Індивідуальний підхід у процесі виховання підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки і освіти України

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

Кафедра загальної педагогіки

Індивідуальний підхід в процесі виховання підлітків

Харків 2008р.



Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність індивідуального підходу у вихованні

1.1 Індивідуальний підхід як умова забезпечення ефективності процесу виховання

1.2 Особливості виховання дітей підліткового віку

1.3 Реалізація індивідуального підходу у виховній роботі класного керівника

Розділ 2. Експериментальна робота з індивідуального підходу в процесі виховання підлітків

2.1 Стан здійснення урахування індивідуальних особливостей у виховній роботі класного керівника у сучасній школі

Висновки

Список літератури

Додатки



Вступ

Актуалізація дослідження. Однією з найактуальніших дидактичних і виховних проблем є реалізація індивідуального підходу в навчанні та вихованні підростаючого покоління. Не можливо організувати розвинену, творчу особистість, яка б володіла високим рівне розвитку наукової, загально пізнавальної, естетичної, моральної культури без використання резервів індивідуального підходу в вихованні учнів в оптимальному поєднанні з іншими принципами виховного процесу.

Тема моєї роботи орієнтує дослідження на певну категорію учнів - це підлітки. Вони є специфічною, соціально активною та перспективною категорією суспільства. На них покладають великі надії, бажаючи бачити їх в близькому майбутньому в науці, промисловості, культурі, досягнення цього буде не можливим без реалізації індивідуального підходу в навчанні та вихованні учнів.

Об`єктом виховання є свідомість і підсвідомість вихованця, його мотиваційна, емоційно-почуттєва і вольова сфери, навички та звички поведінки повсякденної та професійної діяльності, самовдосконалення.

Предметом дослідження являються педагогічні умови й особливості реалізації індивідуального підходу в вихованні підлітків.

Мета дослідження складає в собі виявлення педагогічних умов й системи діяльності вчителя, для забезпечення індивідуального підходу в вихованні підлітків.

В концепції основи програми національно-державного виховання зазначено, що найвищою «метою виховного процесу є формування людської особистості, фізично розвиненої і здорової, з багатими почуттями, глибокими мислительно - інтелектуальної спроможностями та універсально-широкими інтересами».[10;7]

Всі ці «побажання» вчитель повинен урахувати в виховному процесі, а також при індивідуальному підході в вихованні підлітків.

Кононенко П.П. в розділі «Основні коцептуальні засади» зазначав, що «найголовнішим завданням суспільства завжди було, є і буде виховання поколінь гуманістів і патріотів, для яких найвищим ідеалом є єдність особистих та національно-державних інтересів». [10;7]



Розділ 1. Сутність індивідуального підходу у вихованні

1.1 Індивідуальний підхід як умова забезпечення ефективності процесу виховання

В українській народній педагогіці виховання спочатку вживалось у значенні «оберігати (ховати) дитя від небезпеки», а згодом почало означати «ростити дітей, навчати правил доброї поведінки».

В історії вітчизняної педагогічної думки розвиток ідеї індивідуального підходу у формуванні людської особистості виникає у XVIII ст. і перш за все пов'язаний з іменами М.В. Ломоносова, Г.С. Сковороди, Ф.Т. Янковича. Всі вони у розвитку цієї проблеми спирались на принцип природо відповідності, вважаючи, що вчитель, вихователь, батьки у своєму спілкувати з дитиною повинні керуватись природними задатками дитини.

«Г.С. Сковорода вважає талановитою кожну дитину, підкреслює, що кожному природа дала від народження свій хист та нахили до якоїсь діяльності. Тому кожен, на його думку, потенційно здатний принести користь суспільству своєю працею і стати від того щасливим. Тому обов'язком учителя, пише Г.С. Сковорода, є не пасивне спостереження, а сприяння природі дитини.

Цікаво, що, дбаючи про врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, можливостей їх розуму та волі, Г.С. Сковорода підкреслює необхідність їх розвитку. Найголовнішими факторами тут є знання, сила науки, вправляння та виховання». [5; 167]

Виховання - це головний компонент педагогічного процесу.

