Вища освіта як найважливіша категорія системної методології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Виховний простір як інтегрований чинник впливу на соціальне становлення і розвиток сучасної молоді

2. Онтологічні смисли в освітньому процесі

3. Розмаїття методологічних течій в сучасній західній педагогіці вищої школи

Вступ

Перехід України до ринкових основ регулювання вимагає більш високої економічної культури всіх суб'єктів ринкових відносин. Докорінні зміни, зумовлені розвитком науки, технології й організації виробництва в різних секторах економіки, потребують використання техніки більш високого енергетичного й інтелектуального рівня. Впровадження у виробництво наукових досягнень змінює співвідношення між сукупністю функцій, які пов'язані з витратою розумової енергії, і скорочує обсяг виконавських функцій.

Швидкі темпи структурних зрушень у сучасній економіці, старіння знань, набутих у процесі первинної професійно-освітньої підготовки, зумовлюють необхідність запровадження системи неперервної освіти та освіти протягом життя на основі зв'язку між загальною середньою, професійно-технічною і вищою її ланками, оптимізації системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, інтегрованих навчальних планів і програм.

Саме вища освіта забезпечує відтворення та розвиток інноваційного потенціалу економіки і демократизацію суспільства, формування сучасної національної еліти.

В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Визначено, що пріоритетним напрямом розвитку вищої освіти України є її інтеграція у світовий та європейський освітній простір.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості та творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

1. Виховний простір як інтегрований чинник впливу на соціальне становлення і розвиток сучасної молоді

Соціальне становлення людини як об'єктивну необхідність входження її в соціальне середовище пов'язують насамперед із засвоєнням нею досвіду, накопиченого минулими поколіннями людства, і виміряють ступенем її готовності до виконання сукупності соціальних функцій та обов'язків відповідно до існуючих суспільних відносин.

Розв'язання цих складних і багато аспектних завдань значною мірою залежить від загальноосвітньої школи як базового соціального осередку, призначення якого полягає у створенні умов для послідовного, науково обґрунтованого осягнення молоддю основ життєдіяльності - організації життя на засадах історично складених ціннісних орієнтацій національної культури, форм і способів діяльності, спілкування і поведінки.

Сучасні експериментальні дослідження і практика свідчать про те, що досягнення ефективності у підготовці молоді до соціального життя на гуманістичних і демократичних засадах як провідних принципах, обраних суспільством, можливе за умов системного й інтегрованого підходів до її здійснення.

Реальним втіленням системного й інтегрованого підходів у практику освітніх закладів різних типів є їх орієнтація на створення виховних систем і виховного простору як найбільш доцільних форм організації життєдіяльності, об'єднуючих у собі взаємодію впливів сукупності соціальних інститутів на соціальне становлення і розвиток молодої людини на засадах загальнолюдських цінностей, національної і світової культури, моральних та естетичних ідеалів.

Орієнтація системи освіти на ці підходи диктується, таким чином, не тимчасовою на них модою, а їх потенційними можливостями. Завдяки систематизації й інтеграції умов і чинників впливу на людину можна глибше і всебічно осягнути педагогічний процес, спрямований на формування особистості, ефективніше вплинути на нього, позбутися в ньому фрагментарності й випадковості.

Моделювання освітнього простору загальноосвітнього навчального закладу на засадах синергетичного, системного і діяльнісного підходів забезпечує побудову моделі освітнього простору як цілісної інноваційної системи; її оцінку та підготовку до масового використання; дозволяє зробити його гнучким і творчим щодо часу, форм, місця тощо, але у той же час не спонтанним, регламентованим, з урахуванням рівня розвитку, ціннісних орієнтацій та суб'єктивного досвіду зі спіралеподібною побудовою, інтеграцією і комплексним підходом до змістового наповнення. Перспективу подальшого дослідження проблеми вбачаємо в розробці програми підготовки вчителів до педагогічного моделювання інноваційного освітнього простору загальноосвітнього навчального закладу з урахуванням системного, діяльнісного та синергетичних підходів.

Взаємозв'язок наукових підходів до моделювання інноваційного освітнього простору показано на рис.1.

