Фізична підготовка в системі фізичної досконалості студенства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Головною метою й результатом навчання студентів у вищих навчальних закладах є формування їхньої готовності до професійної діяльності. Високий рівень сучасної техніки й технологій, постійне підвищення інтенсивності людської діяльності потребує відповідної підготовленості самої людини. Багатьма вітчизняними вченими й фахівцями піднімається питання про необхідність застосування заходів для зростання не тільки професійних знань, але й комплексної психофізіологічної готовності до майбутньої трудової діяльності.

Впровадження фізичного виховання студентів вищих навчальних закладів (ВНЗ), створює передумови для скорочення строків професійної адаптації, підвищення професійної майстерності, досягнення високої професійної працездатності й продуктивності праці у майбутньому. Це ефективно сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню стійкості до захворювань, зниженню травматизму. На думку вчених професійна готовність майбутніх фахівців характеризується інтегративним станом особистості, що поєднує оптимальну систему потреб, мотивів і здатностей, знань, умінь, навичок, тобто того, що становить професійні якості фахівця і його відношення до професійної діяльності.

1. Значення фізичної підготовки в системі студентського буття

В процесі розумової праці студента найбільш типовим є робоче положення сидячи за столом. У такому, багато разів зігнутому в різних суглобах ніг, рук, тулуба і шиї, положенні, з дещо нахиленими вперед головою і тулубом, кров розподіляється по органах і тканинах дуже нерівномірно, можуть виявлятися несприятливі застійні явища в мозку, черевній порожнині, порожнині тазу, в ногах.

Багато м'язових груп при цьому відчувають тривале й одноманітне статичне напруження, особливо м'язи шиї і попереку. В результаті такого тривалого, специфічно нахиленого положення тіла у студентства, що не займаються фізкультурою і спортом, виробляється поверхневе дихання, зменшується життєва місткість легенів, порушується постава, дряхліють м'язи скелета, знижується обмін речовин.

Частка м'язових зусиль в енергетичному балансі скоротилася з 94% у XIX столітті до 1% в даний час. Ця гіподинамія, тобто недостатність рухів, вельми шкідливо відбивається на здоров'ї, а значить і на ефективності її учбової і трудової діяльності.

Всі зміни, що відбуваються в нашому житті, дуже швидкоплинні для нашого організму. Протягом багатьох тисячоліть людина формувалася в активній фізичній роботі, в систематичному русі. Зараз же з драматичною раптовістю ламається сама функціональна модель, створена еволюцією. Звиклі до постійної роботи, наші ноги все більше і більше не діють, що відчутно підриває наше здоров'я.

Висока нервова напруга при малій фізичній активності - це смертельний коктейль для людини. І лише рухи регулярні і систематичні можуть врятувати наш організм від руйнівних впливів сучасних умов життя. Існує достовірна залежність між рівнем розвитку цивілізації, що породжує гіподинамію, і смертністю від серцево-судинних захворювань, які нині стали домінувати в економічно розвинених країнах. Так, наприклад, смертність осіб у віці близько 40 років від захворювань серця в не задавленою ще гіподинамією Гватемалі в 7 разів нижче, ніж у масово автоматизованих США, в Колумбії - в 10 разів, в Мексиці - в 20 разів.

Знижений руховий режим знижує профілактичні дії на зменшення захворювань серцево-судинної системи. За даними медиків Сполучених Штатів Америки, при розтині 300 загиблих солдатів армії США, середній вік яких дорівнював 22 рокам, було встановлено атеросклерозне ураження коронарних артерій. У кожного четвертого з них просвіт судин виявився звуженим приблизно на 20%, а у кожного десятого - на 50%. А, між іншим, за життя ці люди вважалися абсолютно здоровими.

Сьогодні фізична культура і спорт є найбільш економічно вигідним та ефективним засобом профілактики захворюваності, зміцнення генофонду нації. Здоров'я в наш час розглядається як показник цивілізованості держави. Саме тому державна політика щодо здорового способу життя формується цілеспрямовано й послідовно.

Під фізичним вдосконаленням студентства розуміється спеціальний напрям фізичного виховання, який найкращим чином забезпечує формування і вдосконалення властивостей і якостей особистості, що мають істотне значення для конкретної професійної діяльності.

Мета і завдання фізичного вдосконалення студентства обумовлені в першу чергу вимогами, що пред'являються професією.

