В.О. Сухомлинський, його внесок у розвиток педагогіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Василь Олександрович Сухомлинський

сухомлинський вчитель вишневський сім'я розвиток

Василь Олександрович Сухомлинський народився у незаможній селянській родині 28 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області. Навчався Сухомлинський у Василевській семирічці (1926-1933). Влітку 1934 р. він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте через хворобу мусив залишити навчання.

З 1935 року працював вчителем української мови та літератури у школах Онуфріївського району. 1936-1938 рр. навчався на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури.

З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Сухомлинський працює вчителем української мови та літератури і завідуючим навчальною частиною Онуфріївської середньої школи.

У липні 1941 року він був призваний до лав Червоної Армії. 9.02.1942 року в бою під Ржевом був тяжко поранений і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.

З червня 1942 року по березень 1944 року Сухомлинський працює директором і вчителем російської мови та літератури в смт. Ува Удмурської АРСР.

Навесні 1944 року Сухомлинський разом з дружиною переїжджає до смт. Онуфріївка Кіровоградської області, е протягом чотирьох років очолює Онуфріївський районний відділ народної освіти та викладає у школі за сумісництвом.

1948 року його призначають, у зв'язку з особистими клопотаннями, директором Павлиської середньої школи.

Починаючи з 1949 р., він періодично виступає зі статтями на сторінках республіканських та всесоюзних журналів.

У 1955 р. В. Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію - «Директор школи - керівник навчально-виховної роботи» у Київському університеті ім.. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія «Виховання колективізму у школярів».

У 50-х роках В. Сухомлинський написав ще кілька монографій: «Педагогічний колектив середньої школи», «Виховання патріотизму у школярів», «Виховання комуністичного ставлення до праці».

Починаючи з 1960 р., виходять з друку його праці: «Духовний світ школяра», «Праця і моральне виховання», «Як ми виховали мужнє покоління», «Виховання особистості в радянській школі», «Павлиська середня школа».

У 1957 році його обирають членом-кореспондентом АПН РСФСР, а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.

У другій половині 60-х Василь Олександрович готує трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Листи до сина». Щодо першої частини трилогії, то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, а у 1969 р. - в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна Державної премії УРСР.

У 1968 р. В. Сухомлинського обирають делегатом Всесоюзного з'їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці. Останніми роботами вченого стали «Батьківщина в серці» та «Батьківська педагогіка», які вийшли друком у 70-ті роки.

2 вересня 1970 року Василя Олександровича не стало.

В.О. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. Про це він пише в «Этюдах о коммунистическом воспитании». Навчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педагог, батьки мають вчитися стільки ж років у батьківській школі, скільки й діти. Загалом у педагогічній системі В. Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якою батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьому сприяло не лише навчання батьків, але й спільне проведення свят і традицій, різноманітної суспільно-корисної діяльності.[8, с.304]

У «Батьківській педагогіці» вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв'язки родини і школи. Головним у цьому зв'яжу виступає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, легенди, оповіді, вчений розкриває кращі набутки етнічних засад виховання. За Сухомлинським, кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності народ відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фольклор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції.

Отже, у зазначеній вище книзі автор доступно, яскраво й образно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з урахуванням етнічних засад нашого народу.

У праці «Як виховати справжню людину» він радить майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виробляти шанобливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переконаннями, є слова: народ, мати, батько, син.

У «Листах до сина» й «Листах до дочки» вчений підтверджує своє переконання і дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного життя

Питання співдружності школи та сім'ї висвітлюються в працях багатьох вчених. Розглядаючи педагогічну спадщину О.А. Захаренка, варто зазначити, що в його доробку понад 400 творів: книг, казок, статей, виступів, методичних матеріалів, науково-педагогічних есе. Серед них книги: «Школа над Россю» (у співавторстві з С.М. Мазуриком), «Поспішайте робити добро», «Енциклопедія шкільного роду», «Поради колезі, народжені у школі над Россю», «210 шкільних лінійок». У книжці «Академік із Сахнівки» є хронологічний покажчик друкованих і рукописних праць Олександра Антоновича та друкованих матеріалів про нього

