Організація самостійної роботи учнів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми

На протязі століть йшов пошук досконалих методів навчання історії; педагогами, психологами узагальнювався певний досвід, пропонувались нові ідеї в дій галузі.

У наш час зростає потік інформації, поширюється тенденція до відтворення справжньої історії, без перекручувань і фальсифікацій. На сторінках преси з'являється ряд альтернативних думок на певні історичні проблеми і, навіть, цілі періоди, обсяг знань надзвичайно швидко збільшується.

Сучасним школярам дуже важко розібратися, правильно оцінити ряд подій виходячи з того потоку інформації (часом досить суперечливої), яка виплескується на нас з боку преси, радіо і телебачення. У зв'язку з цим виникає необхідність вирішення ряду проблем. Однією з таких проблем, яка потребує негайного вирішення є проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Учням потрібно допомогти позбутися шаблонного, стереотипного мислення, стандартних установок, які вбивалися в їхні голови ще з дитинства. Сучасна школа повинна виховувати у школярів здатність до самостійної навчальної діяльності, самостійного здобуття знань. Проявляти такі якості мислення як самостійність, активність, гнучкість, швидкість і інші. Щоб виявити, на скільки учні володіють цими якостями, як у них розвинута здатність до аналізу, уміння виділяти істотне, здійснювати порівняння.

Предмет дослідження.

Предмет даного дослідження полягає в особливостях використання самостійної роботи учнів як важливого фактору історичної освіти.

Об'єкт дослідження

Об'єктом дослідження виступає методика організації самостійної роботи учнів як важливого фактору історичної освіти.

Мета дослідження

Мета даної курсової роботи полягає в теоретичному та емпіричному аналізі проблем самостійної роботи учнів як важливого фактору історичної освіти.

Завдання:

1. Визначення основних понять, що стосуються самостійної роботи учнів;

2. Проведення теоретичного аналізу методичної літератури;

3. Проведення аналізу існуючих форм самостійної роботи учнів як важливого фактору історичної освіти;

4. Розробка методичних рекомендацій, що до організації самостійної роботи учнів.

Гіпотеза дослідження.

Самостійна робота учнів є важливим фактором формування особистості та історичної освіти.

Методи дослідження:

1. Порівняльно-історичний;

2. Порівняльно-типологічний;

3. Системний;

4. Структурно-функціональний;

5. Порівняльно-категоріальний;

1. Теоретичні основи організації самостійної роботи учнів як важливої форми історичної освіти

1.1 Проблема розвитку самостійності. Загальні засади

Пильна увага до проблеми активності і пізнавальної самостійності школярів у процесі навчання, інтересу до знань характерна для сучасного періоду розвитку школи.

Пропагуючи активізацію, самостійність, інтерес до знань сучасна дидактика водночас критично переосмислювала і уточнювала теоретичні положення з цього питання видатних педагогів минулого - Яна Амоса Коменського, Йогана Фрідріха Герберта, Адольфа Дістервега, Костянтина Дмитровича Ушинського. У період розбудови української національної школи висунуто ряд принципових положень, які свідчать, що педагогічна теорія і практика підходять до загальної ідеї необхідності активізації учня не з вузько дидактичних позицій, а з погляду можливостей системи шкільної освіти для всебічного розвитку особистості, подолання суперечностей між інтересами дитини і цілями суспільства. Пошуки теоретиків і практиків спрямовані на створення сприятливих умов для навчання, мають на меті викликати в дітей бажання до активної розумової і практичної діяльності.

Помітним явищем в теорії розвитку самостійності учнів були роботи Є. Я. Голанта, у яких учений визначив три види самостійності школярів: організаційно-технічну самостійність, самостійність у практичній діяльності, самостійність у процесі пізнавальної діяльності. Є. Я. Голант розглядає самостійність як першорядну умову всебічного розвитку особистості учня.

Один з перших дослідників розвитку пізнавальної самостійності М.О. Данилов зазначав, що її суть виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти підхід до її розвязання. пізнавальна самостійність виявляється, наприклад, в умінні самостійно аналізувати складні навчальні задачі і виконувати їх без сторонньої допомоги і характеризується певною критичністю розуму школяра, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших.

