Дитячий аутизм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інститут природничо-математичної та технологічної освіти

Дитячий аутизм

Індивідуальне домашнє завдання з корекційної педагогіки

Виконала:

Студентка 43 групи

Фізико-математичного

факультету

Кравчук В.П.

Викладач:

Малишевська.І.А.

Умань-2010

Зміст

Вступ

1. Аутизм як порушення розвитку

2. Природа аутизму

3. Причини виникнення

4. Діагностика та напрями подолання хвороби

5. Корекційна робота

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В Україні проблема розвитку мовлення у дітей з синдромом раннього дитячого аутизму є надзвичайно актуальною. Її досліджували В. Тарасун, Г. Косарєва, С. Конопляста, М. Рождественська, Г. Смоляр, Н. Северенчук, О. Мякушко, Г. Хворова, Г. Бєлєнька, Д. Шульженко, Я. Крет та інші.

В сучасних клінічних класифікаціях дитячий аутизм визначено як глибинний розлад, який зачіпає всю психічну структуру людини: чуттєву, емоційну і пізнавальну сфери, моторику, увагу, пам'ять, мовлення, мислення. Світ природи ще півстоліття тому був близьким і зрозумілим дітям. Вони жили і діяли в ньому, бавилися і розвивалися. Нині процеси урбанізації, технізації життя, погіршення екології, поява великої кількості механічних іграшок призвели до того, що діти дедалі більше віддаляються від природи. Хоча ще в давнину люди знали, що природа заспокоює, виховує, лікує. Об'єкти та явища навколишньої природи, безперечно, приваблюють дітей. У першу чергу це сонце, вода,пісок, сніг, квіти, листя, плоди дерев, тваринний світ. Приблизно у віці півтора-двох років (за Л.Виготським) дитина робить для себе відкриття: всяка річ чи явище має своє ім'я (назву). Вона починає активно засвоювати назви оточуючих предметів і відтворювати їх у мові. Та в окремих випадках мовчить і не робить спроб повторити за дорослими назву предмета чи явища. Якщо мовленнєва пасивність супроводжується сплесками агресії, небажанням дитини контактувати з оточуючими, то слід замислитись над тим, чи не є це першими ознаками раннього дитячого аутизму.Бажання зрозуміти чинники виникнення аутизму у конкретної дитини викликає необхідність занурення у минулий час.

Для роботи з актуальними проблемами дитини у теперішній і майбутній часи варто орієнтуватися у різноманітних підходах до налагодження оптимальної взаємодії з нею і корекції аутичного типу розладу.Покликання педагога полягає у створенні умов для розвитку кожної дитини з урахуванням її можливостей. У сучасному світі значно зросла кількість дітей з порушеннями нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60-- 70 % новонароджених були практично здоровими, то сьогодні до 40--50 % дітей мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість дітей зі складними розладами розвитку за цей час майже не змінилася (4--5 %), однак значно більше дітей з "межовим", їх розвиток може бути наближений до нормального лише за умови правильного виховання і спеціального навчання. До дітей із проблемами розвитку належать діти з порушеннями інтелекту (розумове відсталі); з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвитку); з порушеннями слуху; з порушеннями зору; з порушенням опорно-рухового апарату; з порушенням мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки); з порушеннями поведінки і діяльності; з важкими комплексними порушеннями. Дітям із вродженими і набутими вадами розвитку потрібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціалісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала назву дефектологія.

Спільними проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низький рівень психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті); несформованість мотиваційної та емоційно-вольової сфер; знижена довільність психічних процесів, діяльності та поведінки; труднощі оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та використанні інформації з навколишнього середовища. Корекційна педагогіка вивчає особливості фізичного і психічного розвитку, закономірності організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в суспільство відповідно до визначених міжнародними законодавчими документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.

1. Аутизм як порушення розвитку

Аутизм - крайня форма психологічного відчуження, яка виявляється у відході дитини від контактів з навколишньою дійсністю і заглибленням у світ власних переживань. Причини аутизму можуть бути різними: спадкова схильність до шизофренії, її початкова стадія; органічна патологія мозку; вроджені розлади обміну речовин, порушення діяльності ендокринної системи, емоційна депривація - нестача теплих стосунків з людьми, нехтування дитини близькими людьми. Психологи серед ознак раннього дитячого аутизму виділяють:

* Мутизм - (відсутність мовлення). Аутичні діти виявляють свої бажання переважно жестом або криком. Голосові реакції рідкісні. Інколи діти можуть повторити за дорослим окремі склади, але для них вони позначають ціле слово: "Ди -- йди", "Мо -- молоко", "Ти -- гуляти".