Спеціальні завдання фізичного вдосконалення студентства - розвиток фізичних здібностей, що відповідають вимогам вибраної майбутньої професійної діяльності; формування і вдосконалення рухових умінь і навичок, які необхідні у вибраній професії; підвищення резистентності організму до несприятливої дії специфічних умов професійної діяльності; виховання засобами фізичної підготовки необхідних морально-вольових якостей, потрібних у вибраній професії.

З позиції соціально-економічної значущості фізичного виховання студентів вузів створює передумови для скорочення термінів професійної адаптації, підвищення професійної майстерності, досягнення високої працездатності і продуктивності праці. Фізичне вдосконалення студентства ефективно сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню стійкості до захворювань, зниження виробничого травматизму. Праця тих, що систематично займаються фізичною підготовкою - більш кваліфікована, продуктивна, надійна, економічна. Вони порівняно менше стомлюються під час роботи і набагато успішніше справляються з нею.

Застосування фізичного вдосконалення студентства у вузах дозволяє значно підняти прикладну дієвість фізичного виховання і зрештою підвищити якість підготовки висококваліфікованих фахівців.

Засобами фізичного вдосконалення студентства є традиційні засоби фізичного виховання, підібрані і організовані в повній відповідності з її конкретними завданнями. Залежно від спрямованості і форм використання їх можна розділити на наступні групи:

А). Прикладні фізичні вправи;

Б). Прикладні види спорту;

В). Оздоровчий вплив природного середовища і гігієнічні чинники.

Особливості фізичного вдосконалення студентів вузів виражаються переважно в її спрямованості і підборі вживаних засобів.

При плануванні фізичної підготовки у вузі враховуються її організаційні рівні: фізичного вдосконалення студентів інституту, факультету, окремого студента, майбутнього бакалавра або магістра.

До основних чинників, що визначають зміст фізичного вдосконалення студента на вибраному факультеті, і майбутнього бакалавра, магістра або фахівця даного профілю, відносяться: форми і види учбової діяльності на даному факультеті; форми і види праці майбутнього бакалавра, магістра або фахівця даного профілю; умови учбової і майбутньої трудової діяльності; особливості динаміки стомлення і працездатності в процесі учбових занять або професійної діяльності.

До додаткових чинників відносяться: індивідуальні особливості особи, стать, вік стан здоров'я, типові професійні захворювання, географо-кліматичні умови.

Велике значення для конкретизації фізичного вдосконалення майбутнього працівника-спеціаліста мають такі типові показники роботи, як вид праці, найважливіші виробничі операції, переважаючі типи діяльності, знаряддя праці, форми організації праці. Кожен з цих показників вимагає певних фізичних і психічних якостей, також відповідних рухових навичок.

Так, наприклад, робота, пов'язана з управлінням автоматами технічних систем (операторська, диспетчерська діяльність) потребує високого рівня розвитку різних видів рухової реакції спостережливості, уваги, оперативного мислення, емоційної стійкості. Інженерна діяльність типу «спостереження», «контроль» (читання показників робочих приладів, стеження і т. п.) пред'являє високі вимоги до об'єму, розподілу, стійкості уваги, передбачає наявність хорошої реакції стеження. «Монтаж», «збірка», «ремонт» - вимагають швидкодії, загальної спритності і точної координації робочих рухів, а також спеціальної м'язової витривалості.

При широкому використанні в робочому процесі персональних комп'ютерів необхідна тонка координація рухів пальців рук з мишею і на клавіатурі. Колективна, групова робота зумовлює необхідність розвитку комунікативних здібностей; керівна робота - вимагає хороших організаторських навичок і т.д.

Певні умови трудової діяльності вимагають розвитку відповідних фізичних і психічних якостей. Наприклад, робота на відкритому повітрі при низькій і високій температурі, різких її коливаннях вимагає витривалості і стійкості організму до холоду, тепла, різких коливань температурних дій, загальної витривалості, хорошого стану серцево-судинної системи, системи терморегуляції.

При роботі на обмеженій опорі, висоті необхідні відчуття рівноваги, хороший стан вестибулярного апарату. Тривала робота в обмеженій зоні, у вимушеній позі (наприклад, сидячи) вимагає статичної витривалості м'язів спини, тулуба; стійкості до гіподинамії. При великій протяжності робочої зони необхідні загальна витривалість, навички раціональної ходьби, хороший стан серцево-судинної і дихальної систем, опорно-рухового апарату.