Всебічного розгляду питання самостійної діяльності школярів здобули у працях П. І. Підкасистого. У результаті тривалого теоретико-експериментального дослідження вчений обгрунтував модель самостійної діяльності учня, розкрив у звязку з цим такі вихідні поняття, як дидактична задача, пізнавальна задача, визначив специфічні особливості формування самостійних дій, розробив класифікацію самостійних робіт. (6:142)

Внаслідок проведеної роботи вчені дійшли висновку, що розвиток самостійності є передумовою і результатом розвитку дитини. Вона може виявлятися в різних видах діяльності: грі, навчанні, праці, громадській роботі, спорті тощо.

Ативність і самостійність школяра в навчальній роботі - поняття взаємозвязані, але не тотожні. О.В. Скрипченко зауважує з цього приводу: «Активність може і не включати самостійності. Можна навести чимало прикладів, коли учень, виявляючи активність у роботі, не виявляє самостійності, наприклад, копіювання виробу на уроках ручної праці тощо.

У навчальній роботі самостійність виявляється в активності, спрямованій на набування, вдосконалення знань, оволодіння прийомами роботи. Останнє повязане з формуванням пізнавальних інтересів та інших мотивів, які стимулюють і зміцнюють вольові зусилля для виконування тих чи інших завдань.» (6, 26)

Отже, пізнавальна самостійність є якісною характеристикою пізнавальної діяльності, вона - означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності. Вона виявляється у характері сприймання, реакції на нові знання, кількості пізнавальних питань тощо. Пізнавальна активність супроводжує будь-яку самостійну дію, це, по суті, готовність (здатність і прагнення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання вольових зусиль. Пізнавальна самостійність завжди спрямована на засвоєння нових знань, передбачає готовність учня до пошукової роботи, а пізнавальна активність має місце і під час засвоєння знань і під час їх відтворення, закріплення. Пізнавальна самостійність співвідноситься з творчими здібностями як родове і видове поняття, але формування обох цих якостей можливе лише в процесі активної інтелектуальної діяльності. Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність взаємно посилюють одна одну: в умовах мислительної активності виявляється самостійність учня, яка є необхідним внутрішнім стимулом розвитку мислення. Але хоч ці сторони навчальної діяльності тісно повязані, кожна з них через специфічність виявів і формування є окремим предметом дослідження.

Обєктивна можливість розвитку пізнавальної самостійності учнів зумовлена діалектичним характером навчального процесу, який, як відомо, характеризується двома протилежними тенденціями і цілеспрямованістю і суворою послідовністю викладання, з одного боку і безперервним збудженням активності учнів і створення простору для творчої діяльності класу і кожного учня, з другого боку. Саме з цих джерел виникає потреба розвитку пізнавальної активності і самостійності учнів.

«Загальне поняття «самостійність», - підкреслює М. І. Махмутов, - не розкриває, однак, специфіки самостійності людини в процесі учіння, коли мають виявитися особливі риси самостійності школяра, повязані з специфікою його навчальної праці, керованої вчителем. Ця самостійність і визначається терміном «пізнавальна самостійність». (2:12-13)

У більшості досліджень пізнавальна самостійність учня визнається як сформованість прагнення і уміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку. Дослідники розрізняють в даній якості два аспекти: мотиваційний і процесуальний. Мотиваційний зумовлює потребу і прагнення особистості до пізнання. Це виявляється в активному сприйманні, допитливості, пізнавальних інтересах, самостійному ставленню до результатів праці, у потребі в самоконтролі. Проте мотиваційна сторона пізнавальної самостійності не забезпечує і не формує саме по собі технологічної, процесуальної сторони пізнавання, тобто не забезпечує оволодіння засобами і способами пізнавання, тими практичними і інтелектуальними можливостями особистості, які зумовлюють виконання самого механізму пізнання, інакше кажучи, вміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку.

