Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота з педагогіки

Проблема виховання обдарованої дитини

Вступ

Почнемо з одного, хоч і широковідомого, проте, як нам здається, недостатньо дослідженого явища. Пов'язане воно із світовим економічним розвитком. Маємо на увазі незвичайний ривок, який зробили в цій сфері за останні десятиріччя такі країни, як Японія, Південна Корея, Таїланд, Тайвань. Цей ривок тим більше вражає уяву, що в названих країн і територія порівняно невелика, і природні ресурси дуже обмежені. У чім же річ? Дати вичерпну відповідь, звичайно, не наше завдання. Але одну обставину виділимо: всі експерти, які аналізували цей феномен, незмінно відзначали вміле, надзвичайно раціональне використання інтелектуальних ресурсів. Тут і різко зрослий освітній рівень усього населення. І зразкова, заснована на новітніх досягненнях психолого-педагогічних наук (а також щедрих асигнуваннях) постановка системи освіти в усіх її ланках. І, нарешті, - останнє за місцем, але не за значенням - підвищена увага до тієї порівняно невеликої частини підростаючого покоління, яку називають обдарованими дітьми.

Відзначимо, що в терміна «розумова обдарованість» досить багато синонімів: «розум», «розумові здібності», «інтелект», «інтелектуальні здібності», «пізнавальна сфера», «пізнавальні здібності». У терміна «здібності»- свої синоніми: «узагальнені вміння», «можливості», «потенції», «рівень розвитку» і т. ін. На цю багату синоніміку, звичайно, доводиться зважати.

Але це тільки один бік справи. Другий бік -- це багатозначність терміна «розумова обдарованість». У науковому вжитку він позначає принаймні шість понять. Ці значення такі.

Перше. Будь-який рівень розумових здібностей даної людини незалежно від місця в діапазоні міжіндивідуальних відмінностей, причому цей рівень зумовлюється переважно природженими якостями нервової системи; ці якості фактично ототожнюються із здібностями.

Друге. Рівень розумових здібностей, властивий найбільш розвиненим 2% людей; причому цей рівень знов-таки приписується в основному дії природжених якостей.

Третє й четверте значення відрізняються відповідно від першого й другого тим, що, навпаки, домінуючу роль щодо рівня обдарованості тієї чи іншої людини відводять культурно-педагогічним факторам (культурне середовище, якість освіти).

Нарешті, п'яте й шосте значення відрізняються від попередніх тим, що природжені якості розуму й нервової системи розглядаються як задатки, на базі яких залежно від культурно-педагогічних умов можуть бути сформовані розумові здібності (обдарованість) різного рівня.

У зв'язку з тим, що нас цікавлять найбільш розвинені діти, та відповідно до позиції більшості сучасних психологів ми використовуватимемо термін “обдаровані діти” в останньому з перелічених значень. Тобто розумітимемо під ним дітей, які різко виділяються із середовища ровесників високим розумовим розвитком, який є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.

Розділ 1. Проблема виховання обдарованої дитини

1.1 Передумови виховання обдарованої дитини

Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки, скільки існує сама педагогіка.

В певні періоди людської історії вона диктувалася прагненням панівної верхівки суспільства повністю нівелювати особистість, перетворити цілі народи на слухняних маріонеток. В інші епохи в плеканні неповторної індивідуальності вбачали сенс педагогічної діяльності, перспективу поступу держав і людства в цілому. Кризові, застійні явища в українському суспільстві сьогодні, як і завжди в подібні історичні періоди, породжують попит на обдаровану особистість, котра нестандартно мислить, наділену сильною волею і колосальною працездатністю.

Тему виховання обдарованої дитини розробляли безпосередньо чи побіжно практично всі педагоги і психологи різних часів. Попри солідні теоретичні і практичні наробки, у цьому напрямку все ж існують численні прогалини, викликані складністю предмета дослідження. Зокрема, відсутні чіткі практичні рекомендації, побудовані на систематизації напрацьованого матеріалу з цієї проблеми.

