможе добитися значних успіхів у жодному виді діяльності. Праця, у тлумаченні В.О. Сухомлинського, не просто виконання трудових операцій із затратою певної кількості енергії -- це елемент духовного життя. Звідси випливає закономірність: чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця. У ній розкриваються здібності, обдарування, талант, утверджується почуття людської гідності.

У численних своїх виступах на наукових конференціях і нарадах, на семінарах, педагогічних читаннях і на зустрічах з учительською громадськістю ("Бесіда з марійськими вчителями" (1967 p.), "Про трудове виховання" (1969 p.), "Завдання у вихованні дітей" (1970 р.) та ін., що збереглися завдяки запису на плівку) В.О. Сухомлинський пристрасно і переконливо стверджує думку про трудове виховання учнівської молоді як мірило моральності підростаючого покоління і всього суспільства.

Гуманізм В.О. Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібностей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань.

Розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці -- цих трьох сходинок на шляху пізнання.

Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхідну умову формування духовно багатої особистості. Вона (діяльність) має бути активною і творчою, чому допомагають спеціальна організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо. Обстоюючи необхідність на кожному уроці вольових зусиль, емоційного пробудження розуму дитини, інтелектуального натхнення учнів у пошуковій діяльності, Сухомлинський водночас засуджує псевдоноваторські ідеї щодо ефективності навчання, створення обстановки постійного розумового напруження на уроці: "Не втратити на уроці жодної хвилини, жодної миті без активної розумової праці, що може бути нерозумнішим у такій тонкій справі, як виховання людини. Така цілеспрямованість у роботі вчителя просто означає: витиснути з дітей все, що вони можуть дати. Після таких "ефективних" уроків дитина повертаються додому стомленою. Вона легко роздратовується і збуджується".

Оригінально розглядав В. Сухомлинський проблеми організації навчально-виховного процесу з учнями молодшого шкільного віку. За рік до систематичного навчання в школі у Павлиській середній школі взяли на облік 6-річних дітей. Це було потрібно, щоб пізнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості її сприймання, мислення і розумової праці. Сухомлинський вважав: перш ніж давати знання, треба навчити дітей думати, сприймати, спостерігати. За цей же час треба добре вивчити індивідуальні особливості здоров'я майбутнього першокласника. Ці завдання педагог успішно вирішував у "школі радості" -- об'єднанні дошколят. Заняття під блакитним небом, де здійснювалися мандрівки в природу, -- джерело мислення й мови, розвиток думок, почуттів, бажань, поглядів засобами казки, оповідань, подорожі до першоджерел живого слова, у світ праці, створення куточку мрії, турбота про живе і прекрасне, -- ці та інші знахідки талановитого педагога збагатили арсенал виховних засобів багатьох вчителів і вихователів дошкільних закладів.

У початковій школі педагог домагався того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке б сприяло розвитку дитини, збагачувало її розум. Він категорично засудив навчання, що зводиться до тренування пам'яті, зубріння, механічного заучування та одноманітності.

У 1 класі він взагалі не визнає "чистих" уроків читання, письма, математики тощо. У роботі "Серце віддаю дітям" Василь Олександрович ділиться своїм досвідом: "Як тільки діти починали втомлюватись, я переходив до іншого виду роботи". Могутнім засобом урізноманітнення праці було малювання. "Ось я бачу, що читання починає стомлювати дітей. Кажу: "Розгорніть, діти, свої альбоми, намалюємо казку, яку ми читаємо". Зникають перші ознаки втоми, в дитячих очах радісні вогники, одноманітна діяльність змінилася творчістю". Це ж стосується й інших уроків.

Навчання в "зелених класах", складання книжок-картинок про природу, подорожі на природу, проведення уроків мислення, використання і розв'язування задач із "живого задачника", кімната казки, острів чудес, куточок краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, праця в Саду Матері, написання дітьми оповідань, казок -- ці та інші знахідки педагога сприяють розумовому розвиткові дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу.