Виховання - це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та емоційну сфери виховання з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування його особистості.

Виховання як педагогічна катерорія має три суттєвих ознаки: цілеспрямованість, яка передбачає наявність певного взірця, соціально- кільтурного ідеалу, відповідність процесу виховання певним соціально-культурним цінностям; наявність певної системи організованих виховних впливів; гуманність, яка передбачає орієнтацію у вихованні на загальнолюдські цінності; цілісність, неперервність і тривалість, тобто виховання має зачіпати всі сфери психіки людини, творчо формувати, всебічно розвивати їх протягом всього життя. Для реалізації цих ознак виховання має бути комплексним, планомірним і організованим. Тому не зважаючи на принципи виховання, всі три категорії повинні враховуватись в процесі виховання, не виключаючи і індивідуальний підхід.

Виховання відбувається на основі чітко визначених соціально-моральних і професійних норм, які закладені в загальнолюдських і національних цінностях, етики.

Виховання визначають як процес, а процес виховання можна визначити як систему взаємодії вчителя й учня, як головний компонент педагогічного процесу, як соціальне явище … Але в багатьох підручниках відсутнє наукове визначення цього процесу, лише деякі намагаються охарактеризувати це поняття. Наприклад, І.П. Підласий дає таке визначення: «Процес виховання - це процес формування, розвитку особистості, який включає цілеспрямований зовнішній вплив, так і самовиховання особистості» [5;6]. А Ягупов В.В. надає більш детальне визначення: «Процес виховання - це динамічне складне педагогічне явище, яке відбувається на основі цілеспрямованого й організованого впливу вихователів, соціального середовища на розум, почуття, волю вихованця з метою формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості». [21;437]

«Головним об`єктом виховання є дитина: її фізичний стан і культурно-мистецький світ, її природні нахили й суспільно-політичні, націо-державні інтереси, її етнопсихологічні особливості та пріоритетні орієнтації, емоційно-інтелектуальні можливості, вольова здатність робити свідомий життєвий вибір, …». [9;8]

Все перелічене є елементами одного цілого - особистості. Щоб виховати особистість, її треба розглядати окремо від суспільства, тобто ураховувати її індивідуальні особливості. Без індивідуального підходу в процесі виховання не можливо виховати особистість. На це «наголошує» один з принципів процесу виховання - принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей школяра.

Не існує в світі двох людей, які б були однакові, як фізіологічно, так і психічно. Тому необхідність індивідуального підходу пов`язана, перш за все, з індивідуальними особливостями, такі, як темперамент, характер, здібності , інтереси, нахили і т.п, без урахування яких неможливий ефективний процес виховання.

«Індивідуальний підхід в вихованні - застосування методів впливу окремого школяра з урахуванням його особливостей». [1; 13]

Юркевич В.С. розглядає індивідуальний підхід в двох аспектах. Перший аспект - індивідуальний підхід в залежності від рівня розвитку тієї чи іншої здібності, функції, властивості. Друге - якісний розвиток здібностей, характеру особистості. Тому неповторність кожного школяра, унікальність його досвіду, його внутрішній світ є безпосередньо основою для підходу, який називають індивідуальним.

Існує така думка, що індивідуальний підхід є методом або формою виховання. Методи і форми виховання змінюються в залежності від задач виховної роботи, в той час, як урахування індивідуальних особливостей в процесі виховання присутній завжди, бо характер, здібності, вольові якості не зникають, вони «супроводжують» школяра увесь час. Реалізація цього підходу передбачає часткову зміну задач та деяких аспектів виховної роботи, зміну методів і організаційних форм з урахуванням особливостей кожного учня для забезпечення всебічного розвитку.

Щоб пізнати учня, необхідно вивчити його фізичний стан, психічні особливості, здібності і результати навчання в школі, проявлення індивідуальних особливостей під час позакласної та позашкільної роботи, умови життя та виховання в родині. При глибокому вивчені учня застосування індивідуального підходу в процесі виховання буде ефективнішим ніж поверхневе вивчення його особистості, яке може дати хибне уявлення про індивідуальні особливості учня.

