Спілкування - складний процес тренерської праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СПІЛКУВАННЯ - ОСНОВА ТРЕНЕРСЬКОЇ ПРАЦІ

2. КОМПОНЕНТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

психологічний спілкування педагог тренер учень

Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття "спілкування" є одним із центральних у системі психологічного знання: соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передання суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування - налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню, в тому числі у педагогічній сфері діяльності, здійснюється інтеграція педагога-вчителя та учня, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії педагога-вчителя та учня і задовольняє потребу в психологічному контакті.

1. СПІЛКУВАННЯ - ОСНОВА ТРЕНЕРСЬКОЇ ПРАЦІ

Праця вчителя фізичної культури, незважаючи на велику питому вагу рухового компонента, є розумовою. Результати його професійної діяльності залежать, як і у вчителів інших предметів, головним чином, від широти й гнучкості розуму. Для того, щоб стати професіоналом, учитель фізичної культури повинен багато знати. Зокрема, він має оволодіти теорією навчання і виховання, теорією і методикою фізичного виховання, методикою застосування ТЗН, комп'ютерних технологій, зокрема, знаннями предметів психологічного спілкування комунікативно-вербального процесу.

Педагогічна діяльність учителя, як відомо, реалізується сукупністю різноманітних дій в певних педагогічних ситуаціях, які підпорядковані навчально-виховним цілям і спрямовані на вирішення конкретних педагогічних завдань. Упорядкована сукупність таких дій визначає виконання певної педагогічної функції вчителя.

Усі педагогічні функції поділяють на дві групи. До першої входять орієнтацїйна, розвиваюча, мобілізуюча (та що стимулює розвиток). І інформаційна функції, основою яких є дидактичні, академічні, авторитарні, комунікативні здібності людини. У процесі професійно-педагогічної підготовки вчителя треба діагностувати рівень розвитку цих здібностей і цілеспрямовано фор­мувати ті з них, прояв яких виявився недостатнім.

Комунікативна функція передбачає:

* встановлення ділових і неформальних особистих стосунків з окремими учнями і групами учнів;

* ділове спілкування з іншими вчителями та адміністрацією школи;

* контакти з державними і громадськими фізкультурне-спортивними організаціями;

* налагодження взаємодії з батьками учнів;

* уміння знаходити меценатів (спонсорів).

Культура педагогічного спілкування починається з самовизначення позиції вчителя щодо своєї професійної учительської ролі. Це самовизначення розкриває ставлення вчителя до учнів і їх батьків, колег, керівництва школи, до суспільства, чиє замовлення він виконує.

Перш за все, вчитель визначає для себе: хто для нього учні? Джерело неприємностей і труднощів, чи це ті, хто, завдяки його зусиллям, будуть прагнути стати кращими, хто в найближчому майбутньому візьме на себе відповідальність за долю суспільства та й усієї планети.

Іншим вагомим показником здатності вчителя до неформального спілкування є його вміння подумки ставити себе на місце учня, його очима і вухами бачити і слухати себе, розуміти мотиви своїх вчинків, а отже, краще розуміти думки, емоції та мотиви поведінки учня. Спілкування тісно пов'язане з тренерською діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, вчитель і учень завжди спілкуються в процесі певної тренерської діяльності. У тренерській діяльності формуються не тільки суб'єкт-об'єктні (вчитель - предмет діяльності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (вчитель - учень). Сутність спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяльності. Спілкування може розглядатися як сторона, умова тренерської діяльності або як окремий вид тренерської діяльності. Але зв'язок спілкування й тренерської діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню тренерська діяльність організується. Розбудова плану тренерської діяльності вимагає від кожного вчителя фізичного виховання розуміння мети, засобів реалізації, розподілу функцій для її досягнення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників (учнів). У спілкуванні відбувається збагачення, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між вчителем та учнем. У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій - інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну. Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості учнів, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень - передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням вчителя зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо). Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню тренер здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки учнів, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній виховній діяльності, зокрема їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін. Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани учнів. В емоційній сфері виявляється ставлення учня до тренера. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків. Виходячи з названих вище функцій, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування - це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох та більше осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграють значущість інформації, прагнення сприйняти її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами.

Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе досягнення у обсязі "вчитель-учень" взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри. Останні постають унаслідок дії психологічних факторів - різних диспозицій, установок, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

2. КОМПОНЕНТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Майстерність учителя фізичної культури базується на чотирьох компонентах: педагогічній спрямованості, знаннях, уміннях, професійно важливих якостях, а також на інтегральній характеристиці цих компонентів - авторитетові.

Спрямованість - це прагнення особистості до певного виду занять, яке базується на сильному та стійкому інтересі до нього.

Педагогічна спрямованість - це прагнення людини займатись педагогічною діяльністю. Педагогічна спрямованість учителя фізичної культури формується з двох основних мотивів - любові до дітей та інтересу до фізичної культури.

