Індивідуальна робота студента у вищому навчальному закладі

Вступ

Згідно з Положенням "Про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах", самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних завдань.

Життям доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, завдяки власному досвіду, думці і дії, будуть насправді міцні. В процесі викладання навчального матеріалу засвоюється 15 відсотків інформації, що сприймається на слух, 65 відсотків - слух і зір.

Якщо навчальний матеріал опрацьовується власноручно, самостійно (індивідуально) виконується завдання від його постановки до аналізу отриманих результатів, то засвоюється не менше 90 відсотків інформації.

Саме тому вища школа поступово, але неухильно переходить від передачі інформації до керівництва навчально-пізнавальною діяльністю, формування у студентів навиків самостійної творчої роботи.

Самостійна робота студентів, підходи до якої потребують докорінних змін, на сучасному етапі повинна стати основою вищої освіти, важливою частиною процесу підготовки фахівців.

Як складне педагогічне явище - це особлива форма навчальної діяльності, спрямована на формування самостійності студентів і засвоєння ними сукупності знань, вмінь, навиків, що здійснюється за умови запровадження відповідної системи організації всіх видів навчальних занять. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості і засвоєння знань, умінь, навиків.

Основна частина

На сьогодні основною відмінною рисою організації учбової діяльності студента є орієнтація його у навчальному процесі головним чином на самостійну роботу. Згідно з Положенням Міністерства освіти і науки про організацію навчального процесу у вищих закладах освіти передбачено відведення на самостійну роботу студентів до 2/3 загального обсягу навчального процесу.

Перехід до такої форми організації учбової діяльності обумовлений перш за все відставанням темпів розвитку освітніх процесів і технологій навчання від темпів розвитку науково-технічного прогресу. Значна частина професійних знань, якими повинен оволодіти майбутній фахівець, поновлюється щороку.

Сучасний ринок праці потребує ініціативних, цілеспрямованих і творчих спеціалістів, які мають високий рівень теоретичної і практичної підготовки, вміють самостійно приймати рішення і є джерелом розвитку і прогресу галузі науки або виробництва, в якій вони задіяні. Тому особливої актуальності набувають функції самостійної роботи, представлені у таблиці.

Функції самостійної роботи

Самостійну роботу можна визначити з однієї сторони як роботу студента з учбовою літературою, що виконується поза основним розкладом занять, з іншого боку, - це постійна, цілеспрямована робота, що здійснюється студентом у ході обов'язкових за розкладом занять, де він слухає і самостійно конспектує пояснення викладача, на практичних або лабораторних заняттях, сам або у колективі виконує лабораторні роботи, розв'язує задачі.

Самостійна робота має певні особливості, що відрізняють її від навчально-пізнавальної діяльності в цілому. Діяльність викладача в організації самостійної роботи студентів повинна базуватись на основі індивідуально-орієнтованого підходу. Вона має включати такі напрямки:

- розробка завдань різного рівня складності з предмета, що вивчається;

- індивідуально-орієнтований підхід при складанні завдань для різних типологічних груп;

- створення позитивного емоційного середовища на занятті;

- поєднання групової та індивідуальної форм роботи студентів з урахуванням особливостей типологічних груп;

- надання консультативної допомоги тим, хто навчається, з урахуванням їх індивідуальних особливостей та ступеня складності завдання;

- застосування методів і засобів контролю за результативністю виконання самостійної роботи.

Для отримання якісного продукту у результаті здійснення самостійної роботи доцільно працювати за наступною схемою: постановка мети > виявлення вихідних даних, їх аналіз > вибір способу досягнення мети > виконання дій > проведення самоконтролю > коригування досягнення мети > коригування виконання дій. Така послідовність сприятиме розвитку творчих здібностей студента: цілеспрямованості, відповідальності, наполегливості, дисциплінованості. За цих умов викладач зможе більше впливати на процес формування майбутнього спеціаліста.

Справжня активізація самостійної роботи студентів характеризується не пошуком взагалі, а пошуком шляхів розв'язання проблем, не тільки засвоєнням результатів наукового пізнання, системи знань, але й самого шляху процесу отримання цих результатів, формування пізнавальної самостійної діяльності студентів, розвитку їх творчих здібностей. У результаті практикування самостійної роботи студент навчається вміло організовувати засвоєння знань, свою розумову діяльність, що забезпечує сприйняття, усвідомлення, запам'ятовування, узагальнення, готовність до пошуку необхідного рішення. Він розвиває самосвідомість, самодисципліну, особисту відповідальність, отримує задоволення у самовдосконаленні, самопізнанні, самореалізації.

Залежно від джерела засвоєння та відтворення інформації виділяють наступні групи методів самоосвітньої діяльності.