Все життя і діяльність початкових класів і молодших школярів вдома і школі мусить будуватись, як вважав В.О. Сухомлинський, з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-етичного та духовного виховання, на його думку, має будуватися на активному залученні до виробничої, обслуговуючої, інтелектуальної праці, радості у поєднанні з батьковою і материною любов'ю... Загальновідомі традиції Павлиської школи, керованої В.О. Сухомлинським, з трудового виховання та інших рис майбутнього громадянина, що робить людину духовно багатою, гармонійно розвиненою, яка своєю поведінкою, практичною діяльністю, світоглядною позицією повністю відповідала б законам і закономірностям національної ментальності й стала б носієм генетичної пам'яті українського народу.

Особливу увагу звертав педагог-гуманіст на специфіку роботи з дітьми із заниженою здатністю до навчання. З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Таких учнів В.О. Сухомлинський вважає найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику людства. Адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи кволими, слабкими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці. Шляхом досліджень фізичного і розумового розвитку неуспішних і відстаючих дітей у Павлиській школі В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що у 85 % невстигаючих і відстаючих головна причина відставання, незнання, незадовільної роботи на уроках і вдома, другорічництва -- поганий стан здоров'я. Отже, таким дітям пропонується особливий режим навчальної роботи, який підкріплюється заходами щодо зміцнення організму. Сухомлинський дає поради вчителям не захоплюватися модними прийомами так званого ефективного, оптимістичного, комплексного, прискореного навчання тощо, "в основі яких лежить погляд на рядову дитину як на електронний механізм, здатний без кінця засвоювати і засвоювати. Дитина -- жива істота, її мозок -- найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо і обережно". Діти з ослабленим здоров'ям найбільше піддаються дидактогенії -- шкільним неврозам. Постійні різкі стрибки на уроках -- збудження і гальмування, несправедливе ставлення вчителя чи батьків до навчальної роботи учня прискорюють психічні розлади. Особливо негативно впливає на організм дитини несправедлива оцінка вчителя: "Важко уявити щось інше, що більше спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, породжена несправедливістю. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чутливість до добра і зла. Вона не може зрозуміти, що в людях, які її оточують, Добро і що Зло. В її серці поселяються підозра, зневіра в людей, а це -- найголовніше джерело озлобленості". На підставі багаторічного досвіду В.О. Сухомлинський робить висновок, що оцінка -- найгостріший інструмент. Він дає поради вчителям щодо використання оцінки: оцінка має відбивати радість успіху в навчанні, вона ставиться тільки за позитивні результати, оцінювання знань варто проводити не за одним, а за декількома видами роботи учня тощо.

У центрі уваги видатного педагога є діяльність вчителя, його проблеми, багатогранна діяльність, культура спілкування з дітьми, педагогічної майстерності, духовності, підготовки вчителів у навчальних закладах тощо. "Сто порад вчителеві" -- праця, яка має стати постійним порадником вчителя, як і інші його визначні твори, що мають пізнавальне значення для освітніх працівників, педагогічної громадськості.

Розглядаючи діяльність вчителя, В.О. Сухомлинський вважав, що джерелом його творчої індивідуальності є книга, особиста бібліотека, її призначення полягає в тому, щоб вводити вихованців у світ книги. Педагог називав бібліотеку найважливішою складовою своєї педагогічної системи. У бібліотеці Сухомлинського був золотий фонд світової культури: художні твори найвидатніших письменників усіх народів, література про людей і людство; з мистецтва, з різних галузей природничих знань і математики, фізики, хімії, біології, геології, мінералогії, астрономії, медицини. Окремо у бібліотеці були представлені книги про мови народів світу, посібники для самостійного вивчення мов, словники, книги іноземними мовами тощо.

В.О. Сухомлинський радить вчителеві мати свою особисту бібліотеку, аби можна було повсякденно користуватися книгами, читати й перечитувати їх, щоб вводити у світ книг своїх вихованців. У статті "Моя педагогічна система" він пише: "Я не уявляю собі скільки-небудь сильного впливу на своїх вихованців, якби кожен з них поступово не був уведений у цей чудовий світ -- світ книги".

