Функції фізичного виховання в учбових закладах

14

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ 2
• 1. Фізичне виховання дошколярів 4
• 2. Фізичне виховання школярів 14
• 3. Фізичне виховання у ВУЗі 17
• Висновки 28
• Список літератури 29
• Вступ
• Фізичне виховання і спорт - одна із складових навчального та виховного процесів.
• Заняття фізичною культурою відіграють важливу роль у підготовці всебічно розвиненої людини. Сучасний темп життя ставить вимогу з молоду дбати про своє фізичне вдосконалення, мати знання в галузі особистої та суспільної гігієни, вести здоровий спосіб життя, самостійно і систематично займатися фізичними вправами.
• З розвитком суспільства, зміною світоглядів, незмінним залишається актуальність піклування держави про здоров'я нації. Відповідно до статті 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт; "Фізична культура" - це складова загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток моральних, вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості .
• Фізична культура є частиною передової культури, набутком всього народу. Це потужний засіб не тільки фізичного вдосконалення та оздоровлення, але також і виховання соціальної, трудової, творчої активності громадян. Фізична культура не вичерпується вправами, спортом, гімнастикою, іграми та туризмом: вона включає громадську та особисту гігієну праці, побуту, використання природних сил для загартування, правильний режим праці, відпочинку та харчування.
• Більше двох третин населення країни не займається фізкультурою систематично. Серед причин цього: брак вільного часу, віддаленість спортивних баз від місця проживання, деякі психологічні моменти, такі, приміром, як відсутність звички до занять, почуття скутості, що зупиняє багато кого перед заняттями оздоровчим бігом.
• Для підтримання оптимальних фізичних та психічних якостей необхідна постійна рухова активність, що насамперед впливає на обмінні процеси в організмі. Фізичне тренування сприяє збереженню здоров'я, підвищує стійкість організму до несприятливих факторів навколишнього середовища (інфекції. радіації, коливань температури, атмосферного тиску, змісту кисню в повітрі тощо), збільшує резервні сили організму, що дозволяють переносити більш значні фізичні та психічні навантаження.
• Безперечно, що фізкультурні заняття, позитивно впливаючи на людину, підвищують ефективність її праці. Одначе віддача від таких занять проявляється опосередковано через ряд складових: підвищення працездатності, скорочення економічних видатків від втрат робочого часу при втомлюваності робітників або хворобі, покращення професійних рухових навичок, підвищення громадської активності, покращення трудової дисципліни, краще використання вільного часу.
• 1. Фізичне виховання дошколярів

У дошкiльному дитинствi закладаються основи здров'я, виховуються основнi риси особистостi людини. Сiм'я, дошкiльнi заклади мають створити сприятливі умови для оптимального фiзичного рознитку дитини, отримання знань про людський органiзм, опанування санітарно-гiгiєнiчних навичок. Дитина повинна поступово вчитися бути творцем досконалостi свого тiла, здоров'я. Міцне здоров'я є запорукою розвитку дитини в iнших особистісних аспектах. На цій особливості наголошує народна мудрість: " У здоровому тілі - здоровий дух, - стверджували в античнi часи; "Нема щастя без здоров'я, - гласить елiнське прислiв'я.

Фiзичне виховання дітей дошкiльного вiку - систематичний вплив на органiзм дитини з метою його морфолойчного i функцiонального вдосконалення, змiцнення здоров'я, формування рухових навичок і фiзичних якостей.

Оздоровчі завдання[10]

Охорона життя і зміцнення здоров'я, поліпшення фізичного розвитку, функціональне вдосконалення і підвищення працездатності організму дитини, а також гартування є першочерговими завданнями. Це обумовлено тим, що органи і функціональні системи у дошкільників ще нездійснені, слабо розвинені захисні властивості організму, діти більш схильні до несприятливих умов зовнішнього середовища, частіше хворіють. З урахуванням цих особливостей завдання зміцнення здоров'я визначаються в конкретнішій формі по кожній системі. Кісткова система, зв'язки, суглоби забезпечують як положення тіла, так і можливість руху його частин у різних напрямах; багато кісток захищають від ударів і пошкоджень спинний і головний мозок, а також внутрішні органи. Правильний і своєчасний розвиток кісткового апарату, зв'язок, суглобів забезпечує нормальне положення тулуба і розвиток всіх органів і систем. При викривленнях хребта, сутулуватості, плоскостопості порушуються умови роботи важливих органів, що може привести надалі до їх захворювання. У дітей кісткова система відносно слабка, оскільки містить значну кількість хрящової тканини; суглоби дуже рухомі, зв'язковий апарат легко розтягується, сухожилля коротші, слабкіше, ніж у дорослих. У зв'язку з цим виникає необхідність допомагати правильному і своєчасному окостенінню, формуванню вигинів хребта, розвитку зведень стопи, зміцненню сухожиль зв'язковий-суглобового апарату. Крім того, слід сприяти розвитку правильного співвідношення частин тіла (пропорцій), регулюванню зростання і маси кісток.

М'язова система закріплює окремі частини тіла в певному положенні і змінює це положення, тобто проводить рухи, зберігаючи рівновагу, а також виконує захисну функцію - захищає від ударів, пошкоджень, охолоджування кісткову систему, внутрішні органи.

М'язи у дітей розвинені відносно слабо і складають всього лише 20-22% маси тіла. Особливо слабкі у новонароджених м'язи рук і ніг: вони скорочуються поволі і довго не розслабляються. У перші місяці грудного віку переважає тонус (напруга) м'язів сгибателей над тонусом розгиначів. М'язи у дітей багатше водою і бідніше білковими речовинами, жирами. Розвиток окремих м'язів відбувається нерівномірно. У дошкільному віці необхідно розвивати всі групи м'язів (тулуба, спини, живота, ніг, плечового поясу, рук, кисті, пальців, стопи, шиї, очей, особи; м'язи і зв'язки всіх внутрішніх органів і ін.). Особливу увагу слід звертати на зміцнення слабо розвинених груп м'язів-розгиначів.

