Моральне виховання у світі, що глобалізується

Реферат

на тему: Моральне виховання у світі, що глобалізується

На шляху до європейської інтеграції Україна все помітніше відчуває дію глобалізаційних процесів. Наслідки глобалізації можна побачити в усіх сферах життєдіяльності сучасної людини. Поряд із глобалізацією економіки й політики не менш драматичні зміни відбуваються у соціокультурній сфері, до якої належить система освіти, що має готувати підростаюче покоління до повноцінного життя за умов багаторазово прискорених процесів глобалізації на тлі "становлення постіндустріального суспільства і формування нового покоління локальних цивілізацій" [20, c.6].

Соціокультурний аспект глобалізації досліджується у працях М. Берковича, А. Гусейнова, Е. Ільюшиної, В. Котигоренка, Л. Ороховської, В. Толстих, Ю. Яковця; процес та наслідки впливу глобалізації у сфері освіти аналізують Б. Вульфсон, О. Золотухіна-Аболіна, В. Кочетков, В. Кукушин, Г. Лактіонова, В. Нечаєв, Ю. Терещенко; етична думка намагається з'ясувати можливості існування моралі, яка б регламентувала життя майбутнього глобального світу, що знайшло відображення у працях К.О. Апеля, А. Гусейнова, Г. Кюнга, В. Малахова, П. Матвеєва.

Незважаючи на досить широке висвітлення проблем глобалізації у філософській, соціологічній, психолого-педагогічній літературі, виховання моральності у світі, що глобалізується, ще не отримало концептуального оформлення, що відкриває можливості подальших розвідок у цьому напрямі. Крім того, мораль світу, що глобалізується, відчуває дію трансформаційних змін та потребує педагогічного осмислення.

Отже, метою цієї статті є визначення особливостей морального виховання у світі, що глобалізується. Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити низку завдань:

1) розглянути суттєві позитивні та негативні наслідки глобалізації у соціокультурній сфері взагалі й у сфері освіти зокрема;

2) проаналізувати трансформації етичної думки у напрямі пошуків універсальної моралі для світу, що глобалізується;

3) з'ясувати вплив світових глобалізаційних процесів на вибір пріоритетних напрямів морального виховання.

Глобалізаційні процеси супроводжували людство впродовж усієї історії його існування, починаючи з епохи зародження світових релігій, що демонстрували пошук загальнолюдських ціннісних основ життя, та заснування перших університетів, "які допомагали перебороти вузькі межі національно-традиційних професійних практик і вийти на використання більш універсальних кодів - дисциплінарних практик", завершуючи створенням нових інформаційно-комунікативних систем (мереж) з комп'ютерними технологіями, що дозволило вести інтерактивне спілкування в синхронному режимі [16, c.31].

Дати вичерпне визначення явищу сучасної глобалізації шляхом перерахування сфер дії глобальних трансформацій складно, оскільки глобалізація є дуже суперечливим процесом. Аналізуючи можливі перспективи глобальних тенденцій розвитку людства, вчені формулюють як оптимістичні, так і песимістичні прогнози наслідків глобалізації. Наприклад, Б. Вульфсон зазначає, що глобалізація має призвести до формування всесвітнього господарства як цілісного організму, поглиблення міжнародного розподілу праці та інтенсифікації культурних зв'язків [3, c.3], у той час як М. Іванов акцентує увагу на інтернаціоналізації проблем безпеки, техногенного впливу на природне середовище, міжетнічних і міжконфесійних конфліктів [8, с.15].

Аналізуючи демографічний та екологічний фактори глобалізації, глобалізацію техносфери, економіки, геополітики, Ю. Яковець зазначає, що найбільш складним і суперечливим чином тенденції глобалізації проявляються у соціокультурній сфері - у галузі науки, культури, освіти й виховання, етики, ідеології [20, с.10]. На думку Е. Ільюшиної, у процесі глобальних соціально-економічних та інформаційних процесів в усіх царинах суспільного життя спостерігається становлення нового постмодерного суспільства, яке кардинально відрізняється від попереднього [9].

У постмодерному суспільстві практично одночасно діють дві протилежні тенденції: з одного боку, це процеси інтеграції та уніфікації, а з іншого - локалізації та диференціації. На думку Ю.Яковця, з одного боку, все чіткіше проявляється глобальний характер наукового прогресу, що не знає національних кордонів, формуються загальні контури системи безперервної освіти, що орієнтується на креативну педагогіку й спирається на високоефективні інформаційні технології; розвивається міжнародний обмін культурними цінностями, що в умовах широкого використання телекомунікацій та мережі Інтернет створюють тенденцію до уніфікації та стандартизації в духовній сфері, але водночас спостерігаються протилежні тенденції диференціації, відродження й відокремлення етнонаціональних культур, розмаїтості педагогічних шкіл й індивідуалізації процесу освіти [20, c.11].

