Система освіти в Італії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини

Спеціальність «Менеджмент організацій»

Денне відділення

Реферат

з навчального предмета «Університетська освіта та Болонський процес»

на тему:

«Система освіти в Італії»

Миколаїв, 2010



Зміст

Вступ

Розділ І. Дошкільна та середня освіта в Італії

Розділ ІI. Минуле і сучасне системи вищої освіти Італії

Розділ ІІІ. Заклади вищої освіти

3.1 Університетський сектор

3.2 Неуніверситетські заклади

Розділ ІV. Навчальний процес в Італії

4.1 Доступ населення до вищої освіти

4.2 Академічний рік і екзамени

4.3 Навчання студентів-іноземців

Розділ V. Кваліфікації

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Система освіти, як і культура її народу, є унікальним явищем, незрівнянно складнішим, ніж інші системи (транспорту, зв'язку, безпеки), бо глибоко пов'язана з духовними і матеріальними аспектами минулого і сучасного. З огляду на це у кожній країні освіта та її організація мають свої особливості. Проте наймогутнішими ініціаторами змін у системі освіти виступають не її власні проблеми чи негаразди (системні чинники), а ті, які перебувають поза нею, насамперед, пріоритети й вимоги до навчання і виховання, спричинені включенням даної країни до спільного руху світового співтовариства у майбутнє, змінами у виробництві, культурі та поведінці. Відтак, при реформуванні вищої освіти, з одного боку, враховуються пріоритети збереження культурної різноманітності національних систем освіти, а з іншого - завдання поліпшення міжнародної співпраці, мобільності, працевлаштування студентів у Європейському чи міжнародному ареалі, міжнародної конкурентоспроможності закладів вищої освіти.

Італія - це колиска європейської освіти. Перші в Європі університети з'явилися саме тут в XI столітті, потім за їхнім прикладом утворилися Оксфорд (XII століття), Кембридж, Сорбонна (XIII століття). У Середньовіччі бажаючі стати добрими правознавцями неодмінно приїжджали в університет Болоньї. Кращих у Європі лікарів випускав університет Салерно. В Італії одержували освіту великі художники, скульптори.

освіта університетський студент навчання



Розділ І. Дошкільна та середня освіта в Італії

З трьох років маленьких італійців віддають до дитячих садків (scuola maternal), де протягом трьох років їх готують до школи. Діти навчаються у групах по 15-30 чоловік. Після дитячого садка дітей віддають до початкової школи.

Початкова школа з 6 до 11 років має два ступені -- scuola elementare і scuola elementare. Обидва ступені є безкоштовними для всіх. По закінченню початкової школи учні складають письмовий та усний іспити. За їх результатами видається атестат (diploma di licenza elementare). На цьому рівні вивчають читання, письмо, малювання, арифметику, музику як обов'язкові, за бажанням вивчають тільки релігію. Учбові плани також враховують вивчення однієї іноземної мови.

Середня молодша школа (scuola media) з 11 до 15років. На цьому етапі школярі вивчають італійську мову, історію, географію, математику та природні науки, іноземну мову, мистецтво та музику.

Середня старша школа з 15 до 18-19 років. На даному етапі учні вирішують, чи будуть вони навчатися за звичайною програмою та готуватися до вступу у ВНЗ, або будуть поєднувати навчання з професійною підготовкою.

Варіант 1: учень вирішує продовжувати своє навчання за звичайною програмою. В цьому випадку він продовжує своє навчання в ліцеях, головним завданням котрих є підготовка учнів до вступу до університету. Ліцеї поділяються на: класичні; технічні; гуманітарні; лінгвістичні; ліцеї мистецтв.

Обираючи той чи інший профіль, учень фактично визначається зі своєю майбутньою професією. Як правило, більшість випускників ліцеїв поступають до ВНЗ.

Варіант 2: учень крім шкільної освіти отримує будь-яку професію. Отримати такий вид навчання можливо у так званих «інститутах» чи коледжах. По закінченню учень отримує атестат о середній освіті (diploma di maturita) та свідоцтво про професійну кваліфікацію.



Розділ IІ. Минуле і сучасне системи вищої освіти Італії

Найстаріший у світі університет створений у Болоньї у 1088 р., за ним виникли заклади в Падуї (1222 р.) і Неаполі (1224 р.). Останній вважається першим у світі державним університетом.

Народжені вільними, університети потрапили під державний контроль після 1859 року. Реформа Gentili (1923 р.) зробила наголос на наукових завданнях університетів, дипломи яких стали суто академічними. Для викладачів ввели державні екзамени для отримання фахових документів, одночасно зросла автономія університетів у поточній діяльності. У післявоєнний період довго тривали дискусії про напрями змін освіти, а здійснення планів настало лише після студентських заворушень кінця 60-х років. У 1969 р. було впроваджено безекзаменаційний вступ усіх володарів шкільних атестатів в університети, що врешті спричинило переповнення їх аудиторій й ускладнило роботу викладачів. В останні роки до вищої освіти переходять 63-67% випускників 13-річної середньої школи.