Індивідуальні особливості, які проявляються в поведінці учня, його знання та навички в певній мірі пояснюються типом його нервової системи, а також системами тимчасових нервових зв`язків (це пов`язане з вищою нервової діяльністю), які сформувались у учня під впливом життєвих умов і виховання. Типи вищої нервової діяльності забезпечують силу та швидкість протікання психічних процесів, стійкість почуттів, а також загальну рухливість дитини.

Індивідуальний підхід стимулює учня на «позитив», це проявляється в учбовій діяльності і, як наслідок, в суспільній роботі.

1.2 Особливості виховання дітей підліткового віку

В основі інтересів підлітка лежить прагнення все знати і все вміти; «бути дорослим». Тому він «жадібно» пізнає все цікаве навколо, все і всіх критично аналізує. Прагнення бути дорослим породжує в нього інтерес до людей і до себе. Діти підліткового віку більш цілеспрямовані, активні, їх інтереси більш стійкі, ніж у дітей молодшого віку. Хоча, у них спостерігається «рухливість» інтересів, що зумовлене прагненням все знати. Така рухливість інтересів веде до того, що всі набуті знання є поверхневими, тобто підліток ознайомлюється з тим чи іншим предметом або явищем, не вникаючи у суть. Це може негативно позначитись на формуванні характеру підлітка.

Починаючи з молодшого підліткового віку, соціальна ситуація розвитку дітей характеризується разючою зміною орієнтирів. З цього часу підлітка надзвичайно хвилює, що про нього думають товариші, як вони оцінюють події, що відбуваються у світі. Хлопчики і дівчатка в цьому віці особливо пильно придивляються до однолітків, порівнюють себе з ними, намагаються відповісти на життєво важливі запитання: «Який я?», «Чи не гірший за інших?». Дуже важливо для підлітка виправдати сподівання друзів, ні в якому разі не бути гіршим за них. Думка «я в усьому поступаюся друзям» сприймається, як трагедія. Звідси виникає потреба самоствердження, самореалізації, яка за несприятливих умов набуває гострих, конфліктних, а іноді антисоціальних форм. Тому одне з найважливіших завдань класного керівника у роботі з дітьми «складного віку» - організувати найрізноманітнішу діяльність, де б кожен змін виявити свої найкращі нахили, заслужити повагу товаришів.

При цьому не треба забувати, яке значення для підлітка має суспільно корисна та суспільно оцінювана діяльність.

Хоча підліток і переймається думкою про те, як його сприймає товариське середовище (товариші з класу чи друзі, сусіди), варто все ж таки враховувати, що не будь-яка група однолітків є для нього вагомою. Він прагне увійти до так званої референтної групи, норми стосунків якої для нього особливо важливі й сприймаються ним із задоволенням. Проте часто буває, що гурт, до якого так прагне дівчинка чи хлопчик, не відповідає взаємністю або навіть уникає їх. У такій ситуації педагогічною допомогою може бути: в першому вкладку - зміна ціннішої орієнтації референтної групи (якщо вона дає негативний соціальний досвід); в другому (якщо група з педагогічних позицій оцінюється позитивно) - підвищення авторитету учня, який прагне стати членом цієї групи.

У підлітків помітно виділяється тип спрямованості: розумової, поведінкової, трудової, комунікативної або організаторської.

Розвиток здібностей та інтелекту в розумовій сфері поступово диференціюється й обумовлюється рівнем отриманих знань, вмінь та навичок мислиневої діяльності.

Найбільш помітними якісними змінами в розумовій діяльності у підлітка є формування абстрактного мислення, яке дозволяє йому розуміти більш складні явища, абстрактні категорії, такі, як гідність, совість, громадський обов`язок, відповідальність тощо, узагальнювати накопичені знання, самостійно робити висновки.

При вихованні підлітків також необхідно вивчати їх особливості. Та процес вивчення буде складний, бо різкі та швидкі зміни особистісних якостях та властивостях іноді непередбачені, вчинки підлітків, мотивації, розуміння ними складних явищ й одночасно нездатність розібратись в простій ситуації - все це ставить вчителів в глухий кут. А без вивчення особистості індивідуальний підхід в вихованні буде не дієвим.

