Роль сімї у вихованні особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

ПЛАН

Формування особистості.

Сім'я як середовище первинної соціалізації дитини.

Типи сімей з педагогічної точки зору.

Література

Сьогодні уже можна вважати доведеним, що джерела морального неблагополуччя потрібно шукати перш за все у сімейному вихованні. І це неважко пояснити: в дитинстві і ранньому дитинстві сім'я майже безроздільно формує особистість дитини.

Хороше сімейне виховання має свої унікальні особливості, які дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних нам людських рис дитини. В таких випадках ніяке, навіть добре організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати. Ось чому при розв'язанні проблем попередження правопорушень і злочинів неповнолітніх наша увага в першу чергу націлена на сім'ю, на сімейне виховання.

В нормальній сім'ї стосунки між батьками та дітьми формуються на основі любові, духовної єдності та взаєморозуміння. Вони й створюють той неповторний мікроклімат родини, який сприятливо діє на формування особистості дитини і створює необхідну базу для подальшого позитивного впливу на неї правильно організованого суспільного виховання.

Проте в життєвій практиці ми зустрічаємося з окремими випадками, коли сім'я не може вплинути і не впливає позитивно на дитину. Причини цього часом видно, як кажуть, неозброєним оком, а іноді це трапляється ніби й без видимих причин. Та в обох випадках такі сім'ї постачають суспільству педагогічний брак, який потім важко піддається виправленню.

Коли говорити про те, що є особливого в подібних сім'ях, то варто перш за все підкреслити: внутрішньосімейні стосунки в багатьох із них і поведінка батьків не відповідають нашим моральним нормам. Характерною для них є також надзвичайно низька педагогічна культура. Як правило, такі сім'ї прийнято називати неблагополучними.

По-перше, це сім'ї, в яких батьки систематично або дуже часто пиячать. Пиятики здебільшого супроводжуються сварками, бійками, конфліктами між батьками. Адже людина черствіє без ласки. Б'ють, відчувши силу, як правило, ті, кого часто били, коли вони були слабкими.

Дитина може стати важкокерованою з різних причин. Серед них є й такі, які безпосередньо пов'язані з невмінням батьків виховувати або, ще гірше, з попусканням та байдужістю до власних дітей. Як правило, грубість, фізичні покарання, жорстокість у ставленні до членів сім'ї сприяють формуванню подібних рис і такого ж ставлення до людей, які дитину оточують: власне, звідси іноді й бере початок жорстокість у ставленні до тварин та більш слабких однолітків, яку можна зафіксувати в дітей і підлітків з таких сімей. сім'я соціалізація дитина виховання педагогічний

В окремих випадках сімейних конфліктів і сварок кожен із батьків намагається залучити на свій бік дітей, не гребуючи ніякими засобами. Причому дитина іноді змушена виступати у ролі посередника або судді, до якого апелюють обоє батьків. В подібній ситуації вона поставлена перед необхідністю вибору: кому із батьків віддати перевагу. Це ще більше загострює і без того складну обстановку в сім'ї. У таких сім'ях батьки здебільшого не користуються авторитетом у своїх дітей, не користуються вони авторитетом і у людей, з якими так чи інакше спілкуються.

Такими є найбільш типові моменти побутового устрою і внутрішньосімейних стосунків, які призводять до шкідливого, неправильного формування особистості дитини в подібних сім'ях.

Генеральна лінія розвитку дитини полягає перш за все у спільній діяльності, яку розумно організовують дорослі, коли дитина разом з батьками бере участь в якихось спільних справах, вона засвоює їхній досвід, їхні інтереси, їхнє ставлення до речей, явищ, людей. Лише за таких обставин створюються передумови для духовної близькості між батьками й дітьми, налагоджується взаєморозуміння і виникає природна можливість старшим впливати на молодших, передавати їм свій духовний набуток, коригувати поведінку. Саме така картина характерна для більшості радянських сімей.

