Гуманізація навчання як основа педагогічного спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманізація навчання як основа педагогічного спілкування

Вступ

В контексті гуманізації сучасної педагогіки і її орієнтації на парадигму особистісно-орієнтованого навчання особливо актуальними постають психологічні проблеми професійної підготовки педагога. Особистісно-орієнтоване навчання формує особистість, її внутрішню готовність і здатність до саморозкриття в діалозі. Гуманізація навчання потребує від педагога певного рівня розвитку особистісно-професійних якостей, які надають вчителеві можливість реалізувати рівноправний характер взаємодії з учнями. Саме від того, якими особистісними якостями, а не тільки сумою знань, умінь і навичок володіє вчитель, залежить як успішність виховного процесу, так і емоційне здоров'я його майбутніх учнів. Одним із вагомих аспектів готовності педагога до практичної діяльності є формування в нього навичок спілкування. Проблемам комунікативної підготовки педагога присвячено велику кількість досліджень як психологів так і педагогів. Комунікативність як риса особистості, що переросла в професійно-особистісну якість, забезпечує ефективність педагогічного спілкування і є єдністю трьох компонентів: потреби у спілкуванні, емоційного самопочуття до, під час і після спілкування, комунікативних навичок і вмінь.

1. Педагогічне спілкування як форма міжособистісної взаємодії

Сьогодні педагогіка спілкування є цариною наукового вивчення. На думку філософів, соціологів, спілкування є таким соціальним процесом, у якому відбувається обмін діяльністю, досвідом, що втілені в матеріальну та духовну культуру. Комунікація є однією з найважливіших умов формування свідомості, самосвідомості особистості, стимулятором її психічних властивостей.

Однією з провідних функцій людської комунікації, що має свою специфіку, є комунікація педагогічна. Серед тих особливостей педагогічної комунікації, котрі спричиняють її спеціальне визначення (додаткове щодо реквізитів людської комунікації взагалі), звертає на себе увагу її „психологічне коріння”. Воно теж переплетене з соціальними потребами, але насамперед - з людською здатністю селективного накопичення та трансляції оточуючим, наступникам цінностей соціального та особистого досвіду.

Педагогічне спілкування - система соціально-психологічної взаємодії, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для спільної діяльності.

Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам спілкування і підтримувати зворотній зв'язок у спілкуванні. Професійне педагогічне спілкування являє собою комунікативну взаємодію викладача (андрагога) зі слухачами курсів підвищення кваліфікації, колегами, спрямованою на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності.

Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання.

Педагогічне спілкування є явищем поліфункціональним: яке забезпечує обмін інформацією і ставлення співрозмовників один до одного - характеризує комунікативний аспект спілкування, пізнання особистості і самоутвердження - перцептивний, а організація взаємодії - інтерактивний.

Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт- суб'єктному рівні є : особистісна орієнтація співрозмовників (здатність бачити і розуміти співрозмовника ), рівність психологічних позицій співрозмовників ( недопустиме домінування викладача у спілкуванні, він повинен визнавати право слухача на власну думку, позицію ), проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника, нестандартні прийоми спілкування.

Складовою педагогічного спілкування виступає поняття комунікативної компетентності. Критерії комунікативної компетентності вперше були сформульовані Т. Гордоном. Він визначив її як уміння вийти з будь-якої ситуації, не втративши власної внутрішньої волі своєї та не давши втратити її партнеру по спілкуванню. Таким чином, основним критерієм компетентності є партнерська позиція в спілкуванні „на рівних” (на відміну від „прибудови зверху” чи „прибудови знизу”).

В останні десятиліття в зв'язку із широкою практикою впровадження програм з розвитку компетентності в спілкуванні в різних сферах інтенсивно розробляється ця проблема багатьма психологами.

Специфічною особистісною якістю педагога в структурі комунікативної компетентності є педагогічна комунікабельність.

комунікативний компетентність педагогічний спілкування

2. Суть гуманізації навчання та її роль в педагогічному процесі

Гуманізм, як відомо, передбачає таке ставлення до людини, яке перейняте турботою про її благо, повагою до її гідності, людяності. Формування творчої, достатньо само реалізованої особистості майбутнього вчителя - головне завдання педагогічної освіти, розв'язання якого значною мірою залежить від викладача вищого педагогічного навчального закладу. Він постає в ролі “вчителя вчителів”, педагогічні діяння якого позначаються не лише на особі студента, а й опосередковано через діяльність майбутнього вчителя на особистостях дітей. Зайшовши в аудиторію, викладач повинен зважати на те, що тут навчається майбутнє освіти і педагогіки.

Гуманізація педагогічного процесу покликана подолати невиправданий дидактичний гегемонізм у вищій школі, за яким завдання навчання повністю подавлюють завдання формування майбутнього вчителя перш за все як особистості. Результатом депересоналізації і знеособлення навчання у педагогічному навчальному закладі є дипломований молодий вчитель, який успішно склав сотні екзаменів і заліків, але позбавлений творчої ініціативи і індивідуальності, зашарований педагогічними догмами і професійними стереотипами, невпевнений у собі і обтяжений внутрішньоособистісними конфліктами. Пройшовши “школу” моносуб'єктивного навчання, коли головною і неподільною діючою особою був викладач, студент засвоює досвід авторитарного педагогічного петризму, який скоріш за все складатиме основу моделі його майбутньої педагогічної поведінки.

