Проблеми естетичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Традиції естетичного виховання в Україні

Практика естетичного виховання на Україні була започаткована ще легендарними братами-просвітителями IX ст. Кирилом і Мефодієм, діяння яких було відзначено Нестором - літописцем

Певною мірою своєрідний процес естетичного виховання здійснювався Ярославом Мудрим: зведення собору Святої Софії в Києві, відкриття школи та бібліотеки.

Фактично кожний історичний період в історії України так чи інакше пов'язаний з проблемою естетичного виховання, але логічним підсумком цього процесу стає створення Києво-Могилянської академії (1632), що органічно поєднувала просвітницьку діяльність з естетичним удосконаленням особистості і являла собою яскраву модель зв'язку педагогіки та естетики. «Києво-Могилянську академію порівнюють з такими національними святинями і світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків».

У практиці освіти і виховання Києво-Могилянської академії було природно відбито специфіку української національної культури, що, з одного боку, нерозривно пов'язана з власним корінням, давньослов'янським світосприйняттям, специфікою давньослов'янської міфології, а з іншого - безпосередньо співвіднесена із загальноєвропейським культуротворчим процесом, орієнтована на теоретичні пошуки науки Нового часу. Тут показовими видаються трансформація у площину української культури естетичних принципів бароко і виникнення нового, унікального явища - українського бароко.

Наступний етап практики естетичного виховання в Україні асоціюється з іменем видатного філософа-просвітителя Г.С. Сковороди. Про його естетичні погляди вже йшлося у першій частині нашого посібника. Важливе місце в структурі філософсько-естетичної концепції Г. Сковороди посідає проблема естетичного виховання. Під принципово новим кутом зору український мислитель інтерпретував проблему самопізнання, наголошуючи на необхідності кожній людині чітко усвідомлювати свою роль у природі і суспільстві, знайти своє «справжнє обличчя».

Ідеї Г.С. Сковороди мали значний вплив на процес художньої творчості. Так, теорія «трьох світів»: «макрокосм» (природа), «мікрокосм» (людина) та «світ символів» (Біблія) була інтерпретована М. Булгаковим в його романі «Майстер і Маргарита», а сам філософ став одним з прототипів головного героя твору.

Висуваючи ідею синтетичного методу дослідження істини, Г. Сковорода наполягав на необхідності активної взаємодії філософії та мистецтва, і це стало наріжним принципом його теорії виховання гармонійної особистості. На думку мислителя, філософ має бути пророком, а завдання мистецтва відповідно полягає в тому, щоб передбачити майбутнє.

Ідея Г.С. Сковороди знайшла своє яскраве підтвердження у мистецькій, передусім літературній, практиці XIX-XX ст. (Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Винниченко, М. Вороний, М. Хвильовий, Л. Костенко та ін.). У цьому зв'язку показовим видається вислів українського поета і публіциста Є. Маланюка, спадщина якого сьогодні активно починає досліджуватися теоретиками, з приводу творчості Лесі Українки, яку «вповні сприйняти може лише сучасний читач».

Розвиток процесу естетичного виховання стимулює феномен культури (від лат. сиііига - догляд, освіта, розвиток) - історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у темах і формах організації її життя й діяльності людей, а також у створюваних нею матеріальних і духовних цінностях. Загальнотеоретичні визначення терміна «культура» відкривають можливість звернутися до проблеми української національної культури, розглянути її специфічні особливості.

У зв'язку з цим необхідно зосередитися на феномені давньослов'янської міфології. що стимулювала розвиток національної культури і мистецтва України. Водночас слід враховувати чинник входження давньослов'янської міфології до структури індоєвропейської міфологічної системи, що зумовив «відкритість» української культури, її органічне існування у межах загальноєвропейського культурного простору.

Вивчення проблеми естетичного виховання свідчить, що найдієвішим його заходом, який органічно поєднує суто естетичні завдання з державно-патріотичними, є діалог між митцем і аудиторією. Яскравим прикладом, що підтверджує нашу думку, є відомий вірш М. Вороного «Краса!» (1912):

Її я славлю і хвалю

І кожну їй хвилину

Готов оддати без жалю.

Мій друже, я Красу люблю...

Як рідну Україну!»

Отже, наріжним принципом, що має визначити напрям естетичного виховання в умовах незалежної України, повинно стати врахування кращого культурно-мистецького досвіду минулого, його коректне використання у межах принципово нового періоду історії. Відчуття належності до культури великої країни, що вписана в європейський контекст, є найпродуктивнішим заходом естетико-патріотичного виховання інтелектуального потенціалу незалежної України. Саме цей підхід сприятиме формуванню всебічно розвиненої особистості, яка має жити і працювати в умовах третього тисячоліття.

2. Структура моральної свідомості. Моральні норми і принципи

естетичний моральний сковорода

Моральна свідомість -- є ідеальним відображенням і впорядкуванням реальності, власне моральної, тобто моральної практики й моральних відносин.

