Ігри у навчанні музики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема. Ігри у навчанні музики

Автор: Бовсунівський В.М., методист лабораторії естетичного виховання

ігра музика навчання

Дитяча гра - помічник учителя музики, особливо в молодших класах, адже діти цього віку з готовністю і великим бажанням ставляться до тих завдань, які мають ігрові елементи. Саме у грі повнозвучно говорить про себе невичерпна емоційність, творча активність дитини. Спрямувати їх у духовне русло - обов'язок і важлива справа музиканта-вихователя.

У процесі гри у дітей виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивається увага, прагнення до знань. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються: пізнають, запам'ятовують нове, орієнтуються в надзвичайних ситуаціях, доповнюють свою уяву, розвивають фантазію. Навіть найпасивніші діти прилучаються до гри з великим бажанням, докладаючи всіх зусиль, щоб не підвести товаришів.

Сучасні програми з музики передбачають багатогранність застосування ігрових форм і прийомів активізації процесу музичного виховання, оскільки музичний репертуар та початкові відомості про музику, яку отримують школярі, надзвичайно близькі і спираються на дитячий життєвий та музичний досвід.

Учитель може використовувати будь-які прийоми залучення до ігрової діяльності учнів: "пластичне інтонування" /виконавська участь рук, ніг, корпусу, нахилів голови під музику/; показ пульсу музичного твору /плескання, гра на простих ритмічних інструментах/, показ за допомогою рук не тільки темпу, а й динаміки, напрямку і висоти звучання, а пізніше й показ музичного фразування; поділ класу на рольові групи /наприклад, актори і критики, господарі і гості/; гра в чотири руки /гра в ансамблі з учителем на музичному інструменті/; гра на доступних дітям музичних інструментах /барабан, бубон, трикутник, металофон тощо/. Така діяльність дітей у процесі осягнення естетичних цінностей музичного мистецтва задовольняє їх бажання діяти самостійно, активно спонукає до проникнення у виконавські можливості музики.

З усієї різноманітності ігор на уроках музики доцільними є ігри музично-дидактичні, сюжетно-рольові та проблемно-моделюючі.

Музично-дидактичні ігри можуть бути різноманітними за завданням і змістом. Так, ігри-загадки, ігри-змагання сприяють засвоєнню, закріпленню знань, оволодінню способами пізнавальної діяльності, сприяють формуванню в дітей навичок музичного сприймання, вміння розрізняти висоту, тембр, силу і тривалість звуку, планомірно розвивають висотний, динамічний, ритмічний і тембровий слух. Ігри „Голосно-тихо”, „Швидко-повільно”, „Вгору-вниз”, „Луна”, „Дзеркало”, „Веселі діалоги” та інші доцільно проводити під час ознайомлення дітей з елементами музичної грамоти, організації процесу спостереження за розвитком музики, розширення емоційного, інтонаційного досвіду, лексичного запасу.

Розвиток звуковисотного слуху у першокласників починається з розпізнання високих і низьких звуків. Для цього можна використовувати гру-загадку "Вгору-вниз". Якщо діти почули високі звуки - підіймають руки вгору, низькі - опускають вниз, середні - тримають руки на рівні грудей. Хто помилився, той програв.

Можна запропонувати таку гру. Вчитель розповідає: "Одного разу маленьке пташення, спурхнувши з гнізда, полетіло високо вгору і сіло на верхівку дерева /вчитель грає арпеджіо вгору/. Пташка-мама побачила і злякалася, що її дитина може впасти і звеліла негайно спускатися. Музика зараз підкаже вам, послухалося пташеня чи ні" /вчитель грає арпеджіо вгору чи вниз/. Рухами рук діти передають напрямок мелодії.

Для відчуття дітьми швидкості руху в музиці можна використовували гру „Швидко-повільно". Вчитель повідомляє: "Діти, в кожному класі є спокійні і дуже рухливі хлопчики і дівчатка. Чим вони відрізняються?". Учні відповідають: "Спокійні діти рухаються повільно, не кричать, не пустують. Рухливі діти швидко бігають, плигають, голосно розмовляють". Учитель пропонує учням, слухаючи музику, передати рухами пальців рук /як підкаже їм музика/ рухливих і спокійних дітей /звучить мелодія поспівки "Різні діти"/.