Хрестоматія «О.А. Захаренко про родинне виховання», яку видав його син С.О. Захаренко в 2006 р., містить вісім розділів, серед яких : «З домашньої оселі розпочинається прекрасне, розквітає пелюстками доброти і щедрості людська дуща»; «Закохайтеся, створіть сім'ю, полюбіть якусь справу, творіть своїми руками добро на землі»; «Родина - еліксир психологічного і фізичного здоров'я дитини. Захистіть дітей від зла»; «Сім'я й школа: кроки співдружності і взаємоконтролю»

Велика схожість між В.О. Сухомлинським і О.А. Захаренком спостерігається і в їхньому ставленні до офіційної педагогіки, організації навчального процесу, в підходах до дитини, поглядах на розвиток її мислення. В центрі уваги колективів Павлиської й Сахнівської середніх шкіл перебувала сім'я. Обидва педагоги звеличували «професію батька й матері». «У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості.. Сім'я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи», - стверджував В.О. Сухомлинський. Ніби продовжуючи цю думку, О.А. Захаренко писав: «Немає дорожчого скарбу, який подарувала людині природа, ніж сім'я. Так! Дивовижний скарб!»

Тенденції нового часу спричиняють збагачення, розширення змісту функцій сім'ї. Так, Е. Ігошев, Р.М. Міньковский ведуть мову про появу продуктивно-трудової функції. Автори відзначають, що трактування сімейної праці тільки як господарсько-побутової (з акцентом на домашнє господарство) вимагає серйозних коректив у світлі сучасних соціальних процесів.

Неоднозначність освітлення цієї теми дає можливість: 1) розглянути багато вимірність проблеми; 2) показати зсув соціальних ролей і функцій сім'ї; 3) створити загальні передумови для спеціального вивчення сімейної проблематики.

Найважливіші зміни в розвитку сім'ї й сімейних стосунків, як відзначає А.Р. Вишневський, роблять такі зміни:

функцій сім'ї, її складу й розміру; структури влади в сім'ї й характеру внутрішньосімейних взаємин;

характеру взаємодії сім'ї з іншими соціальними інститутами;

індивідуальних стратегій сімейного життя

Говорячи про виховні можливості сім'ї, відомий учений А.Г. Харчев підкреслює, що «сім'я не тільки передає, але й створює духовні цінності, такі як подружня і батьківська любов, пошана і любов дітей до батьків, сімейна солідарність».

А.Г. Харчев говорив, що вагомим є вплив сім'ї на культурний розвиток особистості. Кожна сім'я у своєму реальному житті несе певний тип культури, виражає своє ставлення до пануючих у суспільстві цінностей і ідеалів. Перевагу духовного виховання в сім'ї визнавали багато культур. Воно йде через цінності народної педагогіки в сімейному устрої: трудові традиції, традиції в передачі сімейної професії від батьків до дітей й онуків, весільні обряди, свята, різноманітні жанри й форми усної народної творчості, ритуали поховання. З їх допомогою формуються традиційні форми спілкування в сім'ях з різним устроєм життя, закладається фундамент ціннісних орієнтацій, відчуттів, які потім починають виконувати функції відбору інформації.

Сучасна ж сім'я через певні причини бідна за своїми соціальними цілями, безпорадна у функціональному відношенні, випробовує недолік психолого-педагогічної культури

Соціальна сфера стає сферою суспільної життєдіяльності, яка безпосередньо служить виробництву людини. Виробництво людини, як вважає Л.А. Бєляєв, має складну структуру і включає декілька підсистем.

