Поняття про професійну деформацію особистості вчителя

Размещено на http://www.Allbest.ru

У психології проблема взаємозв'язку діяльності та особистості, професії та свідомості набула широкого поширення. На думку психологів професійна деформація виявляється в першу чергу в професійному середовищі "людина-людина".

Професійна діяльність вчителів відрізняється від інших категорій праці постійною нервово-психічною й емоційною напругою, обумовленою як змістом, так і умовами педагогічної роботи. Педагоги є представниками стресогенної професії і відрізняються дуже низькими показниками здоров'я, тому для більшості вчителів гостро стоїть питання його збереження. Чинниками ризику виступають емоційна затратність і стресовість педагогічної діяльності, відсутність в освітніх установах умов для зняття психоемоційного стомлення, недостатня психологічна компетентність вчителів в питаннях здоров'я, засобах його збереження й відновлення.

Дослідження Т.І. Ронгінської показали, що тільки невелика кількість вчителів проявляє риси поведінки, які сприяють ефективній діяльності та збереженню психічного здоров'я в професійному середовищі (19%).

Під професійним здоров'ям вчителів розуміється інтегральна характеристика функціонального стану організму людини за фізичними та психічними показниками з метою оцінки його здібностей до професійної діяльності, стійкість до несприятливих факторів, які супроводжують цю діяльність. Головним показником психічного здоров'я вчителів є працездатність, яка відображає вказані можливості людини. Німецький фізіолог Г. Леман визначає працездатність як максимум роботи, який може виконати людина. Цей термін може бути розгорнутий до більш конкретного поняття - професійна працездатність, під якою психологи розуміють максимально можливу ефективність діяльності спеціаліста, обумовлена функціональним станом його організму з врахуванням її фізіологічної вартості. Таким чином, поняття "професійна працездатність" зв'язує функціональний стан організму, його зміни , що є багатофакторним діагностичним інструментом, дозволяє при професійній діяльності, фізіологічну та психологічну вартість цієї діяльності, ефективність професійної діяльності, психічне, фізичне та соціальне благополуччя у єдиний комплекс.

Серед факторів професійної працездатності можна виділити фізичний статус (фізична працездатність: фізичний розвиток, фізична підготовка, показники вегетативного забезпечення фізичної діяльності); психічний статус (розумова працездатність: ступінь адекватності стану психічної активності стосовно до конкретних умов, характеристики уваги, сприймання, научіння, пам'ять, мислення, властивості особистості); соціальні та соціально-психологічні фактори (укомплектованість колективу, професійна підготовка спеціалістів, матеріально-технічне забезпечення, ефективне управління, надійна передача інформації, міжособистісні відносини, психологічний клімат у колективі, мотивація до діяльності).

З метою підтримки професійного здоров'я вчителів, професійного довголіття, розроблено комплекс заходів із збереження, відновлення та покращення працездатності. Ці заходи базуються на двох головних принципах: принципі запобігання або усунення несприятливих зрушень в організмі, які розвиваються в процесі трудової діяльності, та принципі розширення функціональних резервів організму або покращення можливості їх мобілізації. вчитель професійна працездатність емоційний вигорання

Комплекс включає оздоровчу фізкультуру, раціональне харчування, виключення або зведення до мінімуму шкідливих звичок, загартовування, ультрафіолетове опромінення, вітамінізування.

Поняття про професійне здоров'я передбачає стійкість, резистентність організму спеціаліста до впливу факторів та умов, які пов'язані з конкретною професійною діяльністю. Разом з тим важко уявити стовідсоткову надійність такої стійкості. Тому паралельно з проблемою професійного здоров'я завжди розглядається проблема професійного нездоров'я, або професійної патології. До таких факторів відноситься феномен емоційного вигорання як результат невідповідності між особистістю та роботою, синдром фізичного і емоційного виснаження, який бере початок із стресу міжособистісної взаємодії і включає розвиток негативної самооцінки, негативного відношення до роботи, втрату розуміння і співчуття.

Прояви вигорання свідчать про реакцію індивідуума, який схильний і до інших форм стресу. Виявляється специфічний вид емоційного виснаження: втрата професіоналами позитивних відчуттів, співчуття і пошани до клієнтів. Подальший розвиток синдрому кристалізується в цинічне і антигуманне сприйняття людей, яке характеризує їх негативним чином. Є високі кореляції вигорання з низькою мораллю працівників, прогулами і високою текучістю кадрів. Дослідженнями К. Маслач доведено, що цей синдром супроводжується також емоційним виснаженням, деперсоналізаціями, зниженням працездатності.

Синдром "емоційного вигорання" деякими авторами розглядається як форма професійної деформації особистості. Так, Ф.Дж. Сторлі порівнював вигорання з професійним аутизмом. Він визначав, що вигорання є наслідком конфронтації з реальністю, коли людський дух виснажується в боротьбі проти обставин, які важко змінити. Д.Г. Трунов визначає необхідність розділення поняття професійної деформації від "синдрому вигорання". Відмінність полягає у тому, що про "синдром вигорання" прийнято говорити в контексті професійної діяльності, а професійна деформація відноситься в основному до життя поза роботою. Він дотримується погляду, що "синдром згорання" - природний і нормальний процес. Горіння людини як віддання себе - це одне з глобальних сенсів людського існування. У горінні людина проявляє себе для інших. І неважливо, в яких масштабах відбувається це горіння - у вигляді тління або поглинання. Немає приватного "синдрому згорання", є тотальний процес Горіння Людини.

В даний час відсутні єдині діагностичні критерії синдрому. Опитувальник MBI, розроблений К. Маслач, який вимірює ступінь розвитку синдрому, дозволяє досліджувати три головні складові синдрому: емоційне виснаження, незадоволеність професійною діяльністю, знеособлення інтерперсональних відносин. Методика діагностики рівня емоційного вигорання В.В. Бойко дозволяє виділити 3 фази розвитку стресу: "напруга", "резистенція", "виснаження". Опитувальник поведінки і переживання, пов'язаного з роботою, - AVEM (Arbeitsbezogenes Verhaltens- und Erlebensmuster), розроблений У. Шааршмідтом і А. Фішером в Інституті психології Потсдамського університету визначати типи поведінки людей в ситуації пред'явлення їм професійних вимог.

Не існує єдиних поглядів на причину появи синдрому вигорання. Виділяються три групи чинників, що виконують істотну роль в розвитку синдрому "емоційного вигорання": рольовий (рольова невизначеність), організаційний (зміст діяльності, який тяжко вимірюється) і особистісний (незадоволеність професійним зростанням). Ряд дослідників (К. Маслач, В. Шафуелі, М. Лейтер) вважають основними передумовами вигорання наявність організаційних проблем. В той же час інші дослідники вважають важливішими особистісні характеристики (низька самооцінка, високий невротизм, тривожність). Синдром емоційного згорання виступає також як механізм психологічного захисту у відповідь на обрані психотравмуючі дії. Вигорання - це частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє людині дозувати і економно витрачати енергетичні ресурси.

Вчителям як представникам стресогенної професії рекомендується оволодіти психологічними знаннями, навичками копінгу. Їм необхідно розвивати комунікативну компетентність, потрібні здатність правильно розуміти, приймати переживання учнів і уміти експресивно виражати свої власні. Рішення цих проблем передбачає розробку комплексної програми, що включає інформаційний, діагностичний, профілактичний, оздоровчо-відновлювальний (реабілітаційний) напрями.

Размещено на Allbest.ru