Для розвитку ритмічного, мелодичного слуху можна пропонувати гру „Луна”. Вчитель співає декілька звуків або простукує нескладний ритмічний малюнок. Діти повинні повторити запропоноване /відлуння/. Хто помилився, вибуває з гри.

Діти молодшого шкільного віку мають невеликий емоційно-естетичний досвід, їм важко орієнтуватися у глибинному світі настроїв, втілених у музичних творах. Тому поетапне опанування дітьми основних емоційно-естетичних модальностей /сумно, радісно, весело, поетично, схвильовано, святково тощо/ має відбуватися вже з перших уроків. Для цього корисна гра "Чарівна кімната". Вчитель розповідає дітям казку про чарівну кімнату, що має чудову властивість - коли в цю кімнату заходить людина, вона одразу розцвічується у кольори і заповнюється музикою, яка так само, як і кольори, відповідає настроєві того, хто зайшов. Вчитель пропонує дітям різні за характером твори. Після слухання можна запитати: "Який настрій у людини, яка зайшла в кімнату? Які кольори переважають у чарівній кімнаті, світлі чи темні? Як ви вважаєте, які кольори відповідають радості, суму?"

Мета такої гри - допомогти дитині свідомо звернути увагу на зв'язок музики і життя, кольору і засобів художньої виразності з характером образу, про який розповідається у творі, з тим почуттям, яке несе в собі цей образ, наприклад, чим відрізняються кольори "добра" і "зла", "радості" й "суму"/.

Створення словесних описів сприймання емоційних настроїв твору вимагає збагачення та розширення у школярів запасу слів, що відображають ознаки того чи іншого настрою. Для того, щоб накопичення епітетів не перетворилося у їх автоматичне заучування, а допомогло розвиткові мислення школярів, доцільно використовувати гру "Чашечка", в основу якої покладений прийом, застосований Амонашвілі під час аналізу запропонованого слова. При цьому вчитель свідомо "робив помилки" в аналізі. Завдання дітей було "спіймати" визначення вчителя в долоні, складені "чашечкою" та після секундного обдумування підтвердити його думку або спростувати, витримавши "інтелектуальний бій" /див.: Амонашвили Ш.А. Здравствуйте, дети! - М., 1983, с.31/. Наприклад, після слухання твору М. Степаненка "Перший пролісок" /з "Дитячого зошита”/ вчитель говорить: "я стверджую, що ця музика - радісна". Діти ловлять визначення вчителя у "чашечки" долонь, потім хором повторюють запропоноване визначення: радісна.

Вчитель: Я ствержую, що ця музика - красива.

Діти: Красива.

Вчитель: Я ствержую, що ця музика - темна, сердита.

Діти заперечують: Ні, неправильно.

Вчитель: Молодці, ви помітили мою помилку. Хто ще скаже, яка ця музика?

Діти: Музика ніжна, добра, світла, тепла, весняна.

Ігри „Здогадайся, хто прийшов” та „3найди свій музичний інструмент” сприяють розвиткові тембрового слуху. У першій грі учень, на якого вказує вчитель /”господар”/, закриває очі, а інший /”гість”/ відтворює голосом коротеньку фразу із знайомої пісні. „Господар” має впізнати по голосу, хто прийшов до нього в гості. Далі до гри залучаються інші пари дітей.

Використовуючи гру „Знайди свій музичний інструмент” під час ознайомлення дітей з симфонічним, народним, духовим оркестром, а також під час виконання певних завдань уроку, вчитель умовно закріплює за кожним учнем певний музичний інструмент /флейта, барабан, гобой, скрипка, балалайка тощо/. Далі для слухання пропонуються музичні твори. Впізнавши звучання свого інструмента, діти умовно зображують гру на ньому.