Ще однією особливістю підлітків є те, що вони мінливі і суперечливі, тому можуть глибоко переживати незначні події. Настрій часто змінюється.

Почуття підлітків нерідко дуже інтенсивні, але не тривалі. На розвиток почуттів підлітка значною мірою впливає підвищена емоційність, зумовлена статевим дозріванням і деякою неврівноваженістю процесів збудження і гальмування. Будь-яка діяльність підлітка здебільшого супроводиться яскравими і сильними переживаннями. Підвищеною збудливістю пояснюється схильність його до афектів -- різкого виявлення почуттів радості, гніву, невдоволення, особливо коли йому забороняють займатись улюбленою справою або грубо й нетактовно поводяться з ним. Стримати і заспокоїти підлітка, коли він перебуває в такому стані, може тільки підкреслено спокійний тон учителя, його тактовність. Різкий тон старших лише посилить його збудженість.

Протягом підліткового віку діти не однаково сприймають учителя (а отже, і його позиції). Беззастережний авторитет, який мав учитель у школяра молодших класів, у підлітковому віці піддається критиці. Слово вчителя перевіряється його ставленням до справи, моральні сентенції - вчинками й стосунками з колегами та учнями. І здатністю жити чесно, розв'язувати повсякденні проблем справедливо Класний керівник утримає авторитет, якщо зможе стати старшим товаришем і зуміє ввійти в референтне середовище учнів.

Кіно, телебачення, газети і журнали, музика, література супроводжують дитину протягом усіх шкільних років, але ефективність їх впливу, як показують спеціальні дослідження, відбувається через ті оцінки, через той вибір, який здійснюють значимі для школяра люди, батьки, вчителі, товариші. Тому вплив засобів масової інформації можна регулювати опосередковано. Класний керівник з першого до останнього дня навчання дитини постійно впливатиме на її розвиток. Але цей вплив буде успішним за умови, якщо точно відповідатиме змінам у соціальному розвитку підлітка, якщо спиратиметься на авторитети соціального середовища дитини.

1.3 Реалізація індивідуального підходу у виховній роботі класного керівника

«Те, що є одиничним та особливим, властиво одній людині і відрізняє її від інших, повинно стати предметом вивчення вчителя, який застосовує індивідуальний підхід». [3;73] Під цим поняттям мають на увазі одну з форм спілкування вихователя з вихованцем, коли вихователь спрямовує всі свої зусилля на те, щоб допомогти вихованцю проявити індивідуальні варіанти його родових здібностей, які притаманні йому градації властивості нервової системи, забезпечити його оптимальний розвиток та виховати вміння знаходити в різних учбово-життєвих ситуаціях свій індивідуальний стиль діяльності.

Називають два дієві засоби, за допомогою яких вчитель може оволодіти індивідуальним підходом в процесі виховання. Перший, і мабуть найголовніший засіб - це спостереження. Вчитель завжди спостерігає за своїми учнями, він намагається «вивчити» особливості учня в звичному середовищі, такому, як класний колектив, в якому учень веде себе як завжди, не намагаючись скласти про себе хибне уявлення. В такому «природному» середовищі можна вивчати учня, його поведінку, інтереси та нахили, ставлення до однолітків тощо. Хоча, коли вчитель виявляє якусь особливість в поведінки учня він не зразу може виділити мету свого спостереження, тобто, де можна «застосувати набуті знання».

Вивчення учня не є легкий процес, це процес проходить декілька ступенів. Перше, що вчитель може виявити, то це особливості поведінки, щось таке, що привертає увагу. Щоб дізнатись причину такої поведінки можна піти двома шляхами: просто спитати причину такої поведінки (такий крок не завжди дасть бажаний результат, бо учень може не довіритись вчителю ), або продовжувати спостереження - причина сама себе проявить; інколи дієвим є просто спитати у однокласника.

Спостереження повинно мати мету, хоча мета може звузити коло спостереження і вчитель не помітить якихось змін.