На думку В. Кочеткова, глобалізація в освіті має неоднозначні наслідки: її позитивною стороною є те, що вона призводить до універсалізації й поширення передових технічних і природничо-наукових знань, однак у сфері викладання гуманітарних наук глобалізація нагадує культурний імперіалізм - вулицю з однобічним рухом, по якій транслюються погляди й цінності, що є вигідними для домінуючої культури [11, c.158]. Домінуючою культурою в процесі глобалізації виступає західноєвропейська - американська, експансію якої Л. Ороховська називає "вестернізацією" [17].

Глобалізація соціокультурної сфери торкається й проблеми міжетнічної взаємодії. М. Беркович вважає, що характерною рисою сучасного світу є інтеграція та транскордонна взаємодія країн та народів поряд із посиленням ролі етнічності [2]. Як зазначає В. Кочетков, глобалізується "національна еліта", що має доступ до благ цивілізації, в той же час народи, що не мають такої можливості, відповідають посиленням локалізації, регіоналізму й націоналізму [11, c.152]. Поширення міжетнічних конфліктів на тлі глобалізаційних процесів у соціокультурній сфері В. Котигоренко пов'язує з підвищенням рівня життя, покращенням матеріальної сфери та зазначає, що сьогодні замість класової форми самоорганізації індивіди частіше згуртовуються на етнічній основі, і, "чим вищий рівень їхнього життя, чим менше опікуються вони проблемами хліба насущного, тим більшої ваги надають культурним та духовним, а, отже, етнічним проблемам" [10].

До негативних наслідків глобалізації у соціокультурній сфері Е. Ільюшина зокрема відносить "зміну ціннісних орієнтацій певної частини західної спільноти, котра сповідує споживацьке та гедоністичне ставлення до життя, акцентуючи при цьому якість життя й можливість самовираження, що призводить до зростання ролі культури - передусім, культури споживання - і до її перетворення на панівну сферу суспільного життя; деградацію духовної царини, занепад моралі внаслідок повсюдного відходу від ідеї Бога, сутність якої є любов до ближнього, тобто до будь-якої людини; і зрештою, як наслідок; посилення взаємного відчуження людей одне від одного і від суспільства, розрив соціальних зв'язків, унаслідок чого зростає рівень індивідуалізації (чи радше - атомізації) західного суспільства й виникає "розбалансований світ одинокого споживача" [9, c.96].

Таким чином, за умов суперечливих трансформацій соціокультурної сфери життя сучасної людини система освіти має враховувати об'єктивну необхідність інтеграції у світовий освітній простір та небезпеку уніфікації, деградації та індивідуалізації духовного життя, втрати етнокультурної ідентичності особистості під упливом глобалізаційних процесів.

Якщо підійти до феномену глобалізації з морально-аксіологічної точки зору, то слід зазначити, що це явище створює умови для виникнення нової етики - етики світу, що глобалізується. Сучасна етична думка демонструє прагнення світового співтовариства до створення нової універсальної теорії моралі. Як зазначає В.Малахов, у сучасній моральній філософії існують універсалістські концепції, що прагнуть окреслити основні цінності моралі з позиції загальнолюдської спільноти. Ця універсалістська етика, на думку вченого, є показовою, зокрема для духовної культури Просвітництва, що прагне осмислити й реорганізувати всю навколишню дійсність на засадах "єдиного всемогутнього Розуму", а також для етико-гуманістичних концепцій Л. Толстого, М. Ганді, А. Швейцара [14, c.72].

Сьогодні у західноєвропейській теорії моралі принцип універсалізації використовується насамперед К.-О. Апелем. Він обґрунтовує етику сучасного світу, виходячи з комунікативної трансформації філософії. В основу всього комплексу етичних імперативів філософ покладає принцип "ідеальної комунікативної спільноти" як контролюючої інстанції, що має забезпечити умови згоди й осмисленості при обговоренні і прийнятті будь-яких моральних норм (моральна проблема - загальне обговорення - згода). Етика К.-О. Апеля отримала назву дискурсивної етики, етики відповідальності. Ідея дискурсивної етики містить у собі просту практичну установку - бути універсальною етикою колективної відповідальності за майбутнє людства [1].