Важливо також знати професійні перспективи розвитку спеціальності, за якою готується студент у вищому учбовому закладі.

На основі об'єктивного аналізу і урахування сукупності вказаних чинників формуються завдання професійно-прикладної фізичної підготовки, відбираються необхідні засоби, методи і форми їх реалізації.

Таким чином, принцип органічного зв'язку фізичного виховання з практикою трудової діяльності найконкретніше втілюється в фізичній підготовці. Хоча цей принцип розповсюджується на всю соціальну систему фізичного виховання, саме в фізичній підготовці він знаходить своє специфічне вираження. Як своєрідний різновид фізичного виховання фізична підготовка є педагогічно направленим процесом забезпечення спеціалізованої фізичної підготовленості до вибраної професійної діяльності. Інакше кажучи, це в своїй основі процес навчання, що збагачує індивідуальний фонд професійно корисних рухових умінь і навичок, виховання фізичних і безпосередньо пов'язаних з ними здібностей, від яких прямо або побічно залежить професійна дієздатність.

2. Фізична підготовка як засіб виявлення майбутнього спеціаліста

В якості основних засобів фізичної підготовки використовують досить різноманітні форми фізичних вправ з числа тих, які склалися в базовій фізичній культурі і спорті, а також вправи, перетворені і спеціально конструйовані стосовно особливостей конкретної професійної діяльності (як спеціально-підготовчі).

Було б помилкою вважати, що адекватними засобами можуть служити тільки вправи, аналогічні за формою професійно-трудовим руховим діям. Зводити лише до них засоби фізичної підготовки, як це робилося свого часу в спробах наблизити фізичну культуру до трудової практики шляхом простої імітації в заняттях фізичними вправами окремих трудових дій, наприклад слюсаря, молотобійця, землекопа і т.д., - означає спотворювати саму її суть. Особливо мало придатним такий підхід став у сучасних умовах, коли для багатьох видів трудової діяльності характерні мікрорухи, локальні і регіональні рухові дії, самі по собі жодною мірою не достатні для оптимального розвитку рухових здібностей, причому і режим виконання їх часто все більше набуває рис, що зумовлюють виробничу гіподинамію зі всіма її небезпеками для нормального фізичного стану організму.

Разом з тим це не означає, що в сучасній фізичній підготовці взагалі недоцільно моделювати певні особливості трудової діяльності. Проте моделювання не зводиться тут до формальної імітації трудових операцій, а передбачає переважне виконання вправ, що дозволяють направлено мобілізувати (ефективно проявити у дії) саме ті професійно важливі функціональні властивості організму, рухові і пов'язані з ними здібності, від яких істотно залежить результативність конкретної професійної діяльності. При цьому буває доцільно відтворювати і суттєві моменти координації рухів, що входять до складу професійної діяльності, але за умови, якщо відповідні вправи можуть дати освітній, розвиваючий або підтримуючий тренованість ефект як дієві засоби реалізації хоч би деяких із завдань, що переслідуються в фізичному вихованню. Головним чином через таке моделювання особливостей професійної діяльності склад засобів фізичної підготовки і набуває своєї специфіки.

Значна частина вправ, використовуваних як засоби фізичної підготовки, є загально(широко) - прикладні вправи. Такими правомірно вважати ті вправи, за допомогою яких виробляють рухові уміння і навички, що знаходять застосування в звичайних умовах професійної діяльності (часто при виконанні дій допоміжного характеру) або в екстремальних умовах, вірогідних в ній. Природно, що особливе місце безпосередньо прикладні вправи займають в фізичній підготовці тоді, коли вона будуються стосовно професійної діяльності, що включає у великому об'ємі рухову активність у формі основних, необхідних в буденному житті рухових дій (ходьбу і інші циклічні дії з подолання простору, підняття і перенесення вантажів і т.д.), коли ефективність професійної діяльності прямо залежить від різноманітності і відлагодженості рухових навичок (як, наприклад, у роботі монтажників-висотників, що виконують немеханізовані операції), а також коли для адекватних дій у екстремальних ситуаціях професійної діяльності потрібні спеціалізовані складні рухові навички (пірнання і порятунку потопаючих у представників флотських професій, навички єдиноборства у оперативних працівників МВС і військовослужбовців і т.д.). Склад засобів фізичної підготовки в таких випадках, зрозуміло, найбільш специфічний.