Серцево-судинна система починає функціонувати раніше інших систем. До моменту народження дитини серцево-судинна система досягає найбільшої зрілості. Кровоносні судини у дітей відносно ширше, ніж у дорослих. У зв'язку з цим кров'яний натиск слабкіший, але він відшкодовується частотою серцевих скорочень. Ритм скорочень серця легко порушується. Серце швидко стомлюється від напруженої роботи і не відразу може пристосуватися до діяльності, що раптово змінилася. Пульс у маленьких дітей дуже частий - 140-160 ударів в хвилину. Поступово він стає рідше і до 7 років доходить до 95-85 ударів в хвилину. Враховуючи ці особливості, необхідно сприяти зміцненню м'язів серця, а також стінок всіх судин, у тому числі і судин мозку, посиленню притоки крові до серця і поліпшення ритмічності його скорочень, розвивати здатність пристосовуватися до навантаження, що раптово змінюється.

Дихальна система.

Верхні дихальні шляхи у дітей відносно вузькі, а їх слизиста оболонка, багата лімфатичними і кровоносними судинами, за несприятливих умов набухає, внаслідок чого дихання різко порушується. Тканини легенів дуже ніжні. Рухливість грудної клітки обмежена. Горизонтальне розташування ребер і слабкий розвиток дихальної мускулатури обумовлюють часте неглибоке дихання (у дітей грудного віку 40-35 дихань в хвилину, до 7 років 24-22). Поверхневе дихання веде до застою повітря в погано вентильованих частинах легені. Ритм дихання у дітей нестійкий, легко порушується. У зв'язку з вказаними особливостями виникає необхідність укріплювати дихальну мускулатуру, розвивати рухливість грудної клітки, сприяти поглибленню дихання, економному витрачанню повітря, стійкості ритму дихання, збільшенню життєвої місткості легенів. Крім того, слід навчити дітей дихати через ніс. При диханні через ніс повітря зігрівається і зволожується. Слідуючи по носових ходах, повітря дратує особливі нервові закінчення, внаслідок чого краще збуджується дихальний центр, посилюється глибина дихання. При диханні ж через рот холодне повітря може викликати переохолодження слизистої носоглотки (мигдалин), їх захворювання і, крім того, в організм можуть проникнути хвороботворні бактерії. Якщо дитина дихає через ніс, ворсинки на слизистій оболонці затримують пил з мікробами, що містяться в повітрі, таким чином повітря очищається[8].

Травна система у дітей, особливо раннього віку, ще недостатньо розвинена. Унаслідок слабкості м'язової оболонки рухова діяльність кишечника мала і легко турбується. Потрібно укріплювати гладкі м'язові волокна кишечника, сприяти правильному його функціонуванню.

Шкіра охороняє внутрішні органи і тканини від проникнення в них мікроорганізмів, є органом виділення, а також бере участь в терморегуляції і диханні. Вона багата чутливими нервовими закінченнями, які сприймають роздратування зовнішнього середовища і передають їх в центральну нервову систему, викликаючи у відповідь реакції на посилані сигнали. Шкіра у дітей ніжна і легко піддається пораненням. У зв'язку з цим слід захищати, охороняти шкіру дітей від пошкоджень і сприяти правильному розвитку її функцій (терморегулірующих і захисних).

Нервова система до моменту народження дитини ще недостатньо готова до виконання своїх численних функцій. Розвиненіша вегетативна нервова система. Дітям властиві недостатня врівноваженість процесів збудження і гальмування, мала рухливість їх, переважання збудження над гальмуванням. У зв'язку з цим в дошкільному віці треба сприяти вдосконаленню нервових процесів, розвитку активного гальмування, а також рухового аналізатора, органів чуття.

Слабкий розвиток терморегуляції у дітей дошкільного віку викликає необхідність підвищення опірності організму несприятливим умовам зовнішнього середовища (зниженій і підвищеній температурі води, повітря, дії сонячного випромінювання), тобто гартування.

Освітні завдання

В процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку необхідно вирішувати і освітні задачі: формування рухових навиків і умінь, розвиток фізичних якостей, прівітіє навиків правильної постави, навиків гігієни, освоєння спеціальних знань.

Завдяки пластичності нервової системи рухові навики і уміння формуються у дітей порівняно легко. Більшість рухів (повзання, ходьба, біг, ходьба на лижах, катання на велосипеді і ін.) використовуються дітьми в звичайному житті для пересування, що полегшує зв'язок з навколишнім середовищем і сприяє її пізнанню. Дитина, навчившись повзати, сам наближається до тих предметів, які його цікавлять, і знайомиться з ними. Діти, що уміють пересуватися на лижах, кататися на велосипеді, краще дізнаються властивості снігу, вітру. При плаванні діти знайомляться з властивостями води.

Правильне виконання фізичних вправ позитивно впливає на розвиток м'язів, зв'язок, суглобів, кісткового апарату. Наприклад, дитина, навчившись правильно метати на дальність способом «із-за спини через плече», виконує замах і кидок з більшою амплітудою руху тулуба, ніг, рук, що сприяє кращому розвитку відповідних м'язів, зв'язок і суглобів[15].

Сформовані рухові навики і уміння дозволяють економити фізичні сили. Якщо дитина робить вправу легко, без напруги, то він витрачає менше нервово-м'язової енергії на його виконання. Завдяки цьому створюється можливість повторювати вправу більша кількість разів і ефективніше впливати на серцево-судинна і дихальна системи, а також розвивати фізичні якості.

Використання міцно сформованих навиків і умінь дозволяє осмислювати завдання, що виникають в непередбачених ситуаціях в процесі рухової, особливо ігрової, діяльності. Так, дитина, навчившись правильно стрибати в довжину з розгону, вже думає не про те, як треба стрибати через рів в грі «Вовк в рву», а про те, як краще врятуватися від вовка.