* Поведінкові стереотипи: поведінка вичерпується аутостимуляціями. Дитина протягом тривалого часу зачиняє і відчиняє дверцята шафи або іграшкового автомобіля, возить машинку вперед-назад і дивиться, як крутяться колеса, хитає головою або трясе руками і спостерігає за їхнім відображенням у дзеркалі або на гладкій полірованій поверхні.

* Переважання поганого настрою з періодичними спалахами агресії.

* Симбіотичний характер зв'язку з матір'ю. Дитина може гостро реагувати на тривалу відсутність матері, але не прагне її ласки, тактильних контактів , не шукає захисту в матері у тривожній ситуації.

* Уникає візуального контакту з очима іншої людини. Дивиться неначе крізь об'єкт.

* Посилення тривоги при змінах у найближчому соціальному оточенні, обстановці, появі нової людини.

* Запізніле формування навичок самообслуговування. Останнім часом про дитячий аутизм пишуть чимало. Але мамам і татам не дуже зрозумілі наукові терміни й пояснення. Аутизм - це, насамперед, порушення в розвитку дитини, що може виявиться у віці двох - двох з половиною років.

Термін "аутизм" (від грецького autos) ввів швейцарський психіатр Л. Каннер у 1943 р. лікар вперше дав цілісний опис синдрому, який він визначив як ранній дитячий аутизм (РДА). Однак дослідження в цій області були проведені зовсім недавно. З часів опису РДА Каннером і незабаром Аспергером виділяють дві його форми: синдром дитячого аутизму Катера і аутична психопатія Аспергера.

Ранній дитячий аутизм -- особлива аномалія психічного розвитку, якій характерні стійкі і своєрідні порушення комунікативної поведінки, емоційного контакту дитини з навколишнім світом і вміння правильно реагувати на зовнішні ситуації. Основна ознаку аутизму, неконтактність дитини, виявляється зазвичай рано, вже на першому році життя, але особливо чітко у віці 2--3 років в період першої вікової кризи. З клінічного погляду ранній дитячий аутизм є одним з найбільш важких порушень розвитку. Поведінці дітей з раннім дитячим аутизмом характерна байдужість або захисна реакція стосовно "нормальних" пропозицій контакту, спілкування; напружено-боязлива прихильність до певних щоденних устроїв і процедур; однобічність, самостимульовані практичні підходи; недостатній розвиток засобів вираження, комунікації (мови, міміки) і неготовністю до практичних вимог життя. Все вищезазначене є концентрованим вираженням стану соціально-афектної та пізнавальної (логічною) незрілості.

Соціальні порушення

Порушення соціальних взаємодій відрізняють розлади аутистичного спектру від інших розладів розвитку. Людина з аутизмом нездатний до повноцінного соціального спілкування і найчастіше не може, подібно звичайним людям, інтуїтивно відчути стан іншої людини. Темпл Грандіном, відома жінка-аутист, описала нездатність вникнути в соціальні взаємодії нейротіпіков, або людей з нормальним нейророзвитком, як відчуття "антрополога на Марсі". Соціальні порушення стають помітними в ранньому дитинстві. Немовлята з аутизмом приділяють менше уваги соціальним стимулам, рідше посміхаються і дивляться на інших людей, рідше відгукуються на власне ім'я. У період навчання ходьбі дитина ще помітніше відхиляється від соціальних норм: він рідко дивиться в очі, не передбачає зміною пози спробу взяти його на руки, а свої бажання частіше висловлює, маніпулюючи рукою іншої людини. У віці від трьох до п'яти років такі діти рідше демонструють здатність до розуміння соціальної обстановки, не схильні спонтанно наближатися до інших людей, реагувати на прояв ними емоцій або імітувати чужу поведінку, брати участь в невербальному спілкуванні, діяти по черзі з іншими людьми. У той же час вони прив'язуються до тих, хто безпосередньо про них піклується. Впевненість у прихильності у них помірно знижена, хоча при більш високому інтелектуальному розвитку або менш вираженому аутистичному розладі цей показник нормалізується. Більш дорослі діти з розладами аутистичного спектру гірше справляються з завданнями на розпізнавання осіб і емоцій.

Всупереч поширеному переконанню, діти-аутисти аж ніяк не краще самотність - їм важко зав'язувати і підтримувати дружні відносини. Згідно з дослідженнями почуття самотності у них пов'язане скоріше з низькою якістю наявних стосунків, ніж з невеликим числом друзів. Незважаючи на безліч розрізнених повідомлень про акти насильства і прояві агресивності з боку осіб з розладами аутистичного спектру, систематичних досліджень на цю тему трохи. У злагоді з наявними обмеженими даними аутизм у дітей асоційований з агресією, знищенням майна та нападами гніву.

