Культура зовнішнього вигляду педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

10

Вчительська професія - одна з небагатьох, які можна назвати вічними. Ніхто і ніщо не зможе замінити вчителя - творчу особистість зі своїм неповторним учительським іміджем. Нині, в період національного відродження України, вчителю відводиться особлива роль і місце, що підкреслюється в основних нормативних та законодавчих документах про освіту. Вимоги до нього досить високі, що цілком закономірно.З огляду на це кожен учитель має бути не тільки прекрасним фахівцем, а й володіти високим мистецтвом виховувати та навчати. Досягнення висот педагогічної майстерності потребує максимальних особистих зусиль, енергії, природних нахилів і здібностей, величезної працездатності і, чи не найголовніше - безмежного бажання стати педагогом-майстром.

Існує низка професій, для представників яких зовнішність відіграє першочергове значення: директор телебачення, дипломат, актори тощо. До них належить і професія педагога. Зовнішність учителя виконує дещо специфічну роль, адже він має справу не просто із соціумом, а з учнівською юнню. Для неї педагог - це своєрідний еталон, зразок для наслідування. Тому зовнішність учителя має бути бездоганною у всіх відношеннях. Вона - складовий елемент педагогічної техніки, яка у свою чергу є структурним компонентом педагогічної майстерності. З огляду на це, очевидна пряма залежність між цими поняттями. Педагогічна техніка як вправність, що виявляється в умінні взаємодіяти з учнями, керувати власним психофізичним станом та створювати свою зовнішність відповідно до вчительського призначення - тонкий інструмент впливу на суб'єктів виховання. Народна мудрість стверджує, що по одягу зустрічають, а по розуму проводжають. Все це правильно, але враження. Яке справляє вчитель під час першої зустрічі зі своїми вихованцями, лишає незабутній слід у пам'яті учнів. Особливо, якщо це враження підсилюється подальшою аналогічною поведінкою педагога. Зрозуміло, що вирішальну роль тут відіграє саме зовнішність. Як правило, учням потрібне певний час, аби розібратися, що ж криється за “одягом”. Учителеві ж важливо не втратити можливостей для встановлення дружніх стосунків з учнями, що є основною позитивної взаємодії.

Як засвідчують педагоги-практики, вплив учителя на учнів починається після першого візуального знайомства. Він, зрозуміло, не є прямий, але це не заперечує його значущості. Тому позиція має бути однозначною: зовнішність учителя - не дрібниця, це завжди важливо й актуально, це сходинка до успіху у справі виховання учнівської молоді.

Зовнішність учителя - явище інтегральне, адже інтеграція - процес зближення і зв'язку поряд із процес зближення і зв'язку поряд із процесами диференціації. Вчитель впливає на учнів комплексом взаємозв'язаних елементів зовнішності. Культура і техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і техніка догляду за своїм тілом - все це складники зовнішності. Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність. Так, культура мовлення - це інтонація, голос, дикція, дихання. Тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість мовлення та ін. Культура і техніка + рухів - постава, хода, жести, пластика, міміка, пантоміміка. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом - уміння доглядати за своїм волоссям, роботи зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми. Це вміння доглядати за тілом (обличчям, руками, ногами). Тільки в поєднанні цих складових створюється зовнішність, яка уособлює вчителя. Прояв складників зовнішності носить диференційований, індивідуалізований характер. Особливе внутрішнє осяяння. Що передається через погляд, жест, поставу, усмішку - все це робить учителя неповторним. Як зайти в клас, привітатись із учнями, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки, до учня - вся технологія поведінки базується на загальноприйнятих вимогах. Проте в одних - це дорожче, гарно, зрозуміло, естетично витримано і все в міру, в інших - не зовсім. Тобто, зовнішність залежить від окремої взятої особистості, від її внутрішньої педагогічної культури і притаманна саме їй. Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває як позитивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких учителів пам'ятають все життя, а інших забувають, закінчивши школу. Ось чому природним у кожного вчителя має бути прагнення до ідеалу, гармонії та вдосконалення без них людина неминуче деградує.

Не секрет, що діти хочуть мати вчителя із приємною зовнішністю, вихованого, з витонченими манерами, елегантно одягненого, із гарною модною зачіск5ою, привабливим макіяжем, бездоганно чистого і охайного. Навіть учні початкових класів легко вирізняють учителів і пишаються ними, запевняючи всіх, що у них ”найкраща вчителька”. А у підлітковому віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до вчителя, одягненого недбало, зачесаного за модою 10-річної давності. У якого руки вже забули, що таке манірюк, а обличчя - макіяж. Звичайно, можна якимось чином виправити вчителя, який у вихорів повсякденних справ забуває про себе.