Методи самостійної роботи засвоюються і застосовуються студентами не відразу. На 1 курсі більшість з них не володіють ще цими методами, не усвідомлюють роль самоосвіти в професійній підготовці фахівця й у майбутній професійній діяльності. Поступово під керівництвом викладачів вони проходять різні етапи нагромадження досвіду самостійної роботи. На старших курсах студенти широко використовують ці методи при написанні рефератів, проведенні складних дослідів і експериментів, підготовці курсових і дипломних робіт.

До методів самостійної роботи студентів відноситься читання (робота з підручником і іншими учбово-методичними посібниками), відеострічка, експертиза, слухання, конспектування, вправи, рішення задач і проблемних ситуацій, дослід, експериментування.

Читання - метод роботи з підручником і іншими учбово-методичними посібниками, сприяє розширенню наукових знань студентів, формуванню умінь самостійної пізнавальної діяльності. Метод застосовується для осмислення й закріплення наукової інформації, вже отриманої студентами на лекціях і семінарських заняттях, а також для самостійного первинного придбання, розширення знань без участі викладача. Студенти, що виявляють особливий інтерес до визначених областей знань, можуть звертатися до різних наукових праць, не передбачених навчальними планами, і самостійно розширювати і поглиблювати наукові знання. Бажано, щоб викладачі, заохочуючи подібне прагнення, пропонували списки наукової літератури для самостійної роботи.

Конспектування - здійснюється студентами в двох різновидах: зі слуху і при читанні. В обох випадках вони використовують наступні способи конспектування: записують докладно без осмислення; записують головне й одночасно осмислюють записане; ведуть опорний конспект із більш глибоким осмисленням тексту. При самостійному читанні літератури ступінь персоніфікації інформації більш ґрунтовний. Необхідно виділити ще один спосіб конспектування. В останні роки телебачення організовує освітні програми, частина з них призначається для вузів. Студенти сприймають інформацію одночасно органами слуху і зору, конспектують або здійснюють короткий запис її після завершення програми.

Відеострічка. Ціль методу - допомогти студентам побачити себе, свою навчальну діяльність, свої дії, по можливості не тільки навчального, але і професійного характеру, з боку. Але для цього необхідно зробити запис, фіксацію навчального фрагмента, педагогічної практики і відтворити за допомогою відеокамери або відеомагнітофона. Потім студент самостійно переглядає на телеекрані й аналізує ці фрагменти, вирішуючи, як потрібно або як не потрібно діяти. Даний метод привертає увагу тому, що студент наче відокремлює події на телеекрані і суб'єктів цих подій від себе, аналізує їх з боку "чужим поглядом". Причому перегляд відеострічки, а потім і аналіз можуть повторитися. У випадку труднощів студент звертається за консультацією до викладача. Метод створює можливість максимальної адаптації до індивідуально-типологічних особливостей студента. Але використовувати його вдається не настільки часто через відсутність необхідного устаткування.

Експертиза. Метод простий у застосуванні і дуже ефективний для розвитку аналітичних здібностей, рефлексії. Він широко використовується для експертної оцінки дій студентів під час педагогічних, пізнавальних, ділових ігор; при аналізі рефератів, виконанні дослідів, вирішенні різних задач, подоланні конфліктних ситуацій. Студенти, що виступають у ролі експертів, повинні добре володіти навчальним матеріалом, знати проблему обговорення й оцінки.

Метод експертизи застосовується в двох формах - письмовій та усній, причому друга більш популярна. Він відіграє значну роль у професійній підготовці студентів, для яких дуже важливо розвивати аналітичне мислення.

Виконання вправ, рішення задач. Основна мета - формування умінь при вивченні конкретних дисциплін. Донедавна у вузах існувала думка, що задачі і вправи варто практикувати в сфері вивчення природничо-наукових, технічних і точних дисциплін. Однак освітня практика показала, що ця думка помилкова. Задачі і вправи доречні по усіх вузівських дисциплінах. І незважаючи на їхній різний характер, вони необхідні для розвитку аналітичного мислення студентів, їхньої самостійності. Наприклад, вирішуючи педагогічні задачі, майбутні вчителі учаться діяти в нестандартних ситуаціях, дозволяти психолого-педагогічні конфлікти, моделювати.

При виконанні вправ студенти повинні насамперед зрозуміти їх сутність, потім вибрати оптимальні шляхи своїх дій і, нарешті, пояснити і довести їх правильність або правомірність.