У творчій спадщині В.О. Сухомлинського розглядаються проблеми змісту освіти, мотивів пізнавальної діяльності, методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато інших. Хоч вони і не є новими в українській педагогіці, проте педагог бачив у них нові проблеми та підходи до їх вирішення, що є прикладом творчого підходу до теорії і практики виховання Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського глибоко вивчається в Україні, Росії, багатьох країнах світу. Проводяться щорічні Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський і сучасність». Створена і активно працює Українська асоціація імені Василя Сухомлинського (1991), Міжнародне товариство послідовників Сухомлинського (Німеччина, Марбур, 1990), Всекитайське товариство прихильників В. Сухомлинського (1998). В Павлиській середній школі, що носить його ім'я, з 1975 р. функціонує педагогічно-меморіальний музей В. Сухомлинського.

Взагалі тема природи весь час постає у роботах Сухомлинського . Він описує методику роботи з дітьми на природі . Вивести дітей на природу та провести там урок набагато складніше ніж провести роботу в класі, але з іншого боку й набагато ефективніше. Як відомо набагато краще запам'ятовується та інформація, що була засвоєна більшою кількістю органів сприйняття, і, звичайно, що на природі, якщо ви зможете прикувати до себе увагу учнів матеріал запам'ятається набагато краще, бо у процесі сприйняття будуть працювати і зорові, і моторні, і слухові органи сприйняття, а іноді й органи сприйняття запаху .

У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі, як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої частини дитячого життя. Разом з тим педагог дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став основним принципом в організації праці учнів Павлиської середньої школи: "Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повноцінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого пустиря в родючу землю!" У Павлиській середній школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною трудового життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі "становлення колективу, власне, з того і починається, що дітей об'єднує піклування про живу природу. За традицією, яка склалася у школі, колектив першокласників закладає свою маленьку шкілку, доглядає за плодовими деревцями, посадженими першого року навчання. З першого року шкільного життя починається й догляд за полезахисними лісонасадженнями, які відіграють велику роль у малолісних районах Півдня. Уже в 10-11 років діти переживають перше громадянське почуття гордості, коли вони бачать цінності, створені їхніми руками: посаджені маленькі саджанці стають гіллястими деревами, плодові дерева й виноград починають плодоносити".

У своїх працях "Павлиська середня школа", "Школа і природа", "Природа, праця, світогляд" та ін. В.О. Сухомлинський підкреслює, що в умовах сільської школи можливості взаємодії учнів з природою невичерпні, і головним спрямуванням їхньої діяльності має бути перш за все піклування про збереження родючості ґрунту. Посильна участь учнів у боротьбі з руйнівною стихією є школою громадянства, змужніння та господарництва, що, як зазначає педагог, вчить дітей пізнавати ціну праці, землі і хліба.

Його багаторічний досвід переконує, що природа не лише об'єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності вихованців, а й частина їх буття, взаємовідносин, всього ладу їх життя. Природа - величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу. Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу.

Роль природи в навчальній роботі визначається насамперед активною діяльністю, участь фізичних і духовних сил дитини в пізнанні. Світ природи являється невичерпним джерелом знань. Саме у природі закладені в доступній для дитини формі прості і разом з тим дуже складні речі, предмети, факти, явища, залежності, закономірності, інформацію про які нічим не можна замінити, тому що вона відповідає саме світу дитячої природи, тому що інформація про ці речі, предмети є тим світом, в який входить сама дитина, в цьому світі - першоджерело її уявлень, понять, думок, узагальнень, суджень.

У тому, що діти успішно опановують знання, відчувають свою людську гідність, стають хорошими громадянинами, трудівниками, чудовими батьками й матерями, вирішальне значення, за словами видатного педагога, має природа. Але роль останньої в розумовому вихованні цим не обмежується. Загострене, уважне, допитливе, зацікавлене бачення найтонших взаємозв'язків між явищами природи - могутній засіб, що відточує культуру дитячої мови. Розвиток мови не можна було б уявити без її активного спілкування з природою. Саме природа здатна створити стан духовної готовності дитини до сприймання того, що нам потрібно закласти в її розум, зробити здобутком її думки.