Менш специфічні ті засоби, які використовуються переважно для виховання фізичних якостей і похідних від них здібностей, які так або інакше впливають на ефективність професійної діяльності і зумовлюють її дію на студента. Адже при здійсненні завдань з їх виховання потрібно керуватися закономірностями не тільки прямого, але й непрямого перенесення тренувального ефекту вправ, використовуючи і загальний (неспецифічний) ефект адаптації до різних видів м'язової діяльності і чинників середовища.

Так для виховання рухово-координаційних здібностей, потрібних в певних видах професійної діяльності, в процесі фізичного виховання використовують широке коло різноманітних за формою вправ; для виховання загальної витривалості - біг, аеробні та інші вправи циклічного характеру; для підвищення рівня працездатності в діяльності, здійснюваній в умовах високої зовнішньої температури, - різні види вправ, в процесі виконання яких істотно зростає температура тіла і той, що займається, вимушений тривалий час протистояти функціональним зрушенням у внутрішньому середовищі організму (багатократний повторний біг великої і субмаксимальної фізіологічної потужності і т.д.). фізичне виховання в таких випадках практично зливається із загальною фізичною підготовкою, спеціалізованою в якійсь мірі в аспекті професійного профілю, або спортивним тренуванням у відповідно вибраному виді спорту.

Прагнення профілювати фізичну підготовку стосовно вимог професії виразилося, окрім іншого, в створенні особливого різновиду гімнастики - професійно-прикладної гімнастики і культивуванні професійно-прикладних видів спорту. Як уже ясно, типові для них вправи і методика їх застосування характеризується, з одного боку, моделюванням форм і особливо суттєвих моментів координації рухів, що входять у професійну діяльність, а з іншого - більш направленими і кінець-кінцем вищими, ніж в ній, вимогами до рухових і пов'язаних з ними здібностей.

У комплексі вправ і методиці професійно-прикладної гімнастики часто переважно виражений свого роду аналітичний підхід, при якому послідовно конструюються необхідні форми рухів і здійснюється вибірково направлений вплив на певні ланки опорно-рухового апарату, його морфо-функціональні якості (зокрема, силові, рухливість в суглобах, локальну і регіональну статичну витривалість), причому виходячи не тільки з вимог, що пред'являються професійною діяльністю, але і з необхідності профілактики, що виникають в ході її несприятливих дій на фізичний і загальний стан працівника, на що направлені, зокрема, гімнастичні вправи, що запобігають і коригують порушення постави, зумовлені особливостями робочої пози.

У професійно-прикладних видах спорту яскраво виражена цілісно-акцентована дія на розвиток рухових і тісно пов'язаних з ними здібностей, що мають істотне значення для вдосконалення в професійній діяльності. Відповідно орієнтоване спортивне вдосконалення може робити прямий позитивний вплив на професійну діяльність, за умови, звичайно, якщо предмет спортивної спеціалізації має значну спільність з професійною діяльністю як за операціональним складом дій, так і, за характером здібностей, що проявляються. Саме це є визначальним при виборі професійно-прикладних видів спорту представниками тієї або іншої професії.

Так, для тих, що готуються стати і що працюють професійними водіями автотранспорту власне-прикладними є автомобільний, мотоциклетний і аналогічні види спорту, для рульових водного транспорту водно-моторний і парусний спорт, для льотчиків - планерний, літаковий, вертолітний, парашутний спорт, для геологів-розвідників, а також для всіх тих, що вибрали інші професії, які вимагають розвиненої здатності точно орієнтуватися на місцевості, - спортивний туризм і відповідні різновиди спортивного орієнтування, для військовослужбовців і оперативних працівників органів МВС - ряд прикладних спортивних багатоборств і єдиноборства і т.д.