П. Матвєєв вважає, що у глобальному світі має право на існування "фундаментальна етика". Під фундаментальною етикою вчений розуміє певну етичну концепцію, що визнає існування фундаментальних, базисних і системних моральних цінностей, які мають об'єктивний характер. Він формулює такий моральний імператив для сучасної епохи: "Стався до будь-якої цивілізації, культури, нації, особистості, як до мети, і ніколи - як до засобу" [15]. А. Гусейнов вважає, що в сучасному світі, що глобалізується, дуже актуальною є ідея "абсолютної моралі", яка є ідеальною точкою відліку, що обирається індивідом для моральної кваліфікації своєї поведінки, яка існує в модальності умовного способу (наприклад, золоте правило моральності), яка набуває дієвості через категоричні заборони й відповідні їм негативні вчинки (наприклад, десять заповідей - не вбивай, не кради тощо), яка спотворюється, трансформуючись у свою протилежність у випадках публічних апеляцій до неї [5]. На думку А. Гусейнова, глобальне суспільство як якісно нова стадія розвитку людства вимагає також глобального етосу- нової єдиної етичної культури - єдиної не тільки за універсальними підставами, але й за символічно-знаковою структурою, конкретними нормами й механізмами функціонування [4].

У наш час ідея глобальної етики вже одержала своє практичне втілення в організації фонду "Всесвітній етос", у прийнятті "Декларації принципів глобальної етики" ("Декларації світового етосу"). Велика роль у розвитку ідеї глобальної етики належить швейцарському католицькому священикові Г. Кюнгу. Для подолання так званої "кризи Заходу" або "кризи модерності" Г. Кюнг пропонує стратегію морального відродження, що в наше століття глобальних процесів повинна бути націлена на формулювання глобально значущих і глобально прийнятних нормативних стандартів. На думку німецького теолога, така "базова етика" має виходити з якогось "мінімального базового консенсусу" між людьми всього світу з питань про цінності й норми. І тут Г. Кюнг робить висновок про те, що глобалізація не може бути обмежена сферами політики, економіки й культури, але повинна здійснюватися насамперед у сфері цінностей і норм. Головну ідею "Декларації світового етосу" можна сформулювати таким чином: без нової глобальної етики неможливим є новий світовий порядок. Найголовнішим принципом глобальної етики є вимога, щоб з кожною людською істотою поводились по-людськи. Другий важливий принцип глобальної етики зафіксовано у золотому правилі моральності: не роби іншим того, чого не бажаєш собі. Ці принципи, у свою чергу, спричиняють чотири незаперечних установки, а саме: глобальну прихильність культурі ненасильства й поваги до життя, солідарності й справедливого економічного порядку, толерантності й правдивості, рівноправності й співробітництва між чоловіками й жінками [6].

Пошуки морального обґрунтування світу, що глобалізується, відбиваються й у трансформаціях виховного ідеалу. Суспільство майбутнього глобального світу має виховувати таку людину, яка могла б протистояти негативним тенденціям глобалізаційних змін і сприяти виживанню людства. На думку О.Золотухіної-Аболіної, сучасне виховання має орієнтуватися на образ вільної, самостійної, відповідальної, критичної і в той же час терпимої та лояльної людини, відкритої для змін і для творчості [7, c.353]. У національно-етнічній сфері сучасний світ орієнтує людину на поєднання патріотизму й космополітизму, тобто на здатність гнучко поєднувати універсальність і почуття громадянина світу з прихильністю до інтересів своєї країни, з повагою до її минулого й сьогодення; у сфері праці сучасна людина має бути працелюбною, у сфері державності - законослухняною, у ставленні до себе має переважати самоповага, у ставленні до інших - уміння встановлювати партнерські паритетні взаємини [7, c.353-356].