Ритмічну пам'ять, слух допоможе розвинути гра "Хованки". Троє учнів виходять до дошки і стають обличчям до класу. Четвертий учень пише на дошці ритмічний малюнок короткої пісні чи поспівки. Весь клас запам'ятовує його. Потім те, що написано на дошці, витирають, і діти, які сидять за партами, плещуть у долоні ритмічний малюнок по пам'яті. Перший з тих учнів, які вийшли до дошки, плеще в долоні ритмічний малюнок, другий називає його ритмічними складами -та, -ті, третій записує малюнок на дошці. Учні класу перевіряють.

Ідею змагання закладено в багатьох телевізійних іграх, які ми дивимось із великим задоволенням. Подібні ігри доцільно використовувати і на уроках музики, оскільки включення елементів змагання у процес навчання робить його цікавим, створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу, посилює інтерес до предмета.

Серед ігор-змагань цікавою є гра „Естафета”, яка сприяє розвиткові ритмічного слуху дітей. Під час її проведення учні поділяються на дві групи і стають у дві шеренги. Останній учень кожної шеренги простукує нескладний ритмічний малюнок по плечу товариша, який стоїть перед ним. Той передає естафету далі. Останній учень повинен записати ритмічний малюнок на дошці. Перемагає та команда, яка закінчила гру першою.

З метою розвитку виконавських здібностей у процесі співу, супроводу на музичних інструментах можна використовувати гру "Актори і критики". Клас умовно поділяється на дві групи. Перша - "актори" - виконують пісню чи супровід на музичних інструментах будь-якого твору. "Критики" оцінюють виконання. Так гра активізує виконавську діяльність дітей, стимулюючи виразність, артистичність. Оцінюючи виконання товаришів, діти набувають навичок спостереження, аналізу, вчаться уважно слухати, порівнювати, узагальнювати.

У сюжетно-рольових іграх відбувається своєрідне входження дитини в художній світ твору Обов'язковими компонентами цього типу ігор є сюжет, роль, уявна ситуація. Вибір сюжету завжди залежить від конкретних виховних завдань. Важливо, щоб діти були однаково зацікавлені сюжетом гри й хотіли б узяти в ній участь. Вчитель пропонує драматургію, розподіляє ролі.

На уроці музики підготовка до ролі може розпочинатися наданням дітям можливості пофантазувати, створюючи конкретний образ самостійно, а також аналізом творів живопису, музики та літератури, поєднаних однією темою або центральним образом. Так, під час ознайомлення дітей з оперою К. Стеценка "Лисичка, Котик і Півник" доцільно організувати своєрідні діалоги /вчителя з учнями, учня з учнем тощо/, завдяки яким школярі розширюють знання, набувають акторські, виконавські навички, осягають характер героя, перевтілюючись в нього, набувають здатності мислити, відчувати й говорити так, як мислить, відчуває й говорить герой.

Наприклад вивчаючи образ Пташки, вчитель може запитати у дітей: "Діти, у кого з вас вдома живе пташка? Який в неї буває настрій? Як звучить її голос, коли вона в гарному настрої? А коли вона хвора, сердита, зажурена? Кого боїться пташка, як вона себе поводить, коли вона злякалася? Пригадайте, яка пташка в українській народній пісні "Щебетала пташечка", або у творі Т. Попатенко "Шпачок прощається", в п'єсах "Пташка" В. Сокальського, "Пташка" Е. Гріга?" Важливо, щоб діти, відповідали на запитання, зображали у рухах, інтонацією основні риси образу.

Сюжетно-рольові ігри можна організовувати під час вивчення дитячих опер, пісень, поспівок. Цінним матеріалом для вчителя є збірка В. Верховинця "Весняночка". Переважна більшість ігор, вміщених у збірці - це невеличкі казки та напівказки, де дійсність переплітається з вигадкою, де дитячій увазі пропонується широкий вибір різноманітних ролей, від простих, призначених для однієї особи /"Ладки, ладусі"/, до складних гуртових /"Дінь-дінь, "Вийшли в поле косарі", "Подоляночка" тощо/.

Успіх сюжетно-рольових ігор значною мірою визначається зовнішньою їх організацією, завдяки якій стають можливими ігрові дії. Особливе місце в цій організації набуває різноманітна атрибутика /предмети, костюми, які допомагають створити реальну ситуацію/. Важливими також є щирість, захопленість самого вчи-теля, його серйозне, ділове ставлення до учнів - рівноправних партнерів по грі.