Будь-яка деталь у зовнішньому вигляді й поведінці має виховне значення. “Я повинен бути естетично виразним, - писав А.С. Макаренко, - тому я ні разу не вийшов з непочищеними чобітьми або без пояса. Я теж повинен мати якийсь блиск, у міру сили та змоги, звичайно. «Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому у нас стало звичкою ходити на роботу в кращому костюмі. І я сам виходив на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки в мене був».Педагог повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди, не доводячи компоненти зовнішнього вигляду до крайнощів. Його одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати по дошці, працювати з демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами парт тощо. Колір, фактура, доповнення також мають підкреслювати простоту, елегантність. Все це позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню відчуття міри, не відвертає увагу від навчальних занять. Почуття міри потрібне і при використанні інших компоненті зовнішнього вигляду - зачіски, косметики, прикрас.

Загальне сприйняття вчителя, його особистості, внутрішнього стану, формування довіри чи недовіри до його слів починається із враження, створеного його зовнішнім виглядом, стійкими категоріями якого є:

1. фізичний вигляд (обличчя, постава і типові пози, хода, голос і мовлення); професія вчитель вплив імідж зовнішність

2. оформлення зовнішності (одяг, зачіска, прикраси);

3. засоби виразної поведінки (доброзичливість, привітність, привабливість, естетична виразність та ін.).

Педагог формує морально-етичні погляди і смаки вихованців. Будь-яка деталь у його зовнішності й поведінці має виховне значення. Тому він повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди. Водночас його одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писання на дошці, роботи з демонстраційними матеріалами, нахиляння, ходіння між рядами парт тощо. Уміле використання кольору, фактури, доповнень (ґудзиків, пряжок тощо) також позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню почуття міри, не відвертає уваги від навчальних занять. Естетичний смак потрібен йому і щодо використання інших компонентів зовнішнього вигляду (зачіска, косметика, прикраси).

Педагогу, крім обізнаності з вимогами до зовнішнього вигляду, важливо виробити певну систему умінь та навичок організації своєї зовнішності. У цьому його прислужаться:

ь Наявність орієнтованого режиму дня, складеного залежно від порядку занять у школі. Важливо передбачити в ньому час для догляду за собою, фіксуючи, скільки його потрачено на певну процедуру. Налагоджений самоконтроль допоможе виробити звичку стежити за своєю зовнішністю, позбавить метушливого збирання на роботу, побоювання запізнитися. Через певний час дотримання режиму стане автоматичним.

ь Одягаючи новий костюм, слід упевнитися. Що в ньому буде зручно “працювати” у класі.

ь Виходячи з дому, бажано обов'язково оглянути себе перед дзеркалом.

ь Добираючись на роботу, важливо не забруднити одягу, не пом'яти його, не залишитися без ґудзиків тощо.

ь У гардеробі, вчительській бажано оглянути, внести необхідні корективи у зовнішність, оцінивши себе з позицій учнів і свої колег.

ь Корисними є самоаналіз з позицій педагогічних вимог до одягу, з урахуванням зовнішнього вигляду своїх колег, спостереження, як вони та учні реагують на зовнішній вигляд.

ь Важливим компонентом зовнішності вчителя є пантоміміка, міміка, контакт очей та між особистісний простір.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що проблема зовнішності не нова, проте досить актуальна. Її вирішення залежить в першу чергу від учителя, який має прагнути до ідеалу.

Пропонуємо практичні рекомендації, які починаються із часток не і ні, тобто від протилежного: чого не має бути. Така форма подачі порад може допомогти запобігти помилкам, які нерідко зустрічаються в реальному житті.

ь У гардеробі вчителя не має бути ультрамодного одягу, незвичайний фасок якого відволікає увагу учнів, а також вбрання занадто яскравих тонів, що стомлює і дратує дітей.

ь Не варто навіть молодому вчителю з'являтись у школі в шортах.

ь Не втрачайте почуття міри: навчіться чітко визначати, коли необхідно одягати класичний костюм, коли робочий халат, святкову сукню, а коли - светр і джинси.

ь Не перетворюйтесь на “синю панчоху”, тобто носіть той одяг, що вам до вподоби і до лиця: естетично витриманий, ошатний, модний, елегантний.