В процесі формування навиків і умінь у дітей виробляється здатність легко опановувати складнішими рухами і різними видами діяльності, що включають ці рухи (трудові операції).

Рухові навики і уміння, сформовані у дітей до 7 років, складають фундамент для подальшого вдосконалення їх в школі, полегшують оволодіння складнішими рухами і дозволяють надалі досягати високих результатів в спорті. У дітей дошкільного віку необхідно формувати навики виконання вправ основної гімнастики (стройові і загальнийрозвиваючі вправи, основні рухи), а також спортивні вправи. Крім того, слід навчити дітей грати в спортивні ігри (теніс, бадмінтон, городки), виконувати елементи спортивних ігор (волейбол, баскетбол, хокей, футбол і ін.).

Об'єм рухових навиків і умінь, які необхідно сформувати у дітей дошкільного віку, даний в «Програмі виховання в дитячому саду», але він може бути розширений за наявності відповідних умов в дошкільних установах, підготовленості дітей, кваліфікації вихователів.

У дітей з раннього віку необхідно розвивати фізичні якості (спритність, швидкість, рівновагу, окомір, гнучкість, силу, витривалість і ін.). Щоб повзати, ходити, бігати, стрибати, метати, потрібно володіти відповідними фізичними якостями. З розвитком сили, швидкості, спритності збільшуються довжина, висота стрибка, дальність метання. Витривалість дозволяє дітям, не втомлюючись, виконувати фізичні вправи, проходити великі відстані. Точність попадання в ціль при метанні, точність приземлення при стрибках, дотримання напряму в ходьбі, бігу свідчать про наявність хорошого окоміру. Дитина не змогла б виконувати навіть елементарні вправи, не говорячи вже про складніші види діяльності, якби у нього не були розвинені в тому або іншому ступені основні фізичні якості.

У дітей дошкільного віку необхідно формувати уміння зберігати правильне положення тіла, коли вони сидять, стоять, ходять. Правильна постава має велике значення для нормальної діяльності всіх внутрішніх органів і систем організму дитини. Вона багато в чому залежить від розвитку кістково-м'язового апарату, але це навик, який важливо своєчасно формувати.

У дитячому саду і в сім'ї велика увага повинна приділятися прівітію навиків і звичок особистої і суспільної гігієни (миття рук, відвідини туалету перед заняттями фізичними вправами, турбота про чистоту тіла, костюма, взуття, іграшок, приміщення і т. д.). Від цього багато в чому залежить здоров'я дітей[7].

Дітям дошкільного віку потрібно повідомляти доступні знання, пов'язані з фізичним вихованням. Діти повинні знати про користь занять, про значення фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання (гігієнічні умови, природні чинники природи, фізична праця). Важливо, щоб діти мали уявлення про техніку фізичних вправ і методику їх проведення, про правильну поставу, а також знали про норми особистої і суспільної гігієни. Дітям слід знати назву частин тіла, напрям рухів (вгору, вниз, вперед, назад, управо, вліво і ін.). назва і призначення фізкультурного інвентаря, правила зберігання і догляду за ним, правила догляду за одягом і взуттям і т.д.

В процесі занять фізичними вправами діти закріплюють також знання про звички тварин, птахів, комах, явищах природи, суспільному житті. Отримані знання дозволяють дітям більш усвідомлено виконувати фізичні вправи і самостійно повторювати їх не тільки в дитячому саду, але і удома. Об'єм знань з віком дітей розширюється.

Виховні завдання

З найранішого віку потрібно виховувати у дітей звичку до строгого дотримання режиму дня і виробляти потребу до щоденних занять фізичними вправами, розвивати уміння самостійно займатися цими вправами в дитячому саду і удома. Важливо учити дітей організовувати і проводити фізичні вправи, зокрема рухомі ігри, з своїми однолітками і малюками.

У дітей важливо виховувати любов до занять спортом, інтерес до результатів своїх занять і до досягнень спортсменів.

В процесі фізичного виховання є великі можливості для здійснення етичного, розумового, естетичного, трудового виховання. При правильно організованих заняттях фізичними вправами створюються сприятливі умови для виховання позитивних рис вдачі (організованість, дисциплінованість, самостійність, активність), етичних якостей (чесність, справедливість, відчуття товариства, взаємодопомога, уміння займатися в колективі, дбайливе відношення до фізкультурного інвентаря, відповідальне виконання доручень), а також для прояву вольових якостей (сміливість, рішучість, наполегливість в подоланні труднощів, упевненість в своїх силах, витримка і ін.). Важливо вже в дошкільному віці формувати у дітей розуміння ролі фізичного виховання в підготовці до праці.

Добре поставлене фізичне виховання багато в чому сприяє розумовому розвитку дітей, оскільки забезпечує оптимальні умови для нормальної діяльності нервової системи і інших систем організму, що у свою чергу допомагає кращому сприйняттю і запам'ятовуванню.

На заняттях фізичними вправами у дітей розвиваються всі психічні процеси (сприйняття, мислення, пам'ять, уява і ін.), а також розумові операції (спостереження, порівняння, аналіз, синтез, узагальнення і ін.). Потрібно прагнути, щоб діти уміли творчо користуватися придбаними знаннями і навиками в своїй руховій діяльності, проявляючи активність, самостійність, кмітливість, кмітливість, винахідливість[5].

Важливо при цьому виховувати позитивні емоції, що створюють бадьорий, життєрадісний настрій, а також розвивати уміння швидко долати негативний психічний стан. Це необхідно тому, що позитивні емоції благотворно впливають на роботу всіх органів і систем організму, забезпечують швидкість і міцність формування рухових навиків і умінь.

