Запитання:

Чому ж так радісно було на душі у Катрусі?

Висновок: Бути добрим - це не тільки здатність допомагати, а також співчувати. Бути добрим - це здатність радіти чужим радощам, успіхам, сприймати чужу радість, як свою.

Звучить пісня «Бути добрим»

Добрим бути просто чи не просто? Не залежить доброта від зросту, і дитина робить добру справу, як не кине друга на поталу. Як людей полюбиш, пошануєш, силу для добра в душі відчуєш. І закрутиться земля скоріше, якщо разом станемо добріші, доброта з роками не старіє, доброта від холоду зігріє. І якщо вона як сонце світить, то радіють і дорослі діти й діти.

Дорогі діти! Давайте зараз заглянемо у свою душу і дамо відповідь на таке питання: чи завжди наші слова відповідають вчинкам? Що красномовніше говорить про здатність творити добро - красиве слово, не підкріплене ділом , чи конкретною справою?

Зараз послухаємо оповідання «Сьома дочка»

Сьома дочка.

Було в матері сім дочок. Ось поїхала мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць. Коли мати ввійшла до хати, дочка одна за одною стали говорити, як вони знудьгувалися за матір'ю.

- Я скучила за тобою, немов ластівка за сонячним промінням, - сказала перша дочка.

- Я чекала тебе, як суха земля жде краплину дощу, - промовила друга дочка.

- Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, - сказала третя.

- Мені було тяжко без тебе, як бджолі без квітки, - щебетала четверта.

- Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, - промовила п'ята.

- Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, - сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона роззула матусю і принесла їй води у ночвах - помити ноги.

Запитання:

Хто найбільше любив свою матір?

Висновок: Добро - дієве. Воно любить конкретні справи.

Керуйтеся в своєму житті принципом: «Якнайменше красивих фраз, якнайбільше красивих справ».

Ми тільки-но поговорили на тему: «Добро і сім'я» , де сказали, що сім'я - це маленька спільність рідних по крові людей.

А якщо взяти багато сімей і з'єднати їх, то це буде вже народ.

З давніх-давен народ збирав перлини мудрості, які передалися із уст в уста. Є в народній скарбниці і прислів'я про добро та зло.

Робота в групах.

Завдання:

Перед вами конверти, в яких ви знайдете, слова про добро. Той, хто зробить це першим, отримає приз.

Цим не обмежуємося скарбниця української народної творчості про добро і зло.

Запитуються прислів'я, що записані на дошці:

1. Добро плодить добро, а зло плодить зло.

2. Добро не пропадає, а зло умирає.

3. Не все добре, що солодке.

4. Ти до нього з добром, а він до тебе з колом.

5. Не всяка стежка без спориша, не в кожної людини добра душа.

6. Добрий чоловік і сусідів дім від вогню збереже.

7. Від лиха до добра недалека дорога.

8. З добрим дружись, а злого й лихого стережись.

9. Не сподівайся за добро дяки.

10. Злий плаче від зависті, а добрий від радості.

11. Все зле - все немудре.

12. У кого є злість, той своє серце їсть.

13. Хто сам не знав зла, не вміє шанувати добра.

14. Злий сам себе б'є.

15. Злість до добра не доводить.

Про добро ми поговорили. А поняття, яке стоїть пліч-о-пліч з добром,називається - милосердя.

Давайте пізнаємо природу цього слова. Як ви думаєте, що воно означає?

Запитую визначення з словника В.Даля поняття «Милосердя». Розповідь про історію виникнення організації «Червоний Хрест», принципи діяльності.

Випробування.

Діти розв'язували задачу. Стояла тиша. Раптом в двері хтось постукав. В клас зайшов директор і сказав: «Привів нову ученицю». Всі побачили маленьку ученицю. Тридцять пар очей дивилися на нову школярку. Дівчинка була горбатою.

В учителя забилося серце. Він дивився в очі школярам, сам відчував, що в його очах - молитва : «Хай не побачить дівчинка в ваших поглядах, дорогі діти, ні подиву, ні насмішки».

В дитячих очах учитель побачив радість: приїхала нова учениця. Вони дивилися тільки в очі - і ласкаво посміхалися.

Учитель сказав : «Її звати Оля. Вона приїхала до нас здалеку. Хто уступить їй місце за першою партою? Бачите, яка вона маленька». Всі шість хлопчиків і дівчаток, які сиділи за першою партою, підняли руки і стали просити: «Я перейду!»