Обидві сторони пізнавальної самостійності впливають одне на одну і є структурно неподільними. Водночас кожна з них досліджується як особливий обєкт впливу, як риса особистості, яка може існувати незалежно від іншої. Наприклад, учень прагне бути допитливим, тягнеться до пізнавання нового, але йому бракує знань і пізнавальних умінь. Іноді ж буває навпаки: учень знає і вміє, але не виявляє пізнавальних інтересів, допитливості чи активності. Тому цілком справедливою є думка дослідників про те, що пізнавальну самостійність не можна зводити тільки до розвитку інтелектуальних сил школяра. На будь-якому рівні навчання мова йде не про звичайну допитливість і прагнення до самостійності, а про глибокий вплив на пізнавальну діяльність школяра, спонукання його до активного й осмисленого засвоєння знань і способів дій. Самостійна дія людини, як зазначають психологи, починається з виникнення потреби, прагнення до діяльності. Отже, найістотніше знання має звязок пізнавальної самостійності з розвитком особистості в цілому, її мотивацією і особливо світоглядом, який є методологічною основою пізнавальної діяльності.

У навчанні обовязковим є етап, коли учень цілком самостійно застосовує міцно засвоєні знання добре відомим способом, не вносячи в цей процес нічого нового.

У сучасній педагогічній психології вважається, що пізнавальна самостійність виявляється в потребі й умінні школяра самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачі і знайти підхід до їх розвязання. самостійність школяра характеризується певною критичністю його розуму, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших. Пізнавальна самостійність повязана з багатьма факторами навчального процесу, тому її взаємозвязки різноманітні. Найвиразніше вони виявляються в аналізі структури пізнавальної самостійності.

Пізнавальна самостійність нерозривно повязана з розумовим розвитком і є одним з критеріїв його сформованості. Як і розумовий розвиток, вона ґрунтується на знаннях і способах засвоєння. Пізнавальна самостійність повязана з різними важливими сторонами навчального процесу, тому взаємозвязки їх різноманітні. В навчанні вона виявляється одночасно в різних планах. У процесі формування всебічно розвиненої особистості - як мета навчання; у процесі засвоєння знань, умінь і навичок - як засіб підвищення усвідомленості та дійовості засвоєного матеріалу. Дидактика розглядає пізнавальну самостійність учня як результат ефективно організованого навчального процесу.

Є тільки один шлях здобуття знань - це розумова і фізична діяльність самих учнів, якою керує педагог. Від того, як вона організована і якими засобами здійснюється, залежить обсяг і якість знань, умінь і навичок, яких учні набувають у процесі цієї діяльності. З цього випливає, що досвід пізнавальної самостійності не можна передати словами, розповідями, прикладами. Лише безпосереднє залучення учнів у процес, який вимагає застосування самостійних зусиль думки, волі, почуттів, забезпечує оволодіння досвідом пізнавальної самостійності. А саме через досвід відбувається засвоєння.

Відомо, що не все, зроблене учнем самостійно, формує його пізнавальну самостійність, її розвиток є складним, довготривалим процесом і залежить від багатьох умов, серед яких найважливіша - застосування розвиваючих методів навчання. «Помилково вважати, - підкреслює В.П. Стрезикозін, - що для розвитку пізнавальної самостійності школярів достатньо лише збільшити обсяг їхньої самостійної роботи на уроках і під час виконання домашніх завдань. Вирішальне значення тут має характер навчальної діяльності: успіх прийде тоді, коли учень, спираючись на здобуті знання, самостійно виконує навчальні і трудові завдання, які постають перед ним у найрізноманітніших ситуаціях, коли нагромаджені знання стають ніби «самозростаючою вартістю, інструментом нового пізнання.»

Пізнавальна самостійність формується в процесі пошукової діяльності. Стосовно старшого шкільного віку, вживаючи поняття «пошукова діяльність», ми маємо на увазі як процес відбору учнем потрібних знань і способів розвязання серед уже відомих, так і самостійний пошук, метод якого є пізнання нових знань і способів дій, певний рівень готовності школяра самостійного життя. У це поняття психологи включають досить широкий зміст: сформованість вікових та індивідуальних особливостей уваги, уяви, памяті, мислення, мови, волі, розвиток пізнавальних здібностей, іетересів, потреб, мотивів, набуття знань, умінь і навичок, уміння вчитися тощо.

