Мораль і мистецтво

Размещено на http://www.allbest.ru

Мистецтво завжди було важливим засобом духовно-практичного освоєння світу. Протягом усієї історії культури воно відображало складні й суперечливі проблеми морального життя суспільства та особистості. При цьому воно виявляло себе не пасивним споглядачем, а активним борцем за людину, її гідність і щастя. Зацікавлення мистецтва мораллю пояснювалося тим, що воно прагнуло до перетворення дійсності не лише "за законами краси", а й за законами добра, людяності та справедливості.

Своєрідність мистецтва полягає в тому, що воно має здатність відчувати істинний моральний сенс важливих соціальних проблем і суперечностей раніше, ніж їх уловлюють інші форми громадської свідомості.

За допомогою художньо-образних засобів воно фіксує ці проблеми і виносить їх на авансцену духовного життя суспільства. Художники, письменники, поети, драматурги ведуть розмову про те, що найбільшою мірою хвилює їх. При цьому вони дають простір своїм почуттям і творчій фантазії.

Моральні проблеми, які хвилюють митців, -- нескінченно різноманітні за характером і змістом. Деякі з них чітко локалізовані в соціально-історичному часі й просторі. Інші називаються "вічними", бо вони здатні відроджуватись із кожним новим поколінням. Найчастіше це питання, пов'язані з пошуками сенсу буття, індивідуального щастя та загального блага, з сутністю добра й зла, правди та справедливості.

Мистецтво в його ставленні до моралі має властивість концентрувати в своїх творах етичну інформацію, надавати їй вигляд особливої цінності, збагаченої глибиною почуттів і переживань. Мистецтво осмислює:

-- моральні імперативи, що панують у суспільстві в будь-який історичний період; мораль мистецтво виховання духовний особистість

-- морально-етичне кредо митця, що виявляється в особистому ставленні до зображуваних соціоморальних колізій та їх учасників;

-- художньо-естетичний бік тих сюжетних моральних колізій, у яких беруть участь персонажі певного твору.

Мистецтво нібито "подвоює" моральне буття людей, створює його модель як продукт внутрішньої самосвідомості культури. Ця художня модель виконує стосовно відображуваних соціоморальних суперечностей кілька функцій:

-- репрезентативну(вводить актуальні моральні проблеми до духовного життя людей);

-- пізнавальну(намагається дати їх адекватне відображення) ;

-- оцінювальну(здійснює їх нормативно-ціннісне співвідношення з позицій певних соціальних верств і груп);

-- ціннісно-орієнтаційну(спонукає індивідів до активного пошуку шляхів і засобів розв'язання моральних проб лем).

Там, де митець уважний до моральних явищ і процесів, зміст його творів орієнтується не тільки на нинішнє, а й на майбутнє. Такі твори показують ціннісну перспективу духовного розвитку особистості або суспільства.

У мистецтві періодично відроджується суперечність між необхідністю художньо-естетичного освоєння нових соціоморальних реалій та нестачею відповідних творчих засобів. Традиційні прийоми та методи виявляються недостатніми. Ця суперечність завжди була внутрішнім джерелом становлення нових художніх стилів незалежно від їх особливостей. Кожен з цих стилів -- бароко, сентименталізм, романтизм або модернізм -- поставав як новий метод художньо-естетичного освоєння нових соціоморальних колізій і проблем. І кожен раз це було пов'язане з живою творчістю конкретних митців, з появою яскравих та обдарованих індивідуальностей, які здатні успішно вирішувати завдання, що постають перед мистецтвом.

Вся історія мистецтва, якщо уявити її як послідовний рух і зміну художніх стилів -- це динаміка поступового наближення естетичної свідомості до пізнання буття людей. Але, хоч як близько мистецтво підходило б до пізнання цього буття, реальне життя буде знов і знов виявлятися багатшим за всі творчі засоби мистецтва. І нові покоління художників, композиторів, поетів знову напружуватимуть свої сили і здібності для відтворення життя. До того ж, образи мистецтва і його сенс виходять за межі морального змісту.

Особливості мови істинного мистецтва, особливо мистецтва складних епох, що багаті на філософські ідеї та наукові відкриття, не узгоджуються із тією категоричною та декларативною формою, в якій етичні теорії формулюють моральні норми та вимоги. Більш того, художня індивідуальність стилю виражає суб'єктивне світосприймання -- авторське. Воно обов'язково накладає свою печатку на образний світ мистецтва, незважаючи на "об'єктивізм" морального змісту творів. На відміну від мистецтва, мораль прагне до об'єктивації та узагальнень, викладає загальні вимоги до громадської поведінки. Етика конструює смислові структури, які прагнуть до універсальності.

Якщо мораль користується раціонально-нормативною мовою, то мова мистецтва має образну природу. Такий складний за художньою мовою вид мистецтва, як, наприклад, музика, дає змогу слухачам пережити відчуття своєї причетності до абсолютів. Ці вищі начала дані людським почуттям, але не виражені словами. Музика говорить про буття та смерть, вона моделює процес виникнення та зникнення, динаміку вічного становлення життя. Музика свідчить про те, що морально довершене та естетично прекрасне близькі одне до одного. Музика викликає у свідомості образи любові, драматичних стосунків або гармонії. Вона ніби не залежить від моралі.

На відміну від моралі, мистецтво потребує фантазії, образного мислення в процесі сприймання художніх творів. Норми ж і цінності моралі доступні для розуміння кожної людини. Тому слід враховувати, що розуміння мистецтва залежить не лише від художнього рівня творів, а й від підготовленості пуб ліки до їх сприймання. Отже, сприймаючий мистецтво слухач, глядач або читач здійснює певну художньо-творчу діяльність. Розуміння ж моралі передбачає суто моральну діяльність.

Різниця у психологічних особливостях та характерах, рівнях вихованості та освіченості індивідів у суспільстві не перешкоджає розумінню моральних норм громадською свідомістю. А мистецтво, навпаки, вимагає певного рівня естетичної культури для сприймання творів.

Спільне та особливе в механізмах виховних впливів моралі та мистецтва на особистість стає очевидним при зіставленні загальновизнаних критеріїв високого рівня культури людини у сфері моралі та у сфері мистецтва.

Згідно з поглядами видатного українського педагога В. О. Сухомлинського, морально вихована людина відповідає таким вимогам:

-- знає норми моралі, будує свою поведінку згідно з її принципами;

-- враховує особливості, почуття та інтереси інших, здат на побачити ситуацію з позицій іншої людини;

-- характеризується моральною усталеністю, здатністю обстоювати свої переконання, не піддаватися впливові аморальних людей.

Основні критерії естетичної вихованості передбачають уміння та готовність:

-- бачити прекрасне в природі, житті, людині; відчувати його;

-- знати основи та розуміти ідеї творів мистецтва;

-- розвивати смак, здатність відрізняти мистецтво від підробок;

-- вдосконалювати свої здібності до сприймання мистецтва;

-- самому керуватись естетичними нормами і допомагати іншим людям пізнавати прекрасне.

Очевидно, що спільним у цих переліках є визнання необхідності в процесі виховання людини розвивати здатність відчувати і співчувати, аналізувати життєві явища та естетичні об'єкти, знати засади духовно-практичного освоєння дійсності та, головне, керуватися у повсякденному житті цими принципами. Отже, мораль та мистецтво доповнюють одне одного як сфери духовного впливу на духовний світ особистості.

Размещено на Allbest.ru