Спостереження, як маленький експеримент, дозволяє виявляти особливості поведінки в його мінливому настрої: за пару хвилин учень може змінитись декілька разів: бути веселим, або засмученим, активно щось розповідати і зразу замріятись.

Спостереження вказує, що індивідуальності дітей різні: одні діти швидко та легко розуміють, добре запам'ятовують та вивчене вміють застосувати в житті; бувають діти з доброю пам'яттю, але з «слабким міркуванням» або з слабкою пам'яттю, або ті, які погано розуміють.

Ще одним засобом отримання інформації про індивідуальність учня, крім спостереження, є перегляд його творів, розв`язання задач тощо. Перегляд і аналіз «продуктів» діяльності учня може показати достатньо чітку картину індивідуальності. Всякому разі це може слугувати підґрунтям для індивідуального підходу.

При застосуванні індивідуального підходу, вчитель повинен якомога точніше вивчити особливості підлітка, бо деякі недоліки, такі як погана пам`ять, «недоліки душевні», можуть бути наслідком тілесних недоліків або хвороб. Необхідно обачно, з розумінням відноситись до підлітка, який би він не був. В.О. Сухомлинський писав: «Будьте доброзичливими! … Взаємна доброзичливість виховується в атмосфері великої емоційної культури» [19;21,22].

Класний керівник повинен також ознайомитись з умовами проживання підлітка, ставлення його батьків до процесу навчання та виховання. Особливість стосунків з батьками може ускладнити процес виховання.

Індивідуальний підхід призначений для розвитку індивідуальності учня. Тому, щоб процес становлення і розвитку індивідуальності був успішним, вчитель повинен створювати для цього умови. Орієнтири для створення умов:

· Класний керівник і учень повинні сприймати індивідуальність як особливо значущу цінність.

· Наявність у вчителя повного та адекватного представлення про кожного учня, його досягнення та проблеми.

· Орієнтація виховання на актуалізацію і реалізацію потреб підлітка бути самим собою, на формування знань, умінь і навичок самопізнання, сампроектуваня, саморефлексії, на основі форм і способів самореалізації і самоствердження.

· Представлення підліткам свободи вибору форм і способів проявлення активності, можливість знайти й зайняти «своє» місце в класному колективі.

· Створення в класному колективі творчої атмосфери, яке б спонукало класного керівника та учнів до колективної або індивідуальної творчості, що може забезпечити розвиток здібностей.

· Оптимальне поєднання групової та індивідуальної форми виховання.

· Стимулювання учнів до самовдосконалення.

· Теоретична та технологічна готовність вчителя проводити індивідуально-орієнтаційну виховну діяльність.

індивідуальний підліток виховання школа



Розділ 2. Експериментальна робота з індивідуального підходу в процесі виховання підлітків

2.1 Стан здійснення урахування індивідуальних особливостей у виховній роботі класного керівника у сучасній школі

«Нині наше суспільство переживає важкий період оновлення. Нові перспективи, пов'язані з перебудовою суспільного ладу на демократичних засадах, спонукають до серйозного переосмислення особистості, людини як мети всієї соціальної політики. Змінилось ставлення до країни як частини світового співтовариства, що підпорядковується загальним законам і загальнолюдським цінностям. Нове політичне мислення вимагає переосмислення змісту виховання молодого покоління». [22; 5]

Центральне місце а діяльності школи займає учень з власними віковими потребами, пізнавальним інтересом та здібностями. Тому школа повинна шанобливо ставитись до особистості кожного учня, враховувати його індивідуальні життєві цілі, запити та інтереси, створювати умови для його самовизначення та самореалізації. З'єднуючою ланкою між школою і учнем є вчитель, а саме класний керівник, бо він краще знає учнів свого класу, їх індивідуальні особливості, нахили, здібності, що дає йому змогу краще впливати на учня.

Беручи за мету виховання всебічно розвинутої особистості переважна більшість теоретиків мають на увазі лише створення матеріальних умов для занять дітей тією чи іншою діяльністю. А класний керівник повинен звертати увагу на бажання самих учнів розвивати власне обдарування та здібності.