Отже, майбутнє потребує пріоритетного формування таких якостей особистості, які мають допомогти їй адаптуватися до швидких змін основ суспільного життя - ієрархії цінностей, серед яких велике значення відіграють мобільність, відкриті можливості, толерантність, автономність, соціальна відповідальність, громадянськість. Г.Лактіонова вважає, що глобалізація потребує особистості, яка готова оволодівати новітніми технологіями та іноземними мовами, вміє співпрацювати та має певний рівень мислення з урахуванням не тільки особистих, національних інтересів, а й інтересів світової спільноти [13, c.2]. Такий тип мислення В. Кукушин називає глобальним. Глобальне мислення, на думку вченого, - це усвідомлення своєї причетності до всього, що відбувається на планеті, визнання нерозривного зв'язку людини з космосом, сприйняття кожної людини творцем культури, пріоритет соціальних і планетарних інтересів над особистими [12, c.173]. Ю. Терещенко серед якостей людини, "які вірогідно будуть цінуватися цивілізацією завтрашнього дня", визначає: 1) патріотизм, розвинуте почуття національної гідності, а отже, спроможність до історичної самоідентифікації; 2) винахідливість, ініціативність, підприємливість, тобто здатність людини демонструвати в різний спосіб свою свободу, конкурентоспроможність, а отже, наявність у неї реальних підстав для самовдоволення; 3) моральну та правову відповідальність; 4)толерантність, розвинуту спроможність людини приборкувати недоброзичливість у своєму ставленні до інших; 5) загострену світоглядно-екологічну чутливість до буття людини у світі [18, c.214-216].

Зазначаючи, що означені грані виховного ідеалу та запропонована на їх підставі модель людини багато в чому уподібнена до ідеалу людини гармонійної і всебічно розвинутої, тобто до того ідеалу, яким педагогіка тривалий історичний час послуговується і від якого до сьогоднішнього дня не відмовляється, Ю. Терещенко робить акцент на ініціативності, толерантності, здатності людини ризикувати, дбати про екологію і свою власну культуру, тобто на тому, "що людина світу не протистоїть, а продовжує його як суверенний суб'єкт активності" [18, с.216].

Отже, моральне виховання у світі, де посилюються глобалізаційні тенденції, має формувати в підростаючого покоління певний комплекс якостей, спрямованих на ефективну адаптацію до життя у глобальному світі з його ризиками, суперечностями та нестабільністю, з одного боку, та на підвищення відповідальності за долю планети, з іншого.

Вищенаведене дозволяє зробити такі висновки.

Система освіти, як і всі сфери життя сучасної людини, відчуває дію глобалізаційних процесів світового масштабу. У результаті глобалізації соціокультурного простору створюються сприятливі умови як для збагачення та продуктивного діалогу різних культур-суб'єктів глобалізації, так і для їхньої уніфікації, втрати культурної різноманітності, деградації моральних основ духовності людини на шляху до перетворення у представника споживацької "вестернізованої" спільноти.

У процесі вивчення можливостей збереження моральних основ життя етична думка знаходиться у пошуку універсальної для всього людства етики. Методологічним підґрунтям морального виховання сучасної людини у закладах освіти може стати етика відповідальності К.-О.Апеля або концепція світового етносу - проблему назви вирішувати теоретикам моральної філософії, але у світі, що глобалізується, вже створюються підстави для об'єднання всього людства навколо єдиної ідеї, спрямованої на забезпечення виживання людини як духовної соціобіологічної істоти.

Моральне виховання у світі, що глобалізується, має оновити ідеал людини, яка, безперечно, має залишатися гармонійною та всебічно розвиненою, але домінантами виховання повинні стати відповідальність як за власні вчинки, так і за долю всього людства; толерантність як першооснова продуктивного міжетнічного та міжкультурного діалогу; патріотизм, що має забезпечити збереження етнокультурної ідентичності особистості в глобальному світі.

Проблема морального виховання у світі, що глобалізується, є набагато складнішою, ніж представлена у статті, тому перспективи подальшого вивчення цієї проблематики автор убачає в її концептуальному оформленні з позицій гуманізму, демократичного плюралізму, діалогу культур.

ЛІТЕРАТУРА

1. Апель К.-О. Трансформация философии. - М.: Логос, 2001. - 344 с.

2. Беркович Н.А. Нация в процессе глобальной этнической интегрированности человечества // Глобализация в социально-философском измерении: Сборник материалов конференции. - СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. - С. 23-25

3. Вульфсон Б. Мировое образовательное пространство на рубеже ХХ и ХХI веков // Педагогика. - 2002. - №10. - С. 3.

4. Гусейнов А.А. Возможно ли глобальное общество без глобального этоса? // http://guseinov.ru/publ/glob_ethos.html

5. Гусейнов А.А. Об идее абсолютной морали // http://guseinov.ru/publ/abs_m.html

6. Декларация мирового отоса // http://anthropology.ru/ru/texts/documents/weltethos.html

7. Золотухина-Аболина Е.В. Курс лекций по этике. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. - 370 с.

8. Иванов Н. Глобализация и проблемы оптимальной стратегии развития // Мировая экономика и международные отношения. - 2000.- №2. - С. 15

9. Ільюшина Е. Глобалізація і постмодерне суспільство // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - №4. - С. 88-97