Критичний аналіз наукових праць і практичного досвіду дає змогу зробити висновки, що рутинне виховання, побудоване на традиційних прийомах, згубно діє на обдаровану натуру. Необхідна індивідуалізація підходу. Які ж критерії визначення талановитої дитини відомі сьогодні? Теоретична педагогіка для діагностики обдарованості послуговується численними тестами. Системи тестів розроблені в усіх розвинених країнах, адаптовані для міст і сільських місцевостей. В Україні широко використовуються тести Г. Айзенка, Д. Векслера, Л. Занкова, І. Іразека, Н. Левітова, І. Максименка, А. Нечаєва та ін. Проте тести не є універсальним методом визначення обдарованості. По-перше, валідність навіть найточніших із них ніколи не перевищує 80 відсотків. По-друге, провідний вплив на виховання дитини здійснює сім'я, а батьки здебільшого не обізнані в галузі тестування. Як правило, не звертаються до нього у повсякденній роботі шкільні вчителі, вихователі дошкільних установ. Внаслідок цього для практиків придатніші критерії, які можна визначити, безпосередньо спостерігаючи за дитиною. Такі параметри були розроблені наприкінці ХIX ст. російським педагогом Г. Рукавишниковим.

Провідним завданням вихователя Г. Рукавишников вважає необхідність помітити вподобання, прагнення, схильності дитини. Дійсно обдарована дитина, як засвідчує досвід, завжди виявляє глибокий інтерес до певних явищ, наполегливість у своїх діях, нерідко наближену до самовпевненості.

Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей. Відомо, що Т.Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше - списувати вірші у саморобні, оздоблені візерунками книжечки. Конфуцій у дитинстві надавав перевагу грі в церемонії та жертвоприношення. Галілей, Ньютон, Едіссон з раннього віку захоплювалися виготовленням іграшкових млинів та різних механізмів. Якщо звичайним дітям під час гри запропонувати іншу гру, вони легко захопляться нею і забудуть попередню. Обдарована ж дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатися нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність і незалежність у діяльності.

Обдаровані діти, як правило, мимоволі привертають до себе увагу вихователя, і від нього вимагатиметься не стільки активний виховний вплив, скільки своєчасне усунення перепон і можливе сприяння вільному розвиткові дитини. Посилена увага до талановитою вихованця у той час, коли йому необхідні повне невтручання, незалежність, шкодять обдарованості. Протипоказано також насаджувати знання, уміння і принципи, які нівелюють прояви оригінальної думки. Небезпечно вдумливу замкнутість дитини розцінювати як боязкість, засмученість і боротися з нею. Немотивований тиск і нав'язування занять можуть тільки затримувати прояви справжніх природних нахилів.

Примус нерідко викликає в обдарованих, нетрадиційно мислячих дітей неспроможність виявити себе навіть у тих видах діяльності, до яких вони мають схильність. Із життєпису видатних осіб відомо, що Т. Едіссон, А. Ейнштейн, Ф.Фрьобель визнавалися у школі найгіршими учнями, і вчителі навіть підозрювали у них розумову відсталість. А. Дістервег наполегливо застерігав проти насильства над дитячою природою, яке випливає з намагань зробити з дитини не те, до чого існує в неї природний потяг.

Проте занадто рання «спеціалізація» і «професіоналізація» у вихованні збіднюють особистість, ускладнюють її подальше життя. Тому на перший план доцільно висувати ідею калокагатії - гармонійного розвитку сукупності тілесних, душевних і розумових сил людини. Важливим принципом виховання слід визнати також утилітаризм - озброєння дитини знаннями і вміннями, які становитимуть реальну користь у житті і допоможуть вихованцеві посісти достойне місце в суспільстві. Хист реалізується лише за умови вміння індивіда трудитися. Отже, завдання вихователя - розвивати в обдарованої дитини працьовитість, цілеспрямованість, вміння завершувати розпочату справу, силу волі. Ці якості неможливо сформувати тільки шляхом зовнішнього впливу, тому виховання потрібно будувати так, щоб спонукати дитину до самовиховання. Відповідно, мистецтво виховання - мистецтво пробудження у вихованця його власних сил

Самовиховання й зміцнення волі базується на самоповазі особистості. Самоповага реальніше за найсуворіші заборони утримає дитину від негативних вчинків, найшвидше розвине вміння володіти собою. Довіра дорослих пробуджує в дитині самоповагу, підносить її у власних очах, спонукає бути достойною цієї довіри. Необхідно надавати дитині не тільки свободу самодіяльності, а й можливість у певних межах обговорювати з дорослими свої наміри. Завдяки такій свободі вихованці пізнають власні сили, виробляють звичку оперувати своїми розумовими, фізичними і моральними ресурсами. В результаті виробляється самоповага і здатність критично оцінювати свої здібності й дії. Д. Локк вважав, що чим раніше ви почнете ставитися до дитини, як до дорослої, тим швидше вона такою буде.