Оля сіла за першу парту.

Запитання:

Як ви гадаєте : клас витримав випробування?

Висновок: Бути добрим - це бережливо ставитись до слабших від себе, до інвалідів, розуміючи, що здоров'я - це божий дар і ми не повинні хизуватися ним перед слабшими за себе. Здорова і красива фізична оболонка не завжди свідчить про духовне багатство і душевну красу, а в немічному тілі може бути багатий внутрішній зміст, любов до оточуючих, милосердне ставлення до інших.

«Не будьте байдужим, байдужість смертоносна для душі»(М.Горький).

Діти. Ми поговорили про ставлення до найближчих людей - батька, матері, бабусі, про ставлення до слабших себе та інвалідів, а тепер давайте поговоримо про ставлення до братів і сестер наших молодших - тварин, які є частинкою природи, і теж мають серце, очі, вуха, відчувають тепле відношення до себе.

Запитання:

Як Ви розумієте вислів, написаний на дошці : «Захистіть дітей і тварин. У них немає права голосу, у них немає права вибору».

Послухаємо оповідання.

Посиротів.

Юрко прийшов до школи з рогаткою. До уроків було ще чимало часу. Він сів під кущем бузку й став дивитися на горобців, що весело цвірінькали, плигаючи з гілки на гілку.

Враз всі горобці знялись й кудись полетіли. Залишився один. Він цвірінькав тихо і ласкаво. Потім став дзьобиком чистити пір'ячко. Юрко націлився з рогатки й пустив у нього камінець.

Юркові стало страшно : «Невже це я зробив?» - подумалось йому. Тут відчув, як хтось поклав йому руку на плече. Панас Іванович відхилив гілку, і Юрко побачив на бузковій гілці горобине гніздо. З нього виглядало п'ятеро пташенят. Голі, безпомічні, вони жалібно пищали, роззявляли дзьобики.

- Вони тепер лишилися без матері, - тихо сказав Панас Іванович.

- А якби з твоєю мамою хтось таке вчинив…Юрко стояв блідий і мовчазний.

- Ну що ж, іди на урок, - зітхнув Панас Іванович.

- Допомогти цим бідолашкам ніхто вже не зможе

Уночі Юрко зовсім не спав. Йому ввижалися пташенята , що роззявили дзьобики й жалібно пищали, гукаючи матусю.

Запитання:

Як ви оцінюєте вчинок Юрка ? Що керувало ним, коли він вбив пташку?

Висновок: Людина на те і людина, щоб оцінювати і зважувати свої дії і вчинки. Часто людська легковажність і байдужість стає причиною страждань і невлаштованості братів наших молодших. Отже, не будьте байдужими. Пам'ятайте, що всі ми - діти Космосу і народжені для того, щоб плекати добро.

А тепер давайте уважно прослухаємо випадок, який дійсно відбувся з моїми знайомими дітьми в реальному житті.

Ви пішли в ліс. В лісі було дуже красиво. Клас підійшов до галявини, де росли білі ромашки. Один з хлопчиків так сподобав галявину, що пірнув у це царство квітів і покачався по квітах. Дівчинка Катя подумала , що треба нарвати для мами букет ромашок, адже завтра у мами день народження.

Запитання:

Хто з дітей найбільше любить красу, природу? Зробіть власний висновок.

Запитання:

А тепер скажіть чи все красиве - добре?

Краса і потворність.

На сонячній галявині живе красуня - Краса. У неї багато-багато квітів. Як тільки є в світі квіти - всі ростуть у неї на галявині. Коли тихі сутінки опускаються на землю і все живе лягає спати, Краса іде до людей. Заходить в будинок, підходить до сплячої людини, кладе в головах квітку… Якщо людина спить так, що не чує ні завивання вітру, ні гуркоту грому, вона ніколи не бачить подарунка Краси. Тому що слідом за Красою їде від будинку до будинку Потворність. Це жахлива істота. В її злих очах ненависть і презирство до людей. Вона живе десь в смердючому болоті. Хто не відчував Краси, не прокинувся, не взяв квітку, не замилувався нею - вона до того і заходить, бере квітку і подає, - ніби яструб пташину, яка випала з гнізда. І сон людини, до якого прийшла Потворність, робить важким і тривожним. Сняться йому голі віти дерев і засохле поле.