Найголовніше завдання класного керівника, не без допомоги вчителів-предметників, озброїти учня базисним знаннями і основами культури, а на цій основі створити умови для всебічного розвитку особистості.

Якщо уявити соціальне замовлення на формування особистості в загальних рисах, то можна сказати, що з загальнолюдських позицій всі: батьки і школа, місцеві та державні владні органи - зійдуться на тому, що молодій людині насамперед необхідні фізичне здоров'я, моральність і здібності (розумові, трудові, художні, комунікативні, які, у свою чергу, стають базисом для формування здатності до самовизначення, самореалізації, тобто здатності до саморозвитку). Власне кажучи, саме в цих трьох категоріях закладено генетичний код людства через них здійснюється передача культурного надбання, накопиченого протягом біологічної та соціальної еволюції. Отож цими трьома великими блоками можна окреслити завдання роботи будь-якого педагога - вихователя.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Для вирішення цих завдань вчитель повинен створити умови для успішного розвитку підлітка в доступних для неї видах діяльності (навчальній, виробничій, дозвільній), ознайомити його з світом дорослих та однолітків, налагодити стосунки в повсякденній сфері діяльності.

Сам вчитель не в змозі реалізувати все сказане, йому в цьому допомагають батьки та колеги. При вихованні особистості вони допомагають, домовляються про спільні дії, а сам учень при цьому залишається покірним об'єктом. В такому становищі вчитель не є господарем, він є працівником «сфери обслуговування», він має виявляти повагу до учня, бути люб`язним, уважним.

Провідними напрямками в діяльності класного керівника є захист дитини та створення умов для вільного розвитку духовних і фізичних сил. "Захищати дитину" означає не тільки допомагати вирішувати проблеми в навчанні, здоров`ї, у стосунках з батьками, вчителями, друзями тощо, але й допомагати їй виявити в собі найкращі риси, захищати в ній людину, створювати умови для розвитку її здібностей, зокрема здібностей до самовизначення, самореалізації, саморозвитку. Така позиція педагога має бути основною в роботі з дітьми.

Якщо вчитель хоче, щоб дитина була фізично здоровою, то він має самі оволодіти фізичною культурою, вивчити побудову свого організму й навчитись підтримувати його в здоровому стані. Класний керівник повинен знати психічні та фізіологічні особливості розвитку підлітків, розумітись на фізичних відхиленнях.

Класний керівник має вивчити особливості розвитку кожної дитини. Для цього він знайомиться з сім'єю з`ясовує спадкові та хронічні захворювання дитини.

Серйозну допомогу під час вивчення стану здоров'я - надають «медичні карти» учнів «картки здоров'я».

Класний керівник може провести тестування на з'ясування психічного стану дитини, особливостей її характеру, темпераменту, а також веде спостереження та проводить бесіди з учнями. Усе це допомагає розробити індивідуальну програму "Здоров'я" для кожного учня, дає можливість накреслити перед ним завдання й поставити вимоги, які зможе учень виконати відповідно до стану свого здоров'я.

Класний керівник повинен вивчати дітей, спостерігати за їхніми стосунками, виявляти проблеми підчас спілкування. Для цього під час бесід з батьками треба з'ясувати, в якому середовищі учень виховується, чи сильні сімейні зв'язки.

Для з`ясування ставлення учнів до однолітків, вчитель може провести тестування та соціометрію. Соціометрію добре застосовувати для виявлення лідерів і аутсайдерів в класному колективі, виявити, кому необхідне допомога в налагодженні стосунків між учнями



Висновок

Я хотіла б зазначити, що по закінченню університету, я маю на меті піти працювати вчителем, це і зумовило вибір теми для курсової роботи

Я вважаю, що тема, яку я обрала була, є і буде актуальною завжди.

Індивідуальний підхід в процесі виховання є одним з важливіших підході, бо виховний вплив на колектив не буде таким дієвим як вплив на індивіда, за допомогою індивідуального підходу вчитель може достатньо ефективно впливати на підлітка. Перед тим як застосувати індивідуальний підхід вчитель вивчає учня в різних сферах його діяльності, що якомога точніше і правильніше допомагає виявити особливості його характеру, поведінки з оточуючими, нахили та здібності.