1.2 Самостійність як фактор особистісного розвитку учнів

Одним із засобів розвитку самостійності учнів є їх самостійна робота на уроках історії. Однак можливості такого відомого методу навчання, на жаль, реалізується педагогами на в повній мірі. Вчителі використовують самостійну роботу в процесі закріплення та контролю навчального матеріалу, виносячи його на репродуктивний рівень. Вчителі, інколи, не враховують, що самостійну роботу можна використовувати для виконання різних дидактичних завдань. Так вона може бути етапом засвоєння нових знань. Це дозволяє активізувати мислення учня в процесі вивчення нового матеріалу, робити його активним учасником набуття знань, умінь та навичок.

Якщо розглянути можливості використання самостійної роботи в навчальній діяльності то вона має передбачати наступне:

· Включати кожного учня в процес самостійної діяльності (враховуючи його вікові та індивідуальні особливості, рівень підготовки);

· Здійснювати перехід від простих знань до більш складних;

· Постійно забезпечувати контроль та керівництво зі сторони вчителя;

· Включати в сферу самостійної пізнавальної діяльності учнів старших класів всебічну інформацію стосовно навчального предмета. (6: 124)

Джерелами знань при організації самостійної роботи учнів є підручники, документи, історичні карти, фотодокументи, статистичні дані, історична та науково-популярна література, матеріали періодичних видань та інші засоби масової інформації, Інтернет. Оскільки в старших класах роль предметного підручника знижується, необхідно використовувати інші доступні засоби для отримання учнями історичної інформації. Завданням вчителя виступає допомога учням старших класів отримати максимальну віддачу від навчання, консультувати їх з певних питань, підтримувати їхню зацікавленість в навчанні на протязі всього періоду вивчення предмета.

Самостійність - це якість яку людина виробляє багаторічною працею. Особливо гостро самостійність проявляється на кінець підліткового - на початок старшого шкільного віку. Саме в цьому віці відбувається інтенсивний пошук життєвих орієнтирів. Сучасний учень стає дуже прагматичним і тому постає питання розвитку особистості за допомогою його самостійної роботи.

Взагалі самостійність особистості характеризується двома факторами: по-перше, знаннями, вміннями і навичками, по-друге, ставленням до процесу діяльності, результатів і умов її здійснення, а також звязками, які створюються під час діяльності з іншими людьми. Самостійність - це насамперед свідоме мотивування дій та їх обгрунтованість, непіддавання чужим впливам, прагнення і здатність чинити відповідно до своїх особистих переконань. Вона виявляється нерівномірно і специфічно в різних видах діяльності. Так, побутова практична і пізнавальна форми самостійності, хоч і мають певну спільність, виявляються в кожному виді діяльності неоднаково. Найвищий рівень самостійності в її загальному значенні передбачає не просто відтворення зразка розумової чи фізичної дії, а внесенням субєктом у працю свого субєктивного нового розуміння, створення власного способу мислення і дії.» У навчанні обовязковим є етап, коли учень цілком самостійно застосовує міцно засвоєні знання добре відомим способом, не вносячи в цей процес нічого нового.

Жодна технологія не буде ефективною, якщо учня не навчити вмінню вчитися. Це завдання особливо актуальне для вчителів старших класів, бо в цьому віці в особистість починає використовувати приорітети у навчанні, а також починає своє входження у самостійне життя.

Вміння вчитися - це складне синтетичне поняття, до якого входять загальнонавчальні та спеціальні вміння. Зокрема: поставити мету своєї діяльності, усвідомити навчальне завдання, визначити спосіб його розвязання, вміти контролювати і давати оцінку правильності рішення. Це і є компоненти навчальної діяльності. Тому формувати їх у школярів - означає навчити їх учитися.

Є три рівні формування вміння вчитися: низький, середній, високий (творчий). На першому розвиваються репродуктивні вміння, на другому - репродуктивні з елементами продуктивності, на третьому - продуктивні, творчі. Останні набувають в пошуковій діяльності, у процесі проблемного навчання, що є цілісною системою роботи і характеризується такими особливостями:

нові знання не подаються в готовому вигляді, учні старших класів оволодівають ними під час активної самостійної діяльності;

школярі вчаться використовувати набуті знання в різноманітних ситуаціях, оволодівають способами розумової практичної діяльності;

від них вимагається творча самостійність;

велике значення надається створенню в учнів старших класів емоційного стану;

формуються комунікативні вміння: спілкуватися з учителями та іншими учнями.