Порушення спілкування (комунікації)

Від третини до половини аутистів виявляються нездатні досягти рівня мовного розвитку, достатнього для виконання повсякденних завдань. Вже в перший рік життя можуть спостерігатися такі відхилення, як пізніше виникнення белькотіння, незвичайна жестикуляція, слабка реакція на спроби спілкування, різнобій при обміні звуками з дорослим. На другий і третій роки життя діти-аутисти рідше і менше белькочуть, в їхній мові менше приголосних звуків, нижче словниковий запас, вони рідше комбінують слова, їх жести рідше супроводжуються словами. Вони рідше звертаються з проханнями і діляться своїми переживаннями, схильні до ехолалії (повторення чужих слів і реверсії займенників (наприклад, у відповідь на запитання: "Як тебе звуть?" Дитина відповідає: "Тебе звуть Діма", не замінюючи слово "тебе" на "мене"). Для оволодіння функціональної промовою, судячи з усього, необхідно "спільне увагу". Недостатній розвиток цієї здатності, як вважається, є відмінною рисою немовлят з розладами так при спробі вказати їм рукою на який-небудь об'єкт вони дивляться на руку, і самі рідко вказують на об'єкти, щоб поділитися переживанням з іншими людьми. Дітям-аутистам може бути важко грати в ігри, що вимагають уяви, і переходити від окремих слів-позначень до зв'язного мови.

Ритуальна поведінка - виконання повсякденних занять в одному порядку і в той же час, наприклад, дотримання незмінною дієти або ритуалу облачення в одяг. Ця риса тісно пов'язана з попередньою потребою в одноманітності, і в ході одного незалежного дослідження з валідації опитувальника RBS-R було запропоновано об'єднати ці два фактори.

Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані і незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.

При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.

На відміну від мовних порушень, наприклад, алалії, мова при аутизмі на початкових етапах може розвиватися нормально або навіть пришвидшено, і дитина за темпом її розвитку інколи обганяє здорових однолітків. Потім, зазвичай до 30 місяців (в середньому близько 18 місяців) мова починає поступово втрачатися: дитина перестає говорити з оточуючими, хоча інколи може розмовляти сам з собою або уві сні, тобто не розвивається комунікативна функція мови. Втрата мови завжди поєднується з втратою виразної жестикуляції і імітаційної поведінки. При цьому така втрата мови частіше спостерігається у дівчаток.

2. Природа аутизму

З самих ранніх років життя діти з аутичними розладами вирізняються від дітей з нормальним типом розвитком. У них послаблена емоційна реакція на близьких, аж до повної відсутності зовнішнього реагування: вони уникають чи не шукають погляду в очі, не просяться на руки, їхня посмішка може бути мало адресована близькій людині і частіше виникає у зв'язку з іншими приємними для дитини враженнями. Відзначається, що такі діти нетерпимі до одних вражень (зорових, слухових, тактильних, вестибулярних) і захоплюються іншими. До першого півріччя стає зрозумілим, що дорослому вкрай важко привернути увагу дитини, захопити спільною приємною грою. Особливим чином затримується і викривляється мовленнєвий розвиток дитини: гуління і белькотіння розвиваються поза зв'язку з комунікацією, і малюк не починає наслідувати дорослому, повторювати за ним склади і слова. У зовнішньому вигляді дитини з синдромом раннього дитячого аутизму (РДА), зазвичай приємному, звертає на себе увагу погляд, спрямований у пустоту, в середину себе; погляд з переважанням зорового сприймання на периферії поля зору. Моторика незграбна, рухи неритмічні, "закоснілі", чи неточні з тенденціями моторної стереотипії у пальцях, кистях рук, хода навшпиньки, одноманітний біг, стрибки з опорою не на усю ступню. При мовленні відсутні експресія, жестикуляція; мелодика порушена. Нема інтонаційного переносу, постійні ехолалії, відсутність зв'язності, нездатність до діалогу. Тривалий час зберігається тенденція до „манерної" словотворчості. Існує чимало гіпотез, що пояснюють природу аутизму. Одна з найрозповсюдженіших гіпотез полягає у тому, що це відхилення у розвитку викликано генетичними порушеннями. Так, висновками досліджень, що проводив Міжнародний консорціум по молекулярному і генетичному вивченню аутизму, стало твердження, що на людських хромосомах 2 і 17 є ділянки, які викликають схильність до аутизму.

Дослідникам також вдалося підтвердити припущення щодо того, що подібні зони містять 7 і 16 хромосоми. На думку канадського науковця Стефана Шерера, за аутизмом є "відповідальною" 7-а хромосома ДНК. Окрім цього встановлено, що в середньому мозок аутистів на 10% більше "нормальних" показників. Більшим є і розмір мозочкової мигдалини, яка бере участь в обробці емоційної інформації. Знайдені серйозні зміни в хімічному складі мозку. На думку О.С.Нікольскої, РДА є чи не найзагадковішим типом порушення психічного розвитку. Він охоплює усі сфери психічного життя дитини, а однією з його найхарактерніших рис є суперечливість, неоднозначність проявів. Загальною же характеристикою для усіх аутичних дітей є неспроможність використовувати свої знання і вміння у реальному житті, гнучко переносити засвоєні навички в нові умови.