Діти, скажіть будь ласка, чому існує Краса і Потворність?

Висновок: Однією з ознак Доброти є вміння бачити, сприймати і цінувати красу, все красиве в оточуючому світі. Все красиве від Любові, від Добра, все потворне від людської байдужості, заздрості, злоби.

А тепер послухайте оповідання про красиве і корисне.

Хризантема і цибулина.

Недалеко від хмари росла Хризантема. На спаді літа вона зацвіла ніжним, рожевим цвітом і милувалася своєю красою. Її квіти шепотіли : «Які ми красиві…». А поруч з Хризантемою росла Цибулина. Ну, звичайнісінька цибуля. На спаді літа Цибулина доспіла, зелене пір я зів'яло, й від неї відгонило гострим духом. Хризантема зморщила носа й каже :

- Як неприємно від тебе пахне! Дивлюся, навіщо люди тебе сіють, мабуть, щоб відлякувати бліх.

Цибулина мовчала. Проти Хризантеми вона відчувала себе простачкою. Певно , що жінка зараз скаже: «Які гарні квіти в Хризантеми!» . Жінка справді підійшла до Хризантеми й сказала:

- Які гарні квіти!

Хризантема аж танула від утіхи. Потім жінка нахилилась, вирвала Цибулину, роздивилася й вигукнула:

- Яка гарна цибулина!

Хризантема нічого не могла збагнути. Вона собі думала: « Невже й Цибулина може бути гарною?»

Запитання:

А ви як думаєте? Може бути гарною цибулина?

Висновок: Запам'ятаймо, що все, що нас оточує - це багатство, яке треба берегти і примножувати. В природі все доцільне. І цибулина, і будяк, і лопух по-своєму красиві, їх краса , може, не така яскрава, як краса хризантем, троянд, але вона не менш приваблива.

Запитання:

А яку квітку ми називаємо квіткою сонця?(соняшник)

Отже , на прощання я хочу прочитати оповідання про небесне світило, яке є прообразом доброти, світла і любові

Квітка сонця.

На високому стеблі велика квітка із золотистими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому і називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилось з-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку і дивиться, дивиться на червоне вогняне коло.

Усміхається соняшник до сонця, радіє. Вітає його:

- Добрий день, сонечко, я так довго ждав тебе вночі. Сонце піднімається все вище і вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним своє золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається цього золотому промінню. Зайшло сонце.

Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко. Спить золота квітка й сниться їй ранкова зоря.

Висновок: Сьогодні ми говорили про добро і милосердя. Ви збагатилися знаннями про добро. Хотілось би, щоб після цього уроку кожен з вас осмислив свою життєву позицію і став добрішим, кращим, досконалішим.

Ми повертаємося до нашого доброго сонечка, що ви намалювали на дошці, і виконаємо таке завдання : напишіть над кожним промінцем сонечка риси доброї людини.

Золоте правило:

1. Ставитися до інших так, як ви б хотіли, щоб ставились до вас.

2. Поважати інших, особливо старших і слабших від себе.

3. Слухати маму, тата, бабусю.

4. Не сміятися над каліками.

5. Любити і берегти природу, тварин.

6. Не проходити байдуже мимо людської біди, горя, розпачу.

7. Не залишати тварин у біді.

8. Любити природу і все живе. Бережливо ставитися до краси.

9. Уміти не тільки поспівчувати у горі, а й порадіти чужому успіху.

А я бажаю вам успіхів у постійній роботі над собою. Хай множаться зерна добра в ваших душах.

А тепер давайте зробимо коло дружби, мої маленькі частинки сонця і заспіваємо пісеньку: « Хай завжди буде сонце!»

(Діти беруться за руки і співають пісню « Хай завжди буде сонце!»)

Батьківські збори «Виховання чуйності й доброти»

План

1. Дитинство - природна школа доброти.

2. Роль сім'ї вихованні в дітей почуття чуйності й доброти.

3. Типові помилки батьків.

4. Джерела доброти.

Про необхідність виховання в дітей із малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В.О. Сухомлинський. Він підкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших вихованих завдань сім'ї школи. Ви покликані облагородити серце своєї дитини, одухотворити його поривання і бажання вищою людською красою - чуйністю, співчутливістю. З перших днів свідомого життя людині треба пам'ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином чи дочкою старанних батьків, чоловіком, батьком.