Обов'язкове навчання (вік 6-14 років) в Італії добре організоване, відбувається у невеликих класах і в середнього розміру школах за спільними національними програмами. Педагоги мають прекрасні інноваційні традиції, вони є держслужбовцями і користуються непоганим соціальним захистом та суспільною повагою. В кінці 8-го класу складаються екзамени (esame di licenza), успіх відкриває шлях до повної середньої освіти. На її рівні ситуація складна, бо збереження традицій заважає пристосуванню до вимог часу. Наприклад, у "класичних" ліцеях, які готують до університетів, вчать латину і грецьку мови, але немає занять з сучасних іноземних мов. Програми цього рівня надто довгі (5 років) і зазнають критики. Перебіг випускних екзаменів (esami di maturita) є справою змін та експериментів. Успіх на них дає право на диплом з французькою назвою "бакалаврат".

Вища освіта Італії представлена переважно університетами. Рівновага сил реформаторів і консерваторів в Італії зумовила винятково малу швидкість її змін і збереження багатьох реліктів. Та активна участь Італії в Європейському Союзі примусила країну розпочати зближення своєї освіти з типовими для Європи зразками: вперше була введена аспірантура і наукове звання доктора наук. З 1990 р. запровадили короткі спеціалізовані університетські програми (2-3 роки) з заключним університетським дипломом (Diploma universitaria), а закон 1993 р. додатково розширив автономію університетів.



Розділ ІІІ. Заклади вищої освіти

3.1 Університетський сектор

Вища освіта Італії має гіпертрофований університетський і малий неуніверситетський сектори, більшість закладів державні.

Університети з навчальними і науковими програмами перебувають під управлінням Міністерства університетів і науково-технологічних досліджень, завдання якого:

-- планувати і здійснювати розвиток наукових досліджень;

-- складати трирічні плани розвитку університетів;

-- розподіляти кошти між закладами згідно з критеріями закону;

-- координувати участь Італії у міжнародних програмах.

Національна Рада університетів (з 1979 р.) є консультативним органом, де представлені кілька інших національних рад (економіки і праці, науки, культури тощо). Інші консультативні органи під егідою міністерства: Національна Рада з науково-технологічних пошуків, Постійна конференція ректорів італійських університетів тощо.

Всього в Італії налічується 65 закладів університетського рівня (державних і "вільних", що самоуправляються, але мають офіційне визнання і дипломи, працюють за програмами державних й інспектуються Міністерством освіти). Розподіл ВЗО такий:

- 45 державних університетів;

- 3 політехніки: Bari, Milan, Turin;

- 5 вільних (приватних): Univ.Cattolica del Sacro Cuore (Мілан), Univ. Commerciale Baccani (Мілан), Univ. Internationale degli Studi Sociali (Рим), Libera Univ. "Maria S.S.Assunta" (Рим), Univ. di Urbino;

- 3 державних університетських інститути: Inst.Universitario Navale (Неаполь), Inst.Univ. Orientale (Неаполь), Inst.Univ.di Architettura (Венеція);

- 4 вільних університетських інститути: Instituto Universitario "C.Cattaneo" (Castellanza); Inst.Univ. di Lingue Moderne (Мілан), Inst.Univ. di Magistero "S.Orsola" (Неаполь), Inst.Univ. Campus bio-medico (Рим);

- 2 університети для іноземців: Perugia, Siena;

- 3 Вищих школи: Scuole Noramle Superiore (Піза), Sc.di Studi Universitari e di Perfezionamento "S.Anna" (Піза), Sc.Internazionale (Superiore di Studi Avanzati (Трієст).

3.2 Неуніверситетські заклади

Неуніверситетські заклади класифікуються таким чином:

а) інститути мистецтв під егідою інспекторату мистецького навчання Міністерства della Publica Istruzione, а саме:

-- 20 Академій мистецтв, які мають чотирирічні курси з чотирьох напрямів мистецтв (малювання, скульптура, декоративне мистецтво і дизайн). Є вступні іспити, від яких звільнені учні середніх мистецьких закладів (ліцеїв та інститутів). Щороку проводяться перевідні іспити, наприкінці навчання видається диплом з мистецької спеціалізації.

-- 4 Вищі Інститути мистецької промисловості (Faenza, Florence, Rome, Urbino). Зміст курсів визначається науково-дидактичною радою закладу. Абітурієнти повинні мати атестат зрілості і пройти співбесіду. Заняття приводять до певного випускного проекту, який захищається на випускному іспиті і дає право на отримання диплома, еквівалентного диплому Академій мистецтв.