ь Не захоплюйтеся сіро буденним одягом.

ь Не забувайте, що одяг завжди має бути охайним, чистим, відпрасованим, зручним і не заважати працювати з класом.

ь Не носіть тривалий час один і той же одяг, Варто якнайчастіше “оживляти” його, комбінувати, прикрашати.

ь Не носіть взуття босоніж, на високих підборах, бо його стукіт відволікає увагу учнів і крім того, швидко стомлюються ноги.

ь Не знаходьтеся у приміщенні в теплих чобітках.

ь Ні в якому разі не перебувайте у приміщенні школи у головному уборі. Це стосується як чоловіків, так і жінок.

ь Не забувайте, що довге розпущене волосся заважає під час роботи з учнями.

ь Неприпустимо вчителям чоловікам приходити до школи неголеними.

ь Не експериментуйте надмірно зі своїм волоссям, аби хиренні зачіски і часті зміни кольору не відволікали уваги учнів.

ь Не рекомендується прикрашати себе занадто дорогими і яскравими коштовностями чи біжутерією, які, до того ж, заважають працювати і спілкуватися з учнями.

ь Не варто користуватися дезодорантами, туалетною водою чи одеколоном з різким, сильним запахом.

ь Ніколи не підкреслюйте своє мімікою чи жестами негативні сторони чи дефекти зовнішності, характеру і темпераменту учнів.

ь Ніколи не вказуйте на учня пальцем.

ь Не жестикулюйте надміру, бо жести мають лише підкреслювати слово.

ь Не метушіться у класі, бо це дратує учнів.

ь Ніколи не обирайте “закриту” позу.

ь У роботі з дітьми уникайте пози “лева” чи “Наглядача”, бо діти непогано читають мову естів і вчителю варто її досконало засвоїти.

ь Не допускайте мовленнєвих шаблонів і виразів, слів - паразитів.

ь Не забувайте, о голос учителя має бути відкритим, виразним, гнучким, витривалим. У ньому має звучати впевненість, мажорність.

ь Не припускайтеся помилок і орфоепії.

ь Неприпустимо, щоб у вчителя були природні дефекти, які не можна виправити.

ь Не слід забувати, що людину, дитину легко образити не тільки словом, а й інтонацією.

ь Не дозволяйте собі спілкуватися з учнями мовою “суржика”.

ь Не забувайте, що володіння словом, технікою вираження своїх думок, почуттів рідною мовою, різними мовними стилями, технікою драматичного мовлення, фонаційного дихання та дикцією потребує постійного вдосконалення шляхом спеціальних вправ.

Запропоновані рекомендації допоможуть учителям уміло та впевнено працювати над своєю зовнішністю, що дасть їм змогу на високому рівні оволодіти педагогічною технікою.

Естетична виразність, привабливість вчителя виявляється і в привітності погляду, доброзичливості обличчя, усмішці, зібраності, стриманості рухів, виправданих м'яких жестах, у поставі й ході. Неприпустимі для педагога кривляння, метушливість, штучність жестів, в'ялість. У його зовнішності діти повинні бачити і відчувати стриману силу, упевненість і доброту. Про особистісну культуру вчителя свідчить і його зовнішня привабливість, яка виявляється і в його одязі, і гармонії ліній тіла, безлічі інших елементів.

Творенню привабливого образу сприяє вміле володіння ним пантомімікою -- виражальними рухами тіла або окремої його частини. Навіть найідеальніша фігура не справить потрібного ефекту, якщо в людини неправильна постава, вона не вміє триматися. Шляхетна постава (пряма хода, зібраність) виражає внутрішню гідність, упевненість педагога. Сутулуватість, опущена голова, млявість рук здебільшого свідчать про внутрішню слабкість, невпевненість у собі. Часто постава є результатом спеціальних вправ і звички, тому вчитель має навчитися правильно стояти перед учнями на уроці, рухатись тощо.

Емоційний стан, внутрішню налаштованість учителя виражає і його поза -- положення частин тіла людини (голови, тулуба, рук, ніг). Наприклад, піднята голова свідчить про впевненість у собі, виражену самосвідомість (без самозвеличування, зарозумілості), відкритість і увагу до інших. Закидання голови назад демонструє активне бажання діяльності, виклик; голова, схилена набік, -- відмову від активності, відкритість до співрозмовника, прагнення йти назустріч аж до покірності, схилена донизу -- ознака безвільності.