Фізичне виховання сприяє здійсненню естетичного виховання. Під час виконання фізичних вправ слід розвивати здатність сприймати, відчувати, розуміти і правильно оцінювати красу, витонченість, виразність рухів, поз, постави, красу костюмів, фізкультурного інвентаря, навколишнього оточення, виховувати прагнення до естетично виправданої поведінки, непримиренність до всього грубого в діях, словах, вчинках.

В процесі фізичного виховання здійснюється підготовка до праці: у дітей зміцнюється здоров'я, формуються рухові навики, розвиваються фізичні якості, необхідні для праці; здібність до швидкого оволодіння руховими навиками і трудовими операціями. Крім того, діти опановують трудовими навиками, пов'язаними з устаткуванням приміщення, майданчики (участь в пристрої ями з піском для стрибків, сніжних валів, в заливці доріжок для ковзання, катка, в прикладання лижні і т. д.), з виготовленням і ремонтом простого фізкультурного інвентарю (шиття мішечків для метання, приготування цілей для метання і т. д.), з доглядом за ним (діти витирають пил з гімнастичної стінки, лавки, м'ячів, палиць, обручів і ін., очищають лижі, санки, ковзани від снігу, велосипеди від пилу і ставлять їх на місце).

Діти також беруть участь в безпосередній підготовці до занять приміщення і майданчика (розчищають каток від снігу, поливають фізкультурний майданчик, збирають опале листя і т. д.), розставляють і збирають фізкультурний інвентар на заняттях, виносять на майданчик атрибути для ігор. У дітей формуються навики по самообслуговуванню (одягання, роздягання костюмів, взуття), а також по наданню допомоги вихователеві в проведенні гартуючих процедур. Одночасно на заняттях фізичними вправами у дітей виховується пошана до праці дорослих.

Процес фізичного виховання дітей дошкільного віку повинен будуватися так, щоб одночасно вирішувалися оздоровчі, освітні і виховні завдання[18].

На заняттях фізичними вправами для формування позитивних рис вдачі, етичних якостей використовуються різноманітні методи: переконання, оцінка вчинків (заохочення, похвала, засудження, осуд), позитивний приклад дітей і самого вихователя, практичне привчання до правильних дій і вчинків. Переконання застосовується у формі словесних дій (роз'яснення, бесіда)

Користуючись методом переконання, вихователь роз'яснює правила поведінки, спонукає дітей до більш усвідомленого їх виконання. Схвалення, похвала допомагають дитині долати невпевненість в своїх можливостях, усувати недоліки в поведінці.

Словесні дії тільки тоді переконливі, коли вони підкріплюються прикладами: вихователь відзначає позитивну поведінку окремих дітей та інші прагнуть їм наслідувати. Не менш важливий особистий приклад самого вихователя: чим вище авторитет педагога, тим сильніше його вплив на етичне виховання дітей.

Накопичення морального досвіду і закріплення його здійснюються методом практичного привчання, багатократного повторення правильних дій і вчинків в конкретних умовах рухової діяльності. Особливо цінні в цьому відношенні рухомі ігри. Керівна роль у виробленні етичних якостей у дітей дошкільного віку належить вихователеві.

В процесі фізичного виховання у дітей розвиваються вольові якості (наполегливість, витримка, сміливість, рішучість і ін.). Найбільшою мірою цьому сприяють фізичні вправи, що вимагають прояву сміливості (лазіння по гімнастичній стінці, стрибки у висоту з розгону, скачування з гори на лижах і. ін.) При цьому необхідність виконання, правив, приклад товаришів спонукають дітей долати боязнь, проявляти витримку[20].

Навчання фізичним вправам необхідно поєднувати з розвитком психічних процесів (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять і ін.), з вдосконаленням розумових операцій (спостереження, порівняння, аналіз, синтез, узагальнення). Вихователь організовує цілеспрямоване спостереження за показом фізичних вправ, користується порівняннями. Наприклад, пояснюючи техніку метання в мету, він указує на схожість і відмінність її з технікою метання на дальність. В ході навчання вихователь може використовувати також питання, які допомагають дітям уважно спостерігати, виділяти головні елементи в русі, критично оцінювати виконувану вправу, привчають до самооцінки якості виконання фізичних вправ.

Даючи різні завдання, вихователь сприяє прояву активності, самостійності, кмітливості, кмітливості, винахідливості. Наприклад, педагог пропонує своїм вихованцям придумати, як пролізти в обруч, як двом дітям, що стоять на колоді, розійтися, не сходячи з нього.
Знань про фізичне виховання діти набувають як в процесі занять фізичними вправами, так і під час бесід, при читанні книг, прогляданні діафільмів, кінофільмів.

Використання рухомих ігор, проведення вправ в імітаційній формі сприяють закріпленню у дітей знань про навколишню дійсність (види праці, способи пересування людей і т. д.)

На заняттях фізичними вправами вирішуються і завдання естетичного виховання. Зразковий показ у поєднанні з емоційним виразним поясненням викликає у дітей естетичне задоволення, бажання виконати рух з такою ж легкістю, витонченістю. Вихователь роз'яснює, що рухи людини красиві, якщо вони природні, доцільні, економні і продуктивні. Він звертає увагу дітей також на правильну поставу, акуратний костюм, красиву фізкультурну допомогу, прагнучи викликати у вихованців радісні переживання. У старших групах педагог привертає дітей до естетичної оцінки рухів[12].

Вихованню позитивних емоцій у дітей сприяють правильний підбір вправ і раціональна методика їх проведення, використання музичного супроводу, створення сприятливої обстановки, життєрадісний настрій вихователя і т.д.

Для залучення дітей до праці в процесі фізичного виховання педагог привертає дітей до підготовки до занять, до догляду за фізкультурним інвентарем, до ремонту його. При формуванні трудових навиків вихователь показує і розповідає, як потрібно виконати завдання, оцінює якість виконання, заохочує внесення елементів творчості, використовує позитивний приклад дітей, дорослих.