Рис.1. Моделювання інноваційного освітнього простору

Уплив середовища на особистість здійснюється через найближчі умови й чинники безпосереднього оточення людини, через мікросередовище, що є складовим елементом загального соціального середовища. У зв'язку з цим соціологи вважають за необхідне вказати на те, що характер впливу загальних умов соціальної дійсності на особистість залежить від ступеня відповідності відносин, існуючих між мікро- і макросередовищами. Залежно від цього мікросередовище буде або стимулом, яке забезпечує адекватність впливу загальних умов на формування й розвиток особистості, або перешкодою для цього процесу. До того ж мікросередовище може посилювати або, навпаки, послаблювати детермінуючий вплив загальних умов, тобто відповідно впливати на дієвість вимог, які висуває суспільство. Причина цього явища полягає у тому, що кожне мікросередовище по-своєму переробляє вплив зовнішніх соціальних умов і тим самим може видозмінювати характер цих вимог до особистості, надавати їм різну спрямованість і навіть перекручувати їх зміст. Елементи соціального середовища, крім того, можуть впливати на людину безпосередньо або опосередковано, цілеспрямовано або стихійно, випадково або закономірно, носити постійний, стійкий або тимчасовий характер. Нарешті, вони мажуть впливати на формування і розвиток особистості позитивно або негативно.

Виховний простір, як і соціальне середовище, є багатомірним і багаторівневим утворенням, якому притаманні компактність (сила виховного впливу) і простір (розміри).

Виховний простір вважається хронотопним [від гр. chronicos - час + гр. topos - місце] середовищем спільного буття, перетвореним усіма соціокультурними структурами, що задіяні у виховному процесі у відповідний час на певній території (”тут і зараз”), у чинник інтегрованого впливу на процес формування і розвиток особистості з метою забезпечення відчуття психологічного комфорту і сприятливих умов для самовизначення, саморозвитку і самореалізації. Виховний простір забезпечує більш високий ступінь координування взаємодії людини із соціокультурним і природним оточенням.

2. Онтологічні смисли в освітньому процесі

Під онтологічними смислами в освітньому процесі будемо розуміти таке: 1) смисли, що виникли з ситуацій, тем і проблем буття, які входять до навчальних програм з усіх дисциплін або є змістом спланованої педагогічної дії; 2) смисли, що складають розуміння, неправильне розуміння чи нерозуміння, усвідомлення чи спостереження речей, ситуацій, станів і т.п. (їх призначення і мети), які стають частиною особистого досвіду в результаті незапланованої педагогічної дії, спонтанного діалогу основних суб'єктів освітнього процесу (учителя і учня) чи роздумів (рефлексії) одного з них.

Правильний підбір навчального матеріалу, його відповідність віковим нормам, цікавість - це запорука ефективності навчання і виховання. Завдання педагога - стати авторитетним партнером учня в справі освоєння світу як визначеного буття з його універсальною предметністю, в якій людина самовизначається як суб'єкт діяльності, створює свої власні виміри цього світу. З часом учень все гостріше усвідомлює, що разом із внутрішньою визначеністю буття світ характеризується невизначеністю, відносністю, зовнішньою обумовленістю. Те саме відчуває вчитель, який з досвідом дедалі ясніше бачить непередбачуваність самого процесу навчання, коли нерідко заплановані цілі не досягаються, результати неочікувані, буття освітнього процесу самостійне і об'єктивне. Чи погано це, коли так багато нелінійного і несистемного? Зовсім ні, бо жорстка система часто пригнічує духовну істоту, вона є вироком для тієї частини педагогіки, яка повинна побачити, підтримати, виростити неповторне.

А от співбуття основних суб'єктів освітнього процесу має бути ефективним, якісним, отже, інноваційним. З цього приводу відомий російський філософ Костянтин Пігров пише так: ?В освітній події (рос. событии - М.К.) Учень, навіть сам того не усвідомлюючи, ?відповідає? за новаційність, а Учитель - за значимість новації. Учень ставить ?дурні? питання, він (несвідомо) намагається розхитати, піддати випробуванню існуючу систему знань. Учитель дає розумні (тобто - соціально значимі, ?виважені?) відповіді на дурні питання. Він оберігає і зберігає спадкоємність…?[6].