-- 1 Академія театрального мистецтва у Римі з двома курсами підготовки акторів (4 роки) та менеджерів (директорів, 3 роки). Є вступний іспит і всього 30 місць на кожен з двох курсів.

-- 1 Національна академія танцю в Римі з прийомом після закінчення початкової школи. Навчання триває вісім років. Учні закінчують паралельно середню освіту і упродовж ще трьох років опановують хореографію, викладання і сольний танець.

б) інститути під егідою інших міністерств:

-- 10 інститутів фізичного виховання (Рим та інші міста) з трирічним навчанням. Щоб вступити, треба мати атестат і скласти вступні іспити (кількість місць) лімітована. Випускники одержують диплом викладача фізкультури;

-- 1 Експериментальний центр кіно в Римі, який видає офіційні професійні дипломи;

-- 1 Центральний інститут реставраторів у Римі, що має два потоки: з "металів та археологічних об'єктів" та мальованих картин. Вступ конкурсний (кількість місць обмежена), навчання триває три роки, у дипломі вказується фахова спеціалізація;

-- 1 Opificio delle Pietre Dure у Флоренції, де також готують реставраторів;

-- школи архівістів у кількох містах для підготовки працівників державних архівів та установ;

-- вищі школи перекладачів (приватні чи муніципальні), які мають два роки навчання. Після їх закінчення і року вдосконалення видається професійний диплом, визнаний державою. Не слід плутати ці дипломи з більш академічними, які видають після чотирирічних студій університети в Болонії та Трієсті;

-- військові академії та інститути поліції, якими керують відповідні міністерства (оборони і внутрішніх справ).



Розділ ІV. Навчальний процес в Італії

4.1 Доступ населення до вищої освіти

Вступ визначається наявністю атестату (бакалаврату) за середню школу (Maturita exam). Решта попередніх умов залежить від вибору навчального курсу. Університети вільні у встановленні вимог і кількості місць для вступників. Чимало проводять вступний іспит і додають аналіз оцінок шкільного атестату. Хоч більшість курсів відкриті для всіх, частина (медицина, стоматологія) мають визначену або змінну від року до року (архітектура) кількість вакантних місць. Вступ на лімітовані спеціальності здійснюється лише за результатами екзаменів. Обмеження місць існує і в приватних університетах.

Доступ на старших курсах до диплома спеціалізації також через конкурсні екзамени (усний і письмовий тест з оцінюванням досягнутої кваліфікації). Кандидати допускаються до навчання за отриманим після екзаменів кваліфікаційним списком.

Прийом на докторські заняття після отримання диплома також провадяться за результатами конкурсних іспитів (письмовий чи усний тест). Іспити організовуються на національному рівні; кожен курс (програма) має визначену кількість місць.

4.2 Академічний рік і екзамени

Раніше рік розпочинався 1 листопада і закінчувався 31 серпня наступного року. Останнім часом навчальний рік на багатьох факультетах поділяється на два семестри, розпочинаючись раніше.

Програми, як правило, поділяються на окремі курси (дисципліни) з усними екзаменами після завершення. Кожен навчальний рік закінчується певною кількістю екзаменів. Прохідні бали лежать між 18/30 і 30/30, до останніх може додаватися lode (cum laude). Шкала складається з 30 балів, бо екзаменаційна комісія включає три особи, кожен з яких може поставити максимум 10 балів, а lode (cum laude) додається за умови повної одностайності). Кількість щорічних екзаменів залежить від факультету. Є також список необхідних предметів та іспитів, частина яких складається за вибором самого студента і затверджуються Consiglio di Laurea. На закінчення студій студент повинен скласти заключний іспит з назвою esame di laurea у вигляді письмових тез чи проекту (tesi di laurea), які захищаються перед групою 11 викладачів (тому загальна оцінка може сягати 110). За наслідками обговорення під час захисту може бути додане lode.

Відвідування обов'язкове під час набування диплома спеціалізації. Для доступу до навчання наступного року наприкінці попереднього року складаються екзамени з теорії й практики обраної дисципліни (спеціалізації). Заключний іспит включає письмові тези з одного чи кількох предметів, що стосуються програми навчання.

Аспіранти на докторських студіях повинні щороку звітувати про виконане для отримання дозволу на продовження навчання. Після його закінчення вони захищають тези (дисертацію) перед національною комісією.

4.3 Навчання студентів-іноземців

Кандидат повинен розпочати дії за рік до обраного ним моменту початку занять в Італії зі звернення до найближчого Посольства (консульства) Італії. Інформацію про систему освіти й умови прийому можна отримати через базу даних ORTELIUS, а також шляхом звернення до: Міносвіти; університетів та інших закладів вищої освіти; до інформаційного центру з порівняння і визнання СІМЕА (італійський NARIC); довідників про окремі факультети, що містять детальну інформацію про курси.