Помиляються ті батьки, які думають, що доброта і чуйність - природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро.

Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: в хорошій працьовитій сім'ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках, прилучаємо їх до вищої людської радості - радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину, безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.

Письменниця Тетяна Тесе описує такий випадок. Навесні, коли пішов лід на річці, хлопчик років восьми захотів погратися в « капітана» і скочив на крижину. Але крижина розкололася, тріщина ставала все ширшою, а « капітан» зі страху заревів. Хлопчики, що були на березі, розгубилися, тупцяли на місці. І ось, поки дорослі бігли до річки, хлопчик років чотирнадцяти скочив на крижину з « капітаном », схопив його в обійми і через хвилину вже стояв разом із ним на твердому ґрунті. Усе це трапилося миттєво. Презирливо оглянувши хлопчика, що продовжував плакати, його рятівник сплюнув крізь зуби і пішов не оглядаючись… Одна з жінок, що була на березі, пізнала в герої Толіка - першого хулігана в їхньому дворі.

«Не можу вибачити собі, - зауважує Тетяна Тесе, - що не наздогнала цього Толіка, не поговорила з ним, але я глибоко переконана, що в душі « першого хулігана в дворі « під товстою корою грубості пустощів живе, як джерело, чиста сила відваги і доброти, яка вштовхнула його на цей вчинок «.

Хочеться, зауважити, що коли ми оцінюємо вчинки дітей, то обов'язково хочемо зрозуміти навіщо, чому, чим керувалася людина? Так само, сприймаючи навіть і добрі вчинки своїх дітей, варто час від часу спробувати проаналізувати їхні мотиви, тому що іноді можна помилитися, оцінюючи вчинок тільки за зовнішніми правилами.

Донька моєї знайомої щоденно купувала хліб старенької бабусі, що жила поруч. Батьки тішилися і хвалили дитину. А через деякий період Віра купила собі нову іграшку.

- Звідки вона в тебе? - запитав батько.

- А мені бабуся щодня платила за те, що я їй купувала хліб, - спокійно і задоволено відповідала донька.

- І тобі не соромно? - розгублено запитала мати.

- А чому мені має бути соромно, хіба я даремно трудилася?

- Яка ж ціна такої доброти?

(Виступи батьків)

В Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Така вже їхня доля - залишитися у чотирьох стінах сам на сам зі своїми проблемами , хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь із нас завітав до них. Ми часто не помічаємо їх - згорблених, зморщених.

Стара бабуся гірко нарікає на свою долю: «Маю дітей та онуків, а вони відцуралися від мене, кричать, ненавидять: що це? Невихованість? Дефіцит совісті? А, може, ми думаємо, що старість обминає нас? Щодня бачимо сумні очі тих, кого в одне ціле об'єднало слово «старість », бачимо безнадію, розпач. І з самого серця виринають слова: « Молодосте, зазирни у вічі старості…».

Які б моральні якості, шановні батьки, ви не хотіли виховати у дітей, всі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість - відчуття того, що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку , болю, самотності. Саме в цьому джерела доброти.

Найвища наука життя - мудрість. А найвища мудрість - бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити у горі й біді - це завжди було в характері нашого українського народу.

Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти навіки?

Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки і вчити цього своїх дітей.

Не говори про доброту,

Коли ти сам нею не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Як чисте сяйво доброти.

Інколи в нас закрадається думка і постає питання: яка вулиця веде до храму? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному?

На це запитання публіцист Ігор Золотухін відповів так: «Ця вулиця проходить через душу кожного з нас, і той храм, храм добра, правди і любові, кожен повинен будувати в собі, вимітаючи зі своєї душі зло і брехню, які вгніздилися в ній і руйнують її».

Якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а кожна добра - на одну добру справу більше, наскільки світлішим стало б наше життя. Тому я закликаю вас бути добрими, людяними, милосердними, терплячими, нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця і серця дітей від усього злого. Пам'ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все в батьківському домі. Тепла дружня атмосфера в сім'ї, уважне і турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зроблене для неї.

Прошу пам'ятати, що князь Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» закликав:

- не забувайте убогих, подавайте сиротам, захистіть вдову;

- не майте гордощів у своєму серці, старших шануйте;

- не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово мовте;

- на світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: «Господи, додай мені літа до літа, щоб честю й добром виправдав життя своє».

Популярність: 26%

Размещено на Allbest.ru