Онтологічні смисли пронизують весь освітній простір, вони є всюди, де є мислення, де є людина. Сучасна онтологія - це не ?річ в собі?, вона - буття людське, не вільне від витлумачення. Отже, навчальний заклад має бути домом екзистенції, життєвості, де істинне буття розкривається через людську присутність, причетність, небайдужість, участь у збереженні та відтворенні розмаїття проявів буття. Екзистенційність освіти передбачає світоглядну активність особистості, розвиток образного мислення, інтуїції, творчої уяви, емоцій, відчуттів, пошук глибинних психологічних підвалин, без яких неможливе комфортне духовне існування людини, спроба збагнути глибинний смисл вічних питань: що є людина, що є історія, що є краса, що таке добро і зло, в чому сенс людського життя, звідки виник світ та ін. Школа життя, а не школа знань. Знання - не самоціль, воно шлях до мудрості.

Виявлення та аналіз онтологічних смислів в освітньому процесі показує їх метафізичну, антропологічну природу, якій притаманний погляд на світ крізь призму смислонасиченості людського способу буття «… погляд на людину в багатстві, розмаїтті її взаємин зі світом». Розвиток особистості відбувається в організованому і цілеспрямованому освітньому процесі, наповненому природничо-науковими, історичними, культурними, моральними, філософськими онтологічними смислами. Ефективність засвоєння смислів залежить від того, наскільки якісним, інноваційним є діалог основних суб'єктів навчального процесу, чи є органічною основою освіти емпіризм, інтелектуалізм, раціоналізм, універсалізм та гуманізм.

3. Розмаїття методологічних течій в сучасній західній педагогіці вищої школи

Різноманітність зовнішніх форм організації вищої освіти та її технологій в сучасних розвинених державах доповнюється відсутністю єдиних методологічних підходів до розуміння мети, внутрішнього змісту та завдань процесу навчання та виховання студентів. Підгрунттям національних методологічних концепцій навчання та виховання в вищій школі є відповідні філософські концепції. Це перш за все прагматизм, біхевіоризм, екзистенціалізм, психоаналіз, персоналізм, сцієнтизм, когнітивізм.

Виникнення концепцій прагматиської філософії освіти сходить до Джона Дьюї (1859 - 1952). За його визначенням, пізнання є інструментом для пристосування людини к середовищу. (тому його концепцію ще називають інструменталізмом). Наука, мораль є технічними засобами "інженерного мистецтва", спрямованого на вдосконалення суспільства. Прагматизм орієнтується на вивчення психічних вподобань особистості, того, як вони впливають на світогляд і поведінку людини. Особа вибирає із розмаїття можливостей ту, яка підказана їй ситуацією і забезпечує задоволення її бажань, тобто є корисною для індивідуума. Орієнтацію на об'єктивну необхідність Дьюї розглядає як фаталізм та обмеження свободи особистості. Тобто від звісного марксистського підходу прагматизм відрізняється саме протиставленням об'єктивної необхідності, як руйнуючої, суб'єктивної необхідності, в сфері якої й здійснюється саморозвій та самоствердження особистості.

Вдосконалення характеру взаємодії між особистістю та середовищем забезпечується за рахунок вдосконалення системи виховання. Виховання, за концепцією Дьюї, є головним фактором суспільного розвитку, інструментом формування демократії, провідним елементом всього соціального життя.

Методологічний підхід до навчання та виховання людини з боку теорії біхевіоризму характеризується виділенням завдань з вивчення реальної і безпосередньої поведінки людей. Вивчення змісту свідомості за цім підхідом не веде до об'єктивного пізнання людини як реальної істоти. (Є. Торндайк, Уотсон. Скіннер) Тому навчання спирається на вивчення діяльності людей і є засвоєнням її способів. На сучасному етапі розвитку біхевіористичної теорії (К. Халл, Е. Толмен ) ці ідеї доповнюються орієнтацією на вивчення також і пізнавальних та мотивуючих факторів в процесі діяльності людини.

Методологічний підхід до вивчення людини, який є притаманним екзистенціалізму (К. Ясперс, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, А. Камю, Тілліх ), ґрунтується на специфічному відображенені світу та місця людини в цьому світі. Людина є істотою, яка випадково “закинута” у всесвіт. Випадковість існування веде до формування у індивідуума фрагментарної, “випадкової” свідомості. Але для людини є можливим і інше, “справжнє” буття, у якому особа досягає свободи свого духу і признає неможливість відчуження свободи іншої людини. Саме в сприянні фомуванню такого типу свідомості і полягає мета та завдання будь якого навчання та виховання.