Нав'язливі стани аутистів пов'язані з низьким вмістом серотоніну у мозку, а боязкість суспільства залежить від вмісту окситоцину, якого називають "молекулою комунікативності". Біохіміки також наголошують на спадкоємних факторах, що спричинюють порушення у мозковій тканині. Їх рішучим опонентом є доктор Едвін Кук (Чикагський університет), котрий стверджує, що чинником розвитку аутизму є вірус; і цей вірус перешкоджає міграції нервових клітин у мозку, який зароджується. При цьому усі науковці виявляють обережність, коли говорять про генетичну схильність до аутизму і гормональний вплив.

Кора головного мозку у дітей з аутичними розладами пасивно реєструє і закарбовує все, що потрапляє в їх поле зору, але втрачає здатність активного ставлення до явищ оточення; експериментально встановлено (С.С.Мнухін та інші), що у них домінують в корі головного мозку процеси гальмування. Відомо, що у аутичних дітей ознаки мозкової дисфункції спостерігається частіше звичайного; у них нерідко виявляються порушення біохімічного обміну. Таким чином, можна свідчити, що синдром раннього дитячого аутизму має різну нозологічну приналежність і різноманітну етіологію

Спочатку аутизм вважався тільки психіатричною або психологічною проблемою, його навіть досить довго плутали з шизофренією. Потім в усьому звинувачували батьків, які мало приділяли уваги дитині. Аутизм може виникати як своєрідна аномалія розвитку генетичного генезу, а також спостерігатися у вигляді ускладнюючого синдрому при різних неврологічних захворюваннях, у тому числі і при метаболічних дефектах. Клінічна диференціація РДА має важливе значення для визначення специфіки лікувально-педагогічній роботи, а також для шкільного і соціального прогнозу. Існує думка, що аутизм це не хвороба, це симптоматика, яку скорочено назвали одним словом, причиною її є багато проблем. Вважається, що аутична поведінка є інтегральним розладом з різною етіологією і патогенезом. З'ясування у кожному конкретному випадку механізмів його розвитку на клінічному етиопатогенетичному рівні має важливе практичне і теоретичне значення. Природу цього явища до сьогодні не вивчено, як з ним боротися також ніхто достеменно не знає. Аутизмом зараз називають все, чому не знайшлося пояснення. Дитині перевіряють все але нічого не знаходять, а проблема є і довкола цієї проблеми є цілком чітка симптоматика. Вважається, що ранній дитячий аутизм частіше виникає в певному сімейному середовищі, звичайно це інтелектуальне середовище. Відомо також, що аутизм спостерігається у первістків і єдиних дітей в сім'ї. Існує різний підхід до розуміння виникнення аутичної поведінки: одні автори вважають, що аутизм може виявлятися вже з народження, інші вважають за краще виділяти аутизм первинний і вторинний. Первинний розглядається як вроджена генетично зумовлена схильність, вторинний -- як форма сформованих поведінкових реакцій. Практика показує, що зазвичай присутнє поєднання цих двох механізмів. 60 років тому це було вкрай рідкісне захворювання, зараз замість кількох дітей на 10000 на аутизм страждає в середньому 1 на 200 дітей, а в деяких країнах статистика ще гірша - в Англії це 1 на 80.

Зростання аутизму в світі вже зіставляють за масштабами з епідемією. Випадки захворювання збільшуються в середньому від 25% до 100% в рік в одному і тому ж регіоні. Останнім часом це захворювання все частіше відносять до розряду захворювань пов'язаних з проблемами оточення. Під оточенням розуміється їжа, ліки, повітря, вода, брак необхідних поживних мікроелементів, вміст токсинів в довкіллі, тобто, все, що оточує нас може мати потенційну небезпеку для людини. Звичайно, така реакція як аутизм виникає не у всіх, хтось може протистояти шкідливому впливу ззовні, а хтось вже ні. Аутисти просто набагато вразливіші до цих подразників. Ще 10 років тому аутизм вважався невиліковним захворюванням, зараз почали з'являтися історії успіху. Але і досі кожна така перемога - сенсація і щоразу ця перемога давалася дуже і дуже нелегко. Існує думка, що зростання захворюваності на аутизм пов'язане зі збільшенням числа вакцин, що містять нейротоксин -- етилртуть.