Базовим елементом моральної свідомості є моральна норма (від лат. norma -- керівне начало, правило, взірець), що є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов'язковий характе При цьому характеру морального нормативу можуть набувати як позитивні вимоги, що зобов'язують людину до здійснення певних учинків і реалізації в них певних якостей («поважай батьків!», «повертай борги!» тощо), так і заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевияви людини («не вбивай!», «не вкради!», «не кажи неправду!» та ін.). Ознаками моральної норми є їх імперативність (від лат. imperativus -- владний), тобто обов'язковість, та універсалізація, тобто всеохоплення

Найперше, що впадає в око при теоретичному розгляді мо­ральної свідомості, -- це, звичайно, сукупність певних норм, заборон та вимог, що регулюють людську діяльність і поведінку. Ця сукупність норм головним чином і становить безпосередній зміст моральної свідомості.

Про сутність морального нормування поведінки дещо вже було сказано в попередніх розділах. Однак що собою являє моральна норма як така?

Згідно з існуючими визначеннями, моральна норма (від лат. norma -- керівне начало, правило, взірець) є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби людсько­го співжиття і відносин та має обов'язковий характер.

Зв'язок моральних норм з реальною практикою людського життя випливає також і з тієї обставини, що нормою називається, крім відповідного елементу свідомості, ще й просто певний середній випадок або показ­ник, певна усталена риса того чи іншого об'єктивного масового явища або процесу. Нерідко трапляється так, що проблема якоїсь норми загострюється в моральній свідомості саме тоді, коли дана норма втрачає свої позиції в реальному людському житті, тобто перестає бути для нього «нормою», -- що, до речі, зовсім ще не свідчить про її суто моральну необґрунтованість.

Цікаво в цьому відношенні, що мовне джерело да­ного поняття, латинське norma походить від дієслова nosco -- пізнаю, впізнаю, розпізнаю й первісно позна­чає ніщо інше як косинець, котрий докладають до ліній та площин саме з метою їх випрямлення і виправлення. Від цього елементарного уявлення сучасне поняття норми успадковує вказівку на деяку повторюваність істотного, що її потрібно розпізнати в даній конкрет­ній ситуації й прийняти до керівництва. Норма моральна під цим кутом зору теж постає своєрідним «косин­цем», якого ми докладаємо до примхливої реальності людських стосунків, де так само існують свої істотні повторюваності, що потребують додержання.

Будь-які норми моральної свідомості стосуються тих або інших конкретних виявів чи сторін суспільного життя. При цьому характеру морального нормативу мо­жуть набувати як позитивні вимоги, що зобов'язують людину до здійснення певних учинків і реалізації в них певних якостей («поважай батьків!», «повертай борги!» тощо), так і заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевияви людини («не вбивай!», «не вкради!», «не кажи неправду!» та ін.).

Величезна різноманітність норм сучасної моральної свідомості простягається від найзагальніших фундаментальних основоположень (як-от наведені) до норм чисто ситуаційних за своїм змістом, що не виходять за межі якогось часткового аспекту людської поведінки або повторюваного, але суто поверхового типу ситуацій спілкування. Перші, найфундаментальніші норми мо­ралі, нерідко входять у людську свідомість у вигляді релігійних заповідей', заповідь -- це й є така норма моральної свідомості, відносно якої існує переконання, що вона походить від певного авторитету, насамперед -- авторитету потойбічного, божествен­ного (класичний приклад --Десять заповідей, або Декалог Мойсея). Останні ж, суто поверхові або ситуаційні моральні нор­мативи, межують із правилами етикету й зовнішньої культури поведінки, а часто й самі безпосередньо постають у цій якості.

Проте будь-які моральні норми, хоч якими б загальними або частковими, фундаментальними чи поверховими вони були, мають і певні спільні сутнісні риси, які власне й визначають їхню належність до сфери моралі. Це, насамперед:

-- імперативність, тобто обов'язковість втіленого в них веління. При цьому обов'язковість власне мораль­них норм, на відміну від багатьох інших, має не гіпо­тетичний, умовний, а категоричний характер: людина в принципі має виконувати їх незалежно від будь-яких сторонніх міркувань. Небагато чого варті були б у мо­ральному відношенні чесність або ввічливість особи, якби за ними стояло, скажімо, лише бажання сподо­батися начальству; такі «чесноти» через це й назива­ються показними

-- на відміну від справжніх. Існують, звичайно, й більш значущі в моральному відношенні чинники, які людина не може не враховувати при виконанні певних норм, але про це йтиметься нижче. В цілому ж обов'язковість закладена в моральній нормі як такій і незалежно від зовнішніх обставин має саме категоричний характер;

-- здатність до універсалізації (universalizability -- термін сучасного англійського етика P.M. Гейєра). Про цю здатність моральної норми вже йшлося при розгляді відносин загальнолюдської і локальних систем моралі. Справді, сучасний досвід переконує, що в різних регіо­нах світу, в різних народів чи в різних шарах культури можна зустріти найрізноманітніші за змістом моральні Імперативи, і якби ми схотіли вилучити з них стовідсот­кове універсальні, наші здобутки були б дуже малі. При цьому, однак, кожна, навіть найчастковіша, найповерховіша норма моралі, якщо тільки вона гідна цієї назви, здатна до універсалізації -- неначе містить у собі відповідний універсалізуючий потенціал. Кожну, аж до найдріб'язковішої з числа таких норм, можна інтерпре­тувати таким чином, щоб вона за певних обставин набувала універсального значення. Й поготів не може бути в галузі моралі таких норм, які були б обов'язко­вими для одних осіб і не стосувалися інших: мораль такого «подвійного стандарту» засуджується всім циві­лізованим співтовариством.