2. Фізичне виховання школярів

фізичний спорт школа учбовий

Фізичне виховання -- система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей.

До основних засобів фізичного виховання в школі належать[5]:

-- теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами);

-- заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загальнорозвиваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки);

-- заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність);

-- рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості);

-- спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);

-- лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня), позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо.

Головним організаційно-методичним принципом здійснення фізичного виховання школярів є диференційоване застосування засобів фізичної культури на заняттях з учнями різного віку та статі з урахуванням стану їх здоров'я і рівня фізичної підготовленості. Важливе значення має регулярний лікарський контроль за здоров'ям школярів.

Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. Їх проводять систематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-матеріальної бази.

За структурою уроки фізичної культури складаються з трьох частин[9]:

1. Підготовча (8--12 хв.). Учитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, готує їх психологічно і фізіологічно (розминка) до виконання завдань уроку.

2. Основна (25--30 хв.). Передбачає вивчення, удосконалення, виконання на оцінку фізичних вправ, розвиток рухових якостей, формування правильної постави тощо.

3. Заключна (3--5 хв.). Учитель поступово знижує фізичне навантаження, приводячи організм учня у відносно спокійний стан, підбиває підсумки уроку, дає завдання додому.

Найчастіше використовують такі способи організації учнів на уроці фізкультури: фронтальний (одночасне виконання учнями вправ); потоковий (виконання учнями вправи по черзі один за одним); змінний (учнів поділяють на зміни, які по черзі виконують вправи); груповий (передбачає розподіл учнів класу на групи, кожна з яких займається окремою вправою); індивідуальний (застосовується при виконанні учнями вправ на оцінку, при складанні навчальних нормативів); колове тренування (характеризується тим, що учні невеликими групами виконують певну кількість різних вправ послідовно, переходячи «по колу» від одного спеціально підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого).

Позакласна робота з фізичного виховання учнів охоплює заняття фізкультурних гуртків і спортивних секцій, спортивні змагання, спартакіади школярів, фізкультурні свята, туризм.

Природні фактори є важливим засобом зміцнення здоров'я, загартування організму і підвищення працездатності дитини.

Загалом реалізація комплексу виховних завдань зводиться до використання таких головних чинників:

-- вивчення навчальних дисциплін (виявлення потенційних виховних можливостей предмета, включення їх у зміст уроку, реалізація під час його проведення, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);

-- позакласна та позашкільна виховна робота (підбирають загальні методи, форми виховної роботи, які краще підходять для певного напряму виховання та віку дітей);

-- залучення учнів до різних видів практичної діяльності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);

-- залучення сім'ї і громадськості до реалізації виховної роботи.

3. Фізичне виховання у ВУЗі

Професійно-прикладна фізична підготовка здійснюється насамперед у якості одного з розділів обов'язкового курсу фізичного виховання у професійно-технічних училищах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах, а також у системі наукової організації праць в період основної професійної діяльності трудящих, коли це необхідно за характером та умовами праці[14].

Необхідність подальшого вдосконалення та запровадження професійно-прикладної фізичної підготовки до системи освіти та сфери професійної праці визначається наступними причинами та обставинами:

1. Час, витрачений на освоєння сучасних практичних професій та досягнення професійної майстерності в них, продовжує залежати від рівня функціональних можливостей організму, що мають природну основу, від міри розвитку фізичних здібностей індивіда, різноманітності та досконалості набутих ним рухових умінь та навичок.

2. Продуктивність досить багатьох видів професійної праці, незважаючи на спадання частки грубих м'язових зусиль у сучасному матеріальному виробництві, прямо або побічно продовжує бути зумовленою фізичною дієздатністю виконавців трудових операцій, причому не тільки в сфері переважно фізичної праці, а й у ряді видів трудової діяльності змішаного характеру.

3. Зберігається проблема попередження імовірних негативних впливів певних видів професійної праці та її умов на фізичний стан трудящих.

4.Перспективні тенденції загальносоціального та науково-технічного прогресу не звільняють людину від необхідності постійно вдосконалювати свої фізичні здібності.

Сутність основних задач, вирішуваних в процесі професійно-прикладної фізичної підготовки, полягає в тому, щоб:

1. Поповнити та вдосконалити індивідуальний фонд рухових умінь, навичок та фізкультурно-освітніх знань, що сприяють освоєнню вибраної професійної діяльності.

2. Інтенсифікувати розвиток професійно важливих фізичних та безпосередньо пов'язаних з ними здібностей, забезпечити стійкість підвищеного на цій основі рівня дієздатності;

3. Підвищити ступінь резистентності організму відносно несприятливих впливів навколишнього середовища, в якому відбувається трудова діяльність, сприяти збільшенню його адаптаційних можливостей, збереженню та зміцненню здоров'я.

Спеціалісти намагаються розробити орієнтовні дані для визначення ефективності різних заходів області організації праці. Зрозуміло, що їх не можна розглядати як нормативи, придатні для всіх випадків, це лише можливі резерви зростання продуктивності праці. Фізкультурні заняття забезпечують підвищення загальної культури, широке оздоровлення, зниження рівня захворювань, збільшення середньої тривалості життя та зростання інтелектуально-психологічного потенціалу народу.

Метою фізичного виховання у вузах є сприяння підготовці гармонійно розвинених, висококваліфікованих фахівців[16].

В процесі навчання у вузі по курсу фізичного виховання передбачається рішення наступних задач:

виховання у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей, готовності до високопродуктивної праці;

збереження і зміцнення здоров'я студентів, сприяння правильному формуванню і всесторонньому розвитку організму, підтримка високої працездатності впродовж всього періоду навчання;

всестороння фізична підготовка студентів;

професійно - прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей їх майбутньої трудової діяльності;

придбання студентами необхідних знань по основах теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи як суспільні інструктори, тренери і судді;

вдосконалення спортивної майстерності студентів - спортсменів;

виховання у студентів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

Процес навчання організовується залежно від стану здоров'я, рівня фізичного розвитку і підготовленості студентів, їх спортивної кваліфікації, а також з урахуванням умов і характеру праці їх майбутньої професійної діяльності.