3. Причини виникнення

Довгий час вважалося, що характерна для аутизму тріада симптомів викликається деякої загальної причиною, що діє на генетичному, когнітивному і нейрональних рівнях Проте в даний час все більшої сили набирає припущення про те, що аутизм, навпаки, являє собою складне розлад, ключові аспекти якого породжуються окремими причинами, часто діють одночасно. У великій мірі розвиток аутизму пов'язано з генами, проте генетика аутизму складна і неясно, що надає переважаюче вплив на появу розладів аутістіческого спектру - взаємодія безлічі генів або рідкісні мутації, що мають сильний ефект. Складність обумовлена багатосторонніми взаємодіями великої кількості генів, зовнішнього середовища і епігенетичних чинників, які самі по собі не змінюють код ДНК, проте можуть успадковуватися і модифікувати експресію генів. У ранніх близнюкових дослідженнях, успадкованого аутизму оцінювалася більш ніж в 90%, за умови проживання дітей в одній обстановці і відсутності інших генетичних і медичних синдромів. Однак більшість мутацій, що підвищують ризик аутизму, поки залишаються невідомими. Як правило, у випадку аутизму не вдається простежити зв'язок розлади з менделевської мутацією (зачіпати одиничний ген) або з одиничною хромосомної аберацією, як при синдромі Ангельмана чи Мартіна-Бела. Ряд генетичних синдромів асоційований з розладами аутичного спектру, проте ні при одному з них симптоми не укладаються в точності в типову для таких розладів картину. Виявлено безліч генів-кандидатів, однак ефект кожного з них дуже малий. Причиною появи великого числа аутистів у здорових сім'ях можуть бути варіації числа копій - спонтанні делеції і дуплікації геномних ділянок при мейозі.] Отже, значна кількість випадків може бути віднесено на рахунок генетичних змін, які у високому ступені успадковані, але притому самі не були успадковані: це нові мутації, що викликали аутизм у дитини, але відсутні у батьків.

Досліди з заміною генів у мишей дозволяють припустити, що симптоми аутизму тісно пов'язані з пізніми етапами розвитку, на яких важливу роль відіграє синаптична активність і залежні від неї зміни, а також те, що заміна генів або модулювання їх активності після народження може пом'якшити симптоми або звернути порушення назад. Всі відомі тератогени (речовини, що викликають вроджені дефекти), пов'язані з ризиком аутизму, за наявними даними, роблять свій вплив протягом перших восьми тижнів після зачаття. Хоча ці дані не виключають можливості більш пізнього запуску механізмів аутизму якого впливу на них, вони є найсильнішим свідченням того, що основи розлади лежать в самих ранніх стадіях розвитку. Є лише уривчасті дані про інші зовнішні чинники, що можуть бути причиною аутизму, і вони не підтверджені надійними джерелами, але в цьому напрямку ведеться активний пошук. Висловлювання про можливий внесок у розвиток аутизму або обтяження розлади робилися по відношенню до багатьох факторів зовнішнього середовища, і деякі з передбачуваних взаємодій можуть виявитися корисними в якості об'єкта дослідження .

Серед таких факторів - певні продукти харчування, інфекційні захворювання, важкі метали, розчинники, вихлопи дизельних двигунів, ПХД, фталати і феноли, що використовуються у виробництві пластиків, пестициди, бромінірування вогнезахисні матеріали, алкоголь, куріння, наркотики, вакцини і пренатальний стрес. Час проведення стандартної вакцинації дитини може збігтися з моментом, коли батьки вперше помічають його аутичні симптоми. Занепокоєння з приводу ролі вакцин призвело в деяких країнах до зниження рівня імунізації населення, що підвищило ризик спалахів захворюваності на кір. При цьому в переважній кількості наукових досліджень не знайдено зв'язку між MMR-вакциною і аутизм, а також переконливих наукових доказів впливу тимеросалу, який додається в вакцини, на ризик розвитку аутизму.

4. Діагностика та напрями подолання хвороби

Включення неповноспроможних дітей у групи здорових однолітків потребує ранньої діагностики, спеціального навчання, максимальної корекційної психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а також відповідного обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі (батьки, члени сім'ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан здоров'я дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального розвитку. Педагогічна діагностика має проаналізувати особливості розвитку дитини, визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть бути використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної діагностики у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню їхніх труднощів, цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності, встановленню причин відхилень у розвитку, добору засобів корекційних впливів.