Дитина як об'єкт процесу виховання піддається дії з боку дорослих, суспільних відносин, явищ навколишнього і природного середовища, засвоюючи необхідний їй соціальний досвід і інформацію. Дитина як суб'єкт виховного процесу індивідуально розвивається на основі природних сил і завдатків, що володіє початковими потребами, мотивами й інтересами, які виникають

Досвід Л.А. Бєляєва дозволив виявити непідготовленість людини, яка росте, до вимог сучасного життя, невміння створити сприятливі умови для становлення власної особистості й власної сім'ї. Саме цим зумовлено потребу членів суспільства в соціально-педагогічному захисті й у фахівцях, здатних вести роботу з сім'ями з різним устроєм життя. Професіонали повинні знайти шляхи надавати підтримку сім'ї, сприяти підвищенню психолого-педагогічної культури, захистити інтереси дитини, гуманізувати середовище.

Стреси й психологічні перевантаження - це найгостріші проблеми XXI ст. У таких ситуаціях саме сім'я - джерело психологічної підтримки. Терапевтична функція стає однією з найважливіших функцій сучасної сім'ї. І якщо вона не виконується або виконується недостатньо добре, тоді люди звертаються за допомогою до професіоналів. Для терапії сім'ї й шлюбу на Заході в наш час характерне змішання різних теорій та концепцій:

психодинамічна орієнтація (Н. Аккерман, М. Бовен, М. Фрамо);

комунікативний підхід (П. Джексон, В. Сатир);

структурний підхід (С. Мінухін);

поведінковий (біхевіористський) підхід (Р. Ліберман, Р. Стюарт).

Сучасний дослідник Е. Берн створив методику транксального аналізу, в основу якого покладено вивчення взаємодії між членами сім'ї, здатної виступати як стабілізуючи, так і руйнуючим чинником

У науково-педагогічній літературі та публіцистиці радянського періоду ми знаходимо невелику кількість праць, присвячених вивченню ролі батька у вихованні дитини (Б. Кочубей, С. Долецький, М. Борищевський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, М. Стельмахович). Сучасні психолого-педагогічні дослідження також розглядають питання батьківства (В. Кравець, В. Костів, В. Ковбас, В. Постовий, Т. Алексєєнко, І. Трубавіна, О. Хромова, . Кравченко, Т. Зелінська, О. Ярошинська та ін.). Проте безперечним є той факт, що специфіка батьківства у вихованні дитини як невід'ємної психолого-педагогічної складової , його ефективності та повноцінності залишається ще й досі до кінця не розкритою.

Серед численного ряду досліджень різноманітних аспектів спадщини В. Сухомлинського важливе місце посідають: питання сімейного виховання (Л. Повалій, М. Сметанський, Г. Супріна, Л. Теслюк, О. Ярошинська, Т. Яценко та ін.); система виховання молоді на засадах етнопедагогіки (В. Кузь, Т. Мацейків, В. Мосіяшенко, М. Стельмахович, Є. Сявавко, Ю. Руденко та ін.).

Таким чином, мета і мотив батьківського виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути направлене сімейне виховання.

Виховання - справа відповідальна і копітка, яка вимагає від нас великих психічних, фізичних і матеріальних затрат. Хто, як не батьки, повинні виховувати своїх дітей національно свідомими, вчити любити свою батьківщину, бути добрими та людяними, поважати старших. Батькам треба зробити все необхідне для того, щоб їх діти виросли високоосвіченими, стали гордістю та надією держави, відповідальними громадянами своєї країни.

Держава багато уваги приділяє умовам виховання дітей у родинах. За роки незалежності було прийнято чимало законів, які стосувалися питань виховання в сім'ях. Так, 15 листопада 2001 року був прийнятий Закон України «Про попередження насильства в сім'ї». Отже, законодавчу базу попередження насильства в сім'ї в Україні було створено - залишилось тільки впровадити її у життя.

Не перший рік діють закони України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», який надає хоч і крихітні, але все ж родинам додаткові матеріальні можливості для виховання, та багато інших законів.

10 січня 2002 року був впроваджений в життя новий сімейний кодекс, згідно якому біли помітно змінені деякі права та обов'язки батьків, в тому числі й в напрямку виховання та піклування дітей.