Ознайомлення з різноманітною діяльністю, глибокі і помірно численні враження допомагають інтенсивному розвиткові природних задатків людини. Потрібні для творчості фарби, звуки, форми, рухи талановиті діти знаходять у спілкуванні з природою. Природа ж пробуджує мислення, уяву, фантазію. Проте творча думка, творча уява розвиваються також під впливом літератури. Відомо, що видатні вчені були схильні змалку до читання наукових книжок. А майбутні поети - дев'ятилітні А. Ахматова, М. Цвєтаєва, Леся Українка зачитувалися серйозними («дорослими») поетичними творами. Наголошуючи на розвивальній ролі читання, варто навести цікаві, перевірені практикою застереження Г.Рукавишникова, що викликаний читанням надмірний розвиток уяви робить людей нетерпимими до буденної рутини і дріб'язковості. Тому вихователь має урегулювати розвиток уяви, щоб вона не паралізувала волю, характер, не порушувала гармонійного співвідношення між усіма сторонами багатогранного духовного і розумового життя людини.

Сучасні дослідження, проведені відомим психологом А. Баркан, містять цікавий матеріал для доповнення рекомендацій батькам і педагогам з питань виховання обдарованої дитини. А саме: важливо не ігнорувати унікальності такої дитини, проте і не виказувати надмірних захоплень її обдарованістю. Не можна перетворювати життя дитини в інструмент задоволення батьківських амбіцій. Необхідно створити всі умови для розвитку таланту, але не насаджувати дитині своїх захоплень та інтересів, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не перевантажувати, не змушувати постійно займатися улюбленою справою. Все це може відбити бажання цікавитися як улюбленим заняттям, так і будь-чим іншим, стати причиною неврозу, психічного захворювання або ж розвинути в дитини пихатість і претензійність. Потрібно тактовно, делікатно допомагати дитині, розвивати інтерес, навчати терпіння і заохочувати працювати старанно, завершувати почате. Намагатися зменшити надмірну вразливість обдарованої дитини, вчити достойно програвати і не сприймати невдачу як трагедію; володіти емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала своєї самооцінки і водночас не виставляла напоказ свою обдарованість. Обдарованій дитині здебільшого складно знайти контакт з оточуючими, зокрема, з ровесниками. Відповідно, турбота вихователя полягає в тому, щоб допомогти налагодити її стосунки з дорослими і дітьми, створити доброзичливу атмосферу навколо неординарної особистості. Дитину слід навчити бути доброзичливою в колективі, пояснити, що незручно виправляти інших, демонструючи свою освіченість, і постійно стежити за тим, що турбує її, своєчасно бути поруч. Якомога більше надавати уваги фізичній активності також одне з першочергових завдань виховання.

Обдарована особистість, як правило, сама заявляє про себе, ускладнюючи життя самовпевнених консервативних дорослих, змушуючи їх шукати нестандартні виховні підходи. В ідеалі ж, констатує теоретична і практична педагогіка, кожна розумове повноцінна дитина по-своєму талановита, і вихователь має проникнути у внутрішній світ кожного вихованця. Недоцільно підганяти всіх дітей під одну мірку. Це призводить до духовного рабства. На думку Г. Песталоцці, навіть однакова любов до дітей не має заступати індивідуальностей. Тому система, орієнтована на виховання обдарованої дитини, позитивно вплине на пробудження і розвиток природних задатків кожної дитини.

1.2 Умови формування обдарованості дитини в сім'ї

Сучасна школа в основному може задовольнити пізнавальні запити дітей з нормальним середнім розумовим і фізичним розвитком. Але відносно здібних дітей не завжди створюються оптимальні умови для розвитку їх творчих запитів, реалізації високого рівня домагань. Часто зустрічаються учнівські колективи, в яких обдарованим дітям приділяється недостатня увага. В умовах спілкування в такому класі здібні учні можуть функціонувати з більшим або меншим успіхом на одному з чотирьох рівнів, описаних А. Маслоу (1954).

На першому рівні - виживання - дитина фізично присутня і відчайдушно бореться за самозбереження. Значна психологічна енергія у неї йде на збереження свого “Я” у зовнішньому недоброзичливому оточенні.

На другому рівні - оборони - дитина зберігає самосприймання, знаходячи свою “нішу безпеки”, витрачаючи масу енергії на утримання свої позицій та відображення того, що сприймається як загроза.

На третьому рівні - впевненості - обдарована дитина знаходить якийсь компроміс у переборенні труднощів у класі, шкільному оточенні, спрямовуючи частину енергії на само затвердження, розвиток та навчання і лише незначну її долю - на пристосування.

Четвертий рівень - процвітання - кінцева мета для обдарованих дітей та їх батьків. У такому психологічному кліматі дитина може майже всю свою енергію видавати творчим, продуктивним заняттям і захопленням.