Проведення дослідів. Вивчення деяких дисциплін передбачає проведення дослідів у лабораторних умовах. Це обов'язкова форма навчальної роботи, передбачена навчальним планом вузу. Проведення дослідів вимагає, щоб студенти були підготовлені теоретично, добре знали лабораторне устаткування, матеріали і технологію організації дослідницької роботи. Цінність її полягає в тому, що студенти здобувають уміння і навички проведення наукового дослідження, поглиблюють теоретичні знання, у них розвивається допитливість, відповідальність, самостійність.

Навчальні дослідження. До навчальних досліджень відносяться курсові і дипломні роботи, реферати, проекти. Виконання учбово-дослідницької роботи студентів жадає від них високого ступеня самостійності і пізнавальної активності. Навчальні дослідження сприяють розвиткові умінь ведення наукового пошуку і формуванню аналітичного мислення, а також будять або поглиблюють інтерес до тієї або іншої науки. Нерідко реферат переростає в курсову роботу, а на її базі готується дипломна робота, що згодом може стати основою для більш глибокого дослідження - кандидатської дисертації.

Таким чином, методи самостійної роботи студентів можуть бути використані в аудиторії - на лекціях, семінарських і практичних заняттях. У даному випадку ця робота здійснюється за участю викладача. Коли ж методи застосовуються студентами поза аудиторією (більш активно на старших курсах) - студенти цілком самостійні.

Кожний з розглянутих методів самостійної роботи студентів своєрідний, неоднозначний по трудомісткості, вимагає різного ступеня розвитку самостійності, креативності. Але завжди поруч зі студентами повинний знаходитися викладач вузу, готовий проконсультувати, надати їм педагогічну допомогу.

Одним з результатів самостійної роботи стає виконання індивідуального завдання. При виконанні індивідуального завдання студент здійснює необхідні розрахункові, графічні та інші роботи, використовує і наводить доказовий та ілюстративний матеріал у викладі таблиць, схем, доречних прикладів тощо.

Зупинимося докладніше на найбільш ефективних видах самостійних завдань для студентів:

1. Читання відповідних розділів у підручниках і посібниках, професійно орієнтоване читання методичних статей.

2. Складання списку статей з певної теми і анотування кількох, що найбільше сподобались. При цьому студенти слухають і доповнюють свої списки. Викладач нагадує, що анотація є дуже стислим викладом змісту статті. У структурі анотації такі елементи, як тема статті і перелік питань, порушених у ній, без розкриття їх змісту.

3. Рецензування методичних статей за схемою: Назва статті, автор, де вміщено статтю. - Тема статті, чому вона є актуальною. - Основні положення статті. - Висновки, яких дійшов автор статті. - Де може бути використаний методичний матеріал.

4. Визначення цілей, завдань і змісту певної теми (розділу). При виконанні подібних завдань студенти користуються матеріалом лекції, підручником, дібраною методичною літературою.

5. Підготовка студентами коротких повідомлень методичного характеру. Досвід показує, що студентам бракує вміння стисло, послідовно, логічно викладати власні думки. Саме з цієї причини вони стикаються із значними труднощами під час складання різних іспитів.

6. Підготовка рефератів, доповідей. Надзвичайно важливо організувати їх обговорення в групі, виступити опонентами. Допомогти в цьому може така схема аналізу доповіді (реферату).

а). Як розкрито тему в її теоретичній і практичній частинах:

- чи виявив студент знання науково-методичної літератури з проблеми, чи зумів практично оцінити її;

- чи витримав систему викладу, логічний зв'язок між частинами доповіді?

б). Чи переконав доповідач у важливості розробки цієї теми?

в). Якою мірою в доповіді розкрито зміст?

г). Як ви оцінюєте манеру викладу доповідача (культура мовлення, темп, зв'язок з аудиторією)?

д). Чи відповідають висновки тим завданням, які поставлені в доповіді?

7. Написання курсової роботи. Керуючи самостійною діяльністю студентів, важливо зорієнтувати їх в етапності виконання курсової роботи. Так, підготовчий або теоретичний етап вимагає від студента вивчення літератури, її аналізу, визначення наукових засад розв'язання певної проблеми. Другий етап підготовки курсової роботи пов'язаний із спостереженнями студента за практикою, за реалізацією теоретичних положень у практиці. Саме тому цей етап названо теоретико-практичним. І найскладнішим для майбутніх педагогів є третій етап, який передбачає проведення ними експерименту, формулювання узагальнень і висновків.

При оформленні індивідуального завдання студенти повинні дотримуватися встановлених вимог.

Виконане індивідуальне завдання подається викладачу для перевірки у визначений термін. Остаточна його оцінка дається викладачем під час індивідуальної співбесіди зі студентом.

Обсяг індивідуального завдання визначається виходячи із необхідності повного висвітлення поставленої задачі.

В індивідуальному завданні повинні бути розкриті наступні питання:

· постановка задачі;

· визначення актуальності;

· обґрунтування напрямків вирішення даної задачі;

· вказати на практичну значимість;

· використати літературу.

У сучасних умовах зростає частка самостійної роботи студентів, що актуалізує значення методів даної групи. Сформований у студентські роки дослід самостійної роботи й освоєні методи допоможуть студентам у професійній діяльності не зупинятися на досягнутому, постійно поповнювати й обновляти знання.

Навчальне кіно ввійшло в арсенал навчальних засобів порівняно давно. Було створено багато навчальних фільмів двох форматів: нормального (ширина плівки 35 мм) і вузького (16 мм). З розвитком телевізійної техніки актуальність навчального кіно знизилися й акценти й використанні кіно змістилися убік фільмів нормального формату, оскільки саме в таких фільмах з найбільшим ефектом реалізується головне достоїнство кіно - художня виразність. Вузько форматне кіно щодо цього значно уступає повноформатному. Незважаючи на те, що демонстрація фільмів нормального (повного) формату вимагає спеціальних кіноапаратних і професійно підготовлених осіб для показу, його застосування є кращим; вузько форматне кіно цілком може бути замінено телевізійними фільмами.

Найпоширеніші наступні типи навчальних фільмів:

а) ілюстративно-просвітительські - для підвищення наочності й узагальнення матеріалу;

б) науково-популярні - для порушення інтересу до навчальної дисципліни або галузі науки;

в) наукові - для наочного подання динаміки різноманітних процесів і явищ, які важко описати словесно або цей опис дуже формально, не наочно;

г) фільми, що описують процеси в таких об'єктах, з якими не можна працювати в аудиторії (промислові установки, космічні об'єкти і т.п.);

д) фільми історичного плану, документальні стрічки, ігрові;

е) фільми, спеціально підготовлені для навчання мовам, спортивні фільми й т.п. Не заперечуючи дидактичної цінності навчального кіно, важливо відзначити фактори, що істотно обмежують його застосування.

Необхідність, як правило, повного затемнення створює обстановку, далеку від навчальної; динаміка подій на екрані настільки висока, що учень не може відволіктися без втрати сюжетної лінії. При перегляді фільму виключається не тільки конспектування, але й відволікання для міркувань, обміну враженнями й т.п. Все це повинне бути відкладене «на потім», тобто до закінчення фільму. При підготовці фільму великою групою професіоналів (не викладачів) педагогічні цілі відходять на другий план, поступаючись місцем цікавості. Відзначимо високу вартість фільму, тривалий строк його створення, що часто приводить до старіння матеріалу, втраті їм навчальної актуальності. Все це повинен знати й ураховувати викладач, що задумав за допомогою кінофільму вирішити якесь дидактичне завдання.

Методичні прийоми використання фільму майже очевидні. Це демонстрація невеликих фрагментів або кінофільму цілком залежно від цілей показу й можливостей відбору необхідного матеріалу.

Висновок

Аналіз педагогічної літератури показав, що найбільш доцільною у зв'язку із завданням вищої школи є класифікація самостійної роботи, яка запропонована П.І. Підкасистим. За цією класифікацією виділяють самостійну роботу за зразком, конструктивно-варіативну, евристичну (частково-пошукову) і творчо-дослідницьку.

Самостійна роботи за зразком передбачає розв'язання типових завдань, виконання різноманітних вправ за зразком. На цьому рівні відбувається засвоєння навчальної інформації. Робота дозволяє засвоїти матеріал, але не розвиває творчу активність.

Конструктивно-варіативна самостійна робота передбачає необхідність відтворення не лише функціональної характеристики знань, а їх структури, залучення відомих знань для розв'язання інших завдань, проблем, ситуацій. Відбувається відтворення і розуміння явищ, що вивчаються.

Евристична самостійна робота пов'язана з розв'язанням питань, проблем, освітлених на лекціях, семінарських, лабораторних, практичних заняттях. Вона включає вироблення уміння бачити проблему, самостійно виявляти причину її виникнення, розробляти план розв'язання проблеми. При цьому здійснюється більш глибоке розуміння явищ, процесів і розпочинається творча діяльність.

При здійсненні дослідницької самостійної роботи пізнавальна діяльність набуває творчого, пошукового характеру, для її здійснення визначається система оптимального поєднання методів розв'язання проблемних ситуацій. На цьому рівні розумової діяльності проявляється інтелектуальний потенціал і творчі здібності студентів, реалізуються їх дослідницькі здібності.

Означені види самостійної роботи слід розглядати як етапи, які мають пройти студенти для досягнення найвищого рівня здібностей до творчої діяльності.