Важливою є готовність педагогів дошкільних закладів до залучення дітей із проблемами розвитку в колектив однолітків, а також позитивне ставлення до них інших дітей. Педагоги і батьки неповноспроможних дітей повинні усвідомлювати необхідність співробітництва сім'ї й дитячого садка, працювати на засадах рівноцінного партнерства, здійснювати ефективне розвивально-корекційне навчання і виховання дитини з метою подолання несприятливих тенденцій її розвитку. Включення дітей у звичайні групи сприяє їхній соціалізації, оволодінню необхідними для життя в суспільстві вміннями. Здорові діти також здобувають новий досвід: вчаться розуміти і сприймати інших людей, співчувати дітям, які мають проблеми, допомагати їм долати труднощі

Іноді батьки й лікарі зауважують такі порушення пізніше, у три-п'ять років, у таких дітей немає порушень мови або слуху. Тобто, усе, що потрібно людині для спілкування, розвивається цілком нормально. От тільки потреби в спілкуванні (бажання спілкуватися), здатності до взаємодії з іншими дітьми в дітей - аутистів немає або вони дуже слабко виражені. Діти зі слабким слухом або порушенням мови звичайно намагаються компенсувати свої недоліки жестами, мімікою. А при аутизмі маля або ігнорує спроби зав'язати з ним контакт, або взагалі уникає ситуацій, де йому доводиться спілкуватися. Якщо контакт із іншою людиною все-таки встановлений, то він носить скоріше формальний характер.

Діагностувати дитячий аутизм досить складно. Навіть досвідчений фахівець повинен досить довго спостерігати за дитиною, перш, ніж установити такий діагноз. На що повинні звернути увагу батьки? Наприклад, маля не озивається на своє ім'я, але ніякі порушення слуху в нього не виявлені. Якщо маля не звертається по допомогу, не намагається чимсь поділитися, не намагається залучити Ваша увага до предмета, який його зацікавив, це теж тривожний сигнал для батьків. Діти - аутисти не витримують контакт "ока в очі". Крім того, у таких дітей виникають труднощі з утриманням уваги. Але, шановні батьки, такий діагноз може поставити тільки висококваліфікований фахівець! Якщо все-таки такий діагноз Вашому маляті поставили, то Ви повинні розуміти, що аутизм не пройде і його не вилікувати. Але це не виходить, що життя закінчилося. Напроти, Ви здатні допомогти дитині. Як правило, батьків тривожить два головні питання: чи зможе дитина адаптуватися в суспільстві, і чи зможе воно створити родину. При легких формах аутизму створення родини - не така нереальна перспектива. І більшість дітей від таких шлюбів серйозними розладами психіки не страждають. Але все-таки ризик виникнення аутизму в дітей у родинах, де мама або тато страждають цим захворюванням, все-таки вище, чим в інших родинах. Якщо ж у дитини аутизм спостерігається у важкій формі, те, швидше за все, вона потребує постійної опіки, і тоді створення родини малоймовірно. Наскільки успішної буде соціальна адаптація такої дитини, теж багато в чому залежить від виразності розладів. Іноді, навіть при завзятій роботі, батькам спільно з фахівцями вдається досягтися лише вміння самостійне одягатися, забирати після себе, ухвалювати їжу. У той же час, у світовій практиці відомо досить велика кількість випадків, коли люди, що страждають аутизмом, досягли високого соціального статусу й визнання. Багато з дітей-аутистів закінчили вищі навчальні заклади й успішно працюють.

Що робити, якщо у Вашого маляти аутизм?

* Вірити у свої сили й набратися терпіння.

* Звернутися до фахівців, яким Ви довіряєте. Це можуть бути психологи, дефектологи.

* Робота з коректування повинна бути особливо інтенсивної на початкових етапах, тому не втрачайте часу й починайте заняття.

* Така робота не повинна обмежуватися тільки плановими заняттями. Цілий день Ви можете вчити, направляти своєї дитину.

* Аутичним дітям складно пристосовуватися до мінливих умов, тому постарайтеся зробити їх максимально однаковими вдома й у дитячому садку.

Аутизм може спричинити глибокі відставання у психічному розвитку дитини. Для його подолання радимо, поряд з холдинг-терапією та іншими спеціальними заходами, використовувати ігри дітей з природними матеріалами: піском, снігом, водою, листям тощо.