Етикет розрізняє дозволені і недозволені пози у присутності співрозмовника. Так, розсістися на стільці можна лише серед близьких друзів під час відпочинку. Така поза вчителя під час уроку -- вульгарна. Значущими є пози рольового статусу (поза домінування: підняте підборіддя, погляд “згори”, розведені плечі, прямий корпус). Уміле використання пози впливає на співрозмовника. За необхідності досягти згоди з ним доцільно синхронізувати пози, що засвідчило б однаковість позицій.

Звички вчителя стояти, ходити інколи заважають йому у спілкуванні з учнями. Далеко не кожному вчителю вдається нейтралізувати подібні недоліки ерудицією, привітністю або професійною майстерністю. Тому багато з них через недооцінку тілесної експресії не можуть справитися з бар'єрами у спілкуванні.

Оптимальний пластичний образ вчителя творять відкрита поза, опущені або ледве зігнуті в ліктях руки (не варто їх схрещувати); оберненість обличчям до класу, витримування дистанції, яка створює ефект довіри; розверненість долонь не до аудиторії; плавна пластика, продумана зміна місцезнаходження (доцільно рухатися вперед і назад по класу, а не в сторони). Крок уперед підсилює значущість повідомлення, зосереджує увагу аудиторії. Відступаючи назад, промовець начебто дає змогу слухачам перепочити. Нахил до учня під час розмови сприймається як люб'язність, вияв уваги, відкидання назад або розмова сидячи у кріслі сприймаються насторожено.

Деякі вчителі свідомо мінімізують або й зовсім виключають невербальну комунікацію з класом, вважаючи, що вона відволікає від фактичної інформації. Вони надають перевагу застиглій позі (весь урок перебувають в одному положенні) в одному місці (захисним бар'єром слугує стіл), уникають візуального контакту з учнями. Внаслідок цього в школярів виникає бажання зайнятися чимось іншим, оскільки їм важко слухати вчителя, сприймати матеріал.

Знаючи особливості невербальної комунікації, вчитель має враховувати особливості сприйняття й інтерпретації учнями рухів, що супроводжують його діяльність, сигналізують про емоційний стан, наміри, ставлення тощо. Витончені, прості рухи і пози, уникнення похитування, тупцювання, вертіння в руках сторонніх предметів, гармонійна, плавна хода несуть інформацію про благополучний стан, доброзичливий настрій учителя. Він має враховувати, що особливості мови рухів тіла обумовлені імпульсами людської підсвідомості, які неможливо підробити, тому до неї більше довіри, ніж до вербальної інформації (“Мова рухів тіла правдивіша, ніж мова слів”, X. Рюкле). Проте не всі рухи тіла є ефективними і доцільними засобами невербальної комунікації (наприклад, надмірне розмахування руками під час пояснення нового матеріалу, ходіння по класу під час відповіді учня на запитання та ін.)

Для досягнення зовнішньої виразності у процесі невербальної комунікації педагог повинен уміти диференціювати й адекватно інтерпретувати невербальну поведінку інших людей. Розвивати вміння “читати обличчя”, розуміти мову тіла, час, простір у спілкуванні; розширювати діапазон засобів спілкування шляхом тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організація простору, візуального контакту) і самоконтролю зовнішньої техніки.

Список літератури

1. Бодалёв А. . Восприятие и понимание человека человеком. -М: МГУ, 1982;

2. Бодалёв А.А. Личность и общение. - М.: Педагогика, 1983; Сеченов И. М. Избранные произведения. Сб. статей / АН СССР. - М.: Наука, 1980; Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М.: Наука, 1983.

3. Бодалёв А.А. Формирование понятия о другом человеке как личности. - Л.: ЛГУ, 1970;

4. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. 2-е изд. - М.: Политиздат, 1977;

5. Люшер М. Сигналы личности: Ролевые игры и их мотивы.- Воронеж: НПО МОДЭК, 1995;

6. Макаренко А.С. о педагогической технике, В.А. Сухомлинского о воспитании в детях чувства

7. Макаренко А.С. Из опыта работы // Пед. Соч.: В 8 т. - М.: Педагогика, 1984.;

8. Максимова Р.А. Некоторые особенности восприятия дошкольниками других людей. - Л.: ЛГУ, 1967.

9. Станиславский К.С. Работа актёра над собой.// Собр. Соч.: В 8 т. - М.: Искусство, 1955.

10. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям - Киев, Радянська школа, 1974.

Размещено на http://www.allbest.ru/