Важливо аби кожен учитель старших класів мав на увазі:

ефективність навчання істотно зростає, коли вчитель не тільки викладає готові істини, а й керує процесом їх відкриття і засвоєння учнями, формує в них потрібні для цього розумові дії, навчає самостійно поповнювати свої знання. Активізації і розвитку мислення сприяє таке керування учінням, коли учні поступово переходять від простих до складних пізнавальних, проблемних завдань, з допомогою вчителя оволодівають способами самостійного розвязування, узагальнюють їх, переносять у нові ситуації;

проблемна ситуація в реальному навчальному процесі є не тільки умовою виникнення мислення, а й засобом його функціонування та розвитку. Вона фактично є показником сформованості, вміння вчитися, активності учня в проблемній ситуації - критерієм його розвитку як творчої особистості;

формувати вміння вчитися на базі певного програмового матеріалу з урахуванням специфіки;

здійснювати його на доступному рівні;

формувати вміння не на спеціальних заняттях, а на звичайних уроках, щоб ця робота природно впліталася в їхню структуру. (6: 12-15)

Слід нагадати, що в умовах тоталітарної держави самоосвіта носила досить обмежений характер, вірніше - могла здійснюватися лише у напрямі дозволеного пануючою ідеологічною системою. Самостійність і незалежність мислення не влаштовували систему, тому що були для неї потенційно небезпечними.

Підкреслимо, що кінцева мета розвитку навичок самоосвіти - це самостійне, незалежне мислення особистості, а воно є вкрай необхідною рисою і ознакою сучасної людини взагалі й громадянина незалежної держави зокрема.

Сьогодні необхідно насамперед озброїти учнів формами і методами самостійного поповнення знань, умінням вчитися. Важливим шляхом дослідження цієї мети є формування загальнонавчальних умінь і навичок. Зараз сучасний стан роботи по виробленню в учнів умінь і навичок навчання є однією з основних причин незацікавленості дітей у здобутті знань; він не сприяє розвитку пізнавальної активності школярів, їхній самоосвіті, якоюсь мірою навіть гальмує задоволення інтересів учнів, нахилів, зацікавлень та здібностей. Тим самим не створюється необхідної грунтовної основи постійного самовдосконалення особистості.

Обєктивна самооцінка - провідна внутрішньо-особистісна детермінанта формування прагнення до самопізнання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення особистості.

Навчально-виховний процес у старших класах складається із ряду навчальних дисциплін, програмами яких передбачено не тільки засвоєння специфічних знань, а й становлення школяра як особистості. Завдання вчителя, працюючи в колективі і з колективом школярів, сприяти формуванню адекватної самооцінки, яка, в свою чергу, має стимулювати розвиток пізнавальної самостійності учнів.

У комплексі проблем формування соціально активної особистості суттєва роль належить проблемі самосвідомості у взаємозвязку з її внутрішніми процесами - самопізнанням, емоційно-цілісним відноошенням до себе і саморегуляцією.

У процесі життєдіяльності особистість розвивається і удосконалюється, в результаті цього вона змінює своє ставлення до самої себе.

Самооцінка, як і інші особистісні утворення, формується в діяльності. Через усвідомлення результатів діяльності особистість приходить до усвідомлення себе як субєкта діяльності, до оцінки своїх можливостей і якостей. Для дітей молодшого шкільного віку вирішальним фактором формування самооцінки виступає навчальна діяльність і міжособистісні стосунки.

2. Організація самостійної роботи учнів як важливого фактору історичної освіти

2.1 Формування самостійності учнів як засіб організації самостійної роботи

Завдання історії по формуванню в учнів тих якостей мислення, які необхідні для засвоєння історії та самостійного здобуття знань. Даній проблемі присвячено багато посібників, монографій і статей, але часто дане питання розглядається вузько, з позиції якоїсь однієї риси, якості, яка протиставлялась іншим. Одні вчені твердили, що самостійність визначається тільки мислительною діяльністю учнів, другі - тільки мотивами її діяльності, її добровільністю, треті - тільки рисами характеру, поведінки тощо. Але не треба забувати, що діяльність людини багатогранна і тому треба формувати самостійність людини вцілому, у всіх її проявах.