Надаючи першорядне значення власне-прикладним вправам як чинникам фізичної підготовки, не слід, проте, забувати, що ними далеко не вичерпується вся сукупність дієвих засобів фізичної підготовки до вибраної професійної діяльності. Залежно від індивідуальної системи занять фізичними вправами і особливостей вибраної професії суттєву роль в реалізації завдань, що переслідуються в процесі фізичного виховання, можуть грати і засоби загальної фізичної підготовки. Як вже мовилося, вибір і застосування їх, наскільки це можливо і доцільно, слід спеціалізувати з урахуванням специфіки професійної діяльності, щоб виключити негативне перенесення на неї ефекту неадекватних вправ (зокрема, вірогідний в тих випадках, коли в процесі фізичної підготовки виробляються або закріплюються навички, які вступають у суперечність з навичками виробничих операцій по тих або інших ключових моментах координації рухів). В цілому вірогідність негативного перенесення порівняно невелика, в усякому разі, значно менша (при тому, що рівень рухової активності в більшості сучасних професій невисокий), ніж вірогідність позитивного інтеграційного впливу на дієздатність систематично використовуваних поширених засобів загальної фізичної підготовки. Доцільно, не дивлячись на це, для посилення її прикладної спрямованості віддавати перевагу тим засобам, які за інших рівних умов з великим позитивним ефектом сприяють збільшенню функціональних можливостей організму, лімітуючих результативність професійної діяльності і опірність по відношенню до несприятливих дій, вірогідних в конкретних умовах праці.

У повному об'ємі сукупність адекватних засобів фізичної підготовки не обмежується, звичайно, лише фізичними вправами. У комплексі з ними для реалізації переслідуваних в ній завдань використовують природні чинники гартування, а коли це необхідно - і спеціальні гігієнічні та інші засоби підвищення рівня адаптаційних можливостей організму і опірності несприятливим діям специфічних умов професійної діяльності, включаючи, зокрема, тренування в термокамерах і барокамерах, штучне ультрафіолетове опромінювання і аероіонізацію, спеціалізоване харчування. Само собою зрозуміло, в процесі фізичної підготовки повинні знаходити застосування і відповідні її особливостям засоби інтелектуальної освіти, етичного виховання і спеціалізованої психічної підготовки, без яких не мислиться всебічна професійна підготовка.

Професійно-прикладна фізична підготовка у позанавчальний час проводиться в процесі всього навчання у вищому учбовому закладі і переслідує мету доповнити фізичне виховання, здійснювану на учбових заняттях, і конкретизувати її з урахуванням індивідуального рівня професійно-прикладної фізичної підготовленості студентів, їх особових фізкультурних і спортивних інтересів.

Для реалізації фізичної підготовки у позанавчальний час використовуються наступні форми: ранкова гігієнічна гімнастика (зарядка), фізичні вправи протягом учбового дня, спеціальні самостійні тренувальні заняття за програмою фізичної підготовки, самостійні і самодіяльні заняття профільованими видами спорту, самостійні тренувальні заняття, що мають спортивну спрямованість з елементами професійно-прикладної фізичної підготовки, масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи.

Система контролю професійно-прикладної фізичної підготовленості студентів включає перевірку і оцінку її в процесі занять фізичним вихованням на початку і кінці кожного учбового семестру. За підсумками перевірки даються рекомендації студентам по подальшому напряму індивідуальної фізичної підготовки. Студенти можуть проводити також самоперевірку і самооцінку фізичної підготовки під час самостійних занять.

В ході перевірки фізичної підготовки на учбових заняттях у студентів оцінюються прикладні знання, уміння і навички, рівень розвитку фізичних і психічних якостей, необхідних їм у майбутній професійній діяльності.

Методи перевірки і оцінки фізичної підготовки, знання в області фізичної підготовки виявляються і оцінюються в процесі відповіді на спеціальні питання. При цьому разом з усними відповідями в безпосередній бесіді з викладачем (екзаменатором) для цієї мети також можуть використовуватися спеціальні контролюючі машини і комп'ютери.

Рівень розвитку ряду професійно важливих для сучасного фахівця психічних і фізичних якостей може успішно визначатися за допомогою методів спостережень і самоспостережень в процесі занять фізичним вихованням і спортом.

Наприклад, про швидкість і точність простій сенсомоторної реакції говоритимуть наступні спостереження: швидко чи повільно реагує на команди, чи не «засиджується» на старті, чи не стартує завчасно і т.д.; про реакцію на рухомий об'єкт - наскільки швидко і точно реагує на м'яч угрі, чи точно віддає м'яч партнерові, що біжить; про координацію рухів - наскільки доцільні і узгоджені при виконанні різних завдань руху руками, ногами, тулубом, головою при виконанні гімнастичних і інших фізичних вправ [24].

Про низький рівень емоційної стійкості свідчать: постійне погіршення результатів діяльності в умовах емоційних дій, при сильних емоціях; пониження спортивних результатів на змаганнях в порівнянні з тренуваннями; погіршення якості відповідей на іспитах і заліках в порівнянні із звичайними бесідами; неадекватні вчинки, часті помилки в діях при виконанні завдань в умовах контролю з боку керівника, перед великою групою товаришів або глядачів.