Ігрові дії з природним матеріалом стають своєрідними стимулами для розвитку в дітей комунікативно-мовленнєвих умінь. Окрім цього, ігри заспокоюють, сприяють розслабленню дитини, знімають агресивність. Аутичні діти схильні до одноманітних маніпуляцій з предметами. Маніпулювання дитини з об'єктами природи є передумовою розвитку ігрової діяльності з ними. Саме під час маніпулювання відбувається обстеження і поступове пізнання предмета. У грі дитина відкриває, що кожна річ має своє призначення, її можна певним чином використати. Відбувається глибше пізнання властивостей і можливостей оточуючих предметів і явищ. Дорослі мають допомогти дитині навчитися правильно називати ці властивості: сухий, теплий, чистий, вологий, холодний тощо, а також спонукати дітей до відтворення цих слів. Дітям 3-4 років слід показати, як можна малювати на вологому піску, штампувати, робити з нього запруду і прокладати русла для струмків; закріплюючи властивості сухого і вологого піску, запропонуйте малюкам спочатку використати для будування сухий сипучий пісок, насипаний у велику миску. Більшість дітей віком 4-5 років лише на основі візуального сприймання з упевненістю може визначити, що такий пісок непридатний для будування чи ліплення. Деякі діти можуть розпочати роботу та швидко пересвідчаться в неможливості її виконання. Виникає питання, яке може поставити як дорослий, так і дитина: "Що треба зробити, щоб з піску можна було ліпити?" Відповідь лежить на поверхні -- додати води. Візьміть великий кухоль і налийте воду в миску самі чи доручіть це зробити дитині. Розрахуйте заздалегідь співвідношення води і піску таким чином, щоб при додаванні води утворилася рідка грязюка. Тепер постає інше питання - чи можна ліпити з новоутвореного матеріалу? Дитина на власному досвіді переконається, що ні - грязюка виливається з відерця і пасочок, розтікається, не тримає заданої форми. Малюк з'ясує, що надмірна кількість води не робить сухий пісок придатним для гри. Тепер настає період експериментування. Дайте дитині можливість самостійно додавати воду до сухого піску і визначити, який пісок найкраще ліпиться. Познайомте з прийомами створення цікавих споруд, насамперед башточок, з густих та рідких краплин надміру зволоженого піску. Покажіть, що, падаючи з висоти піднятої руки, краплі рідкої грязюки можуть утворювати фантастичні споруди. Діти, здебільшого, із задоволенням бавляться з таким матеріалом, даючи волю своїй фантазії.

5. Корекційна робота

Рання діагностика аутизму має важливе значення, оскільки прогноз цієї аномалії розвитку в значній мірі залежить від часу початку психолого-педагогічної корекції і лікування.

У дитини з аутизмом порушено формування всіх форм довербального і вербального спілкування. Перш за все у неї не формується зоровий контакт, дитина не дивиться в очі дорослого, не протягує ручки з німим проханням, щоб її взяли на руки, як це робить здорове маля вже на першому етапі соціально-емоційного розвитку.

На всіх етапах розвитку дитина з аутизмом в спілкуванні з тими, хто оточує не звертається до мови міміки і жестів, як це роблять діти першого року життя, а також діти з порушеннями слуху і мови.

Основна особливість дітей з аутизмом -- це прагнення уникати контакту з іншими людьми. Дитина ні на кого не дивиться, не спілкується з тими, хто довкола.

Лікувально-педагогічна робота з дітьми з порушеннями спілкування має комплексний характер і включає медикаментозну, психологічну і педагогічну корекцію. Важливе значення має медикаментозне лікування, яке проводиться з врахуванням медичного діагнозу і переважаючих психомоторних порушень. При лікуванні дітей з РДА важливе проведення диференціальної діагностики між проявами аутизму як аномалії розвитку і як синдрому шизофренічного процесу. За наявності виражених психопатологічних розладів у вигляді афектної збудливості, агресивності, рухової розгальмованості з проявом імпульсно-стереотипної поведінки застосовують нейролептики з антипсихотичною дією: неулептил в дозі 4--10 крапель (1 міліграм = 10 краплям), малі дози галопервдола (до 4 крапель на добу). За наявності психомоторного збудження призначають малі і терапевтичні дози меллеріла (сенапакса) -- 25--50 кг на добу. Варто зазначити, що френолон вирівнює поведінку, зменшує страхи і нав'язливу поведінку. Для вирівнювання поведінки і встановлення кращого контакту з оточуючими призначають амитриптилін (триптизол).

При поєднанні загального збудження з порушеннями сну призначають барбітурати, антигістамінні препарати, седативну терапію (піпольфен, димедрол, препарати брому).

При поєднанні різних психопатологічних розладів, що найбільш часто зустрічається, призначають комбіноване лікування.

За наявності не різко вираженої тривожності, збудливості, порушень сну призначають препарати типу сибазона, грандаксина.

При аутизмі на тлі органічного ураження ЦНС вказані вище препарати поєднують з призначенням ліків, які нормалізують внутрічерепний тиск (діакарб, триампур та ін.).

У випадках, коли синдром раннього дитячого аутизму поєднується із затримкою психічного розвитку, з розумовою відсталістю, призначаютьсяя також препарати, які поліпшують обмінні процеси в ЦНС і мозковому кровообігу: вітаміни групи В, особливо вітамін Вд, пантогам, когітум, енцефабол, цинарезин, кавинтон.

Важливе значення має психологічна корекція, основи якої розроблені К.С.Лебединською, О.Н.Нікольською, В.Влебединським та ін.

Психологічна корекція спрямована на подолання негативізму і встановлення контакту з дітьми, подолання сенсорного і емоційного дискомфорту, тривоги, занепокоєння, страхів, а також негативних афектних форм поведінки: потягів, агресії.