В навчанні історії слід розрізняти:

1) самостійність мислення проявляється при розгляді суті явищ (подій, процесів) і веде до формування переконань; з нею тісно пов'язана і самостійність в використовуванні навичок і вмінь, прийомів розумової праці, методу пізнання;

2) самостійність характеру, поведінка особистості, яка виражається в умінні поступати у відповідності зі своїми поглядами, в тому чи іншому відношенні до оточуючого;

З) самостійність поштовху до діяльності, її мотивів; для неї важливі прояви інтересу, ініціативи, творчості;

4) самостійність в практичній діяльності.

Не треба забувати, що існує принципова різниця між пізнавальною діяльністю:

а) при передачі готових знань;

б) при формуванні знань на основі самостійної мислительної діяльності учнів.

Головним видом пізнавальної діяльності учнів за способом передачі готових знань є запам'ятовування, при слабкому прояві мислительної активності і самостійності.

На початку 50-х років був запропонований пізнавальний процес, при якому знання формуються на основі самостійної мислительної діяльності учнів. Учень без сторонньої прямої допомоги повинен розібратися в явищах суспільного життя, розкрити їх суть. Пізнання рухається від явища до суті, а від суті знову до явища, але тепер це явище усвідомлюється повніше, глибше. Самостійне розкриття суті явищ органічно пов'язане з використанням знань, умінь, життєвого досвіду учнів.

Для організації самостійної навчальної діяльності необхідно забезпечити її посильність, доступність і різноманітність, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів дотримуючись дидактичних вимог.

Самостійна робота на уроках історії має велике навчальне й виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, копи вчитель застосовує її у певній системі та послідовності; правильно керує нею; працює в тісному контакті з учителями інших предметів, особливо гуманітарного циклу.

В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання.

Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:

- відношення вчителя до проявів самостійності;

- уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;

- уміння виділяти головне і другорядне;

- оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;

- наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

- самостійне застосування засвоєних знань;

- оцінка учнем своєї роботи і її результатів.

Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.

Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність учителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов'язаної з подоланням учнями певних труднощів і підведення підсумків виконання і об'єктивна оцінка роботи.

Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв'язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв'язок класної і домашньої самостійної роботи.

Наочність - у викладанні історії також має важливе значення. Використовуючи на уроках історичну картину чи навчальний кінофільм, вчитель більш активно діє на пізнавальну діяльність учня. Важливо самих учнів навчити читати історичні картини, використовуючи багаж знань по даному періоді. Працюючи над розкриттям змісту картини учні розширюють свої історичні знання по даній темі, роблять свої маленькі «відкриття», а це підвищує інтерес до уроку і допомагає краще засвоїти нові терміни. Одним із видів активного використовування історичних картин є прийом складання учнями усної, а потім і письмової розповіді за двома-трьома і більше історичними картинами. Це усна розповідь заздалегідь даними питаннями з використанням для ілюстрацій історичних картин; письмова творча розповідь за історичними картинами.

Для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною потрібно дотримуватись певних умов:

1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

2) характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;

4) повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь);

5) повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання;

6) важливо дотримуватись взаємозв'язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;

7) повинен існувати взаємозв'язок класної і домашньої самостійної роботи.

Самостійна робота учнів у процесі вивчення історії є основним засобом виявлення і розвитку в них творчих здібностей і обдарованості, підготовки їх до практичної діяльності та формування у них історичної свідомості. Залежно від підготовленості учнів учитель щоразу повинен сам визначати послідовність і насиченість самостійної роботи, проявити свою творчість та ініціативу. В міру переходу учнів з класу в клас зростає рівень їх знань і пізнавальні можливості. Історичний процес розкривається все повніше й глибше. У зв'язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються, але треба також пам'ятати, що самостійна робота - не самоціль, а один із засобів поліпшення всієї навчально-виховної роботи, підготовки учнів до життя, до практичної діяльності.

2.2 Використання підручника з історії для організації самостійної роботи учнів як важливого фактору історичної освіти

самостійний учень робота історичний

Організовувати класну роботу потрібно так, щоб домашня самостійна робота була її органічним продовженням. Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв'язані і залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи - міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь і навичок самостійної роботи з текстом підручника, історичними картами. ілюстраціями, схемами. Учні, виконуючи домашнє завдання, привчалися писати прості й розгорнуті плани з окремих питань і тем, складати різні тематичні таблиці, працювати з матеріалами періодичної преси, готувати невеликі повідомлення, реферати на історичні і суспільно-політичні теми.