Для перевірки і оцінки професійно-прикладної фізичної підготовленості успішно використовується метод тестування, що полягає в штучному формуванні (моделюванні) дій, в яких найвиразніше виявляються ті або інші якості, що вивчаються, і властивості особи. Можуть застосовуватися рухові, моторні тести (до них відносяться контрольні вправи), стандартні і максимальні функціональні проби, а також апаратурні і бланкові тести.

3. Фізичне удосконалення студентства

Без розвинених фізичних якостей, без фізичного здоров'я і можливості повноцінно здійснювати основні функції організму людина часто відчуває себе неповноцінною. Без достатньої сформованості та здатності до культурного прояву емоційних якостей вона не спроможна брати участь в емоційному житті колективу та соціуму. Без інтелектуальних напрацювань неможливо повноцінно аналізувати ситуацію, здійснювати логічно ціленаправлену діяльність, а відсутність моральних надбань віддаляє від реалізації в собі духовних якостей, що викликає природне почуття невдоволення, внутрішнього розладу. Відсутність високої мети, духовного орієнтиру сприяє виникненню бар'єра нерозуміння сенсу життя як індивіду.

Отже, кожна сфера по-своєму важлива. І, як справедливо вважали предки, «в людині немає нічого зайвого». Взаємопов'язаність названих сфер зумовлює необхідність їх гармонійного розвитку, а фізична культура є невід'ємною ланкою на шляху до культури духовної.

В більшості сучасних вищих навчальних закладах, на жаль, фізична підготовка студентів вважається справою другорядною. Нерідко можна почути про стурбованість студентів щодо фізичного здоров'я та розвитку, ніби здоров'я менш важливе, ніж їх успіхи у навчанні. Як же самі студенти ставляться до уроків фізичної культури?

За анкетними даними, майже для 90% студентів урок фізичної культури залишається найулюбленішим, хоча і відзначають чимало недоліків у його змісті та методах проведення. Чимало вважають, що уроки фізичної культури потрібно проводити не 1-2 рази на тиждень, а кожного дня. Звичайно, не всі навчальні заклади мають можливість одночасного проведення кількох уроків фізкультури (нестача викладачів, необхідної площі спортивних приміщень та ін.), і все ж для більшості навчальних закладів нового типу така можливість існує. Нерідко перешкодою для збільшення фізичного навантаження стає побоювання з боку педагогів: а чи не зашкодить це успішності студентів з «основних» предметів? Однак, результати численних експериментів дозволили дійти до висновку, що експериментальні групи з активним руховим режимом (за інших рівних умов) не тільки краще розвивались фізично, а й підвищили свою успішність з конкретних дисциплін. Це пояснюється не тільки фізіологічними факторами, але й тим, що студенти відчувають увагу до себе, до своїх природних потреб.

Протягом життя в розвитку людини чітко виділяються три етапи: етап бурхливого розвитку, або становлення організму, етап відносної стабілізації, коли функціональні системи перебувають у відносно незмінному стані, та етап інволюції, що полягає у поступовому зниженні можливостей функціональних систем організму.

Перший етап триває у жінок до 18-20 років, у чоловіків до 23-25 років.

Поняття «фізичний розвиток» використовують у різних тлумаченнях 1) як процес зміни форм і функцій (морфо-функціональних властивостей) організму людини протягом й індивідуального життя; 2) як сукупність ознак, що характеризують зовнішні показники «фізичного стану» організму на тому чи іншому етапі його фізичного розвитку (ріст, вага, окружності тіла, спірометрія, динамометрія тощо). Це суто спеціальне (антропометричне) тлумачення «фізичного розвитку» потрібно відрізняти від сформульованого вище загального визначення.

Іншими словами, якісно фізичний розвиток характеризується, перш за все, суттєвими змінами функціональних можливостей організму в певні періоди вікового розвитку, які виражаються у зміні окремих фізичних якостей і загальному рівні фізичної працездатності. Зовнішніми кількісними показниками фізичного розвитку («фізичного стану») є зміни просторових параметрів і маси тіла.

Фізичний розвиток характеризується змінами показників, які можна умовно поділити на три групи.

1) показники будови тіла, які свідчать про морфологічні зміни тіла людини;

2) показники розвитку фізичних якостей, що характеризують зміни рухових функцій;

3) показники здоров'я, що віддзеркалюють морфологічні і функціональні зміни систем організму людини.