Одним з головних завдань вищих учбових закладів є фізична підготовка студентів.

У вищому учбовому закладі загальне керівництво фізичним вихованням і спортивно-масовою роботою серед студентів, а також організація спостережень за станом їх здоров'я покладені на ректора, а конкретне їх проведення здійснюється адміністративними підрозділами і громадськими організаціями вузу.

Безпосередня відповідальність за постановку і проведення учбово-виховного процесу по фізичному вихованню студентів відповідно до учбового плану і державної програми покладена на кафедру фізичного виховання вузу. Масова оздоровча, фізкультурна і спортивна робота проводиться спортивним клубом спільно з кафедрою і громадськими організаціями.

Медичне обстеження і спостереження за станом здоров'я студентів протягом навчального року здійснюється поліклінікою або здоровпунктом вузу.

Фізичне виховання у вузі проводиться впродовж всього періоду навчання студентів і здійснюється в багатообразних формах, які взаємозв'язані, доповнюють один одного і є єдиним процесом фізичного виховання студентів[21].

Учбові заняття є основною формою фізичного виховання у вищих учбових закладах.

Вони плануються в учбових планах по всіх спеціальностях, і їх проведення забезпечується викладачами кафедр фізичного виховання.

Самостійні заняття сприяють кращому засвоєнню учбового матеріалу, дозволяють збільшити загальний час занять фізичними вправами, прискорюють процес фізичного вдосконалення, є одним з шляхів впровадження фізичної культури і спорту в побут і відпочинок студентів.

У сукупності з учбовими заняттями правильно організовані самостійні заняття забезпечують оптимальну безперервність і ефективність фізичного виховання.

Ці заняття можуть проводитися у внеучебноє час за завданням викладачів або в секціях.

Фізичні вправи в режимі дня направлені на зміцнення здоров'я підвищення розумової і фізичної працездатності, оздоровлення умов учбової праці, побуту і відпочинку студентів, збільшення бюджету часу на фізичне виховання.

Масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи направлені на широке залучення студентської молоді до регулярних занять фізичною культурою і спортом, на зміцнення здоров'я, вдосконалення фізичної і спортивної підготовленості студентів. Вони організовуються у вільний від учбових занять час, у вихідні і святкові дні, в оздоровительно-спортивних таборах, під час учбових практик, табірних зборів, в студентських будівельних загонах. Ці заходи проводяться спортивним клубом вузу на основі широкої ініціативи і самодіяльності студентів, при методичному керівництві кафедри фізичного виховання і активній участі профспілкової організації вузу[8].

В даний час при організації учбового процесу перед кожним Вузом коштує завдання - вести підготовку фахівців на високому науково-технічному рівні із застосуванням сучасних методів організації учбово-виховного процесу.

Повноцінне використання професійних знань і умінь можливо тільки при хорошому стані здоров'я, високій працездатності молодих фахівців. Вони можуть бути придбані ними при регулярних і спеціально організованих заняттях фізичною культурою і спортом. Якість підготовки, в тому чисел і фізичною, набуває не тільки особистого, але і соціально-економічного значення.

Фізичне виховання студентів у вищій школі має свої специфічні особливості:

конкретна спрямованість фізичного виховання як предмету учбового плану визначається не тільки загальними соціальними завданнями, які покликане вирішувати фізичне виховання, але і вимогами, що пред'являються спеціальністю, до якої готують студента.

Фізичне виховання студентів повинне здійснюватися з урахуванням умов і характеру їх майбутньої професійної діяльності, а значить, містити в собі елементи професійно-прикладної фізичної підготовки (ППФП), тобто використовувати засоби фізичної культури і спорту для формування у студентів професійно необхідних фізичних якостей, навиків, знань, а також для підвищення стійкості організму до дії зовнішнього середовища.

Реалізація ППФП в системі фізичного виховання студентів пов'язана з поряд труднощів, основна з яких - істотні відмінності в умовах і характері праці представників різних спеціальностей і спеціалізацій на виробництві.

Якнайповнішим визначенням ППФП можна вважати наступне - ППФП є одним з основних напрямів фізичного виховання, яке повинне формувати певні прикладні знання, виховувати фізичні, психічні і спеціальні якості, уміння і рухові навики, сприяючі досягненню об'єктивної готовності людини до успішної професійної діяльності.

Поява нових могутніших джерел енергії і розвиток техніки безперервно знижують роль мускульної сили людини, тоді як його психічна функція поступово зростає. Виникла система “наука-техника-чоловік”. Людина в цю систему входить як особовий елемент виробництва, від кваліфікації якого, фізичного стану і працездатності залежить економічна продуктивність системи.

Технічний прогрес, що приніс багато благ, має на сучасному етапі свої тіньові сторони, не кращим чином що позначаються на стані здоров'я людини. У зв'язку з цим велика увага зараз приділяється розробці активних заходів профілактики для подолання тих негативних наслідків, які пов'язані з виробництвом, освоєнням нових районів землі, морських глибин і космосу. Проблема ця комплексна, і складність її рішення вимагає спільних зусиль медиків, фізіологів, психологів, фахівців фізичної культури, соціологів, економістів і ін. фахівців. При цьому повинні бути повністю використані можливості різноманітних засобів і форм фізичної культури в процесі фізичного виховання.

У багатьох Вузах ведеться підготовка фахівців різних спеціальностей для різних напрямів науки і техніки[17].