Домашня робота має носити творчий характер, будити думку школяра. Вчитель на уроці максимально застосовувати прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав школяра і вдома, спонукав його до самостійності і активності.

Часто учень не засвоює той чи інший матеріал через невміння самостійно виконувати навчальні завдання, зокрема домашні. Дуже важливо навчити учня складати план і тези прочитаного. Спочатку вчитель навчав учнів на уроці цієї роботи. На такому уроці діти працюють колективно, після дворазового читання тексту підручника учні старалися проаналізувати його, при допомозі вчителя виділити головне. Можна працювати над текстом, розбивши його на окремі частини і аналізувати кожну з них. Важливо, щоб вчитель надалі дав вказівки щодо самостійного складання плану, техніки читання, запам'ятовування, запису тез тощо.

Контролювати роботу учнів можна через фронтальне опитування. Важливо окремим учням роздавати картки для самостійної роботи з подібними завданнями, скласти план прочитаного тексту, скласти тези прочитаного; потім збирали і перевіряли зошити окремих учнів. Таким чином було зрозуміло, на скільки учні вміють виділяти головне, над чим ще треба попрацювати і вияснити, чи вміють учні лаконічно і суттєво виражати свої думки. Не всі учні володіють належним темпом читання, і цей недолік негативно позначається на успішності. Для того, щоб виправити становище треба більше уваги приділяти самостійній роботі над текстом підручника, застосовувати систему вправ на читання і аналіз тексту підручника, а також давати додаткові завдання додому - прочитати життєпис полководця, статтю в газеті тощо.

Дуже важливо навчити учня працювати з книжкою і в школі, і вдома, виробляти в нього звичку «копатися в книжках». Добре ілюстрований підручник дає можливість набагато краще організувати найрізноманітніші види роботи з ним, активізувати розумову діяльність учнів, розвивати в них активність, самостійність, творчу уяву.

Ілюстрації підручників діляться на композиційні, схематичні, фотоілюстрації.

Самостійну роботу учнів над ілюстраціями підручника ми організували так, щоб вона була різноманітною - це і уявні екскурсії до тієї чи іншої країни на основі ілюстрацій підручника і використання для порівняння двох або кількох ілюстрацій і інші форми роботи. Основною умовою самостійної роботи учнів з ілюстраціями було вміле поєднання слова вчителя з текстом підручника і малюнком.

Майже у кожної дитини є потреба проявити свої творчі нахили, цю потребу учень може задовольнити в процесі написання твору, адже процес написання твору є процесом творчого уявлення. Спочатку твір існує як система уявлень про факти, події, які треба певним чином відібрати. Щоб успішно керувати цим процесом, розвивати творчі здібності учнів, необхідно знати їх індивідуально-психологічні особливості, ставлення дітей до навчання, особливості їх знань, умінь і навичок, вольових якостей.

2.3 Розвиток розуміння історичного за допомогою самостійної роботи учнів

Ще одним з важливих видів самостійної роботи, яка сприяє розвитку логічного мислення, усної й писемної мови, творчості, активності й самостійності учнів є ведення словника. У курсі історії стародавнього світу учням доводиться мати справу з великою кількістю слів і виразів, без правильного розуміння яких не можна засвоїти історичного матеріалу.

Для підвищення активності і самостійності на уроках історії можна використати такі форми самостійної словникової роботи:

1) самостійне з'ясування значення слова за допомогою словників, енциклопедій, довідників;

2) складання усно, а потім письмово оповідань-мініатюр з відомими уже словами і термінами;

3) рецензування цих оповідань учнями;

4) добір слів і термінів, що стосуються певної теми, розділу;

5) різноманітні форми роботи з картками.

Розуміння історичного процесу неможливе без уявлення його в хронологічних рамках. Хронологія приводить весь багатий історичний матеріал у відповідно-визначений порядок, фіксує історичні події в часі у тій послідовності, в якій вони відбувалися. Розвитку логічного мислення сприяють хронологічні картки. Так, на одній картці можна записати століття, на другій - дату, на третій - подію. Показуючи картку на якій записано дату, учням пропонувалося назвати подію.