На сьогоднішній день батьки змушені нести значну долю відповідальності за створення необхідних умов для розумового і соціального розвитку своєї обдарованої дитини. Власне, усвідомлення цієї відповідальності викликає почуття невпевненості в собі, напруженості та роздратованості у деяких батьків.

Ніхто не знає дитини краще ніж члени її сім'ї. В пошуках занять, покликаних доповнити шкільну освіту, батькам слід перш за все звернути увагу на сферу інтересів і захоплень своєї дитини.

Наведемо деякі поради для батьків, які сприятимуть поліпшенню процесу спілкування з дитиною:

1. Розвивайте й підтримуйте інтерес до читання. Відвідуйте разом книгарні та бібліотеки, користуйтесь послугами читальних залів, переглядайте каталоги надходжень нової літератури для дітей тощо. Адже відомо, що обдаровані діти мають сильну охоту до книжок і можуть навіть читати до 5-10 книг одночасно.

2. Спонукайте дитину постійно займатися якоюсь цікавою для неї справою, будьте в курсі її занять, успіхів і труднощів при реалізації наміченої мети.

3. Давайте можливість дитині розвивати практичні навички, експериментувати, досліджувати.

4. Розвивайте незалежність, навички самоуправління та самодисципліни, адже школа переважно не ставить перед здібною дитиною важких для неї, серйозних завдань, а тому не спонукає її до самовдосконалення.

Отже, здібні діти - звичайнісінькі діти, хоча все ж вони вирізняються більшою енергією, ентузіазмом, допитливістю, ширшим колом інтересів і захоплень. Однак життя обдарованої дитини може скластись так, що певні труднощі в навчанні і вихованні, у спілкуванні з дорослими будуть гальмувати формування її здібностей, знебарвлювати їх. Які це труднощі? Назвемо деякі з них:

1. Несприятливий психологічний клімат у сім'ї, коли батьки не заохочують допитливість дитини, не розуміють її інтересів. Ідеал таких батьків - це дитина, яка переважно гуляє на дворі і не заважає дома.

2. Емоційна холодність, навіть черствість батьків або вчителів, які не вміють достатньою мірою співчувати й співпереживати внутрішньому стані дитини, її радощам і смутам. Не відчуваючи емоційної підтримки, дитина стає відчуженою, байдужою, іноді це призводить навіть до погіршення інтелектуального розвитку.

3. Невміння вчителя слідкувати за самопочуттям учня серед товаришів, за змінами його настрою на уроці, помічати негативні переживання під час спілкування з учителем (тривогу за те, як розцінять його поведінку: страх стати “вискочкою” в класі тощо). Ситуативна тривога як результат недоброзичливого ставлення учнів і навіть вчителя з часом може перерости в характерну особливість поведінки дитини, тобто проявлятись, як стала риса її особистості - тривожність.

4. Вчителі, необізнані із структурою інтересів учня, мотивами його навчання, а тому їх педагогічні впливи відносно здібної дитини виявляють непродуманими і не завжди доцільними. Дитина відчуває, що її не розуміють дорослі і замикається в собі.

обдарованість дитина сім'я

Розділ 2. Особливості педагогічної роботи з обдарованими дітьми

2.1 Застосування методів стимулювання навчальної діяльності

У роботі з обдарованими дітьми, в яких розвинуті й художньо-образне, й логічно-понаттєве мислення, ми керуємось настановою Я. Коменського: “Вчитель - помічник природи, а не її володар, її будівничий, а не реформатор”. Виходячи з цього, добираємо форми, методи й прийоми, які сприяють розвитку природних нахилів. Олена Материнська мала яскраво виражені філологічні здібності: тонко відчувала слово, уміло ним користувалась, глибоко проникала в підтекст твору, легко знаходила ключові фрази, в тексті, які допомагали розкрити ідейний зміст, складала на різні теми висловлювання, писала нестандартні творчі роботи і таке інше.

У чому ж полягає особливість нашої роботи з такими дітьми? Наша технологія спирається на традиційні, багато разів випробовувані форми, методи й прийоми, але своєрідно поєднані, модифіковані та інтерпретовані, що дали добрі результати в роботі з обдарованими дітьми. Насамперед, ми цілеспрямовано поєднуємо раціональні та емоційні види діяльності, правильно організовуємо самостійну роботу цих учнів, надаємо простір їхній ініціативі. Використовуємо самостійну роботу лише практичного і творчого рівнів, завдання носять пізнавально-дослідницький характер і мають творче спрямування.