Вища школа зобов'язана не тільки відображати, але і певною мірою випереджати досягнення практики. Вона повинна не тільки забезпечити отримання студентами певної кваліфікації за фахом, але і навчити опанувати методикою “пергаментного придбання знань”. Йдеться про привиті студентам навиків самостійного отримання знань ( студент з пасивного об'єкту виховання повинен перетворитися на активний об'єкт самовиховання). Це сприяє якісній підготовці фахівців. Це положення надзвичайне важливо і для обов'язкового предмету вищої школи “Фізичне виховання”.

Поняття “Якість підготовленого фахівця” включає сукупність найбільш стійких властивостей, обуславлівающих придатність до професійної діяльності: знання і уміння в професійній сфері, психофізіологічна підготовленість. Проте встановлено, що успішність навчання і підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності певною мірою залежить від рівня їх усесторонньої підготовленості, у тому числі і фізичною. Недостатня фізична підготовленість майбутніх фахівців приводить до їх недостатньої професійної “віддачі”, що у свою чергу приводить до певних економічних і моральних витрат в підготовці фахівців.

Професійно-прикладна фізична підготовка студентів до продуктивної праці здійснюється у Вузах по наступних основних напрямах:

оволодіння прикладними уміннями і навиками, елементами окремих видів спорту, що є;

виховання окремих фізичних і спеціальних якостей, необхідних для певної професії;

придбання прикладних знань (йдеться про знання і уміння застосування засобів фізичної культури і спорту в режимі праці і відпочинку).

Процес навчання будь-яким руховим діям у фізичному вихованні тісно пов'язаний з рішенням і інших завдань - освітніх, виховних і оздоровчих.

Збільшення механізації і автоматизації трудових процесів приводить, з одного боку, до значного скорочення рухової активності людини, а з іншої - до збільшення психоемоційного навантаження людей, зайнятих в багатьох галузях промисловості, особливо людей розумової праці.

У цих умовах спокій, як форма відпочинку, вже не задовольняє потребам організму. Виникла проблема: як добитися високої працездатності і продуктивності праці без збитку для здоров'я людини, як позбавитися від шкідливого впливу гіподинамії і гіпокінезії?

Вивчаючи цю проблему, учені прийшли до висновку про необхідність застосування фізичних вправ з метою профілактики професійного стомлення, швидшого і якіснішого відпочинку в процесі роботи і нормалізації діяльності функціональних систем організму людини після роботи. Подальший розвиток фізичної культури у сфері виробництва пов'язаний з науковим обгрунтуванням нових форм організації і методів проведення занять.

По-перше, ФК в системі НОТ є процесом використання засобів фізичної культури в системі НОТ на всіх її рівнях як доцільна діяльність, направлена на всесторонній і гармонійний розвиток людини, забезпечення необхідної і достатньої підготовки, а також на збереження надійної і стабільної готовності до праці і підвищення результативності праці[19].

По-друге, ФК-НОТ є специфічною інфраструктурою в системі соціальної організації виробництва, народного господарства і культури, що має свою організацію, свою матеріально-технічну базу, теоретичну, програмно-методичну, адміністративно-правову основу, а також спеціальне медико-біологічне і кадрове забезпечення.

Зв'язок фізичної культури і НОТ здійснюється по наступних напрямах:

1. Створення сприятливих умов праці і відпочинку. Тут за допомогою засобів фізичної культури забезпечується оптимальний для конкретних виробничий-трудових умов режиму праці і відпочинку людини, що виконує певну професійну діяльність.

2. Раціоналізація прийомів і методів праці на робочому місці. Фізична культура сприяє скороченню енерговитрат людини в процесі праці за рахунок кращої координації рухів у виконанні прийомів роботи, рухових дій, ритмічності роботи.

3. Підготовка кадрів, підвищення культурно-технічного і загальноосвітнього рівня працівника. Фізична культура сприяє всесторонньому і гармонійному розвитку особи, зміцненню здоров'я, підвищенню загальної працездатності, пліднішому загальному і соціальному навчанню.

4. Правильне використання трудових ресурсів. Фізична культура грає позитивну роль в підвищенні соціальної мобільності людини, сприяє підготовці і виконанню професійної діяльності, регулює міграцію трудових ресурсів, сприяє розвитку і згуртованості, що дозволяє підвищити ефективність колективної праці.

5. Підвищення продуктивності праці. Заняття фізичною культурою і спортом підвищують рівень загальної дієздатності і специфічної працездатності людини.

6. Розвиток творчої ініціативи і дисципліни.

Показники розвитку фізичної культури і спорту в трудових колективах включаються в колективні договори, в плани соціального розвитку.

Основна мета фізичної культури в системі НОТ - активне сприяння всесторонньої підготовки людини до праці, збереження постійної і надійної готовності до роботи, підвищення результативності трудової діяльності і збереження здоров'я і працездатності трудящих на достатньо високому рівні.

Конкретними завданнями фізичної культури в системі НОТ даної галузі:

1. раціоналізація і вдосконалення професійної і рухової діяльності працівників розумової праці, пошук і впровадження найбільш економічних форм рухової діяльності для конкретних виробничих операцій.

2. Створення міцної основи загальної фізичної підготовленості для розвитку професійно важливих здібностей і рухових навиків, які дозволяли б швидко і якісно освоювати специфічні рухи і дії.

3. Теоретична розробка і впровадження в практику роботи на виробництві оптимальних умов режиму праці і відпочинку, впровадження виробничої гімнастики, організація активного відпочинку, фізкультурно-спортивних і оздоровчих заходів в кінці робочого дня, тижня, в період відпустки.