У неблагополучних родинах і в дошкільний період, і в перші роки навчання у школі діти внаслідок деяких природних особливостей свого віку в більшій мірі підкоряються вимогам, розпорядженням батьків. З віком поступово і ніби непомітно для необізнаної з педагогікою людини становище починає змінюватися. Духовно розвиваючись, дитина, залишена сама на себе, починає засвоювати життєвий досвід, але не під впливом спілкування з батьками чи особами, що замінюють їх, а частенько під впливом випадкових знайомих, товаришів, а іноді й під впливом осіб, які ведуть паразитичний спосіб життя. Підростаючи і все більше відчужуючись від батьків, він чи вона поступово звикає до надмірної в даному випадку шкідливої самостійності, яка виявляється не лише в максималістських судженнях, надто викривлених і неправильних за своєю суттю, але й також у надмірній-свободі вчинків та дій.

Спроби батьків вплинути старими заходами, як правило, не досягають мети, а ведуть до ще більшого відчуження. Підлітки відчувають загострене почуття дорослості та самостійності, і тому будь-які лобові, прямолінійні вимоги батьків викликають у них опір, бажання довести, що вони уже дорослі і мають право на повну самостійність.

Ситуація відчуженості, як один з найбільш важливих і в той же час прихованих для стороннього ока факторів неблагополуччя сім'ї у найважливішій і найсуттєвішій сфері її діяльності -- вихованні дитини, може бути викликана й іншими конкретними причинами, також пов'язаними з низькою педагогічною культурою батьків: нерозумінням батьками своїх обов'язків як вихователів, перебільшеним уявленням про самостійність дитини, егоїстичністю, небажанням займатися вихованням і приділяти належну увагу своїй дитині.

У батьків з неблагополучних родин діти, їхні інтереси, потреби, бажання і все те, що прийнято називати внутрішнім світом дитини, до пори до часу не знаходяться в центрі їхньої уваги, а іноді взагалі випадають з поля зору. Але дуже важливо знати внутрішній світ дитини, розуміти її.

Порівняно часто з явищем відчуження дітей і батьків доводиться зустрічатись у сім'ях неповних, таких, де немає когось із батьків, здебільшого тата. Пояснюється це тим, що в подібних випадках послаблюється сімейний контроль і виховний вплив батьків на дитину. Цього може не трапитись, якщо життя в сім'ї упорядковане, і в ній уже склалися певні традиції, режим і порядок, якщо між дитиною і матір'ю існують контакт і заєморозуміння.

Життєва практика, однак, показує, що досить часто одинока мати не може замінити вплив батька. Переживання, викликані залишенням сім'ї одним із батьків, травмують психіку дитини. Через недостатній життєвий досвід дитина не завжди спроможна дати правильну оцінку тому, що діється навколо, розпад сім'ї викликає у неї образу, невіру в людей, певний скептицизм, переконання, що кожний думає лише про себе, про своє благополуччя. В такій ситуації у її діях легко порушується правильне співвідношення між особистим і громадським -- особисте починає переважати, домінувати. У дитини з'являється тенденція протиставляти себе колективу. Виникає сприятливий фон для появи різноманітних конфліктів, і як наслідок -- дитина остаточно виходить з-під виховного впливу дорослих, що, як відомо, таїть в собі неприємні наслідки: у сукупності з іншими причинами це може сприяти виникненню педагогічної запущеності.

Слабке спілкування з дорослими членами сім'ї і фактичне випадання з внутрішньосімейних відносин згубно позначаються на дітях. Вони втрачають почуття відповідальності стосовно близьких, не враховують і не бажають враховувати інтереси людей, що оточують їх, перетворюються на запеклих егоїстів, які в ім'я задоволення своїх потреб або просто примх легко йдуть на порушення норм моралі, поведінки і навіть на злочини.

Це відбувається також і тому, що в процесі сімейного виховання у таких дітей не виробляється необхідний для кожної людини моральний імунітет -- здатність протистояти поганим впливам, з якими вона може зустрітись і зустрічається в житті. Але моральний імунітет є продуктом тривалого виховного впливу сім'ї. Якщо ж близьких контактів між людьми й батьками не існує, якщо немає доброго прикладу і позитивного впливу батьків -- моральний імунітет не виробляється. Саме це спостерігається у деякої частини підлітків-правопорушників із зовні благополучних, але за своєю суттю неблагополучних сімей.

Відсутність позитивного впливу батьків, пристосовництво до норм моралі часто доповнюються у них найрізноманітнішими і чисто випадковими впливами, які хоч і короткочасні, але, накопичуючись, можуть готувати ґрунт для легкого сприйняття майбутніх поганих впливів.

Щоб цього не трапилось, треба серйозно поліпшити постановку сімейного виховання, і тому в першу чергу слід розв'язати проблему педагогічного всеобучу батьків. «Жодного батька та матері без мінімуму педагогічних знань!» -- цей лозунг потрібно всюди втілювати у життя.

Увага суспільства повинна бути спрямована на подолання деяких характерних для сьогоднішнього дня труднощів сімейного виховання. Однією з таких труднощів для багатьох батьків є дефіцит часу. Велика зайнятість на роботі залишає деяким із них дуже мало часу для щоденного глибокого спілкування зі своїми дітьми, які ростуть і поступово стають дорослими. Дефіцит часу призводить до дефіциту спілкування і тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння і, зрештою, може, і навіть дуже суттєво, змінити родинну атмосферу: створити непотрібну і здебільшого шкідливу дистанцію між дітьми й батьками. Наслідки такої ситуації очевидні, бо виховання не терпить ні відокремлення, ні нейтралітету.

Виховання і навчання підростаючого покоління, підготовка його до дорослого життя завжди були одним із найважливіших завдань спільноти. Досвід формування особистості молодої людини передавався з покоління в покоління, збагачувався новими здобутками, систематизувався. З часом із усієї сукупності знань про особливості та шляхи успішного виховання і навчання виокремилася наука педагогіка.

Педагогіка - сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

У процесі виховання людина, зростаючи, формуючись, набуває якостей, властивій певній соціальній спільноті, конкретному суспільству, прилучається і до загальнолюдських цінностей.

Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Людина розвивається, формується як творча особистість протягом усього свого життя. У цьому процесі поєднуються, тісно переплітаючись, впливи зовнішнього середовища, спадковості та виховання.

Людина народжується як індивід, як суспільний суб'єкт, із притаманними їй природними задатками і формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

Формування особистості - становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття «розвиток людини» і «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Насправді поняття «особистість» означає соціальну характеристику людини, тобто ті її якості, які формуються під впливом спілкування і встановлення стосунків з іншими людьми, суспільством загалом. Розвиток людини і формування її особистості є єдиним, цілісним процесом.

Середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної й емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління є сім'я.

«Ваша власна поведінка, -- писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, -- вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, -- в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків:

· «авторитет придушення», який базується на примусі,

залякуванні, і як наслідок -- формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності;

· «авторитет віддалі» -- батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно;

· «авторитет чванства», коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів;

· «авторитет педантизму» -- батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину;

· «авторитет резонерства» -- батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «авторитет любові» -- так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі;

· «авторитет доброти» -- батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре;

· «авторитет дружби» -- відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками.

Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів -- батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників -- дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30--34 роки -- в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко -- батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Найважливішою умовою родинного виховання є міцний фундамент сім'ї, який базується на авторитеті батька і матері, подружній вірності чоловіка і дружини, їхній любові до дітей, відданості обов'язку їх виховання, повазі й любові до батьків і материнському покликанні жінки.

Зміст сімейного виховання охоплює всі напрями - моральне, розумове, трудове, естетичне, фізичне і т. ін., спрямовуючись на розвиток тіла, душі, розуму юної особистості.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Особливої уваги потребує виховання в дітей любові до батьків, близьких, рідної мови. Саме в сім'ї дитина вчиться поважати людей, піклуватися про малюків і літніх осіб, співчувати і виявляти милосердя до тих, хто переживає горе. Сім'я має прищепити шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, історії та культури свого народу. Це потребує злагоджених зусиль сім'ї з усіма виховними закладами.

Особливе місце у родинному вихованні належить матері. Саме вона має найсильніший вплив на дітей, особливо у сфері духовно-морального виховання. Без материнського тепла і ласки діти виростають похмурими, замкненими, злостивими, впертими, схильними до девіантних вчинків. Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей.