Працюючи з дітьми, у яких розвинене аналітичне мислення, надаєм перевагу методам, що сприяють розвиткові творчої уяви, у роботі з дітьми з розвиненим глобальним мисленням переважають методи, що розвивають логічні здібності, в дітей “змішаного” типу розвиваємо логічне, оригінальне і образне мислення однаковою мірою.

Основними методами, якими ми керуємось в нашій роботі, є словесні, практичні та дидактичної гри. Причому серед словесних методів найрезультативнішими виявились методи бесіди (евристичної та аналогічної), коментування і творчого переказу. Серед практичних вибираємо лише проблемно-пошукові та творчого характеру. Метод дидактичної гри має найбільшу силу впливу на обдарованих дітей, розвиває їхні потенціальні можливості дає змогу самореалізуватися, за умови, коли діти є співавторами й виконавцями, а не тільки виконавцями.

Серед практичних методів великого значення надаємо творчим роботам та проблемно-ситуативним завданням, які формулюються таким чином, щоб набули характеру морально-етичної чи суспільно-політичної проблеми, яку необхідно розв'язати учням, користуючись різними мислительськими операціями. При цьому такі завдання відзначаються великою мірою впливу на емоційну сферу дитини. У процесі їхнього виконання учні можуть запропонувати кілька відповідей на питання: дискусійних, правильних, неправильних, неординарних тощо.

2.2 Розвиток здібностей обдарованих учнів

Завдяки особливостям поведінки, умінню абстрагувати, ставити цікаві запитання, робити висновки, обдаровані учні привертають до себе увагу.

Науковцями виділено такі характерні особливості обдарованих дітей:

– мають добру пам'ять, добре розвинуте абстрактне мислення;

– як правило, дуже активні й завжди чимось зайняті;

– ставлять високі вимоги до себе, боляче сприймають суспільну несправедливість, у них гостро розвинуте почуття справедливості;

– наполегливі в досягненні результату в галузі, яка їх цікавить; для них характерний творчий пошук;

– хочуть навчатися і досягають у навчанні успіхів, що дає їм задоволення;

– завдяки численним умінням здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю;

– уміють фантазувати, критично оцінювати навколишню дійсність і прагнуть зрозуміти суть речей і явищ;

– ставлять багато запитань і зацікавленні в позитивних відповідях на них;

– урок для них дуже цікавий тоді, коли використовують дослідницький метод;

– виявляють інтерес до читання, мають великий словниковий запас;

– із задоволенням виконують складні й довготривалі завдання;

– завдяки частому звертанню до засобів масової інформації, уміють швидко виділяти най значущі відомості, самостійно знайти важливі джерела інформації;

– ставлять перед собою завдання, виконання яких потребує багато часу;

– їм притаманне почуття гумору, вони життєрадісні;

– у них перебільшене почуття страху, емоційна залежність.

Виділяють три категорії обдарованих дітей:

1. Учні з ранньою розумовою реалізацією.

2. Учні з прискореним розумовим розвитком.

3. Учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.

Учні з ранньою розумовою реалізацією - це учні, у яких за звичайного рівня інтелекту спостерігається особливий інтерес до якогось окремого навчального предмета. Такий учень захоплюється математикою, фізикою, біологією чи мовою, літературою, історією, значно випереджаючи ровесників легкістю засвоєння специфіки матеріалу. Уроки з інших предметів можуть його обтяжувати.

Учні з прискореним розумовим розвитком - це учні, які за однакових умов різко виділяються високим рівнем інтелекту, особливо вони бувають помітні в молодших класах. Прискорений розвиток інтелекту завжди пов'язаний з великою розумовою активністю та пізнавальною потребою.

Учні з окремими ознаками нестандартних здібностей не виділяються розумовими особливостями, не випереджають ровесників у загальному розвитку інтелекту та не виявляють яскравих успіхів з того чи іншого навчального предмета, але вирізняються особливими якостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам'ять на які-небудь об'єкти, багатство уяви або здатність до спостереження).

Серед таких школярів зустрічаються учні з нелегким характером: незалежні, вперті, недостатньо контактні. На допомогу педагогам є рекомендації в роботі з обдарованими дітьми (див. дод. 1).

Розрізняють шість царин обдарованості дітей:

1. Інтелектуальна царина.

Обдарована дитина вирізняється доброю пам'яттю, жвавим мисленням, допитливістю, добре розв'язує різні задачі, зв'язно викладає свої думки, може мати здібності до практичного застосування знань.