Знання є одним з факторів який визначає можливості вчителя в його педагогічній діяльності. Учні пробачать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, але не пробачать поганого знання своєї справи. Ерудиція вчителя фізичної культури складається із загальних знань (суспільні, а також із літератури, мистецтва, історії та ін.), які характеризують світогляд та загальну культуру вчителя, а також спеціальних знань, які потрібні для здійснення фізкультурно-педагогічної діяльності. Вони поділяються на психолого-педагогічні, медико-біологічні та фізкультурні. Спеціальні знання також поділяються на теоретичні, практичні та методичні.

Уміння - це практичне володіння способами виконання окремих дій або діяльністю в цілому відповідно до правил та цілі діяльності. Уміння вчителя фізичної культури поділяються на конструктивні, організаторські, комунікативні (включають дидактичні та ораторські), гностичні (включають перцептивні), рухові (включають прикладні).

Конструктивні уміння допомагають учителеві конструювати, планувати діяльність. До них належать: уміння відбирати та будувати композиційно навчальний матеріал (наприклад, скласти комплекс вправ для розвитку в учнів швидкості реагування або уважності); уміння здійснювати перспективне та поточне планування; уміння планувати придбання та ремонт спортивного інвентаря, приладів; умін-ня коректувати плани.

Організаторські уміння пов'язані з реалізацією вчителем намічених планів. Учитель повинен вміти організувати як свою діяльність, так і діяльність учнів.

Комунікативні уміння пов'язані зі спілкуванням учителя з учнями, колегами по роботі, батьками. Вони поділяються на: власне комунікативні (проявляються в умінні вчителя вступати в контакт із людьми, будувати ділові та особистісно-емоційні стосунки); дидактичні ( уміння зрозуміло донести до свідомості учнів навчальний матеріал; уміння управляти увагою класу, уміння прогнозувати здібності учнів і потенціал їх розвитку); ораторські уміння (потрібні для здійснення насамперед освітньо-просвітницької функції, а для цього вчитель пови-нен бути ерудованим, добре знати мову).

Гностичні уміння пов'язані з пізнанням учителем як окремих учнів, так і колективу класу в цілому, з аналізом педагогічних ситуацій та результатів своєї діяльності. Вони тісно пов'язані з процесами сприймання (перцепцією) і базуються на перцептивних уміннях, тобто на уміннях учителя спостерігати, помічати помилки при виконанні учнями вправ. Це також уміння користуватись навчально-методичною та науковою літературою, уміння проводити елементарні дослідження і аналізувати їх результати для того, щоб внести корективи в методику фізичного розвитку учнів.

Рухові уміння відображають насамперед техніку виконання вчителем фізичних вправ. Це і навички страхування учнів під час виконання ними вправ, а також прикладні навички (ремонт спортивного та туристичного спорядження та інвентаря).

Професійно важливі якості поділяються на: моральні; комунікативні (включаючи педагогічний такт).

Моральні якості проявляються в поведінці. Мораль - це форма суспільної свідомості, яка виконує функцію регулювання поведінки людини. Учитель фізичної культури повинен бути інтелігентним, ставити до себе високі вимоги, пам'ятаючи, що вчитель - це людина, яка є взірцем правильної поведінки. Учитель повинен мати багато моральних якостей: гуманізм, ввічливість, чесність, вимогливість, правдивість, справедливість, принциповість, самокритичність та ін.

Комунікативні якості (до них відносяться вміння спілкуватись, доброзичливість, ввічливість та ін.) допомагають учителеві налагоджувати контакт із учнями під час спілкування і цим сприяють успіхові у виховній роботі вчителя. До цих якостей відноситься і педагогічний такт.

ВИСНОВКИ

Бесіда, як одна з форм комунікативної сторони спілкування, є унікальною формою встановлення контакту між вчителем та учнем, їх взаєморозуміння та взаємодії.

Поширеною помилкою, що призводить до невдачі під час бесіди, є жорстка орієтація на остаточний результат і тиск на учня.

Перш ніж розпочинати бесіду, треба добре обміркувати свою поведінку на всіх її етапах: при встановленні контакту, під час орієнтації, при обговоренні проблеми і прийнятті рішення, а також при завершенні контакту.

Час, витрачений на засвоєння правил і прийомів ведення індивідуальної бесіди, обов'язково принесе користь у розв'язанні багатьох проблем.

Успіх індивідуальної ділової бесіди залежить від рівня моральної та психологічної культури спілкування кожного співрозмовника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка, М.П. Лукашевич, І.Б. Осечинська, "Етика ділового спілкування", -- К.: МАУП, 1999. - 208 с.

2. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю., Психологический справочник учителя. -М.: "Просвещение", 1991 г. - 288 с.

3. Ломов Б. Ф., Швырков В. Б. Теория функциональных систем в физиологии и психологии. - М., изд-во "Наука", 1978. - 382 с.

4. Петровская Т. В. Мастерство спортивного педагога: Научно-методическое издание. - К.: "ЧПП", 2004. - 104 с.

5. Петровська Т. В. Механізм виникнення конфліктів в спортивній команді // Конфлікти в педогогічних системах. Збірник доповідей науково-практичної конференції. - Вінниця, ВДТУ,1997. -С. 244 - 246.

Размещено на Allbest.ru