Фізичний розвиток - це природний процес, головною передумовою якого є природні життєві сили (задатки, здібності), що передаються за спадковістю. Цей природний процес підпорядкований об'єктивним законам природи і успішно управляти ним можна, лише знаючи ці закони і керуючись ними. До них належать:

* закон взаємодії спадкових тенденцій розвитку і тенденцій, обумовлених умовами життя,

* закон взаємообумовленості функціональних і структурних змін,

* закон єдності кількісних і якісних змін,

* закон поступовості і зворотних змін періодів розвитку. Залежно від умов і факторів, що впливають на фізичний розвиток, він може бути всебічним і гармонійним, або обмеженим і дисгармонійним. Знаючи і вміло використовуючи об'єктивні закономірності фізичного розвитку людини, його можна спрямувати в оптимальному для особи і суспільства напрямку, забезпечити гармонійне вдосконалення форм і функцій організму, підвищити працездатність, «відсунути» («віддалити») час природного старіння. Ці можливості доцільного керування фізичним розвитком реалізуються, за певних умов і в певних межах, у процесі фізичного виховання.

Підсумовуючи, зазначимо, що фізичний розвиток не можна відокремлювати від загального розвитку студента, оскільки він залежить від багатьох факторів.

фізичний виховання студентський підготовка

Висновки

Під професійно-прикладною фізичною підготовкою розуміється спеціальний напрям фізичного виховання, який найкращим чином забезпечує формування і вдосконалення властивостей і якостей особистості, що мають істотне значення для конкретної професійної діяльності у майбутньому.

Засобами фізичної підготовки є традиційні засоби фізичного виховання, підібрані і організовані в повній відповідності з її конкретними завданнями. Залежно від спрямованості і форм використання фізичну підготовку в системі удосконалення студентства можна розділити на наступні групи:

1. прикладні фізичні вправи;

2. прикладні види спорту;

3. оздоровчий вплив природного середовища і гігієнічні чинники.

Суть основних завдань фізичної підготовки полягає в тому, щоб:

а) поповнити і вдосконалити індивідуальний фонд рухових умінь, навичок і фізкультурно-освітніх знань, сприяючих освоєнню вибраної майбутньої професійної діяльності, корисних в ній і потрібних разом з тим в якості її засобів;

б) інтенсифікувати розвиток професійно важливих фізичних і безпосередньо пов'язаних з ними здібностей, забезпечити стійкість підвищеного на цій основі рівня дієздатності;

в) підвищити ступінь резистентності організму по відношенню до несприятливих дій умов середовища, в яких протікає трудова діяльність, сприяти збільшенню її адаптаційних можливостей, збереженню і зміцненню здоров'я.

Список літератури

1. Теорія спорту / Під. ред. В.Н. Платонова. - Киев: Высшая школа, 2007 - 208 с.

2. Шиян Б.М., Папуша В.Г., Пристука Є.Н. Теорія фізичного виховання. - Львів: ЛОНМІО, 2000 - 220 с.

3. Профессионально - прикладная физическая подготовка студентов технических вузов. - М.: Высш. шк., 1995. - 282 с.

4. Петровская Т.В. Мастерство спортивного педагога: Научно-методическое издание. - К.: «ЧПП», 2004. - 104 с.

5. Платонов В.М., Булатова М.М., Фізична підготовка спортсмена: Навч. посіб. - К.: Олімпійська література, 2005. - 320 С.

6. Найн А.Я. Оценка влияния общеразвивающих упражнений на активизацию познавательной деятельности студентов // Теория и практика физической культуры. - 1999. - №3-4. - С. 15-19.

7. Матвеев Л.П. Введение в теорию физической культуры: Учеб. пособие для ин-тов физ. культуры. - М.: ФиС, 1997. - 34 с.

8. Лубышева Л.И. Концепция физкультурного воспитания: методология развития и технология реализации // Физ. культ.: воспитание, образование, тренировка. - 1996. - №1. - С. 11-17.

9. Куц. О.С. Фізкультурно-оздоровча робота з учнівською молоддю. - Київ - Вінниця: Континент-ПРИМ, 1995. - 113 с.

10. Кабачков В.А., Полиевский С.А. Профессионально-прикладная физическая подготовка учащихся в средних ПТУ. - М.: Высшая школа, 1992.

Размещено на Allbest.ru