Надаючи винятково великого значення безпосередньому спілкуванню з природою в розвитку розумових здібностей, допитливості, знаттєлюбності, ми намагаємось якнайбільше ввести дітей у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській праці безліч проблем, питань, таємниць, що їх взагалі вже відкрили люди, але знов і знов їх відкривають діти в процесі навчання. Так зване проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою.

Природа - джерело і водночас світ „дитинства думки”. Дитина завжди була й залишається дитиною, дитинство в усі часи було, є і залишиться дитинством. „Дитинство” думки так само необхідне, неминуче і закономірне для нормального розумового розвитку людини, як перебування плоду в утробі матері, як іграшка. Василь Олександрович стверджує, що про це не можна забувати тепер, коли в школу приходить багато нового і потрібного, але разом з тим дехто поспішає відмовитись від речей, які повинні залишитись в нашому житті такими ж постійними, як повітря, небо, сонце. Природа - колиска дитячої думки і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення. Дуже дорого доводиться розплачуватись за забуття цієї істини. Неуважність, невміння зосередитися, нездатність самостійно працювати, безпорадність у розв'язанні розумових завдань - ці серйозні недоліки розумової праці учнів саме і є причиною того, що колиска думки залишилась незайманою в дитинстві.

Зараз часто можна чути твердження: нинішні діти дістають значно більше інформації, ніж діставали, скажімо, три десятиріччя тому, і що саме ця обставина, а не щось інше, дає змогу ставити дітей в інші умови в процесі опанування знань і ставити перед ними нові вимоги. На думку Сухомлинського, це правильно тільки в певному розумінні. Очі дитини завжди були широко відкриті на навколишній світ; її розум, почуття завжди гостро і зацікавлено сприймали те, що відбувається навкруги. Нинішня дитини не може взяти у свій духовний світ з навколишнього світу більше, ніж дають їй змогу пізнавальні й творчі сили. Зміна якості інформації, постійно зростаючий її потік - ось що прийшло у світ сучасного дитинства, і, звичайно, було б нерозумно не враховувати ці обставини, визначаючи подальші шляхи розвитку освіти. Як відбувались, так і відбуваються зміни в характері надходження інформації з навколишнього світу. Дитині тепер не обов'язково іти до першоджерела думки і слова. Технічні засоби наближають до неї світ. Наприклад, протягом п'яти хвилин навчальний фільм розповість і покаже, як квіткова крапка перетворюється в квітку, а квітка - у плід; не треба ходити до живої рослини багато днів, немає потреби чекати вдалого збігу обставин для того, щоб на власні очі побачити окремі рідкісні явища. З одного боку це погано, але з іншого добре. Звичайно, технічні засоби створюють прекрасні можливості для швидкого пізнання речей і явищ, ніби наближають світ природи до дитини. Але в той же час і віддаляють світ природи, коли безпосереднє спілкування з нею заміється „скороченим”, „умовним” баченням зображення окремих явищ. Природа незмірно багатша і цікавіша від будь-якої скороченої інформації про неї. Живі явища, живе споглядання, активне спілкування з природою не можна замінити ніякою інформацією, яку несуть технічні засоби.

Цікаву властивість має ця колиска думки - книга природи: чим більше відкриттів зробила маленька илюдина, чим глибше радість мислителя пережила вона, тим більше відкривається перед нею незрозумілого, тим більше чуєш запитань: чому? як? що таке? - і тим бадьоріші, свіжіші духовні сили, спрямовані до того, щоб пізнати, знайти відповідь. Крапля думки про природу породжує могутню, повноводу річки думки. Потреба думати стає її суттю, натурою. Дитина нічому не вірить просто так, а все хоче випробувати, перевірити власним досвідом. Педагог наголошує, що у тому, що, на перший погляд, здається зовсім очевидним, вона раптом бачить щось приховане, в неї - безліч запитань, а запитання - це ж вогники, що запалюють порох думки, з цих вогників, по суті, і починається те, до чого всі ми, у своїй педагогічній діяльності, прагнемо, - щоб вихованець умів примусити себе думати. У нього особливо уважне, загострене, допитливе, зацікавлене бачення світу й нездоланна потреба думати, досліджувати, міркувати.