Дуже важливо навчити дітей користуватися «лінією часу». В старших класах більше уваги приділялося таким видам самостійної роботи як складання плану-конспекту, який передбачає не тільки стислий виклад головних положень, їх доказів, але й наведення фактів, які ілюструють ці положення. Ефективність роботи по складанню плану великою мірою залежить від наявності в учнів навичок смислового аналізу тексту. План складався за текстом підручника, за кількома джерелами, скласти план оповідання, план розповіді до картини, план розповіді вчителя.

Важливою є робота учнів над висновками як по окремому уроці, так і по темі в цілому. Вивчаючи історичні факти і події, учні узагальнювали ці факти і складали короткі висновки. Спочатку висновки робилися ними по одному з якихось уроків, потім, коли учні оволодіють певними навичками складали висновки - по всій темі. Активізує пізнавальну діяльність учнів, сприяє формуванню в них самостійності й робота по складанню порівняльних таблиць і схем.

В значній мірі розширюють і поглиблюють історичні знання учнів художньо-історична і науково-популярна література. Це насамперед досягається тим, що вчитель організовує позакласне читання учнів і сам використовує уривки з цієї літератури при поясненні матеріалу на уроці. Існують певні види роботи учнів з цією літературою, які найбільш активізують учнів і прищеплюють їм навички самостійної роботи. Це - домашні письмові твори за художньо-історичними книгами і складання учнями старших класів рецензій на історичну літературу.

самостійний учень робота історичний

Висновок

Проведення дослідження дало такі висновки:

· Проблеми організації самостійної роботи, як важливого фактору історичної освіти, в методичній літературі та в розробках вчителів історії мало місце у всі періоди формування суспільної свідомості, так як забезпечувало повноцінний всебічний розвиток підростаючої особистості зокрема та оновлення суспільства, загалом. Розвиток інформаційних технологій та наукового прогресу має забезпечувати інтелектуальний рівень підростаючого покоління;

· Аналіз історичного розвитку форм організації самостійної роботи учнів як важливого фактору історичної освіти показав, що на всіх етапах розвитку суспільства виникала потреба в забезпеченні інноваційних підходів до навчання, які, в своєму підґрунті, мають створити ідеальні умови для засвоєння учнями навчального матеріалу, та формування умінь та навичок, що в перспективі приведе їх до високо кваліфікаційної практичної діяльності, тим самим забезпечить повноцінний розвиток суспільства;

· Розробка методів організації самостійної роботи учнів як важливого фактору історичної свідомості, забезпечує можливість вищезгаданих в педагогічній діяльності для розвитку в учнів, високого рівня знань, умінь та навичок.

В ході дослідження була підтверджена на початку дослідження гіпотеза. Дослідження в даній курсовій роботі показало, що формування особистості та розвиток історичної освіченості в навчальній діяльності забезпечується завдяки використанню самостійної роботи учнів.

Перспективою дослідження даної теми є можливість подальшої розробки методичних рекомендацій, що до організації самостійної роботи учнів, а також створення нових форм та методів організації та підвищення рівня інтелектуального розвитку підростаючого покоління. Підростаюче покоління забезпечуватиме розвиток суспільства в недалекому майбутньому, тому ми сьогодні маємо забезпечити їхній всебічний розвиток та забезпечити їх гармонійне навчання виховання та розвиток.

Література

1. Актуальные вопросы методики обучения истории в средней школе. М., 1984.

2. Александров А.Й. Самостоятельная работа учащихся при изучении истории. М., 1964.

3. Дайри Н.Г. Как подготовить урок истории. М., 1969.

4. Донской Г.М. Задание для самостоятельной работы по истории. М., 1983.

5. Крутецький В.А. Формування і розвиток здібностей учнів. // Рад. школа. - 1972. - №4.

6. Лернер І.Я. Розвиток мислення учнів в процесі навчання історії. М., 1982.

7. Майборода В.К. Самостійна робота з історії учнів 5-6-х кл. К., 1975.

8. Пометун Е.И. Познавательная самостоятельность в работе над понятиями. Преподавание истории в школе. 1986. - №2.

9. Пидкасистый П.Й. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. М., 1980

Размещено на Allbest.ru