Червоною ниткою у педагогічній спадщині великого педагога переплітається ідея неоціненного значення сім'ї у формуванні, розвитку та вихованні всебічно розвинутої особистості, яка була виховним ідеалом в епоху діяльності директора Павлиської школи. На думку В. Сухомлинського, сім'я є першою колискою духовності, моральності дитини, адже тут формується її світогляд, національна свідомість, гуманістичні цінності, тут вона пізнає красу людських взаємин.

Дитині для повного гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків.

Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перша й основна задача батьків - є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячи своїх дітей батьки.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.

Сповідуючи гуманістичні цінності, В. Сухомлинський проголошував людину найвищою цінністю, тому він не засуджував навіть того батька, в якого в серці так і не спалахнула справжня батьківська любов.

За словами В. Сухомлинського, відповідальний батько - це безпосередній вихователь та учасник життя свого чада, який отримав психолого-педагогічну підготовку та знання етики сімейних відносин й особливостей розвитку дитини; це Людина з великої літери, яка вміє кохати, поважати й захищати свою дружину, а також здатна дарувати батьківську любов та тепло своїм дітям, вселяючи тим самим їм віру у високе, ідеальне, непорушне та любов до Людини.

Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого. Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція «над» дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність - дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності.

Гуманні педагогічні системи В. О. Сухомлинського живуть і діють, їх упроваджують у життя творчі вчителі. Водночас кожна школа має право власного шляху до високого рівня досконалості.

Дитина по своїй природі - дослідник, тому все, що треба це підштовхнути його до бажання проводити ці цікаві досліди у потрібному вам напрямку.

На думку автора в маленькій дитині треба розвивати фантазію, саме фантазія це й є те саме образне мислення, яке потім знадобиться людині, і саме у 5-10 років, коли мозок починає активно формуватись треба стимулювати дитину до фантазій, а це можна просто та ефективно зробити через казки. Мабуть немає на світі такої людини, що не слухала в дитинстві казок, а потім не фантазувала вигадуючи нові пригоди головних героїв, а іноді уявляючи себе персонажем цієї казки чи історії. Але дитині потрібен спостерігач та слухач для її казки, хто б міг слухати та співчувати розповіді, тому батьки мають стимулювати дітей, щоб вони розповідали їм казки та історії, бо так формується лексичний запас, фантазія багатство мовлення.

«Казка - це, образно кажучи, свіжий вітерець, що роздуває полум'я дитячої думки та мовлення Діти не тільки люблять слухати казку. Вони творять її».

Вчителю треба навчити дитину уявляти те, про що він розповідає і тоді це закладеться в пам'яті дитини назавжди. Але тут треба бути дуже уважним, щоб дитина не прийшла до хибних висновків. «… Ми торкаємося до найтоншого та найтендітнішого, що є в природі - до мислячої матерії організму, що росте.» І тут не треба забувати й про фізичний розвиток особистості: дитина не може довго сидіти на одному місці, їй треба кудись подіти ту енергію, що створюється у її ростучому організмі. Не треба забувати про те, що дитині треба рухатися, тому треба робити невеличкі перерви для того щоб дитина могла фізично попрацювати. Саме здорова дитина буде нормально засвоювати нову інформацію.

Якщо задуматися: а чи багато серед людей щасливих? Виходить зовсім мізерна частка. Щасливі тільки етнічні народи, які ще живуть у гармонії з природою, а таких залишилося дуже мало, а й тим намагаються нав'язати «блага цивілізації» віднявши тим самим у них їх власний світ і давши на заміну «універсальний задовільнювач» який не приносить щастя. Сучасна людина весь час кудись біжить та весь час хоче все більше й більше. Ми зараз живемо в епоху «consumers society» - епоху споживачів, а хіба не попереджував нас Сухомлинський, що саме радість споживання призводить до байдужості, егоїзму, черствості? Стає зрозумілим потреба у вихованні нового покоління, що змогло б жити у гармонії з природою, поважати її.

Размещено на Allbest.ru