Сухомлинський В.О. писав: «… вихованець - дзеркало вихователя». [19; 181] Тому при виховному процесі вчитель повинен не забувати, що він є центром уваги, кожен крок учень критикує, аналізує, і, якщо вимоги вчителя і його поведінка не співпадуть, то виховний процес можна вважати не здатним на існування.

Те що вчитель вимагає від учня, він повинен вимагати і від себе.



Список літератури

1. Галузинский В.М. Индивидуальный подход в воспитании учащихся. - К.: Рад. Школа, 1982.- 136 с.

2. Гладких В. Об индивидуальном подходе к учащимся в школе и семье

3. Гуревич К.М. Индивидуально-психологические особенности школьников.-М.: Знание,1988-80 с.

4. Давидович В.О., Давидович М.Ф. Методика виховної роботи [Текст]:Навч. Посіб ./ Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. -Ч.: Рута, 2007 - 32 с.

5. Дубровська Л.О. Розвиток ідеї індивідуального підходу у вітчизняній педагогічній думці. Педагогіка і психологія: Зб. наук. пр./ Під редак. академ. І.Ф. Прокопенка, чл..-кор. В.І. Лозової.- Х.: ХДПУ,1998.- Вип. 7.- 204 с.- с. 164-168.

6. Єресь Е.П. Индивидуальный поход к учащимся в процессе учебно-воспитательной работы.- М.: Академия наук БССР.-1955.-36 с.

7. Задесенець М.П. Вікові особливості розвитку та виховання дітей.-К.: Рад. школа, 1973.-130 с.

8. Керпенчук С.Г.Теорія і методика виховання: Навч. посіб. для студ. Вищ. пед. навч. закл. - 2-е вид., допов. і перероб. -К.: Вища школа, 2005.-342 с.

9. Кирсанов А.А. Индивидуализация учебной деятельности как педагогическая проблема. 1982.-Издательство Казанского университета.-224 с.

10. Кононенко П.П., Кононенко Т.П. Концепції основи програми національно-державного виховання [Текст]; НДІ українознавства та ін.-К.: Знання, 2007.- 71 с.

11. Кувшинов Н.И. Возрастные и индивидуальные особености детей.-О.: Омская правда.-1973.-20 с.

12. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди.-2-е вид., випр. і доп.- Харків: «ОВС», 2002.- 400 с.

13. Макаренко А.С. Лекции о восптании детей./ Под ред. Макаренко Г.С., Колбановского В.Н./ Гос. учеб.-пед. издат. Министерства Просвещения РСФСР.- М.: 1953.- 94 с.

14. Матюхина Н.И. Изучение индивидуальных особенностей учащихся и индививдуальный подход.-1960.-30 с.

15. Подласий И.П. Педагогика. Новый курс: В 2 кн.- М., 1999.- Кн. 2.

16. Рабунский Е.С. Индивидуальный поход в процес се обучения школьников. - М.: Педагогіка, 1975.- 179 с.

17. Степнов Е., Алексеева Н. Развитие индивидуальности ребенка как предмет воспитательной деятельности. Воспитание школьников.-2004.- Вып. 10.- с. 2-6.

18. Степнов Е., Алексеева Н. Развитие индивидуальности ребенка как предмет воспитательной деятельности. Воспитание школьников.-2005.- Вып. 1.- с. 2-8.

19. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. - К.: Рад. шк.,1988. - 304 с.

20. Юркевич В.С. Об индивидуальном подходе в воспитании волевых привычек.-М.:Знание1986.-80 с.

21. Ягупов В.В.Педагогіка.: Навч. посібник.- К.: Либідь, 2003. - 560 с.

22. Яковець Н.І. та ін. Виховні технології у діяльності класного керівника. [Навч.-метод. Посіб. ]/ Ніжин. Держ. Пед. ун.-т ім. М. Гоголя. - Н.: НДПУ, 2003 - Ч.1. - 231 с.

Размещено на Allbest.ru