Проблемно-моделюючі ігри характеризуються тим, що в них відбувається ігрова деформація структури художнього твору з тим щоб виявити специфічну роль конкретних засобів художньої виразності. Запропоновані в них нестандартні ситуації потребують від дітей самостійного творчого вирішення.

До проблемно-моделюючих ігор можна віднести такі форми ігрових ситуацій:

І. Самостійне створення музичного супроводу до запропонованого оповідання, картини. Наприклад, вчитель говорить: "У казковому місті починається день. Який буває ранок?" Відповіді: сонячний, теплий, холодний, осінній, весняний, дощовий. „3 якого ж ранку починається наша казка? Якою буде наша казка: доброю, веселою чи страшною? Давайте зобразимо ранок”. Варіантів створення музичних супроводів до казок, оповідань, картин дуже багато: можна використовувати вокальні імпровізації, різні дитячі інструменти, а також пластичні рухи.

2. Виконання проблемних вправ. Дітям пропонується речення, в яких вони мають голосом виділяти різні слова, або ставити розділові знаки так, щоб змінювався зміст фрази відповідно до поставленого завдання. Наприклад, пропонується речення: "Ми відпочивали на Чорному морі". Завдання формулюється так: "Доведіть інтонацією, що а/ не хтось, а ми відпочивали на Чорному морі; б/ ми відпочивали не на річці, а на Чорному морі; в/ ми не випадково опинилися на Чорному морі, бо відпочивали там". Завдяки таким іграм діти засвоюють, що певна інтонація залежить від того, про що хочеш сказати.

3. Імпровізація на домислювання. Наприклад, діти мають дібрати слово, пропущене у вірші, оповіданні, а також звук, пропущений в мелодії, пісні. Для цього слід добирати невідомі дітям твори, оскільки мета таких завдань - не закріплення механічної пам'яті, а розвиток творчої уяви, діти закінчують оповідання, казку, вірш, мелодію, пісню /початок прочитаний або проспіваний учителем/.

Щоб успішно впоратися з завданням, діти звертають увагу на художні деталі, осмислюють логіку їх розвитку та максимально використовують можливості своєї уяви. В кінці діти порівнюють свої творчі вирішення з авторською концепцією.

4. Колективне створення оповідань, музичних казок тощо на основі, наприклад, карток, на які наклеєні картинки з різних листівок, журналів. Витягуючи з колоди картки, учасники гри почергово інтерпретують їх, продумують рух мелодії, складають поспівки. Таким чином створюється оповідання, моделюються музичні інтонації.

До найскладніших форм творчих ігрових ситуацій належать театралізація, самостійне створення оповідань, п'єс, а також постановка музичних вистав. Підготовчими можуть бути такі завдання: створити і передати в рухах, інтонацією хвору пташку, радісну людину, сильний вітер, колючий дощ тощо.

Як показує досвід роботи в школі, інтерес дітей до написання, сценічного й музичного втілення п'єс дуже великий, оскільки цей вид колективної творчості відповідає найрізноманітнішим творчим індивідуальностям школярів: письменницьким, акторським, режисерським, музичним, організаторським та іншим.

Таким чином гра - одна з найважливіших сфер життєдіяльності дитини. Зливаючись із працею, навчанням, мистецтвом, спортом, вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. В руках педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повніше враховувати вікові особливості дітей, розвивати ініціативу і самодіяльність, створювати атмосферу свободи, творчого розкріпачення в колективі та умови для саморозвитку.

У грі формуються сприймання, мислення, пам'ять, мовлення - ті фундаментальні психічні процеси, без достатнього розвитку яких неможливо говорити про виховання культурної особистості. На уроках музики ігри активізують здатність дітей самостійно мислити і діяти, допомагають їм пройти шлях від багатопланового осягнення навколишнього світу до чутливого сприймання людських стосунків. Завдання вчителя-створити умови для успішного проведення музичної гри таким чином, щоб вона не стала тільки забавою, а змогла розвинути творчі здібності дітей, зацікавити та допомогти їм засвоїти музично-теоретичні теми уроків.

Размещено на Allbest