Своєрідною «нормою норм», яка в даному відно­шенні висвітлює саму сутність морального нормотворення, постає вже неодноразово згадане «золоте пра­вило» моралі -- правило, яке головним чином перед­бачає взаємність: я маю вимагати від себе того, чого вимагаю від інших, і відповідно від кожного вимага­ється те, що й від кожного іншого.

Суттєвою конструктивною особливістю сукупності моральних норм у її відбитті у свідомості людини є ієрархічний характер. За всієї обов'язковості й безумовності кожної з норм вони можуть розглядатися як більш або менш важливі; існують обставини, зважаючи на які саме моральні міркування школи змушують відмовлятися від виконання навіть фундаментальних норм заради таких, котрі мають більшу життєву вагу. Трапляються випадки, коли, наприклад, лікар змушений говорити неправду своєму пацієнтові, аби врятувати йому життя чи звільнити від додаткових страждань. Принципово, однак, що й подібні випадки, які мають вимушений характер, не відміняють моральну обов'язковість норм, від виконання яких у даному разі відмовляються. Від того, що я морально змушений сказати неправду, остання правдою не стає; порушуючи норму, я в будь-якому разі маю усвідомлювати, що переступаю межі моралі. Вбивство ворога, навіть вимушене, навіть заради справедливої справи залишається все ж таки вбивством, тобто великим злочином проти загальнолюдської мо­ралі, і той, хто його вчинив, має покутувати, а не торжествувати, як це ми здебільшого бачимо в людей низької моральної культури. Недарма ще легендарний китайський мудрець Лао-цзи (VI--V ст. до н.е.) говорив, що перемогу на війні слід відзначати похорон­ною процесією.

Нарешті, як сказав із цього приводу один із сучасних інтер­претаторів Канта: якщо твої діти вмирають від голоду, а в тебе є нагода непомітно вкрасти кусень м'яса, в якому його власник не відчуває такої доконечної потреби, -- вкради! Але тільки не вважай, ніби ти чистий перед людською мораллю: крадіжка за будь-яких умов лишається крадіжкою, явним порушенням однієї з фундаментальних, категорично обов'язкових моральних норм.

Тут ми розглянули лише кілька аспектів проблеми моральних норм, однієї з найактуальніших у сучасній етичній науці. Щодо практичного, суспільного й власне людського інтересу до даної проблеми, він у нас протягом недавніх десятиліть був значно послаблений внаслідок істотної недооцінки самої ідеї норми як такої, її світоглядного й культурного значення. «Нор­мальна людина», «нормальна поведінка», «нормальний учинок» -- подібні визначення почали сприйматися як щось сухе й прісне, мало не принижуюче насамперед І через те, що саме суспільство у своєму розвиткові, І забувши про ідеал норми, тривалий час орієнтувалося переважно на екстремальні, якщо не екстремістські, взірці, на те, що в культурно-історичному та антропо­логічному плані інакше як аномалією й не назвеш. Замість рівномірної конструктивної праці й творчої самореалізації на благо собі та іншим висувалися як взірці якісь неймовірні титанічні зусилля, безперервні подвиги, що переходили будь-яку розумну межу, їм протиставлялися такі ж неймовірні образи чорної не­людської ворожості й підлоти -- перші споріднювала з останніми саме цілковита відсутність відчуття людської й культурної норми.

Гонитва за екстремальним, орієнтація на аномальні зразки панували протягом століття, що минуло, і в інших технічно розвинутих країнах, позначаючи пев­ний етап розвитку світової цивілізації загалом, який вирізнявся прагненням досягти максимуму, перевер­шити самих себе і весь світ у швидкості, силі, продуктивності праці, незважаючи на можливі побічні наслідки таких титанічних зусиль. І тільки тоді, коли саме існування людства було поставлене під загрозу, розпочався поворот до усвідомлення на новому рівні ваго­мості ідеї норми в найрізноманітніших її проявах. У різних куточках світу, й особливо на руїнах колишнього соцтабору, люди починають гостро відчувати нині, як це важливо -- нормальні людські почуття, нормальне виховання, нормальний розвиток людини і т.д. В загальному річищі цього, можна сказати, відродження нормативного значення самої ідеї норми в сучасній світовій і вітчизняній культурі проблема моральних норм також набуває нової актуальності.

Размещено на Allbest.ru