Одним із чинників гуманізації навчального процесу в педагогічному навчальному закладі є, на наш погляд, високий рівень психологічної компетентності викладачів, яка є складовою їх загальної психологічної культури. Встановлено, що недостатній рівень психологічних знань є причиною багатьох помилок і упущень педагогів. Сюди відносяться і перебільшення ролі пам'яті у процесі навчання поряд з недооцінкою мислення, і недемократичний стиль спілкування, який є причиною різноманітних ускладнень у взаєминах з вихованцями, і наявність стереотипів у сприйманні та оцінюванні тих, хто навчається.

Зрозуміло, що психологічні знання викладача можуть існувати в різних формах: психологічна інформація, яка засвоєна ним протягом навчання в педагогічному навчальному закладі і шляхом самоосвіти; психологічна компетенція як особистісне надбання. яке виявляється в психологічних настановах і цінностях; втілення знань психологічних закономірностей і власної психологічної компетенції в повсякденне життя і педагогічну практику. Можна гадати, що психологічна компетенція викладача реалізується, насамперед, у його взаєминах зі студентами. Через це, характер між особистісних взаємин, які формуються у системі “студент - викладач”, потрібно розглядати як один із критерії оцінки психологічної компетенції викладача, рівня усвідомленості, адекватності і дієвості його психологічних знань.

Про невисокий рівень психологічної компетенції викладачів педагогічного коледжу свідчать результати дослідження про те, що цінність взаємин “студент - викладач” для педагогів суттєво вища (коефіцієнт регресії +0,12, рівень значущості = 0,05), ніж для студентів (+0,31). Викладачі мають потребу у спілкуванні зі студентами (91,2%), однак вони дуже часто не знаходять відгуку у студентів. Якщо ж воно ініціюється лише викладачем, то проходить малопродуктивно і не завжди досягає поставлених цілей через прояв відомих бар'єрів такого спілкування (неузгодженість цілей і інтересів суб'єктів спілкування; мотиваційно-ціннісна невідповідність; статусно-рольова відмінність; смисловий бар'єр тощо). Нормативність спілкування задається, зазвичай, викладачем, який репрезентує перш за все себе. Непокоїть те, що лише 23,7% викладачів усвідомлюють наявні труднощі і проблеми у взаєминах зі студентами, з них 72,2% усю вину за ці труднощі “покладають” виключно на студентів (“Студенти безвідповідально ставляться до своїх обов'язків”, “Не рахують з часом викладача”, “Своєю поведінкою змушують робити зауваження під час занять” і т.п.). Лише окремі опитані викладачі (9,8%) висловлюють про взаємини зі студентами як двосторонній процес і труднощі пов'язують з обома суб'єктами взаємодії.

Одним із чинників гуманізації навчального процесу в педагогічному навчальному закладі є високий рівень психологічної компетентності викладачів, яка є складовою їх загальної психологічної культури . Встановлено , що недостатній рівень психологічних знань є причиною багатьох помилок і упущень педагогів. Сюди відносяться і перебільшення ролі пам'яті у процесі навчання поряд з недооцінкою мислення, і недемократичний стиль спілкування, який є причиною різноманітних ускладнень у взаєминах з вихованцями, і наявність стереотипів у сприйманні та оцінюванні тих, хто навчається.

Вибір діалогічної стратегії комунікативної взаємодії зі студентами визначається, насамперед, рівнем психологічної компетенції і загальної психологічної культури викладача. Вона повинна мати у своєму складі бодай таку програму-мінімум: усвідомлення практичних завдань вищої педагогічної школи, які можуть розв'язуватися психологами і психологічними засобами; розуміння своєрідності психологічного аналізу вчинків і діяльності студентів; засвоєння знань про психологічні особливості студентського віку та науково-психологічні основи становлення особистості майбутнього вчителя протягом професійного його навчання; опанування науковими методами діагностики індивідуальних психологічних особливостей студента та показників його особистісного і професійного зростання; активізація самопізнання та професійно-педагогічного самовдосконалення тощо.

Висновки

Гуманістична спрямованість -- найголовніша характеристика майстерності. Що становить спрямованість осо-бистості? Ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації. Гуманіс-тична спрямованість -- спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосун-ків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Слід ураховувати той факт, що діяль-ність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо дра-мою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіша виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосе-редніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих пози-тивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Список використаних джерел

1. Волкова Н.П. Педагогіка.--К.: Академія, 2002. - 576 с.

2. Мусатов С.О. Педагогічна комунікація: психологічні витоки та особливості // Особисті освітні потреби в системі післядипломної педагогічної освіти: науково-методичний збірник /За ред. М.М. Заброцького.--Житомир - Київ, ЖОІППО, 2005. - 196 с.

3. Черних О.В. Освіта як комунікативний процес. - К.: ТОВ „Поліграфконсалтінг”, 2004. - 40с.

4. psyh.kiev.ua

5. www.cippe.edu.ua

Размещено на Allbest.ru