2. Царина академічних досягнень. Це успіхи з читання, математики, природознавства та інших навчальних предметів.

3. Творчість (креативність). Дитина дуже допитлива, виявляє незалежність і оригінальність мислення, висловлює оригінальні ідеї.

4. Спілкування. Добре пристосовується до нових ситуацій, легко спілкується з дорослими та дітьми, виявляє лідерство в іграх і заняттях з дітьми, ініціативна, бере на себе відповідальність за свої дії.

5. Царина художньої діяльності. Дитина виявляє великий інтерес до інформації, захоплюється художніми заняттями, її вирізняються оригінальністю. Виявляє інтерес до музики, легко відтворює мелодію. Із задоволенням співає, намагається створювати музику.

6. Рухова царина.

Точно і точна моторика, чітко зорово-моторна координація, широкий діапазон рухів, добре володіє тілом, високий рівень розвитку основних рухових навичок.

Важливою проблемою для педагогічних працівників є виявлення, розпізнавання великих потенційних можливостей розвитку дитини в майбутньому. Це дало б змогу дати кожному такому учневі поради, указівки, які сприяли б розвитку його здібностей.

Методи навчання обдарованих дітей мають відповідати:

– своїм основним завданням - наданню допомоги обдарованим учням в отриманні знань;

– рівню інтелектуального та соціального розвитку дитини, різним вимогам і можливостям, аби виявляти здібності дитини.

Удосконалення навчально-виховного процесу з обдарованими дітьми вимагає ґрунтовних, міцних знань. Озброїти їх практичним розумінням основ наук допомагає періодичність проведення олімпіад з основ наук, конкурсів, КВК, турнірів, вікторин, змагань, ігор, семінарів.

У роботі з обдарованими дітьми можуть бути використані такі форми навчання: індивідуальні, фронтальні, групові.

Фронтальні заняття - дискусії, семінари, дебати, організаційно-діяльнісні, рольові ігри.

Групові заняття - парні, постійні групи зі зміною функцій їх учасників, поділ класу на групи з однаковим завданням, з різним завданням. Форми можуть бути різними: “мозкова атака”, вільний час для самокорекції, засвоєння, залік.

Для обдарованих дітей з успіхом можна використати нові організаційні форми: “Поле чудес”, заняття клубу “Що? Де? Коли?”, індивідуалізовані програми навчання, або дискусійні форми - симпозіуми, дебати, “круглі столи”, ділові бесіди, шкільні лекції, семінарські заняття.

Серед засобів навчання важливе місце посідає дидактичний матеріал, який учитель використовує для залучення учнів до роботи з книжкою, іншими джерелами знань, для організації самостійних робіт на уроці та вдома, а також для оперативного контролю за засвоєнням знань.

Здібності дитини формується під час оволодіння тим змістом матеріальної і духовної культури, техніки, науки, мистецтва, які засвоює молода людина у процесі навчання.

Передумовою для розвитку здібностей є вроджені задатки. Водночас біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. У мозку наявні не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише можливості до формування цих здібностей.

Рівень розвитку здібностей залежить від:

1) якості наявних знань та вмінь, ступеня їх об'єднання в єдине ціле;

2) природних задатків людини, якості вроджених нервових механізмів елементарної психічної діяльності;

3) більшої або меншої “тренованості” мозкових структур.

Потенційні здібності - це можливості розвитку індивіда, які виявляються тоді, коли перед ним виникають нові завдання для вирішення.

Об'єктивні умови життєдіяльності індивіда іноді бувають несприятливими, отож не кожен індивід може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи. Тому актуальні здібності охоплюють лише частину потенційних.

Може відбутись деяке переважання або загальних, або спеціальних здібностей.

У процесі дорослішання розвиток загальних здібностей дитини не припиняється і все ширше виявляються інтереси для занять певними видами діяльності.

Труднощі багатьох учнів із низьким рівнем навчальних досягнень не є наслідком їхньої розумової або фізичної неповноцінності, а є результатом уявлення про себе як про нездар. Успіхи в школі, на роботі та в житті залежать від уявлення людини про свої можливості, ніж від самих цих здібностей.

Ніщо так не сприяє успіхові, як упевненість у ньому.

Навченість є сукупністю інтелектуальних властивостей людини, від яких залежить продуктивність навчальної діяльності.

Навченість - це здібності до засвоєння знань і засобів навчальної діяльності.

Завдання вчителя - творити таке поле добра і любові, щоб кожна дитина довірливо ставилася до педагога, любила його. Лише за таких умов приходить справжня зацікавленість навчанням, осягається "щастя шкільного життя", відбувається реалізація природних нахилів і здібностей учнів. Дар відкрити чарівну квітку обдарованості школяра дається не кожному, а лише тому, хто насправді любить дітей і вміє прокласти стежки до їхнього розуму і серця.