За поглядами психоаналізу, складний характер сучасного суспільства, розмаїття та зіткнення людських індивідуальних і соціальних, матеріальних і духовних, фізіологічних і моральних потреб веде до виникнення неврівноваженого, невротичного типу сучасної людини. Тому головною метою в усій системі формування людини є виявлення неусвідомлюваних причин неврозів, внаслідок чого здійснюється контроль, опанування поведінкою і розвиток особистості. Без подолання невротизму неможливо не тільки успішне навчання у будь-якому віці, але й взагалі нормальне життя в умовах постійних соціальних контактів з іншими людьми та соціальними інститутами, яки ставлять до кожної людини свої вимоги, які вона не завжди здатна виконати. . З.Фрейд вперше виявив систему багаторівневих взаємодій форм позасвідомої регуляції людської діяльності. Його послідовниками на протязі 20-го століття опрацьовані ефективні методики інтроспективного дослідження сфери позасвідомого. Психоаналітичне пізнання та самопізнання людини постає умовою її продуктивного навчання на будь-якому віковому ступені. А головним ефектом психоаналітичного занурення в тайни позасвідомого є гармонізація особистості, досягнення ній психічної та соціальної врівноваженості, відчуття сенсу свого буття, щастя. А.Адлер опрацював методику досліджування комплексів непівноцінності та надпівноцінності, К.Г.Юнг - систем архетипів колективного без свідомого, О.Ранк - первісної травми народження, Е.Берн - сфери позасвідомих настанов інтерактивної соціальної поведінки і т.д.

виховний простір методологічний

Висновок

Опрацювавши матеріал по даній роботі я підвисив рівень знань по цій темі. Узагальнюючи поданий матеріал можу зробити такі висновки:

Моделювання освітнього простору загальноосвітнього навчального закладу на засадах синергетичного, системного і діяльнісного підходів забезпечує побудову моделі освітнього простору як цілісної інноваційної системи; її оцінку та підготовку до масового використання; дозволяє зробити його гнучким і творчим щодо часу, форм, місця тощо, але у той же час не спонтанним, регламентованим, з урахуванням рівня розвитку, ціннісних орієнтацій та суб'єктивного досвіду зі спіралеподібною побудовою, інтеграцією і комплексним підходом до змістового наповнення. Різноманітність зовнішніх форм організації вищої освіти та її технологій в сучасних розвинених державах доповнюється відсутністю єдиних методологічних підходів до розуміння мети, внутрішнього змісту та завдань процесу навчання та виховання студентів. Підгрунттям національних методологічних концепцій навчання та виховання в вищій школі є відповідні філософські концепції. Це перш за все прагматизм, біхевіоризм, екзистенціалізм, психоаналіз, персоналізм, сцієнтизм, когнітивізм.

Методологічний підхід до навчання та виховання людини з боку теорії біхевіоризму характеризується виділенням завдань з вивчення реальної і безпосередньої поведінки людей. Вивчення змісту свідомості за цім підхідом не веде до об'єктивного пізнання людини як реальної істоти. (Є. Торндайк, Уотсон. Скіннер) Тому навчання спирається на вивчення діяльності людей і є засвоєнням її способів. На сучасному етапі розвитку біхевіористичної теорії (К. Халл, Е. Толмен ) ці ідеї доповнюються орієнтацією на вивчення також і пізнавальних та мотивуючих факторів в процесі діяльності людини.

Такий підхід, крім своїх теоретико-методологічних потенцій, ще й прекрасно поєднується з найбільш продуктивними ідеями неогуманізму та неораціоналізму, екзистенціалізму, психоаналізу та ін. 

Література

1. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти: Навчальний посібник. - К., 2007.

2. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы: Учеб. пособие. - Мн., 2003.

3. Заїка Е.В. Психологічні питання організації самостійної роботи студентів вузів // Практична психологія та соціальна робота. - 2002. - № 5-6.

4. Карамушка Л.М Психологія управління закладами середньої освіти: Монографія. - К., 2000.

5. Кремень В. Про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах у 2001/2002 навчальному році // Педагогічна газета. - 2000. - № 11. - С. 1-2.

6. Левина М.М. Функциональное моделирование процесса обучения // Новые исследования в педагогических науках. - М., 2000. - № 2. - С. 13-18.

7. Навчальний процес у вищій педагогічній школі / За ред. О.Г.Мороза. - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru