Сутність Болонського процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ ь УНІВЕРСИТЕТ

факультет ветеринарної медицини

РЕФЕРАТ

на тему:

«Сутність Болонського процесу»

Підготувала:

студентка 1-го курсу 1 групи

факультету ветеринарної медицини

Бобарчук Анжела Валеріївна

Житомир - 2010

СОДЕРЖАНИЕ

Вступ

1 Передумови виникнення болонського процесу

2 Становлення болонського процесу в Європі

3 Впровадження болонського процесу в Україні

4 Болонський процес в Україні: суб'єктивний погляд експерта

Література

ВСТУП

Однією з найважливіших сфер розвитку євроінтеграції є сфера вищої освіти, де вона набула форм Болонського процесу. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Крім того, значна кількість міжнародних організації підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.

Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. Передумовою її створення стало підписання Великої Хартії європейських університетів (Magna Charta Universitatum). Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти:

- полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти;

- зростанню привабливості європейської вищої освіти;

- розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Слід зазначити, що БП не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.

1 ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.

Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора Роджера Діллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора Мануэля Нуньеса Енкабо.

Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. «Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних», - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 530 університетів, серед яких 30 українських:

- Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

- Дніпропетровський університет економіки та права

- Донецький національний університет

- Київський національний торговельно-економічний університет

- Кременчуцький державний політехнічний університет

- Луганський національний університет ім. Т.Г. Шевченка

- Львівський державний аграрний університет

- Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету

- Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П. Могили

- Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

- Національний гірничий університет України

- Національний технічний університет «Харківський полiтехнiчний інститут»

- Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

- Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

- Національний університет «Києво-Могилянська академія»

- Одеська державна академія будівництва та архітектури

- Одеська національна академія зв'язку ім. О.С. Попова

- Одеська національна академія харчових технологій

- Одеський державний медичний університет

- Одеська національна юридична академія

- Одеський національний морський університет

- Одеський національний політехнічний університет

- Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

- Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського

- Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля

- Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя

- Тернопільський національний економічний університет

- Харківська державна академія культури

- Харківський національний економічний університет

- Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.

2 СТАНОВЛЕННЯ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ В ЄВРОПІ

болонський процес становлення

Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти) до 2010 року. Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 46 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи. Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:

- учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;

- привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;

Зона Європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства. Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей.

БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи БП, є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект «взаємного міжнародного тиску» не можна недооцінювати.

БП не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах до 2010 року. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше БП намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Якщо ж ні, то який же сенс у поїздці на навчання до іншої країни, якщо освіта там така ж сама? Розвиток всередині БП повинен слугувати полегшенню «трансляції» однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі.

Після Конференції міністрів у Бергені (2005 р.) у БП беруть участь 46 країн:

- з 1999 року: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словацька Республіка, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія;

- з 2001 року: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина;

- з 2003 року: Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Чорногорія, «бувша Югославська Республіка Македонія»;

- з 2005 року: Арменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна.

Крім цих країн (що є членами Bologna follow-up group - BFUG) та Європейської комісії, у БП беруть участь такі міжнародні організації (у якості консультативних членів):

- Рада Європи;

- Асоціація Європейських університетів;

- Європейська асоціація закладів вищої освіти (EURASHE);

- Національні спілки студентів Європи (ESIB);

- Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (UNESCO-CEPES);

- Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (ENQA);

- Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура;

- Союз конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (UNICE).

3 ВПРОВАДЖЕННЯ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського (яку він висловив у своїй статті «Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі»), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше. Недостатнє визнання у суспільстві рівня «бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалавра, а на спеціальність. Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом. Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта через усе життя» поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

4 БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ: СУБ'ЄКТИВНИЙ ПОГЛЯД ЕКСПЕРТА

Проблематика Болонського процесу (БП) стає все більш популярною в засобах масової інформації, об'єктом цікавих дискусій в студентському середовищі, обмінів гострими репліками в електронних медія. Але чи правильно ми розуміємо цілі БП, механізми та інструментарій їх впровадження, засоби оцінювання досягнутих результатів? Мій особистий досвід, як члена Національної команди експертів із реформування вищої освіти в Україні, який часто приймає участь в дискусіях на теми впровадження БП в Україні («День» в номері від 15 грудня описала перипетії одного із таких заходів - Національного круглого столу, організованого Національним студентським союзом), не дозволяє ствердно відповісти на це запитання. Надто багато «легенд та міфів» супроводжують БП сьогодні в Україні як в середовищі студентів, так і освітянських фахівців, аж до найвищих рівнів.

Розпочну із загальновідомого. В червні 1999 року представники 29 європейських країн підписали Болонську Декларацію, в якій зафіксували основні принципи процесу реформування європейського простору вищої освіти (ЄПВО):

1. Прийняти систему легко зрозумілих і порівнюваних ступенів.

2. Запровадити систему вищої освіти, яка ґрунтується на двох основних циклах (бакалавр, магістр).

3. Запровадити систему кредитного трансферу, подібну до ECTS.

4. Сприяти мобільності студентів, викладачів і науковців.

5. Сприяти європейській співпраці із забезпечення якості.

6. Сприяти Європейському виміру у вищій освіті (в контексті розробки навчальних планів і між інституційної співпраці).

Спробуємо перегрупувати вказані принципи, виділивши окремо основні цілі БП та інструментарій для їх досягнення. Для цього зробимо короткий екскурс в історію розвитку післявоєнної європейської інтеграції.

Інтенсивні інтеграційні процеси в Європі розпочалися відразу після другої світової війни. Уже в 1951 році шістка європейських країн створили Європейську спільноту вугілля і сталі, яка в процесі свого розвитку привела до створення Європейського Союзу - політичного утворення, що сьогодні налічує 27 країн. Очевидно, що в основі політичної інтеграції лежали інтереси економічної співпраці, які мали результатом створення спільного ринку, що забезпечив вільний рух людей, товарів, послуг та капіталів. 16 країн ЄС використовують спільну валюту - Євро. Європейського виміру почала набувати наукова кооперація, співпраця в області культури та спорту.

І лише освіта в силу своєї здорової консервативності та реальної автономії навчальних закладів тривалий час все ще залишалася поза сферою європейської інтеграції. До певного часу це не створювало проблем іншим, в першу чергу, економічним інтересам. Але коли міграція трудових ресурсів та зростаючий дефіцит кваліфікованих фахівців досягли значних розмірів, проявилася в повній мірі нова проблема. Різноманіття освітніх систем, яке завжди було сильною стороною Європи, створювало здорове конкурентне середовище, проявило і зворотний бік медалі: працедавцям ставало все трудніше зрозуміти суть, рівень та якість кваліфікацій, що представлялися іноземними пошукувачами місця праці. Наведу приклад, до працедавця звертаються два претенденти із дипломами ліценціата: один із Польщі, інший із Швеції. І далеко не кожен знає (та й не обов'язково повинен знати), що перший має за плечами 3 роки навчання після гімназії на першому циклі, а другий - 2 роки докторських студій після успішного закінчення другого циклу навчання в університеті!

Першим серйозним кроком до інтернаціоналізації європейської освіти стало запровадження в 1987 році програми ERASMUS, метою якої було удосконалення та збільшення обсягів мобільності студентів та викладачів в країнах ЄС, розвиток багатосторонньої між університетської кооперації, поглиблення співпраці між університетами та підприємствами, поширення інноваційних технологій навчання. В рамках ERASMUS також був напрацьований інструмент перезарахування навчальних досягнень, отриманих студентом в іншому університеті в рамках програми мобільності, - Європейська кредитно-трансферна система (ECTS). Протягом наступних 12 років сотні тисяч студентів з країн ЄС відбули одно- та двосеместрове навчання за кордонами своєї держави, на прикладі довівши доцільність та ефективність обраного шляху.

Але економічна та політична інтеграція в Європі поглиблювалися, і на порядок денний було винесене наступне, набагато масштабніше та складніше завдання гармонізації освітянських систем в європейських країнах на основі розроблення та впровадження рамкових структурних змін навчальних програм з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти, яке сьогодні широко відоме під назвою Болонський процес. Мета створення ЄПВО - підвищення якості та конкурентноздатності європейської освіти на основі збереження національних освітянських надбань та їх взаємозбагачення шляхом подальшої інтенсифікації студентської та викладацької мобільності, розвитку загальноєвропейської системи забезпечення якості та поглиблення міжнародної кооперації.

Таким чином, Болонський процес має дві основні цілі - забезпечення зрозумілості освітянських кваліфікацій (принцип 1) та підвищення якості (принцип 5). Все інше - інструментарій для досягнення цілей.

Протягом наступних після підписання Болонської декларації років були напрацьовані нові додаткові інструменти та механізми: концепція навчання впродовж життя, нові програми мобільності, загальноєвропейські аналітичні та дослідницькі проекти (найбільш відомий із них - TUNING), Додаток до диплома, Рамка кваліфікацій ЄПВО, докторські студії як третій цикл навчання, співпраця між ЄПВО та Європейським науковим простором, загальноєвропейські стандарти та рекомендації із забезпечення якості, процедури визнання попереднього навчання та неформального навчання (поза рамками університетської системи), перетворення ECTS в систему не тільки перезарахування, а й акумулювання кредитів, нові технології навчання, співпраця із працедавцями у створенні навчальних програм та сприянні працевлаштуванню випускників. Перелік можна продовжити, адже БП є саме процесом, що розвивається та удосконалюється впродовж своєї реалізації.

Але хочу підкреслити - застосування будь-якого інструментарію повинно розглядатися виключно в контексті цілей БП: сприяє він їх досягненню, чи ні. Якщо б такий підхід був використаним в українських дискусіях 2003-2006 років щодо перегляду напрацьованого (були розроблені та затверджені всі державні стандарти навчальних програм першого циклу!) переліку бакалавратів, доцільності впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (замість ECTS, яка вже майже 20 років успішно працювала в Європі), то я впевнений, що процес реформування української освіти пішов би іншим шляхом, результати були б набагато позитивнішими, а імідж Болонського процесу в суспільстві - діаметрально протилежним.

На закінчення хочу з приємністю відзначити, що в цьому році, нарешті, почалися правдиві Болонські реформи: наказом Міністра МОНУ впроваджено ECTS, поставлене завдання до кінця 2009-10 н. р. запровадити Додаток до диплому європейського зразка, збільшена автономія університетів щодо створення навчальних програм та забезпечення студентам в розумних межах індивідуального вибору навчальних дисциплін, вживаються конкретні заходи для підвищення мобільності, розпочата дискусія на тему створення Національної рамки кваліфікацій. Та й вищезгаданий студентський Національний круглий стіл - в цьому ж контексті. Адже підвищення ролі студентства на всіх етапах освітянського процесу є новим, далеко не міноритарним інструментом реалізації завдань Болонського процесу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. - 52 с.

2. Європейська та євроатлантична інтеграція України у сфері вищої освіти : Бібліографічний покажчик / Укладач А.В. Тюменцева. - Запоріжжя : ЗНТУ, 2004. - 14 с.

3. Товажнянський Л.Л., Сокол Є.І., Клименко Б.В. Болонський процес: цикли, ступені, кредити, - Харків: Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», 2004, - 143 с.

4. Національна доповідь щодо вступу України в Болонський процес, - 31 с.

5. Вища освіта в Болоньскому вимірі (перелік літератури), - 5 с.

6.Болонський процес: Модель структури додатка до диплому, - 3 с.

7. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до першої лекції / Уклад. М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, К.М. Левківський, Ю.В. Сухарніков; відп. ред. М.Ф. Степко. - К.: Изд. , 2004. - 24 с.

8. Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003 - 2004 рр.) / За редакцією В.Г. Кременя, - Тернопіль: Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2004, - 147 с.

9. Вища освіта України і Болонський процес // Навчальна програма. - Київ - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. - 18 с.

10. Вища освіта в Болонському вимірі (Рекомендаційний список статей з періодичних видань), - 4 с.

11. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти» - В.С. Журавський, М.З. Згуровський, Київ 2003, Політехніка».

Размещено на Allbest.ru