Розвинути обдарованість можна лише тоді, коли дитина працює під умілим керівництвом вчителя, психолога, батьків, переходячи з 1-го до кожного з наступних класів. Адже хоч би якими були від природи задатки, ніякого таланту не буде, якщо їх не розвивати.

Проблема навчання обдарованих не є простою, а процес дотримання наступності в розвитку таких дітей надзвичайно складний і довгий. Сучасна система освіти повинна не тільки давати необхідні знання, а й всебічно розвивати дитину, виявляти й удосконалювати її здібності й інтереси, формувати життєві цінності.

У центрі уваги педагогічного колективу школи - творча обдарованість як здатність особистості йти нестандартними шляхами вирішення різноманітних проблем. Щоб зробити навчальний процес привабливим, необхідно його наповнити дитячою творчістю.

Дійшли висновку, що необхідно розширювати сферу діяльності з обдарованою дитиною, запроваджувати нестандартні форми роботи. З цією метою у 2003 році започаткували проведення на базі СЗШ №85 районного конкурсу обдарованих дітей "Крок до зірок" в шести номінаціях.

• "Перша проба пера" - підготовка учнів початкових класів до участі в районному конкурсі "Струни серця" та міському "Лінгва".

• "Юні Піфагори" - підготовка до участі в районних конкурсах юних математиків "Математичні розумники" та "Юні Архімеди", а також міському турнірі "Фізиків-винахідників".

• "Чарівний олівець" - підготовка до влаштування особистих виставок "Вернісаж власних робіт" з наступним їх захистом.

• "У здоровому тілі - здоровий дух" - участь у спортивних змаганнях на різних рівнях.

• "Веселі нотки" - демонстрація власних музичних творів (перевірка знання нотної грамоти).

• "Майстер і майстриня" - демонстрація виробів з будь-якого виду мистецтва.

Після підбиття підсумків та визначення призерів проводимо святкове нагородження учнів - переможців та вчителів, які їх виховують.

Головне - щоб навчання для дітей було не тягарем, а радісним процесом розвитку своїх здібностей, умінь і навичок.

Таким чином виявляються обдаровані діти, а вони потребують особливої уваги. У них наша надія на краще майбутнє.

Висновок

Нині, у зв'язку із зростанням інтересу до навчання і виховання обдарованих дітей, проблема гармонійного розвитку набуває особливої актуальності. Гадаємо, що, розв'язуючи її, ми повинні виходити з палко відстоюваної П.Ф. Каптерєвим, О.М. Острогорським, Ф.С. Матвєєвим, Н. Булигіним та іншими прогресивними педагогами Росії ідеї про недопустимість «вирівнювання» здібностей (тим більше «пригальмовування» видатних якостей) та про необхідність враховувати вже сформовані нахили обдарованої дитини, пристосовуючи до них тип навчання. У першу чергу це має досягатися за допомогою диференційованих, а в деяких випадках індивідуальних навчальних планів. Такий підхід не виключає й того, що з окремих навчальних предметів обдарованому учневі буде дозволено не тільки вивчати програму в меншому обсязі (що вже практикується в старших класах деяких наших шкіл), але навіть і з меншою результативністю. (Сьогодні вже очевидно, що в багатьох обдарованих дітей структура розумової сфери, її природні основи відзначаються певною дисгармонійністю, яка погано узгоджується із стандартним навчальним планом.) І, нарешті, таким учням треба залишати більше вільного часу, яким вони могли б розпорядитися на свій розсуд для самостійних занять відповідно до їхніх нахилів.

Менш за все нам хотілося б, щоб викладені тут міркування були сприйняті як цілком сформована позиція. Скоріше їх треба розглядати як роздуми над спостережуваними в психолого-педагогічній практиці фактами, підкріплені екскурсом до глибинних джерел досліджуваної проблеми у вітчизняній педагогіці.

Рекомендації педагогам у роботі з обдарованими дітьми

1. Учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми.

2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї.

3. Учитель не повинен робити з обдарованої дитини “вундеркінда”. Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність - зловмисне прилюдне приниження унікальних можливостей і навіть сарказм з боку вчителя - звичайно, недопустимі.

4. Учителеві треба пам'ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

Якості, якими має володіти вчитель для роботи з обдарованими дітьми.

1. Бути доброзичливим і чуйним.

2. Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси.

3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку.