В Італії чимало студентів-іноземців, більшість з Третього світу, але й європейців вчиться понад 12 000 (найбільше греків). Місця для іноземців резервуються як у ВНЗ з вільним вступом, так і з вступом через конкурсні іспити.

Для претензій на повний диплом треба мати позаду не менше 12 років навчання у СШ і визнаний в Італії атестат, а також скласти іспит з італійської мови, який проводить кожен ВЗО для себе. Комплект документів від громадян країн ЄС має потрапити у найближче консульство Італії до 15 квітня. Вказується найпривабливіший факультет, а також другий за вибором. Якщо там складаються конкурсні іспити, іноземці роблять це разом зі школярами Італії.

До зарахування всі іноземці мають скласти мовний екзамен, жодний закордонний диплом філолога чи перекладача його замінити не може. Дату і місце тесту повідомляє аплікантам Міністерство закордонних справ Італії.

Оскільки мовний тест обов'язковий, то іноземці можуть вчити мову в університетах для іноземців в Перуджі і Сієні впродовж року, а також улітку. Решта університетів мають свої курси у Мовних центрах.



Розділ V Кваліфікації

Італійські університети, приймаючи учнів 13-річної середньої школи, присуджують лише чотири види дипломів.

1) Diploma universitario коротких циклів стандартною тривалістю 2-3 роки в університетах і так званих scoule dirette a fini speciali, які мають бути перетворені у майбутньому на повні "дипломні" курси,

2) Diploma di laurea -- повний диплом після 4-6 років загальних культурних і наукових студій, який дає право на титул "dottore". Представники регульованих професій (лікарі, архітектори та ін.) для початку фахової діяльності мають скласти державний профекзамен. З більшості фахів навчання триває 4 роки, з інженерії, архітектури, стоматології -- 5 років, з медицини -- 6 років.

3) Diploma di specializzazione -- професійна кваліфікація спеціаліста після додаткових 1-2 років навчання за програмами, які визначають самі університети (підготовка вчителів ліцеїв тощо).

4) Dottorato di ricerca (Ph.D.) -- введене з 1980 р. звання доктора з наукових досліджень, які здійснюються під наглядом і за рішенням Collegio dei docenti з даної дисципліни. Студії тривалістю 3-5 років дають аспіранту змогу виконати самостійні пошуки з оригінальними результатами.



Висновки

Отже, система освіти в Італії має три рівні: дошкільна, середня та вища освіта. Середня освіта також поділяється на початкову, середню молодшу та середню старшу школи. Існує також навчання у спеціалізованих ліцеях, по закінченню котрих учні отримують певну професію.

Вища освіта Італії має гіпертрофований університетський і малий неуніверситетський сектори, а більшість закладів - державні.

Університети з навчальними і науковими програмами перебувають під управлінням Міністерства університетів і науково-технологічних досліджень, завданням якого є: планувати і здійснювати розвиток наукових досліджень: складати трирічні плани розвитку університетів; розподіляти кошти між закладами згідно з законом.

Усього в Італії налічується 65 закладів університетського рівня (державних і «вільних», що самоуправляються, але мають офіційне визнання і дипломи, працюють за програмами державних та інспектуються Міністерством освіти).

Неуніверситетські заклади класифікуються таким чином:

а) інститути мистецтв під егідою інспекторату мистецького навчання;

б) інститути під егідою інших міністерств.

Вступ до ВНЗ визначається наявністю атестату (бакалаврату) за середню школу (Maturita exam). Університети вільні у встановленні вимог і кількості місць для вступників. Доступ на старших курсах до диплома спеціалізації проводиться через конкурсні екзамени (усний і письмовий тест з оцінюванням досягнутої кваліфікації).

Також в Італії можливе навчання іноземних студентів. Кандидат повинен розпочати дії за рік до обраного ним моменту початку занять в Італії зі звернення до найближчого Посольства Італії. Для претензій на повний диплом треба мати позаду не менше 12 років навчання у СШ і визнаний в Італії атестат, а також скласти іспит з італійської мови, який проводить кожен ВНЗ для себе.



Список використаної літератури

1. Андрощук А.Г. Освіта у країнах європейської спільноти: структура і управління// Проблеми науки. -- 2000. №8. - с. 54-60.

2. Ван дер Венде М.К. Болонская декларация: расширение доступности и повышение конкурентоспособности высшего образования в Европе // Виша освіта в Європі. -2000.-№3.-Том XXV.

3. Величко О.Г. Болонськии процес - це конкретні рішення і дії // Теория и практика металлургии. - Днепропетровск, 2004.- С.З-ІЗ.

4. Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире. - М.: ВЛАДОС, 1999.

Размещено на Allbest.ru