Для досягнення мети фiзичного виховання студентiв передбачається комплексне вирiшення наступних задач:

формування розумiння ролi фiзичної культури в розвитку особистостi i пiдготуванню її до професiйної дiяльностi, мотивацiйно-цiннiсного ставлення до фiзичної культури, установлення на здоровий спосiб життя, фiзичне вдосконалення i самовиховання, потреби в регулярних заннятях фiзичними вправами i спортом;

формування системи знань з фiзичної культури та здорового способу життя, необхiдних у процесi життедiяльностi, навчання, роботi, сiмейному фiзичному вихованнi;

змiцнення здоров'я, сприяння правильному формуванню i всебiчному розвитку органiзму, профiлактика захворювань, забезпечення високого рiвня фiзичного стану, працездатностi на протязi встього перiоду навчання;

оволодiння системою практичних умiнь i навичок занять головними видами i формами рацiональної фiзкультурної дiяльностi, забезпечення, зберiгання i змiцнення здоров'я, розвиток й удосконалення психiчних можливостей, якостей i властивостей особистостi;

набуття фонду рухомих умiнь i навичок, забезпечення загальної професiйно-прикладної фiзичної пiдготовленостi, що визначають психофiчну готовність випускникiв вищого закладу освiти до життєдiяльностi й обраної професiї;

придбання досвiду творчого використання фiзкультурно-оздоровчої i спортивної дiяльностi для досягнення особистих i професiйних цiлей;

здатностi до виконання державних або вiдомчих тестiв i нормативiв на рiвнi вимог освiтньо-квалiфiкацiйних характеристик та освiтньо-професiйних програм вiдповiдного спецiалiста.

Головним критерiєм ефективностi фiзичного виховання випускника вищого навчального закладу є[5]:

Знання i дотримання основ здорового способу життя;

Знання основ органiзацiї i методики найбiльш ефективних видiв i форм рацiональної рухової дiяльностi й умiння застосовувати їх на практицi у своїй фiзичнiй активностi;

Знання основ методики оздоровлення i фiзичного удосконалення традицiйними i нетрадицiйними засобами i методами фiзичної культури;

Знання основ професiйно-прикладної фiзичної пiдготовки й умiння застосувати їх на практицi;

Знання основ фiзичного виховання рiзних верств населення;

Стiйка навичка до щоденних занять фiзичними вправами у рiзноманiтних рацiональних формах;

Систематичне фiзичне тренування з оздоровчою або спортивною спрямованiстю;

Виконання вiдомчих нормативiв професiйно-прикладної психiчної пiдготовленостi;

Проiнформованiсть про всi головнi цiнностi фiзичної культури i спорту

Висновки

Як підсистема загальної системи фізичного виховання суспільства фізичне виховання дітей і молоді організовується суспільством у рамках соціальної програми з метою підготовки підростаючих поколінь до майбутньої творчої життєдіяльності. Ця підготовка здійснюється шляхом оволодіння певними духовними і матеріальними цінностями фізичної культури, передбаченими навчальними програмами у спеціально організованому педагогічному процесі.

Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через різноманітні форми занять, на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особисту фізичну культуру.

Структура занять із фізичної культури передбачає їхню загальну педагогічну спрямованість і специфічний зміст, який забезпечує вирішення завдань фізичного виховання.

Список літератури

1. Закон України “Про фізичну культуру і спорт”. - К. - 1994. - 21 с.

2. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України/За ред. М.Д. Зубалія. -2-е вид. , перероб. і доп. -К. , 1997. -36 с.

3. Андрощук Н.В., Леськів А.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. Методичний посібник. - Тернопіль: “Підручники і посібники”, 1998. - 112 с.

4. Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Леськів А.Д. Радість руху. - Тернопіль.: СМП “Астон”, 1999. - 114 с.

5. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навчальний посібник. - 2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Радянська школа, 1989. - 190 с.

6. Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів. Навчально-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998. - 232 с.

7. Кругляк О.Я., Буклів І.М., Кругляк Н.П. Календарне планування уроків фізичної культури. 1-4 класи. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2000 . - 64 с.

8. Кругляк О.Я., Кругляк Н.П. Від гри до здоров'я нації. Рухливі ігри, естафети на уроках фізичної культури. Методичний посібник. - Тернопіль: “Підручники і посібники”, 2000. - 80 с.

9. Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і засоби фізичного виховання молодших школярів. - методичний посібник.: Тернопіль “Астон”, 1997. - 108 с.

10. Леськів А.Д., Дзюбановський А.Б. Рухливі ігри на місцевості для школярів молодшого та середнього віку”, Тернопіль, СМП “Астон”, 2000. - 132 с.

11. Леськів А.Д., Левковський Д.М., Дзюбановський А.Б. Планування програмового матеріалу з предмету “Фізична культура” дл учнів 1-4-х класів. - Тернопіль: “Астон”, 2000. - 176 с.

12. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей. -Львів: Штабар, 1997. -207 с.

13. Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика (навчальний посібник у двох частинах) . - Тернопіль: ТДПУ, Ч.1. - 2000. - 164 с.

14. Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика (навчальний посібник у двох частинах) . - Тернопіль: ТДПУ, Ч.2. - 2001. - 214 с.

15. Огнистий А.В. Теоретико-методичні основи фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку (опорні конспекти лекцій). - Тернопіль: ТДПУ, 2001. - 60 с.

16. Огнистий А.В. Зошит для практичних занять з методики фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку. - Тернопіль: ТДПУ, 2001. - 24 с.

17. Папуша В.Г. Фізичне виховання школярів: форми, зміст, організація. - Тернопіль: Збруч. - 2000 - 248 с.

18. Педагогічна практика з фізичного виховання (методичні рекомендації для студентів факультету підготовки вчителів початкових класів) за ред. А.В.Огнистого. - Тернопіль: ТДПУ, 2001. - 20 с.

19. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів “Фізична культура” 1-11 класи. - К: “Перун”, 1998. - 63 с.

20. Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. - К: “Радянська школа”, 1986. - 123 с.

21. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). - Львів: Світ, 1993. - 184 с.

22. Шиян Б.М. , Папуша В.Г., Приступа Є.Н. Теорія фізичного виховання. -Львів: ЛОНМІО, 1996. -220 с.

Размещено на Allbest.ru