4. Мати широке коло інтересів.

5. Бути готовим до виконання різноманітних обов'язків, пов'язаних з навчанням обдарованих дітей.

6. Мати педагогічну і спеціальну освіту.

7. Мати живий та активний характер.

8. Володіти почуттям гумору.

9. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду свої поглядів і до постійного самовдосконалення.

10. Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд.

11. Бути цілеспрямованим і наполегливим.

12. Володіти емоційною стабільністю.

13. Уміти переконувати.

14. Мати схильність до самоаналізу.

Існують критерії за якими можна визначити обдарованість дитини

Обдарованими можна вважати дітей, якщо вони:

часто “перескакують” через послідовні етапи свого розвитку;

у них чудова пам'ять, яка базується на ранньому мовленні;

рано починають класифікувати і категорувати інформацію, що надходить до них;

Із задоволенням віддаються колекціонуванню. При цьому їхня мета - не приведення колекції в ідеальний і досить постійний порядок, а реорганізація, систематизація її на нових підстановках;

мають великий словниковий запас, із задоволенням читають словники та енциклопедії, придумують нові слова і поняття;

можуть займатися кількома справами відразу, наприклад, стежити за двома чи більше подіями, що відбуваються навколо них;

дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ і не терплять будь-яких обмежень свої досліджень;

у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв'язки, робити правильні висновки;

можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально “занурюються” в своє заняття, якщо воно їм цікаве;

мають сильно розвинуте почуття гумору;

постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що не під силу;

визначаються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справ одночасно;

часто роздратовують ровесників звичкою поправляти інших і вважають себе такими, що завжди мають рацію;

їм бракує емоціонального балансу, вони часто нетерпеливі та поривчасті;

У своїй діяльності я використовую творчі методи, які сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:

повага до бажання учнів працювати самостійно;

вміння утримуватись в процесі творчої діяльності;

надання дитині свободи вибору галузі застосування свої здібностей, методів досягнення мети;

індивідуальне застосування навчальної програми залежно від особливостей учня;

заохочення роботи над проектами, запропонованими самими учням;

виключення будь-якого тиску на дітей, створення розкріпаченої атмосфери;

схвалення результатів діяльності дітей в одній галузі метою спонукати бажання випробувати себе в інших галузях діяльності;

підкреслювання позитивного значення індивідуальних відмінностей;

надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють відмінну від інших точку зору і у зв'язку з цим відчувають тиск з боку ровесників;

добування максимальної користі з хобі, конкретних захоплень та індивідуальних нахилів;

терпиме ставлення до можливого безладдя;

заохочення максимальної захопленості у спільній діяльності;

переконання учнів, що вчитель є їхнім однодумцем, а не ворогом.

При складанні індивідуальних програм потрібно врахувати проблеми обдарованих дітей:

неприязнь у школі часто з'являється тому, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини;

ігрові інтереси - обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими захоплюються їхні ровесники. Як наслідок - дитина опиняється в ізоляції;

заглиблення у філософські проблеми - для обдарованих дітей є характерним замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування набагато частіше, ніж для інших дітей;

невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком - обдаровані діти частіше віддають перевагу спілкуванню із дітьми старшого віку. Через це їм важко бути лідерами, бо вони поступаються фізичним розвитком;

прагнення до досконалості - для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості - вони не заспокоюються, доки не досягнуть бажаного;

почуття незадоволеності - вони критично ставляться до своїх досягнень, мають низьку самооцінку;

нереальні цілі - вони часто ставлять перед собою завищені цілі, не маючи можливості досягти їх, переживають;

надмірні чутливість, вразливість;

потреба в уважному ставленні дорослих;

нетерплячість, зневажливість у відношенні до дітей, які сточть нижче від них в інтелектуальному розвитку.

Список використаної літератури

1. Б.Д. Кіндратюк С.Д. Литвин “Психологічна діагностика умов формування обдарованості учнів”.

2. Л.В. Суходольська М.М. Фіцула “Методика виховної роботи”.

3. “Рідна школа” (травень, червень 2000 р.).

4. К.Д. Ушинський Вибрані педагогічні твори.

5. І.Ф. Прокопенко “Школа і підготовка учнівської молоді”.

6. А.С. Макаренко “Методика виховної роботи” Київ, 1990 р.

7. Ю.З. Гільбух “Розумово обдарована дитина”.

8. “Початкова школа” (січень 2000 р.).

9. “Початкова школа” (червень 2005 р.).

10. “Обдарована дитина” (червень 2001 р.).

Размещено на Allbest.ru