Успіх родинного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту. Педагогічну цінність становить доцільно організований родинний побут, в якому немає нічого зайвого, оскільки кожна річ і кожен предмет має своє призначення, своє місце. Затишна домашня обстановка облагороджує дітей. Наявність у них тільки потрібних предметів привчає до акуратності, ощадливості та бережливості.

В умовах сім'ї важливу роль відіграє також естетика побуту: кімната, в якій живе дитина, речі, що оточують її, одяг. Усе це має бути простим, зручним, гігієнічним і привабливим, сприяти розвитку художнього смаку, створенню хорошого настрою.

У сімейному вихованні використовують різноманітні засоби: атмосферу сім'ї, її громадську зрілість, культуру взаємин; трудовий уклад і трудові традиції; організацію життя людини (режим, обов'язки, вимоги); піклування про її навчальну діяльність; організацію дозвілля дітей.

Повноцінне сімейне виховання можливе у повноцінній здоровій сім'ї. Якщо сім'я є неповною, не має достатніх матеріальних, комфортиних житлових умов, це значно ускладнює процес виховання дітей. Негативно позначається також невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузгодженість виховного впливу на дітей.

Діти, що виростають у сім'ях з низьким достатком, почуваються серед однокласників неповноцінними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця зрілість переноситься на однокласників, педагогів.

Немало сучасних батьків допускаюти помилки у вихованні дітей. Сім'ї, в яких ростуть так звані важкі діти, з точки зору педагогіки поділяють на педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні й антипедагогічні.

Педагогічно неспромоможні сім'ї активізуються тим, що батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, але роблять це невміло. Їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, який здобули від своїх батьків та дідів. У таких сім'я панує авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання дитячим примхам. Це зумовлює необхідність надання таким батькам педагогічної допомоги.

Педагогічно пасивні сім'ї виявляють педагогічну пасивність у вихованні власних дітей. Через об'єктивні (хвороба, зайнятість, відрядження та ін.) або через суб'єктивні причини (відсутність у подружжя єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти тощо) вони не можуть належно виховувати своїх дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання власних дітей, поліпшення психологічної атмосфери в сім'ї, усвідомлення батьками помилковості їх поглядів.

Антипедагогічні сім'ї характеризуються аморальними умовами виховання дітей. Батьки в них не можуть виховувати своїх дітей, бо самі поводяться непедагогічно, нерідко й аморально. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі і норм законів. Батьки створюють в сім'ї антипедагогічну обстановку (пияцтво, злодійство, роспуста та ін.), намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні правила та звички. З цими батьками працювати значно скаладніше, тому що у них нерідко упереджене ставлення до порад педагогів, часом повне їх ігнорування. Впливати на них можна через батьківську громадськість, виробничий колектив, а нерідко через Службу у справах неповнолітніх.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, - це сім'ї, батьки яких займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на виховання їм бракує часу, тому доручають цю справу гувернанткам. Нерідко необхідність дотримуватися шкільної дисципліни батьки трактують як посягання на свободу їх дитини, що породжує конфлікти між ними і педагогами, негативно позначається на вихованні дітей.

Отже, сім'я здійснює різноспрямоване виховання підростаючого покоління. Ефективність цього процесу залежить від здатності батьків уникати помилкових впливі на дітей.

Література

1. Бех І.Д. Духовні цінності розвитку особистості / Педагогіка і психологія №4 (14) 1997, науково-теоретичний та інформаційний журнал Академії пед. наук України. - С.124-129

2. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник. - К.: МАУП, 2000. - 312с.

3. Пономаренко Л.П., Белоусова Р.В. Психология семейных отношений // Пономаренко Л.П., Белоусова Р.В. Психология для старшекласников: Пособие для педагога. Часть2., 11 класс. - М., 2001 С.82-95.

4. Фіцула М. Виховання почуття відповідальності у дітей в умовах сім'ї // Директор школи. - 1999. - №7. - С.2.

5. Флейк-Хобсон К. и др. Развитие ребенка и его отношений с окружающими: Пер. с анг. / Флейк-Хобсон К., Робинсон Б.Е., Скин П. - М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993. - 511с.

Размещено на http://www.allbest.ru/