Василь Олександрович вважає, шо діти, виховані серед природи, відчувають потребу в читанні, що вимагає напруження думки. Їх не задовольняють підручники. Вони читають наукову літературу просто з потреби знати, думати, міркувати.

Колиска думки - мислення серед природи - виховує у дітей високу культуру інтелектуальних почуттів. Відкриття, активним учасником яких усвідомлює себе дитина, будять у неї почуття здивування, подиву. Чим несподіваніша таємниця, яка осявається світлом думки, чим тонші взаємозв'язки, до суті яких добирається дитина, тим радісніше здивування. Багаторічні спостереження переконали, Сухомлинського В.О., що в цьму почутті - невичерпна енергія думки, джерело волі до пізнання,тобто знов те саме, про що мріє кожний з нас, - здатність примусити себе думати.

У своїх працях педагог наголошує на тому, що йому хотілося б, щоб у програмах з природознавства і, звичайно, в навчально-виховній роботі вчителя чіткіше виступали дві взаємопов'язані думки:

· ми живемо в такий час, коли природні ресурси перестали бути практично невичерпними;

· в нашу епоху людина не просто споживає плоди природи і праці - вона створює необхідні умови для того,щоб зібрати цих плодів більше, ніж дає сама природа.

Всебічний розвиток особистості кожного учня, що визначається науково обґрунтованими можливостями дітей молодшого шкільного віку, є стратегічною власне педагогічною ціллю учителя. Вона досягається в цілісному навчально-виховному процесі початкової школи, єдністю і взаємозв'язком усіх навчальних предметів та позаурочної і позакласної роботи.

Природознавство, як і кожний навчальний предмет, займає своє місце в цій системі і визначається ієрархічно підпорядкованими власне педагогічними цілями, втіленими в його зміст.

Взагалі методика навчання природознавства, як педагогічна наука, розробляє зміст кожного компонента методичної системи, умови їх реалізації з урахуванням специфіки навчального предмета та вікових особливостей молодших школярів, вивчає взаємозв'язки між ними й розробляє найефективнішу технологію управління процесом навчання, спрямовану на освіту, розвиток і виховання особистості кожного учня.

Сухомлинський В.О. зробив вагомий внесок у розвиток методики навчання природознавства. У своєму педагогічному колективі він вважав дуже важливим виховним завданням те, щоб його вихованці, бачачи і розуміючи свою єдність з природою, переживали турботу і тривогу про збереження і примноження природних багатств. „Можливо, діти ще не можуть осмислити природу як всенародне багатство, нехай вони розуміють її як сучок, на якому знаходиться гніздо, де живемо ми, пташенята природи. ”

Під час екскурсій і взагалі під час кожної зустрічі дітей з природою він намагався показати світ таким, щоб вони задумались над тією істиною, що природа - це наш дім, і якщо ми будемо безтурботними марнотратцями, ми зруйнуємо його; природа - частинка нас самих, а байдужість до природи - це байдужість до власної долі.

сухомлинський педагог природознавство учень

Використана література

1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-ти томах. Т.5. Статті. - К.: Рад. школа, 1977. - 639 с.

2. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. - К.: Рад. шк., 1988. - 310 с.

3. Кузь В.Г. В.О.Сухомлинський - педагог, вчений-експериментатор// Науковий вісник Миколаївського державного університету. Вип.8. - Миколаїв: МДУ, 2004. - С.3-34.

4. Бондар Л. Уроки мислення серед природи у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського// Початкова школа. - 2005. - №9. - С.12-14.

5. Ликов В. Народна мудрість педагогіки В.О. Сухомлинського: Монографія. - Кіровоград: Народне слово, 2003. - 212 с.

6. Нарочна Л.К. Методика викладання народознавства: Навч. посібник/ Л.К.Нарочна, Г.В.Ковальчук, К.Д.Гончарова. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Вища шк., 1990. - 302 с.

7. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навч. посіб. - К.: Веселка, 1998. - 334 с.

Размещено на Allbest.ru