Особливо важливе значення має встановлення контакту з аутичним дітьми, активація їх психічної діяльності і довільно регульованих форм поведінки. Для вирішення цих завдань особливо важливе значення мають спеціальні ігротерапевтичні заняття.

Діти з аутизмом мають вкрай низьку довільну психічну активністю, що ускладнює проведення з ними педагогічних корекційних занять. Тому необхідне вживання низки психолого-педагогічних коректувальних прийомів, направлених на стимуляцію довільної психічної активності дитини (К.С.Лебедінська, О.Н.Нікольська та ін.). Для посилення психічної активності в ситуацію ігрових занять корисно вводити додаткові яскраві враження у вигляді музики, ритміки, співу (К.С.Лебединська, О.Н.Нікольська, Р.К. Ульянова та ін.).

Особливо важливе значення у вихованні аутичної дитини має організація її цілеспрямованої поведінки шляхом чіткого розпорядку дня, формування стереотипної поведінки в певних ситуаціях.

При проведенні лікувально-корекційної роботи з дітьми з порушеннями спілкування важливе значення має розвиток їх загальної та особливо тонкої моторики і підготовки руки до писання. У спеціальному дослідженні було показано, що дітям з аутизмом характерні своєрідні порушення тонкої моторики рук (Р. К. Ульянова, 1992). Дитина не може правильно узяти до рук пензель, олівець, розламати в руках пластилін, але особливі труднощі дитина має при опануванні графічних навиків (Р.К.Ульянова). В даний час розроблені методи підготовки дітей з аутизмом до засвоєння графічних навиків. Ця робота проводиться впродовж двох років. На першому (підготовчому) етапі вирішують наступні основні завдання:

1.встановлення і підтримка контакту з дітьми;

2.організація цілеспрямованої поведінки в наочно-практичній і ігровій діяльності;

3.корекція наявних рухових порушень;

4.розвиток плавності і ритмічності рухів;

5.виховання навиків самообслуговування;

6.розвиток зорово-моторної координації і підготовка руки до писання (Р.К.Ульянова).

7.Система спеціального навчання графічним навикам аутичної дитини включає:

8.словесну регуляцію її поведінки;

9.організацію орієнтувально-дослідницької діяльності;

10.проведення спеціальних пропедевтических вправ (Р.К.Ульянова).

Підхід до навчання аутичної дитини ґрунтується на принципі стимуляції і підтримки розвитку підлягаючих зберіганню сторін психіки і переважаючих інтересів.

аутизм психологічний відчуження корекційний

Висновки

Діти з аутизмом рідко використовують повноцінну мову в спілкуванні. У старшому дошкільному віці вони зазвичай погано говорять за межами звичного для них оточення, у них нерідко спостерігаються стійкі аграмматизми, вони майже ніколи не використовують особовий займенник я і ствердне слово та.

У деяких випадках аутизм може поєднуватися з різними мовними порушеннями, у тому числі з алалією. Ці форми особливо несприятливі стосовно розвитку мови, оскільки два цих дефекти взаємно підсилюють один одного.

Нерідко різні мовні порушення, у тому числі і алалія, можуть ускладнюватися окремими проявами аутичної поведінки.

Різні варіанти аутичної поведінки можуть формуватися повторно у дітей з важкими формами порушень мови і слуху. Важливе значення має клінічна диференціація різних форм аутичної поведінки стосовно кожної окремої дитини. Важливість цієї диференціації пояснюється ще і тим, що, як добре відомо, діти з аутичною поведінкою складають групу підвищеного ризику розвитку важкого психічного захворювання -- дитячої шизофренії.

Для постановки діагнозу аномалії розвитку повинні наголошуватися в перших 3 року життя, але сам синдром може діагностуватися у всіх вікових групах.

При аутизмі можуть бути будь-які рівні розумового розвитку, але приблизно в трьох чвертях випадків є виразна розумова відсталість.

Список використаних джерел

1.Детский аутизм. Хрестоматия: Учебное пособие для студентов высших и средних педагогических, психологических и медицинских учебных заведений / Составитель Л.М.Шипицина. Издание 2-е, переработанное и дополненное. Санкт-Петербург: Изд-во "Дидактика Плюс" - 2001.

2.Синьов В.М.,КоберникГ.М. Основи дефектології:Навч. Посібник.-К.:Вища школа,1994.-143.

5.Науково-методичний журнал "Дефектолог", газета "Дефектолог".

6.Pisula E. Autyzm u dzieci: diagnoza, klasyfikacja, etiologia. - Warshawa, 2001. PWN.

7.Randall P., Parker J. Autyzm: jak pomoc rodzinie. - Gdansk, 2002.

Размещено на Allbest.ru